Регулювання валютно-фінансових та валютно-кредитних відносин

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Факультет менеджменту Реферат з дисципліни «Основи зовнішньоекономічної діяльності».

на тему: «Регулювання валютно-фінансових та валютно-кредитних відносин».

Підготував Студент — 4 курсу Групи М-41.

Київ-2013.

Зміст.

Вступ.

1. Поняття та сутність міжнародно-фінансових відносин.

2. Поняття та сутність валютно-кредитних відносин.

3. Регулювання валютно-фінансових відносин.

4. Регулювання валютно-кредитних відносин Список використаної літератури.

Вступ.

Зростання ролі і значення міжнародних валютно-кредитних відносин у розвитку світової економіки та диверсифікації світогосподарських зв’язків наприкінці XX ст. зумовлене кількома головними факторами. По-перше, поглибленням процесів інтернаціоналізації та транснаціоналізацїї виробництва і капіталу, усіх сфер господарського життя на рубежі II і ІІІ тисячоліть. По-друге, глобалізацією економічного розвитку сучасного суспільства, необхідністю спільного розв’язання усіма учасниками світового співтовариства гострих економічних, соціальних та екологічних проблем. По-третє, формуванням нової системи міжнародного поділу і кооперації праці внаслідок розпаду колишнього Радянського Союзу і створення нових незалежних держав та в результаті суттєвих змін, що відбуваються в Центральній і Південно-Східній Європі та в Китаї. По-четверте, домінуванням у системі світового господарства ринкових структур, інституцій та інструментів, розширенням ринкового поля світової економіки внаслідок виникнення нових підсистем (emergind market). По-п'яте, карколомним зростанням фінансового сектора світової економіки та інших сегментів сфери послуг.

Міждержавні валютні і кредитні відносини як спорадичні явища були відомі порівняно давно. У процесі свого історичного розвитку вони зростали кількісно, удосконалювались їхні якісні характеристики, урізноманітнювалися форми.

Ускладнення світогосподарських зв’язків, інтеграція між національними економіками країн викликали необхідність урегулювання міжнародних валютно-фінансових відносин.

Метою написання даного реферату є дослідження регулювання валютно-фінансових та валютно-кредитних відносин.

1. Поняття та сутність міжнародно-фінансових відносин.

Міжнародні валютно-фінансові відносини — це відносини, що виникають між суб'єктами світового ринку, опосередковуючи рух товарів, послуг, капіталів, робочої сили. Вони існують як форма міжнародних економічних відносин являють собою систему відносин, пов’язаних з функціонуванням грошей як світових грошей. Саме валюти як грошові одиниці окремих країн виступають у ролі об'єктів даних відносин. Вони обслуговують зовнішню торгівлю і послуги, міграцію капіталу, надання позик і субсидій, науково-технічний обмін, туризм, державні і приватні грошові перекази. Отже валюта — це грошова одиниця, яка використовується для виміру вартості товару. Поняття «валюта» має три значення:

* грошова одиниця певної країни (долар США, японська єна, українська гривня та ін.) і той або інший її тип (золота, срібна, паперова);

* грошові знаки іноземних держав у грошових одиницях, які використовуються в міжнародних розрахунках, тобто як іноземна валюта;

* міжнародна (регіональна або колективна) грошова розрахункова одиниця і платіжний засіб. До створення колективних валют дедалі більше спонукає процес демонетизації золота. Вони є досконалішою системою розрахунків і нині виконують роль світових грошей. Існування колективної валюти закріплено в міжнародних союзах. У системі валютних відносин сформувалося кілька видів міжнародних (колективних) валют: з 1 січня 1970 р. Міжнародний валютний фонд запровадив у структуру міжнародних розрахунків колективну валюту — СДР (спеціальні права запозичення); з 3 березня 1979 р. у межах «Спільного ринку» використовується європейська валютна одиниця ЕКЮ (нині замінена на євро).

Намагання окремих країн жити поза такими відносинами за умов замкненої економічної системи, як показує світова практика, має негативні наслідки для соціально-економічного стану тієї або іншої країни. Безперечним є той факт, що тільки за відкритої економіки підвищується народний добробут. Відкрита економічна система передбачає наявність міжнародних економічних зв’язків, розрахунки за якими здійснюються в іноземних валютах першої категорії або вільноконвертованих. Валютні відносини здійснюються на національному та міжнародному рівнях. На національному рівні вони охоплюють сферу національної валютної системи. Будучи частиною грошової системи країни, національна валютна система є формою організації валютних відносин країни, що визначається її валютним законодавством.

Національні валютні системи виникли історично першими, а їх особливості визначаються рівнем розвитку і специфіки економіки зовнішньоекономічних зв’язків конкретної країни.

Складові елементи національної валютної системи:

· національна валютна одиниця;

· валютні резерви;

· валютний паритет;

· курс національної валюти та порядок його дії;

· умови функціонування національної валюти та золота;

· умови конвертованості валюти;

· валютні обмеження та їх форми й методи;

· механізм використання кредитних важелів міжнародних розрахунків;

· система валютного регулювання та ін.

Національна валютна система органічно пов’язана з внутрішньою кредитно-фінансовою системою.

Наприкінці XIX ст. на основі інтернаціоналізації продуктивних сил, міжнародного поділу праці, формування світового ринку, поширення золотого стандарту виникла світова валютна система.

Світова валютна система — це форма організації валютних відносин в межах світового господарства, яка функціонує на підставі юридичних норм, угод і законів між країнами. Її характерними елементами виступають:

· стабільність золотих валют у більшості розвинутих країн;

· чіткий механізм визначення валютних курсів;

· валютний ринок;

· узгоджений порядок взаємних міжнародних платежів на основі вексельного обігу (що здійснювався через банківські перекази) та золота.

З'єднуючою ланкою між національними валютними системами виступають валютний паритет і валютний курс. Валютний паритет — це співвідношення між валютами різних країн, що встановлюється законодавчо, а валютний курс — це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці іншої країни. Валютні паритети лежать в основі валютних курсів, але останні можуть не збігатися з паритетом. В умовах «золотого стандарту» валютні паритети визначались шляхом співвідношення золотого вмісту грошових одиниць, нині - на основі спеціальних прав запозичень (СПЗ).

До важливих характеристик валюти належать здатність валюти обмінюватись на інші валюти, або конвертованість. Конвертована валюта — це національна грошова одиниця, що має здатність вільно (через купівлю-продаж) обмінюватись на іноземні валюти, виконувати функції світових грошей, тобто вільно використовуватись у міжнародному платіжному обігу для здійснення міжнародних розрахунків.

Розрізняють дві основних форми конвертованості валюти:

1) вільна, або повністю конвертована,.

2) частково конвертована.

Часткова конвертованість валюти означає допущення лише зовнішньої конвертованості, тобто вільне використання валюти лише іноземними особами, і лише в поточних, а інколи лише в зовнішньоторговельних розрахунках.

Нині у світі налічується понад 300 найменувань національних грошей, проте, лише близько 20 держав (США, Великобританія, Німеччина, Японія, Канада та деякі інші) мають повністю конвертовані валюти, близько 50 держав світу мають різні форми частково конвертованих валют. Для решти країн, яка становить більшість, валюті характерна неконвертованість. Вона означає, що держава повністю забороняє будь-які операції обміну своєї валюти на іноземну або дозволяє це робити за згодою уповноважених органів.

Валютний ринок — це система соціально-економічних та організаційних відносин купівлі-продажу різних іноземних валют і платіжних документів в іноземних валютах. Валютні ринки служать механізмом, за допомогою якого здійснюються міжнародні розрахунки в міжнародній торгівлі, на світовому ринку послуг, у процесі міжнародного руху капіталів та інші, що передбачають обмінні операції з валютами різних країн. Їх функціонування та розвиток значною мірою залежить від стабілізації валютного механізму, що діє у світовій валютній системі, від національних і наднаціональних заходів, що здійснюються у валютній сфері.

Найбільші міжнародні валютні ринки діють у Лондоні, Нью-Йорку, Парижі, Франкфурті-на-Майні, Токіо, Гонконзі, Бахрейні, Сінгапурі.

2. Поняття та сутність валютно-кредитних відносин.

У сфері міжнародного економічного співробітництва валютно-кредитні відносини поділяються на чотири великі групи:

* торговельні та платіжні угоди, які передбачають виконання кредитних операцій на основі довгострокового клірингу;

* угоди про економічне та промислово-технічне співробітництво;

* міждержавні угоди про поставки товарів на компенсаційній основі;

* спеціальні кредитні угоди.

Міжнародний кредит — рух позичкового капіталу в сфері міжнародних економічних відносин, зв’язане з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах зворотності, терміновості і сплати відсотка. Міжнародний кредит виник на зорі капіталістичного способу виробництва і був одним з важелів первісного нагромадження капіталу.

Об'єктивною основою його розвитку стали вихід виробництва за національні рамки, посилення інтернаціоналізації господарських зв’язків. Інтенсифікація, глобалізація світових господарських зв’язків, поглиблення міжнародного поділу праці обумовили збільшення масштабів і диференціацію термінів міжнародного кредиту. Сьогодні темп його росту в кілька разів перевищує темп зростання виробництва і зовнішньої торгівлі.

Міжнародний кредит бере участь у кругообігу капіталу на всіх його стадіях: при перетворенні грошового капіталу у виробничий шляхом придбання імпортного устаткування, сировини, палива; у процесі виробництва у формі кредитування під незавершене виробництво; при реалізації товарів на світових ринках.

З метою зміцнення позицій ведучих країн банки, держави, міжнародні і регіональні валютно-кредитні і фінансові організації періодично проводять політику кредитної дискримінації і кредитної блокади стосовно визначених країн, що проводять неугодну їм політику.

Різноманітні форми міжнародного кредиту загалом можна класифікувати по декількох головних ознаках, що характеризує окремі сторони кредитних відносин.

По джерелах розрізняються внутрішнє, іноземне і змішане кредитування і фінансування зовнішньої торгівлі. Вони тісно взаємозалежні й обслуговують усі стадії руху товару від експортера до імпортера, включаючи чи заготівлю виробництво експортного товару, перебування його в шляху і на складі, у тому числі за кордоном, а також використання товару імпортером у процесі виробництва і споживання.

По призначенню, у залежності від того, яка зовнішньоекономічна угода покривається за рахунок позикових засобів, розрізняються:

· комерційні кредити, безпосередньо зв’язані з зовнішньою торгівлею і послугами;

· фінансові кредити, використовувані на будь-які інші мети, включаючи прямі капіталовкладення, будівництво інвестиційних об'єктів, придбання цінних паперів, погашення зовнішньої заборгованості, валютну інтервенцію;

· «проміжні» кредити, призначені для обслуговування змішаних форм вивозу капіталів, товарів і послуг, наприклад у виді виконання підрядних робіт (інжиніринг).

Кредити по видах поділяються на товарні, надані в основному експортерами своїм покупцям, і валютними, видаваними банками в грошовій формі.

По валюті позики розрізняються міжнародні кредити, надані у валюті чи боржника країни-кредитора, у валюті третьої країни, а також у міжнародній рахунковій валютній одиниці, що базується на валютному кошику (ЕКЮ, заміненої євро).

По термінах міжнародні кредити підрозділяються на:

· короткострокові - до 1 року, іноді до 18 місяців (зверхкороткочасні - до 3 місяців, добові, тижневі);

· середньострокові - від 1 року до 5 років;

· довгострокові - понад 5 років.

У ряді країн середньостроковими вважаються кредити до 7 років, а довгостроковими — понад 7 років. Короткостроковий кредит звичайно забезпечує оборотним капіталом підприємців і використовується в зовнішній торгівлі, у міжнародному платіжному обороті, обслуговуючи неторгові, страхові і спекулятивні угоди. Довгостроковий міжнародний кредит призначений, як правило, для інвестицій в основні засоби виробництва, великомасштабні проекти, науково-дослідні роботи, якщо короткостроковий кредит пропонується (продовжується), він стає середньоі іноді довгостроковим. Держава, виступає як гаранта.

З погляду забезпечення розрізняються забезпечені і бланкові кредити. Забезпеченням звичайно служать товари, товаророзпорядчі й інші комерційні документи, цінні папери, векселі, нерухомість і цінності. Застава товару для одержання кредиту здійснюється в трьох формах: тверда застава (визначена товарна маса закладається на користь банку); застава товару в обороті (враховується залишок товару відповідного асортименту на визначену суму); застава товару в переробці (із закладеного товару можна виготовляти виробу, але передаючи їх у заставу банку).

Кредитор воліє брати в заставу товари, що мають великі можливості реалізації. Іноді як забезпечення кредиту використовують частина офіційних золотих запасів, оцінюваних по середньоринковій ціні країн, що розвиваються, (особливо на початку 80-х років) стали ширше практикувати депонування золота під заставу отриманих іноземних кредитів для погашення своєї зовнішньої заборгованості.

Бланковий кредит видається під зобов’язання боржника погасити його у визначений термін. Звичайно документом по цьому кредиту служить соло-вексель з одним підписом позичальника. Різновидами бланкових кредитів є контокорент і овердрафт.

У залежності від того, хто виступає як кредитор, кредити поділяються на:

· приватні, надані фірмами, банками, іноді посередниками (брокерами);

· урядові;

· змішані, у яких беруть участь приватні підприємства і держава;

· міждержавні кредити міжнародних і регіональних валютно-кредитних і фінансових організацій.

3. Регулювання валютно-фінансових відносин.

валютний фінансовий міжнародний кредит Регулювання валютно-фінансових відносин здійснюється за допомогою норм та джерел міжнародного права, системі міжнародних угод, кредитної, податкової політики та за допомогою національної координації міжнародних валютних відносин.

Міжнародне фінансове право — це система юридичних принципів та норм, що регулюють міжнародні фінансові відносини. Залежно від сфер дій розрізняють міжнародне публічне право та міжнародне приватне право.

Взаємовідносини між суб'єктами міжнародного права регулюються нормами цього самого права, які, залежно від сили дії, бувають диспозитивними та імперативні.

Для забезпечення реалізації норм міжнародного права діють санкції.

Застосування санкцій є дуже слабким місцем у міжнародному праві, тому що в міждержавних відносинах немає таких інститутів (ідентичних внутрішньодержавним), які б могли (адекватно внутрішнім діям держав) гарантувати застосування міжнародних норм. Міжнародне право передбачає застосування санкцій самими державами індивідуально чи колективно, а також міжнародними організаціями, що наділені значними повноваженнями в цій сфері. Разом з тим держави мають право застосовувати різні дії дипломатичного характеру, включаючи розірвання дипломатичних відносин, обмеження економічних, фінансових, науково-технічних та інших зв’язків, а також часткову або повну відмову від надання інформації про діяльність держави, обмеження доступу до інформації та її використання.

Визначається в міжнародному правовому джерелі (ст. 38 Статуту Міжнародного суду):

· Загальні принципи права, визнані цивілізованими націями.

· Міжнародні конвенції, загальні та спеціальні, що встановлюють правила, визнані державами, які конфліктують.

· Міжнародний звичай як доказ загальної практики, визнаної за правову норму.

· Судові рішення та доктрини найкваліфікованіших спеціалістів з публічного права різних націй як додатковий засіб для визначення правових норм.

В свою чергу система міжнародних угод щодо фінансової діяльності містить:

· Угоди про створення міжнародних (регіональних) організацій, основним предметом діяльності яких є забезпечення міжнародних валютно-кредитних відносин (ураховуючи норми, викладені в статутах вказаних організацій):

1) міждержавних, міжнародних та регіональних організацій;

2) міжнародних (регіональних) міждержавних банків.

· Угоди про міжнародні розрахунки, тобто про порядок здійснення розрахунків за торгові та неторгові операції у сфері міжнародних економічних відносин:

1) платіжні угоди, у яких держави висловлюють свою волю відносно платежів у вільно або обмежено конвертованих валютах відповідно до законодавства, що діє в країнах-учасницях угод;

2) клірингові угоди про взаємне зарахування боргів та вимог по зовнішньоекономічних операціях між державами без переказів валюти;

3) платіжно-клірингові угоди.

· Міжнародні кредитні угоди, тобто міждержавні угоди про надання кредитів, зокрема угоди про синдиційовані кредити, у визначеній валюті чи міжнародній рахунковій одиниці (ЄКЮ, СРД) або про поставку товару в кредит.

· Міждержавні угоди про інвестиції (вкладення капіталів).

· Міжнародні угоди про забезпечення фінансових зобов’язань суб'єктів міжнародної фінансової діяльності.

· Інші міжнародні угоди про відносини майнового та немайнового характеру, що виникають за функціонування суб'єктів міжнародної фінансової діяльності, а також про порядок розгляду спорів між ними.

Існує ціла низка проблем щодо ефективності дії міжнародних угод, що регламентують міжнародну фінансову діяльність. По-перше, це обмеження ефективності дії міжнародних угод. По-друге, — обмеження сфери їхньої дії. І, по-третє, — обмеження компетенції національних судових органів.

Міжнародна фінансова політика — це сукупність заходів і рекомендацій держави у сфері міжнародних фінансів. Реалізація міжнародної фінансової політики відбувається через укладення міжнародних угод, видання нормативних актів, усі форми державного регулювання фінансової сфери. Міжнародна фінансова політика може бути довгостроковою та поточною. Довгострокова політика передбачає структурні зміни в галузі міжнародних фінансів. Поточна політика — це оперативне регулювання фінансових ринків.

З функціонального погляду в структурі міжнародної фінансової політики можна виділити валютну, податкову, кредитну політики. Валютна політика — це сукупність заходів, що здійснюються у сфері міжнародних валютних та економічних відносин відповідно до поточних та стратегічних цілей країни. У процесі еволюції визначаються різні форми та завдання валютної політики: подолання валютної кризи та забезпечення валютної стабілізації, девальвація та ревальвація національної валюти, валютні обмеження, диверсифікація валютних резервів, установлення режиму валютних паритетів та курсів тощо.

Кредитна політика — це політика, спрямована на регулювання міжнародних кредитних відносин. Ступінь втручання держави у сферу міжнародних кредитних відносин різний, але форми втручання у різних країнах майже однакові. На практиці існує протиріччя між обмеженістю національних форм регулювання та потребами сфери міжнародного кредитування. Спроби координації умов національного регулювання привели до розвитку міждержавного регулювання міжнародного кредиту, яке здійснюється у формі координації умов експортних кредитів та гарантій, узгодження розмірів допомоги країнам, що розвиваються, регламентації діяльності міжнародних валютно-кредитних та фінансових організацій.

Податкова політика — інструмент державного регулювання експорту та імпорту товарів, послуг та капіталу. Вона діє через реалізацію норм податкового механізму, що застосовується до резидентів, які діють за кордоном, та до іноземних платників податків. Звичайно, міжнародні системи оподаткування різних країн відрізняються одна від одної, але є певні подібності і взаємні домовленості. Податкова політика може застосовуватись для обмеження чи сприяння надходжень у країну імпортних товарів, послуг та капіталу.

Більшість країн здійснює політику, захищаючи власні інтереси. Об'єктивно існує ціла низка аргументів на користь співробітництва держав, а отже, і на користь наднаціональної координації їхньої міжнародної політики. Проведення взаємовигідної міжнародної політики можливе двома способами: співробітництвом у цій сфері (країни обмінюються інформацією про свої цілі, стратегії, економічну діяльність та ін.) чи через координацію міжнародної політики (країни визначають свою політику, керуючись взаємною вигодою).

Координація регулювання фінансових ринків має своїх прибічників і супротивників. Розвиток комп’ютерних, телекомунікаційних і транспортних технологій дав можливість проводити арбітражні операції, що регулюються. Це операції кредит-но-фінансових установ, спрямовані на використання різниці в нормативному регулюванні різних держав для переказу капіталів з країн із жорстким режимом регулювання в країни, які мало в чому обмежують фінансову та банківську діяльність. Прибічники координації міжнародного фінансового регулювання виступають за відкритий доступ на фінансові ринки, за уніфікацію регулювання в різних країнах. Координація валютної політики реалізується в основному завдяки встановленню фіксованих обмінних курсів та проведенню контролю над світовою грошовою масою. Деякі економісти пропонують більш широкі та гнучкі правила координації валютної політики.

Міжнародні та регіональні валютно-фінансові організації створюються на базі багатосторонніх угод між державами. Їхні завдання — сприяти розвитку міжнародного валютно-фінансового співробітництва, підтримувати рівновагу платіжних балансів країн, що входять до них, регулювати курси їхніх валют, надавати кредити та гарантії.

Один з найвдаліших експериментів сфери міжнародного співробітництва та координації політики — Банк міжнародних розрахунків (БМР). Його основне призначення — виконання функції розрахункової палати для центральних банків усього світу. Він є центром міжнародного співробітництва в банківській та валютній сферах. БМР організовує періодичні зустрічі експертів і конференції персоналу центральних банків та регулюючих органів країн-учасниць, надає інформацію про фінансові та валютні ринки, володіє базою статистичних даних щодо міжнародних банківських проблем.

В останні роки в Європі зросли масштаби фінансової інтеграції та координації валютно-фінансової політики в межах ЄС.

4. Регулювання валютно-кредитних відносин.

Для міжнародного кредиту важливо, у якій валюті він наданий, тому що нестійкість її веде до втрат кредитора. На вибір валюти позики впливає ряд факторів, у тому числі ступінь її стабільності, рівень процентної ставки, практика міжнародних розрахунків (наприклад, контракти по постачаннях нафти звичайно полягають у доларах США), ступінь інфляції і динаміка курсу валюти й ін. Валюта платежу може не збігатися з валютою кредиту.

Сума (ліміт) кредиту — частина позичкового капіталу, що наданий у товарній чи грошовій формі позичальнику. Сума банківського кредиту (кредитна лінія) визначається кредитною чи угодою шляхом обміну телексами (при короткостроковій позичці). Кредит може надаватися у виді однієї чи декількох траншів (часткою), що розрізняються по своїх умовах.

Термін міжнародного кредиту залежить від ряду факторів: цільового призначення кредиту; співвідношення попиту та пропозиції аналогічних кредитів; розміру контракту; національного законодавства; традиційної практики кредитування; міждержавних угод.

Розрізняються договірні і сховані елементи вартості кредиту. До основних елементів вартості кредиту відносяться суми, що боржник безпосередньо виплачує кредитору, відсотки, витрати по оформленню застави комісії. Додаткові елементи включають суми, виплачувані позичальником третім обличчям (наприклад, за гарантію).

" Ціна" міжнародного кредиту (як і інтернаціональна ціна виробництва) базується на процентних ставках країн — ведучих кредиторів, у першу чергу США, Японії, Німеччини.

Міжнародні кредитні відносини, як і валютні, служать об'єктом не тільки ринкового, але і державного регулювання в країні. Держава є активним учасником міжнародних кредитних відносин, виступаючи в ролі кредитора, донора, гаранта і позичальника.

Як свідчить світовий досвід, держава заохочує зовнішньоекономічну діяльність підприємств за допомогою субсидій, кредитів, податкових, митних пільг, гарантій, субсидування процентних ставок, тобто боніфікації (відшкодування банкам за рахунок держбюджету різниці між ринковими і пільговими процентними ставками по експортних кредитах).

Держава, звільняючи експортерів від сплати непрямих і деяких прямих податків, сприяє зниженню цін товарів, що вивозяться, підвищуючи їхню конкурентоздатність. Держава подовжує термін кредитування експортерів, полегшує і спрощує процедуру одержання кредитів.

З іншої сторони протиріччя між рівнем інтернаціоналізації господарського життя й обмеженістю національних форм регулювання привело до розвитку міждержавного регулювання міжнародного кредиту.

Воно переслідує наступні основні мети:

· регулювання міжнародного руху позичкового капіталу для впливу на платіжний баланс, валютний курс, ринки позичкових капіталів;

· спільні міждержавні заходи для подолання кризових явищ;

· узгодження кредитної політики стосовно визначених позичальників — в основному до що розвиваються, а також країнам Східної Європи, України й інших країн колишнього СРСР.

Регулювання міжнародного кредиту здійснюється через регіональні організації.

Список використаної літератури.

1. Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини: Підручник. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2012.

2. Гальчинський А. С. Сучасна валютна система. — К.: Вища шк., 2001.

3. Дахно І.І. — Міжнародне економічне право: Курс лекцій. — 2-ге вид., стереотип. — К.: МАУП, 2012. — 160 с.

4. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник / Под ред. Л. Н. Красавиной. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Финансы и статистика, 2012. — С. 180−211.

5. Міжнародні фінанси — Петрашко Л. П. Петрашко Л. П. П 30 Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2011. — 221 с.

6. Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник / А.С.Філіпенко, В.І.Мазуренко, В.Д.Сікора та ін.-К.: Либідь, 2010.

7. Політична економія: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / За ред. д-ра екон. наук, проф. К. Т. Кривенка. — К.: КНЕУ, 2012.

8. Рязанова Н. С. Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2011. — С. 11−17.

9. Щетинін А. І. Гроші та кредит: Підручник/ А. І. Щетинін М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2012. — 429 с.