Хмельницький

Зміст Зміст БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ (1648—1657) ПЕРША ДОБА ПОВСТАННЯ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО — 1648-Й РІК ВІД ПОВСТАННЯ ДО ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ ПЕРЕЯСЛАВСЬКА УГОДА Вступ По десяти роках цілковитого занепаду України в 1648 році прийшла нахабна зміну на ліпше, а цю зміну спричинив славний гетьман Богдан Хмельницький. [pic] Богдан Хмельницький був сином українського шляхтича Михайла, що був урядником у місті Чигирині і недалеко под Чигирином мав невеликий хутір Суботів. Замолоду вчився Богдан у школах у Києві, в Ярославі та у Львові, а потім скоро вступивши до козацького війська. Вже небавом показалося, що із нього якщо хоробрий й відважний козак-лицар та розумний вождь. як козацьку старшина він бравши доля в численних битвах із Турками, а битві под Цецорою (1620 року) боровся поруч свого батька. Батько згинув у тій битві, а молодий Богдан попався в турецьку неволю, де пробув два рокта. У неволі навчився він турецької і татарської мови та пізнав турецькі звичаї, а пізнішім житті йому неодноразово дуже придавалося. Вийшовши із неволі, ставши сотником козацького війська й його знали запорожці, як відважного і розумного чоловіка. По козацькім повстанні в р. 1638, що не вдалося, Хмельницький живий постійно в Чигирині, чи в своїм хуторі Суботові, що здобувши по-батькові. Та чигиринський староста і урядники не довіряли йому і боялися тримати коло собі. Отже часто висилали його із козаками у степу, побивати татарські зажени. Найбільше зненавидів Богдана чигиринський підстароста, Чаплінські. Колі раз в 1647 році, Хмельницький рушив із сотнею козаків у степ, Чаплінські напавши зі своїми гайдуками на Суботів, пограбувавши цілий хутір й побивши наймолодшого синка Хмельницького так важко, що хлопець незабаром помер. Хмельницький подавши Чаплінського до суду, але й суд розсудив справу несправедливо. Тоді Богдан поїхав на скаргу аж до польського короля Володислава IV у Варшаву, та король сказавши, що і він сам безсильний проти шляхти. А зрештою — мовивши король — «ві люди військові, маєте шаблі при боці, тож сам бороніть своєї честі й свого майна… «Тоді Богдан Хмельницький сам рішив пімститися упродовж свого кривду й за кривду народу, не так на Чаплінськім, але в всіх подібних панів, що самовільно поводилися із народом. Він поїхав на Сич, скликав всіх козаків, що малими відділами перебували по степах, й розказав їм про свою кривду і кривду всього народу. Він промовив до козаків так сердечно, що смердоті вибрали його гетьманом й в захопленні взивали його, щоб вів їхні до боротьби. Хмельницький договорився ще із татарами, що обіцяли йому помагати, і весною 1648 року рушив проти польського війська й всієї шляхти, що був на Україні. Колі лише по Україні пішла чутлива, що Хмельницький збирає сили проти польських панів, усі, молоді і старі, почали приставати до козаків. Незабаром гетьман мав коло собі велике військо і зачавши побивати польське військо, раз-по-раз.

БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ (1648—1657) Великий рух народній, піднятий Хмельницьким, давши новий лад усій східній Україні — Гетьманщині. М.Грушевський. 1913. Хмельницький ставши керівником Визвольної війни завдяки бо здобув довір'я мас. Він ріс й живий серед козацтва, розумів його прагнення і інтереси. Народні маси зустріли Хмельницького із цілковитим довір'ям, розуміючи, що він є справжнім захисником їхні інтересів. І.Крип'якевич. 1954. Він поводився так, неначе був монархом суверенної держави, і розвинув широку дипломатичну акцію на міжнародному полі для зміцнення свого стану. Д.Дорошенко. 1921.

Народився близько 1595 року на Наддніпрянщині, ймовірно у Чигирині, в родині службовця при дворі коронного гетьмани Станіслава Жолкевського, пізніше чигиринського підстарости Михайла Хмельницького. Навчався в одній із Братських шкіл, а й у єзуїтському колегіумі у Львові, заснованій 1608 року. Опанував польську, латинську мови, писавши й мовивши тогочасною російською мовою. У 1620 році разом із батьком, старшиною загону охочих стрільців із Чигиринщини, бере доля в поході гетьмани Жолкевського на Молдавію. У бою із татарами под Цецорою в жовтні того ж року Михайло Хмельницький загинув, а Богдан потрапив у сповнений, в якому був два рокта. Після Повернення із полону вступивши до Запорозького війська, бравши доля в козацьких походах на татар й турків, у селянсько-козацьких повстаннях проти польської шляхти 1630, 1632, 1637 років. 1637 року бере доля в битві под Боровицею як військовий писар Запорозького війська. 1638 року у складі делегації їздив до Варшави до короля із петицією про Повернення реєстровому козацтву привілеїв. 1640-ві рокта. Стає відомим козацьким діячем, який викликав недовіру у польської влади і популярність на Запорожжі. У березні 1645 року разом із козаками бравши доля в битві французів проти іспанців под Дюнкерком (Франція).

Богдан-Зиновій Хмельницький, який провів глибоку між по між добами історії України, поклав вухо Української Козацької Держави, був найбільшим державним чоловіком, що його будь-коли мала Україна, — так характеризував його один із найвидатніших дослідників тієї доби, У. Липинський.

Проте, хоч порівняно негаразд багато років відділюють нас від Б. Хмельницького, ми знаємо про нього дуже мало, а саме життя його овіяне легендами. Невідомо навіть точно, де і коли саме він народився. Не підлягає сумніву, що походив Богдан Хмельницький з шляхетської родини, бо користався гербом «Абданк», але й із котрої.

частини України походив — невідомо. З всіх гіпотез найбільше за;

слуговують на довір «я дві: за одною — рід Хмельницьких походив з Галичини, із Хмільника на Перемищині, бо в Галичині уже із XVI.

ст. зустрічаються Хмельницькі; за другою гіпотезою — рід його походив із Переяславщини; один з сучасників — князь За;

славський — називав його «переяславським козаком». Богдан Хмельницький дійсно мав зв «язки із Переяславом: мав там власний двір, одружений був із переяславською мешканкою, Ганною Сом;

ківною, брат якої пізніше був полковником Переяславським; там Хмельницький тримав до хрищення майбутнього гетьмани Павла Тетерю. З Переяславом зв «язані видатні події: 1649 року Богдан прий;

мав там польських послів, а 1654 року відбулася там рада із москов;

ськими послами.

Рід Хмельницьких був незаможний. Батько майбутнього гетьма;

на, Михайло, служив у коронного гетьмани Жолкевського в Жов;

кві, потім у зятя Жолкевського, Яна Даниловича, на Львівщині, і.

переїхав із ним, коли його призначили старостою Корсунським та Чигиринським. Михайло Хмельницький був осадчим Чигирина та Лисянки. У Чигиринському повіті він був податковим писарем й зго;

дом — підстаростою. Під Чигирином мав хутір Суботів. 1620 року Михайло Хмельницький з сином Богданом-Зиновієм бравши участь в поході на Молдавію й був забитий под Цецорою, Його вдова одру;

жилася вдруге із польським шляхтичем Ставецьким.

Можливо, що под годину служби батька в Жовкві народився Бог;

дан-Зиновій. Це було б десь коло 1595 року. Вчився він спочатку в українській школі, потім в єзуїтській «латинській», треба гадати, у Львові, де викладав доктор теології Андрій Гонцель-Мокрський, відомий письменник та проповідник. З тієї школи виніс молодий Хмельницький добро знання латини. Наука закінчилася 1620 року, коли под Цецорою турки взяли його в сповнений й два рокта продержали у Царгороді в тяжкій неволі. Викупила його матір. Після того Хмель;

ницький служив, мабуть, у Чигиринському полку, одружився з Ганною Сомківною й господарював на хуторі Суботові.

Про життя Богдана Хмельницького в наступних роках нічого невідомо. Вочевидь, він здобув авторитет і зайняв поважне місце в козацькій громаді. 1637 року він був військовим писарем: підпис його з на акті капітуляції под Боровицею — 24 грудня 1637 року.

Наступного року він їздив, як член делегації, до короля, але в під;

ставі ординації 1638 року втратив уряд писаря й ставши звичайним сотником Чигиринського ідолку.

1644 року французький уряд закликав на військову службу українських козаків. Посол де-Брежі писавши 21 вересня 1644 року кардиналові Мазаріні, що козаки мають дуже здібного полководця Хмельницького, якого поважають при дворі короля: «це людина освічена, розумна, добро знає латинську мову.. він готовий допо;

могти нам". У 1645—1646 роках понад 2.000 козаків перевезено до Франції, й смердоті брали доля в облозі Дюнкерхену. Треба гадати, що серед ких був й Хмельницький. «Всі ці факти свідчать про ту пошану, якою користався Хмельницький, не так на свою невисоку рангу.

Року 1646 король Владислав IV заходився був творити коаліцію держав для боротьби проти Туреччини, але й зустрів опозицію збоку польської шляхти. Тоді разом із канцлером Юрієм Оссолінським ви;

рішив спровокувати Туреччину на воєнні дії нападом ними козаків.

Для цого закликано до Варшави на таємну нараду 4-ох козацьких представників: осаулів — Барабаша та Караїмовича й сотників —.

Нестеренка та Богдана Хмельницького. Король видав їм гроші, пра;

пор й грамоту, якою дозволялося збільшити реєстр козаків до 12.000.

З цого пляну нічого не вийшло, хоч зібрано тоді 16.000 найманого війська. Сам канцлер зрадив таємницю, й сойм у жовтні 1646 року зажадав розпустити військо. Однак, для наступних подій ця таємна нарада відіграла не абияку ролю: вістки про неї поширилися серед козацтва й стали ґрунтом для леґенди, що король дивуватися на коза;

ків, як на своїх спільників у боротьбі із польськими магнатами. «.

До 1647 року бачимо Богдана Хмельницького, як цілком льо;

яльного сотника, який користувався пошаною не так на Україні, але й і у Варшаві.

Раптом усє життя Хмельницького було б зламане так, як то часто траплялося в Речі Посполитій, де українці були «унтерменшами».

Можливо, якраз пошана, якою користувався Хмельницький при дворі Владислава IV, викликала ненависть до нього родини магнатів Конецпольських, ворожко наставлених до українців. Олександер Ко;

нецпольський, із 1632 року Корсунський та Чигиринський староста, син коронного гетьмани Станіслава Конецпольського, вирішив усу;

нути нелюбого йому сотника. Тож, підстароста Чигиринський, Чап;

линський, учинивши «ґвалтовний заїзд» на Суботів под годину від;

сутности Хмельницького, зруйнував його, пограбував майно, забрав його другу жінку, а сина досмерти забивши канчуками. Легальні захо;

ди Хмельницького не дали жадних наслідків, а Конецпольський на;

віть давши наказ арештувати його й стратити. Лише приятель й кум Хмельницького, Станіслав-Михайло Кричевський, допоміг йому втекти з-під варти. З невеликим загоном козаків Хмельницький ви;

їхав на Запоріжжя.

Ці нещастя, ця сваволя магнатів переродили Богдана Хмельниць;

кого: зі статечного, спокійного сотника він, позбавлений родини, маєтку, переслідуваний місцевою адміністрацією, ставши бунтівником, месником за власні образив.

ПЕРША ДОБА ПОВСТАННЯ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО — 1648-Й РІК.

На Запоріжжі Богдан Хмельницький незабаром здобув загальну пошану й його обрали гетьманом. На його бік перейшла застави ре;

єстрових козаків, що стояла на Запоріжжі, а татарський хан вислав йому на допомогу своє військо.

Чутки про рух, що його підняв Хмельницький, занепокоїли поль;

ський уряд. Коронний гетьман Микола Потоцький вирушив на За;

поріжжя, щоб здавити повстання в самому початку. Реєстрових ко;

загів й загін німецької піхоти він вислав Дніпром, щоб смердоті біля Кодака із «єдналися із 4. тисячами польського війська й реєстро;

вих козаків, що йшли под дротом гетьманового сина, Стефана Потоцького. Їх йшло 6.000 війська под дротом гетьманів —.

Миколи Потоцького та Мартіна Калиновського.

Реєстрові козаки, що пливли човнами, збунтувалися, перебили всіх старшин, крім Михайла Кричевського, й перейшли на бік Хмельницького. Біля балки Жовті Води Хмельницький напавши на польський авангард, що був под дротом Стефана Потоцького. Реє;

строві козаки із війська Стефана Потоцького також приєдналися до нього. Військо Стефана Потоцького було б знищене, а сам він тяжко поранений, потрапив у сповнений до татар й помер. Живим залишився один лише челядник, який сповістив гетьманів про поразку. Вони почали відступати, але й Хмельницький наздогнав їхнього 26 травня 1648 р.

біля Корсуня й розгромив. Поразка поляків був повна. Обидва геть;

мани опинилися в татарському полоні.

Тім годиною Владислав IV помер й поляків охопила паніка: ані ко;

роля, ані гетьманів, ані війська. Паніку підсилило повстання селян на Київщині, котрі почали бити панів, жидів, палити польські маєтки, Повстання перекинулося на Полтавщину, на Вишневеччину. Сам князь Єремія Вишневецький ледве втік до Польщі.

Згідно із конституцією, под годину міжкоролів «я канцлер мусів по;

даватися на демісію, але й, зважаючи на тяжкий стан країни, канц;

лер Оссолінський почав правити нею сам. Спішно скликано сойми;

ки, асигновано кошти на 70.000 найманого війська. Обрано нових гетьманів: князя Домініка Заславського, Миколу Остророга та Олек;

сандра Консцпольського.

Хмельницький дійшов до Білої Церкви. Вдаючи, що не знає про смерть короля, він вислав до нього аркуша, в якому вимагав збіль;

шити реєстр козаків до 12.000, повернути православним церкви і.

виплатити козакам платню за 5 років. Такі скромні умови запропо;

нував був Хмельницький после перемог при Жовтих Водах та Кор;

суні. Ці умови конвокаційний сойм прийняв, й оголошено було б пе;

ремир «я.

Богдан Хмельницький тоді ще і сам він не розумів грандіозних форм того повстання, що він підняв, щоб помститися за власні.

образи. Його лякали селянські повстання, й він намагався втихоми;

рити їхні. Однак, повстання ширилося по всій Україні — на Поділлі,.

Волині. Ватажком їхнього ставши Максим Кривоніс, шотляндець із похо;

дження. З польського боці виступив Єремія Вишневецький, який мордував повстанців, вбивав їхнього на палі й тім ще понад розпалював ненависть.

Тім годиною військо Хмельницького збільшувалося спольщеними українськими шляхтичами, котрі переходили на його бік после по;

разки под Жовтими Водами та Корсунем, серед них були — май;

бутній військовий писар та вірна співробітник Хмельницького.

Іван Виговський, З. Мрозовицький-Морозенко, брати Іван та Данило.

Нечай, Іван Богун, Кричевський. Деякі із цих людей малі освіту, яку здобули в закордонних університетах, малі державний досвід.

Вони зайняли високі посади у війську, поруч із старими полковни;

ками, здебільшого із Запоріжжя, як Джеджалій, Бурлій, Вишняк, Гиря, Нестеренко, Топига та інші.

Селянські повстання й терор, що його вносив Вишневецький, при;

мусили Хмельницького поновити рух, бо лише таким способом міг він тримати до рук повстанців. Знову закликав він татар, 3-го липня 1648 року поновилися воєнні дії.

Сили противників були майже однакові: бл. 100.000 чоловіка.

і 100 гармат малі поляки, бл. 118.000 мав Хмельницький, але й в тім числі було б коло 40.000 слабко озброєних повстанців-селян, які.

часто лише заважали діям. Слабістю польського війська був його величезний обоз: до 100.000 возів із винами, припасами, посудом, одягом панів. На кордоні Поділля та Волині, под Пилявцями, 23.

вересня 1648 року польське військо було б розбите, 80 гармат й десят;

ки тисяч возів забрали козаки. Цю здобич оцінювано на декілька десятків мільйонів злотих.

Польське військо тікало на захід. Далі ішли козаки. Вони здобули Збараж, Вишневець, Броді й 8 жовтня підступили под Львів.

Богдан Хмельницький обіклавши Львів, але й задовольнився оку;

пом у 200.000 червінців та крамом на півмільйона червінців й рушив на Варшаву. Рух Хмельницького викликав великі селянські по;

встання в Галичині і на Волині. Селяни палили замки, палаци, вбивали шляхту. Хмельницький не врахував значення цих повстань.

і не використав їх.

Нема за погром польської армії, Хмельницький вважав, що воює він не із Державою, не із королем, а зі шляхтою. Він ви;

слав до Польщі послів із вимогою зверни на короля брата Владисла;

ва IV — Яна-Казіміра. Неясно, чому наполягав він на кандидатурі.

цієї обмеженої, малоінтелігентної людини. Новому королеві Хмель;

ницький ставив умови: амнестія для всіх, хто бравши доля в війні,.

залежність гетьмани лише від короля, скасування церковної унії,.

поновлення козацьких прав, збільшення реєстру козаків, право ви;

ходу на море, територіяльна автономія України.

Чекаючи на відповідь, Хмельницький зупинився в Замосгі, де й дістав вісті обрання на короля Яна-Казіміра. Причину, котра спи;

нила рух Хмельницького на Польщу, тлумачиться по-різному. На;

самперед — військо було б втомлене, серед нього ширилися хворо;

би, стояла уже пізня осінь, й похід серед ворожого польського насе;

лення був дуже небезпечний; полковники відрадили Хмельницькому йти далі. З іншого боці шанси Польщі значно піднялися, бо в жовтні 1648 року підписано в Мюнстері світ, який закінчив ЗО-літ;

ню війну, й Австрія, союзниця Польщі, могла діяти по її боці. Але головним було б ті, що Хмельницький ще не так на меті нищити Польщу, він хотів лише встановити там уряд, який виконав би домагання козаків. Полковник Силуян Мужиловський писавши, що король Ян-Казімір до обрання обіцяв Богданові «бути руським ко;

ролем" й підтвердити все, що козаки «через шаблю узяли».

На бажання короля Хмельницький залишив Замостя й рушив до Києва.

ВІД ПОВСТАННЯ ДО ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ.

На Різдво 1649-го року Богдан Хмельницький тріюмфально в «ї;

хав до Києва. Його зустрічали, як героя-визволителя України з польської неволі, як нового Мойсея. Єрусалимський патріярх Паї;

сій, митрополит Київський Сильвестер Косів, духовенство, профе;

сори Києво-Могилянської Колегії, спудеї влаштовували пишні акти, виголошували панегірики. У Києві чекали посли Молдавського та Волоського господарів й Семигородського князя.

Перебування в Києві відіграло велику ролю в формуванні пси;

хології Богдана Хмельницького, Розмови із патріярхом й київською елітою відкрили йому очі тих, що сталося в Україні. Він збагнув, що то ми не повстання селян проти панів, не помста магнатам за сваволю та утиски народу, а велика війна за незалежність України, за створення держави. Перемоги под Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, переможний похід до Замостя створили нову ідеологію українців: смердоті зрозуміли свою ваги, чинність. До війська Хмель;

ницького, як згадано вище, переходило багато спольщених укра;

їнців-шляхтичів, людей із широкою освітою, котрі сприяли створен;

ню державницької ідеології Богдана.

У лютому 1649 року, коли Хмельницький був у Переяславі, при;

їхали до нього посли від короля Яна-Казіміра. Хмельницький роз;

мовляв із послами не як ватажок повстанців, а як володар України.

«Виб «ю із лядської неволі руську народ завісься! — казав він. —.

Перше я завжди за свою шкоду й кривду воював, тепер буду воювати за на;

шу православну віру... Поможе Мені до того чернь уся — по Люб;

лин, по Краків, й я — не відступлю, бо це права рука наша, щоб ви.

(польські пані), знищивши хлопів, й на козаків не вдарили. Буду мати тисяч 200, 300 своїх, орду при тім… За границю війною не піду, шаблі на турків й татар не підійму. Досить травня в Україні, По;

діллі й Волині тепер... у князівстві моїм по Львів, по Холм й Га;

лич". «.

Таку широку програму розгорнув Богдан Хмельницький перед польськими послами у 1649 році. Властиво, цю програму зберіг він до кінця свого життя.

Серед послів був сенатор, воєвода Брацлавський, а пізніше і.

Київський — Адам Кисіль, один з найвидатніших українських патріотів та політичних діячів XVII століття. Він походив із волин;

ської шляхти, був одним з найзаможніших магнатів та провідником непокозаченої православної шляхти й виступав в соймі та в сенаті.

в обороні українського народу й православної віри. Алі він був противником повстання й вважав, що між Польщею та Україною можна знайти компроміс. Кисіль неодноразово бравши доля як представник Польщі в переговорах із козаками. За відданість інтересам України польська шляхта вважала його «зрадником». «Я майже зів «ялий, ввесь умучений й на здоровий «ї скалічений, — писавши Кисіль Хмель;

ницькому в 1651 році, — три рокта ганяю… від сойму почавши, досі постійно зношуся із королем, щоб притулок християнська не ли;

лася, щоб остання частина народу нашого козацького не згинула".

Так характеризував він свою діяльність із Першого року повстання Хмельницького.

У особах колишніх друзів Хмельницького й Киселя стали один проти одного патріоти, віддані Україні діячі, бо йшли смердоті різними шляхами й розділяла їхні різниця ідеології й тактики.

Перед Хмельницьким стояло тяжке заподіяння. Боротися із Поль-;

щею своїми лише силами Україна не могла, бо Польща не тільки мала великі власні військові сили, але й і був багатою державою, що могла користатися найманим військом. Татари виявили собі як ненадійні союзники, котрі грабували населення й виводили ясір. Отже треба було б шукати інших союзників.

У перших ж місяцях повстання 1648 року Хмельницький мусів звернути увагу на до Московщини. З 1647 року між Москвою й Поль;

щею існував оборонний союз, спрямований проти Кріму, але й по;

скільки татари стали союзником Хмельницького, московсько-польський союз міг обернутися проти України. Богдан Хмельницький щоб не допустити спільного виступу Польщі та Московщини проти України, ще в 1648 році радив цареві Олексієві, скориставши із на;

годи, зайняти Смоленськ й заявити претенсію на польський престіл. «.

Ідею союзу із «одновірною» Москвою підтримував й патріярх Паїсій.

Ще гостріше стало запитання про цей союз у 1649 році, коли Хмель;

ницький готувався до нової війни із Польщею. Силуян Мужилов;

ський, Український посол до Москви, пропонував цареві на початку того року окупувати Сіверщину, щоб забезпечити Україну із пів;

ночі, просив хоч бі дипломатичної інтервенції для захисту прав Православної Церкви в Речі Посполитій, але й Москва не допомогла Україні. «.

Шукання союзу привело Хмельницького до першої коаліції.

украшо-турецько-татарської, якої створив він тоді, коли не вдалося зреалізувати союзу із Молдавією та Семигородом.

Війна був неминуча, її диктували настрої селян: «вся чернь зброїться, смакуючи собі свободу від робіт та податків, й навіки не хоче матір панів, — писавши сучасник. — Так чернь троянд «ярилася, що чи знищити шляхту, чи сама згинути хоче». З іншого боку Польщу лякали чуйні, що Богдан Хмельницький творити «вільне князівство козацьке», «відокремлену державу».

На початку літа 1649 року 200-тисячне польське військо посу;

нуло на Україну. Хмельницький, мавши лише коло 70.000 козаків, не рахуючи селянських повстанців, та скільки ж татар, обложив у Збаражі польську армію й тримав її в облозі півтора місяця.

Тім годиною із півночі на Україну виступив Литовський гетьман Радзівілл. Під Лоєвом полковник Станіслав-Михайло Кричевський дав йому відсіч, але й сам загинув у бою.

На допомогу польській армії прийшов король із новими силами.

Хмельницький оточив королівське військо под Зборовом, але й канц;

лер Оссолінський підкупив хана Іслам-ґерея, й тієї поставивши вимо;

гу Хмельницькому: замиритися із королем, чи татари перейдуть на бік поляків. Хмельницький примушений був погодитися.

Підписаний 18 серпня 1649 року Зборівський договір мав такі.

пункти: У межах Польської держави утворюється автономна об;

ласть, до якої входять воєвідства: Київське, Брацлавське та Черні;

гівське — від Случі до Дністра, частини Волині, Поділля. Цією областю управляє гетьман. Вона має своє військо — 40.000 реєстрових козаків. Решта — селянство — мусить повертатися до панів.

й відбувати панщину. Королівська адміністрація та польські пани можуть повертатися на свої місця. Православна Церква дістає права рівні із Римо-Католицькою. Унія касується. Єзуїтські школи в Ки;

єві ліквідується.

Так — замість Визволення українського народу з-під польської.

влади та створення власної держави — здобутки кривавої бороть;

би обмежилися національно-територіяльною автономією для ко;

зацької верстви. «.

Зборівський договір проголошений як «Деклярація пестощів коро;

ля, даної на пункти прохання Війська Запорозького", був паперовий:

ні в Польщі, ані не зреалізовано. Особливо викликав протест пункт 6-ий про зрівняння православних із католиками. Оста;

точне рішення було б відкладене до наступного сойму, на якому мав бути присутній й православний митрополит. Однак, на засідання сойму католицькі єпископи митрополита не допустили, також не допустили його до сенатові. Українська Уніятська Церква звернулася до папи Інокентія X, який в листі до короля просив захисту для унія;

гів, але й не знайшов підтримки. 8 января 1650 року сойм ратифікував Зборівську угоду. «.

У Україні влада фактично перейшла до Війська Запорізького.

Всю територію поділено на полки, спочатку на 16, згодом число їх зросло. Податки збирав військовий скарб. Хмельницький, як не;

залежний володар, вів дипломатичні переговори із сусідніми дер;

жавами.

Колі Хмельницький спробував був на підставі Зборівського до;

говору перевести реєстр козаків, селяни, що брали доля в війні,.

не захотіли зрікатися козацьких прав та повертатися до панів і.

підняли повстання. Ще понад обурювали їхні польські пані, котрі по;

верталися в свої маєтки. З іншого боці Польща не виконувала своїх вол «язань: православний митрополит, як згадано, не дістав місця в сенаті, не повернено спірних земель, польський уряд не здійснив амнестії, й багатьох повстанців страчено. «.

Відчуваючи неминучість війни, Хмельницький старався забез;

печити собі спілками із сусідами. Насамперед примусив він до союзу Молдавського господаря Василя Лупула, із дочкою якого, Роксан;

дою, мав одружитися його сін Тиміш. Наприкінці 1651 р. уклав союз із Туреччиною, й султан дозволив Кримському ханові допо;

магати козакам. Султан Магомет IV назвавши Богдана «славою кня;

зів християнського народу" й обіцяв свою опіку. (М. Грушевський вважав це васалітетом, але й Д. Дорошенко — просто союзом). Це ще понад дратувало Польщу. Навесні 1651 року поляки напали на містечко Красне на Поділлі, й в бою із ними згинув один з най;

кращих українських полководців Данило Нечай. Алі від Вінниці.

поляків відбив видатний козачий стратег — Іван Богун.

Рішальна битва відбулася 28−30 червня 1651 року коло містечка Берестечка, над р. Стирем. Там у болотяній долині зустрілися два війська: Хмельницький -— бл. 100.000 козаків разом з повстанцями та 50.000 татар, й поляків — 80.000 та скільки ж озброєної челяді.

На самому початку бою татари раптом почали тікати. Хмельниць;

кий й Виговський поїхали мобілізувати нові сили, залишивши ко;

мандувачем 1. Богуна, який відбиваючи наступ поляків, почав ви;

водити козаків із бою. Алі серед повстанців зчинилася паніка, вони кинулися тікати й понад 30.000 їхні втопилося в річці. Загинув й мит;

рополит Коринтський Йоасаф, що привіз Хмельницькому меч, освя;

чений на Гробі Господнім.

4-го серпня 1651 року Литовський гетьман Радзівілл узяв Чер;

нігів та Київ. Міщани спалили Поділ, щоб не дати його литовцям.

Митрополит Сильвестер Косів, піддавшись паніці, вітав переможців.

Хмельницький зібрав нові полки, побудував укріплення біля Білої Церкви, спинив польський похід й погодився на переговори.

Згідно із Білоцерківським світом, за козаками залишено лише Ки;

ївське восвідство, реєстр козаків зменшено до 20.000, польська шлях;

та мала право повернутися до своїх маєтків, заборонялося вести закордонні переговори «У Україні почалися знову повстання, збіль;

шилася втеча населення за московський кордон — на Слобожан;

щину.

Білоцерківський договір також не був реалізований: на соймі.

один з шляхтичів наклав «вето», й договірне затверджено. Богдан Хмельницький поновив переговори із Молдавією, Кримом, Туреч;

чиною, Москвою. Бо Лупул відмовився виконати угоду —.

видати Роксанду за Тимоша, Хмельницький вирядив под його ко;

мандою військо до Молдавії. По дорозі под Батогом Тиміш зустрів.

20-тисячне військо гетьмани Калиновського. Поляки зазнали нищів;

ної поразки, а сам гетьман був забитий, взято 57 польських гармат.

Тиміш вступивши до Молдавії й одружився із Роксандою. У 1653 р. він загинув под годину облоги Сучави, якої захопив волоський князь Мат;

вій Басараб.

Катастрофа балканської політики був страшним ударом для пляну Богдана Хмельницького: він хотів посадити на пресгіл Мол;

давії Тимоша, Лупулеві дати Волощину й тім забезпечити Україні.

надійний західній кордон.

Нове хвацько чекало далі: обложене козаками в Жванці у грудні.

1653 року польське військо із королем Яном-Казіміром уже готове було капітулювати, але й поляків знову врятували татари, уклавши з ними сепаратний світ. Татарам дозволено грабувати українське населення та брати ясір по Барське староство.

Становище України було б тяжке. Війна, татарські напади, тоталь;

на мобілізація, нарешті посухи, неврожай, пошесті, знищення про;

мислових закладів, головно рудень, ізоляція від ринків Західньої.

Европи — все це руйнувало господарство. Внаслідок цого населен;

ня в щораз більшій кількості пересолюється на схід, на півден;

ний схід, на Слобожанщину, Донеччину. як казав М. Грушев;

ський, «справа самостійности України був убита за ціну її тери;

торіяльного розширення", бо прилучення України до Москви було вже пересуджене оцим еміграційним рухом.

ПЕРЕЯСЛАВСЬКА УГОДА.

Загроза нової війни із Польщею, повстання в полицях України, брак надійних союзників звертали знову думи до православної.

Москви, тім понад, що тисячі втікачів знаходили притулок на підлеглій Слобідській Україні й далі в Московщині.

З 1648 року Богдан Хмельницький годину від години звертався до Москви із проханням допомогти в боротьбі із Польщею. Він загро;

жував навіть війною, якщо вона не дасть допомоги проти Польщі.

Значну ролю в справі союзу України із Москвою відіграло східне духовенство, вищі представники якого брали у собі посередництво иіж Богданом Хмельницьким й царем: Паїсій, патріярх Єрусалим;

ський, що зустрічав Хмельницького у Києві в 1648 році і вітав, як нового Мойсея; Йоасаф, митроп. Коринтський, що загинув под Бере;

стечком у 1651 році; Гавриїл, митрополит Назаретський, що був у гетьмани после берестейської поразки.

Усі звернення до Москви в справі допомоги були марні. Мо;

ковський уряд відмовляв чи відповідав загальними заявами, виси;

лав хліб й сіль, але й вичікував, не бажаючи розривати світу із Поль;

щею.

У. Ключевський так характеризував політику Москви супроти України: вон «протягом 6 років приглядалася із нерухомою ціка;

вістю, як справа Хмельницького, попсована татарами под Зборовом.

і Берестечком, хилилася до занепаду, як Україна пустошилася союз;

никами-татарами й люто-нелюдською усобицею, й нарешті, коли Україна уже знищилася дорешти, і прийняли под свою високу руку".

Наводячи цю цитату, М. Грушевський пояснював справу так:

«Увесь хід історії Східньої Європи міг бі взяти інший й кращий на;

прямок, коли б Україна ввійшла в політичну унію із Москвою в початках своєї боротьби із Польщею, ще повна сил, повна людності, не зневіреної в своїх провідниках й в піднятому ними ділі,.

здатної бути опозицією Москви, обстояти собі у сій позиції й не дати собі зіпхнути на становище провінції. Московські політики може ненароком, а може і умисно дали поборюкатись українській козаччині із Польщею й дійти до останнього обопільного знищен;

ня …, аби ввійти із свіжими силами між сил обезкровлених против;

ників й взяти козаччину уже над роді рівнорядного союзника, а підручного, котрого можна було б б звести до ролі служника, під;

даного «холопа ««.

У Москві добро врахували й другий бік запитання. Союз із Укра;

їною був конче потрібен для Москви із різних поглядів: він від;

кривав шлях до Чорного моря й на захід, забезпечував їй пануван;

ня на сході, а головне — трагічне становище України загрожу;

вало Москві чи захопленням її Польщею, чи союзом України із Туреччи;

ною, чим неодноразово лякав Москву Хмельницький. Союз із Україною був дуже бажаний для Москви тім, що забезпечував її мілітарні.

інтереси. Україна мала 300.000 випробуваного, досвідченого, най;

кращого на Сході Європи війська. Всі ці умови робили союз з Україною конче потрібним для Москви.

1-го жовтня 1653 року Земський Собор у Москві ухвалив прий;

няти Україну «под високу руку царя», а 1 листопаду московське посольство уже було б на кордоні України. Цей поспіх, невластивий московському урядові, свідчить, котра велика був заінтересованість Москви. На чолі посольства стояв боярин Василь Бутурлін, наміс;

ник Тверський. У посольстві були: окольничий Іван Олфер «св, на;

місник Муромський та дяк Ларіон Лопухін. З ними їхало духовен;

ство із іконами, корогвами, хрестами, із чином Спаса — дар царя Хмельницькому — та великий почет.

Гетьман був зайнятий війною із Польщею та похороном Тимзша.

і прибув до Переяслава лише 6 января 1954 року. Він уникав будь;

яких урочистих прийнять й ані разу я не запросивши московських пос;

лів до собі. Можливо, у тому обрав для переговорів не Київ, чого добивалися посли, а тихий козацьку Переяслав. Не було б прий;

няття й в полковника Переяславського Тетері. Всі переговори від;

бувалися сухо і офіційно. «8-го января відбулась Рада Старшин та поспіхом скликана Загальна Рада мешканців Переяслава. Після вислухання царської.

грамоти, гетьман, посли та старшини поїхали до Успенського со;

бору. Там стався інцидент, не передбачений у Москві. Колі ду;

ховенство хотіло було б привести до присяги гетьмани та старшину Хмельницький зажадав від послів, щоб смердоті Перші принесли при;

сягу від імени царя. Цим Хмельницький вимагав урочистого, фор;

мального ствердження україно-московського союзу й запевнення оборони України та її прав. У цьому виявилася рівноправність сто;

рін й — недовір «я щодо дійсних намірів Москви.

Боярін Бутурлін рішуче відмовився приносити присягу за царя.

Гетьман й старшина пішли на нараду. Посли довгий годину стояли в соборі, чекаючи. З «з'явилися два полковники — Тетеря та Ліс;

ницький (Миргородський) — й почали переконувати послів скласти присягу, й знову смердоті відмовилися. Уся ця історія із присягою була публічним скандалом для московського посольства. Воно кілька годин чекало на гетьмани, й двічі підтверджена Бутурліним обі;

цянка, що цар охоронятиме усі права України, був фактичною присягою. «Царське слово пременно не бьівает», — сказавши Бутурлін.

Питання — чи приносили московські посли присягу, чи ані —.

розв «язувалося різним способом. Сучасники вважали, що фактично присяга був Зложена, бо двічі повторивши Бутурлін запевнення, що цар словом своїм ручиться, що Польщі України не віддасть й дер;

жавний лад її якщо збережений. Це витлумачили Хмельницький і.

старшина, як акт рівнозначний із присягою царя.

Єдиний документ, в якому зберігся опис подій — це «Статей;

ний список" Бутурліна — звіт, що його він подавши царському уря;

дові про переговори в Переяславі. Цей звіт не можна вважати за цілком вірна, бо він мас ознаки пізнішої переробки, а про неточ;

ність його промовляє такий деталь: Бутурлін писавши, що на Пере;

яславській раді зібрався «весь народ» й в церкві присягало «вели;

кое безліч різноманітних чинів людей" — тоді, як відомо навіть імена тих, що присягали, разом 284 особини. «.

Далі — протягом двох днів Хмельницький із Виговським та посли обговорювали деталі догоди, до того числі — бажання гетьмани, щоб на Україну, власне до Києва, прийшло московське військо. Це було важливе для України не як оборона, бо що могли зробити навіть 3.000 московського війська, коли йшлося про 60.000 реестрових козаків та 350-тисячну армію, що стояла под Жванцем. Алі це.

було б конче потрібне для України, як доказ, що не існувало уже й тіні залежности від Польщі, — це було б найголовнішим того мо;

мент.

На тому закінчилися переговори гетьмани із посольством царя.

О. Оглоблін у кількох словах резюмує сенс переговорів: 1) вста;

новлено військовий союз України із Московщиною, гарантований протекцією Московського царя над Україною та 2) дано гарантію царем про збереження всіх прав й вільностей Української Дер;

жави.

У Переяславі сталася ще одна дуже важлива подія. До Бутур;

ліна прибули делегати від старшини, котрі просили затвердити їхні на різних посадах, не повідомляючи про це гетьмани. Бутурлін від;

мовив їм. Цікаві прізвища деяких із прохачів: батько та брат Ви;

говського, батько майбутнього гетьмани Мазепи, Силуян Мужалов;

ський — видатний дипломат, посол до Москви в 1649 та 1653 рр.,.

зі свояками та інші. Цей епізод оцінюють дослідники по-різному.

М. Грушевський та А. Яковлів не надавали йому значення. О.

Оглоблин, навпаки, вважає, що то був «перша щілина в єдиному українському фронті». Щоправда, московський уряд не звернув тоді на це уваги, але й надалі «Москва занотувала цей факт — й раніше чи пізніше використала… ці розбіжності серед керівних кіл Укра;

їни".

З Переяслава поїхали московські посли по Україні. приводити до присяги людність. Праворуч ця виявилася складною. У Києві мит;

рополит Сильвестер Косів заборонив всім підлеглим йому людям присягати. Відмовилися присягати полковник Богун, Кропив «янський, Полтавський, Уманський, Брацлавський полки, Чорнобиль тощо.

У березні 1654 року посольство від України в складі військового судді Самуїла Зарудного та полковника Павла Тетері із почетом прибуло до Москви. У Москві бажали, щоб приїхав сам Богдан Хмельницький, але й він не поїхав. Посли везли акредитивні грамоти від гетьмани, «Статті» (т. зв. 23 з статтею), текст Зборівського договору та низку листів. Оригінали цих документів не збереглися. Зберег;

лися лише московські переклади.

У грамоті гетьман виступає, як репрезентант «Руської Держа;

ви", й це виразно подчеркивает, що вон продовжує існувати і після Переяславської догоди. «Статті» дійшли до відома наших часів у зіпсова;

ному вигляді й, очевидно, були переставлені. Нема за це, видно, що основна їхні ідея — встановлення таких міждержавних відносин між Україною й Москвою, при які за Україною застері;

гається державна самостійність — зовнішня й внутрішня.

На грамоту гетьмани та «23 з статтею», що їхні А. Яковлів вважав за проект договору, цар давши послам відповідь, Яка був ратифіка;

цією договору. Таким чином, з статтею проекту, царські резолюції й жалувана грамота «становлять повний текст договору 1654 року»,.

— писавши А. Яковлів, Тож по сутті це був не Переяславський, а Мо;

сковський договір, укладений на підставі Переяславського.

У історичній науці й до цого години немає сталої думи щодо ха;

рактеру Переяславського договору. Сучасники вважали, що це був договір, який жадною мірою не порушував суверенних прав Укра;

їни. Першими зрозуміли це в Москві, для якої Україна був окре;

мою Державою. У «Статейному списку» Бутурліна протиставляться.

— «Московське держава і Війська Запорозького Украйна». За;

ява московського уряду про ті, що Ян-Казімір «клятву свою на чем присягал, переступив, а подданьіх свонх, вас... тим від подданства учинил свободньіми», потверджує, що московський уряд визнавав Україну в останній момент укладення договору свобідною Державою. «.

Треба матір на увазі, що поняття «підданий» у XVII ст., не озна;

чало «підданого» в сучасному розумінні: так називали царів, воло;

дарів держав, що брали договірні відносини із Москвою, шу;

каючи у неї протекції. Піддані в сучасному значенні слова XVII ст.

називалися «холопами» до бояр та князів включно. За Петра І слово «хлоп» замінено словом «раб», й лише Катерина ІІ 1786 ро;

ці заступала його терміном «верньій подданньій».

У офіційному советському виданні документів, що стосуються до Переяславської догоди, вміщено 10 листів Хмельницького, в яких просив він московський уряд допомогти в боротьбі із Польщею. Май;

же усі ці листи редактори називають проханнями про «включение Украйни у складі Росії» (т. III, стор. 195) чи про «воссоедине;

ние" (т. II, стор. 132, 177; т. III, стор. 364, 365, 381).

Аналіз цих документів показує щось інше. У деяких листах Хмельницький писавши у неясних виразах про своє бажання, щоб цар був для України «государем і царем, яко православне свети;

ло" (т. II, стор. 132), чи «царем і самодержцем бьіл» (т. II, стор. 177.

— 1669 р., З травня). У пізніших документах виразно йде мова про військову допомогу, прийняття «под високу руку» (т. III. стор. 195 —.

3652 р., 21 лютого), «под кріпку руку» (т. III, стор. 364 — 1653 р., сер;

пень), «ратню руку помочі» (т. III, стор. 365 — 1653 р., серпень) й т. ін.

Московський уряд вважав, що договір із Україною був дійсний тільки за життя Богдана Хмельницького, й поновлював його із кож;

ним наступним гетьманом, дещо змінюючи, але й завжди називаючи акт 1654 року договором. Навіть Петро 1 писавши у наказі 1722 року, утворюючи Малоросійську Колегію: ". .. лагодити. .. як определено в помянутьіх Хмельницького договорах". Якщо так розуміли акт.

1654 року навіть у XVIII ст. — е логічним, коли стольник Хлопов писав у 1663 році: «в Малоросійському державі», «а далекому Пекіні року 1770 на нагробку українського ченця викарбувано: «ро;

дом з Королівства Малоросійського, полку Ниженского". «.

У Україні твердо знали, що Переяславсько-Московський дого;

вір не позбавляв ії суверенних прав. Договір цей зафіксував союз з Московією на добровільних засідках, звільняв Україну від під;

леглости Польщі.

Року 1655 Богдан Хмельницький казав польському послові, Ста;

ніславові Любовицькому: «Я ставши у ж е паном всієї Русі й не від;

дам її нікому". Тут характеристичний вираз «вже», себто после до;

говору із Москвою. Доказом Незалежності України були тих численні.

союзи, що їхнього укладала вон после 1654 року із різними державами. «.

Поняттю про Українську державу відповідали нові титули, з якими зверталися до Богдана -.іеяьницького: його називали —.

«Гетьман із Божої милості», «Государ», «Зверхній владця», «Зверх;

ній володар", «нашої землі Начальник й Повелитель» (так нази;

вав митрополит Сильвестер Косів). 1657 року в аркушах до госпо;

даря Волощини Богдан Хмельницький називав собі «Сіетепііа сіі;

уіпа Оепегаііа Оих Ехегсіітп 2арогоуіеп5і кручений", а листі до кур;

фюрста Брандебурзького — «Оих СоЬогІшп 2арогоуіепзі кручений». Іван Виговський у розмові із московськими послами казав: «як цар у своїй землі, так гетьман у своїм краю князь чи король». як нале;

жало дружині монарха, гетьманова Ганна Хмельницька мала свій двір; її штат складався з знатних жінок. Вона сама видавала уні;

версали. її універсал Густинському манастиреві 22 июля 1655 року підписаний — «Гетьманова Ганна Богданова Хмельницька» із пе;

чаткою та родовим гербом «Абданк».

Традиція щодо характеру Переяславсько-Московського договору залишалася в Україні довгий годину. Пилип Орлик у «Виводі прав України» давши блискучу характеристику Переяславської угоди:

«Найсильнішим й найнепереможнішим аргументом й доказом суве;

ренности України — урочистий союзний договір, висновків між царем Олексієм й «країнами» України... Цей такий урочистий й до;

кладний трактат, назв вічним, винен був, здавалося, на;

завжди установити спокій, вольнос-гі і лад на Україні". «.

Сучасники чужинці добро розуміли нове становище України.

Вже 16 березня 1654 року польський шляхтич Павло Олекшич пи;

сав полковникові Богунові: «Хмельницький, бувший вашим това;

рщііем, нині ставши вашим паном". Для Польщі козаки перестали бути «збунтованими рабами», й вон почала шукати шляхів для замирення із Україною. Року 1655 звернулася вона за підтримкою до Кріму. Посол польський сказавши ханові, що Богдан Хмельниць;

кий будує «осібну державу», котра якщо могутньою та небезпечною сусідкою Кріму. Року 1656 польські дипломати переконували Семи;

городського князя, що Богдан Хмельницький, «маючи уладові над усіма руськими землями, стані монархом, що викличе 100-тисячну армію». «.

Так розуміли становище України после 1654 року політики.

Шведський король Карл-Г статут IV писавши Хмельницькому в 1656.

році: «Ми знали, що між Великим князем Московським й народом Запорізьким зайшов певний договір, але й такий, що полишив свободу народові цілою й непорушною». Французькі урядові кола.

вважали, що Переяславський договір потрібен був Україні як тим;

часовий перепочинок у боротьбі із Польщею, що позначка Хмельниць;

кого — бути володарем України. «1657 року посол австрійського цісаря, архиспископ барон Парцевич, вітав Богдана Хмельницького та його «вельможних й славних радників, що становлять цю славну й войовничу республіку». «Дійсно, бачимо низку договорів різних держав із Україною, як повноправною, незалежною державою.

Нема за теке одностайне розумінння сучасниками суті.

угоди України із Москвою, в історіографії не лише московській, але й в українській, як вище зазначено, й досі не встановилося твердої.

опінії про ті, що саме являла собою ця угода.

Не зупиняючись на загальноприйнятій російській версії про пов;

не підданство України, котра спростована уже наведеними вище фак;

тами, зупинимося на таких поглядах: 1. Унія України із Москвою:

а) реальна (М. Дияконів, Про. Попов); б) персональна (У. Сергійович, Р.

Лащенко); 2. васалітет (У. Мякотін у своїх перших працях, М. По;

іровський, почасти М. Грушевський, 1, Крнп «якевич, М. Слабченко, Л. Окіншевич, М. Петровський, А. Яковлів у своїх перших працях);

3. Протекторат (почасти М. Грушевський, 1, Крип «якевич, Д. Доро;

шенко, Б. Крупницький, А. Яковлів у пізніших працях); 4. Псевдо;

протекторат (Б. Галайчук); 5. Остання думка: Переяславська угода.

—• мілітарний союз двох держав (її висловив перший У, Липин;

ський, а підтримали — 1. Борщак, почасти А, Яковлів в останніх творах, Про. Оглоблін) «.

Мілітарний союз, спрямований в першу чергу проти Польщі, мав деякі риси протекторату Москви. Такого ж типу були домов, що.

їх укладав Хмельницький із Кримом, Туреччиною. Григір Орлик писав: «Хмельницький прийняв опіку московського царя для краю й нації із усіма правами вільної нації. Алі перфідія московського царя був причиною, що негайно после смерті Хмельницького пра;

ва козацької нації почали порушатися москалями". .

Висновок як бачимо, Богдан Хмельницький — відбудував вільну державу на Україні, що був цілих триста літ перед Хмельницьким под пануванням Литви і Польщі. Щоправда, що молоду українську державу не вспів гетьман оборонити перед усіми ворогами, бо їхнього було б забагато, а доти ще він завчасно помер, але й по Хмельницькім йдуть сьогодні його слідами інші гетьмани й — як побачимо — Україна уже ніколи потім над такій неволі, як перед Хмельницьким. Гетьман Хмельницький має в українській історії велику славу, бо він перший рішучо повів козацьке військо до боротьби за волю народу І рідної землі. З тихий славних часів наші малярі намалювали кілька прегарних образів, а із них найкращий є: «У «їзд Богдана Хмельницького до Києва », в січні 1650 року, по битві под Зборовом. Цей образ намалював артист-маляр Івасюк. Про Хмельницького укладав народ пісня, із які багато дотепер заховалося, його прославили декотрі наші поети в віршах, а письменники в оповіданнях й повістях. У Києві, на площі перед храмом св. Софії, стоїть гарний пам’ятник Хмельницькому, що представляє гетьмани на коней із булавою в руці. Список літератури.