Розділ 1. Теоретико-методологічні основи функціонування, обліку і аудиту розрахунків з постачальниками

Економічна сутність розрахунків з постачальниками

Кожне підприємство при веденні своєї діяльності має коло своїх господарських зв’язків. Господарські зв’язки — це необхідна умова діяльності підприємства, тому що вони забезпечують безперебійність постачання, безперервність процесу виробництва і своєчасність відвантаження, а так само реалізації продукції (робіт, послуг). Оформляються і закріплюються господарські зв’язки договорами, згідно яким одне підприємство виступає постачальником товарно-матеріальних цінностей, чи робіт послуг, а інше їх покупцем, споживачем, а значить і платником??. Постачальники — це фірми або окремі особи, які здійснюють постачання машин, устаткування інших матеріальних ресурсів для задоволення технологічних або особистих потреб організації чи окремої особи. У договорах обмовляються: вид матеріальних цінностей, що поставляються, виконуваних робіт і послуг; комерційні умови постачання; кількісні і вартісні показники постачань; терміни відвантаження матеріальних цінностей (виконання робіт послуг); порядок розрахунків (умови платежів) між підприємством і постачальниками (підрядчиками). По визначенню Кондракова М. П., до постачальників і підрядчиків відносять організації, що поставляють сировину й інші товарно — матеріальні цінності, а так що само роблять різні види послуг (відпустка електроенергії, пари, води й ін.) і виконуючі різні роботи (капітальний і поточний ремонт основних засобів і ін.).

Для більш повного розуміння про економічну сутність розрахунків з постачальниками необхідно проводити аналіз розрахунків.

Аналіз розрахунків з постачальниками на підприємстві складається з аналізу дебіторської та кредиторської заборгованості підприємства. Дебіторська заборгованість визначається як сума заборгованості дебіторів підприємству на певну дату. Дебіторами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, які заборгували підприємству грошові кошти, їх еквіваленти або інші активи. На підприємстві можна визначити суму заборгованості на будь-яку дату, але звичайно така сума визначається на дату балансу. Оскільки відповідно до вимог національних стандартів бухгалтерського обліку підприємства подають також проміжну (квартальну) звітність, то суму дебіторської заборгованості підприємства слід визначати щоквартально. Дебіторська заборгованість має значну питому вагу в складі поточних активів і впливає на фінансовий стан підприємства. Значення аналізу дебіторської заборгованості особливо зростає в період інфляції, коли іммобілізація власних оборотних активів стає дуже невигідною. З гідно з П (С)БО 10 дебіторська заборгованість поділяється на довгострокову і короткострокову.

Довгостроковою дебіторською заборгованістю визнається заборгованість, яка не виникає в ході нормального операційного циклу і буде погашена після 12 місяців з дати балансу.

У П (С)БО 2 «Баланс» дається визначення операційного циклу — це проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності й отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг. Визначення нормального операційного циклу у стандартах немає, однак, використовуючи наведене вище визначення операційного циклу, можна зробити висновок, що це операційний цикл у звичайних умовах діяльності. Звичайно операційний цикл не перевищує 12 місяців, але за деякими видами діяльності він може продовжуватися більше одного року. Незважаючи на це, заборгованість, що виникла в ході такого операційного циклу, все одно визнається не довгостроковою, а поточною. Отже, довгострокова заборгованість — це в основному заборгованість, не пов’язана з операційною діяльністю. Поточна дебіторська заборгованість (короткострокова) — це заборгованість, що виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом 12 місяців з дати балансу [5].

Таким чином, якщо заборгованість, що виникла, не пов’язана з операційним циклом (наприклад, заборгованість орендарів за операціями фінансової оренди, працівників за наданими їм позиками), але передбачається, що вона буде погашена в термін менше 12 місяців, то така заборгованість визнається поточною.

Датою балансу звичайно є останній день звітного періоду.

З наведених вище визначень довгострокової і поточної дебіторської заборгованості слід зробити висновок: оскільки віднесення заборгованості до поточної або довгострокової прив’язане до дати балансу, на вказану дату слід переглядати довгострокову заборгованість за окремими дебіторами за термінами її погашення. Якщо виявиться, що до терміну погашення заборгованості залишилося менше 12 місяців, колишню довгострокову заборгованість слід відобразити на дату балансу як поточну. Наприклад, у балансі станом на 31 березня числиться заборгованість працівника за наданою йому позикою, термін погашення якої - 10 травня наступного року. У звітності за перший квартал поточного року така заборгованість повинна відображатися як довгострокова, оскільки вона буде погашена через 13 місяців і 10 днів після дати балансу (31 березня). Але у звіті за другий квартал поточного року заборгованість повинна бути визнана короткостроковою, оскільки її погашення передбачається через 10 місяців і 10 днів після дати балансу (30 червня). У балансі суми дебіторської заборгованості відображаються в різних рядках залежно від її видів. Дебіторська заборгованість має значну питому вагу в складі поточних активів і впливає на фінансовий стан підприємства. Значення аналізу дебіторської заборгованості особливо зростає в період інфляції, коли іммобілізація власних оборотних активів стає дуже невигідною.

Джерело аналізу — баланс підприємства; для внутрішнього аналізу застосовуються також дані аналітичного обліку. Особливу увагу в процесі аналізу дебіторської заборгованості приділяють статті «Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги», яка має найбільшу питому вагу в загальній сумі дебіторської заборгованості. Згідно з національними стандартами бухгалтерського обліку ця дебіторська заборгованість відображається в балансі за чистою реалізаційною вартістю, тобто як сума дебіторської заборгованості за мінусом сумнівних та безнадійних боргів.

• 1) загальну суму дебіторської заборгованості (підсумок гр. 3 + гр. 5 — гр. 8 = гр. 9);
• 2) заборгованість щодо окремих покупців, замовників і строків виникнення заборгованості понад один рік. Таку заборгованість за наявності виправдувальних документів можна віднести до позареалізаційних витрат і списати на збитки як дебіторську заборгованість, стосовно якої минув строк позовної давності, або записати (з рішення інвентаризаційної комісії) до резерву сумнівних боргів;
• 3) за даними відомості обліку розрахунків з покупцями і замовниками (або попередньої аналітичної таблиці) складається така аналітична таблиця за якою аналізується стан дебіторської заборгованості за часом виникнення [7].

Регулярне ведення такої відомості дає змогу бухгалтеру аналізувати дебіторську заборгованість і своєчасно вживати заходів для усунення простроченої заборгованості. Цей аналіз здійснюється за даними внутрішньої звітності підприємства і використовується для потреб управління. Але, як відомо, для зовнішніх користувачів інформації також дуже важливий стан дебіторської заборгованості підприємства, бо зростання її завжди свідчить про фінансову нестабільність. За даними бухгалтерської звітності (ф. 1, ф. 2) можна визначити низку показників, що характеризують стан дебіторської заборгованості.

До цих показників належать:

• 1. Оборотність дебіторської заборгованості;
• 2. Період погашення дебіторської заборгованості;
• 3. Частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі поточних активів;
• 4. Відношення середньої величини дебіторської заборгованості до виручки від реалізації визначається за формулою;
• 5. Частка сумнівної дебіторської заборгованості в загальному обсязі заборгованості, %.

Показник сумнівної дебіторської заборгованості може бути взятий з балансу (рядок 162 ф. 1).

Методика аналізу показників оборотності дебіторської заборгованості: дані за звітний період порівнюють з даними за минулий рік (або інший звітний період), визначають зміни і вивчають причини цих змін, їхню якісну характеристику. Деякі показники за минулий період (оборотність дебіторської заборгованості, або відношення середньої величини дебіторської заборгованості до виручки від реалізації) переносяться з розрахунку, складеного за підсумками минулого року чи іншого виробничого періоду.

Якщо порівняти показники дебіторської заборгованості, можна зробити висновок щодо того, поліпшився чи погіршав стан розрахунків з покупцями проти минулого року. Якщо на підприємстві зросла сумнівна дебіторська заборгованість, а також загальна частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі оборотних коштів, то можна зробити висновок про зниження ліквідності поточних активів у цілому, а отже, про погіршання фінансового стану підприємства. Важливим у процесі аналізу дебіторської заборгованості є контроль за співвідношенням дебіторської і кредиторської заборгованості.

Значне перевищення дебіторської заборгованості завжди загрожує фінансовій стійкості підприємства і потребує залучення додаткових джерел фінансування.

Розглядаючи питання аналізу дебіторської заборгованості (розрахунку з покупцями й замовниками), слід ознайомитися з одним із методів розрахунку з покупцями, що широко використовується в країнах з розвинутими ринковими відносинами, — методом надання знижок за дострокової оплати. Відомо, що за умов інфляції будь-яка відстрочка платежу призводить до того, що підприємство-виробник реально одержує лише частину вартості реалізованої продукції. Тому підприємству інколи вигідніше зробити знижку на реалізований товар за умови швидкої оплати рахунка (наприклад, у десятиденний строк), ніж втратити більшу суму в результаті інфляції.

Значна питома вага в складі джерел коштів підприємства, як відомо, належить позичковим коштам, у тому числі й кредиторській заборгованості. Тому необхідно вивчати та аналізувати поряд з дебіторською заборгованістю і кредиторську, її склад, структуру, а потім провести порівняльний аналіз із дебіторською заборгованістю.

Передовсім треба перевірити достовірність інформації щодо видів і строків кредиторської заборгованості. Для цього користуються прямим підтвердженням контрагентів, вивченням контрактів і договорів, особистими бесідами з працівниками, які мають інформацію про борги і зобов’язання підприємства.

У процесі аналізу необхідно дати оцінку умов заборгованості, звернути увагу на строки, обмеження використання ресурсів, можливості залучення додаткових джерел фінансування [12].