Політика експортної орієнтації Росії. «Голландська хвороба»

План

Вступ Розділ 1. Теоретичні основи дослідження «голландської хвороби»

1.1 Суть, причини виникнення та соціально-економічні ефекти «голландської хвороби»

1.2 Теорії, що пояснюють феномен «голландської хвороби»

Розділ 2. Емпіричний аналіз «голландської хвороби» (на прикладі Російської Федерації)

2.1 Основні напрямки політики експортної орієнтації Росії

2.2 Оцінка ефективності формування та використання Стабілізаційного фонду як одного із способів подолання «голландської хвороби»

2.3 Валютно-курсова політика в контексті ресурсного буму країни Розділ 3. Вдосконалення політики експортної орієнтації РФ

3.1 Перспективні напрями державної політика протидії «голландській хворобі»

Висновки Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Росія володіє одними з найбільших запасів природних ресурсів в світі, при цьому частка галузей видобування і частка експорту сировинних товарів з низькою ступінню переробки в загальному об'ємі експорту є надзвичайно великою. Це пояснює дуже високу залежність як національного доходу, так і доходу бюджету від поточної ціни сировини на світових ринках та зумовлює надзвичайну актуальність і гостроту проблеми політики експортної орієнтації Російської Федерації. Важко знайти більш дискусійну тему в ділових, наукових колах як всередині країни, так і за її межами ніж питання про те, чи страждає Росія «голландською хворобою», стоїть на порозі «зараження» чи смертельний недуг, що розвинувся вже переріс в певну наркотичну залежність від надвисоких експортно-нафтових доходів. Думки експертів щодо даного питання розходяться в значній мірі, тому для досягнення консенсусу потрібно провести ґрунтовне, об'єктивне дослідження сучасного стану російської економіки та її зовнішньоторговельної політики.

Феномен «голландської хвороби» завжди був у полі наукових інтересів дослідників — як істориків так і економістів. Найбільш повно проблематика «голландської хвороби» розроблена у працях вчених: Дж. Сакса, Эндрю Уорнера, М. Росса, М. Бруно, А. Вернера, С. Війнбергена, Ю. Єршова, К. Яковлевої, Н. Жукової та інших.

Мета та завдання дослідження. Метою даного дослідження є виявлення причин та економічних ефектів «голландської хвороби» для економіки Росії та розробка пропозицій щодо вдосконалення політики експортної орієнтації РФ в контексті усунення негативних наслідків шоків спричинених розвідуванням нових запасів ресурсів або зміни кон’юнктури на світовому ринку сировини.

Для досягнення поставленої мети у роботі будуть вирішені наступні завдання:

· виявити суть, причин виникнення та визначити основні соціально-економічні ефекти «голландської хвороби»;

· розглянути теорії, що пояснюють феномен «голландської хвороби»;

· дослідити основні напрямки політики експортної орієнтації Росії;

· здійснити аналіз ефективності формування та використання Стабілізаційного фонду як одного із способів подолання «голландської хвороби»;

· оцінити валютно-курсову політику в контексті ресурсного буму країни;

· визначити перспективні напрями державної політики протидії «голландській хворобі»;

· запропонувати заходи, спрямовані на реформування Стабілізаційного фонду Росії;

· розробити пропозиції щодо структурної перебудови економіки країни як одного із способів мінімізації негативного ефекту ресурсного буму.

Об'єктом дослідження є зовнішньоторговельна політика Російської Федерації.

Предметом дослідження є механізм «голландської хвороби».

Методи дослідження. Дослідження базуватиметься на фундаментальних положеннях теорії міжнародної економіки, теоретичною і методологічною основою роботи є закордонні дослідження учених-економістів з положень «голландської хвороби», спеціальна економічна література і нормативні акти Російської Федерації, дані статистичної звітності.

У процесі здійснення дослідження автором буде використано методи статистичного і порівняльного аналізу, за допомогою яких буде виявлено особливості стану проявів «голландської хвороби» у Росії. При розкритті змісту категорії «голландська хвороба» буде застосовано метод системного підходу. При побудові діаграм та схем у роботі використовуватимуться графічні методи. Для аналізу соціально-економічних ефектів «голландської хвороби» для економіки Росії - методи економіко-математичного моделювання. Для розробки пропозицій щодо мінімізації негативних наслідків «голландської хвороби» — економіко-математичні методи та прогнозування.

Новизна роботи полягає у виявленні сутті, причин виникнення та соціально-економічних ефектів «голландської хвороби»; комплексному дослідженні теорій, що пояснюють феномен «голландської хвороби»; визначенні основних напрямків політики експортної орієнтації Росії та здійсненні аналізу валютно-курсової політики країни; оцінці ефективності формування та використання Стабілізаційного фонду РФ як одного із способів подолання «голландської хвороби»; визначенні перспективних напрямків державної політики протидії «голландській хворобі»; розробці заходів щодо реформування Стабілізаційного фонду та структурної перебудови економіки країни з метою ліквідації негативних соціально-економічних ефектів ресурсного буму.

Розділ 1. Теоретичні основи дослідження «голландської хвороби»

1.1 Суть, причини виникнення та соціально-економічні ефекти «голландської хвороби»

Термін «голландська хвороба» виник після відомих економічних подій в Нідерландах, яка володіє найбільшим в Європі газовим родовищем Гронінген і багатьма родовищами в Північному морі. У 1960;і роки під час німецького економічного «дива» Гронінген, розташований в 400 км. від Рура, виявився дійсно золотою жилою, однак незабаром стали виявлятися досить неприємні ефекти: інфляція (викликана інфляцією витрат), спад виробництва на тлі економічного зростання, безробіття. Тоді економістів і зацікавила природа даного феномена. Вперше термін «голландська хвороба» був використаний в 1977 р. в журналі «The Economist». У 1981 р. це явище детально описав Еллман, причому його робота була присвячена не стільки проблемам обмінного курсу, скільки неефективному використанню державою нафтових доходів для потреб соціальної сфери Нідерландів. [22]

Хоча Нідерланди «хворіли» недовго, термін «голландська хвороба» міцно закріпився за даним економічним явищем. До цих пір в кругах економістів продовжуються дискусії щодо того, чи є «голландська хвороба», насправді, «хворобою». Одні вчені відстоюють позицію, що в даному випадку лише відбувається виграш одного сектору економіки за рахунок іншого без будь-яких серйозних макроекономічних наслідків для країни і її населення. Інші, навпаки, вважають таку ситуацію хворобою, оскільки ресурси економіки країни розподіляються між різними галузями диспропорційно, тобто вони перетікають з високотехнологічних галузей і сфер послуг в галузі з низкотехнологічними виробництвами. Проте, нині вважається аксіомою, що країни, котрі володіють великими запасами корисних копалин, при високому попиті на світовому ринку на них, як правило, відрізняються високим рівнем концентрації влади, власності і слабким цивільним суспільством. [19]

На зміну терміну «голландська хвороба» прийшли декілька понять і термінів, яких раніше не було і які більш рельєфно характеризують ситуацію: нафтове прокляття, ресурсне прокляття, порок процвітання, парадокс достатку і навіть «економічне нетравлення». Термін «ресурсне прокляття» був введений англійським економістом Р. Ауті на початку 1990;х рр. для опису глобального феномену: безпрецедентного падіння рівня життя в країнах-експортерах нафти в 1970;1980;і рр. [61]

За два десятиліття, що пройшли з моменту введення нафтового ембарго в 1973 р., яке викликало різке підвищення цін на нафту, до їх рекордного падіння в 1998 р., валовий внутрішній продукт на душу населення в країнах ОПЕК знижувався на 1,3% в рік, тоді як економіка решти країн, що розвиваються, зросла більш ніж на 2% в рік. Це спроба пояснити той феномен, що світова історія не має досвіду забезпечення стабільного економічного зростання і досягнення процвітання на основі використання природно-ресурсного потенціалу. [1]

У багатьох емпіричних дослідженнях показано, що країни багаті на ресурси характеризуються нижчими темпами економічного зростання і вищим рівнем бідності, ніж решта країн. В Sachs, Warner у вибірці з 97 країн, що розвиваються, показано, що країни з високою часткою сировинного сектору у ВВП в 1971 році мали нижчі темпи зростання протягом подальших 18 років. 87]

У Gylfason, Herbertsson, Zoega (1999), на основі аналізу 125 країн протягом 1960;1992 років, також підкреслюється негативний взаємозв'язок між величиною сировинного сектору і темпами економічного зростання. [70]

Механізм голландської хвороби описаний в багатьох роботах з «ресурсного прокляття». У Sachs, Warner (1995) вивчається динамічна модель ендогенного зростання з екстерналією «навчання на власному досвіді» в промисловому секторі. Згідно моделі, якщо в країні відбувається тимчасовий підйом ресурсного сектору, то в подальші декілька періодів вона характеризується нижчими темпами зростання, ніж у випадку відсутності такого підйому. [87]

У Matsuyama (1992) розглядається двохсекторна модель ендогенного зростання, в якій тимчасове збільшення граничної продуктивності в ресурсному (сільськогосподарському) секторі викликає відтік робочої сили з промислового сектору. Через «навчання на власному досвіді» в промисловому секторі, деіндустріалізація продовжується і після того, як продуктивність повертається до свого колишнього значення. Велика частина робіт з вивчення голландської хвороби припускає, що позитивна екстерналія для зростання створюється тільки в торговому (промисловому) секторі. У роботі Torvik розглядається інша специфіка, при якій «навчання на власному досвіді» виникає і в торговому, і в неторговому секторах. Автор показує, що в результаті підйому ресурсного сектору виробництво і продуктивність в обох секторах може як збільшитися, так і зменшитись, залежно від характеристик економіки. [91]

Аналогічно, в двохсекторній моделі Sachs, Warner, підйом ресурсного сектору може позначитися на економічному розвитку як позитивно, так і негативно, залежно від того, для якого з двох секторів характерна зростаюча віддача від масштабу. [87]

Деякі аспекти політичної економіки також допомагають пояснити «прокляття природних ресурсів». Було показано, що для країн багатих природними ресурсами характерна рентоорієнтована поведінка, коли різні групи змагаються між собою за привласнення ренти від природних ресурсів, внаслідок чого знижується виробництво, а природні ресурси використовуються неефективно. У Torvik (2002) побудована модель, що враховує зростаючу віддачу від масштабу і механізм рентоорієнтованої поведінки. Автор показує, що чим більший розмір сировинного сектора, тим більше підприємців залучено в рентоорієнтовану діяльність. Відповідне падіння виробництва зводить нанівець позитивний ефект збільшення доходів сировинного сектору, внаслідок чого знижується загальний випуск і добробут. [91]

Проте останнім часом з’явилося багато робіт, які заперечують існування «ресурсного прокляття». У роботі Alexeev, Conrad (2005) автори вказують на ряд помилок, характерних для емпіричних робіт з «ресурсного прокляття». Перш за все, на думку авторів, некоректно використовувати надходження від експорту природних ресурсів як міру ресурсного багатства. Ще однією помилкою є дуже короткий проміжок оцінювання, а також ендогенність деяких змінних. Враховуючи ці зауваження, автори знаходять позитивний вплив запасів нафти і інших корисних копалини на рівень ВВП на душу населення і довгострокові темпи зростання. 55]

У іншій емпіричній роботі Migara K., De Silva O. показано, що тоді як достаток землі негативно позначається на темпах економічного розвитку, вплив запасів корисних копалини, газу і вугілля може бути і позитивним, і негативним. [81]

У Brunnschweiler (2006) автор знаходить позитивну залежність між темпами зростання реального ВВП з 1970 по 2000 рік і запасами природних ресурсів, особливо, корисних копалини. Варто також відзначити, що низка країн, таких як Норвегія, Австралія, Канада, США, Нова Зеландія і Ісландія характеризуються високими показниками економічного розвитку, не дивлячись на те, що володіють досить великими запасами ресурсів.

Існує декілька підходів, які намагаються пояснити ці суперечливі закономірності і відповісти на питання про існування «ресурсного прокляття». Одним з таких підходів є теорія, згідно якої країни багаті на ресурси характеризуються вищим рівнем ВВП на душу населення, але нижчими темпами зростання. У Sachs, Rodriguez (1999) розглядається модель, в якій економіка спочатку швидко зростає і характеризується вищим за свій стаціонарний рівень ВВП, а потім повертається до стаціонарного стану, демонструючи низькі темпи зростання. Інші вчені досліджують зв’язок між «прокляттям природних ресурсів» і якістю інститутів. У роботі Torvik, Mehlum розглядається вплив ресурсної ренти на політичні стимули. Автори показують, що інститути визначають, чи буде підйом ресурсного сектору негативно позначатися на рівні ВВП. У країнах із слабкими інститутами зростання доходів ресурсного сектору збільшує вигоди перебування при владі, а також надає політикам ресурси, за допомогою яких вони можуть впливати на результат виборів. З іншого боку, в країнах з розвиненими інститутами впливати на результат голосування виявляється неефективним, і підйом ресурсного сектору позитивно впливає на загальний рівень ВВП. [79]

У Lane, Tornell (1999) показано, що в економіці з впливовими групами і слабкими інститутами зростання ресурсного сектору викликає непропорційний перерозподіл доходів і зниження економічної ефективності. Проте чим менша концентрація влади, тим даний ефект виявляється слабкішим. [41]

Основний результат, отриманий в рамках роботи Жукової Н., полягає в тому, що залежність між ресурсними запасами економіки і темпами економічного зростання немонотонна і має пороговий рівень. У кожної країни є певний пороговий рівень ресурсного багатства, нижче якого зростання ресурсних доходів збільшує темпи зростання економіки, а вище якого вплив протилежний. Пороговий рівень залежить від характеристик економіки, тому дві країни з однаковим запасом ресурсів можуть по-різному реагувати на підйом ресурсного сектору. Важливим результатом роботи є позитивна залежність порогу від інституційного розвитку: завдяки сильним інститутам пороговий рівень країни може опинитися вище за її запаси. Це пояснює відмінності в розвитку ресурсо-багатих країн з сильними і слабкими інститутами. Модель показує, що країни багаті природними ресурсами, мають вищий рівень ВВП на душу населення і вищий суспільний добробут, що означає відсутність «ресурсного прокляття». [21]

Саму «голландську хворобу» характеризують декілька типових рис, що свідчать про початок деградації економіки:

Рис. 1.1.1. Типові риси «голландської хвороби» [34]

Проте ознаки «голландської хвороби» можуть з’явитися і тоді, коли питома вага видобувного сектору в національному експорті зростає відносно вищими темпами.

Існують і інші механізми прояву «сировинного прокляття». Зокрема, багато громадянських конфліктів XX століття було викликано саме спробою захопити контроль над сировинною рентою. В інших випадках боротьба за ренту породжує корупцію в бізнесі і державі, що істотно спотворює розміщення ресурсів в економіці. Ще один наслідок великої кількості природних ресурсів і сировинної ренти — відсутність у держави стимулів до проведення необхідних для економічного розвитку реформ, лібералізації торгівлі, підвищення ефективності держапарату. Можливий, проте, і ще один механізм прояву «ресурсного прокляття». Йдеться про недостатній розвиток в багатих ресурсами країнах людського капіталу. [27]

Залежно від забезпеченості природними ресурсами можна умовно виділити дві траєкторії економічного розвитку. У країнах з великими запасами природних ресурсів примітивне трудомістке видобування ресурсів замінялося поступово все більш капіталомістким: ручна праця на шахтах заміщається технікою, розвиваються галузі, що переробляють ресурси. Багаті нафтою країни у міру накопичення капіталу проходять шлях від примітивного видобування до розвитку нафтохімічної промисловості. Країна експортує товари, пов’язані з сировиною, оскільки саме запаси сировини визначають її місце в світовому розподілі праці, але частка доданої вартості в цих товарах поступово підвищується.

Траєкторія розвитку країн, бідних ресурсами, виглядає інакше. Тут спочатку починають розвиватися ремесла, що вимагають багато праці і мало інших ресурсів. Поступове накопичення капіталу приводить до розвитку все більш складних обробних галузей, де основними факторами виробництва є праця і капітал. Експорт такої країни, спочатку досить трудомісткий, надалі стає все більш і більш капіталомістким.

Дві ці траєкторії принципово розрізняються динамікою накопичення людського капіталу, який включає як формальний рівень освіти, так і розвиток навиків і умінь, необхідних для виробництва продукції. В умовах багатої ресурсами економіки в видобувних і обробних галузях капітал поступово заміщає працю і знижує його роль у виробництві. Тут і виникає проблема. З одного боку, стимули до інвестицій в людський капітал знижуються, а з іншого, перехід на наступний ступінь розвитку — наприклад, від видобування сировини до переробки — неможливий без достатньої кількості високоосвічених і кваліфікованих працівників.

Дана проблема не виникає в бідних на ресурси економіках. Тут у міру накопичення капіталу праця стає все більш і більш дефіцитною, тобто дорожчою, а тому у самих працівників є стимули вкладати кошти в набуття нових навиків, що, у свою чергу, прискорює розвиток нових, прогресивніших галузей обробної промисловості.

Щоб перевірити цю гіпотезу, фахівці Російської економічної школи вивчили особливості розвитку 11 галузей промисловості в 44 країнах впродовж 1980;1990 років. З’ясувалося, що в багатих вуглеводнями країнах галузі, де більше використовуються працівники з високим рівнем людського капіталу (нафтохімія, машинобудування та інші), знаходяться в менш вигідному положенні по відношенню до інших галузей (наприклад, до харчової промисловості), ніж в країнах, бідних на ресурси. В економіках, багатих на природні ресурси, галузі, що вимагають висококваліфікованої праці, втрачають 1−2% зростання в рік в порівнянні з тими ж галузями в бідних на ресурси країнах. [10]

1.2 Теорії «голландської хвороби»

З кінця 1970;х років зарубіжні вчені (М. Корден, П. Нірі, В. Салтер, З. Вайнберген, П. Дазгупта, Р. Іствуд) вели активні дослідження механізму виникнення і протікання «голландської хвороби». На основі теорій міжнародної торгівлі, попиту і пропозиції факторів виробництва, макроекономічної динаміки була створена і формалізована так звана модель сектору, що стрімко розвивався. Дана модель є універсальним інструментом для опису ефектів, що виникають у зв’язку з бумом в одному з секторів малої відкритої економіки. За допомогою моделі сектора (ССР), що стрімко розвивається, економісти змогли ретроспективно показати такі відомі історичні епізоди, як спад в іспанській промисловості після відкриття Америки в XVI в. (притоку американських скарбів), вплив відкриття покладів золота в Австралії на її промисловість в середині XIX в. та ін.

Модель ССР дозволяє досліджувати ефекти буму в будь-якому секторі економіки. Такими секторами, як правило, є сировинні (найчастіше ті, що добувають мінеральну сировину). На основі даної моделі були описані негативні ефекти в економіці Канади, Мексики, Норвегії, Великобританії, Індонезії, Єгипту, країн Латинської Америки. Всі ці країни зіткнулися з проблемою розподілу ресурсів між нафтовидобувним і виробничим секторами. [93]

Існує ряд основних припущень, з урахуванням яких будується модель ССР. Національна економіка є малою відкритою економікою з фіксованими запасами трудових ресурсів і капіталу. Ціни на внутрішньому ринку встановлюються, виходячи з внутрішнього попиту і пропозиції. Економіка складається з трьох секторів:

o сектору що стрімко розвивається (або що знаходиться на стадії буму) — [Б];

o сектору що відстає, та виробляє торгові товари — [О];

o неторгового сектору — [Н] який виготовляє товари, що реалізовуються виключно на внутрішньому ринку країни.

Перші два сектори виготовляють торгові товари і їх ціни задані світовим ринком. Неторговий сектор відрізняється в цьому відношенні: ціни товарів цього сектору визначаються ендогенно балансом внутрішнього попиту і пропозиції.

Випуск в кожному з них відбувається за рахунок фактору, специфічного для даного сектору і праці, яка абсолютно мобільна між секторами. Повна мобільність праці призводить до того, що заробітна плата у всіх галузях економіки буде однакова. Ціни на всі фактори виробництва еластичні, а фактори є не мобільними між країнами. Це означає, по-перше, визначення цін факторів виробництва на основі співвідношення попиту і пропозиції на внутрішньому конкурентному ринку факторів виробництва і, по-друге, відсутність інвестицій і трудової міграції з-за кордону.

Секторами, що стрімко розвиваються, як правило, є ті що видобувають мінеральну сировину або виготовляють сільськогосподарську продукцію. Відстаючий сектор — блок галузей, що випускають продукцію з високою часткою доданої вартості. Всі товари в моделі ССР використовуються тільки для кінцевого споживання. Державні витрати рівні державним доходам, сальдо поточного платіжного балансу рівне нулю. Крім того, відсутні спотворення на ринках факторів виробництва і товарних ринках, зокрема, реальна заробітна плата абсолютно еластична, що протягом всього часу забезпечує і підтримує повну зайнятість. Отже, бум в одному з секторів повинен сприяти підвищенню потенційного національного добробуту, що дозволяє зосередитися на розподілі доходів між різними факторами. [65]

Перш ніж досліджувати ефекти, пов’язані з наслідками «голландської хвороби» в економіці, необхідно виділити причини, що викликають даний феномен. Безумовно, головним з них є стрімке зростання в одному з секторів економіки і, як наслідок, збільшення сукупного доходу від факторів, що використовуються в даному виробництві. Зростання в секторі [Б] може бути викликане трьома основними причинами:

одноразовим екзогенним технічним прогресом в секторі [Б], що виражається в переміщенні виробничої функції вгору, причому прогрес відбувається тільки в даній конкретній країні;

стрімким відкриттям нових ресурсів, тобто збільшенням пропозиції специфічного фактору в секторі, що зростає;

екзогенним зростанням ціни продукції даного сектору на світовому ринку в порівнянні з цінами на імпорт, якщо в ньому виготовляється тільки експортна продукція (без її реалізації на внутрішньому ринку). [76]

У своїх дослідженнях зарубіжні економісти, як правило, розглядають або першу, або другу причину буму. По-перше, висока прибутковість видобувного сектору дозволяє здійснювати значні інвестиції в технологічний розвиток, що підвищує рівень продуктивності праці в даному секторі. По-друге, багатство природних ресурсів (яке підтримується постійним відкриттям нових родовищ) можна розцінювати як певне зростання специфічного фактору виробництва. По-третє, висока частка експорту в об'ємі продукції, що виготовляється сектором, котрий зростає, дає можливість використовувати чинник підвищення світових цін на сировину як причину стрімкого зростання в видобувних галузях промисловості.

При подальшому аналізі моделі ССР за причину виникнення буму ми приймемо НТП (нейтральний за Хіксом), оскільки це дозволить здійснити найбільш просте базове дослідження і на його основі перейти до розгляду складніших аспектів даної проблеми.

Припустимо, що досліджувана нами економіка знаходиться в стані рівноваги і несподівано відбувається зростання ціни на нафту на світовому ринку. Безпосереднім наслідком цього стане зростання доходів всіх факторів виробництва, зайнятих в секторі [Б]. Це, у свою чергу, матиме два важливі наслідки: ефект руху ресурсів і ефект витрат.

Центральним моментом аналізу моделі ССР є відмінності між двома ефектами, що виникають в одному з секторів економіки (у секторі [Б]), — так званими ефектом витрат і ефектом руху ресурсів. [65]

Деяка частина приросту доходів в секторі [Б] буде витрачена на товари, що виробленні в [Н] секторі. Це може відбуватися як унаслідок того, що власники факторів виробництва, що зайняті в секторі [Б], безпосереднім чином збільшують свої витрати на товари, виготовленні в [Н] секторі, так і унаслідок збільшення державних витрат на ці товари у зв’язку із зростанням державних доходів через підвищення податкових надходжень від сектора [Б]. Незалежно від механізму, росте попит на товари, виготовленні [Н] сектором, що спричиняє зростання цін на них. Найбільш важливим для подальшого аналізу є те, що зростає ціна неторгових товарів відносно торгових, оскільки ціна останніх фіксована екзогенно на зовнішньому ринку. А оскільки відношення відображає реальний обмінний курс, то це не що інше, як зростання реального обмінного курсу, що обумовлює переміщення ресурсів з секторів [Б] і [О] в сектор [H], а також зниження попиту на неторгові товари по відношенню до попиту на продукцію секторів [Б] і [О], зрушення кривої D₁ до D₂), (див. рис. 1.2.1.). Саме ці зміни в економіці унаслідок буму в видобувній галузі і називаються ефектом витрат.

Рис. 1.2.1. Ефекти, що виникають внаслідок буму у видобувному секторі. [66]

Ефект руху ресурсів виникає при екзогенному зростанні ціни в секторі [Б], що приводить до зростання вартості граничного продукту обох факторів виробництва, задіяних в цьому секторі. При незмінному рівні заробітної плати це означає зростання попиту на працю в цьому секторі, наслідком якого є перетікання робочої сили з секторів [О] і [Н] в сектор [Б], а це викликає необхідність додаткового регулювання всієї економічної системи країни.

Ефект руху ресурсів можна розділити на дві частини:

рух праці з сектора [О] в сектор [Б] знижує випуск в секторі [О]. Дане явище може бути назване прямою деіндустріалізацією, тому що воно не включає ринок неторгових товарів (сектор [Н]), а також не вимагає підвищення реального обмінного курсу.

рух праці з сектора [Н] в сектор [Б] при постійній ставці обмінного курсу призводить до зсуву криву пропозиції від S₀ до S₁ (див. рис. 1.2.1) і створює надлишковий попит на неторгові товари на додаток до ефекту витрат, викликаючи тим самим підвищення реального обмінного курсу. Отже, виникає додатковий рух праці з сектора [О] в сектор [Н], що підсилює деіндустріалізацію в результаті ефекту витрат.

Обидва розглянуті ефекти призводять до зниження випуску в торговому секторі, тоді як вплив на неторговий сектор неоднозначний: ефект витрат позитивно впливає на випуск в даному секторі, а ефект переміщення ресурсів — негативно. [10]

Об'єднання двох вказаних вище ефектів веде до переміщення праці з сектору [О] в сектор [Н], породжує явище непрямої деіндустріалізації, яка доповнює пряму деіндустріалізацію як результат переміщення праці з сектору [О] в сектор [Б]. На рисунку 1.2.1 видно, що випуск неторгових товарів міг би бути вище або нижче за початковий рівень (тобто в точках В або С). Ефект витрат веде до його підвищення, а ефект руху ресурсів — до пониження. [65]

Переходячи до розподілу факторного доходу, слід відзначити, що обидва ефекти знижують реальну ренту специфічного фактору в секторі [О]. Це по суті і складає проблему «голландської хвороби», якщо дивитися з погляду даного фактору. Обидва ефекти підвищують зарплату в секторі [О], тому що вони збільшують попит на працю.

Більш загальним випадком віддзеркалення «голландської хвороби» є відома теорема Рибчинського: активне розширення виробництва (і експорту) в одних галузях неминуче веде до застою або навіть падіння виробництва в інших галузях і необхідності імпорту. В окремих випадках таке падіння може перевищувати позитивні вигоди від розширення виробництва і зростання експорту і навіть вести до деіндустріалізації.

При незмінних цінах і певній нормі заміщення у виробництві після того, як кількість одного фактору зросла, відбуваються абсолютне збільшення виробництва товару, що використовує даний фактор відносно більше, і абсолютне скорочення виробництва товару, що використовує його відносно менше. У припущеннях Рибчинського фігурують два фактори х і y, два товари К і L. У разі «голландської хвороби» ми можемо замінити товари К і L на товари секторів [Б] і [Н] і сектора [О], при цьому зберігаються ті ж теоретичні висновки. [ 86]

Для подальшого розгляду застосуємо апарат кривих виробничих можливостей. Згідно логіці міркування, при підтримці деякої норми заміщення у виробництві, після того, як ресурси фактору х зросли, необхідне абсолютне збільшення випуску х-інтенсивного товару і абсолютне зниження випуску y-інтенсивного товару. З цього виходить, що точка R (точка дотику кривої байдужості і кривої виробничих можливостей SM) повинна переміститися на нову криву виробничих можливостей ZN і при цьому знаходитися нижче за пряму RT, де виготовляється менше товару L. Припустимо, що це буде точка R' (див. рис. 1.2.2.).

Рис. 1.2.2. Поєднання виробництва і споживання товарів К і L при використанні факторів х і у

Умови торгівлі х-інтенсивним товаром погіршились в порівнянні з у-інтенсивним товаром і це доводить твердження про те, що умови торгівлі товаром, при виробництві якого інтенсивніше використовується фактор, пропозиція якого збільшилася, повинні погіршуватися. З цього можна зробити висновок, що зростання пропозиції одного з факторів завжди вестиме до погіршення умов торгівлі або підвищення відносних цін на товари, при виготовлення яких він використовувався інтенсивніше.

З викладених вище аргументів можна зробити висновок, що причина деіндустріалізації відповідає положенням теореми Рибчинського: новий сектор відтягує ресурси з промисловості, погіршуючи стан всієї економіки в цілому.

Повертаючись до розподілу доходу фактору в моделі ССР розглянемо, який ефект дасть поштовх зростанню ціни факторів в секторі [Б]. Праця і капітал абсолютно мобільні між всіма трьома секторами. Передбачається постійна віддача від масштабу, забезпечення виробництва всіх трьох товарів до і після буму. Це виражено властивістю локальної рівноваги цін факторів: кількість секторів дорівнює кількості ендогенно заданим цінам (рівень заробітної плати, рента і ціни на послуги). Ціни на послуги визначені технологією і цінами торгових товарів незалежно від забезпеченості факторами і характеру попиту.

Кожна з кривих, представлених на рисунку 1.2.3.— це ізокоста, що показує різні комбінації цін на фактори, які сумісні з нульовим прибутком у відповідному секторі. До буму криві для всіх трьох секторів перетинаються в точці А, її координати — це встановлена ринкова рівновага факторних цін. Кут нахилу ізокост дорівнює рівню співвідношення капіталу і праці в даному секторі. Рівновага, що досягається в точці А, — єдина рівновага, в якій сектор [О] є капіталоінтенсивніший, ніж сектори [Б] і [Н].

Рис. 1.2.3. Ефекти спричинені різким зростанням цін в умовах мобільності капіталу між усіма секторами Ефект, викликаний бумом (рис. 1.2.3.), веде до зміщення ізокости сектору [Б] за межі від С_Б до С'_Б до тих пір, поки сектор може виплачувати вищу заробітню плату обом факторам, все ще покриваючи їх вартість (крива зміщується вгору вправо на однакову пропорційну відстань, оскільки технічний прогрес нейтральний за Хіксом, що в даному випадку є прямим аналогом зростання цін на продукцію сектору [Б]). Поки ціни сектора [О] і рівень технології постійні, ізокоста цього сектору не зміститься, так що нова постбумова рівновага встановиться в точці G: розширення виробництва менш капіталоінтенсивного сектору повинне викликати зростання реальної заробітної плати. У будь-якому випадку повна рівновага на ринку факторів виробництва може встановитися тільки тоді, коли ізокоста сектору [Н] також проходитиме через точку G. Для цього, щоб пристосуватися до зростання цін на неторгові товари, потрібне зміщення ізокости даного сектору від С₁₁ до С'₁₁. [22]

З аналізу графіків, представлених на рисунку 1.2.3, можна зробити два висновки. По-перше, оскільки ціни (обох факторів і всіх товарів) взаємозв'язані, в даній моделі відсутній ефект витрат. Поки ціни визначаються повністю умовами рівноваги ринку факторів виробництва, зміни в цінах, викликані бумом, не залежать від величини еластичності попиту за доходом на неторгові товари. По-друге, напрям змін цін (які викликані виключно ефектом руху ресурсів) залежить від двох ключових характеристик фактороінтенсивності: визначення виду впливу буму на ціни факторів між секторами [Б] і [О]; визначення зміни цін на неторгові товари, яка потрібна для акомодації нових факторних цін.

Таким чином, існують чотири можливі випадки, які представлені в таблиці 1.2.1: реальна заробітна плата (W) зросте тоді і тільки тоді, якщо сектор [О] більш капіталоінтенсивніший (К_О) відносно до сектору [Б] (К_Б), який стрімко росте, тоді як ціни в секторі [Н] (Р_Н) зростуть тоді і тільки тоді, коли рівень співвідношення капіталу і праці в секторі [О] буде або вищим, або нижче, ніж в двох інших секторах. [66]

Таблиця 1.2.1 Вплив буму на ціни факторів між секторами економіки Найбільш наближеним до російської дійсності є випадок співвідношення капіталоінтенсивностей К_О>К_Б, Ко >К_Н. З таблиці 1.2.1 і рисунка 1.2.3 випливає, що при стрімкому зростанні сектора [Б] зростуть також реальна заробітна плата і ціни неторгових товарів. Проте на практиці спостерігається зростання Рн,_, а заробітна плата зростає лише в секторах [Б] і [Н]. Таким чином, стан оплати праці в секторі [О] характеризується відносним зниженням реальної заробітної плати, що відповідає умові К_О<�К_Б .

Теоретично дане положення «укладається» у визначення «голландської хвороби», але дещо суперечить моделі ССР. Подібну неоднозначність цінової реакції (принаймні на прикладі Росії) можна пояснити неможливістю встановлення рівноваги на ринку факторів виробництва, що виходить за рамки досліджуваної моделі і вимагає введення нових припущень.

Така неоднозначність цінової реакції зберігається і при переході до розгляду впливу буму на випуск у виробничому секторі [О]. Ця двозначність посилюється і тим, що рівень випуску залежить також від ефекту витрат (крім ефекту руху ресурсів). На рисунку 1.2.4. показані ці ефекти у випадку падіння цін на неторгові товарів і зниження реальної заробітної плати: рівень співвідношення праці і капіталу у виробничому секторі [О] є проміжним між капіталоінтенсивним сектором [Б] і працеінтенсивним сектором [Н].

Рис. 1.2.4 Ящик Еджуорта-Боулі, модифікована Мелвіном На цьому рисунку представлена діаграма, яка визначає рівноважне для економіки сумарне озброєння капіталом і працею і в якій ізокванти секторів [Н] і [О] вимірюються відповідно від О_Н і О_О. Рівноважний випуск неторгових товарів перед бумом відповідає ізокванті NN, і рівновага факторного ринку має місце, коли бумовий і виробничий сектори позначені на відстані О_НО_Б і О_БА', О_ОА' відповідно.

Після розгляду ефекту руху ресурсів від буму перейдемо до умови, що початкові ціни на товари сектору [Н] не змінюються. Якщо точка виробництва сектора [Н] залишилася в точці О_Б, то зміщення у бік зниження капіталоінтенсивності в бумовому і виробничому секторах викликало б перерозподіл ресурсів між цими двома секторами від точки А' до точки В з подальшим зниженням виробництва. Якщо відбувається будь-яка зміна в технології в секторі [Н], він також стає більш працеінтенсивним і його точка виробництва переміщається уздовж ізокванти NN від О_Б до точки D. Отже, в майбутньому рівень використання факторів у виробництві знизиться від О_ОВ до O_ОF_, тому ефект руху ресурсів однозначно викликає збільшення прямої деіндустріалізації.

На додаток до цього слід приймати до уваги те, що випуск в секторі [Н] взагалі не залишається на рівні, відповідному ізокванті NN. Пропорції факторів в цьому секторі після буму повинні відповідати нахилу прямої O_НD, але масштаб виробництва повинен бути таким, щоб задовільнити попит, який наближається до нової рівноваги. Це, у свою чергу, залежить від того, як ціни сектору [Н] і рівень національного доходу були змінені бумом. При допущенні відносної фактороінтенсивності, яка лежить в основі рисунка 4, вони діють в тому ж напрямі. Попит і рівноважний випуск неторгових товарів зростають, оскільки їх відносні ціни падають (як це вже було відображено на рис. 1.2.4) і тому зростає національний дохід. Припускаючи, що кінцева точка виробництва сектора [Н] знаходиться в точці Н, випуск сектору [О] в майбутньому знизиться до рівня, відповідного відстані О_ОG'.

В цілому можливі шість конфігурацій відносної фактороінтенсивності трьох секторів відповідно до даної моделі. Інші п’ять можуть бути досліджені аналогічним чином. З трьох різних видів дії на випуск сектору [О] тільки один — пряма деіндустріалізація — обумовлений ефектом руху ресурсів, що веде до зниження випуску в даному секторі у будь-якому випадку. Це пояснюється тим, що відбувається підвищення віддачі від фактору, що використовується інтенсивніше в секторі [Б] щодо виробничого сектора [О] і, отже, збільшується скорочення останнього.

І навпаки, кожна з двох інших дій в рівній мірі може викликати або не викликати зростання деіндустріалізації. Припустимо спочатку зміну в попиті на послуги, що викликаний ефектом руху ресурсів. Дія цього ефекту залежить, по-перше, від відносної фактороінтенсивності всіх трьох секторів, тому що вона визначає обидва напрями змін в цінах неторгових товарів (як показано в таблиці 1.2.1.), по-друге, від відношення між кінцевою зміною у випуску неторгових товарів і зміною у випуску виробничого сектору. Цей ефект веде до збільшення випуску в секторі [О] тоді і тільки тоді, якщо рівень співвідношення праці і капіталу в секторі [Н] є проміжним між аналогічними показниками в двох інших секторах.

Ефект витрат від буму завжди веде до зростання випуску в секторі [Н], але його вплив на виробництво залежить від відносної фактороінтенсивності, що обумовлює зростання випуску тоді і тільки тоді, коли рівень співвідношення праці і капіталу в бумовом секторі є проміжним між аналогічними показниками в двох інших секторах.

На основі викладеного можна зробити ряд попередніх висновків. Розглянуте «ядро» моделі ССР може змінюватись, так що жоден результат не можна розцінювати як неминучий, але існує безумовний зв’язок між бумом в одному секторі і спадом в іншому. Модель ССР дозволила виявити і класифікувати ряд ефектів, через які виявляється «голландська хвороба» в економіці. Найбільш логічні наступні види ефектів:

· за часом прояву (короткострокові, середньострокові і довгострокові);

· за напрямком дії на різні сектори економіки (структурні і монетарні);

· за видами прояву деіндустріалізації.

Причиною згубних наслідків «голландської хвороби» в короткостроковому періоді є неправильна макроекономічна політика (рівень виробництва в бумовому секторі і цінові стратегії розглядаються тут як екзогенні чинники). Збільшення доходів бумового сектору еквівалентне зростанню трансфертів з-за кордону. Тоді проблема «голландської хвороби» аналізується за допомогою моделі економіки Салтера — Свона, в якій вищі трансферти викликають надмірний попит на неторгові товари. В результаті відбувається підвищення реального обмінного курсу, що обумовлює перекачування ресурсів з секторів [О] і [Б] в сектор [Н] і, отже, зниження випуску в секторах, що виготовляють торгові товари.

Використовуючи криву Філіпса, можна показати, що після додаткових вкладень ресурсів в економіку країна зупиняється на лінії між пригніченою інфляцією і класичним безробіттям з надмірним попитом на ринку неторгових товарів. Ціни неторгових товарів почнуть перевищувати ціни торгових, зарплати слідують за індексом споживчих цін. Чи скотиться економіка до пригніченої інфляції (надмірний попит на працю і неторгові товари) або до класичного безробіття, залежить від того, чи виявляється залежність від ІСЦ. І якщо така залежність є, то важливо знати, наскільки великий компонент торгових товарів в ІСЦ. Доходи сектора [Б], що ростуть, штовхають економіку до класичного безробіття.

Середньостроковий ефект «голландської хвороби» виявляється в асиметричності зростання економіки (неоптимальна аллокація ресурсів і розподіл доходів), що спричинені вищевказаними макроекономічними ефектами короткострокового періоду.

Довгостроковий ефект (крайня стадія) полягає в деіндустріалізації економіки, тобто в придушенні добувним сектором [Б] виробничого сектору [О], і в повному виснаженні ресурсів. «Голландська хвороба» виявляється тим сильнішою, чим більше часу буде потрібно на усунення причин її виникнення, тому пізніші її стадії найбільш руйнівні для економіки.

В основу другого класу ефектів був покладений критерій розділення напрямів дії на різні сектори економіки. Виділимо два укрупнені сектори: реальний і грошовий. Відповідно і ефекти діляться на структурні і монетарні. Структурні ефекти виникають в реальному секторі економіки і представлені високою диференціацією рентабельності, отже, асиметричністю зростання галузей і нерівномірністю розподілу доходів. До групи монетарних ефектів відносяться всі зміни в грошовому секторі, викликані збільшенням валютної виручки (зростання валютного курсу, інфляція і т.д.).

Третій вид ефектів, що виникають при «голландській хворобі» , — це різні форми прояву деіндустріалізації. Їх аналіз був проведений при розгляді «ядра» моделі ССР. [22]

Розділ 2.Емпіричне дослідження «голландської хвороби» (на прикладі Російської Федерації)

голландський експортний політика економіка

2.1 Основні напрямки політики експортної орієнтації Росії

У міру посилення інтеграції все більшого числа країн в світову економіку, розширення географії і збільшення об'ємів товарних потоків в рамках міжнародного розподілу праці почав формуватися новий тип національних економічних систем — економіки з експортосировинною орієнтацією. Особливістю даного типу економічних систем є переважаюча частка сировини і продукції низького ступеня обробки в структурі товарного експорту при значній частці останнього у ВВП країни.

До економік з експортосировинною орієнтацією можна віднести чимале число країн: більшість країн близькосхідного регіону (Ірак, Іран, Кувейт, Саудівська Аравія та ін.) низка латиноамериканських (Бразилія, Венесуела, Колумбія, Чилі) і африканських країн (Алжир, Ангола, Лівія, Нігерія), а також деякі країни колишнього СРСР (Казахстан, Азербайджан, Росія).

Серед вказаних країн особливе місце займає Росія, що успадкувала від СРСР розвинені галузі промисловості, сільського господарства, зв’язку і транспорту, завдяки чому вона може бути віднесена до низки індустріально розвинених країн. Проте в економіці Росії тривалий час відбуваються структурні зміни, що полягають в посиленні ролі експортоорієнтованого сировинного комплексу і ослабленні позицій вітчизняної обробної промисловості. Процеси, що викликають дані зміни, відбуваються як під впливом зовнішніх чинників, так і носять внутрішньо обумовлений характер, і вимагають детального вивчення. [7]

Однією з ключових тенденцій в розвитку національної економіки Росії протягом останніх років багато дослідників називають випереджаючий розвиток експортоорієнтованих, переважно сировинних галузей. Це піднімає проблему оцінки ефективності такого розвитку з позиції російської економіки в цілому.

З одного боку, Росія володіє великою мінерально-сировинною базою, високим ступенем забезпеченості запасами сировини, що дозволяє деяким західним і російським дослідникам, ґрунтуючись на теорії порівняльних переваг Д. Ріккардо, робити висновок про те, що Росія повинна спеціалізуватися на видобуванні мінеральної сировини і відігравати роль постачальника сировини в міжнародному розподілі праці.

З іншого боку, вказані порівняльні переваги можуть бути використані для випуску продукції високого ступеня обробки (за прикладом США), що дозволить Росії успішно конкурувати на ринку високотехнологічної продукції. [13]

І успіхи, і проблеми в розвитку російської економіки останніми роками не випадкові. Навпаки, вони природним чином пов’язані з еволюцією тієї експорто-орієнтованої моделі економіки, яка сформувалася до теперішнього часу.

До середини поточного десятиліття в Росії закріпилася модель економіки, що характеризується:

експорто-сировинним типом економічного зростання;

неврівноваженістю між структурними секторами економіки;

компенсаторами структурної незбалансованості, дія яких поступово слабшає;

деградацією соціальних систем, що підсилює негативні соціальні тенденції. [83]

Експорто-сировинний характер економічного зростання виявився, перш за все, в його основних пропорціях:

близько 60% приросту ВВП забезпечувалося за рахунок нарощування фізичного об'єму експорту і збільшення світових цін на нафту і 40% - за рахунок внутрішніх чинників;

більше половини приросту ВВП стала формуватися в енергосировинних галузях промисловості і в торгівлі;

зростання ВВП стало в півтора-два рази відставати від збільшення фізичного об'єму сировинного експорту, а зростання імпорту — випереджати розширення внутрішнього попиту (внутрішніх ринків).

Пропорції економічного зростання — похідні від його механізму. Механізм експорто-сировинного зростання, що закріпився в російській економіці, характеризується наступними залежностями, що прийняли стійкий характер [33]:

Імпульс зростання виходить від розширення експорту енергосировинних товарів і підвищення світових цін. При цьому, крім збільшення виробництва безпосередньо в енергосировинному секторі, в економіці виникає потік доходів від експорту, який стимулює розвиток внутрішніх ринків (споживчого і інвестиційного попиту).

Одночасне активне сальдо торгового балансу сприяє притоку валюти в країну. Виникає імпульс до зміцнення рубля.

Швидкість зміцнення рубля регулюється за рахунок коштів бюджету (профіциту), що направляються на стерилізацію валютного потоку. Оскільки бюджетний профіцит — це пряме вирахування з доходів економіки, що направляються на розширення внутрішнього ринку, виникає ключова дилема:

• або забезпечується швидке зростання внутрішніх ринків, але ціною зміцнення рубля і, отже, зниження конкурентоспроможності національної економіки;

• або стримується зміцнення рубля, але ціною уповільнення зростання внутрішніх ринків.

У будь-якому випадку, зміцнення рубля стимулює зростання імпорту готових товарів, динаміка якого в півтора-два рази перевищує динаміку внутрішнього попиту.

В той же час, зміцнення рубля стимулює притік іноземних інвестицій у внутрішні активи. З одного боку, це веде до подальшого зміцнення рубля, з іншого — створює умови для модернізації виробництв і підвищення їх конкурентоздатності.

Динаміка грошової пропозиції, рівень інфляції і швидкість (номінального) укріплення рубля впливають на масштаби кредитування виробництва і споживання і, опосредованно, на темпи зростання перш за все внутрішньо-орієнтованих виробництв.

Останнім часом для опису економічної ситуації в Росії все частіше застосовують термін «голландська хвороба». Під цим поняттям в широкому сенсі розуміється залежність економіки від кон’юнктури світових ринків мінеральної сировини. Про «голландську хворобу» на офіційному рівні вперше було заявлено Міністерством економічного розвитку і торгівлі РФ в 2000 р. Проблема, на думку фахівців міністерства полягає в тому, що зростання експортної виручки дозволяє нарощувати капітальні вкладення у видобування нафти і газу без збільшення виробництва.

Одне з основних питань порядку денного розвитку російської економіки — прискорення економічного зростання і створення інфраструктури, здатної забезпечити стійкість цього зростання. Хоча економічний розвиток економіки країни в останні чотири роки і був достатньо вражаючим, є цілком обґрунтовані побоювання щодо того, як довго ця динаміка зберігатиметься. Існує достатньо багато свідчень того, що рушійними силами сьогоднішнього успіху скоріше є сприятливі зовнішні умови, ніж результати розвитку власне економіки країни.

Поліпшення кон’юнктури на зовнішніх ринках, з одного боку, позитивно впливало на ситуацію в країні. Воно сприяло помітному зростанню доходів експортерів і імпортерів і, відповідно, податкових надходжень до бюджету, підтримці рівня виробництва і зайнятості в галузях, орієнтованих на експорт, розширенню ресурсів внутрішньої торгівлі і збагаченню товарного асортименту. У 2004 р. митне обкладення експортних і імпортних товарів, наприклад, принесло бюджету 1.2 трлн. руб. (у 2003 р. — 758 млрд руб.). У торгівлі товарами щорічно складалося крупне позитивне сальдо, що в 2004 р. що досягло 87.1 млрд. дол., тобто означало зростання в порівнянні з 1999 р. в 2.4 рази. Це сальдо було надійним джерелом для покриття дисбалансу в торгівлі послугами і доходах від інвестицій, своєчасних і випереджаючих платежів за зовнішнім боргом, нарощування золотовалютних резервів держави. Воно також дозволяло збільшувати зарубіжні активи приватного сектора і валютні накопичення громадян.

З іншого боку, притік іноземної валюти в країну, який щорічно посилювався, мав і негативні наслідки: додаткову емісію національної грошової одиниці, збереження високих темпів інфляції і зростання реального курсу рубля. Останнє, у свою чергу, зближувало рівні внутрішніх і світових цін, знижуючи тим самим цінову конкурентоспроможність продукції, що мало стримуючий вплив на експорт і стимулюючий — на імпорт. По суті країна зіткнулася зі всіма класичними симптомами «голландської хвороби», наявність якої в Росії ряд фахівців категорично заперечує. Одні вважають, що у випадку з Нідерландами мав місце ефект несподіваного відкриття родовищ газу в Північному морі, а в Росії, що давно експортує енергоресурси, такого ефекту немає. Інші фахівці стверджують, що зміцнення рубля ніяк не позначилося на конкурентоспроможності експортних товарів, оскільки продукція обробних галузей і до нинішнього напливу в країну нафтодолларів була неконкурентоспроможною. Посилення позицій іноземних виробників на внутрішньому ринку країни, на їх думку, відбувається тому, що останніми роками в результаті випереджаючого зростання доходів населення просто змінюється структура попиту, який починає відкидати дешеву і низькоякісну російську продукцію. Відбувається начебто природний процес заміщення поганих російських товарів хорошими зарубіжними, до якого не має відношення додатковий притік валюти в країну. [6]