Циклі розвитку трематоди, як особливе пристосування до паразитичного способу життя

Для розвитку трематод характерні дві особливості: зміна хазяїв і чергування поколінь. Ці особливості невластиві тільки невеликій групі трематод, що відрізняються більше простою організацією.

Явище зміни хазяїв полягає в тім, що паразит у період свого біологічного циклу живе й розвивається в організмі не в однієї тварини, а послідовно у двох, інші — у трьох або навіть у чотирьох тварин, різних по своєму систематичному положенню й по екології. Тварин, у яких паразитує доросла форма трематоди, називають залишковими хазяями; звичайно це хребетні - риби, земноводні, плазуючі, птахи й ссавці. Тварин, у тілі яких розвиваються личиночние стадії паразита, називають проміжними хазяями. У деяких видів трематод проміжних хазяїв може бути два, у такому випадку їх називають: перший проміжний хазяїн і другий проміжний хазяїн. Є й інші найменування: перший називається проміжним, другий — додатковим. Проміжними хазяями для трематод завжди є молюски, додатковими можуть бути молюски, щетинконогі хробаки, ракоподібні, комахи, риби, земноводні й рідше інші тварини.

Прикладів, коли розвиток паразита йде зі зміною чотирьох хазяїв, небагато. У цих циклах, крім остаточних і проміжного, або додаткового, хазяїв, беруть участь так називані резервуарні хазяї. Вони вклинюються між проміжним, або додатковим, хазяїном й остаточним. Резервуарний хазяїн, на відміну від всіх інших, не є обов’язковою ланкою в життєвому циклі паразита, розвиток може бути завершене й без його участі.

Інша особливість розвитку трематод — чергування поколінь — полягає в тому, що в цих організмів розмножуються не тільки дорослі форми, але й личинки. Дорослі форми відкладають запліднені яйця, у них розвиваються личинки. Ці личинки дають початок іншому поколінню личинок — партеногенічному (що утворилось шляхом незайманого розмноження). Останні виростають у дорослі форми.

Розмноження, спостережуване в личинок трематод, у багато разів збільшує плідність паразита, що підвищує можливість зараження хазяїв.

У процесі розвитку трематоди проходять ряд послідовних стадій. Що відкладають трематодой зрілі яйця разом з виділеннями тварини, у якого паразитує хробак (з екскрементами, мокротинням, сечею), попадають у зовнішнє середовище, тобто у воду, на землю. Тут у яйці розвивається зародок — мирацидий. Тіло його покрите ресничками, за допомогою яких мирацидий легко пересувається.

В одних видів трематод мирацидий виходить із оболонки яйця, в інших залишається в яйці. Подальший розвиток зародка може відбуватися тільки в організмі проміжного хазяїна — молюска. Якщо зародок не попадає в молюска, то він гине. У тілі проміжного хазяїна мирацидий перетворюється в спороцисту — безформну, мешковидную, нерухому личинку. У спороцисті з особливих клітин, що перебувають на внутрішній поверхні стінок її тіла, утворяться личинки наступної стадії - редії. Вони мають подовжену форму, рухливі, лежать у порожнині тіла спороцисти. У редіях у свою чергу утворяться інші личинки — так називані церкарії.

Церкарії характеризуються наявністю хвоста й рядом особливостей, властивих уже статевозрілим трематодам: у них є присоски, органи травлення, видільна система й зачатки половою. У більшості церкаріїв є особливі залозисті клітини, називані залозами проникнення. Вони виділяють речовину, здатне розчиняти тваринні тканини. На передньому кінці деяких церкариев міститься твердий і гострий стилет. Ці пристосування полегшують впровадження паразита в тіло хазяїна. Церкарії залишають молюска й плавають у воді до зустрічі з залишковим хазяїном, якщо паразит розвивається зі зміною двох хазяїв, або з додатковим, якщо для завершення циклу необхідна зміна трьох хазяїв.

Не у всіх видів трематод розвиток у тілі проміжного хазяїна відбувається так, як описано. В окремих видів паразитів з мирацидія розвивається не спороциста, а відразу редія. Іноді в спороцистах розвиваються не редії, а церкарії. Розмноження може протікати й таким чином, що в спороцистах розвиваються не відразу редії, а спочатку дочірні спороцисти, а вже в них редії. У редіях також можуть розвиватися не церкарії, а дочірні редії. Церкарії в цьому випадку розвиваються в дочірніх редіях.

Зазначені зміни, в ході розвитку, обумовлені як особливостями самих паразитів, так і зовнішніми умовами, головним чином температурою. Вийшовши з тіла проміжного хазяїна — молюска, церкарії недовго залишається в зовнішньом середовищі.

В одних видів трематод він осідає на водяних рослинах, губить хвіст і покривається оболонкою (інцистується), перетворюючись при цьому в метацеркарія. З їжею або водою метацеркарій попадає в організм залишкового хазяїна. Іноді церкарій проникає в тіло залишкового хазяїна активно, через шкіру. У трематод, яким властива зміна трьох хазяїв, церкарии повинен потрапити до додаткового хазяїна, тут він також перетворюється в метацеркария. До остаточного хазяїна в цьому випадку личинка паразита звичайно попадає разом з додатковим хазяїном, якого він поїдає. В організмі остаточного хазяїна личинка пробирається в той орган, де паразитують трематоди даного виду, і розвивається там у статевозрілу форму.

Як видно зі сказаного, цикли розвитку трематод складні, для завершення циклу необхідно сприятливе сполучення цілого ряду моментів. Насамперед потрібно, щоб яйце паразита потрапило у воду або вологе місце, інакше воно загине. Необхідно, щоб мирацидий зустрівся з молюском — проміжним хазяїном (причому кожному виду трематод відповідають тільки певні види молюсків). Вихідні з тіла молюска церкарии повинні потрапити в проміжного хазяїна або в остаточного. Строк життя церкаріїв невеликий, і тому вирішити це завдання нелегко.

Зрозуміло, що при настільки «важкому житті» деякі личинки стають дорослими трематодами. Більша частина їх гине на тім або іншому етапі життєвого шляху. Однак у природі, якщо немає спеціального втручання людини, не відбувається помітного зменшення чисельності паразита. Більш того, не завжди застосування розроблених мір боротьби з ними приводить до досить ефективних результатів. Порозумівається таке протиріччя просте: паразит, як указувалося, має величезну плідність, посиленої в багато разів розмноженням його в личиночной стадії. У результаті в природі розсіюється колосальна кількість зародків й, як би багато їх не гинуло, якась частина досягає дорослої стадії й знову дає початок численному потомству.