Постановка проблеми. 
Державне управління та університетська автономія в системі розвитку трудового потенціалу вищого навчального закладу

Стратегія сталого розвитку «Україна — 2020», серед найбільш значущих напрямів в реалізації мети програмного документу, передбачає проведення реформи освіти [9], зміст якої було конкретизовано на одному з останніх засідань Національної ради реформ (№ 12, 05.10.2015). Під час роботи цього комунікативного заходу, Міністр освіти і науки України С.М. Квіт доповів учасникам зібрання про цілі та етапи проведення реформ, а також висвітлив питання які потребують першочергового вирішення. На думку посадовця, неготовність переважної більшості вищих навчальних закладів до реалізації потенціалів автономії для власного розвитку, може бути розглянута як на рівні основного виклику в імплементації норм закону «Про вищу освіту», так і у якості детермінанти впливу на конкурентоспроможність українських ВНЗ [3]. Крім того, слід звернути увагу, що проблематика університетської автономії тісно пов’язана з питаннями кадрового забезпечення системи вищої освіти, адже зміст незалежності в ВНЗ, розкривається у тому числі і у площині реалізації ними власної кадрової політики. Акцентування уваги саме на цьому напрямі в реалізації принципу автономії міститься у п. 3.8 Хартія Університетів України «Академічні свободи, університетська автономія та освіта», зміст якої було ухвалено ректорами університетів України під час Міжнародної конференції «Ольвійський форум — 2009» (м. Ялта, Україна, 11−14.06.2009 р.). Підписанти Хартії закликають уряд визнати принципи університетської автономії в частині: «академічної автономії (навчальні плани, програми та наукові дослідження); фінансової автономії (виділення бюджету єдиною сумою); організаційної автономії (організаційна структура університетів); автономії з області кадрової політики (найм, заробітна плата та просування по службі)» [11, с. 435 436]. Цілком очевидно, що вирішення питань ефективності формування та реалізації кадрової політики ВНЗ, а відповідно і розвиток їх трудового потенціалу, перебувають у нерозривному зв’язку з удосконаленням механізмів державного управління системою вищої освіти, а отже заслуговують на увагу у межах відповідної галузі наукового знання.