Модернізація освіти та розвиток людського капіталу

модернизация образование человеческий профессионал.

В статье раскрыта сущность процесса модернизации образования как одной из важных условий наращивания человеческого капитала. Определено, что образование является одним из основных факторов формирования этого капитала, поскольку обеспечивает условия для становления будущего работника как личности и профессионала. Отмечено, что на сегодня модернизация образования — одна из условий развития экономики государства, а поэтому происходят её изменение и преобразование согласно требованиям рынка, вкусов потребителей, уровня развития научно-технического прогресса и т. п.

Ключевые слова: образование, человеческий капитал, модернизация системы образования, экономическое развитие государства.

Постановка проблеми. Вчені на сьогодні виокремлюють різні чинники, що впливають на розвиток економічного потенціалу країни. Серед них значний вплив має людський капітал, який є невід'ємною складовою економічного розвитку будь якої держави. Саме тому всі країни, виходячи з кризи, намагаються розвивати людський капітал розуміючи його цінність і важливість, оскільки це один із шляхів вирішення глобальної проблеми сучасності - переходу від індустріального до постіндустріального суспільства. По суті в основі цього процесу лежить нарощування потенційно невичерпного інтелектуального людського ресурсу. В той же час слід враховувати, що людина є не лише творцем матеріальних і духовних цінностей, але і сама найвища цінність сучасного світу. Отже, як бачимо на сьогодні на перший план виходить виробництво і передача знань самій людині - тобто розвиток його інтелектуального потенціалу. Таким чином ми бачимо, що модернізація світових освітніх систем є дуже актуальним питанням нашого часу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Широке коло науковців займаються питаннями дослідження модернізації освіти. Дана проблема розглядається у роботах Пашка В., Вітченка А., Баран М., Примуш М., Жиляєв І., Полянський П., Парахіна М., КатеринчукО., Кузнецов А., Аванесов В., Аветисян П., Олейникова О. та ін. Виникнення і розвиток теорії людського капіталу пов’язані з іменами таких учених, як: Т. Шульц, Г. Беккер, Л. Туроу, Я. Мінсер та ін. Система поглядів, виражених у концепції людського капіталу, перебуває і на сьогодні на стадії розвитку, наукового пошуку. Зокрема, над цим питанням працюють: Ф. Волков, О. Грішнова, С. Дятлова, Г.Євтушенко, В. Куценко, В. Мандибура, Д. Нєстєрова, К. Сабірьянова, С. Савєльєв, А. Чухно та ін.

Мета даної публікації — окреслити модернізацію освіти як одну з важливих умов нарощення людського капіталу.

Виклад основного матеріалу. Перші спроби теоретичного обґрунтування стратегічного підходу до нової підготовки людини були здійснені ще в 50−60 роки ХХ століття. Саме тоді була розроблена теорія «людського капіталу». Дослідження, які були проведені засновниками даної теорії, видатними ученими-економістами, нобелівськими лауреатами Герре Беккером і Теодором Шульцом, довели, що чистий прибуток від інвестицій у вищу освіту складає 12−14% в рік. За розрахунками Всесвітнього банку в структурі національного багатства багатьох розвинених країн світу домінує людський капітал, який складає 2/3 від сумарної величини. В Північній та Центральній Америці, Західній Європі та Східній Азії він складає ѕ національного багатства країн, розташованих у цих регіонах.

Важливим стимулом капіталовкладень в сферу освіти є зростання прибутків людей з вищою і конкурентоздатною (затребуваною ринком праці) освітою. За статистикою в 1990 р. американці, що мають початковий рівень освіти, заробляли впродовж усього життя 756 тис. дол., тоді як з вищою освітою ця сума склала 1 млн. 720 тис. дол. По суті висока оплата кваліфікованої і інтелектуальної праці стає визначальним стимулом здобуття світи, одним з чинників розвитку країни. Саме тому так багато вчених сучасності розглядають людський капітал як найцінніший ресурс постіндустріального суспільства, що цінніший ніж природне або накопичене багатство. «Слід особливо підкреслити, що в розвинутих країнах теорія людського капіталу не лише набула довершеності наукового вчення, але й стала ідеологією могутніх державних та приватних інвестицій в економіку людина, економічним підґрунтям глобальної концепції людського розвитку. Однак в Україні дотепер концепція людського капіталу здебільшого вченими замовчувалася, а подеколи і відверто критикувалася» [1]. Підкреслимо, що після визнання та поширення теорії людського капіталу освіта перестала сприйматися як галузь невиробничого споживання. Нині вона трактується як інвестиції в один із видів людського капіталу, які не лише приносять прямі економічні і соціальні прибутки його власникові, а й стимулюють економічне зростання держави загалом. У світі саме цей капітал визначає темпи економічного розвитку і науково-технічного прогресу, він є головною рушійною силою суспільного виробництва, фактором підвищення його ефективності. Відповідно посилюється увага суспільства до системи освіти як основи виробництва цього потенціалу.

Підґрунтям, на якому формується людський капітал, є структурні зміни в сучасній світовій економіці. Зрозуміло, що «освіта глибоко інтегрована в економіку, суспільне життя, а її рівень та якість істотно впливає на якість життя та на можливість сталого розвитку суспільства» [2, с. 243].

В усіх розвинених країнах роль держави в розвитку сфери соціальних послуг більш висока, ніж в інших сферах економіки, а в освіті державний сектор займає головну позицію. Тому у світі формується новий підхід до соціальної політики держави, і особливо в освітній сфері. Освітня політика — це стосунки не лише відносно забезпечення населення відповідними послугами, але і формування життєвого рівня населення і розвитку відповідної інфраструктури з метою формування, відтворення і розвитку людського капіталу [3]. Саме освіта відіграє головну роль у формуванні людського капіталу, який сьогодні впливає на розвиток економіки, створення ВВП. У світі дві третини ВВП країн створені саме завдяки людському капіталу. Він є важливим чинником економічного прогресу і національної безпеки, соціальної мобільності і активності, соціально-економічного і наукового розвитку суспільства. Варто зауважити, що освітня складова людського капіталу, як активний чинник економічного розвитку, впливає на:

• — продуктивність праці працівника. Підвищення освітньо-професійної підготовки призводить до зростання продуктивності праці, дає змогу людині виконувати роботу більш інтелектуально навантажену, що дорожче оплачується;
• — конкурентоспроможність робітника. Імовірність працевлаштування у людей з вищою освітою більша, а втрати роботи вища для працівників з нижчим рівнем роботи;
• — особистісні та ділові риси людини. Освіта надає не лише знання й інформацію, а й формує економічне мислення і економічну активність (здатність людини до пошуків нових шляхів отримання прибутків, до нових економічних, наукових ідей та технічних розробок, їх продаж і виробництво), здатність адаптуватися, мобільність, професійну придатність тощо;
• — винахідництво і розвиток науково-технічного прогресу. Освіта — механізм, що прискорює появу не лише самих відкриттів, а й їх поширення і використання.

Варто зауважити, що знання, уміння, навички, інші продуктивні характеристики, які людина здобуває шляхом навчання, професійної підготовки, підвищення кваліфікації, набуття практичного досвіду, розвитку своїх природних здібностей, є основою для надання цінних виробничих послуг суспільству. По суті, чим досконалішим є людський капітал, виражений рівнем освіти, кваліфікації, знань, досвіду, тим більшими є можливості людини щодо продуктивної високоякісної праці.

Внаслідок соціально-економічних і культурологічних змін застарівають певні світоглядні орієнтації на життєві пріоритети, змінюються вимоги ринку праці й висуваються нові завдання до системи освіти. Серед них: «1) нагромадження людського капіталу, що збільшує доходи та збільшує економічні можливості як окремої людини так і країни в цілому, 2) сприяння поширенню культури, духовності, демократії тощо, а значить можливості розширення вибору в усіх сферах людського життя; 3) пом’якшення нерівності на ринку праці і в економічній діяльності загалом; 4) розширення можливостей зайнятості і зростання її продуктивності; 5) перенавчання і трудова реабілітація працівників, які залишилися без роботи у зв’язку із структурною перебудовою економіки і науково-технічним прогресом; 6) акумуляція потенційно незайнятої молоді в системі стаціонарної освіти; 7) покращення екологічної ситуації за рахунок екологічної спрямованості навчання на всіх рівнях» [1].

У сучасному світі модернізація освіти — одна з умов розвитку економіки держави, саме тому в розвинених країнах йдуть цим шляхом. Тобто змінюють і перетворюють систему освіти відповідно до вимог ринку, смаків споживачів, рівня розвитку науково-технічного прогресу і т. д. У інших країнах реформують систему освіти, тобто перебудовують згідно з виробленими правилами. На жаль такий процес не досить ефективний, оскільки реформування освіти має бути спрямовано не на корінні зміни існуючої освітньої системи, як це відбувається, наприклад в Україні, а на оновлення принципів, змісту, підходів до освіти і виховання, підвищення рівня освітньо-професійної підготовки. Ми вважаємо, що раціонально застосовувати принцип змін в освітньому просторі, який використовують в Китаї: «менше, але краще; нове, але практичне, широко, але глибоко». Такі зміни в освітньому світовому просторі пов’язані й із зміною ключової парадигми, орієнтованої на запровадження концепції неперервної освіти, офіційно прийнятої ЮНЕСКО за основу розвитку освіти. Нині багато країн Європи працюють у напрямі підвищення якості й інформатизації освіти, підготовки кадрів, забезпечення їх ефективного використання, доступності освіти для різних соціальних верст та територіальних груп населення, розширення свободи вибору способу отримання освіти та її змісту, забезпечення високої якості освітніх послуг, безперервності процесу освіти та професійного вдосконалення, переходу до відкритої системи освіти. Як свідчать матеріали соціологічних досліджень, майже третя частина людей, які мають вищу освіту, виконує роботу, яка не відповідає профілю їх освіти. Враховуючи цей та інші фактори, модернізація освіти має бути спрямована на відповідність базовим принципам ринкової економіки, на перетворення освіти на важливий ресурс особового, громадського і державного розвитку, в ресурс реалізації важливих для громадян, суспільства і держави ціннісних орієнтирів. Здобуття освіти має бути також економічно і соціально ефективним. Спільний інтерес країни, виробництва, робітників полягає у забезпеченні належної якості людського капіталу за рахунок, зокрема, й модернізації системи освіти.

Висновки

Підводячи підсумки, необхідно підкреслити, що освіту зараз слід розглядати як основу модернізації суспільства, нації і держави. В той же час у ряді країн, наприклад в Україні, її продовжують сприймати як одну з сфер народного господарства, яким можна ефективно управляти шляхом нав’язуванням реформ.

Перспективи подальших розвідок. Подальші напрямки наукового дослідження можуть бути пов’язані із висвітленням шляхів формування освітньої складової людського капіталу спеціалістів певного фаху.

Література

Грішнова О. А. Формування людського капіталу в системі освіти і професійної підготовки. Автореф. дисс… канд. юр. наук: 08.09.01. / Олена Антонівна Грішнова. — [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://referatu.com.ua/referats/7569/145 136.

Волков О.І., Левківський К. М. Проблеми вищої професійної освіти України / О.І.Волков, К.М. Левківський // Збірник наукових праць до 10-річчя АПН України. Розвиток педагогічної і психологічної наук в Україні. — Харків: ОВС, 2002. — Частина 2. — С. 240 — 254.

Мельничук Т.І., Карапка Г. П. Модернізація освіти як чинника людського капіталу у контексті розбудови «нової економіки». [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://nauka.kushnir.mk.ua/?p=59 087.

Кузьменко Ю. В. Культура праці як чинник нарощення людського капіталу. Навчальний посібник. — Херсон: РІПО, 2009. — 128 с.

Яковенко Р.В., Козенко Р. О. Проблеми та перспективи розвитку людського капіталу. — Наукові праці КНТУ. Економічні науки, 2010. — Вип. 17. [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.kntu.kr.ua/doc/zb₁₇_ekon/stat₁₇/67.pdf.

Shultz T. Investment in Human Carital / T.Shultz. — N.Y.; L., 1971.