Передумови та проблеми використання інформаційно-комунікаційних технологій під час викладання суспільно-гуманітарних дисциплін

У статті розкрито передумови та проблеми використання інформаційно-комунікативних технологій під час викладання суспільно-гуманітарних дисциплін, а також розкрито питання ролі комп’ютерних технологій як засобу навчання та підвищення пізнавальної активності школярів на уроках історії.

Ключові слова: нові інформаційні технології (НІТ), інформаційно-комунікативні технології (ІКТ), програмний педагогічний засіб (ППЗ), мультимедійні програми, інформаційна культура.

На початку ХХІ ст. людство ввійшло в нову стадію свого розвитку — вчені й політики, підприємці й педагоги все частіше говорять про настання інформаційної ери. Сучасне життя досить складно уявити без використання комп’ютерної техніки. Наш час — це епоха постійних змін у технологіях, зокрема в освітніх, а використання персонального комп’ютера є стрижнем інформаційних технологій навчання.

Точкою відліку появи нових інформаційних технологій навчання в загальноосвітній школі вважається урядова постанова «Про заходи щодо забезпечення комп’ютерної грамотності учнів середніх навчальних закладів і широкого впровадження електронно-обчислювальної техніки в навчальний процес», прийнята у 1985 році. У 1988 році робоча група під головуванням академіка А.П. Єршова запропонувала до обговорення Концепцію інформатизації освіти [1,3−31], в якій давалося визначення поняттям «інформатизація суспільства», «інформатизація освіти» і впроваджено термін «нова інформаційна технологія» (НІТ). У цьому документі зафіксовано поточний стан справ у галузі інформатизації освіти і визначено головні напрями розвитку цього процесу. Згодом з’являлися фундаментальні і прикладні вітчизняні психолого-педагогічні дослідження з питань нових інформаційних технологій навчання. Дидактичні проблеми і перспективи використання інформаційних технологій у навчанні досліджувала І.В. Роберт; психологічні основи комп’ютерного навчання визначив Ю.І. Машбіц; систему підготовки вчителя до використання інформаційної технології в навчальному процесі запропонував і обґрунтував М.І. Жалдак. Американському вченому С. Пейперту належить ідея «комп'ютерних навчальних середовищ», на якій базується більшість сучасних комп’ютерних програм. Ним досліджено можливості комп’ютера як засобу для розвитку розумової діяльності школярів [8, 164−165].

За своїми функціональними можливостями комп’ютер уже сьогодні може стати практично ідеальним засобом навчання і підвищення пізнавальної активності школярів на уроках.

По-перше, комп’ютер значно розширив можливості подання навчальної інформації. Можливість застосування кольору, графіки, мультиплікації, звуку, можливість моделювання і прогнозування дозволяє відтворювати реальну обстановку діяльності. За своїми образотворчими можливостями комп’ютер перевершує кіно і телебачення.

По-друге, комп’ютер дозволяє підвищити мотивацію навчання. Індивідуалізація навчання, можливість на тому чи іншому рівні участі довести вирішення поставленого завдання до кінця, варіативність рішень, надання можливості учням виявити оригінальність, поставивши цікаве завдання, задавати різні запитання і пропонувати будь-які рішення — усе це сприяє формуванню позитивного ставлення до навчання.

По-третє, комп’ютер активно «втягує» учнів у навчальний процес. Він дозволяє суттєво змінити способи управління навчальною діяльністю, наприклад, занурюючи учнів у певну ігрову ситуацію або історичну епоху, зробивши його учасником подій і т. ін.

По-четверте, набагато розширюється асортимент застосовуваних навчальних завдань. Комп’ютери дозволяють успішно використовувати у навчанні завдання на моделювання різних ситуацій, на пошук і усунення деяких проблем, коли є велике число варіативних способів вирішення.

По-п'яте, комп’ютер сприяє формуванню в учнів умінь рефлексії своєї діяльності. Він дозволяє їм наочно побачити результат своїх дій [7, 199−200].

гуманітарна дисципліна інформаційна технологія За умов переходу України до сучасного інформаційного суспільства все більш актуальним стає питання інтеграції інноваційних методик навчання, насамперед інформаційно-комунікаційних, у традиційну шкільну методику.

На порозі третього тисячоліття закономірним є пошук нового змісту освіти, творення педагогічних систем на основі філософії дитиноцентризму, запровадження інноваційних освітніх технологій, орієнтованих на плекання громадянина України, людини-творця.

Викладання суспільно-гуманітарних дисциплін повинно відповідати сучасності з часом. Нові методики їх викладання мають ураховувати сучасні вимоги до застосування інформаційних технологій. У навчальних закладах комп’ютерні технології повинні привести до поступового формування нового покоління, тих, хто в найближчому майбутньому буде користуватися новими інформаційними технологіями (НІТ) як звичайним засобом для розв’язання різноманітних завдань у побуті, навчанні, повсякденному житті, на виробництві та в інших сферах діяльності людини.

Використання НІТ надає широкі можливості для суттєвого підвищення якості навчального процесу, підвищує як рівень засвоєння знань, так і інтерес до навчання в цілому. Уроки із застосуванням НІТ набувають іншого характеру та стилю, потребують нових методичних підходів. Але, які передумови повинні сприяти вчителю ефективно використовувати НІТ?

• 1. Необхідна матеріальна база, тобто наявність комп’ютерів, обладнання, програм.
• 2. Інформаційна культура вчителя. Тут важливого значення набуває відповідна підготовка викладача до використання НІТ. Вона передбачає оволодіння вчителем певними уміннями та навичками, які свідчать про його досконале володіння комп’ютером на рівні середньо досвідченого користувача. А саме — підготувати персональний комп’ютер до роботи, прочитати перелік програм, запустити необхідну програму на виконання, вміти зберегти інформацію, скористатись принтером. Тобто — це вміння не лише застосування комп’ютера як друкарської машинки. На превеликий жаль, більшість вчителів-гуманітаріїв не готова до застосування НІТ саме з цієї причини.
• 3. Інформаційна культура учня. Від того, наскільки досконало учень володіє комп’ютером на рівні користувача залежить, чи досягне праця вчителя гуманітарних дисциплін успіху. Якщо ж значна частина учнів має обмаль знань щодо володіння комп’ютером, то перед вчителем неминуче постає питання про доцільність застосування фронтальних комп’ютерних технологій.
• 4. Наявність значного педагогічного досвіду. З НІТ може працювати лише той вчитель, який користується всім арсеналом традиційних методик. Урок у комп’ютерному класі вимагає від викладача додаткових психологічних та методичних зусиль.
• 5. Знання методик ефективного застосування комп’ютерних програм. Можна помітити в цілому таку тенденцію — молоді, недосвідчені вчителі, що добре знають комп’ютер, хочуть, але не завжди вміють ефективно використовувати НІТ під час викладання предметів; досвідчені вчителі старшого покоління, що мають за плечима досвід та багатий арсенал засобів навчання і могли б ефективно використати НІТ, навпаки, переважною більшістю, через незнання комп’ютера не застосовують його.
• 6. Наявність відповідного педагогічного програмного забезпечення, що відповідало б навчальним програмам цих дисциплін [5, 33−34]

Комп’ютеризація навчання, зокрема такої специфічної науки, як історія, потребує наявності спеціально організованої комп’ютерної навчальної програми що містить такі особливі форми подання матеріалу, як історичний відео-, аудіофрагмент, історичний документ, історичне моделювання тощо. Сьогодні зростає рівень інформатизованості суспільства, збільшується і кількість програмних продуктів, що мають практичну спрямованість на навчання історії. Існує стійка тенденція постійного зростання кількісного обсягу і технічної якості комп’ютерних програм. Але їх змістова складова з погляду історичного змісту, вимог шкільних предметних програм з історії, а також вікових особливостей учнів найчастіше не відповідає мінімальним вимогам до технічних засобів навчання. Програми не супроводжуються ніякими методичними вказівками, тому учні і вчителі перевантажені зайвою інформацією кількісно і не в змозі сприймати її якісно. Саме сприйняття виявляється недостатньо глибоким і осмисленим. Крім того, якою б якісною не була така програма, тільки її наявність не спричиняє помітних змін у викладанні, а тим більш — в організації пізнавальної діяльності учнів на уроках історії. Підвищення ефективності навчання в такому разі носить епізодичний, випадковий характер і не може розглядатися як безупинний педагогічний процес, оскільки використання комп’ютерних технологій потребує наявних змін в організації навчання і відповідної готовності до них учителів.

Отже, хоча використання комп’ютера як засобу навчання (на основі практично необмежених можливостей організації ефективної пізнавальної діяльності) на уроках історії не викликає сумнівів, воно часто виявляється не сприйнятним самими вчителями. Сучасна методика повинна використовувати високотехнологічні засоби навчання. Зокрема, треба розробляти нові форми уроків, спрямовані на інтенсифікацію та індивідуалізацію навчання за допомогою комп’ютера. Комп’ютерні програми та посібники повинні супроводжуватися методичною підтримкою і входити до навчально-методичних комплексів кожного з історичних курсів [10, 21−22].

У процесі навчання важлива не інформаційна технологія сама собою, а те, наскільки її використання реалізує досягнення освітніх цілей. Власне кажучи, нині освіта стоїть перед важливим завданням: навчитися правильно, оптимально і нешкідливо застосовувати комп’ютер.

Роль комп’ютера на уроці більш складна: його використання в навчальному процесі допомагає вчителю зробити урок динамічним, цільовим, насиченим, яскравим, таким, що запам’ятовується надовго. Комп’ютер — це новий вимір у просторі навчання. Це необхідний помічник учителя, інструмент для досягнення ним педагогічних цілей, але не панацея від усіх освітніх проблем. Комп’ютер ні в якому разі не замінить традиційної книжки, ні в якому разі не замінить живого спілкування з учителем, впливу особистості вчителя на учнів. Комп’ютер — це знаряддя, яке поліпшує роботу вчителя, але спочатку вчителеві треба докласти чимало зусиль для опанування знаряддям, необхідно творчо проводити підбір матеріалу до уроків, переглянути методику викладання з точки зору застосування на уроці комп’ютерної техніки, комп’ютерних мереж та можливості наситити урок мультимедійною інформацією.

Досвід використання комп’ютера у процесі проведення навчальних занять з різних дисциплін дозволяє нам сформулювати деякі загальні положення. Насамперед, треба зауважити, що методика застосування комп’ютера на уроках з різних навчальних предметів не може бути однаковою. Зміст навчальних предметів, вікові особливості учнів, різні можливості педагогічних програмних засобів, різний фаховий рівень підготовки вчителя у галузі комп’ютерних технологій впливають на дидактичні прийоми використання комп’ютера у школі.

Більшість учених, які досліджували цю проблему (Є. Машбіц, А. Соловов, А. Шевченко та ін.), визначили, що група навчальних комп’ютерних програм, яка охоплює тему навчального курсу, розділ чи увесь курс, може називатися електронним підручником [3.11−13].

Прикладом сучасного електронного підручника з історії є продукція фірм «Дієз-продукт» ќ («Всесвітня історія. 11 клас» ќ; «Історія України.11клас» ќ; «Історія України, 9 клас» ќ), АВТ («Всесвітня історія.10 клас.) та ін., рекомендовані Міністерством освіти і науки України.

Відповідно до змісту навчального матеріалу, педагогічний програмний засіб (далі ППЗ), містить текст стандартного підручника, біографічний матеріал, таблиці, хронологію, низку ілюстрацій, словник термінів і понять, ілюстровані портретами персоналії провідних історичних діячів, а також відеофрагменти, документи, карти. До кожної теми складене інтерактивне тематичне тестування.

Використання ППЗ дає можливість вирішувати такі актуальні питання:

використовувати у навчанні здобутки новітніх інформаційних технологій;

удосконалювати навички самостійної роботи учнів в інформаційних базах даних, мережі Інтернет;

інтенсифікувати історичну освіту, поліпшити засвоєння учнями знань зі шкільного курсу історії, зробити процес навчання цікавішим і змістовнішим;

Використання ППЗ в комплекті з традиційним підручником сприяє наступному:

забезпечує особистісно орієнтований та диференційований підхід у навчанні;

забезпечує реалізацію інтерактивного підходу (постійне спілкування з ПК, постановка запитань, які цікавлять учня та отримання відповідей на них);

підвищує пізнавальну активність учнів за рахунок різноманітної відео — та аудіоінформації;

здійснює контроль завдяки тестуванню і системи запитань для самоконтролю [11, 26−30].

Завдяки новим, порівняно з «паперовим» ќ підручником, засобам подачі й перевірки засвоєного матеріалу (відео, зокрема, кадри кінохроніки, посилання на Інтернет, інтерактивні тести тощо) здійснюються з учнями захоплюючі подорожі сторінками вітчизняної історії. Система посилань на персоналії, словники, карти, документи, відео — та фотоматеріали дає змогу звертатись до них у безпосередній прив’язці до тексту підручника. Тестові завдання допомагають ґрунтовніше, якісніше засвоїти матеріал, стають міцним підґрунтям для підготовки до зовнішнього тестування.

Одна з важливих особливостей і переваг інформаційно-комунікативних технологій (ІКТ) порівняно з іншими навчальними засобами полягає саме в тому, що мультимедійні програми здебільшого розраховані на самостійне активне сприймання та засвоєння учнями знань, умінь і навичок. Уже сама побудова, дидактичне спрямування та розв’язання навчальної (наукової) проблеми передбачають активну розумову діяльність учнів. Вони можуть обирати оптимальний темп роботи з мультимедійною програмою відповідно до індивідуальних розумових, психолого-фізіологічних можливостей та інтересів; перевіряти правильність відповідей, використовувати у процесі сприймання та засвоєння знань необхідну зорово-слухову та текстову інформацію.

Розрізняють два типи засвоєння школярами знань: продуктивний, основою якого є пізнавальна активність і самостійність мислення учнів (характеризується великою результативністю пізнавальних процесів) та репродуктивний, що ґрунтується на запам’ятовуванні та осмисленні готових знань. Самостійна ж робота із засобами ІКТ як важливий стимул у навчанні створює всі передумови для застосування практичних та інтелектуальних умінь, поєднання чуттєвого і раціонального пізнання, бо знання, які учні здобувають у результаті самостійної діяльності, засвоюються значно краще порівняно з тими, які повідомляє вчитель. Засвоєння готових знань на основі мультимедійної інформації потрібне, але під час виконання певних завдань треба вміло поєднувати ці два типи пізнавальної діяльності так, щоб основна ознака того чи іншого явища, події чи процесу була доведена і розкрита самими учнями у посильній для них роботі.

Інформаційно-комунікативні технології навчання досить перспективні для підвищення творчої активності. Учень відходить від позиції об'єкта навчання, отримувача готової навчальної інформації, стає активним суб'єктом навчання, він може самостійно здобувати необхідну інформацію і навіть вміти винайти, сконструювати необхідні для цього способи дій.

Водночас при всіх позитивних аспектах потрібно відзначити, що нині методика використання інформаційно-комунікативних технологій у викладанні гуманітарних дисциплін перебуває у стадії розроблення. Існує реальна загроза перетворення викладання історії на формальне механічне відтворення фактів з використанням ефектного відеоряду. Часто величезний вибір ілюстративного матеріалу в Інтернеті й на компакт-дисках у ході підготовки до уроку призводить до необґрунтованого збільшення його кількості на шкоду іншим формам роботи. Подібні уроки перетворюються в монолог учителя, втрачається зворотний зв’язок з учнями.

У цій ситуації важливо використовувати комп’ютерні технології не тільки як наочний посібник, таку собі «історію в картинках» ќ, а й для розвитку, наприклад, уміння складати логічні схеми, розкривати причинно-наслідкові зв’язки, закономірності подій і явищ громадського життя тощо. Вважаємо, що в курсі вивчення гуманітарних предметів важливо зберегти проблемні уроки з елементами дискусії. Загалом, усі прийоми, які успішно розроблені в нашій дидактиці, не повинні бути відкинуті й забуті, а якісно поліпшені та ефективніше використані з метою підвищення пізнавальної активності учнів на уроках історії. Одним із засобів цього процесу якраз і є впровадження сучасних комп’ютерних технологій на уроці.

Ми можемо довго дискутувати з приводу ефективності інформаційно-комунікативних технологій на уроках, але не використовувати їх не маємо права, бо вони стрімко ввійшли в усі сфери нашого життя. Вони спрощують спілкування і співробітництво, стають визначальними в економіці і на виробництві, займають центральне місце у процесі інтелектуалізації суспільства, розвитку його системи освіти і культури.

Список використаної літератури

• 1. Концепция информатизации образования // Информатика и образование. — 1988. — № 6. — С.3−31.
• 2. Авер’янова Н. Інформаційний простір в системі освіти // Рідна школа. — 2001. — № 2. — С.33.
• 3. Дрібниця В. Електронний підручник — сучасний засіб навчання // Історія України. — 2004. — № 14. — С.11−13.
• 4. Інновації на уроках. Методична пам’ятка вчителя // Історія та правознавство. — 2004. — № 20. — С.13−19.
• 5. Іщенко О. А. Передумови й проблеми застосування нових інформаційних технологій при викладанні суспільно-гуманітарних дисциплін // Коледжанин — 2002. — № 3. — С.33−34.
• 6. Мадзігон В. Підручник нового покоління: яким йому бути. Проблеми сучасного підручника: Зб. наук. праць. — Вип.3. — К.: Педагогічна думка, 2003.
• 7. Методика навчання історії в школі / О.І. Пометун, Г. О. Фрейман. — К.: Генеза, 2006. — 200 с.
• 8. Освітні технології: Навч. — метод. посіб. / О.М. Пєхота, А.З. Кіктенко, О. М. Любарська та ін.; За заг. ред.О.М. Пєхоти. — К.: А.С.К., 2002. — С.164−165.
• 9. Пометун О. Після цього уроку ваші учні зможуть. // Історія в школах України. — 2004. — № 6. — С.15−19.
• 10. Фоменко А. Деякі підходи до розробки і створення навчальних комп’ютерних програм (комп'ютерних посібників) з історії // Історія в школах України. — 2003. — № 1. — С.21−25.
• 11. Фоменко А., Пометун О. Сучасні комп’ютерні навчальні програми з історії та підходи до їх використання на уроках // Історія в школах України. — 2002. — № 3. — С.26−30.