Іслам на нову епоху

1.

ВВЕДЕНИЕ

.

Третьої (самої пізньої за часом виникнення) «світової» релігією є іслам, чи мусульманство. Це з распространеннейшей релігій: прихильників її налічується близько 900 мільйонів, переважно у в Північній Африці, Південно-Західної, Південної і Південно-Східної Азії вже. Арабоязычные народи майже поголовно сповідують іслам, тюркомовні і ираноязычные — в переважну більшість. Багато мусульман також серед североиндийских народів. Населення Індонезії майже повністю дотримується ислама.

2.ИСЛАМ — ЩО ЭТО?

Іслам зародився в Аравії в VII столітті нашої ери. Походження його ясніше, ніж походження християнства і буддизму, адже він майже від початку висвітлюється писемних джерел. Але й багато легендарного. По мусульманської традиції, засновником ісламу був пророк божий Мухаммед, араб, котрий у Мецці; він начебто дістав листа від бога ряд «одкровень», записаних в священної книзі Корані, і їх людям. Коран — основна священна книга мусульман, як П’ятикнижжя Моисеево для євреїв, Євангеліє для христиан.

Коран розділений на 114 глав (сур). Вони це без будь-якого порядку, просто розмірам: довші ближче до початку, коротші - до кінця. Сури мекканские (попередні) і мединские (пізніші) перемішані. Одне і те повторюється багатослівно у різних сурах. Вигуки й уславлення величі і могутності Аллаха чергуються з вказівок, заборонами і погрозами «геєною» у майбутній життя усім непослушникам. У Корані зовсім непомітно слідів такий редакционно-литературной обробки, як і християнському Євангелії: це зовсім сирі, необроблені тексты.

Інша ж частина релігійної літератури мусульман — це сунна (чи сонна), що складається з священних переказів (хадисів) про життя, дива й повчаннях Мухаммеда. Збірники хадисів складалися в IX столітті мусульманськими богословами — Бухари, Муслимом та інших. Не все мусульмани визнають сунну; визнають її називаються сунітами, вони є значне більшість в исламе.

Аравія була здавна населена семитическими племенами, предками нинішніх арабів. Частину їх жила оседло в оазах і з містах, займаючись землеробством, ремеслами і торгівлею, частина кочувала в степах і пустелях, розводячи верблюдів, коней, овець та кіз. Аравія була економічно та культурно пов’язані з сусідніми країнами — Месопотамією, Сирією, Палестиною, Єгиптом, Ефіопією. Торгові шляху між країнами йшли через Аравію. Одне з важливих вузлів перетину торгових шляхів був у Мекканском оазисі, біля узбережжя Червоного моря. Родо-племенная знати обитавшего тут племені корейш (курейш) витягувала собі багато вигод з торгівлі. У Мецці утворився релігійний центр всіх арабів: в особливому святилище Кааба були зібрані священні зображення культові предмети різних арабських племен.

Були в Аравії та поселення іноземців, зокрема юдейські і християнські громади. Люди різних мов і культур релігій спілкувалися між собою, вірування їх впливали одна на друга.

У IV столітті у Аравії почався занепад караванної торгівлі, оскільки торгові дороги перемістилися Схід в Сасанидский Іран. Це порушило економічне рівновагу, державшееся століттями. Кочівники, втративши дохід від караванного руху, стали схилятися осілому способу життя, переходити до землеробства. Зросла потреба у землі, посилилися зіткнення між племенами. Стала почуватися потреба у поєднанні. Не уповільнило позначитися й в ідеології: виникло рух за злиття племінних культів, за шанування єдиного верховного бога Аллаха; тим більше євреї й почасти християни подавали арабам приклад єдинобожжя. Серед арабів виникла секта ханифов, які поважали єдиного бога. У такій обстановці й розгорнулася проповідницька діяльність Мухаммеда, цілком яка відповідала громадської потреби. У його проповідях, власне, був майже нового по порівнянню з релігійними навчаннями іудеїв, християн, ханифов: основне у Мухаммеда — суворе вимога почитати лише єдиного Аллаха й можуть бути безумовно покірним його волі. Саме поняття «іслам» означає покорность.

Догматика ісламу проста. Мусульманин повинен твердо вірити, що є лише одне бог — Аллах; що Мухаммед був її посланником-пророком; що перед ним бог посилав людей і інших пророків — це біблійні Адам, Ной, Авраам, Мойсей, християнський Ісус, але Мухаммед вищий від них; що є ангели й лихі духи (джини), втім, ці останні, перейшли в іслам з древнеарабских вірувань, який завжди злі, вони також перебувають при владі бога й виконують його волю; що у останній день минулого світу мертві воскреснуть і всі отримають спокутування за справи: праведні, шанують бога, будуть насолоджуватися в раю, грішні та зрадливі горіти в геєні; нарешті, що є божественне доля, бо Аллах кожній людині заздалегідь призначив його судьбу.

Як проста догматика ісламу, як і прості та його практичні і обрядові заповіді. Вони зводяться ось до чого: обов’язкова п’ятиразова молитва щодня в встановлені годинник; обов’язкове омовіння перед молитвою та інших випадках; податок (закят) на користь бідних; щорічний посаду (ураза, в десятому місяці - рамазане) протягом усього місяці; паломництво (хаджж) в священний місто Мекку, яке правовірний мусульманин повинен по можливості зробити хоча разів у жизни.

Кожна з цих розпоряджень, як і раніше що які самі не так вже тяжкі і нездійсненні, допускає вилучення і пом’якшення в скрутних випадках. Вода для омивання у її відсутності то, можливо замінена піском, пилом; дотримання посту необов’язково для хворих, для мандрівників, вони можуть і повинні отпоститься пізніше відповідне число днів; до речі, мусульманський посаду, на відміну християнського, полягає у його утримування від будь-якої їжі і пиття від сходу до заходу сонця, але натомість у проміжку діб можна їсти та пити що й віддаватися будь-яким удовольствиям.

Один із розпоряджень мусульманської релігії полягає у священну війну за віру (джихад). Це зрозуміло, якщо і, що саме мусульманське рух виник із потреби арабів у поєднанні й у добуванні нової землі. У Корані це розпорядження викладено ясно: протягом вісім місяців в року (бо чотири місяці вважаються «забороненими») слід не воюватимемо з многобожниками, з невірними, винищуватимуть їхніх, захоплювати їхнє майно. У цьому яскраво проявилися фанатизм і нетерпимість до іновірців, властиві ісламу навіть у більшою мірою, чиїм світовим религиям.

Етика ісламу досить елементарна. Пропонується бути справедливим, віддячувати за добро добром, за зло злом, бути щедрим, допомагати збідненим і т. п. Нездійсненних моральних розпоряджень в ісламі, на відміну християнства, нет.

У сімейної основі моралі й в погляді ісламу на взаємовідносини статей позначилися поняття патріархально-родового укладу. Жінка — підлегле істота, створене Аллахом для усолодження чоловіки. Разом із цим у Корані зізнаються людські та громадянські права жінки: засуджується надмірна жорстокість Солов’яненка ставлення до дружині, обумовлюються майнових прав жінки — декларація про посаг, на спадщину. Коран кілька полегшив становище жінки проти патріархальним звичайним правом арабов.

У соціальних принципах раннього ісламу відображений і той ж патріархально-родовий уклад. Усі мусульмани рівні перед богом, але майнові відмінності, багатства і бідність зізнаються природним фактом, встановленим самим Аллахом. Обов’язковий податок на користь бідних покликаний начебто пом’якшувати майнові протиріччя; проте приватна власність захищається Кораном. Торговельна прибуток оголошується цілком законної, лихварство ж засуджується: «Аллах дозволив торгівлю і заборонив зростання» (2: 276), що, очевидно, є наслідком компромісу між інтересами торгового класу тут і маси хліборобів і кочівників, котрі хворіли від лихварства і кабали. Поневолювання за борги запрещено.

Оглядаючи загальним поглядом догматику, обрядовість, етику раннього ісламу, ми легко бачимо, що у основі цієї ідеології лежить иудейско-христианское світогляд, але пристосоване до більш примітивного громадському укладу — до разлагавшемуся родо-племенному побуті арабів. Ідеологія арабів простіше, грубіше, зрозуміліше широкій маси віруючих, особливо кочівників і хліборобів Азії; розпорядження його нескладні і геть выполнимы.

Саме ці особливості мусульманства, породжені самими умовами його виникнення, полегшили його поширення серед арабів. Хоча й на боротьбі, долаючи опір родо-племенной аристократії, схильна до сепаратизму (повстання племен Аравії по смерті Мухаммеда), іслам незабаром здобув серед арабів повну перемогу. Нова релігія вказувала войовничим бедуїнам простий і зрозумілий шлях до збагачення, до виходу з кризи: завоювання нових земель.

3. ІСЛАМ У НОВУ ЭПОХУ.

Півтора століття початку XIX до другої половини ХХ століття з’явилися важливим переломним фактором в еволюції Іслама. Зміни у соціальноекономічних структурах країн Сходу, становлення нового класу — національної буржуазії, розвиток національно-визвольного руху, поширення ідей марксизму — це у сукупності були не спричинити у себе зміни поглядів в ролі Іслама у суспільстві, і у самої ісламської мотивації нових релігій громадського бытия.

Процес адаптації релігійно-філософських і правових норм ісламу до новим історичним умовам, який розпочався у середині ХІХ століття і триває і нині, багато дослідників позначають терміном «мусульманська реформація», але він принципово різниться від реформації християнської. Відмінність полягає, по-перше, у цьому, що це процеси відбувалися різні віки, у різних конкретно-історичних умовах. По-друге, «мусульманська реформація» виражалася насамперед у перегляді (чи спробі перегляду) релігійних мотивацій різних аспектів світської життя і у незначною мері торкалася власне богословські питання. По-третє, виправдатись нібито відсутністю ісламі інституту церкві та духівництва, аналогічних християнським, наклав вельми суттєвий відбиток на характер реформ в Исламе.

Істотних змін щодо зазнала мусульманська судова система, що склалася у середньовіччя, й у певною мірою — саму систему мусульманського права: відбувалося поступове обмеження юрисдикції шари’атских судів; до середини ХІХ століття біля Османської імперії були остаточно розмежовані сфери компетенції шари’атских і світських судів (цей процес почався значно раніше). Водночас здійснюється кодифікація норм мусульманського права (звід положень ханафисткого права — Манджалла — підготували в 1869—1876 роках), у низці країн вводяться кримінальні кодекси та інші правові документи, не що передбачаються шари’атом. Певні зміни ролі Іслама в життя (хоча й обмежені) припадають на через відкликання реформами Мухаммада «Алі в Єгипті та політикою танзимата в Османської империи.

4. КАПІТАЛІЗМ ПО-АРАБСКИ.

Потреби соціально-економічного розвитку ставили мусульманських богословів і правознавців перед необхідністю нового осмислення цілого ряду традиційних положень Іслама. Але його виявилося дуже хворобливим і затяжним. Це, зокрема, у полеміці щодо допустимості (чи гріховності) створення мусульманських країнах банківської системи. Полеміка розгорталася, з одного боку, навколо положення про стягування позичкового відсотка (риба'), з другого — у зв’язку з шари’атским забороною на омертвіння капіталу. Найяскравіше виражену форму вона в Єгипті, де муфти Мухаммад ‘Абдо в 1899 року видав фатву, разъяснявшую, що банківські внески, й стягування з нього відсотків є лихварством і, отже, не ставляться до категорії засуджуваного риба'. Ця фатва сприяла приведення що існувала системи в відповідність до інтересів національної буржуазии.

Розширення практики капіталістичного підприємництва мусульманських країнах волочило у себе як перегляд шари’атских положень (як у з риба'), а й пожвавлення деяких традиційних принципів, мали стала вельми поширеною під час мусульманського середньовіччя, наприклад мушарака і кирад (принципи торгового співробітництва). З іншого боку, нерідко нові за змістом явища сприймалися як продовження та розвитку мусульманської традиції: такі, наприклад, комерційні об'єднання, які діяли різних частинах мусульманського світу на религиозно-общинное основі (торговельні доми й фінансові підприємства исма’илитов ходжа і бохра, меманов), воспринимавшиеся як продовження середньовічної традиції створення мусульманських торгових домів, проте вони власне звий мали вже капіталістичний чи полукапиталистичекий характер.

Найважливішу роль зіграли зміни, які відбувалися галузі суспільної свідомості. Ідеться передусім процесу становлення національного самосвідомості та механізм виникнення буржуазний націоналізм. У руслі цього процесу вийшло нове цілком осмислене традиційне становище Іслама про єдності всіх мусульман. Джамал ал-дин ал-Афгани формулює ідею солідарності мусульман, яка вилилася потім у концепцію панісламізму і яка дістала стала вельми поширеною з усього мусульманського світу. Паралельно зі панисламизмом, спрямованим на об'єднання всіх мусульман на конфесійної основі, розвивається і мусульманський націоналізм, прибічники якого обстоюють позиції відокремлення мусульманських громад від представники інших конфесій. Мусульманські релігійнонаціоналістичні ідеї мали об'єктивно двоїстий характер: з одного боку, на певному історико-правовому етапі сприяли розвитку національновизвольного руху, з іншого — зрештою виявлялися знаряддям до рук найбільш реакційних сил. У цілому нині вплив націоналізму відчувалося в тій чи іншій мері майже за всіма напрямами мусульманської громадської думки кінця XIX початку XX века.

У цей час религиозно-обновленческие процеси в ісламі пов’язувалися насамперед з проблемою освоєння науково-технічних досягнень Заходу. Прибічники реформаторського напрями висловлювалися за модернізацію встановленні Іслама, гальмували процес запровадження Заходу. Їм протистояли традиціоналісти, виступаючи за відродження і цінностей раннього Іслама, опираючись нововведень західного зразка. Принаймні розвитку національної самосвідомості та національно-визвольного руху дедалі більше проявилася політизація Іслама (хоча протязі всієї історії Іслам ніколи було відірваний від політики), выражавшаяся у широкому використанні ісламських гасел у політичному боротьбі. Релігійно-політичні руху, виникаючі у шиїтській середовищі (наприклад, бабизм), вели до отпочкованию «сектантських» громад, в сунітському ж ісламі вони пропонують здебільшого своєму не супроводжувалися переглядом положень догматики. Антиколоніальні виступи нерідко супроводжувалися зверненням до месіанським ідеям, оголошенням їх лідерів махді. Для аналізованого періоду характерна також активізація участі у політичну боротьбу суфійських братств; з урахуванням декого з тих виникають потужні нові ісламські релігійно-політичні руху, як, наприклад, рух сануситов у Північній Африці. З братством кадирийа тісно пов’язані антиколониальное спрямування Алжирі у середині ХІХ століття під керівництвом ‘Абд ал-Кадира, прийняв титул аимр ал-му'минин. Наприкінці XIX і особливо на початку ХХ століття великий розмах з усього мусульманського світу набуває рух за реформацію Іслама, представники якого входять у гостру палемику і з мусульманськими традиціоналістами, і з прибічниками світських концепцій у суспільному розвиткові. Одночасно починає складатися і міжнародне ісламське рух, заснований на концепції ісламської солідарності: в 1926 року була створена перша міжнародна мусульманська організація Світовий ісламський конгрес (Му'тамар ал-‘алам ал-ислами).

Якісно новий етап історія Іслама — друга половина XX века.

Звільнення мусульманських народів від колоніальної залежності, створення світової системи соціалізму, поглиблення кризових явищ в капіталістичний світ поставили принципово нові проблеми перед представниками мусульманської суспільной думці. Це колись лише у широко що розгорнулася боротьбі навколо проблеми вибирати шлях розвитку вивільненими країнами, у якої з’являються численні концепції з так званого «третього шляху», чудового як від капіталістичного, і від соціалістичного. Апелюючи до традиційних цінностям Іслама, мусульманські громадські діячі (як релігійні, так і світські) висувають теза про ісламському шляхів розвитку як і справу єдино прийнятному для країн поширення Іслама. На його основі створюються концепції «ісламської держави», «ісламського правління», ісламської економіки", «ісламського соціалізму» тощо., нерідко істотно відмінні друг від друга в трактуваннях тих чи інших питань, але повинні загальну соціальну природу — буржуазну або мелкобуржуазную.

Концепції «ісламської держави» розуміють втілення у сучасних умовах традиційної ісламської моделі політичної організації суспільства, у якому тій чи іншій формі поєдналася світська та своє духовне влада (при визнання Аллаха як єдиного джерела влади), здійснювалися б принципи справедливого розподілу доходів, регулювання економіки відповідність до запропонованими шари’ата тощо. У цілому ці концепції є модернізацію політичної й соціально-економічної доктрин класичного Іслама з огляду на специфіку розвитку конкретної країни. Заходи з реалізації та пропаганди, що носять назва «ісламізації», здійснюються як «згори» — шляхом законодавчого запровадження тих чи інших норм (наприклад, у Пакистані - запровадження ‘ушра і занепаду, поступова ісламізація банківської системи, в Ірані - проголошення «ісламського правління»), так і «знизу» — внаслідок тиску религиозно-политических організацій, серед яких найбільшу активність у цьому напрямі виявляють «Брати-мусульмани». Під «исламизацией» мається на увазі та інформаційний процес розширення числа послідовників Іслама, яке у деяких країнах Африки й Азії (насамперед у регіоні до південь від Сахари), який нерідко штучно стимулюється активної діяльністю численних місіонерських ісламських центрів, створюваних переважно коштом нафтовидобувних держав Аравии.

5.СОВРЕМЕННЫЙ ІСЛАМ. ЙОГО РОЛЬ У МІЖНАРОДНОЇ ПОЛИТИКЕ.

Сучасний Іслам — друга за чисельністю послідовників (після християнства) світова релігія. По приблизними звітам, загальна чисельність мусульман на земній кулі сягає 800 мільйонів (близько 90 відсотків їх суніти), з яких понад дві третини живе у зарубіжної Азії, становлячи понад двадцять відсотків населення цієї маленької частини планети, майже 30 відсотків — у Африці (49 відсотків населення континенту). Із ніж 120 країн світу, у яких існують мусульманські громади, завдовжки тридцять п’ять мусульмани становлять більшу частину населення — понад 80 відсотків населення в всіх країнах Північної Африки, Західної Азії (крім Кіпру, Лівану, Ізраїлю), в Сенегалі, Гамбії, Нігері, Сомалі, Афганістані, Пакистані, Бангладеш, Індонезії та інших; у низці країн послідовників Іслама налічується від половини до 80 відсотків жителів (Гвінея, Малі, Ліван, Чад, Судан), у Малайзії й Нігерії - майже половину, в деяких країнах вони є впливове меншість (Гвинея-Бисау, Камерун, Буркіна-Фасо, Сьєрра-Леоне та інших.). Найбільш великим по абсолютної чисельності мусульманські громади — в Індонезії, Індії, Пакистані і Бангладеш; дуже багато мусульман живе у Китаї, Таїланді, Ефіопії, Танзанії, на Кіпрі, у країнах Європи (Югославія, Албанія, Великобританія, ФРН, Франція та інших.), Америки (США, Канада, Аргентина, Бразилія, Гайана, Сурінам, Тринідад і Тобаго), в Астралии, на островах Фиджи.

У 28 афразійських державах Іслам визнаний державної (чи офіційної) релігією, Це Єгипет, Кувейт, Саудівська Аравія, Іран, Пакистан та інших. У деяких країнах слово «ісламський» включено у тому офіційна назва тієї: Ісламська Республіка Іран, Ісламська Республіка Пакистан, Ісламська Республіка Мавританія і др.

У багатьох країнах поширення Іслама діють мусульманські партії, які відіграють нерідко значної ролі у політиці, наприклад Партія ісламської республіки до Ірані, Партія єдності та розвитку в Індонезії, Панмалайская ісламська партія у Малайзії, Джамаат-и ислами таки в Індії і Пакистане.

У багатьох країн поширені религиозно-политических організації (у цьому однині і які перебувають поза законом, наприклад «Брати-мусульмани», Партія ісламського звільнення та інших.), функціонують численні релігійні навчальними закладами (коранические школи, мадраса, мусульманські університети), ісламські суспільства, місіонерські організації, комерційні підприємства (ісламські банки, страхові компании).

Продовжує зберігатися система мусульманського судочинства. У другої половини 70-х — початку 80-х робилися спроби відродження деяких норм шари’ата, раніше скасованих практично: таке, наприклад, запровадження певних мусульманським правом тілесних покарань за кримінальні злочину за Пакистані, Судані (за нового президента Дж. Нимейри), аравійських монархиях.

Наприкінці 70-х — початку 80-х певну роль міжнародних справах почали виконувати міжнародні мусульманські організації, діючі як на урядовому, і на неурядовому рівні. Найбільш значна їх — Організація Ісламської Конференції (Муназзамат авму’тамар ал-ислами), створена 1969 року і що об'єднує 44 афразійських держави, і навіть Організацію звільнення Палестини. Мусульманські країни представлені у ній главами держав і урядів. Свою діяльність, спрямовану за проведення ісламської солідарності, ОІК проводить через Генеральний секретаріат із штаб-квартирою Джидді і цілий ряд спеціалізованих організацій (Ісламський банк розвитку, Ісламський агентство новин, Ісламська організація за освітою, науці, і культурі, Ісламський фонд розвитку та ін.). Для діяльності ОІК характерна двоїстість політичних рішень: з одного боку, висуваються антиімперіалістичні гасла, приймають рішення, спрямовані проти міжнародного імперіалізму і сіонізму, з іншого — нерідко звучать антикомуністичні заклики, отримують підтримку реакційні сили у країнах распространения.

Серед неурядових мусульманських відділу міжнародних організацій найбільшу активність виявляють Ліга ісламського світу (створена 1962 року у Мецці), Світовий ісламський конгрес, Всесвітня ісламська організація, Ісламський рада Європи — й ін. Характерно, що у діяльності цих організацій реакційні, антикомуністичні елементи грають значно великій ролі, ніж у діяльності ОІК. Їх зусилля спрямовані переважно на пропаганду і розповсюдження Іслама, організацію міжнародних зустрічей релігійних діячів, допомогу мусульманським громадам у різних странах.

Список літератури :

1. С. Токарев Релігія історія народів світу; Москва, 1986.

2. Л. Климович Книжка про Корані; Москва, 1986 3. Історія Стародавнього Сходу; Москва, 1988 4. Іслам у країнах Близького і Середнього Сходу; Москва, 1982 5. Іслам і проблеми націоналізму у країнах Близького і Середнього Востока.

(кінець 70-х — початок 80-х XX в.); Москва, 1986.