Політична участь української молоді як важлива умова соціальних змін в суспільстві

Політична участь української молоді як важлива умова соціальних змін в суспільстві

Трансформаційні процеси які відбулися у соціально-політичній галузі української держави, закономірно привели до суттєвих перетворень у політичній структурі суспільства, а саме змінились ідеологічна система, суспільно-політичні інститути, відносини, принципи політичного життя. Змін зазнали й глибинні основи політичної свідомості та поведінки людей. Життєві установки, які виявилися непорушними для людей старшого віку, втратили своє значення, а замість них молодь отримала інші моральні ідеали, які в перші роки незалежності становили світоглядну основу молодого покоління. У цих умовах політична участь молоді, яка є важливою складовою частиною загально цивілізаційного процесу, стала однією з актуальних соціальних проблем. Від правильності й ефективності її розв’язання залежить не тільки морально-етичний стан суспільства, але і його спокій та політична стабільність. Правильність цього положення вже не раз підтверджувалась на пострадянському просторі, де політичні протиріччя примножені політичною безграмотністю населення й безсиллям влади, породжували міжнаціональні конфлікти й політичні зіткнення, які ставили країну на межу громадянської війни. Зростання цієї небезпеки відбувається стрімко, відповідно повинні вживатися адекватні заходи, серед яких не останнє місце належить науковим розробкам, що забезпечують позитивну політичну участь молоді.

Дослідження сутності політичної участі молоді належить до актуальних проблем. Адже політична участь єдиний індикатор визначення стану, рівня, розвитку, а головне ефективності функціонування всієї системи суспільно-політичних відносин, влади, дії політичних інститутів, різноманітних норм, законів, функціональної придатності політичної системи, громадянських основ буття.

Проблема політичної участі в сучасній політичній науці України досліджується у низці контекстів залежно від сфери, напряму чи предмета зацікавленості. Загалом ці дослідження можемо класифікувати у такий спосіб, як пошуки оптимальних методологічних основ дослідження проблеми політичної участі. Вивчення теоретичних концепцій політичної участі вітчизняних і зарубіжних авторів. Інституційні й процесійні основи здійснення політичної участі, проблеми загроз нинішнім формам політичної участі пов’язані зі складними глобалізаційними, економічними, ресурсними, етнічними, релігійними та іншими чинниками.

У зв’язку з цим в сучасній українській політичній науці з' явилася низка глибоких та цілком оригінальних досліджень, котрі зосереджуються на аналізі методологічних засад системи знань, що дають можливість звертатися до системного визначення місця та ролі політичної участі молоді в сучасних, складних трансформаціях. Найбільш вагомими серед них є праці В. Андрющенка, В. Бебека, В. Бортніков, В. Горбатенка, С. Василенко, О. Гараня, Є. Головахи, А. Круглашова, Є. Тихомирової, Н. Ротар, в яких увага приділяється аналізу джерел та чинників демократизації українського суспільства, специфіці формування нових інститутів політичної системи, співвідношенні процесів політичної трансформації та становленні інститутів громадянського суспільства.

Мета і завдання дослідження є наукове обґрунтування політичної участі, як базової суспільно-політичної цінності та інституційно-владного механізму її забезпечення в умовах демократії.

Протягом останніх десятиріч істотно посилилася наукова зацікавленість проблемою політичної участі громадян, та функціонування політичної системи, формування політичних інститутів та процесу вироблення політичних рішень. Можна стверджувати, що політична участь стала об'єктом досліджень міждисциплінарного характеру й перебуває на стику політології, соціології, й психології, внаслідок чого наука отримала велику кількість варіантів її постановки й розв’язання. Предметом зацікавлення нашого дослідження будуть механізми, етапи, політичні орієнтації, й зразки політичної поведінки соціуму, а особливо такої цільової групи як молодь.

Становлення концепції політичної участі відбувається під впливом величезної кількості чинників об'єктивного й суб'єктивного характеру. Якщо перші визначаються специфікою політичних процесів у тій або іншій країні, то останні прямо залежать від наукових шкіл і напрямків, які вивчають ці проблеми.

В сучасній політичній науці політична участь є однією з центральних категорій і розуміється як вплив громадян на функціонування політичної системи, формування політичних інститутів та процес вироблення політичних рішень. Відтак вона, згідно із визначенням української вченої Н. Ротар, передбачає дії громадян до делегуванню повноважень; діяльність, спрямовану на підтримку кандидатів і партій у виборчому процесі; участь у діяльності партій і груп інтересів; політичну суб'єктність громадян у міжвиборчому політичному дискурсі [1, с. 19].

Як зауважує Б. Барбер,. ідея участі в політичному житті має, по суті, нормативний вимір, — вимір, визначений громадянством. Маси голосують, громадяни міркують; маси поводяться, громадяни діють; маси стикаються й перетинаються, громадяни беруться до чогось, об'єднують зусилля і сприяють. Тієї миті, коли «маси» починають міркувати, діяти, об'єднувати зусилля і сприяти, вони перестають бути масами і стають громадянами. Тільки тоді вони «беруть участь у політичному житті»" [2, с. 261].

Окрім реалізації ролі механізму соціальної взаємодії громадян, політична участь є безперечним інтеграційним інструментом, спрямованим на соціально-політичну консолідацію суспільства або його окремих сеґментів. У найзагальнішому вигляді до функцій політичної участі в рамках демократичної системи відноситься артикуляція, аґреґація та представництво різноманітних інтересів громадян, леґітимація політичної системи, а також соціальна інтеґрація та політична соціалізація населення [3, с. 527]. Основними ж факторами, від яких залежить практика політичної участі, є особливості самого суб'єкта політичної участі, умов, в яких вона відбувається, та загальних параметрів політичної системи [4, с. 350].

Розуміння політичної участі як процесу залучення до сфери політичних відносин отримало свій розвиток у вітчизняній політичній науці. А що проблема політичної участі громадян у політичних процесах потребувала теоретичного переосмислення вже з початком посткомуністичних перетворень, то в українській політології зустрічаємо різні за суттю визначення цієї категорії.

Так, приміром, в одному з перших видань «Політологічного енциклопедичного словника» політична участь визначалася як «залучення членів певної соціально-політичної спільноти до процесу політико-владних відносин; вплив громадськості на перебіг існуючих соціально-політичних процесів у суспільстві та на формування владних політичних структур» [5, с. 513]. Значно конкретнішим змістом наповнене визначення, запропоноване авторами підручника «Основи демократії»: «Політична участь — причетність людей до подій та заходів, що складають конкуренцію груп інтересів між собою, політичну боротьбу, змагання за домінування, владарювання. За умов політичної участі вектор зусиль її суб'єктів (груп інтересів, їх лідерів) спрямований на суперників, а влада тут використовується як знаряддя їх подолання». Натомість за умов громадянської участі «влада сама постає об'єктом впливу людей, спрямованого на подолання проблем життя громад» [6, с. 779].

Політична учать, за визначенням Н. Ротар, це «дії людей або груп, що здійснюються з метою вираження власних інтересів і, відповідно, як вплив на зміст політичних рішень, які ухвалюються на різних рівнях реалізації державної влади» [1, с. 34]. Основними факторами, від яких залежить практика політичної участі, є особливості самого суб'єкта політичної участі, в яких вона відбувається, та загальних параметрів політичної системи. Відтак незаперечним є зв’язок між інституційним дизайном політичної системи та формами політичної участі громадян у політичних процесах.

Виходячи з такого розуміння інституційних аспектів політичної участі, вчена підтримує її динамічне розуміння, яке базується на визначенні того, якою мірою інституційні зміни, викликані трансформацією політичної, економічної та соціальної систем, змінили способи, форми та характер участі громадян у політиці. А конкретні форми політичної участі, інтенсивність їх використання та наслідки, висновує дослідниця, підкреслюють і водночас визначають процесуально-функціональні характеристики політичної системи, специфіку політичного режиму, особливості політичної культури [1, с. 33, 34]. Так у випадку опису останньої, для визначення її типу та для порівняння різних політичних культур необхідно, згідно із висновками В. Бурдяк, з’ясувати зокрема ставлення громадян до політики в цілому, наявність інтересу до неї або відсутність такого, рівень поінформованості та компетентності у питаннях політики, приналежність до політичних партій та ставлення до них; ступінь задоволення політичною системою, очікування громадян стосовно власної політичної системи та рівень їх реалізації; рівень ідентифікації з цією політичною системою та із співгромадянами, яка відображає ступінь ототожнення і разом з тим прийняття/неприйняття, довіри/недовіри іншим політичним інститутам, організаціям, елітам, особам, яким делеґується влада; спосіб розв’язання політичних протиріч та політичних конфліктів, які характеризують поведінку політичних суб'єктів; характеристику процесу та технологію ухвалення політичного рішення, які дозволяють визначити суб'єкт прийняття рішень, роль окремого громадянина у цьому процесі, характер цієї участі [7, с. 36].

Оригінальне розуміння поняття «політична участь» містять праці В. Бортнікова, який пропонує поглянути на її природу крізь низку філософських та політологічних категорій і понять [8, с. 49−50]. Вчений з’ясував, що професійна політична діяльність відповідає критерію свідомості й вимірюється у якісних характеристиках, політична ж участь може мати стихійні прояви та частіше за все визначається кількісно. Окрім того, якщо професійна політична діяльність індивідуалізована, то політична участь, — це, як правило, колективна діяльність, яка здійснюється як співучасть [9,с.59−60].

Як висновує В. Бортніков, аналіз сутнісних характеристик політичної участі як різновиду соціальної дії показує, що критерію саме політичної, участь громадян може відповідати лише тоді, коли вона соціально детермінована. А використовуючи методологію М. Вебера, вчений стверджує, що найповніше критерію політичної участі відповідають цілераціональні та цінніснораціональні дії, меншою мірою — дії традиційні [9, с. 72−73]. Водночас, зауважує учений, розглядати політичну участь лише як раціонально-інструментальні дії не має підстав, оскільки людині притаманні певні почуття, звички, симпатії та антипатії, що безпосередньо відбивається на характері участі [9, с. 52].

На якість політичної участі має вплив існуюча в суспільстві система цінностей, рівень політичної культури і демократизму політичної системи. Пізнання природи участі, внутрішніх спонук та раціональних форм здійснення можливе, на думку В. Бортнікова, за наявності ґрунтовних знань не лише про суспільство в цілому, а й про окремі суб'єкти соціально-політичних відносин [9, с. 132].

Динаміка політичних процесів у сучасній Україні демонструє нам необхідність розуміння і важливості залучення молоді до суспільно-політичного життя. Останні події в Україні, Революція Гідності, та попередні події за активної участі молоді, Революція на Граніті, Помаранчева Революція вкотре продемонстрували суспільству про необхідність інституалізації політичної участі молоді, як через самоорганізацію молоді, так і активної державної політики, щодо підтримки соціально-активної молоді.

По-перше зміни на початку 90 рр. ХХ ст. парадигми політичного, соціального та економічного розвитку українського суспільства відкрила перед громадянами України, а особливо молоддю, можливість вільної, автономної участі у процесах політичного управління, які згідно з логікою демократичного правління, набули циклічного характеру.

По-друге, основні параметри електоральної участі громадян України, особливо в частині використання пасивних та активних форм електорального протесту, потребують систематизації та узагальнення.

Однією з причин, що гальмує демократичне оновлення електоральної моделі політичної участі є еклектичне поєднання в свідомості громадян різних цінностей, та орієнтирів, що утвердилися на ґрунті часткового розмивання старих та виникнення нових стереотипів і норм.

По-третє, актуальність проблеми політичної участі молоді України в системних трансформаціях окреслюється можливістю перевірки гіпотез, підтверджених в умовах стабільних політичних систем і демократичних режимів та необхідністю визначення співвідношення основних факторів, окреслених в межах класичних теорій участі, що впливають на її характер.

По-четверте, специфіка сучасного політичного процесу в Україні одним з проявів якої є характер взаємодії між владою та громадянами, актуалізує проблему політико — правового й інституційного забезпечення політичної участі громадян у між виборчий період. Також, принципового значення для подальшої демократизації участі громадян України, а особливо молоді у політичних трансформаціях набуває окреслення шляхів розв' язання проблеми наступності, принципів реалізації основних моделей політичної участі [1].

Вирішення молодіжних проблем не можна перекладати на молодь, адже молодіжна політика — це політика пріоритетів, це справа не окремого комітету, в системі державних органів, а справа всієї держави та суспільства [10]. Важливим чинником в еволюції державної молодіжної політики України має стати і наближення до стандартів та принципів молодіжної політики більшості розвинених країн світу. У цей особливий період для України виникає необхідність до багатогранного підходу пріоритетності державної підтримки організованого молодіжного руху. Виникла потреба чіткої взаємодії між органами державної влади і молодіжними громадськими організаціями, які стали надзвичайно дієвими та активними у своїх формах діяльності.

Список використаних джерел

• 1. Ротар Н. Ю. Політична участь громадян України у системних трансформаціях перехідного періоду: Монографія / Н. Ю. Ротар. — Чернівці: Рута, 2007. — 472 с.
• 2. Барбер Б. Сильна демократія: політика учасницького типу / Бенджамін Барбер // Демократія: Антологія / Упор. О. Проценко. — К.: Смолоскип, 2005. — С. 254−262.
• 3. Іовчу Г. М. Політична участь громадян: механізм прояву соціального конфлікту чи інструмент інтеграції суспільства? / Г. М. Іовчу // Вісник Одеського національного університету. — 2009. — Т.14. — Вип. 13: Соціологія і політичні науки. — С. 526 532.
• 4. Ротар Н. Етнонаціональні чинники політичної участі громадян України / Н. Ротар // Наукові записки / Курасівські читання — 2005. — К.: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України, 2006. — Вип. 30. — Кн.1. С. 350−359.
• 5. Політологічний енциклопедичний словник / Упор. В. П. Горбатенко; За ред. Ю. С. Шемчушенка, В.Д. Бабкіна, В. П. Горбатенка. — 2-е вид., доп. і перероб. — К.: Генеза, 2004. — 736 с.
• 6. Основи демократії: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За заг. ред. А.Ф. Колодій. Третє видання, оновлене і доповнене. — Львів: Астролябія, 2009. — 832 с.
• 7. Бурдяк В.І., Ротар Н. Ю. Політична культура країн Європи в контексті інтеграційних процесів. Монографія / В.І. Бурдяк, Н. Ю. Ротар. — Чернівці: Рута, 2004. — 328 с.
• 8. Бортніков В. Політична участь, політична активність, політична діяльність, політична поведінка: спільне та особливе / В. Бортніков // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. — Львів, 2007. — № 19. — С. 49−56.
• 9. Бортніков В.І. Політична участь і демократія: українські реалії. Монографія / В.І. Бортніков. — Луцьк: РВВ «Вежа» Волинського державного університету імені Лесі Українки, 2007. 524 с.
• 10. Наумкіна С. М. Ефективна молодіжна політика як важлива умова соціальних змін та інноваційних перетворень в суспільстві: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції «Молодь в євроінтеграційних прагненнях України». — ІваноФранківськ, 2014. — С. 95−98.