Народ про виховання

Виховання в народній педагогіці розглядається як перша суспільна необхідність («Камінь шліфують, а людину виховують»). Зокрема, наголошується на суспільній значущості виховання, його спрямованості в майбутнє. Народна мудрість говорить: «Якщо твої плани розраховані на рік — сій жито, якщо твої плани розраховані на десятиліття — саджай дерева, якщо твої плани розраховані на віки — виховуй дітей». Той, хто вміє виховати порядну, чесну людину, здавна вважається найкращим майстром на землі - таку думку стверджує народна мудрість.

В українській казці «Хто найкращий майстер на землі» розповідається, що в одному селі жінки вирішили показати свою майстерність. Домовилися, що в неділю всі прийдуть на сільський майдан і кожна принесе найкраще з того, що вона зробила своїми руками.

У призначений день усі жінки прийшли на майдан і принесли безліч дивовижних речей. У тих, кому громада доручила назвати найкращих майстринь, очі розбіглися: тут були і гаптовані золотом і сріблом шовкові покривала, і тонкі мережані занавіски з вив’язаними на них дивними птахами, і вишиті рушники, і чудові скатерки, і одяг.

Але переможницею стала дружина бідняка Марія. Вона не принесла ні вишиванок, ні мережив, хоч усе вміла чудово робити Ця жінка прийшла зі своїм п’ятирічним сином Петрусем, який приніс жайворонка, якого він вирізав з дерева. Приклав Петрусь жайворонка до губів — заспівала, защебетала пташка, як жива. Всі завмерли на майдані, всіх зачарувала пісня, і раптом у блакитному небі заспівав справжній жайворонок, якого привабив спів на землі.

«Хто творить розумну і добру людину, — найкращий майстер», — таке було рішення найстарших.

Слово «виховувати» спільнокореневе із словом «ховати». В українській народній педагогіці воно спочатку вживалося в значенні «оберігати» (виховувати). До речі, первинне значення слова «виховувати» в українській мові повністю зберіглося до наших днів. У розмовному обігу маємо «виховувати» — довго ховати, переховувати кого — або що-небудь, таїти що-небудь, «виховуватися» — довго переховуватись, ховаючись, залишитися непоміченим, невикритим, непійманим; таїти що-небудь, не признаватися в чомусь. Згодом це слово набуло широкого й різноманітного змісту, зокрема педагогічного, й стало головним атрибутом не тільки народної, а й наукової педагогіки.

У народній педагогіці слово «виховувати» означає вирощувати, навчаючи правил поведінки, даючи освіту, систематично впливати на культурний розвиток, світогляд, моральні принципи кого-небудь у певному напрямі; систематичним впливом викликати, розвивати якесь почуття, рису вдачі, особливість, прищеплювати що-небудь. Звідси постали й інші слова: «вихователь» чи «вихователька» — людина, яка виховує, навчає дітей і молодь, прищеплює їм навички поведінки, певні погляди; педагог, який стежить у певному закладі за поведінкою дітей і відповідно її спрямовує; той, хто спрямовує силу свого впливу на виховання класу, суспільства і таке інше в певному напрямі; «вихованець» чи «вихованка» — дитина або молода людина, яка виховується чи виховувалася ким-небудь або де-небудь; дитина, взята ким-небудь на виховання; людина, яка сприйняла думки, погляди, ідеї певної організації, товариства тощо; людина, яка вчиться або яка здобула освіту в якому-небудь навчальному закладі; «вихований» — який внаслідок виховання набув навичок пристойного поводження; чемний, ввічливий; «вихованість» — властивість за значенням вихований; уміння добре поводити себе в товаристві, володіти своїми почуттями; «виховуватися» — перебувати під чиїм-небудь опікуванням, навчатися правил поведінки, здобувати освіту і таке інше; розвиватися духовно, здобувати знання, виробляти світогляд, моральні переконання завдяки систематичному впливові.

З поняттям «виховувати» в народній педагогіці тісно пов’язане поняття «навчати» — обидва ці слова часто використовуються як рівнозначні, що свідчить про нерозривність навчально-виховного впливу. В українському фольклорі в значенні «виховувати» найчастіше вживається слово «навчати», наприклад:

«Ой там в саду, у садочку научала мати дочку…».

«Наступила чорна хмара, наступає синя; Научає бідна вдова єдиного сина».

У Т. Г. Шевченка:

«А мати хоче научати, так соловейко не дає».

В українській етнопедагогіці широко використовуються синонімічні поняття до слова «виховувати»: няньчити — доглядати дитину, колихати — гойдати дитину в колисці, заспокоюючи і присипляючи («Не ти ж мене колихав, не ти ж мене няньчив»); годувати — утримувати, леліяти — оточувати ласкою, піклуванням, пестити, голубити («Годувала, леліяла, потіхи ся надіяла»); доглядати — турбуватися, піклуватися про дитину, забезпечуючи їй нормальні умови для життя і розвитку («Будеш ти в мене хату помітати, малих діток доглядати»); бавити — забавляти, няньчити, доглядати («Як бавитимеш дитину, так вона й ростиме»); пестити — голубити дитину, виявляючи до неї любов і ласку («Добре там дітей пестити, де піч велика і є кому варити»); ніжити — прихильно й тепло ставитися до дитини, виявляючи до неї любов і ласку; викохувати — з любов’ю ростити, дбайливо доглядаючи, добиватися найкращого стану, вигляду («Викохав дитину в добру годину»); учити — впливати в певному напрямі, формувати, виховувати, прищеплювати що-небудь («Пригоди учать згоди») та ін.

У народній педагогіці високо цінується правильне виховання. Так, у «Казці про бідного чоловіка і його синів» розповідається, як три сини пішли на заробітки. Старший син приніс додому золото, середній — гроші, а найменший здобув знання і став найщасливішим.

Отже, вплив виховного чинника на формування особистості настільки великий, що врешті-решт визначає навіть долю людини. Усе це говорить про те, що народна педагогіка виробила свою унікальну виховну систему.