Екологічна освіта та виховання населення як запорука чистого довкілля

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України Технічний коледж НУВГП Рефератна тему:

«Екологічна освіта та виховання населення, як запорука чистого довкілля»

Виконав Студент групи ЕМ-2

Єфімчук Василь Володимирович Перевірила:

Викладач Белеля Марина Олександрівна Рівне-2012

План

1. Вступ

2. Історія

3. Екологічна освіта і виховання в Україні

4. Стратегічний напрямок розвитку сучасної системи освіти в Україні

5. Висновок

6. Література Вступ Однією з найбільших проблем сучасного людства є екологічний стан довкілля. Глобальна екологічна криза, в умовах якої ми живемо, є наслідком дії багатьох чинників. Це і споживацький підхід до природи, і нерегульоване зростання народонаселення тощо. Але якщо подивитися на проблему глибше, то виявиться ще одна, чи не найсуттєвіша причина екологічної кризи, — це глибоке падіння духовності та моралі, низький рівень екологічної освіти і виховання, загалом екологічної культури переважної більшості мешканців планети.

Мета екологічної освіти в тому, щоб пробудити в усіх вікових групах населення занепокоєність станом природного середовища та поєднати екологічне мислення і екологічну поведінку з розумінням того, що все у світі взаємопов'язане, що певна дія людини викликає часом непередбачені наслідки впливу на природу. Таким чином, екологічна освіта стає способом життя людини на сучасному етапі її існування на Землі.

Екологія повинна стати для людей не тільки наукою, а й способом мислення, поведінки, реальністю дій. Набуття кожною людиною екологічних знань має здійснюватись на всіх етапах формування особистості. Екологічна освіта — це не тільки отримання відповідних знань в навчальних закладах, але й система безперервного багатоступеневого екологічного інформування і пропаганди. Результатом екологічного виховання стає формування у людини свідомого сприйняття довкілля, почуття особистої відповідальності за діяльність, пов’язану з перетворенням природи, упевненості в необхідності бережливого ставлення до неї.

Історія Екологічна освіта України має багату історію — від появи у вищих навчальних закладах (ВУЗ) України перших навчальних курсів з питань екології, охорони навколишнього середовища і раціонального природокористування в середині 70-х років минулого сторіччя, до розробки і твердження Концепції екологічного утворення України (2001 р.) і розробки, твердження і поступового впровадження плану реалізації цієї концепції на 2002 — 2005 р. (2002 р.).

Важливим етапом у розвитку екологічного утворення в Україні була загальна постанова Державного комітету УРСР по охороні природи і Міністерства вищої і середньої фахової освіти УРСР «Про стан екологічного утворення в системі Мінвузу УРСР» (№ 11/4/210 від 24.04.1990 р.), яким була затверджена «Республіканська програма екологічного утворення у вищому і середньому спеціальному навчальному закладах Української РСР на період до 2005 року». Для виконання програм значно розширюється мережа вузів, у яких здійснюється підготовка фахівців-екологів, розширюються межі вивчення екології, з’являється ряд нових важливих у практичному значенні напрямків, покликаних забезпечити рішення екологічних проблем у всіх сферах людської діяльності.

Наступним важливим кроком став Указ Президента України від 12.09.1995 р. «Про основні напрямки реформування вищої школи в Україні», у якому була сформульована задача створити вищезгадану Концепцію екологічного утворення і виховання в Україні.

Концепція є важливим регламентуючим державним документом, у якому зазначені стратегічні напрямки і тактичні задачі розвитку екологічної освіти всіх верств населення — від дитинства до старості - з метою формування екологічної культури і свідомості громадян, звичок і фундаментальних екологічних знань. Цей документ дає підставу для розробки і впровадження нових програм екологічного утворення і виховання як для дітей дошкільного і шкільного віку, так і для студентів профтехучилищ, технікумів, коледжів і вузів, для керівників різних установ, фахівців різних профілів, галузей виробництва.

Реформування екологічної освіти і виховання в Україні здійснюється з обов’язковим обліком екологічних законів, закономірностей, наукових принципів, що діють комплексно в біологічній, соціальній, економічній, технологічній і військовій сферах.

Екологічна освіти у вузах, у залежності від рівня їхнього науково-педагогічного потенціалу і потреб регіонів, здійснюється в рамках затверджених просвітницько-професійних програм підготовки за освітньо-кваліфікаційними рівнями «молодший фахівець», «бакалавр», «фахівець» і «магістр». Розроблений фахівцями і представлений на затвердження в Міністерство освіти і науки України стандарт екологічного освіти кваліфікаційного рівня «бакалавр».

В останні роки велику увагу вихованню екологічної свідомості особистості приділяє Всеукраїнська екологічна ліга.

Вже майже 10 років велику роботу щодо екологічного виховання й освіти проводить Національний еколого-натуралістичний центр учнівської молоді, активізували роботу обласні еколого-натуралістичні центри (Житомирський, Закарпатський, Донецький, Луганський і ін.)

У 1994 році створена науково-методична комісія з екологічної освіти Міністерства освіти України, що за минулі 10 років провела велику і важливу роботу щодо сприяння розвиткові екологічної освіти.

У переліку напрямків підготовки фахівців з вищою освітою у 1994 році вперше з’явився окремий напрямок — «Екологія». Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 24.05.1997 р. № 607, професійна екологічна підготовка ведеться по спеціальностях «Екологія й охорона навколишнього середовища», «Прикладна екологія» (по галузях) і «Експлуатація апаратури контролю навколишнього середовища». Підготовка фахівців-екологів здійснюється в 23-х вузах I-II рівнів акредитації й у 52-х вузах III-IV рівнів акредитації.

У 2001 році в Україні створений спеціалізований вищий навчальний заклад по підготовці фахівців екологічного напрямку — Одеський державний екологічний університет, що є базовим вузом для підготовки кадрів для Міністерства екології і природних ресурсів України.

За минуле десятиліття розроблена велика кількість програм навчальних дисциплін екологічного напрямку, підготовлене і видане кілька десятків підручників і допомога з різних екологічних дисциплін, у тому числі таким новим, як «Екологічний аудит», «Екологічний моніторинг», «Екологічне підприємництво», «Екологізація енергетики», «Методи виміру параметрів навколишнього середовища», «Урбоекологія», «Екологічна економіка», «Екологія і стійкий розвиток», «Екологічне керування», «Модернізація виробництва: системно-екологічний підхід», «Основи професійного навчання державних службовців і управлінського персоналу по екологічній політиці і керуванню» і ін.

Таким чином, розвиток національної системи утворення з її складової - екологічною освітою є однією з рушійних сил у процесі переходу українського суспільства до гармонійного розвитку.

З прийняттям Концепції екологічної освіти почала здійснюватися переорієнтація освіти і виховання на принципи еколого-збалансованого гармонійного розвитку.

Важливими пріоритетними задачами на найближчу перспективу в області екологічної освіти є відновлення читання у всіх школах України дисципліни «Основи екологічних знань» і, у зв’язку з цим, організація підготовки науково-педагогічних кадрів екологів високої кваліфікації.

Екологічна освіта і виховання в Україні

Екологічне виховання — невід'ємна складова навчально-виховної роботи. Форми організації екологічної освіти і виховання. Питання екологічного виховання в дошкільній, початковій освіті, в середній школі. Освіта та виховання з питань екології у вищих навчальних закладах. Екологічна освіта і виховання за кордоном. Наступність і безперервність екологічної освіти та виховання.

Екологічне виховання — спосіб впливу на почуття людей, їх свідомість, погляди і уявлення. Але будь-яке виховання, в тому числі екологічне, повинне ґрунтуватися на освіті, насамперед екологічній. Мета освіти — формування фізичного та психічного, духовного здоров’я людини і всього суспільства. Освіта сама по собі не гарантує захисту від нерозумного, а то і злочинного ставлення до природи, а отже, і до людей. Свідомість людини — безпека країни, запорука подальшого існування життя на планеті. Екологічна освіта охоплює сферу знань, умінь і навичок, необхідних для дбайливого відношення до природного середовища. Вона — основа професійної підготовки фахівців у будь-якій сфері, зв’язаній, навіть побічно, із природою. В цьому процесі важливі певні принципи.

Принцип загальності - означає, що екологічна освіта та виховання повинні охоплювати все суспільство з урахуванням індивідуальних особливостей — вік, стан психіки, зокрема темпераменту, освітній ценз, інтереси та стимули різних груп соціально-професійних категорій населення.

Принцип комплексності екологічної освіти та виховання, як принцип загальності, має правові (юридичні) і методичні аспекти.

Екологічне виховання, освіта — єдиний процес впливу на свідомість людей і він повинен здійснюватися в комплексі, з врахуванням науково обґрунтованих методичних вимог.

Принцип безперервності - зобов’язує всіх суб'єктів діяльності в сфері екологічної освіти та виховання забезпечити узгоджений процес на всіх ступенях освіти та виховання — дошкільного, шкільного, вузівського і післядипломного, чого вимагають Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» і «Концепція екологічної освіти та виховання в Україні» .

Природоохоронна освіта і виховання — це проблема першочергового значення, без якої неможливо поліпшити стан навколишнього природного середовища. В розвинутих країнах це зрозуміли вже давно. Наприклад, в Голландії з 1919 р. діє служба дитячого і шкільного виховання. Заняття ведуть так, щоб діти самі відкривали для себе природу в практичному спілкуванні з нею. Знання, отримані на основі практики, зберігаються довше, ніж придбані з підручників. Такі знання формують основи совісного, естетичного виховання, екологічної свідомості як складової частини загальної культури людини. В нашій країні тільки наприкінці 60-х рр. почали створювати мережу науково-педагогічних установ для вивчення цієї проблеми.

Екологічне виховання на дошкільному етапі навчання передбачене в окремих розділах «Програми виховання в дитячому садку» з напрямків: виховання у дітей любові до рідного краю, сприйняття краси природи, дбайливого ставлення до всього живого; формування у дошкільнят елементарних знань про природу і на цій основі загальних уявлень про зв’язки між явищами в природі.

У віці 5−6 років у дітей вже повинні бути сформовані уявлення про зв’язки між природними явищами, залежності не комфортності життя від екологічних умов, пов’язаних з діяльністю людей. Саме цей віковий період дуже важливий для подальшого виховання дітей, зокрема екологічного. Екологічні проблеми в сучасних умовах переходу суспільства до ринкової економіки викликали кризу моральності, а екологія і моральність взаємообумовлені. Тому екологічні проблеми необхідно розглядати у взаємозв'язку з моральним вихованням. Ця проблема ставиться не вперше. Великий внесок в розвиток теорії морального виховання в процесі спілкування з природою зробили відомі діячі педагогічної науки та освіти — К. Д. Ушинський, В.Г. Городників, В. А. Сухомлинський.

У загальноосвітній середній школі процес виховання умовно розділений на три етапи. Перший — вивчення в 1−3 класах складових частин природи, сезонних змін і їх причин, загальних понять про використання природних ресурсів. У цьому віці важливо навчити дітей мислити екологічно грамотно — це головне завдання вчителя, вихователя. Людина — складова частина природи, і як вона відноситься до неї, так і природа ставиться до людини. Згадаймо вислів К. Маркса у середині XIX ст. — природа жорстоко мстить людині за всі її промахи, помилки. Другий етап — учні 4−9 класів вивчають історію суспільства, що відображає основні етапи використання природи людиною для її потреб. У цьому віковому періоді важливі факультативні курси з екології, історії її розвитку, сучасного стану охорони природи. Але цього недостатньо. Необхідно ставити питання про постійний курс екології й охорони природи в середній школі як постійних навчальних предметів, які треба починати з 8 класу, коли формується свідоме відношення до довкілля. Третій — в 9−12 класах здобуваються основи діалектичного підходу до розуміння єдності суспільства і природи, їхньої взаємозалежності. Аналіз навчальних програм з 1924 р. показав, що зміст екологічного аспекту виховання і навчання значною мірою залежить від фактичного відношення суспільства до природи, від матеріальних умов і потреб людини.

У 60-х рр. ХХ ст. в навчальних дисциплінах природу розглядали односторонньо — тільки як джерело матеріальних благ, необхідне для задоволення постійно зростаючих потреб людини, суспільства. В 70-х рр. наступив період загостреної уваги до екологічних, біосферних проблем, підсилився природоохоронний аспект шкільного виховання. З 80-х рр. у предмети природничо-наукового і географічного циклів були введені елементи екологічного навчання і виховання. Хоча цього було недостатньо. Так, в курсі географії і біології питома вага навчального часу для роботи в природі складає близько 3,1% і 3,4% відповідно. В трудовому вихованні 75% навчального часу приділялося на практичні роботи, що зв’язані з безпосереднім використанням ґрунту, води, рослин, тварин, впливом на природне середовище.

Природоохоронна діяльність часто відірвана від трудової, тому охорона природи в уявленні учнів виступає альтернативою виробництву. Через це виховний потенціал екологічних знань учнів і можливостей виробництва не реалізуються повною мірою і не забезпечують формування належного рівня елементів екологічної культури. Щоб ліквідувати цей розрив у школярів, необхідно, щоб найвища екологічна культура і знання були насамперед у кожного вчителя, вихователя.

Виховання та освіта з питань екології, охорони природи є важливим елементом загальної екологічної підготовки майбутніх фахівців, у тому числі вчителів гуманітарних, фізико-математичних, біолого-географічних, економічних та інших спеціальностей. Такі знання є загальнообов’язковими і є кваліфікаційною ознакою кожного фахівця, в тому числі і педагога.

Для підвищення рівня екологічної поінформованості, кваліфікованості сучасних фахівців — педагогів, інженерів у навчальні плани всіх вищих навчальних закладів будь-якого профілю введені курси: «Актуальні проблеми охорони природного навколишнього середовища», «Основи екології», «Екологія і раціональне природокористування» та інші, які вивчають екологічні проблеми в тісному зв’язку із суспільними, психолого-педагогічними, загальноосвітніми дисциплінами, що базуються на знаннях історії, географії, біології, хімії, фізики, інших наук.

Першими курс «Охорона природи» почали викладати в Україні на початку 50-х рр. в Одеському університеті. Про необхідність такої дисципліни для всіх вищих навчальних закладів йшла мова вже в 1959 рр., а в 1961 було прийняте рішення про його факультативне вивчення не тільки в університетах, педагогічних, медичних, технічних вузах, а й в сільськогосподарських, юридичних, економічних. У 1970 р. були затверджені програми обов’язкового курсу «Охорона природи» для педагогічних інститутів і для факультетів спеціальностей «Біологія і хімія», «Дошкільна педагогіка», «Педагогіка і методика початкового навчання». Тепер це загальнообов’язковий нормативний предмет у всіх вищих навчальних закладах для всіх спеціальностей. Проблеми охорони природи відбиваються в наукових дослідженнях педагогічних та інших навчальних закладів з напрямків: «Методика організації і проведення масових природоохоронних заходів в школі», «Природа як метод естетичного виховання», «Охорона природи і школа» .

Стратегічний напрямок розвитку сучасної системи освіти в Україні

Одним із стратегічних напрямків розвитку сучасної системи освіти у нашій країні є формування екологічної культури особистості, виховання у кожного школяра позитивного ставлення до навколишнього світу, бо, як зазначав ще В. О. Сухомлинський, «у дитини, яка вихована в умовах дефіциту спілкування з природою, розвивається емоційна глухота, агресивність у ставленні як до людей, так і до об'єктів природи». Ось чому таким важливим є формування емоційно-естетичного, духовного світу людини, де переважає почуття співпереживання до всього живого.

Екологічна освіта — це неперервний процес засвоєння цінностей і понять, які спрямовані на формування умінь і стосунків, необхідних для осмислення і оцінки взаємозв'язків між людьми, їхньою культурою і навколишнім середовищем, що передбачають розвиток умінь приймати екологічно доцільні рішення і мають на меті засвоєння правил поведінки в навколишньому середовищі. Певна річ, що свідоме і бережливе ставлення кожної людини до природи можлве тільки при наявності в неї екологічної культури, широких екологічних знань про закономірності розвитку природи, знайомства із загадковим світом тварин, рослин…

Мета екологічної освіти і виховання — формування системи наукових знань, поглядів і переконань, які закладають основи відповідального та дієвого ставлення до навколишнього природного середовища.

Екологічна освіта і виховання підростаючих поколінь в сучасних умовах мають бути спрямовані, в першу чергу, на зміну ставлення самої людини до свого здоров’я, а потім і до навколишнього середовища як необхідної умови його збереження і зміцнення. Тому одним із проявів культури особистості має бути екологічна вихованість, яку можна визначити як відповідальне ставлення людини до свого здоров’я та навколишнього середовища. Екологічно відповідальна людина в умовах будь-якої виробничої діяльності буде приймати рішення відповідно до наукових принципів цілісності природи. Тобто екологічна відповідальність пов’язана з усіма сторонами екологічних взаємин людини та проявляється як інтегральна характеристика особистості.

Серед її компонентів важливу роль відіграє розуміння залежностей здоров’я окремої людини, всього людства від стану навколишнього середовища та розвинута потреба здорового способу життя, яка є одним з найважливіших критеріїв ефективності екологічної освіти і виховання. Тому здоровий спосіб життя розглядається нами як складова частина екологічної культури особистості, яка є формою прояву її відповідальності за ставлення до власного організму як високоорганізованої біологічної системи, здатної до саморегуляції та адаптації.

Серед сфер, з якими людина стикається на протязі всього свого життя, є сфера насамперед стосунків Людини і Природи: ставлення людини до своєї власної природи (до свого тіла) й ставлення людини до природи довкілля. Певна річ, ми повинні розглядати обидва ці аспекти в єдності (В. Вернадський), бо лише в такій площині можна побачити можливість продуктивного розгортання здоровоохоронних і природоохоронних заходів. Людина здатна дивитися на своє тіло як на «зовнішній» об'єкт так само, як вона дивиться на елемент навколишнього природного середовища, і сприяти його удосконаленню або руйнуванню. Усе це й викликає систему зусиль людини, які спрямовані на підтримку здоров’я свого тіла і профілактику захворювань (фізична культура, гігієна життя і праці, харчування, духовна підтримка організму тощо). А з іншого боку, людина є об'єктивно тісно поєднана з навколишнім середовищем (повітря, харчування, світло сонця, енергетичний обмін тощо), а це також могутній чинник впливу на здоров’я її організму.

До ціннісних орієнтирів екологічної освіти і виховання відносимо ставлення до власного здоров’я, прихильність до спорту і фізичної праці, гарт організму, здоровий спосіб життя, дотримання правил особистої гігієни, усвідомлення своєї єдності з навколишнім природним середовищем, бережне ставлення до всього живого на Землі, розвиток здатності відчувати красу Природи, дбайливе ставлення до природних засобів життя і національних багатств.

Велику роль в нормалізації стосунків людини з Природою відіграє розвиток її здатності до самоподолання, саморегуляції і саморегламентації. В кінцевому рахунку у сфері свого самозбереження і збереження навколишнього природного середовища людина може осягнути лише внаслідок цілеспрямованого духовно-естетичного спілкування з природою.

Певна річ, у формуванні екологічної культури учнівської молоді важливу роль відіграє насамперед робота по формуванню здорового способу життя. Цей процес ми розглядаємо насамперед як валеологічний компонент екологічної освіти і виховання. Бо саме активне засвоєння валеологічних знань у системі неперервної освіти дає можливість кожному суб'єкту всіх її ланок осягнути свою роль та завдання у справі формування, збереження, зміцнення, відтворення, передачі особистого здоров’я, а також з істотною складовою формування належного ставлення до природного та суспільного середовища.

Оскільки екологічна освіта і виховання мають безпосередній зв’язок із процесами державотворення та національного відродження України, завдання школи, вихователів полягає в тому, щоб формувати у підростаючого покоління вміння та навички мислити і діяти по новому, з почуттям екологічної відповідальності. А це можливо лише за умови переорієнтації кожного вихованця на самопізнання і саморозвиток, самореалізацію й самостійність.

На нашу думку, здоровий спосіб життя є вирішальним у зміні споживацького ставлення людини до природи. Бо саме він враховує екологічний підхід, змінює свідомість особистості, сприяє формуванню в неї відповідального ставлення до свого здоров’я і навколишнього середовища. Виконання правил збереження та зміцнення здоров’я дозволяє людині швидше адаптуватися до несприятливих умов довкілля. Тобто, здоровий спосіб життя містить у собі елементи екологічної культури.

В.О. Сухомлинський надзвичайно любив природу, тому в численних своїх працях пропагував вивчення природи. Він писав: «Постійне спілкування з природою і взаємодія з нею стає істотною стороною виховного процесу». У цілому великий педагог обґрунтував роль природи в навчальній роботі в таких напрямках:

1. Активна діяльність учнів, участь фізичних і духовних сил дитини в пізнанні природи. «Світ природи стає невичерпним джерелом знань завдяки тому, що знання надходять у дитячу душу складним шляхом: через руки, через працю, через взаємовідносини з іншими людьми, через почуття і переживання, які забарвлюють діяльність» .

2. Спілкування з природою в розвитку розумових здібностей, допитливості, життєлюбності. Він писав: «ми намагаємося якнайбільше ввести дітей у світ праці серед природи, саме там, де і в явищах природи, і в людській праці безліч проблем, питань, таємниць» .

3. Використання методів викладання і навчання учнів. 3 цього приводу В. О. Сухомлинський писав: «Так зване проблемне викладання і вивчення матеріалу починається в активній взаємодії з природою. Якщо я хочу, щоб мислення дітей було особливим, інтенсивним, щоб у них виникало багато запитань (а чим більше відкривається незрозумілого під час осягнення зрозумілого, тим допитливішою стає людина), ми ідемо з дітьми на ділянку, в сад, у теплицю і засукуємо рукава» .

Статті про природу, про екологічне виховання учнівської молоді, які писав свого часу В. О. Сухомлинський, мають велике значення і сьогодні. Його думкою про природу як джерело навчання і виховання учнів пройняті майже всі монографічні праці. Наприклад, у книзі «Серце віддаю дітям» є розділи «Школа радості» і «Роки дитинства». В останній з них великий педагог звертає увагу вихователів і вчителів на вивчення природи рідного краю. З цією метою він ходив зі своїми вихованцями у поле, ліс, сад, на околиці свого села. Тут він знайомив дітей з краєвидами рідної місцевості, водами суходолу (озера, ставки, ріки), садами, полями і лісами.

Ось як він описує походи з учнями: «Ми йшли в степ, сідали на вершині кургану, дивилися на широкі поля, засіяні пшеницею, милувалися квітучими садами й стрункими тополями, синім небом і співом жайворонка. Захоплення красою Землі, де жили діди і прадіди, де нам судилося прожити життя, повторити себе в дітях, постаріти і піти в землю, яка народила нас, — це найважливіше емоційне джерело любові до Батьківщини». І ще: «Любов до Батьківщини починається із захоплення красою того, що бачить перед собою дитина, чим вона милується, в що вкладе частку своєї душі» .

Уривок з книги «Павлиська середня школа» під назвою «Виховання дбайливого ставлення до природних багатств» показує, як виховувати в учнів любов до природи, до її багатств. В. О. Сухомлинський завжди наголошував, що турбота про природні багатства — це і турбота про здоров’я людини.

В.О. Сухомлинський закликав не тільки до пізнання дитини і природи, а й сформулював аналітичну програму ставлення до природи, її причиноутворення, проникнення до природних явищ і суспільних відносин щодо природи Землі. Ось чому думки великого педагога про виховання у дитини любові до природи притаманні нашим учителям-вихователям.

Усвідомлюючи роль та значення екологічної освіти і виховання учнівської молоді в сучасних умовах, педагогічні колективи шкіл Житомирщини докладають посильних зусиль в справу організації та здійснення екологічної освіти і виховання школярів. Так, наприклад, педагогічний колектив ЗОШ № 24 міста Житомира ще в 1997 році створив власну цілісну концепцію неперервної екологічної освіти, виховання учнівської молоді.

Зміст екологічної освіти і виховання учнів у ЗОШ № 24 передбачає систематичне та безперервне оволодіння учнями знань про природу. Розпочинаючи з початкових класів, у школярів формується усвідомлення, що людина — частка природи, від стану якої залежить здоров’я і життя людства в цілому й кожної людини зокрема.

Єдність і цілісність екологічної освіти і виховання в школі забезпечується роботою шкільної координаційної ради, до складу якої входять представники всіх методичних об'єднань. Щомісячно, узгоджуючи різноманітні форми роботи з екологічних питань, члени ради впроваджують завдання концепції через шкільні предмети. Школярі всіх вікових груп систематично беруть участь у різноманітних шкільних, міських, обласних, всеукраїнських і навіть міжнародних акціях і конкурсах.

Досвід роботи педагогічного колективу ЗОШ № 24 міста Житомира як і багатьох інших педагогічних колективів Житомирщини та інших областей України, що творчо впроваджується у навчально-виховний процес загальноосвітніх шкіл і інших навчально-виховних закладів і установ в галузі екологічної освіти і виховання учнівської молоді, безперечно сприяє всебічному розвитку школярів, формуванню всесторонньо розвиненої особистості громадянина сучасної української держави.

Висновок екологічний освіта виховання Отже, екологічна освіта в Україні та й загалом у світі відіграє дуже важливу роль, адже запорукою читого довкілля є освідченість людини в цьому напрямку, а також правильне ставлення до природи, збереженню її благ і раціональне використання ресурсів даних нею може гарантувати нам чисте і здорове майбутьнє. Природа віддячить нам щирими дарунками за нашу дбайливість тому що кожна людина яка може себе назвати Homo Sapiens (лат. Людина розумна) повинна любити природу і дбати про неї адже всі ми завдячуємо її життям.

Література

1. Авраменко Н. Л. Екологія в системі освіти // Збірник наукових праць науково-методичної конференції «Людина та навколишнє середовище — проблеми безперервної екологічної освіти в вузах». — Одеса: вид-во ОДАХ, 2000. — С.113.

2. Быстряков И. К. Эколого-экономические проблемы развития производственных сил: (теоретические и методические аспекты)/ Под ред. С. И. Дорогунцова. — К., ООО «Международное финансовое агенство», 1997. — 255с.

3. Концепція неперервної екологічної освіти та виховання в Україні (проект): Інформаційний збірник Міністерства освіти України. — К, 1995. — № 14. — С.4−5.

4. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті: Проект // Освіта. — 2001, 24−31 жовтня.

5. Іванчик Г. Ф., Пенькова О.І. Про деякі аспекти екологічної освіти школярів: Соціально-гуманітарна освіта України та шляхи її розбудови /За ред. В. Л. Андрущенка. — К., 1997.