Відписка путивльських воєвод у Москву про селянсько-козацьке повстання на Україні в 1630 р

Нинішнього, государ, 1630 року, серпня в 4 день приїхав у Путивль з Литовської землі, з Києва, путивлець, боярський син Григорій Гладкий, і в розпитуванні він нам, холопам твоїм, сказав, що нинішнього государ 138¹ року, перед днем вознесення, послали його Григорія… в Київ до митрополита київського Йова Борецького і до брата його Андрія Борецького, і коли він Григорій, з Путивля поїхав у Київ, то гетьман Конєцпольський з польськими людьми перейшов на цей бік Дніпра раніше, ніж вони, і став обозом під Переяславом, і йому, Григорієві, через польських людей проїхати в Київ до митрополита було в той час неможливо і він, Григорій, з митрополитовим братом Андрієм проїхали до черкасів у Переяслав до гетьмана і до всього війська запорізького. І сиділи вони в Переяславі, з черкасцями, в облозі від польських людей три тижні, і в польських, каже, государ, людей з черкасами протягом цих трьох тижнів було багато боїв, і в тих боях черкаси повбивали поляків, і в останьому, государ, бою черкаси гетьмана Конєцпольського в обозі наряд взяли, і багатьох поляків в обозі побили і переправу по Дніпру відняли, і пороми на переправах попалили. І після цього бою гетьман Конєцпольський з черкасами помирився…

…І, помирившись, каже, з черкасами, він, гетьман Конєцпольський, вибрав їм із них же, каже, з черкас, нового гетьмана, ка-нівця Тимоху Орандаренка і пішов у Польщу… А було, каже, государ, з ним, з гетьманом, польських і німецьких людей і черкас ліпших людей, які від черкас пристали до них, до поляків, — вісім тисяч, а черкас, каже, в зборі проти нього, гетьмана, було тридцять сім тисяч.

З післяслова до львівського видання «Апостола», надрукованого Іваном Федоровим, в якому говориться про організацію друкування книг у Львові (1574 р.).

…І коли ми подорожували, великі скорботи й несщастя зустріли мене, не тільки з причини того, що дорога була тривала, але й тому, що люди хворіли чумою і в дорозі моїй це заважало мені, і просто сказати, все лихе і найгірше згіршого супроводило мене. Отже, з ласки божої до богоспасеного міста, що називається Львів прийшов і все, що в дорозі мені траплялося, ні в що поставив, щоб тільки до Христа ближчим стати. Все, про що я розповів, подібне до сновидінь і тіні, все воно минає, як дим на повітрі, і добре, і не добре розходиться. Як апостол хвалиться в скорботах, тому що скорботи погоджують терпіння, а терпіння-надію, надія ж не посоромить тому, що любов божа запалилась у серці моєму духом святим, даним мені.

І розміркувавши, я втихомирився. І коли я поселився в славнозвістному місті Львові і став ходити по слідах, протоптаних одним богообраним мужем, я почав собі проказувати таку молитву…

І помолившись, я почав присвячене богові діло своє до налагодження навертати, щоб боговдохновенні догмати поширювати. І пообходив багатих і благородних серед мирян, помочі просячи від них, і падав на коліна перед ними, і припадав лицем до землі, і сльозами своїми, які серце моє викликало, ноги їх обмивав, і це не раз, і не два, але багато разів робив я.

І просив священника, щоб він у церкви всіх голосно оповістив про це. І не випросив я нічого благаючими словами, не вимолив своїми слізними риданнями, не виклопотав ніякого пожертвування з допомогою священників. І заплакав я гіркими сльозами, що не знайшов ні любителі, ні помічника не тільки серед руського народу (львівських українців), але й серед греків (що проживали у Львові).

Але знайшовся дехто з нижчого духовенства і з простих мирян, що подали мені допомогу. Не думаю, щоб вони це зробили від надлишків своїх, скоріше, мабуть, як та убога вдовиця, що два останні гроші свої пожертвувала. Всім же, що на цьому світі перебувають, вони повернуться до них, а в майбутньому посмертному житті від багатодавця бога сторицею відплатиться.

…А почалася книга, названа «Апостол», друкуватися в богом береженому місті Львові, в якій діяння апостольські, і послання соборні, і послання святого апостола Павла після втілення господа бога нашого Ісуса Христа (після народження І. X.) року 1573, лютого в 25 день, і завершилася (друкуванням) року 74-го того, того ж місяця в 15 день. Просимо ж вас, всі раби благословенного бога нашого, любов’ю духа господа нашого Ісуса Христа, що віддав себе (на розп’яття) за наші гріхи. Якщо доведеться кому-небудь (із вас) (коли-небудь) у цю корисну для душі апостольську книгу заглянути, то перш за все першопричині всього доброго, що є на світі, — творцеві життя нашого богові подяку хай складе, а також його милості панові Григорієві Олександровичу Ходкевичу, вічної пам’яті і поселення та сукупного життя з святими рівнопрестольнини, що від віку догодили богові, одержати хай просить. А потім синам його милому Великого князівства Литовського, старості могилівському, а також його милості панові Олександрові Григоровичу Ходкєвичу, старості городенському, державцеві мінському, хай просить спасіння душі і багаторічного здоров’я. Тому що вони спричинилися до такої користі.

А для нас же непотрібних, що дерзнули почати (видання книги «Апостол»), прощення і позбавлення гріхів хай просить. Хай же і ви благословіння і прощення гріхів сподобитеся і як щось з огріхами (з помилками) знайдете (в цій книзі), то ради бога виправляйте, благословіть (нашу працю), а не проклинайте, бо ж це писав не дух святий і не ангел, але рука грішна і тлінна, як і інші непокарані.

Видрукував я цю корисну для душі книгу «Апостол» в славнозвісному місті Львові на славу всемогутньої і живоначальної тройці отця і сина і святого духа, амінь.

Статут львівського братства. З листа Антіохійського патріарха Іоакима (1586 рік. Січень).

Сие благоугодное законное братство вышеписанное и нижей реченные обычая повинни так держати:

• 1. Сошедшися на день уреченный в дом выбранный, любовию и тихостию, друг друга честию болша себе творяще, промышляюще добрая пред богом и человеки: «Аще бо кто о своих не промишляє, веры отвергся й неверного горши єсть».
• 2. А мають ся сходити за обсыланием знамене братского четыри недели, или як потреба й час приличится, й повинен кождый брат в чотыри недели полгроша дати до скринки братской.
• 3. А кто бы хотел вступити в сие братство, или мещанин, или шляхтич, или предмещанин, или посполитых людей вселякого стану, як тутешний, так сторонний, — маєть дати вступного грошей шесть.
• 4. А который бы брат мешкане мел далекеє от сего братства, тогды в рок по шести грошей мает давати до скринки братской.
• 5. А братя сполне кождого року мают вибирати з межи себе старших четыри браты, поручаючи им все старейшинство церковного братства.
• 12. Сходячися до сего братства, в справах упорожнившися, книги законные почитати й друг другу спослушанием вещати.
• 18. Которий бы брат яковую справу мел, а не умел би своей речи справити, волно ему взяти двох братов на пораду й на помочь.
• 19. Вшелякая справа братская не маеть быти виношена далей от порога дому братского. А на кого бы досведьчено двема, маеть быти каран: седеньем и безменом воску.
• 20. А кто бы гордел церковним братским судом, як преслушник церкве судится. А если ся того не каеть до четвертой недели, то як поганец и явно грешник от церкве да отлучится, по христову евангелию. И священник маеть его в церкви перед всеми обличити и от церкви отлучити.
• 22. А если, з допущення божия, будеть на брата яковый упадок или немочь, а немел бы достатку мають ему братя помагати братскими пенязьми и в немочи презирати.
• 23. А которому бы брату помагали в напастех, в бедах позычаючи ему пенязей, не мають от них лихвити; а позычати мають не на закованя смотречи, а не тым, который хотять быти богатшии, але которыи большии недостатки терпять з допущення божего.