Діяльність Українського Вільного Університету в Мюнхені на сучасному етапі

У статті проаналізовано діяльність Українського Вільного Університету в Мюнхені у 1990;х рр. — на початку ХХІ ст. Розкрито роль закладу в налагодженні співпраці між Україною та Німеччиною. Ключові слова: Україна, Німеччина, співробітництво, наука, освіта, Український Вільний Університет, Баварія.

За понад 90 років свого існування, Український Вільний Університет зумів здобути визнання в усьому світі. Сьогодні Український Вільний Університет у Мюнхені (далі - УВУ) є одним з небагатьох українських академічних центрів на терені Європейського Союзу (далі - ЄС), який базує роботу на міждисциплінарних українознавчих студіях у широкому європейському контексті. Поза межами України УВУ — єдиний університет у світі з навчальними програмами українською мовою. УВУ зробив значний внесок у поширення знань про українську історію та культуру у світі. Тому виникає необхідність всебічного вивчення історії цього університету.

Діяльність УВУ була предметом уваги вітчизняних та зарубіжних вчених. Окремі аспекти цієї теми знайшли відображення у наукових розвідках Б. Качора [1], В. Кучера [2], М. Мегеца [3−6], М. Присяжного [7], Є. Федоренка [8; 9]. Проте, сучасний етап розвитку УВУ у цих роботах висвітлений лише частково. Вперше подано підсумок університетських здобутків та повну бібліографію видань у праці «Universitas Libera Ucrainensis: 1921;2006» [10]. У збірнику «Universitas Libera Ucrainensis: 1921;2011» [11] зібрано матеріали, що висвітлюють досягнення університету за 90 років його діяльності.

З проголошенням незалежності України у 1991 р., університет продовжив науково-освітню, видавничу та культурну діяльність, проте, вже за нових історичних умов. Про Український Вільний Університет написано досить багато праць, які висвітлюють початкові етапи становлення та розвитку цієї інституції. В цій розвідці ми акцентуємо увагу на особливостях функціонування УВУ на сучасному етапі, окресленні проблем та перспектив розвитку цієї установи. Мета статті - проаналізувати діяльність Українського Вільного Університету у Мюнхені у 90-х рр. ХХ ст. — на початку ХХІ ст.

Український Вільний Університет у Мюнхені (федеральна земля Баварія, ФРН) є одним з найстаріших культурних і науково-освітніх центрів української діаспори в Європі. УВУ розпочав діяльність у Відні 1921 р., але того ж року його перенесено до Праги, а 1945 р. — до Мюнхена. Ще до проголошення незалежності України, УВУ тривалий час був осередком української науки і культури [12, 62−63]. УВУ — це вищий навчальний заклад у Німеччині, що має право надавати вчений ступінь магістра, доктора та габілітованого доктора. Право промоції та габілітації, тобто право присвоювати вчені ступені доктора та габілітованого доктора, УВУ було надано ще у 1950 р., а підтверджено 1978 і 2000 рр. [13, 2]. В УВУ також запроваджено звання почесних докторів (1931). За час існування університету його було присвоєно понад ста особам, чиї заслуги перед історією та наукою є загальновизнаними [14, 227]. Після 1991 р. УВУ продовжив діяльність за нових умов. Деякі дослідники відзначають, що, з проголошенням самостійної Української держави, розпочався новий період в історії УВУ. Новітній, або т. зв. «четвертий» [15, 2] етап існування УВУ характеризується рядом особливостей.

Насамперед, слід відзначити, що 12 листопада 1992 р. підписано Угоду між Міністерством освіти України та Українським Вільним Університетом у Мюнхені. Цим договором визнано правочинність дипломів УВУ в Україні [16, 126]. У 1990;х рр. відбулося оновлення структури університету. У 1999 р. було засновано факультет україністики. Основу наукової та педагогічної діяльності факультету складають історія України, українські мова, література та інші українознавчі дисципліни. Нині УВУ включає в себе три факультети — філософський, україністики, державних та економічних наук.

Крім цього, до складу УВУ входять Інститут ринкової економіки, Інститут дослідження українсько-німецьких відносин (створено у 1991 р.) та Педагогічний інститут. Останній реалізує окрему програму підвищення кваліфікації вчителів українознавчих предметів. Щороку УВУ запрошує українських вчителів на студії в Педагогічному інституті. Інститут дослідження українсько-німецьких відносин вивчає історію міждержавних відносин між обома країнами з пріоритетом досліджень ХХ-ХХІ ст. При університеті діють також архів і бібліотека. Фонди останньої налічують біля 35 тис. книг, 1 тис. назв періодичних видань, понад 130 назв газет тощо. У фондах УВУ зберігаються численні й надзвичайно цінні особисті архіви українських вчених та діячів культури, а також архіви громадських і політичних організацій [11, 87].

Науково-освітні програми УВУ охоплюють магістерські та докторські студії з гуманітарних і суспільних наук. З метою активізації наукових досліджень, в УВУ застосовуються різні форми роботи — наукові доповіді, семінари, проведення незалежних студентських наукових досліджень, спільних наукових конференцій тощо [2, 132]. В університеті проводяться також додаткові курси та семінари. Серед них варто відзначити постійний університетський семінар, публічний форум для виступів учених, спеціалістів, політиків та громадських діячів [17, 7]. Навчання в університеті проводиться українською мовою. Деякі курси викладаються також німецькою й англійською мовами [14, 229]. У 1990;2000;х рр. помітною стала тенденція зростання кількості студентів, які навчаються в УВУ Це переважно випускники українських вищих навчальних закладів. Понад 90% студентів УВУ складають українці. У 2013/2014 акад. р. в університеті навчалися 167 студентів [17, 3].

Унікальність і перевага університету перед іншими закладами в тому, що університет не має т. зв. «штатних» викладачів. В УВУ проводять науково-освітню діяльність учені з України, США, Канади та інших країн. Університет запрошує до співпраці щораз нових викладачів. Тому УВУ має змогу творити креатив — не й потужне міжнародне наукове товариство [6, 2]. В 1990;2000;х рр. в УВУ побувала значна кількість українських вчених, політиків та діячів культури. При цьому університет належить до ВНЗ зі значним науковим потенціалом. Фундаментальні та прикладні наукові дослідження, що проводяться на базі університету, спрямовані на вирішення актуальних суспільних і соціально-економічних проблем [4, 2]. У 90-х рр. ХХ ст. нові аспекти були внесені не лише в освітній процес, а й у наукові дослідження, які проводилися на базі УВУ. Новітній етап характеризується посиленням науково-дослідної функції університету. Пріоритетним напрямом досліджень в УВУ стали українсько-німецькі відносини [11, 112; 15, 3].

Український вектор наукових досліджень в УВУ достатньо потужний. Після відновлення незалежності України, перші докторські дисертації в університеті захистили українці М. Осадчий (1991 р., журналіст і письменник), Т. Салига (письменник, громадський діяч, доктор філософських наук (1993)), Й. Лось (журналіст, доктор політичних наук (1995)), М. Яцимірська (доктор політичних наук (1999), завідувач кафедри мови ЗМІ у Львівському національному університеті імені Івана Франка) та ін. [7, 11].

Особливе зацікавлення викликає УВУ в іноземних докторантів. Проте, теми докторських робіт обмежуються німецько-українською чи, відповідно, європейсько-українською проблематикою. До уваги беруться також теми, що можуть бути опрацьовані з використанням можливостей університету [4, 2]. Результатом досліджень науковців УВУ стала поява значної кількості публікацій у Наукових збірниках, монографій тощо. На особливу увагу заслуговують насамперед такі видання, як «Променисті сильвети» І. Качуровського (2002), «Мислителі німецького Романтизму» Л. Рудницького та О. Фешовця (2003), «Напрямки української культури» І. Мірчука (редакція М. Шафовала, 2003) та ін. [1І, 723]. Серед праць слід виділити ті, що присвячені історії УВУ Насамперед це видання «Universitas Libera Ucrainensis: 1921;2006» (Мюнхен, 2006).

[10], «Історія Фундації Українського Вільного Університету: 30 років діяльности. 1975;2005 рр.» (Нью-Йорк, 2006). Наприкінці 2011 р. в УВУ вийшов також один з томів «Universitas Libera Ucrainensis: 1921;2011», яким підсумовано наукову й освітню діяльність УВУ за 90 років. Презентація книги відбулася 14 березня 2012 р. у Мюнхені [18, 4].

За останні роки в УВУ опубліковано ряд інших наукових праць. Зокрема 2012 р., під егідою УВУ, Наукового товариства ім. Т. Шевченка та Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України видано монографію М. Мозера — «Тарас Шевченко і сучасна українська мова: спроба гідної оцінки» [19]. У 2013 р. вийшли друком матеріали міжнародної наукової конференції «Україна на історіографічній мапі міжвоєнної Європи», яка відбулася в УВУ 1−3 липня 2012 р. (спільно з Інститутом історії НАН України), черговий випуск «Наукового збірника УВУ» (гуманітарні науки), матеріали першої студентської наукової конференції УВУ, видання творів Г Сковороди німецькою — «Narziss oder das Gesprach: uber Erkenne Dich Selbst» та ін. [6, 2]. Загалом, УВУ є одним із найбільших науково-дослідних центрів за кордоном, який займається українською проблематикою. Щороку він публікує значну кількість досліджень на українознавчу тематику. Бібліографія академічних видань Українського Вільного Університету українською, німецькою, англійською й іншими мовами налічує понад 600 видань [11, 86].

Завдяки тісним зв’язкам з ВНЗ України, УВУ має змогу спільно з ними проводити наукові дослідження та навчання студентів. У 1990;х рр. — на початку ХХІ ст. налагоджено співпрацю УВУ з низкою вищих навчальних закладів України, зокрема Львівським національним університетом ім.І. Франка (далі - ЛНУ), Києво-Могилянською академією, Українським католицьким університетом у Львові, іншими університетами та багатьма науково-дослідними інститутами НАН України [20, 41]. Вагоме значення для організації науково — освітньої діяльності та фінансування УВУ відіграла Фундація Українського Вільного Університету в Нью-Йорку (Ukrainian Free University Foundation Inc.). Вона була створена 1975 р. у США, з метою пропаганди наукової діяльності цього українського закордонного навчального закладу та надання йому фінансової підтримки [4, 3].

Особливо плідною є наукова співпраця Фундації з ЛНУ Так, 12−14 лютого 1992 р. у Львові відбулася спільна конференція цього закладу і наукових установ України на тему: «Український університет вчора і сьогодні». Під час конференції, П. Ґой — тодішній ректор УВУ (1992;1993 рр.) та голова Фундації УВУ (19 772 001 рр.) — запропонував створити при ЛНУ бібліотеку та архів української діаспори. Завдяки діяльності Фундації, було зібрано і передано до бібліотеки унікальні видання, чимало архівних матеріалів. З нагоди 10-ї річниці заснування діаспорної бібліотеки ЛНУ, її було перейменовано на «Кабінет літератури української діаспори» та присвоєно ім'я її засновника — П. Ґоя. Схожі проекти реалізовувалися університетськими бібліотеками Києва, Чернівців, Івано-Франківська [1, 2]. За сприяння Фундації, УВУ надавав стипендії науковцям з України, які займалися дослідженнями в галузі історії, літературознавства, політології, економіки, правознавства та філософії. Лише впродовж 1999;2002 рр. в УВУ мали змогу навчатися 113 осіб на магістерських і докторських стипендіальних програмах [9, 2].

Окрім педагогічної та наукової роботи, УВУ займається активною громадською діяльністю. За підтримки Фундації, лише 2012 р. в університеті проведені наступні заходи: відзначення 91-ї річниці УВУ, проведення Шевченківської академії, вечору Віри Вовк, виставки творів народного мистецтва з Чорнобильської зони, академічного вечору, присвяченого 50-й річниці створення Товариства сприяння українській науці, у рамках якого відбулося відкриття фотовиставки «Батьківщина Україна» тощо [6, 3]. Фундація ініціювала та підтримувала й інші культурно-мистецькі проекти. Серед найбільш знакових, слід відзначити конкурс з україністики під егідою Літературного Фонду Воляників-Швабінських. Останній був заснований при Фундації Українського Вільного Університету 1998 р. На момент створення, розмір Фонду складав 100 тис. дол. Журі Фонду щорічно призначає чотири премії за найкращі літературні наукові праці з україністики [1, 2; 8, 1].

український вільний університет мюнхен Упродовж усього періоду існування УВУ складним залишалося його матеріальне становище. До середини 90-х років ХХ ст. фінансове забезпечення УВУ було на належному рівні, а університет отримував дотації від урядів ФРН та Баварії, що дозволяло утримувати установу. Завдяки цим субсидіям, УВУ став одним з провідних наукових центрів україністики в Західній Європі. Однак у 1996 р. Федеральний уряд Німеччини припинив фінансування УВУ. Через десять років фінансові кошти перестав виділяти й земельний уряд Баварії. Німецький уряд у Бонні надавав фінансову допомогу УВУ, починаючи з 1945 р., а Німеччина на державному рівні брала на себе зобов’язання утримувати університет за певних умов. Зазначалося, що з моменту проголошення незалежності України, саме остання має перебрати на себе фінансування УВУ [21, 5].

У 1990;2000;х рр. було проведено низку зустрічей та переговорів на всіх рівнях щодо можливості фінансування Українською державою УВУ Неодноразові поїздки керівництва університету в Україну, з метою отримання допомоги виявилися безуспішними. Українські політики пояснювали це тим, що вітчизняне законодавство забороняє напряму фінансувати ті навчальні заклади, які знаходяться поза межами України [3, 3]. Переломним в існуванні УВУ став 2008 р. Саме тоді гостро постало питання самого існування університету. Керівництвом закладу було розглянуто т. зв. «альтернативний план» збереження університету, який включав продаж будинку, де знаходився УВУ, та купівлю дешевшого, більш функціонального приміщення. 15 липня 2008 р. був підписаний контракт про продаж приміщення на Пінценауерштрасе, 15 у Мюнхені. Кошти, вилучені від продажу будівлі УВУ, дали змогу покращити фінансовий стан університету (близько 4,5 млн. євро пішли на забезпечення фінансового фонду університету). Нині нове приміщення університету знаходиться на Барелліштрасе, 9-а у престижному районі Мюнхена — Німфенбург [22, 9].

Створення власної фінансової бази, дотації Фундації УВУ, а також постійна допомога окремих приватних осіб з ФРН, США, України та інших країн забезпечують діяльність цієї унікальної академічної установи. Сьогодні УВУ має відносно самостійне фінансування і при цьому не отримує грошової допомоги від німецького чи українського урядів. За словами баварського міністра науки і мистецтва В. Гойбіша, сучасна фінансова ситуація з УВУ свідчить про те, що існуванню цього закладу нічого не загрожує [13, 2]. Нові історичні реалії поставили перед університетом нові завдання. У зв’язку з цим, керівництво УВУ вважає за необхідне провести ряд реформ в університеті. Насамперед, необхідно знайти додаткові шляхи фінансування УВУ.

Вдосконалення та реформування потребує також навчальний процес. Актуальним завданням є виведення його на вищий європейський та світовий рівень, розширення співпраці з українськими вищими навчальними закладами тощо. Нині це особливо актуально, адже в різних ВНЗ ЄС відбувається процес закриття славістичних та українознавчих студій [5, 3; 21, 7]. У зв’язку з цим, доречною була б допомога в цій справі Української держави, адже в її інтересах — збереження цієї провідної українознавчої установи в Європі, примноження її традицій.

У 90-х рр. ХХ — на початку ХХІ ст. Український Вільний Університет відіграв важливу роль в культурній та науково-освітній співпраці між Україною та Німеччиною. На якість та рівень наукових досліджень та педагогічну діяльність університету позитивно вплинула підтримка Фундації УВУ у США. Освітні та наукові зв’язки УВУ з Україною у 1990;2000;х рр. значно розширилися. Новітній етап характеризується інтенсифікацією наукових досліджень в університеті, насамперед у царині українознавства, набуттям фінансової самостійності закладу. Університет знаходиться на етапі реформування діяльності, тому необхідно продовжувати дослідження у цьому напрямі. Адже ґрунтовні дослідження у цій галузі не лише поглиблюють знання з історії УВУ, а й дадуть змогу знайти шляхи вирішення проблем функціонування цієї установи.

Літературні джерела

• 1. Качор Б. Фінансова діяльність Фундації в 1995 — 2003 рр. // Вебсайт Фундації УВУ [Електронний ресурс]. — Режим доступу: www.fuvu.org.
• 2. Кучер В. З історії діяльності Українського Наукового інституту в Берліні та Українського Вільного університету в Мюнхені // Діалог. Історія, політика, економіка. — 2000. — № 1.
• 3. Меґец М. Правда і вигадки про Український Вільний Університет у Мюнхені // УСІМ МГОУ «Четверта Хвиля». — 2008. — № 97 [Електроннийресурс]. — Режим доступу: www. usim4. eukrainians.net/ua/archive/2008/ n ovyny9 7k. htm.
• 4. Меґец М. У ногу з часом (або про навчання в Українському Вільному Університеті в Мюнхені та місію Фундації УВУ в Америці) // Час і події. — 2009. — № 50 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: www.chasipodii.net/ article/5956/? vsid=fc5ad465.
• 5. Меґец М. Український Вільний Університет на шляху Реформ // Вебсайт Фундації УВУ. — 2009. — 6 лютого [Електроннийресурс]. — Режим доступу: www.fuvu.org/? p=1278.
• 6. Меґіц М. Український Вільний Університет у Мюнхені: сьогодення та перспективи // Вебсайт Фундації УВУ.
• 7. 2013. — 17 січня [Електронний ресурс]. — Режим доступу: www.fuvu.org/? p=3086.
• 8. Присяжний М. «Вічний двигун» української ідеї // День. 2013. — 16 серпня.
• 9. Федоренко Є. Літературний Фонд Воляників-Швабінських // Вебсайт Фундації УВУ. — 2005 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: www.fuvu.org/? page_id=198 7.
• 10. Федоренко Є. Співпраця з українськими університетами // Вебсайт Фундації УВУ. — 2005 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: www.fuvu.org/? page_id=1568.
• 11. Universitas Libera Ucrainensis, 1921;2006/ Упор.М. Шафовая, Р. Яремко. — Мюнхен, 2006.
• 12. Universitas Libera Ucrainensis: 1921;2011/Упоряд.У. Пацке, М. Шафовал, Р. Яремко. — Мюнхен, 2011.
• 13. Тарнашинська Л. Місія посередництва (з нагоди 85-річчя Українського Вільного Університету) // Слово і Час. — 2006. — № 12.
• 14. Ректор УВУ у баварського міністра // Взаєморозуміння. — 2012. — № 2.
• 15. Лопушинський І. Український Вільний Університет (УВУ) як провідний діаспорний навчальний заклад світу // Вісник Таврійської фундації. — 2007. — Вип.4.
• 16. Мигул І. Українському Вільному Університетові - 90 років // Радіо Свобода. — 2011. — 29 січня [Електронний ресурс]. — Режим доступу: www.radiosvoboda.org/ content/article/2 291 084.html.
• 17. Співробітництво України та Німеччини: Матеріали парламентських слухань. — К., 2006.
• 18. Звіт про діяльність Українського Вільного Університету за 2013/2014 академічний рік // Вебсайт Фундації УВУ. — 2014. — 30 липня [Електронний ресурс]. — Режим доступу: www.fuvu.org/? p=3363.
• 19. Презентація нового видання УВУ // Взаєморозуміння. — 2012. — № 2.
• 20. Мозер М. Тарас Шевченко і сучасна українська мова: спроба гідної оцінки /Пер. з нім. — Л., 2012.
• 21. Гількес П. Український Вільний Університет у Мюнхені // Deutschland. — 1996. — № 2.
• 22. Чекан О. «Під кінець Другої світової війни університет був змушений. перебратися до Мюнхена» // Імміграда. — 2010. — 29 грудня [Електронний ресурс]. — Режим доступу: www.immigrada. de/? p=11 782.
• 23. Лиховій Д., Шовкун Л. УВУ: забуті свої серед чужих // Україна молода. — 2012. — № 191.