Китаївська пустинь

Китаївська пустинь

Китаїв — це територія в південній частині Києва, в Голосієвському районі та східна частина Голосіївського лісу. Зараз це археологічний заповідник розташований між Мишиловкою, Корчуватим та Багриною горою. Назва місцевості виникла можливо від тюркського слова «китай» — фортеця (город). Нині збереглись залишки городища IX-X ст. Інша версія походження назви від давнього імені «Китай» — саме таке друге неправославне ім'я мав син Юрія Долгорукого та внук Володимира Мономаха. Хоча можна його перекрутити на «Китан» — це половецьке імя, а як відомо матір'ю Андрія Боголюбського була половчанка. Прізвисько Боголюбський пішло від містечка Боголюбово, яке князь зробив своєю резиденцією. Саме в Китаєві оселився Андрій Боголюбський. Він збудував собі гарний, великий двір, зробивши Китаїв своєю черговою резиденцією. В 1159 році Боголюбський передав, а точніше подарував Китаїв, Васильїв та Мичеськ (Радомишль) від любові до Бога та Пречистої Матері, а також в знак поминання свого роду, Києво-Печерському монастирю. У XIV столітті у Китаєві було створено печерний монастир, підпорядкований з XVII століття Києво-Печерському монастирю. Монастир назвали Китаєвською пустиню.

Після прийняття християнства Китаїв чи Київський Афон, як ще його називали, став православним центром. Потім Китаївська пустинь втратила своє значення. Лавра взяла на себе функції основної обителі, і багато ченців перейшли під її склепіння. А Китаїв став скитом, куди приходили паломники-відлюдники і всі, кому набридла мирська суєта. Якщо донедавна високі вали захищали Китай-місто від нападу ворогів, то зараз ці вали перетворились на захист від міста і його суєти. Гарна місцевість стала пристанищем для старих ченців Лаври. Тут були гарні озера, в яких водилось багато риби, насаджені були сади і земельні ділянки давали фрукти, овочі, ягоди; також було розвинуте бджільництво, а це — мед та свічки. В 1763—1768 роках Степан Ковнір, в минулому каменяр та підлеглий Лаври, як його ще називали «кам`яного будівництва майстер» (найкращі роботи «Ковнірівський корпус», дзвіниці на Ближніх та Дальніх печерах, Кловський палац та інші пам`ятки українського барокко) збудував Свято-Троїцьку церкву в стилі барокко.

Існує цікава історія про жінку монаха. У XVII столітті молода жінка, за походженням з рязанських Тяпкіних дворян Преподобна Досіфея (Дарина), досягши повноліття не забажала виходити заміж і вести світське життя. Вона покинула родинний дім і, купивши чоловічий одяг та постригши волосся, назвалась чоловічим ім'ям — Досифеєм — біглим кріпаком. Три роки працювала в Троїце-Сергієвськой Лаврі. Але одного разу в обитель приїхали рідні і впізнали Дарину. Їй довелося тікати до Києва, де на Китай-горі Досифея викопала собі печеру не побажавши користуватись чужою працею. У монастирі її прийняли і згодом висвятили на ченця. Нікому навіть на думку не спадало, що таємничий чернець — жінка. Щоб ніхто не розгадав його таємницю, Досифій понівечив своє обличчя. Мудрого відлюдника полюбили і священики, і прихожани. Багатьом вона допомагала, але все більше і більше почала віддалялась від білого дня перебуваючи в печері. Таким чином, за роки молитв та своєрідного трансу здобула дар передбачення. Саме Досифей, наставляючи відомого соловецького старця Феофана, велів йти на Соловки. Одного разу прийшов до скиту отрок Прохор, майбутній Преподобний Серафим Саровський. Йому сподобалося в Китаївській пустині, й він вирішив тут залишитися. Проте Досифея благословила його вирушити в «пустелю Саровську» — там допомагати людям. В 1744 році до Досифея приїхала імператриця Єлизавета Петрівна, яка, як відомо, була набожною людиною і любила їздити по святим місцям. Не полінилась піднятись на Китай-гору і побачити дивовижного відлюдника, про якого так багато говорили. Імператриці сподобались мудрі речі, які казав молодий відлюдник, вона навіть захотіла забрати Досифея в Петербург, але відлюдник відмовився. Єлизавета Петрівна подарувала навіть торбинку із золотом, яку Досифей віддав Лаврі. На ці гроші було збудовано церкву в селі Пирогів. Проте тільки після смерті братія дізналась, що Досифей був жінкою. На заході свого життя Досифея допомагала хворим людям. Якось в монастир заїхала рязанська дворянка і, побачивши могилу Досифея, впізнала в ньому свою сестру. Хоча одного разу вони зустрічались в стінах цього ж монастиря і розмовляли через віконце. Дворянка не здогадувалась, що розмовляє з своєю сестрою і повідала, що Дарина втекла з родинного гнізда. Досифея порадила не шукати Дарини, бо вона пішла з дому заради Бога і духовного життя. Померла Досифея, читаючи молитву в віці 55 років.

В XIX ст Китаївська пустинь була монастирським ансамблем, що складався з монастирського подвір`я, яке мало форму шестикутника. До нього входили цегляна Троїцька церква, чудова 45-метрова дзвіниця, трапезна з церквами Дванадцяти апостолів і Трьох російських святителів — Петра, Олексія та Іони, будинок настоятеля, братський корпус, двоповерховий дім для старих священнослужителів, келійні корпуси та цегляна огорожа з брамою. З 1898 році на території господарчого двору діяв лаврський свічний завод. До нового корпусу богадільні 1904 році прибудовано церкву св. Серафима Саровського.

У 1920;і роки храми продовжували діяти, але сама пустинь ченцям вже не належала: у келіях розмістилася дитяча колонія, частина споруд використовувалася сільськогосподарськими закладами. 1930 році Китаїв було остаточно ліквідовано, територію та будівлі передано Всесоюзному дослідному інституту плодового та ягідного господарства (з 1954 р. — Український НДІ садівництва). На жаль, дзвінниця до нашого часу не збереглась — в 1932 році її розібрали. Інші споруди сильно постраждали під час Другої світової війни. Після війни у пустині розміщувалися Республіканський навчально-виробничий комбінат бджільництва і Український науково-дослідний інститут захисту рослин.

У Китаївській пустині в 1857 році були знайдені та досліджені Китаєвські печери. У 1910;12 роках під керівництвом археолога А. Д. Ертеля було знайдено кілька підземних галерей, схожих за структурою на печери Києво-Печерської лаври. У Китаєвських печерах було знайдено залишки двох вогнищ, предмети побуту. На стінах збереглися написи старослов’янськими літерами. Крім Досифея тут похований старець Феофіл (Россоха) — схиархимандрит, перший намісник відродженої Китаївської пустині. 1928;1996 рр. відомий проповідник був включений в реєстр великих старців. Китаївська пустинь і в наш час досить людне та популярне місце паломництва та відвідання туристами.

китаївський пустинь обитель монах

Джерела

1. Киев. Энциклопедический справочник, Главная редакция УСЭ, Киев -1985.

2. Китаевская пустынь" Киевский Афон"