Новый арбітражний процесуальний кодекс России

Государственной Думою 5 квітня 1995 року ухвалили новий Арбітражний процесуальний кодекс Російської Федерації, який через малим винятком набрав чинності з липня 1995 року.

Необхідність його прийняття забезпечувалася поруч обставин, передусім значними змінами, які відбулися останніми роками у житті держави, й настійливою потребою приведення норм АПК РФ у відповідність із її реаліями. Слід враховуватиме й те що 1993 році була прийнята нова Конституція Російської Федерації, а 1994 року — новий Цивільний кодекс РФ.

Багато положень АПК РФ треба було забезпечувати відповідність до Основним Законом країни й матеріальним законодавством. І, насамкінець, практичне застосування прийнятого у 1992 року АПК РФ показало, що чимало її положення вимагають удосконалення і, є гостра потреба істотно зміцнити процесуальні гарантії захисту прав організацій корисною і громадян, у арбітражному судочинстві.

Новий АПК РФ вигідно відрізняється від Кодексу 1992 року як за вмістом, і формою. Зокрема, він виходить з розвиненішою системі арбітражного процесуального правничий та арбітражних процесуальних правовідносин. Змінилася його структура: Кодекс полягає тепер тільки з голів, а й розділів, а кожна частина конкретної статті позначена самостійним номером, що як зручне користувачів.

Новий АПК РФ «додав у вазі «: у ньому 215 статей замість 157, включених в АПК РФ 1992 року.

Значно збагатилося зміст Кодексу: запроваджено ряд абсолютно нових інститутів (протокол засідання, виробництво апеляційної інстанції, виробництво касаційної інстанції, провадження у справах з участю іноземних осіб та інших.), і навіть багато нових процесуальних норм (про безпосередності і безперервності судового розгляду, суб'єктів представництва, підставах залишення позову без розгляду та інших.). Багато статті АПК РФ 1992 року у новому Кодексі «розрослися «в самостійні і повнокровні інститути та глави (постанову провадження у справі, підготовка справи до судового розгляду, рішення арбітражного суду та інших.).

Змінилося і співвідношення між загальної площі і особливою частинами Кодекса.

Загальна частина стала багатшими за змістом з допомогою і інститутів, закріплених до цього часу особливою. Так було в загальну частина Кодексу тепер включені такі загальні інститути, як призупинення провадження у справі, припинення провадження у справі, залишення позову без розгляду. Це логічно, оскільки дані інститути діють у суді першої інстанції, а й у апеляційної й касаційної інстанціях.

У кодексі АПК РФ повніше і чітко вирішене питання законодавстві, регулюючому порядок судочинства в арбітражних судах. У год. 2 ст. 3 записано, що порядок судочинства в арбітражних судах визначається Конституцією Російської Федерації, федеральним конституційним законом про арбітражних судах, Арбітражним процесуальним кодексом РФ і прийнятими відповідно до ними іншими федеральними законами. Тут маю на увазі й інші крім перелічених вище федеральні закони, які включають у собі арбітражні процесуальні норми. Це насамперед федеральні закони, якими вноситимуться зміни і в АПК РФ. Арбітражні процесуальні норми містяться та у багатьох матеріально-правових нормативні акти — Цивільному кодексі РФ, законах про приватизацію, про векселях та інших.

Законодавець спеціально зазначив, такі норми повинні відповідати процесуальним нормам, закріпленим у Конституції РФ, федеральному законі про арбітражних судах і АПК РФ, і тим самим закріпив пріоритет норм Кодексу перед процесуальними нормами, які у інших правових актах. Ці норми нічого не винні суперечити нормам АПК РФ. У випадку їхнього протиріччя треба використовувати норми Кодексу.

Як і інших галузях права, нове арбітражне процесуальне законодавство вперше закріплює пріоритет правил, встановлених міжнародним договором Російської Федерації, перед «внутрішнім «процесуальним законодавством. Якщо міжнародним договором Російської Федерації встановлені інші правила судочинства, ніж, передбачених законодавством Російської Федерації, застосовуються правила міжнародного договору.

Особливої уваги заслуговують правові норми, які містять принципові становища арбітражного судочинства. Новий Кодекс зберіг в арбітражному судочинстві дію всіх принципів, закріплених в АПК РФ 1992 року. Чимало їх ми істотно перероблені, розвинені і конкретизовано з урахуванням дії суспільстві соціально орієнтованою ринкової економіки та положень нової редакції Конституції Російської Федерації. Це, зокрема, належить до принципу змагальності - одного з основних принципів арбітражного судочинства, що створює щонайсприятливіші умови для всіх мають важливе значення для справи обставин винесення обгрунтованого рішення.

Про зростаючу роль цього принципу в арбітражному процесі свідчить і важливість того місця, яке норма, закріпляюча його, посідає у системі арбітражного процесуального законодавства. Це ст. 7, яка зайняла свою «нішу «першому розділі Кодексу і добре поєднується тут із іншими нормами-принципами.

При розкритті змісту цього принципу з тексту Кодексу проти раніше які діяли АПК РФ зміщено акценти з активності суду з збиранню необхідних доказів на обов’язки сторін обгрунтовувати свої і заперечення. Виконання цих обов’язків забезпечується тепер жорсткішими процесуальними санкціями і несприятливими наслідками. Стимулювання активності сторін сприятиме зміцненню процесуальної дисципліни, підвищенню відповідальності сторін та інших осіб, що у справі, за правильне ведення справ у арбітражний суд, отже, швидшому і правильному розгляду і вирішенню суперечок.

Відповідно до ст. 7 АПК РФ судочинство в арбітражний суд складає засадах змагальності і рівноправності сторін. Проте це зовсім значить, що принцип змагальності не поширює свою дію інших осіб, що у справі. Зміст цього принципу розкривають багато норм Кодексу (ст. 33, 53, 54, 61, 64, 71 та інших.). Наприклад, в ст. 53 записано, що кожна особа, використовується у справі, має довести ті обставини, куди воно посилається як у підставу своїх вимог, і заперечень. З тексту цієї статті видно, що галузь дії принципу змагальності з нового арбітражному процесуальному законодавстві проти АПК РФ 1992 року, значно розширено. Тепер він поширює свою дію усім осіб, що у справі, Не тільки на боку.

У АПК РФ 1995 року порівняно з раніше які діяли також збільшений обсяг правомочий що у справі осіб, складових зміст принципу змагальності. Це на основному з допомогою докладнішого регламентування арбітражних процесуальних відносин, що виникають у стадії підготовки справ до судового розгляду й у стадії судового розгляду, і навіть з допомогою запровадження арбітражне судочинство апеляційної й касаційної інстанцій.

Обов’язки сторін та інших що у справі осіб із доведенню обставин, які мають значення для справи, і правові наслідки для їхніх невиконання теж регламентовані в Кодексі докладно і чітко (ст. 53, 54, 102, 104, 108 та інших.).

Невиконання або неналежне виконання особами, що у справі, обов’язків по доведенню тягне їм неприємних наслідків, перелік що у новому АПК РФ став ширшим. Так, неявка позивача на засідання суду, коли їм був заявлено клопотання розгляді справи без його, є необхідною підставою для залишення заяви без розгляду (ст. 87). При нез’явленні на засідання арбітражного суду відповідача, міг би належно извещенного час і місці розгляду справи, суперечка вирішити без нього (ст. 19).

Принцип змагальності всіх стадіях арбітражного процесу. Реалізація його забезпечена і юридичними гарантіями. У тому числі важливе останнє місце посідають інститут відводу суддів, експертів, перекладачів (ст. 16−20), призупинення провадження у справі (ст. 81−83), залишення позову без розгляду (ст. 87, 88), норми багатьох інших інституцій арбітражного процесуального права. Порушення принципу змагальності в арбітражному судочинстві тягне, зазвичай, скасування рішення суду (ст. 158,176).

У ст. 7 закріплено як принцип змагальності, а й тісно пов’язані з ним принцип процесуального рівноправності сторін. Цей принцип арбітражного судочинства не можна змішувати з принципом рівності організацій корисною і громадян перед законом і судом (ст. 6). Вони відрізняються одна від одну немов по субъектному складу, і за змістом.

На відміну від АПК РФ 1992 року у новому Кодексі правова норма, що встановлює даний принцип, вміщена першому розділі «Основні становища ». Таке рішення, звісно, правильно, оскільки процесуальне рівноправність сторін є принциповим становищем арбітражного судочинства, і отже, правова норма, закріпляюча його, має зайняти своє місце у однієї главі коїться з іншими принципами.

Принцип процесуального рівноправності сторін тісно пов’язане з іншими принципами арбітражного судочинства, а насамперед з принципом змагальності. І недаремно правові норми, у яких фіксуються, розміщені лише у статті Кодексу.

Відповідно до ст. 7 АПК РФ правосуддя в арбітражний суд складає засадах рівності сторін. Ця принципова становище конкретизовано в ст. 33, яка гласить, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Відповідно до принципу процесуального рівноправності сторін закон надає позивачеві і відповідачу в арбітражному процесі рівні спроби з захисту своїх правий і охоронюваних законом інтересів. Сторони незалежно від цього, є вони громадянами чи організаціями, наділяються рівними процесуальними правами. Будь-які юридичні переваги одного боку перед другий — у арбітражному процесі виключаються.

Правами, перерахованими у ст. 33 та інших статтях АПК, однаково наділяються як позивач, і відповідач. Так було в відповідності зі ст. 37 позивач вправі відмовитися від позову, а відповідач — визнати позов. Позивач вправі змінити підставу позову, а відповідач — підставу своїх заперечень проти позову.

Отже, в арбітражному процесі жодна зі сторін не користується ніякими перевагами перед інший. Що дозволено процесуальним законом одному боці, має бути дозволено і той.

Зазнали значних змін і правил про мову арбітражного судочинства. Це необхідністю приведення змісту ст. 8 нового Кодексу у відповідність до ст. 68 Конституції Російської Федерації, у якій записано, що єдиною державною мовою Російської Федерації є російська мову.

З огляду на ст. 71, 118 Конституції Російської Федерації і ст. 1 Федерального конституційного закону «Про арбітражних судах Російській Федерації «арбітражні суди для Російської Федерації є федеральними арбітражними судами. Тому судочинство переважають у всіх арбітражних судах, зокрема й у Вищому арбітражний суд республіки до складі Російської Федерації, в арбітражний суд автономної області й арбітражний суд автономного округу, має вестися лише російською мові.

Включення в АПК РФ правила, зобов’язуючого арбітражного суду вести процес російською, обумовлює необхідність встановлення законі гарантій захисту прав осіб, не знали російську мову. У зв’язку з цим у год. 2 ст. 8 внесено правило, за яким бере участі у справі особам, не що володіє російською мовою, забезпечується право повного ознайомлення з матеріалами справи, участі у судових діях через перекладача право виступати у арбітражний суд рідною. Забезпечення перекладу судових документів, клопотань, пояснень сторін та інших осіб, що у справі, показів свідків і висновків експертів доручається арбітражного суду.

Порушення встановлених законом процесуальних гарантій захисту прав осіб, не знали російську мову, є беззастережною підставою скасування рішення чи постанови арбітражного суду (ст. 158, 176). Принцип незалежності суддів і підпорядкування їх слід тільки закону (ст. 5) також викладено чіткіше і повно, що раніше. Уточнено субъектный склад, що під цього принципу в арбітражному процесі. У ст. 5 йдеться лише незалежність суддів, а чи не суддів і арбітражного суду, як це було записано в АПК РФ 1992 року. Таке уточнення відповідає змісту ст. 120 Конституції Російської Федерації.

У кодексі Кодексі говориться незалежність суддів «під час здійснення правосуддя », а чи не взагалі про їхнє незалежності. Це запроваджене ст. 5 АПК РФ доповнення зовсім не від означає, ніби судді арбітражного суду незалежні і підкоряються лише закону лише за розгляді ними спору, тобто під час, що вони беруть участь у судовому засіданні, а до засідання і після нього принцип не діє. Закріплення доповнення «під час здійснення правосуддя «переслідує лише на одне — чітко визначити сферу дії принципу незалежності суддів і підпорядкування їхньому народові тільки закону: знає його лише за виконанні суддями арбітражних судів своїх службових обов’язків та не функціонує поза цієї сфери.

Принцип незалежності суддів і підпорядкування їх слід тільки закону поширюється попри всі стадії процесу стосовно суддям всіх арбітражних судів. Він поводиться у відносинах, створених всередині складу суду (при колегіальному розгляді справи), у взаєминах нижчестоящих арбітражних суден з вищестоящими у єдиній системі арбітражних судів, у взаєминах судна з громадянами, посадовими особами, державними й іншими органами, організаціями, які брали участі у справі.

Коли мова про принципі незалежності суддів і підпорядкування їхні сусіди лише закону, проблема часто зводиться до гарантій його реалізації. І зрозуміло: без розвиненою системи гарантій, зокрема і юридичиних, цей правової принцип стає лише декларацією.

Принцип незалежності суддів арбітражних судів забезпечується багатьма нормами і інститутами АПК РФ, і дією в арбітражному судочинстві принципів законності, гласності, безперервності. Дотримання його гарантується недопустимостью повторного участі суддів у розгляді справи (ст. 18), наявністю інституту відводу суддів (ст. 16, ст. 19−21), правил оцінки доказів суддями (ст. 59), правил про таємницю дорадчої кімнати (ст. 124) та інших.

У АПК РФ 1995 року порівняно з раніше які діяли значно укріплені гарантії незалежності суддів. Наприклад, касаційні скарги рішення і постанови суду першою і апеляційної інстанцій розглядаються тепер федеральними арбітражними судами округу, можуть бути вищестоящими стосовно арбітражних судах суб'єктів Російської Федерації. У кодексі Кодексі не відтворюється норма, яка зобов’язувала заступника Голову Вищої Арбітражного Судна Російської Федерації принести протест гаразд нагляду за наявності у справі укладання Голову арбітражного суду суб'єкта Російської Федерації, прийняв рішення, де підтримуються вимоги заявника (ст. 135 АПК РФ 1992 року).

Своє розвиток з нового арбітражному законодавстві одержав, і принцип диспозитивності, що закріплює право сторін та інших що у справі осіб вільно здійснювати в арбітражний суд свої матеріальні і процесуальні права.

У Кодекс запроваджені багато нових норми, котрі розкривають багате зміст цього принципу. Зокрема, в ст. 4 записано, що всяке зацікавлена обличчя вправі звернутися у арбітражного суду по захист своїх порушених і оскаржуваних правий і законних інтересів, у порядку, встановленому АПК РФ. Відмова від права звернутися у арбітражного суду недійсний.

У Кодекс запроваджені норми, надають позивачеві право вимагати повернення поданого їм позовної заяви про (п. 9 год. 1 ст. 108). Що стосується участі у справі кількох позивачів чи відповідачів суд Київ може привабити іншого відповідача до брати участь у справі тільки за згодою позивача (ст. 35).

Відповідачу дозволили пред’явити зустрічний позов. Підстави пред’явлення зустрічного позову чітко закріплені в ст. 110.

У кодексі АПК РФ вперше встановлено інститут мирової угоди. Відповідно до ст. 122 досягнення сторонами мирової угоди оформляється письмово й утверджується визначенням арбітражного суду. Широкими правами наділяються що у справі особи і судах апеляційної й касаційної інстанцій. Особи, що у справі, самі вирішують питання про необхідність оскарження рішення, визначення, постанови (ст. 145, 161). Підписати апеляційну і касаційне подання проти неї представник, коли він наділений відповідними повноваженнями (ст. 148, 165).

Суд апеляційної й касаційної інстанцій розглядає справу з відповідним правилам, передбачених для суду першої инстанции.

Це означає, що й боку можуть укласти мирову угоду: позивач — відмовитися від позову, відповідач — визнати позов. Розширення диспозитивных повноважень сторін та інших осіб, що у справі, з нового АПК РФ супроводжується запровадженням певних обмежень прав арбітражного суду скоєння деяких дій, складових зміст принципу диспозитивності. Так було в Кодексі відсутня раніше що діяла норма, що надавала арбітражному суду право за власною ініціативою змінювати предмет і є підстави позову (ст. 30 АПК РФ 1992 року). За новим законодавству арбітражного суду не вправі за власною ініціативою виходити межі позовних вимог, зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), підлягає стягненню за позовом організації, або громадянина підприємця, відстрочити чи розстрочити виконання рішення (ст. 107 АПК РФ 1992 року).

Разом про те повноваження арбітражного суду з контролю за розпорядчими діями сторін та інших осіб, що у справі, збережені, хоча у кілька урізаному вигляді. У год. 4 ст. 37 говориться, що арбітражного суду так само відмови від позову, зменшення позовних вимог, визнання позову, не стверджує мирову угоду, якщо суперечить законам й іншим нормативних актів чи порушує правничий та законні інтересів інших осіб. Введені тут обмеження розумні і відповідають ст. 17 Конституції Російської Федерації, яка гласить, що здійснення права і свободи людини і громадянина на повинен порушення прав і свободи інших, і навіть год. 1 ст. 10 ДК РФ, за якою не допускаються дії громадян, і юридичних, здійснювані лише з наміром завдати шкоди іншій юридичній особі, і навіть зловживання правом у деяких формах.

І, насамкінець, привертає уваги і сподіваюся, новий Кодекс набагато надійніше гарантує реалізацію норм, складових зміст принципу диспозитивності. Наприклад, в ст. 106 тепер прямо записано, що суддя зобов’язаний прийняти до виробництва арбітражного суду позовна заява, подані із дотриманням вимог, передбачених Кодексом. Невиконання цей обов’язок тягне скасування визначення судді.

У АПК РФ 1995 року понад чітко викладено підстави до відмови до прийняття позовної заяви про, і навіть підстави його повернення (ст. 107, 108); адміністративний порядок оскарження визначень про повернення позовної заяви про (ст. 86 АПК РФ 1992 року) замінений апеляційним (ст. 108). Ці заходи сприяють зміцненню гарантій конституційного права організацій корисною і громадян судову захист.

Значно перероблюватися і принципу рівності організацій корисною і громадян перед законом і судом. Відповідно до ст. 7 АПК РФ 1992 року цей принцип мав діяти не лише щодо сторін і тільки під час вирішення судом суперечок. Тим більше що суб'єктами арбітражних процесуальних відносин не є лише боку, а й інших учасників, а можливість розв’язання спорів — одне із багатьох етапів арбітражного процесу. З огляду на це у зміст цього принципу внесено істотні зміни. У переробленому вигляді він тепер закріплений ст. 6 АПК, за якою правосуддя в арбітражний суд складає засадах рівності перед законом і судом організацій, незалежно від місця перебування, підпорядкованості, форми власності, а громадян — незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, майнового і посадового становища, місце проживання, ставлення до релігії, переконань, приналежність до громадським об'єднанням, і навіть інших обставин.

Аналіз статті показує, що законодавцеві вдалося істотно просунутися вперед: значно розширено субъектный склад парламенту й сфера дії цього принципу. Це й дозволило забезпечити додаткові гарантії реалізації процесуальних прав багатьом учасникам арбітражного судочинства.

Істотних змін щодо внесено й у зміст принципу колегіальності. Вони торкнулися лише діяльності суду першої інстанції. Усі справи в самісінький арбітражних судах першої інстанції у новій арбітражному процесуальному закону розглядатимуться суддею одноосібно, крім справ про визнання недійсними актів державні органи, органів місцевого самоврядування та інших органів прокуратури та справ неспроможність (банкрутство). З іншого боку, в АПК встановлено правило, відповідно до яким у вирішенні голови арбітражного суду будь-яку роботу можна розглядати колегіально. Усі справи в самісінький апеляційної, касаційної і наглядової інстанціях розглядаються арбітражний суд колегіально.

Істотне звуження сфери колегіальності в арбітражних судах першої інстанції, здається, не призведе до їх зниження гарантій захисту прав громадських організацій і громадян, що у арбітражне судочинство вводяться апеляційна і касаційна системи оскарження.

Важливі положення про колегіальності розгляду справ судом першої інстанції зберігають у ст. 8 Федерального закону «Про введення на дію Арбітражного процесуального кодексу Російської Федерації «. Відповідно до цій статті Вищий Арбітражний Суд Російської Федерації повинен провести експеримент із справ з допомогою арбітражних засідателів. Експеримент проводиться при колегіальному розгляді справ у першої інстанції. Термін його проведення — 3 роки.

Відповідно до год. 2 ст. 8 зазначеного Федерального закону арбітражними засідателями може бути особи, які мають спеціальними знаннями й досвідом праці у сфері підприємницької й інший діяльності. Арбітражні засідателі беруть участь у розгляді справи ухваленні рішення які з професійними суддями. Пленум Вищої Арбітражного Судна Російської Федерації визначає порядок експерименту, арбітражні суди, у яких проводиться, і навіть стверджує список арбітражних засідателів.

Викладені вище становища заслуговують пильної внимания.

Безумовно, розглядаючи їх крізь призму Конституції Російської Федерації та зіставляючи до нових норм АПК РФ, введеного на дію з липня 1995 року, можна поставитися до цих положенням по-різному, бо далеко ще не всі вони цілком відповідають Основного Закону, вписуються до концепції нового Кодексу і узгоджуються із нею. Але тут важливе одне: ідея про колегіальному розгляді справ арбітражний суд першої інстанції продовжує жити цілком можливо (у разі здобуття позитивних результатів експерименту) продовжиться в арбітражному процесуальному законодавстві.

Більше демократично з нового Кодексі вирішене питання гласності в арбітражному судочинстві. У ст. 115 записано, що час розгляду спору судом першої інстанції наявні у залі заслуговують робити письмові нотатки, вести стенограму і звукозапис. Кіноі фотозйомка, відеозапис, і навіть трансляція засідання з і телебаченню допускаються із дозволу суду, що розглядає справа.

Ці самі правила діють до судів апеляційної й касаційної інстанцій (ст. 153,171).

Розвиток дослідницько-експериментальної і вдосконалення принципів арбітражного судочинства в Кодексі здійснено шляхом як переробки нафти і збагачення її змісту, а й встановлення нових принципів.

Запровадження нових принципів арбітражного судочинства зумовлено як необхідністю вдосконалення процесуального законодавства і завершення процесу перетворення колишніх арбітражів — ланок планово-адміністративною системи — в повноцінні органи правосуддя — арбітражні суди, і настійної потребою зміцнення правового становища сторін, інших, що у справі, в арбітражному процесі змін і цим зміцнення й розширення гарантій захисту їх прав. Встановлення в Кодексі нових принципів мало на меті підняти і мало посилити авторитет суду, створити йому кращі економічні умови на дослідження з оцінкою доказів винесення законних і економічно обгрунтованих рішень.

У Арбітражний процесуальний кодекс Російської Федерації вперше запроваджені принцип здійснення правосуддя арбітражний суд, принципи безпосередності і безперервності судового розгляду.

Принцип здійснення правосуддя арбітражний суд закріплений ст. 1. Тут виділено три найзагальніших і важливих становища: специфічний характер діяльності арбітражного суду; наявність в нього свого предмета діяльності; встановлений законом особливий порядок діяльності арбітражного суду.

Арбітражні суди — це органи, що здійснюють правосуддя. Вони займають самостійне місце у судочинної системи Російської Федерації і мають свою структуру. Арбітражний суд — єдиний орган, наділений правом розглядати та розв’язувати економічні суперечки між підприємствами, установами, організаціями, можуть бути юридичних осіб, та громадянами, здійснюють підприємницьку діяльність без утворення юридичної обличчя і мають статус підприємця.

Арбітражні суди здійснюють правосуддя шляхом розгляду та ліквідації справ, віднесених законом до компетенції, суворо у порядку, встановленому спеціально лише них федеральним законом. Цей лад розроблений з урахуванням завдань і особливості предмета діяльності арбітражних судів і участі неспроможна використовуватися ніякими іншими органами.

З огляду на ст. 10 АПК РФ арбітражного суду під час розгляду справи зобов’язаний безпосередньо досліджувати всі докази у справі.

Принцип безпосередності вперше сформульований в АПК РФ. Отже, арбітражного суду під час розгляду суперечок зобов’язаний встановлювати прямі контакти носіями фактичної інформації, передусім першоджерелами.

Принцип безпосередності - це закріплене у законі становище, за яким судді арбітражного суду, німецькі піхотинці виносять рішення в справі, зобов’язані особисто досліджувати всі зафіксовані у справі докази: заслуховувати пояснення сторін та інших осіб, що у справі, та його представників, показання свідків, укладання державних експертів, оглядати речові докази декларативності й ознайомитися з письмовими.

Особисте сприйняття суддями доказової інформації є надійної гарантією здобуття ними достовірних висновків щодо наявності чи відсутність фактів, мають важливе значення для справи, отже забезпечує винесення судом законного і обгрунтованого рішення з спору.

Суддя, особисто не вивчив всі зафіксовані у справі докази на судовому засіданні, немає права виносити рішення про суперечку між сторонами. Це цілком виправдана: той, хто вивчив докази або вивчив в усіх зібрані у справі докази на змагальної формі, неспроможна зробити правильний висновок про наявність чи відсутність мають юридичне значення фактів, що сприятиме помилці під час вирішення питання про права та обов’язки сторін.

Виходячи з цього, закон вимагає, щоб розгляд справи здійснювалося за незмінної складі суддів. У разі заміни однієї з суддів у процесі розгляду справи воно має бути здійснене з початку (ст. 117).

Реалізація цього принципу, як та інших принципів арбітражного судочинства, необхідно забезпечити зокрема і юридичними гарантіями. Аналіз арбітражного процесуального законодавства показує, у цьому напрямі було використано, на жаль, далеко ще не всі можливості. Зокрема, з незрозумілих мотивів закон не відносить порушення судом принципу безпосередності до безумовним підставах скасування рішення, переліченим в ст. 158, 176. Закон не надає особам, бере участі у справі, будь-яких прав, здійснення яких давало вони мають можливість ефективно впливати на поведінка суддів і тим самим запобігти чи усунути порушення цього принципу під час розгляду справи.

У АПК РФ 1992 року принцип безперервності ні закріплено. Працюючи над проектом нового Арбітражного процесуального кодексу деякі практичні працівники вважали запровадження цього принципу в арбітражне судочинство недоцільним, посилаючись на можливість те, що це сприятиме затягуванню розгляду справ, втрати судом оперативності.

Попри ці заперечення, законодавець закріпив аналізований принцип з нового Кодексі. Відповідно до ст. 117 розгляд у кожній справі відбувається безупинно, крім часу, призначеного на відпочинок. До прийняття рішень чи до відкладення його арбітражного суду немає права розглядати інші справи. Введення ЄІАС у Кодекс вказаної вельми значущої і принципового становища сприятиме зміцненню авторитету арбітражного суду (розгляд судом одночасно двох, трьох справ неможливо в’яжеться з великим статусом суду й суддів), дозволить суддям сконцентрувати свою увагу розгляді та вирішенні однієї конкретної справи, отже, створить сприятливі умови винесення законних і економічно обгрунтованих рішень.

З принципу безперервності є певні вилучення. З огляду на ст. 117 арбітражного суду у виняткових випадках вправі оголосити перерва у засіданні терміном трохи більше трьох днів. Це загалом не коливає закріплене у Кодексі головною ідеї безперервністю розгляди з кожній справі, оскільки у цьому випадку арбітражного суду до ухвалення рішення щодо справі чи до відкладення його немає права розглядати інші справи. Реалізація цього принципу, як принципу безпосередності, з нового АПК РФ належним чином не гарантована, що, звісно, знижує ефективність.