Мета статті. 
Сучасні технології навчально-ігрової діяльності дітей молодшого шкільного віку з порушенням психічного розвитку

полягає у використанні сучасних технологій навчально-ігрової діяльності, дидактичних ігор, спрямованих на розвиток індивідуально-пізнавальних розбіжностей дітей молодшого шкільного віку і здійснення диференційованого підходу до учнів з порушенням психічного розвитку у процесі навчання.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих результатів

Диференціація навчальноігрової діяльності молодших школярів передбачає одночасну роботу на уроках різних груп учнів з різним рівнем навчальних можливостей і розвитку. Це вимагає розробки завдань різного ступеня складності. Діяльність дітей оцінювалась на кожному етапі уроку. У ході дослідження для учнів були розроблені диференційовані консультаційні картки, в яких було деталізовано й сконцентровано окремі поняття, зв’язки, співвідношення в доступній формі для кожної групи школярів. Так, імпульсом для стимулювання пізнавальної діяльності учнів з середнім рівнем навчальних можливостей і розвитку було застосування допоміжних дидактичних посібників, які необхідно використовувати, організовуючи самостійну роботу.

Для слабких у навчанні учнів перехід від перцептивних дій до розумових процесів забезпечувався єдністю слова, наочності та вправ. Аби посилити сприймання змісту навчального матеріалу, учням надавались опірні слова і речення, консультаційні картки, запитання й інші допоміжні засоби, які забезпечували успішність учнів у навчанні. Тільки за системи дидактичних прийомів учні цієї групи можуть використати свої знання в нестандартних ситуаціях.

Організація диференційованого підходу до навчально-ігрової діяльності передбачала досягнення дітьми однакової мети, проте різними шляхами (враховуючи їхні неоднакові навчально-пізнавальні можливості).

Щоб допомогти кожному школяреві, організовували навчальноігрову діяльність так, аби в ході її орієнтуватися не на середнього учня, а на наявність різних за успішністю груп дітей і планувати для них різні за складністю завдання, застосовуючи різноманітні методи, форми, засоби, прийоми засвоєння нового матеріалу, його закріплення і перевірку знань.

У процесі виконання завдань діти мали змогу самостійно працювати, встановлюючи зв’язки в будь-яких нових навчальних ситуаціях. Середні учні, робота яких була спрямована на використання зразків та інших допоміжних матеріалів, підвищували рівень знань і досягали високих результатів. Слабкі діти виконували ті ж завдання, але використовуючи спеціально виготовлений для них дидактичний матеріал, щоб у їхній свідомості виникали яскраві уявлення і вони змогли б пройти шлях від чуттєвого пізнання до абстрактного мислення значно динамічніше.

Виконання посильної розумової праці дало змогу слабким учням працювати з повним навантаженням, успішно оволодівати прийомами пізнавальної діяльності. Для дітей з відповідними рівнями пізнавальної активності створювали певні умови. Так, діти з достатнім рівнем пізнавальної активності та дисциплінованості повинні були працювати долаючи більше труднощів ніж інші, бо їхні можливості вищі, вони мали більший обсяг знань і вмінь. Це вимагало створення в дитячому колективі атмосфери постійного прагнення до пізнання довкілля, постійного використання таких прийомів: схвалення дитячих відповідей, прагнення докласти додаткові вольові зусилля, позитивна оцінка за допомогу, порада іншим. Для дітей з середнім рівнем пізнавальної активності використовували такі прийоми: заохочувальна (попереджувальна) позитивна оцінка, звертання уваги на стан інших дітей, позитивна оцінка відповідей.

Для цих дітей дуже важлива була емоційна підтримка. До прийомів емоційної активації, зокрема, можна віднести: незвичайний початок занять (наприклад, прихід у гості до дітей казкового персонажа), музичний або віршований уривок як привітання.

Доречними були також повідомлення цікавої інформації у процесі діяльності, «розвантажувальні» завдання, якщо діти втомились і засвоєння знань йшло повільно. Матеріалом слугували приказки, прислів'я, фразеологічні звороти.

Для дітей з низьким рівнем пізнавальної активності ми використовували такі прийоми: індивідуальні заняття і заняття з малими групами, запевнення дітей у їх спроможності, використання посильних для них завдань, щоб діти мали змогу пережити ситуацію успіху. Це викликало інтерес, бажання продовжувати навчання.

Організація у такий спосіб пізнавальної діяльності школярів давала змогу кожній дитині відчути свою причетність до розв’язання пізнавальних задач, створити ситуацію успіху для кожного учня. Для активних дітей виявилась ще одна можливість удосконалювати свої розумові дії, для пасивних — сильний поштовх до активізації розумової діяльності.

У ході експерименту дотримувались таких принципів і вимог:

• 1. Широко використовували друкований дидактичний матеріал.
• 2. Завдання пропонували кількома варіантами, що полегшувало підготовку до занять, перевірку завдань після кожного етапу уроку.
• 3. Вправи добирались так, щоб учні змогли водночас їх закінчити.
• 4. На уроці створювалися умови, за яких учень мав можливість сам дібрати посильне завдання. Таким чином, забезпечувалось гуманне ставлення до кожного вихованця.
• 5. Оцінювалось здебільшого спільне завдання. Це давало можливість не поспішати з підбором вправ, оскільки учні знали, що різні види робіт пропонувалися для того, щоб усі змогли успішно виконати спільне завдання.
• 6. Діти кольоровими картками сигналізували про обраний варіант, що дало можливість контролювати кожного учня та визначати рівень допомоги.
• 7. Для дітей достатнього рівня розумового розвитку використовувались резервні завдання, що вимагали швидкості мислення, для слабких учнів завчасно продумувались ситуації програмного успіху [3].

У ході експерименту використовували такий методичний прийом як багаторазове пояснення, яке пропонувалося у різних варіантах, що дозволяло різною мірою допомогти слабким школярам, а також поступово ускладнювати завдання для встигаючих учнів.

Засобами допомоги, які використовували у ході експериментальної роботи, були такі:

• — доповнення до завдання у вигляді малюнка, схеми;
• — розв'язання аналогічного завдання, виконаного раніше;
• — посилання на правило, на якому базувалась дана вправа;
• — використання умовних записів, зразків, опорних схем;
• — попередження учнів про типові помилки.

Слід відмітити, що ігрові навчальні завдання ставились до учнів всього класу однакові, але засоби та прийоми розв’язання їх були індивідуальні, залежно від рівня знань, вмінь і навичок дітей.

Зацікавити учнів у подальшій роботі допомогли такі прийоми:

• — відсрочена відповідь (на початку уроку вчитель ставив проблемне запитання, правильну відповідь на яке учень зможе сформулювати, отримуючи необхідну інформацію під час уроку, — дидактична гра «Відгадай назву» на уроці читання);
• — помилка в поясненні (пояснюючи матеріал, вчитель навмисно припускався помилки, при цьому доводив до відома учнів свій намір, — дидактична гра «Знайди тварину» на уроці математики);
• — прес-конференція (вчитель навмисно не повністю розкривав тему, а пропонував школярам самостійно розкрити її до кінця шляхом використання суб'єктивного життєвого досвіду, підручників, спеціального обладнання та інших допоміжних засобів, доступних учням, — дидактична гра «Чи є насіння?» на уроці ознайомлення з довкіллям);
• — запитання до тексту (перед вивченням навчального тексту учням ставилось завдання скласти до нього список запитань, відповіді на які цілком і суттєво розкривали б даний матеріал, — дидактична гра «Барви пори року» на уроці ознайомлення з навколишнім світом) [1].