Методичні особливості словникової роботи на уроках читання

Словникова робота в зв’язку з читанням сприяє глибокому усвідомленню змісту навчального тексту, його ідейної спрямованості, є важливим видом роботи з розвитку мовлення учнів. У процесі читання діти відчувають багатство української мови, її силу, красу, точність, виразність, усвідомлюють відтінки слів, але все це можливе лише тоді, коли вони добре розуміють усі слова в тексті.

Кожна людина знає значну кількість слів, які вона розуміє, але не вживає у своєму мовленні, — пасивний словник. Слова, які людина використовує в своєму мовленні, — активний словник. Процес засвоєння слів проходить два етапи: 1) пасивного засвоєння; 2) активного. Завдання вчителя на уроці читання полягає в тому, щоб сприяти переходу них слів з пасивного словника в активний. Це відбувається насамперед через засвоєння значення слів. Засвоєння значення слів — необхідна умова для розвитку навички слововживання.

Перш, ніж розпочати словникову роботу на уроці в зв’язку з читанням нового тексту, вчитель аналізує лексичний склад тексту для виявлення:

• 1) які слова складні за значенням для учнів (використовуємо спеціальні способи семантизації);
• 2) розуміння яких слів треба уточнювати, щоб полегшити сприймання тексту;
• 3) тлумачення яких слів треба ввести, бо діти зовсім не знають їх. Після того вчитель складає словник для засвоєння і опрацьовує методику його ведення.

Аналіз досвіду роботи вчителів та вивчення методичної літератури свідчать, що ознайомлення учнів із значенням незрозумілих слів і виразів можна здійснювати такими способами (семантизація слів):

• — включити слово в словосполучення або речення (— скажи це слово з іншим або склади невелике речення: конвалія — біла конвалія; прилавок — Біля прилавка стоїть продавець);
• — розібрати слово за будовою (нагрудні кишені, припічок — при печі);
• — наочна семантизація (демонструються предмети, явища, дії, які можна показати на малюнку або в натурі);
• — дати тлумачення слова (кореспондент — автор повідомлення в газеті, журналі);
• — добір синонімів (синонімічних рядів).

Якщо дитина може вжити слово в словосполученні або в реченні, цього досить, щоб вона користувалась цим словом у потрібних випадках. Під час застосування малюнків важливо, щоб зазначені предмети, явища, дії були чітко вираженими. Тлумачення слів мають бути невеликими, чіткими. До них треба звертатися якомога рідше, бо словесне тлумачення гірше за інші тримається в пам’яті учнів.

Іноді значення слів добре запам’ятовуються за допомогою розповіді вчителя, яку він будує на основі словникової статгі, що в тлумачному словнику (хура — Л. Глібов. «Лебідь, Щука і Рак»).

Найбільш поширеним способом пояснення слів є добір синонімів. Саме ньому завданню відповідає «тлумачне» читання (вид словникової роботи) у наступній методиці. На етапі повторного читання нового тексту вчитель ще раз перечитує його за реченнями. Читаючи речення, зупиняється на слові (якщо воно входить в той список, який вчитель визначив на основі тексту заздалегідь для опрацювання значення) і вирішує з учнями проблему — «а як інакше можна сказати?» (уточнюється розуміння слова) і продовжує з ними далі роботу над реченнями. «Тлумачне» читання полегшує учням переказ тексту, допомагає уникнути повторення одного й того ж слова в мовленні.

Іноді можна знаходити синонімічні пари в тексті, синонімічні ряди (записуємо на дошці). Ці слова пізніше учні використовують у мовленні на уроці («розповісти, вживаючи зазначені слова»).

Однак заміна вжитих у тексті слів відомими, стилістично нейтральними, знижує сприйняття образної картини. Щоб уникнути цієї помилки в поясненні значення слова, необхідно добирати декілька синонімів, аналізувати їх значення. Чим більший у дитини активний запас слів, тим скоріше вона відшуковує потрібні синоніми.

Доцільною є робота над контекстуальними синонімами. Термін «контекстуальні синоніми» не повідомляємо, а відшуковуємо слова в тексті, які б відносились до одного й того ж предмета чи явища і які допомагають уникнути повторень однакових слів. Контекстуальні синоніми — це слова, що зближуються своїм значенням в умовах контексту, їх діти записують на дошці і в зошитах, далі ці слова стають опорними для стислого переказу, творчої роботи. Засвоєння контекстуальних синонімів допомагає дітям урізноманітнювати мовлення. Враховуючи це, частіше звергаємося до знаходження контекстуальних синонімів у додаткових текстах, що діти читають вдома та на уроці (виписують їх).

Нерідко діти знають лише одне значення слова і не розуміють його в іншому значенні, тому дуже потрібна робота над багатозначністю слів, які зустрічаються в тексті. Корисні вправи на порівняння значень: байка — м’яка ворсиста бавовняна тканина, байка — коротке алегоричне повчальне оповідання.

У ряді випадків словникова робота проводиться заздалегідь, якщо слова з тексту важкі за значенням (навіть на уроках мови).

Розширенню та збагаченню словникового запасу учнів сприяє складання тематичних словників на основі тексту або після закінчення вивчення теми: «Зимовий словник» — чарівниця зима, мороз, сніжинки, сніговик сніжний, пороша, наст, завірюха тощо. Далі складають оповідання з цими словами (опорні).

Усвідомленню значення слів і розвиткові навичок слововживання сприяє лексико-стилістичний аналіз. Мовні засоби (епітети, порівняння, метафори) мають значення в тексті не самі по собі, а як засіб характеристики героїв, описів природи, процесу праці. Увага учнів до мовних засобів тексту привертається такими питаннями: Якими словами автор називає??? Якими словами описується дія або стан героя? Чому автор вживає дане слово? і т. п. Аналіз мовних засобів відбувається в тісному зв’язку з розбором змісту тексту (К. Лапина. Чтение стихотворения А. Твардовского «Рассказ танкиста» // Нач. шк. — 1980. — № 2. — С.22).

У початкових класах найчастіше застосовуються елементи лексико-стилістичного аналізу. Так, під час вивчення «Жовкне листя» О. Копиленка (3 клас) складаємо спочатку план навчальної статті (зліва).

• 1. Багряний клен. (Замріяний, зажурений, зронить лист).
• 2. Золота берізка. (Ніжна, опустила віти, журиться).
• 3. Зажурені квіточки. (Поспішають доцвісти, насторожено зажурені).

А далі продовжуємо роботу:

• — Які слова з тексту (подані в дужках) можна віднести до слів зліва? (записуємо по черзі).
• — Чому перебільшують «сумні» слова? (Бо «налетить вітер…, прийдуть холоди», настане скоро пізня осінь).
• — Якими фарбами ви малювали б картинку до цього тексту?

Поєднання логічного і мовного аналізів забезпечує засвоєння емоційного та образного змісту тексту. В. О. Сухомлинський писав: «Найважливішим засобом впливу на дитину, що облагороджує почуття, душу, думку, переживання, є краса і велич, сила і виразність рідного слова».

Одне із головних завдань під час читання художніх творів у початкових класах є виховання в учнів культури сприймання твору. Це означає, що треба працювати над розвитком образного мислення, тобто вмінь бачити внутрішнім зором той образ, який дає словесний опис. Такі вміння формуються під час читання пейзажних описів.

Діти сприймають завжди описи природи тільки зором. Перші враження їх поверхові. Тому під час аналізу описів важливо давати завдання, які викликали б у дітей живі уявлення про дійсність, яка стоїть за словами тексту: визначити, що можна бачити, чути, відчувати через запах, на дотик і т.п. Такий підхід сприяє розвитку спостережливості, накопиченню емоційного досвіду дитини, розширенню образних уявлень, збагаченню бачення світу. Це важливо і для формування словника в учнів. Якщо слово пройняте емоційним ставленням до описаного, то воно скоріше входить в активній словник дитини.

Глибока, змістовна словникова робота с засобом усвідомлення головної думки тексту (маючи на увазі неусвідомленість злочину хлопчиком автор вживає слова Івась, Івасик, хлопчик. — А.Бортняк. «Зламана гілка»).

Словникова робота може проводитися на різних етапах опрацювання тексту:

• — на етапі підготовки до вивчення новою тексту (пояснюємо те, що ускладнює сприймання змісту);
• — на етапі повторення матеріалу (пізніший етап у вивченні тексту) — повторюються найбільш важкі слова (вживають у складі речення);
• — під час первинного читання (уточнюємо розуміння деяких слів, з’ясовуємо їх значення);
• — в аналізі фактичного змісту тексту (за ходом роботи). Наводимо далі систему словникової роботи на уроці читання до оповідання А. Гайдара «Совість».

I. Підготовчий етан (записуємо на дошці слова, даємо пояснення; цс ті слова, без знання яких діти не зрозуміють зміст тексту, його деталі): вештається — блукає, крадькома — непомітно, покепкувати — посміятися, зметикувала — зміркувала, розміркувала.

II. Етап первинного читання (даємо до читання): натрапила — випадково зустріла: вишмигнув — швидко вискочив.

III. Повторне читання. Матеріал для «тлумачного» читання: не приготувала (уроки) — не вивчила; наздоганяла — доганяла; вештається блукає; крадькома — непомітно; натрапила — випадково зустріла; вишмигнув — вискочив, швидко вибіг (вичитують з тексту речення з цими словами). Деякі слова повторюються, щоб діти запам’ятовувати їх.

IV. Етап аналізу фактичного змісту тексту.

Добір із тексту контекстуальних синонімів: добрі і довірливі очі (у хлопчика), смішний і добрий (малюк).

Елементи лексико-стилістичного аналізу: Які слова вживає автор, щоб показати зміну настрою у Ніни? (Побігла наздоганяти; покепкувала, нахмурилась, сіла і заплакала). Всі ці слова важливі для розкритя головної думки тексту — «гризла безпощадна совість».

Значення правильно організованої словникової роботи велике як в усвідомленні ідейно-образного і фактичного змісту навчального тексту, так і в розвитку навичок зв’язного висловлювання.