Історія розвитку сільських територій України, основні соціально-економічні фактори

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ СІЛЬСЬКИХ ТЕРИТОРІЙ УКРАЇНИ, ОСНОВНІ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ФАКТОРИ

Розвитку сільських територій нині приділяється підвищена увага, як з боку держави, так з боку сільської громади, громадських організацій та науковців. Також цією проблемою цікавляться історики, які в своїх фундаментальних дослідженнях змогли порівняти історію розвитку сільських територій в різні періоди існування української нації. Цій проблемі присвячують свої праці та дослідження провідні науковці Н.І. Попрозман [6], Ганжа О.І. [2], С. А. Дровозюк [3], Олексюк О. В. [4], та інші.

Важливого теоретичного та практичного значення набуває дослідження вітчизняних науковців, що вивчають вітчизняний та зарубіжний досвід та імплементують його до сучасних умов в Україні. Але незважаючи на цінність проведених досліджень, окремі питання, пов’язані з виявленням характерних особливостей розвитку сільських територій та адаптації їх до сучасних умов потребують подальшого вивчення.

Основними цілями статті є: дослідження розвитку сільських територій України в умовах становлення, розвитку та відновлення. Розвиток сільських територій нині є одним із важливих соціально-економічних напрямків розвитку нашої держави.

Щоб успішно вивчати проблему відновлення та розвитку сільських територій, потрібно в своїх працях потрібно застосовувати різні методи вивчення і пізнання даної тематики, тому в даній праці використані такі методи вивчення як: історичний, статистичний, методи аналізу та порівняння.

Розвиток сільських територій нині має стати пріоритетним напрямком для сучасної державної політики та має ґрунтуватись на досвіді передових країн світу де сільське господарство активно розвивається та носить перманентний характер для розвитку тої держави досвід, якої застосовуємо.

На сьогоднішній день ми маємо звертати увагу на розвиток сільських територій таких країн, як Польща, Ізраїль, Канаду, США та інші, оскільки в ці країни приймали свого часу велику кількість емігрантів, що привносили в приймаючі країни частку аграрної культури України.

Також цікаво вивчити досвід країн пострадянського простору, які також привертають свою увагу до розвитку сільського господарства, що і призводить в більшості випадків до розвитку сільських територій де це сільське господарство успішно розвивається.

Розвиток сільських територій є важливою складовою політики Європейського Союзу уже протягом багатьох десятиліть від дати його заснування. Взагалі це поняття появилось пізніше від того часу, як ЄС став фінансувати програми, що орієнтувались в першу чергу на підтримку фермерів, впровадження квот на виробництво певних видів сільськогосподарської продукції. Сума коштів, які йшли на таку підтримку постійно зростала, але це не зупиняло процес урбанізації та поступового знелюднення сільських територій. Саме тому прямі субсидії для сільськогосподарських виробників поступово поступились місцю політиці «розвитку сільських територій», яка б мала вирішити питання перекосу фінансування сільськогосподарських виробників у бік комплексного розвитку власне сільських територій. [1].

Розвиток українських сільських територій завжди безпосередньо залежав від політичних настроїв в країні, в країнах до складу яких вона входила, від тієї ситуації, яка складалась в світі.

Історично склалось так, що через територію України проходили всі найбільші військові конфлікти, які назрівали в світовій спільноті. Негативний вплив цих подій найбільше на собі відчували селяни, адже провіант будь-якої армії переважно формується із сільськогосподарської продукції та фуражу.

Також не оминали Українське селянство і різні революційні події та перевороти, як в свою чергу не позитивно впливали на розвиток сільських територій.

Жовтневий переворот, внаслідок якого більшовики прийшли до влади, здійснювався під гаслами які не відповідали програмним положенням комуністичної партії, але відбивали сподівання величезної більшості населення країни: «Землю — селянам», «Фабрики — робітникам», «Владу — радам». Однак зберегти вже захоплену владу, провадячи ці гасла в життя, більшовики не мали жодних шансів. Та й вони і не збирались цього робити. Ще навіть не утвердившись як слід при владі, лідери Комуністичної партії розпочали практичну реалізацію положень партійної програми та боротьбу проти нещодавніх. союзників.

За період формування ринкової економіки в Україні відбувся процес переорієнтації командно-адміністративного управління на користь місцевого самоврядування, який докорінно змінив методичні підходи до формування управлінських рішень. Він передбачає заміну галузевого управління територіальним з подальшою чіткою регламентацією дій керівних структур [2]. Але зараз в управлінні сільськими територіями задіяна модель, побудована на галузевому принципі (аграрна політика), яка звужує функціональне призначення сільських територій. Усе це вимагає переорієнтації із галузевого підходу до управління сільськими територіями до інтегрованого територіально-галузевого підходу, що, відповідно, надає можливість розглядати сільські території як просторове утворення, яке має певний економічний, галузевий, трудовий, соціальний та ресурсний потенціал. [2].

15 квітня1919 року постановою ВУЦВК «Про загальнодержавний облік та розподіл продуктів і предметів домашнього господарства» в Україні були запроваджені продовольча диктатура і продрозверстка.

Майже одночасно з цим декретом були схвалені декрети про вилучення хлібних лишків, встановлення твердих цін на хліб (14 — 18 крб. за пуд) та норми насіннєвих, продовольчих та фуражних хлібів, що залишались для потреб господарства при відчуженні врожаю1918 року.

Для особистого харчування до нового урожаю (до середини серпня1919 р.) мало залишатись по1 пуду зерна щомісячно на кожну душу населення, по2 пуди на робочого коня, 30 фунтів на корову, по17 фунтів на кожну голову молодняка і свиню. Тобто селян, які майже не отримали землі примушували віддавати хліб державі фактично безкоштовно. Однак при всіх розрахунках головною була цифра продрозкладки — 140 млн. пудів, які українські селяни мали віддати державі. Цю ситуацію згодом визнали самі більшовики.

Так, на Х з'їзді РКП (б) О. Д. Цюрупа, тодішній наркомпрод РСФРР відкрито визнав: продрозкладка часто бралися «із звичайної норми споживання селян».

«Націоналізація» хліба у селян робила їх працю беззмістовною. Селяни повертались спиною до влади, яка утвердилась в Україні багато в чому саме при їхній безпосередній участі.

По-перше, вони почали різко скорочувати посіви, доводячи їх до споживчих потреб.

По-друге, захищаючи вже вирощеній врожай, селяни відновлювали збройний опір намаганням влади вилучити у них хліб.

Для виконання продрозверстки режимом у все ширших масштабах застосовувався позаекономічний примус. В села України виїхали робітничі загони, сформовані переважно у промислових центрах Росії. На початку липня1919 року в Україні працювало 48 таких продзагонів, в яких налічувалось близько1500 бійців.

Однак вони змогли вилучити мізерну, з точки зору можливостей українського ринку, кількість хліба. До захоплення України Денікіним більшовикам вдалось зібрати, за свідченням наркома продовольства УСРР О.Г. Шліхтера, не більше 8 млн. пудів хліба. [2].

Отже, принагідно можна зазначити, що тиск на українське селянство з новою хвилею почався відразу з того часу, як Україна ввійшла до складу СССР. В той період, коли в Європі та світі тривав подальший розвиток суспільства, Українське суспільство знищувалось.

Період НЕПу — один з найколоритніших відрізків історії України, який активно переосмислюється сучасною історичною наукою. Нові знання про цей час здобуваються через урізноманітнення точок зору, пошук нових підходів та контекстів. Як слушно зауважив С. В. Кульчицький, щоб зрозуміти НЕП, необхідно поставити його у загальноісторичний контекст, тобто оцінити процеси, що відбувалися як після, так і до нього. Погляд на НЕП як на комплекс взаємопов'язаних процесів, явищ та подій не тільки політико-економічного, а й духовно-культурного плану дає можливість одержати відносно повну і цілісну, або, як часом кажуть історики, «стереоскопічну» картину історичного минулого. З такої точки зору досить актуальним є дослідження процесів, що відбувалися у суспільній свідомості селянства. економіка сільський село тоталітарний Традиційно історики розглядали селянина, насамперед, як об'єкт впливів політичних сил. Однак селянство не було безмовною, байдужою до своєї долі масою. Як же воно сприймало і оцінювало процеси, що відбувалися в українському селі, як змінювалося його світобачення під впливом більшовицьких експериментів? Для відповіді на це питання необхідно перевести «фокус» на самого селянина і зосередитися на його духовній сфері. Такий підхід дасть можливість реконструювати «живого» українського селянина як носія певних ідей, уявлень, настроїв та почуттів, побачити у ньому історичного діяча, який мав власний самобутній погляд на економіку, політику, право, віру та мораль. Саме у цьому руслі маємо чималі можливості для опрацювання на українському історичному матеріалі ідей та підходів, пов’язаних з історією ментальностей, мікроісторією та історією повсякдення. 3].

Голод 1932;33 років охопив в більшості Центральні, Східні та північні регіони України, але цього разу його спричинили, насамперед, політичні чинники. Голодомор 1932;1933 рр. був не випадковим явищем природного чи соціального походження, а наслідком цілеспрямовано застосованого тоталітарною владою терору голодом, тобто геноцидом.

За підрахунками французьких демографів, внаслідок голодомору в Україні не народився мільйон дітей. На загальні цифри смертності вплинуло й віддане тоді владою розпорядження ЗАГСам не реєструвати смерть дітей віком до одного року. Вчені дійшли висновку, що оскільки у цей період помирали переважно діти й молодь, середня тривалість життя українців у 1933 році становила 7,3 роки у чоловіків і 10,9 років у жінок. За всю історію людства подібних показників ніде не зафіксовано (МИГ 27.11.03.).

Таблиця 1. Приріст населення держав та республік Радянського союзу.

Джерело:[4].

Згідно наведеної таблиці, можна чітко побачити картину невиправної трагедії, яка сталася на теренах Радянської України. В той хоч і не легкий період для країн тодішнього Радянського Союзу можна спостерігати приріст населення, тобто відносний, але розвиток. В свою ж чергу населення України помітно скоротилось на 3,084 млн. осіб відповідно 1926 року до 1939 року. Ці показники вже враховані з масовими переселеннями на території України з інших регіонів України. Села, які були спустошені голодом, в ті будинки де колись жили Українські селяни заселялись переселенці, яких приваблювали родючі землі, наявність дармових житлових площ.

Таблиця 2. Зведена відомість про відправлення ешелонів з переселенцями в Україну станом на 28 грудня 1933 року.

Джерело:[4].

Проаналізувавши вище вказані показники, можна стверджувати, що в 1933 році на значну територію України були заселені переселенці з різноманітних частин, переважно Росії. Ці люди принесли свою культуру, світогляд та бачення, які не завжди були зрозумілі українцям. Це демографічне явище нині переросло в конфлікт на Сході України, яким скористалися і анексували значну територію України.

Висновок: Хоч українська нація вистояла в такому страшному вирі історичних перипетій, але все негативні наслідки залишились. На довгі роки селянин був заляканий, голодом та репресіями. Селяни боялись проявляти ініціативу, зник сільський «лідер», який би був прикладом для наслідування, всі мали бути однаковою сірою масою, що без шумно працювала за трудодні.

Незважаючи на те, що українське селянство багато втратило за часів командно-адміністративної системи Радянського Союзу та все ж стержень української самобутності зберігся на селі і нині швидкими темпами відновлюється на прикладі Європейських країн. На шляху до Євросоюзу ми успішно переймаємо досвід Європейських країн бувшого соціалістичного табору, таких як Польща, Чехія, Словаччина. Існує фінансування грандів і програм навчання, голів сільських і територіальних громад, з приводу адміністративної реформи, яка нині успішно реалізується на території України. Також доради Польщі та Литви організовують навчання дорадникам дорадчих організацій України, які переймають досвід і запроваджують його в Україні. [5, 6].

Слід вважати, що національна політика розвитку сільських територій повинна будуватися, спираючись на наукову базу, яка, в свою чергу, повинна бути зорієнтована на дотримання певних норм і вимог, що вже сформовані в більшості розвинутих країн.

Список використаних джерел

• 1. А. Ткачук. Про розвиток сільських територій. (З олівцем над Концепцією розвитку сільських територій прийняту розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2015 р. № 995-р).
• 2. Ганжа О.І. Українське село в період становлення тоталітарного режиму (1917 1927 р.р.). — К., 2000. — 208 с.
• 3. С. Дровозюк. Соціально-психологічний портрет сільського активіста 20−30 років в Українській істографії.
• 4. Олексюк О. В. Голодомор 1932 -1933 років в Херсонській області. Київ — Херсон. «Просвіта» 2009.
• 5. Дудзяк О. А. Соціально-економічний ефект лідерства для розвитку сільських територій. Інноваційна економіка. Науково-виробничий журнал 3−4 2017 (68) с. 39−43.
• 6. Попрозман Н. В. Дудзяк О.А. До питання дослідження соціально-економічних систем в сучасних умовах. Формування ринкових відносин в Україні. НДЕІ. Мін.екон України — 2017 Випуск № 6 — с. 9−13.