«Волинські Афіни»: в пошуках «уявного прототипу» Острога

Лексема «Волинські Афіни» — витвір острозьких панегіристів. Сучасні дослідження міст середньовіччя і нової доби нерідко вказують на певне свідоме «копіювання» символів славетних історичних міст під час розбудови міст-резиденцій. Тож питання, чи був у кн. Острозького якийсь взірець — «історичне місто» чи резиденція — при розбудові його центральної «столиці»? Відповісти на нього доволі складно, тож у цій статті йтиметься переважно про формулювання проблеми.

Костянтин Іванович повністю перебудував укріплення замку: звів кам’яний мур та дві оборонні башти за ренесансними зразками. Збережена Кругла, або Нова башта з цегляним аттиком-короною із зубцями, фронтонами та стовпчиками постала вже за Василя-Костянтина; її іноді порівнюють із «гігантською князівською короною, яка прикрашає фантастичну голову кам’яного велетня, що грізно дивиться очима-стрільницями в невідому далечінь». Нова башта стане своєрідною «візитівкою» архітектурних споруд, зведених Острозькими Ричков П.А., Луц В.Д. Архітектурно-мистецька спадщина князів Острозьких. С. 57. Нагадаємо, що в геральдичній схемі княжих родів справді використовували символічне зображення «княжої корони» з зубцями. Тож ця «прикраса» могла символічно маркувати саме ідею княжої влади Божою милістю, а не королівським наданням.

На надбрамній вежі знаходився малий годинник («зегар»), який відбивав години та програвав певну мелодію. Тож символічно князь «володів часом», власним та своїх підданих. А на кінець життя ВасиляКостянтина острозький замок мав п' ять ярусів зі шпилем та великий годинник із боєм над в'їзною брамою (дзиґар залізний з цимбалом згаданий і в описі 1620 р.) Перлштейн А. Описание города Острога. М., 1847. С. 3; Описи Острожчини другої половини ХУІ — першої половини ХУІІ століття. С. 185. Замок оточував рів із водою, через який можна було перебратися перекидним на ланцюгах мостом. Замок-фортеця для книжників та богословів міг асоціюватися з образом «непоборимого» та «богохранимого граду», що утверджував могутність Дому Острозьких, їх князівського маєстату.

Інакше виглядає родовий замок Острозьких в описах 1620 р., 1621 р. та 1654 р.: залишений нащадками, він поступово руйнується, покрівля обвалюється майже на всіх будовах, шибки у вікнах вибиті, речі лише громіздкі й малоцінні. Все нагадує руїну колись могутнього родового гнізда Описи Острожчини другої половини ХУІ — першої половини ХУІІ століття. С. 185−186, 292−296, 363−364. Тож матеріали цих описів не надаються для відтворення княжої резиденції за життя Василя-Костянтина.

Сакральним центром замкового простору був, звісно, храм. Замкову Богоявленську церкву перебудували близько 1521 р., надавши їй оборонних функцій: північна стіна стала частиною оборонного замкового муру завдяки масивній прикладці до 2,8 м, що збільшило товщину стіни майже вдвічі; в ній влаштували бійниці (два яруси стрільниць), добудували також верхній прохід для воїнів із зубцями-мерлонами на уступі Ричков П.А., Луц В.Д. Архітектурно-мистецька спадщина князів Острозьких. С. 58; Годованюк О.М. Монастирі та храми Волинського краю. К., 2004. С. 78−79. У зв’язку з повною перебудовою храму в останній чверті ХІХ ст. особливе значення мають спостереження, здійснені до перебудов архітекторами В. Дейнекою (1875−1876) та І.В. Штромом (1864): РГИА (СПб.). Ф. 1284, оп. 225, спр. 123, арк. 99−104, 300−307. Церква набула вигляду великого шестистовпного, триабсидного храму з п’ятьма банями. Вона не мала нартексу; досередини потрапляли через західні та південні двері. Підлога церкви була викладена керамічними плитами, які прикрашали храм також зовні. У будівництві церкви використали елементи готичного стилю (стрільчасті арки в інтер'єрі, кам’яні різьблені портали та обрамлення вікон) Див.: Luszczkiewicz W. Ruina Bogojawlenskiej cerkwi w zamku Ostrogskim na Wolyniu // Sprawozdania komisyi do badania historyi sztuki w Polsce. Krakow, 1886. T. III. Zesz. III. S. 67−92; Городецкий М. Древний Богоявленский храм в Остроге // Исторический вестник. 1892. Кн. 1. С. 224−230; Иодковский И.И. Церкви, приспособленные к обороне в Литве и Литовской Руси // Древности. Труды комиссии по сохранению древних памятников, состоящей при имп. Археологическом обществе. М., 1915. Т. 6. С. 260−261; Маслов Л. Богоявленський собор в Острозі // Волинь. 1942, 22 лютого (Рівне). На жаль, сучасний вигляд храму невідповідний до того, який існував за часів Василя-Костянтина; від старої будови залишилася лише північна стіна (перебудову здійснювали на базі руїн церкви у 1883−1891 рр.). На сьогодні зберігся напрестольний хрест з Богоявленського храму початку XVII ст. Бендюк М. Сакральний хрест: історія, типологія, криптографія і символіка // Історія музейництва, пам’яткоохоронної справи, краєзнавства і туризму в м. Острозі і на Волині. Вип. 1. Острог, 2006. С. 254−257.

Зупинімося на посвяті замкового княжого храму Богоявленню, яка мала глибокий сенс. У давньохристиянському та ранньому східному варіанті (нині його дотримується Вірменська Апостольська Церква) Богоявлення поєднувало Різдво, Поклоніння волхвів та Хрещення Господнє. Пізніше у Православ'ї його ототожнили лише з Хрещенням в Йордані, коли відбулося явлення Бога в повноті Троїці (Бог-Син хрестився, БогОтець промовляв з небес, Дух Святий сходив у вигляді голуба). Саме цей сенс Теофанії/Богоявлення за часів будівничих замкового собору та ініціаторів його перебудов, власне Костянтина Івановича і його сина Василя, вкладався у таку посвяту. Тож через посвяту храму Острозькі зробили сакральним символом своєї домової резиденції Явлення Господа серед людей. Не можна не побачити в цьому глибокого символізму дії й позначення вічного Господнього Явлення в осерді «богохранимого граду» «Божою милістю» роду князів Острозьких.

Богоявленський собор мав для князів Острозьких «тривимірне» значення: сакральний центр і усипальниця роду, укріплення та місце зберігання задокументованої родової пам’яті. Сакрум храму проартикульований у заповіті Іллі Острозького 1539 р., де наголошується на перебуванні в соборі двох шанованих родових образів — намісного Святого Богоявлення (на Йордані) та Богородиці. Що ж до поховань предків, то для Василя-Костянтина більше значення мав Успенський собор КиєвоПечерської Лаври, де лежали його батько, дядько (Михайлов), можливо, прадід (Василь Красний) та один із старших (другий у родовому списку) князів Острозьких — схимник Федір/Феодосій у ближніх печерах. Вважається, що в Богоявленському храмі зберігалися всі найважливіші документи князів Острозьких («права і привілеї княжат Острозьких»). Вони були складені в скрині і переховувалися у склепах чи на хорах церкви. Архівом у 1603 р. опікувався Ольбрахт Заблоцький, який розбирав документи і переписував їх у процесі поділу маєтків між Олександром та Янушем у 1603−1604 рр. Kardaszewicz 8. Б7іе)е dawniejsze ш^їа ОєП^а. 8. 59, 149. Петро Кулаковський опублікував цікавий документ про самовільний перегляд у 1619 р. служебниками покійного Януша-Павла Олександровича, онука кн. Василя-Костянтина, старого архіву княжого Дому. Почувши про смерть патрона в Любліні, вони увірвалися до Богоявленської церкви і наказали попу Івану відімкнути приміщення зі скринями на другому поверсі, де зберігався архів. Метою служебників були привілеї на свої маєтки. Отже, «на горе (тобто, на хорах — В. У.) в замкненю библиотека, обряды и спряты церковные (тобто, ризниця — В. У.), также скрыни з розными привилеями, листами граничными и иншыми справами поважными, князътву и ключу Острозскому и иншым маетностям до справ належачыми, есче по смерти того ж княжати его милости пана воеводы киевского там зложоных и до делу княжати его милости пану краковскому належачых нерозобраных мел» Кулаковський П.М. Епізод з історії клієнтури князів Острозьких // Вісник Нетішинського краєзнавчого музею. Нетішин, 2003/2004. Вип. 2−3. С. 59; Вихованець Т. Острозькі храми ХУІ — середини ХУІІ ст. // Наукові записки Національного університету «Острозька Академія». Історичні науки. Вип. 13. Острог, 2008. С. 167. У 1596−1603 рр. богоявленським протопопом був Ігнат Наливайко (ймовірно, родич Даміана/Дем'яна та Семерія/Северина) (НБУВ ІР. Ф. УПІ, спр. 230, арк. 19, 42.). Тож частина архіву, що стосувалася частки кн. Януша, і книги були перенесені в Богоявленський храм вже по смерті В. К. Острозького. Відповідно, за життя Василя-Костянтина вони зберігалися в іншому місці — в княжих палатах та підвальній скарбниці Острозького.

У Богоявленській церкві співав досить великий хор, котрий, імовірно складався з учнів та наставників Острозької школи. Цей хор мав двох басистів, 6−8 тенорів, двох альтистів та дискантів, загалом близько 15 осіб (краківська королівська капела на Вавельському замку складаласяз 15−20 хористів) Цалай-Якименко О., Ясиновський Ю. Музичне мистецтво давнього Острога // Острозька давнина. Т. 1. Львів, 1995. С. 75. З хором пов’язане виникнення й популяризація знаменитого «острозького наспіву» (його появу музикознавці відносять до останньої чверті XVI ст.) Там само. С. 77., три твори якого були загальнознані: «Блажен муж» (псалом із Всенощного бдіння), кондак Богородиці «Возбранной воєводі» та задостойник «О тебі радується» з Літургії Василія Великого. Особливою художньою вартістю вирізнявся наспів візантійсько-болгарського походження, який традиційно іменується «острозьким» — «Достойно єсть» Там само. С. 77−88. Кібіта Н. Острозький наспів у церковно-музичній культурі України // Осягнення історії: Зб. наук. праць на пошану проф. М. П. Ковальського. Острог, Нью-Йорк, 1999. С. 293−300. Саме цей твір демонструє симбіоз місцевої традиції, візантійського канону та «латинських» впливів світської професійної інструментальної музики.

Зупинимося й на інших острозьких церквах, адже про сакрум міста промовляє увесь «набір» їх посвят. У нижньому замку здавна стояла ктиторська Успенська чи Пречистенська церква з розташованим поруч єпископським двором. Її прихожанами були слуги князя, деякі з них заповідали й поховати себе в цьому храмі (так вчинила Марія Томилівна Боровицька своїм заповітом 6 серпня 1591 р. Вихованець Т. Острозькі храми — середини Х^І ст. С. 172.) Вихованець Т. Пречистенська церква в Острозі: храм-загадка? // Острозький краєзнавчий збірник. Острог, 2008. Вип. 3. Навпроти Пречистенської стояла Микільська церква, чи не найстаріша в місті, яка, вважається, була заснована ще в Х^ ст. за Данила Острозького (хоча збережений текст його фундаційної грамоти вважається підробкою) У ХІХ ст. поміщики Сосновські з Новомалина передали до Миколаївської церкви унікальну реліквію — чашу, з якої нібито причащався сам Володимир Святий — срібну з 14 рядами гранатів від низу і до самого ободка. Цю реліквію нібито передали затим у Церковно-археологічний музей при КДА. Втім, дослідники висловлюють зрозумілий скепсис щодо автентичності цієї реліквії. — Див.: Юрьев П. Острожская старина. Ч. 1. КП. 15 905/^ К1740; Вихованець Т. Миколаївська церква в Острозі: аспекти історії // Острозький краєзнавчий збірник. Острог, 2007. Вип. 2. С. 26−34. Василь-Костянтин Острозький 17 квітня 1592 р. підтвердив привілей микільських підданих не платити податок на князя Вихованець Т. Острозькі храми Х^ — середини Х^І ст. С. 169. Бендюк М. Сакральний хрест: історія, типологія, криптографія і символіка. С. 252-. Нині від цього храму зберігся напрестольний хрест ХУ1 ст. Вважається також, що саме тут знаходивсяобраз преп. Федора/Феодосія Острозького в монашому облаченні (ця ікона вже в ХІХ ст. була передана до церкви Параскеви-П'ятниці) Вихованець Т. Острозькі храми ХУІ — середини ХУІІ ст. С. 170. Пречистенським священиком наприкінці ХУІ — на початку ХУІІ ст. був Андрій Мелешко, котрий поставив свій підпис під постановами православного Собору у Бересті 1596 р., а затим його зять Стефан Герасимович Смотрицький (у 1607 р. він переписав для цієї церкви тексти Бесід Іоанна Златоуста на послання апостола Павла). Микільськими настоятелями за часів К. Острозького були священики Григорій (| 1574 р.), Максим (1575), Сава (1592), Данило (1597) і Дем’ян Наливайко. Див.: Мицько І.З. Матеріали до історії Острозької Академії (1576−1636). Біобібліографічний довідник. К., 1990. С. 22, 59, 72; Тесленко І.А. Острозька волость у 1565−1608 роках: формування території, структура землеволодінь та механізм управління. / Дис. … канд. іст. наук. К., 2006. С. 175.

Церква Св. Трійці, ймовірно була заснована самим Василем-Костянтином у 70−80-х рр. ХУІ ст. При ній був відкритий шпиталь для православних підданих князя у кількості 30 осіб. У віданні дозорці шпиталю спочатку знаходилася і школа (з 1591 р. й надалі в документах згадується троїцький священик Никандро) Рафальский Л. Свято-Троицкий храм, бывший в г. Остроге на Волыни // ВЕВ. 1883. № 23. С. 669−681. № 24. С. 696−707; Вихованець Т. Острозькі храми ХУІ — середини ХУІІ ст. С. 174−175. Крім того, в місті була церква Параскеви-П'ятниці (про неї йдеться в документі 1542 р., де назване й ім'я священика — Гриня П’ятницького) Вихованець Т. Параскево-П'ятницька церква в Острозі // Кобудь. Костянтинів. Старокостянтинів. Історія, археологія, культура, архітектура. Старокостянтинів, 2006. С. 333; Його ж. Острозькі храми ХУІ — середини ХУІІ ст. С. 171. та ще не менше п’яти-шести храмів: Іоанна (Богослова?), Бориса і Гліба (згадується в джерелах з першої половини ХУІ ст., на 1603 р. її священиком був Сава), Михаїла, Онуфрія (згадується з другої половини ХУІ ст. у Новому місті), Воскресенська (відома з другої половини ХУІ ст., в 1591 р. її священиком був Григорій), можливо, Василія Великого та Преображенська, а також монастир Чесного Хреста (згадується з першої половини ХУІ ст., ймовірно, знаходився у місцині Монастирок між Острогом та Розважем, на початку ХУІІ ст. й до 1605 р. його ігуменом був Василь Красовський Масло Чорнобривець, майбутній настоятель київського Кирилівського монастиря).

Як бачимо, посвяти острозьких храмів відбивали як головні культи (Успіння, Трійці, Воскресіння, Преображення), так і особливо шановані (Св. Миколая, Архангела Михаїла, Св. Василія, Св. Іоанна Богослова), а також спеціальні (Св. Онуфрія, Св. Параскеви, Свв. Бориса і Гліба). З усіх храмів лише Василіївський та Іоаннівський могли бути тезоіменитими князям острозьким, інші ж відбивали систему поширених в Україні, й зокрема на Волині найпопулярніших культів. Інтерпретація цієї «системи» можлива лише за умови контекстного порівняння з іншими резиденціями та загальною картиною поширення культів святих і двунадесятих свят у цю добу, що потребує спеціального дослідження. Втім, зазначимо, що острозький «набір» посвят прямо не взорувався ні на Афон, ні на Святу Землю чи інші сакральні центри Християнського Сходу (з огляду на усталене спілкування та зв’язки Острозького з цими центрами та їх чільними діячами), а був закоріненіший у руську і, конкретніше, волинську традицію. Усі острозькі храми завдяки їх доброму майновому забезпеченню Теодорович Н.И. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. Почаев, 1890. Т. 2. С. 642−644, 661−669; Вихованець Т. Острозькі храми ХУІ — середини ХУІІ ст. С. 167−175; Тесленко І. Парафіяльний поділ та церковне землеволодіння в Острозькій волості за часів Василя-Костянтина Острозького (15 741 608) // Наукові записки Національного університету «Острозька Академія». Історичні науки. Вип. 13. Острог, 2008. С. 207; Атаманенко В.Б. Джерела вивчення фундаційної діяльності князів Острозьких // Вісник Нетішинського краєзнавчого музею. Вип. 2−3. Нетішин, 2003/2004. С. 7−8; Його ж. Волинські маєтності Острозьких: склад та структура // Наукові записки Національного університету «Острозька Академія». Історичні науки. Вип. 13. Острог, 2008. С. 273. Описи Острожчини другої половини ХУІ — першої половини ХУІІ століття. С. 95. створювали картину «золотоглавого» Острога, що підкреслювало «боголюбіє» князів Острозьких та їх традиційну фундаторську функцію.

Проте, окрім сакруму, котрий вказував на перебування Господньої благодаті над Острогом, місто було населене людьми, котрі потребували «земної» інфраструктури.