Демографія штучно викликаної людської катастрофи: масовий голод 1932-1933 рр. в Україні

ДЕМОГРАФІЯ ШТУЧНО ВИКЛИКАНОЇ ЛЮДСЬКОЇ КАТАСТРОФИ: МАСОВИЙ ГОЛОД 1932;1933 рр. В УКРАЇНІ

Вивчення людських катастроф посідає окреме місце в демографічних дослідженнях. Катастрофи, які мають широкомасштабні наслідки для населення, поділяються на два типи: природні й штучні. Прикладами природних катастроф є голод внаслідок посухи або епідемії, смерті від природних катаклізмів як-от мегавулканічні виверження, землетруси, а також спалахи пандемій вірусного грипу. До штучних катастроф належать війни і революції. Окремим випадком штучних техногенних катастроф є катастрофи, які за ґенезою можна віднести до соціальної інженерії, тобто причинами яких є системні прорахунки й помилки з боку влади або навмисне нищення населення з метою фундаментальної трансформації суспільства згідно з конкретним ідеологічним сценарієм. Обидва типи катастроф були широко висвітлені в демографічній літературі. Окрім значних людських втрат і матеріальних збитків вони часто мають глибокі довгострокові наслідки у політичній, геополітичній і соціальній сферах [1].

Великий голод 1932—1933 років — Голодомор — є складовою низки катастроф, що відбулися в Україні протягом першої половини ХХ-го сторіччя, разом з голодом 1921—1923 та 1946—1947 років. Голодомор є прикладом катастрофи, викликаної саме людським фактором, тоді як голод 1921—1923 та 1946—1947 рр. є комбінацією природної та соціальноінженерної катастроф.

Голод у 1932—1933 рр. охопив різні регіони Радянського Союзу, а не лише радянську Україну. Він став наслідком жорсткої реалізації двох напрямів політики сталінського режиму: надзвичайно амбіційної та прискореної програми індустріалізації та примусової колективізації селянських господарств. Програма індустріалізації вимагала збільшення виробництва продуктів харчування для робітників у містах, кільксть яких швидко зростала, а також для експорту зерна з метою отримання валюти, необхідної для імпорту приладів і технічних засобів. При цьому селян змушували вступали в колгоспи, щоб забезпечити контроль держави над виробництвом продуктів харчування. Маючи на меті зламати опір селян колективізації, заможних господарів (куркулів) депортували у віддалені регіони Радянського Союзу і фізично знищили їх як соціальний клас. Опір колективізації призводив до жорстокого покарання, і це було частиною політики сталінського уряду.

Для забезпечення потреб індустріалізації та експорту було затверджено дуже високі плани хлібозаготівель. Неспроможність багатьох селян-одноосібників та колективних господарств виконати надмірні плани з поставки збіжжя призвела до конфіскації усього зерна, а в багатьох випадках — до конфіскації усіх продуктів харчування. Наслідком таких дій стало поширення голоду в 1932 році і екстраординарний підйом смертності у першій половині 1933 року [2, 3].

Дослідження показують, що серед республік Радянського Союзу Україна має найбільшу кількість смертей від голоду, а за рівнем втрат у розрахунку на 1000 населення вона посідає друге місце після Казахстану [4]. Аналіз історичних документів свідчить, що голод в Україні, а також на Кубані (Російська РФСР) поєднує національний та етнічний компоненти, оскільки каральні директиви й акції проти населення цих регіонів були сплановані зумисно. Таким чином, голод, організований радянською державою, мав і додаткову ціль: придушити й поступово знищити незалежно мислячих українських селян, що фактично означало ліквідацію національної ідентичності українців [2, 5].

Деякі історики поділяють голод в Україні 1932—1933 років на два періоди. Протягом першого періоду, а це більша частина 1932 року, мав місце загальний голод, який охопив кілька регіонів Радянського Союзу і був наслідком колективізації та часткової або повної конфіскації зерна. Другий період, кінець 1932 — перша половина 1933 р., характеризується стрімким підйомом рівня смертності, що стало результатом надзвичайно жорстких заходів: конфіскація не лише зерна, але й усіх харчових запасів, закриття кордонів з Росією та Білоруссю з метою запобігання виїзду селян за кордон у пошуках їжі, а також повна ізоляція деяких сіл та районів. Це були каральні заходи, спрямовані на те, щоб змусити селян віддати зерно, яке вони могли сховати, або вже отримали від місцевої влади, або нібито вкрали у держави, і змусити їх вступити до колгоспів, а також з метою переслідування «ворогів держави». Голод використовувався як інструмент терору проти селян [2, 5, 6].

Хоча оцінці втрат населення внаслідок Голодомору приділено багато уваги, дотепер немає консенсусу щодо точних цифр. Доволі розповсюджена оцінка прямих втрат населення України від голоду 1932— 1933 рр. на рівні 10 млн осіб є сумнівною, оскільки ґрунтується на непідтверджених свідченнях [7]. Оцінки, які базуються на демографічних даних, лежать в межах від 2,6 до 5 млн [8, 9, 61].

Є кілька причин такого широкого діапазону наукових оцінок втрат населення. Протягом багатьох років радянський уряд блокував доступ до необхідної статистичної інформації, що ускладнювало вивчення наслідків голоду. Обмежений доступ до даних унеможливлював точну оцінку демографічних втрат і, як наслідок, треба було використовувати у розрахунках ширший міжпереписний період замість періоду голоду 1932—1933 років. Це означає, що дослідники не могли провести окремі оцінки прямих (надлишок смертей) і непрямих (дефіцит народжень) втрат. Окрім цього, проблемним було питання відокремлення дуже вагомого фактору міграції від прямих втрат населення [8—11]. Якість даних оцінювали рідко, а статистичну інформацію використовували переважно без будь-якої корекції.

Після відкриття архівів у колишньому Радянському Союзі наприкінці 1980;х рр. дослідники отримали доступ до статистики, необхідної для точніших оцінок втрат населення унаслідок Голодомору. Упродовж наступних двох десятиліть було досягнуто значного поступу у сфері досліджень демографічних наслідків Великого голоду 1932—1933 років, але отримані результати значно розрізняються [12—25; 61]. Залишилися проблеми з оцінкою сальдо міграції, що імовірно призводило до завищення або заниження надлишкової смертності. Так, С. Максудов у 1989 р. оцінив сальдо міграції в Україні у 600 тис. осіб за період 1927—1938 років. У подальших дослідженнях його оцінки коливаються від 200 тис. до —807 тис. протягом 1927—1936 років [15, 17]. За оцінкою С. Кульчицького міграція становить—1,3 млн осіб у 1927—1938 роках, тоді як згідно з Валлєном та співавторами (2002) вона досягає —930 тис. за той самий період [26, 61]. Окремі оцінки непрямих втрат (дефіциту народжень) коливаються від 1,1 до 1,3 млн [12, 18, 61]. Унаслідок поступового розширення доступу до більш детальної демостатистичної інформації стало можливим використання методу демографічної реконструкції для оцінки прямих втрат за віком і статтю та непрямих втрат за статтю (Андрєєв та співавтори (1990, 1998) — для Радянського Союзу та Росії; Валлєн та співавтори (2002) — для України) [27,28, 61].

Мета даної роботи полягала не лише у проведенні більш точної оцінки втрат від голоду, а й у створенні надійної демографічної бази для історичного аналізу цього періоду. Ми провели оцінку щорічних непрямих (дефіцит народжень) і прямих (надлишок смертей) втрат за віком і статтю окремо для міського й сільського населення України на основі демографічної реконструкції. При цьому статистичні дані, що використовувалися, були ретельно опрацьовані й перевірені на предмет якості й (у разі необхідності) відкориговані. Розрахунок прямих демографічних втрат уточнено за рахунок більш обґрунтованих оцінок сальдо міграції населення України. Результати оцінки втрат населення внаслідок голоду у міських поселеннях та сільській місцевості виявили значні відмінності у рівні та динаміці прямих і непрямих втрат. Це дає підставу припустити, що фактори, відповідальні за ці розбіжності, також є різними.

Дані. У табл. 1 наведено перелік статистичних даних, які використано для аналізу, та їхні джерела. Окрім підсумків переписів 1926, 1937 і 1939 років, а також обліку міського населення 1931 року, у нашому розпорядженні були практично повні динамічні ряди народжених і померлих у міських поселеннях та сільській місцевості за період між переписами 1926 і 1939 років. Ми також змогли заповнити деякі прогалини у наявному масиві демостатистичної інформації завдяки даним, знайденим в особистому архіві відомого українського демографа Юрія Корчак-Чепурківського.

Таблиця 1.

Перелік даних, використаних у дослідженні.

Примітка: усі дані за 1926—1928 рр. були скориговані для врахування приєднання району Миропілля до України у 1928 році; * міський облік населення 1931 року.

Джерело: переписи населення: архівні дані і матеріали переписів [29—33]. Народжуваність: перепис і архівні дані [34—36]. Смертність: перепис і архівні дані [34, 35, 37]. Смертність дітей у віці до одного року: перепис, архівні дані [34, 35, 38]. Таблиці смертності й тривалості життя: авторські розрахунки. Міграція: архівні дані [39] і табл. 4. Адміністративно-територіальні перетворення: публікації [32, 40—44].

Дані, використані у цьому дослідженні, охоплюють: щорічні загальні числа народжень і смертей та помісячні дані про народження і смерті у 1926—1939 рр.; розподіл народжених за віком матері і розподіл померлих за віком і статтю за усі роки окрім 1932 р.; відомості про померлих дітей у віці до одного року за статтю, місяцем смерті і кількістю прожитих днів і місяців за усі роки, окрім 1932 року. Було опрацьовано й систематизовано офіційну статистику міграції міського населення та відомості про різні міграційні потоки сільського населення, доступні з архівних документів та публікацій дослідників. Ми також проаналізували документи й публікації, які описують організацію та якість проведених переписів населення та оцінку їх результатів, у тому числі щодо фальсифікованих підсумків перепису 1939 року.

Це дослідження проведено для України у її політико-адміністративних межах станом на дату проведення перепису 6 січня 1937 року, коли до її складу належали сім адміністративних областей та Молдавська АСРР. Кримська АРСР та західні області не входили до складу радянської України.

Корекція підсумків переписів населення 1926, 1937 і 1939 років та міського обліку населення 1931 року. Перепис 1926 року. Радянський перепис населення України 1926 р. відбувся у відносно сприятливих спокійних умовах і за висновками багатьох дослідників був ретельно підготовлений і проведений на якісному професійному рівні [29, 45, 46]. Разом із тим, мали місце проблеми, типові для переписів того часу, як-от: недооблік дітей раннього віку та вікова акумуляція [27, 47, 48]. Ми скористалися методикою оцінки недообліку дітей віком 0—4 роки під час перепису 1926 року, розробленою Ю. Корчаком-Чепурківським [45]. Зокрема, ми порівняли кількість зареєстрованих під час перепису дітей віком 1,2, 3 і 4 роки з відповідною очікуваною кількістю тих, хто дожив до перепису із числа народжених у 1922—1926 роках, і таким чином оцінили недооблік на рівні 6% для дітей віком 0—4 роки (табл. 2, кол. 3).

Таблиця 2.

Корекція підсумків переписів населення України 1926 та 1937 років.

Необхідно зазначити, що військовослужбовці під час перепису 1926 р. були зареєстровані за місцем дислокації, а цивільне населення переписувалось за місцем проживання. Оскільки військові гарнізони, зазвичай, розміщувалися у містах, це призвело до викривлення вікового складу міських чоловіків. У зв’язку з цим виникла потреба у перерозподілі чисельності військовослужбовців. Припустивши, що в Україні частка тих, хто служив у лавах армії, була такою ж, як і частка її цивільного чоловічого населення в СРСР, тобто 19% або 121 тис. осіб, ми перерозподілили цю чисельність військовослужбовців між міським і сільським населенням пропорційно до їх частки у загальній чисельності населення республіки (табл. 2, кол. 2) Остаточну чисельність міського й сільського населення в 1926 р. отримано в результаті додавання чисельності цивільних та військовослужбовців відповідно до їх вікового складу. Припускаючи, що недообліку збройних сил під час перепису не було, поправка до чисельності цивільного населення України становить 0,8%, у тому числі 0,6% у міських поселеннях та 0,9% у сільській місцевості (табл. 2, кол. 7).

Перепис 1937року. Перепис населення 1937 р. — перший перепис, проведений після Великого голоду, зафіксував значні людські втрати України. Він показав, що чисельність цивільного населення виявилась значно меншою за прогнозні оцінки ЦУНГО і навіть меншою за чисельність населення згідно з переписом 1926 року. Це стало причиною того, що радянський уряд оголосив перепис 1937 р. дефектним, а його організатори були страчені або ув’язнені [49, 50]. Через так звані помилки в методології та прорахунки в організації проведення перепису його підсумки були дискредитовані, а певна їх частина знищена.

Лише в кінці 1980;х рр., коли відкрили доступ до архівів, стало відомо, що перепис 1937 р. був проведений цілком коректно [50—53]. Відсутність переписних даних про статево-віковий склад населення України не дає змоги оцінити поправку на недооблік дітей віком 0—4 роки у 1937 році [31]. Оцінки недообліку загальної чисельності населення СРСР під час перепису 1937 р., виконані як організаторами самого перепису (І. Краваль, М. Курман), так і різними дослідниками, лежать у межах від 0,3 до 1,2% (для всього населення) [48, 52, 53]. Поправка на недооблік для населення СРСР в цілому і для Росії за оцінкою Андрєєва та співавторів (1990) становить 0,43% [27]. Оскільки у нас немає окремих гіпотез щодо недообліку населення для України, цю поправку Андрєєва було використано для корекції чисельності населення України, у тому числі міського й сільського.

Перерозподіл військовослужбовців було здійснено за тією ж методикою, що і для перепису 1926 року. Невідомих за віком розподілено пропорційно до вікової структури цивільного населення згідно із переписами 1926 і 1937 років. Згладжування вікової структури населення з метою усунення вікової акумуляції в обох переписах проведено за допомогою методу Паєвського [54]. За нашою оцінкою, поправка до чисельності цивільного населення у 1937 р. становить 0,4% у міських поселеннях та сільській місцевості (табл. 2, ст. 7).

Перепис 1939 року. У 1990 р. стало відомо, що підсумки радянського перепису 1939 року, який упродовж багатьох років вважався «зразковим», насправді були навмисно фальсифіковані. Порівняння офіційно опублікованих підсумків перепису та архівних даних виявили значні розбіжності між ними, що дало змогу дослідникам встановити складові фальсифікації, проведеної для того, щоб приховати втрати населення, задокументовані переписом 1937 року [55]. Застосовано такі два основних види фальсифікацій: 1) завищені поправки на недооблік і контрольні бланки; 2) перерозподіл переписних листів ув’язнених для того, щоб приховати справжні місця розташування концтаборів. Дані про спецконтингенти (ув'язнені, спецпоселенці та військовослужбовці) та оцінка поправок на недооблік і контрольні бланки (за Андрєєвим та співавторами, 1990) дозволили нам виконати детальне коригування підсумків перепису 1939 р., описане у Додатку 1 [27, 30, 56]. Як показано у табл. А1 в Додатку 1, загальна чисельність населення України у 1939 р. внаслідок фальсифікації була завищена на 2,6%, в тому числі на 1,2% для міського населення і на 3,6% для сільського населення.

Міський облік населення 1931 року. Підсумки міського обліку населення 1931 р. були скориговані на недооблік дітей віком 0—4 роки. Оскільки в офіційних звітах вікова структура міського населення у 1931 р. представлена у розрізі лише укрупнених вікових груп, ми скористалися оцінкою чисельності міського населення за статтю і однорічними віковими групами із особистого архіву Ю. Корчака-Чепурківського [35]. Після внесення усіх поправок чисельність населення за підсумками трьох переписів та міського обліку було пересунуто за статтю і віком на 1 січня відповідного року.

Корекція статистики природного руху населення. Корекція статистики природного руху населення України базувалась на щорічних зареєстрованих числах народжених і померлих у 1927—1938 рр. у міських поселеннях та сільській місцевості, а також даних щодо повікового розподілу померлих за статтю і віком та народжених за віком матері за усі роки (окрім 1932). Дані, відсутні за 1932 р., були розраховані на основі екстраполяції відповідних повікових показників у 1927—1931 роках [34, 36, 37].

Для корекції статистики природного руху населення у кризові (1932—1934) та некризові (1927—1931 та 1935—1938) роки були використані різні методичні підходи. Треба підкреслити, що 1934 рік належить до кризового періоду голоду, оскільки: а) помісячний аналіз смертності виявив достатньо високий рівень смертності населення у 1934 р., що перевищував відповідні показники 1935 і 1936 рр.; б) як буде показано далі, рівень непрямих втрат, тобто дефіциту народжень, у 1934 р. був так само високим, як і в 1933 році.

Загальна схема корекції статистики природного руху населення України представлена у табл. 3. Вона охоплює три основні етапи: 1) корекція трьох компонентів (смерті дітей у віці до одного року; народжені; померлі у віці один рік і старше) для міського і всього населення у некризові роки і для міського населення у кризові роки; 2) корекція народжень і смертей у віці до одного року для всього та сільського населення у кризовий період; 3) корекція смертей у віці один рік і старше для сільського населення протягом кризових років. На першому етапі було скориговано смерті дітей у віці до одного року, оскільки подальші поправки до народжень і смертей у віці один рік і старше базуються на скоригованій кількості смертей серед немовлят. Як частина першого етапу, зазначені три компоненти для сільського населення у некризові роки обчислено як різницю між відповідними показниками для всього і міського населення. На другому етапі, після корекції загальної кількості народжених у кризові роки, поправки до числа померлих немовлят розраховувались як функція відповідних поправочних коефіцієнтів для народжень. Частиною другого етапу став розрахунок скоригованої кількості смертей у віці до одного року та народжень для сільського населення як різниці між відповідними скоригованими показниками для усього і міського населення. На третьому етапі, коли вже була проведена оцінка смертей у віці один рік і старше для сільського населення у кризові роки, було обчислено скориговану кількість смертей у віці один рік і старше для всього населення як сума відповідних показників для міського й сільського населення.

Таблиця 3.

Загальна схема корекції статистики природного руху населення України.

Корекція загального числа народжених і померлих. Корекція статистики смертей у віці до одного року базується на емпіричній залежності, встановленій Хоменко і Кольнер (1930), для України порівняно з Угорщиною — країною, де режим смертності немовлят був подібний до встановленого в Україні, але статистика була кращою [57]. Обчислення недообліку для чисел народжених і померлих у віці один рік і старше проведено на основі поправок, розрахованих для смертей серед дітей віком до одного року. При цьому поправочний коефіцієнт для народжень був обчислений Ю. Корчаком-Чепурківським (1929), а для смертей у віці один рік і старше — ЦСУ СРСР [58, 59].

До загального числа смертей у 1937 та 1938 рр. ми внесли додаткову поправку на жертв Великого терору. Зокрема, близько 97% із 149,7 тис. осіб, страчених в Україні протягом терору, загинуло в 1937—1938 роках [60]. Помісячний аналіз числа померлих вказує на те, що ці смерті не були враховані в офіційній статистиці смертності; тому ми додали їх до скоригованого загального числа смертей у віці один рік і старше в 1937 та 1938 роках.

На другому етапі ми обчислили скориговану кількість народжених для всього населення, використовуючи різні підходи для 1932—1933 і 1934 років. Так, поправку для числа народжених у 1932 і 1933 рр. було розраховано на основі екстраполяції загального коефіцієнта народжуваності та його добутку з відповідною чисельністю жінок 15—49 років. Поправку для числа народжених у 1934 р. виведено шляхом ретроспективного пересування зареєстрованих під час перепису 1939 р. дітей віком чотири роки. Для корекції кількості смертей у віці до одного року для всього населення використано поправочні коефіцієнти для народжень, розраховані КорчакомЧепурківським (1929) та Хоменко і Кольнер (1930) [57, 58].

Скориговане число смертей у сільській місцевості в 1932—1934 рр. отримано як різницю між відповідними показниками смертей для сільського населення за весь міжпереписний період та у 1927—1931 і 1935—1939 роках. Різниця між скоригованим і офіційно зареєстрованим числами померлих дає нам загальну кількість незареєстрованих смертей протягом кризових років. Віднявши від неї число незареєстрованих смертей серед дітей у віці до одного року отримуємо кількість смертей у віці один рік і старше, що не потрапили в офіційну звітність. Цю кількість незареєстрованих смертей у віці один рік і старше було розподілено по окремих роках пропорційно до відповідних щорічних чисел померлих в 1932, 1933 і 1934 роках.

Розподіл скоригованого числа смертей у віці один рік і старше за віком і статтю. Загальну скориговану кількість смертей у віці один рік і старше, окрім 1933 року, було розподілено за віком і статтю відповідно до вікового складу зареєстрованого числа смертей. На основі цих даних і скоригованої чисельності населення за переписами було побудовано таблиці смертності у 1927 і 1939 рр. окремо для міського, сільського і всього населення.

Беручи до уваги масштабну смертність 1933 р., оцінка повікового профілю померлих у цьому році потребувала застосування окремих підходів. Оцінивши основні складові рівняння демографічного балансу (народження, померлі і сальдо міграції) та виконавши пересування населення за віком і статтю від 1927 до 1932 року, ми отримали розподіл населення за статтю і віком на початок 1933 року. Ретроспективне пересування від 1939 до 1934 року дало нам змогу розрахувати віковий склад населення на початок 1934 року. Різниця між показниками чисельності населення у віці один рік і старше на початок 1933 і 1934 рр. становить суму числа померлих і сальдо міграції у 1933 році. Віднявши від цього числа повікове сальдо міграції (див. наступний розділ), ми отримали розподіл смертей у віці один рік і старше за однорічними віковими групами. Такі розрахунки було проведено для міського і всього населення. Розподіл померлих за віком і статтю для сільського населення було обчислено як різницю між відповідними показниками для всього і міського населення.

Література

• 1. Smil V. Global Catastrophes and Trends — The Next Fifty Years. Cambridge, MA: The MIT Press, 2008.
• 2. Кульчицький С. В. Голодомор 1932 — 1933 рр. як геноцид: труднощі усвідомлення. К.: Наш час, 2007. 424 с.
• 3. Воловина О. Помісячний розподіл демографічних втрат внаслідок голоду 1933 року в Україні // Голод в Україні у першій половині ХХ століття: причини та наслідки (1921;1923, 1932;1933, 1946;1947). Матеріали Міжнародної наукової конференції. (Київ, 20−21 лист. 2013 р. / Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України, Інститут історії України НАН України, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Національний університет «КиєвоМогилянська академія». К., 2013. С. 233−242.
• 4. Rudnytskyi O., Levchuk N, Wolowyna O., Shevchuk P. 1932;33 Famine Losses within the Context of the Soviet Union // Famines in European Economic History: The Last Great European Famines Reconsidered Curran D., L. Luciuk, and A. Newby (eds.). New York: Routledge (Explorations in Economic History), 2015. P 192−222.
• 5. Graziosi, A. Stalinism, Collectivization and the Great Famine. Cambridge, MA: The Ukrainian Studies Fund, 2009.
• 6. US CUF (United States Commission on the Ukraine Famine). Investigation of the Ukrainian Famine 1932;1933: Report to Congress. Washington, DC: United States Government Printing Office. 1998.
• 7. Wolowyna O. The Famine — Genocide of 1932;33: Estimation of losses and demographic impact, The Holodomor Reader /Ed. B. Klid and A.J. Motyl. Edmonton and Toronto: Canadian Institute of Ukrainian Studies Press, 2012. P 59−64.
• 8. Conquest R. The Harvest of Sorrow: Soviet Collectivization and the Terror Famine.- New York and Oxford: Oxford University Press, 1986. 411 р.
• 9. Максудов С. Потери населения СССР. Benson, Vermont: Chelidze Publications, 1989. 298 р.
• 10. Кубійович В.М. Наукові праці. Т1 / За редакцією О. Шаблія. Львів: Фенікс, 1996. 800 с.
• 11. Максудов С. Демографічні втрати населення України в 1927;1938 роках / С. Максудов // Сучасність (Мюнхен). 1983. № 10. С. 32−42.
• 12. Рудницький О. П. Демографічні наслідки голоду 1932;1933 рр. в Українській РСР // Історія народного господарства та економічної думки Української РСР. К.: Наук. думка, 1990. С. 22−26.
• 13. Пирожков С. И. Трудовой потенциал в демографическом измерении. К.: Наук. думка, 1992. 180 с.
• 14. Максудов С. Демографічні втрати населення України у 1930;1938 роках // Український історичний журнал. 1991. № 1. С. 121−127.
• 15. Максудов С. Оцінка втрат населення України в роки колективізації // Філософська і соціологічна думка. 1992. № 4. С. 118—131.
• 16. Maksudov S. The influence of new data on the 1937 and 1939 censuses in the calculation of population decreases in 1926—1937 and 1939—1945. [Paper presented at the International Conference on the Soviet Population in the 1920s and 1930]. Toronto: Univ. of Toronto (January 27—29), 1995.
• 17. Максудов С. Некоторые проблемы изучения потерь населения в годы коллективизации // Проблемы народонаселения в зеркале истории / Под ред. В. В. Елизарова и И. А. Троицкой. М.: MAX Press, 2010. С. 371−399.
• 18. Кульчицький С., Максудов С. Втрати населення України від голоду 1922 р. // Український історичний журнал. 1991. № 2. С. 3−10.
• 19. Андреев Е. М., Дарский Л. Е., Харькова Т. Л. Население Сосетского Союза: 1922;1991. М.: Наука, 1993. 142 с.
• 20. Уиткрофт С. О демографических свидетельствах трагедии советской деревни в 1931;1933 гг. // Трагедия советской деревни. Коллективизация и раскулачивание, документы и материалы / Под ред. В. Данилова, Р. Маннинг, Л. Виолы. 2001. Т 3. М.: РОССПЭН. С. 866−887.
• 21. Уиткрофт С. Современные представления о природе и уровне смертности во время голода 1931;1933 гг. в Украине // Командири великого голоду: Поїздка В. Молотова і Л. Кагановича в Україну та на Північний Кавказ. 1932;1933 рр. / Під ред. В. Васильєва, Ю. Шаповала. К.: Генеза, 2001. С. 187−194.
• 22. MesleF. and J. Vallin (eds.). Mortalite et causes de deces en Ukraine au XX siecle [Mortality and causes of death in 20th century Ukraine]. Paris: Institute National d’Etude Demografique, 2003. 396 р.
• 23. Месле Ф., Валлен Ж. [За участю Школьникова В., Пирожкова С., Адамця С.] Смертність та причини смерті в Україні у ХХ столітті. К.: Стилос, 2008. 416 с.
• 24. Mesle F. and J. Vallin (eds.). Mortality and causes of death in 20th century Ukraine.- New York: Springer, 2012. (English translation of Mesle and Vallin 2003).
• 25. DaviesR. W., WheatcroftS. The Years of Hunger: Soviet Agriculture, 1931;1933. London: Palgrave Macmillan, 2009. 555 р.
• 26. Кульчицький С. В., Єфіменко Г. Г. Демографічні наслідки голодомору 1933 р. в Україні. Всесоюзний перепис 1937 р. в Україні: документи та матеріали. К.: Інститут історії України, 2003. 147 с.
• 27. Андреев Е. М., Дарский Л. Е., Харькова Т. Л. История населения СССР 1920;1959 гг. М.: НИИ Госкомстата СССР, 1990. 199 с.
• 28. Андреев Е. М., Дарский Л. Е., Харькова Т. Л. Демографическая история России: 1927;1959. М.: Информатика, 1998. 187 с.
• 29. Всесоюзний перепис 1926 року. Українська РСР. Том 11, 12, 13. М.: ЦСУ СРСР, 1929.
• 30. Всесоюзная перепись населения 1939 года. Основные итоги / Отв. ред.: Ю. А. Поляков. М.: Наука, 1992. 256 с.
• 31. Жиромская В. Б., Поляков Ю. А. Всесоюзная перепись населения 1937 года: Общие итоги. М.: РОССПЭН, 2007. 320 с.
• 32. Підсумки обліку міської людності УРСР 1931 року. Харків: Народне господарство та облік, 1933. 213 с.
• 33. РГАЕ. Российский государственный архив экономики. Фонд 1562. Опись 336. Дело 604; Фонд 1562. Опись 329. Дело 279.
• 34. Природний рух населення України в 1924;1929 рр. // Статистика України. № 106, 117, 154, 169, 193, 213. Харків: ЦСУ УСРР, 1927;1932.
• 35. Науковий архів Ю.О. Корчака-Чепурківського (Зберігається в ІДСД НАН України).
• 36. РГАЕ. Российский государственный архив экономики. Фонд 1562. Опись 20. Дело 41, 43, 59, 80, 121; Фонд 1562. Опись 329. Дело 20, 54, 134, 256, 260, 264.
• 37. РГАЕ. Российский государственный архив экономики. Фонд 1562. Опись 20. Дело 41, 46, 62, 86, 88, 125, 153, 155; Фонд 1562. Опись 329. Дело 22, 23, 56, 57, 134, 256, 260.
• 38. РГАЕ. Российский государственный архив экономики. Фонд 1562. Опись 20. Дело 46, 61, 86, 88, 125, 155; Фонд 1562. Опись 329. Дело 22, 23, 56, 57.
• 39. РГАЕ. Российский государственный архив экономики. Фонд 1562. Опись 20. Дело 20, 22, 27, 29, 30, 34, 38, 73, 75, 76, 118, 143, 145, 147.
• 40. Адміністративно-територіальний поділ УСРР за станом на 1 грудня 1933 року.- Харків: Вид. ВУЦВК: Радянське будівництво і право, 1933. 176 с.
• 41. Довідник адмінтерподілу УСРР за станом на 15 грудня 1935 р. К.: Радянське будівництво і право, 1936. 228 с.
• 42. Административно-территориальное деление союзных республик на 1 октября 1938 г. М.: Изд. Власть Советов, 1938. 329 с.
• 43. Административно-территориальное деление союзных республик на 1 марта 1939 г. М.: Ведомости Верховного Совета РСФСР, 1939. 298 с.
• 44. Районные центры и административно-территориальное деление СССР на 1 октября 1936. М.: ЦУНХУ СССР, 1936.
• 45. Корчак-ЧепурківськийЮ.О. Спроба аналізу переписних чисел малих дітей на Україні // Вісник статистики України. 1928. № 2. С. 153—158.
• 46. Ptoukha M. La population de l’Ukraine jusqu’en 1960 // XIXe session de l’Institut International de Statistique. Tokyo, La Haye, 1930.
• 47. Lorimer F. The population of the Soviet Union. // League of Nations Population Series. Geneva: League of Nations, 1946. 289 р.
• 48. ЖиромскаяВ.Б. Демографическая история России в 1930;е гг.: Взгляд в неизвестное / Отв. ред.: Ю. А. Поляков. М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2001. 280 с.
• 49. Цаплин В. В. Статистика жертв сталинизма в 30-е годы // Вопросы истории. 1989. № 4. С. 175−181.
• 50. Волков А. Г. Перепись населения СССР 1937 года. История и материалы // Экспрессинформация. Серия «История статистики». Вып. 3−5 (часть II). М., 1990. С. 6−63.
• 51. Тольц М. С. Репрессированная перепись // Родина. 1989. № 11. С. 56—61.
• 52. ToltsM. The Soviet Censuses of1937 and 1939: Some Problems of Data Evaluation. // Paper presented at the International Conference on the Soviet Population in the 1920s and 1930. Toronto: Univ. of Toronto, 27—29 January 1995 [Revised as of May 30, 2009], 1995. [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.academia.edu/1 522 451/The_Soviet_Censuses_of_1937_and_1939_Some_Problems_of_Data_Evaluation (accessed on May 19, 2014).
• 53. Лившиц Ф. Д. Перепись населения 1937 года // Демографические процессы в СССР / Под ред. А. Г. Волкова. М., 1990. С. 174—207.
• 54. Венецкий И. Г. Математические методы в демографии. М.: Статистика, 1971. 296 с.
• 55. Жиромская В. Б. Всесоюзные переписи населения 1926, 1937, 1939 гг.: история подготовки и проведения // История СССР. 1990. № 3. С. 84—103.
• 56. Симченко Ю. Перепись 1939 года, документальные источники ЦГАНХ СССР. Часть 1—15. М.: Институт этнологии и этнической антропологии АН СССР, 1990.
• 57. Хоменко А., Кольнер Р. Сучасна смертність немовлят в УСРР. Харків: Господарство України, 1930. 68 с.
• 58. Корчак-Чепурківський Ю.О. Таблиці доживання і сподіваного життя людності УСРР. 1925— 1926. Харків: ЦСУ УСРР, 1929. VIII, 96 с.
• 59. Центральний державний архів вищих органів влади та управління (ЦДАВО) України. Фонд 582. Опис 11. справа 152, 201,202,274.
• 60. Нікольський В. М. Репресивна діяльність органів державної безпеки в Україні (кінець 1920;х — 1950;ті рр.). Історико-статистичне дослідження. Донецьк: Вид. Донецьк. нац. ун-та, 2003. 624 с.
• 61. Vallin J., F. Mesle, S. Adamets, S. Pyrozhkov. A new estimate of Ukrainian population losses during the crises of the 1930s and 1940s. // Population Studies. 2002. 56 (3). P. 249—264.
• 62. РГАЕ. Российский государственный архив экономики. Фонд 1562. Опись 336. Дело 604; Фонд 1562. Опись 329.
• 63. Вестник статистики. / ЦСУ УСРР. 1956. № 6.
• 64. Кокурин А. И., Петров Н. В. ГУЛАГ: структура и кадры // Свободная мысль. 2000. № 3. С. 105—123.
• 65. РГАЕ. Российский государственный архив экономики. Фонд 1562. Опись 329. Дело 279.
• 66. Bewegung der Bevoelkerung der Zander der ungarischen heiligen Krone im Jahre 1901—1918 // Ungarische Statistische Mitteilungen. Neue Serie. Band 7, 22, 32, 46, 50, 70.