Торгово-экономические зв'язку Київської Руси

2УНИВЕРСИТЕТ 3 2РЫНОЧНОЙ ЕКОНОМІКИ 3 2СОЦИАЛЬНОЙ 2ПОЛИТИКИ І ПРАВА ——————————————————————— Реферат П Про До У Р З У «ІСТОРІЯ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА «Тема: «Торгово-економічні зв’язку Київської Русі «Сповнив: студент 1 курсу 2МОРДВИНОВ 0 2Алексей Васильович 103 навчальна група ————————————————————————————- Москва 20 000 2П Л, А М 21. Розвиток економіки Київської Русі. 22. Економіко-географічне становище Київської Русі 23. Розвиток торгових шляхів 24. Укладання.

Київська Русь — так називають історики держава древніх славянс IX по XI ст. з центром у місті Київ. Однак у поняття Київська Русьвходит не лише місто Київ із околишніми землями, але й міста ипоселения східних слов’ян — предків українців, білорусів, і росіян. Давні слов’яни жили сімейними (дровищі), і сусідськими общинами. Основой господарської життєдіяльності древніх слов’ян було земле-делие. Єврейський мандрівник на той час Ибн-Якуб повідомляє, що «слов'янська земля рясна різного роду життєвими припасами, що сла-вяне — народ господарський й роблять землеробством стараннішими, ніж ка-кой-либо іншого народу. Араб Ибн-Русте (перша половина XX ст.) расска-зывая про жнив слов’ян, дає своїм розповіддю зрозуміти, що земледельчес-кие продукти були їх головною поживою. Особливо вони любили просо, про чёмговорят також Маврикій і Лев Діакон. У Льва ми зустрічаємо звістка, чтоимператор Цимисхий за договором зі Святославом 971 рік дозволив Русипривозить до Греції хліб продаж. Хліб і м’ясо — звичайна жертваславян, за словами Костянтина Багрянородного, отже, і пожива і, ко-нечно нова, а дуже стара, оскільки жертовний ритуал є ос-вященная віковими звичаями традиція. У VIII — IX ст. відбувається великий приплив маси слов’янських пере-селенцев до області Дніпра. Це було лише територіальне переме-щение, але і економічне подія величезної ваги, перевернувшеепрежний порядок. Слов’янам з’явилася можливість розвивати торговлю, чему також чимало сприяло доминировавшее просторі междуВолгой і Дніпром Хазарське держава, де цей рід діяльності пре-обладал.

Розселившись Дніпром та її притокам самотніми укрепленнымидворами, східнослов'янські поселенці стали налагоджувати обмін товарами. Среди однодворок з’явилися дрібні збірні торгові пункти, де обмени-вались, торгували виробленим продуктом. Такі збірні місця называ-лись цвинтарями. Ці дрібні сільські ринки вели до більшим, обра-зовавшимся на особливо пожвавлених торгових шляхах, що з внешнейЧерноморско-Каспийской торгівлею. Більше важливі цвинтарі служили місцем збору данини і відправлення су-дебных справ. Тому сьогодні ще раніше виникнення внутрішнього централизующегоправительства вони почали адміністративними і судовими округами, т. е.территориальными урядовими організаціями. Будучи торговымицентрами і складськими пунктами для реаліях довкола них промышленныхокругов, граючи роль адміністративних і судових установ, головні по-госты самостійно управляли своїми округами. Нарешті, найголовніші - 4 -цвинтарі завдяки вигодам місцеположення у процесі торгівлі, промыш-ленного і охорони культурної обміну зросли міста із значенням волостныхцентров.

У цих двох містах міцнішала становище князів, бояр і купців. Важнымнаправлением державної діяльності був збут результатів по-людья. Зовнішня торгівля Русі була прямим продовженням збору кня-жеской ренти у підпорядкованих Києву землях. У розмаху торгових предприя-тий, у тому організаційної злагодженості і тією потужної підтримці, которойони користувалися зі боку великокняжого війська, чувствоваласьмощь державного організму Київської Русі. Кожну весну вона экс-портировала безліч товарів, зібраних упродовж шести месяцевкругового полюдья. Збирачі данини ставали мореплавцями, участникамисухопутных торгових маршрутів, воїнами, отражавшими нападу охотни-ков до легкої наживи, купцями, продававшими російський товар і закупавши-ми чужій. лодії з воском, медом, хутрами та ін предметами експорту обыч-но споряджалися в заморські плавання у Києві чи найближчих щодо нього горо-дах на Дніпрі. Російських купців добре знали сході, у Центральній иСеверной Європі. Їх сухопутні каравани возили результати полюдья вБагдад та Індія. По Чорного моря російські військово-торгові експедиції хо-дили до Болгарії і Візантію. З VIII століття зав’язуються особливо енергійні зносини з арабами, точнее з тими народами Сходу, які увійшли до складу Арабського Кали-фата. Цей «арабський «період торгівлі тривав приблизно до Xв. У IX столітті паралельно з «арабської «торгівлею помітно оживляетсяторговля Русі з Візантією — спочатку з Корсунем, потім непосредственнос Константинополем.

Візантія прагнула навіть обмежити наплив русскихтоваров за свої ринки. Проте давньоруський держава, використовуючи во-енную силу, успішно протидіяло заподіяним ним самим перешкодам. Первыйпоход русів на візантійську столицю, коли «вирушили Аскольд і Дирвойной на греків… і взяли в облогу Царгород двомастами кораблів. «(Повестьвременных лет./под редакцією В. П. Андриановой — Перетц М. Л. 1950 р. Ч1страница 215.) — переконливий показник те, що в шістдесяті годыIX століття Русь була дужим і організованим північною сусідкою Византийс-кой імперії. Договори з греками 907 і 911 рр. як прикріплювали ус-пехи російського зброї, а й відбивали реальність історичного й будь-якого полити-ческого існування нового східноєвропейського держави — Киевс-кой Русі, здатного успішно відстоювати свої інтереси у міжнародних — 5 -відносинах. Одночасно зав’язуються стосунки з Західної Європою. Тор-говля з народами Сходу йшла переважно в Волзі і його притокам. Сверховьев Волги східні купці йшли далі до Балтийскому морю. «Самымзападным пунктом східної торгівлі був острів Готланд на Балтийскомморе.

У цьому острові, і шведською березі знайдено двадцять чотири ты-сячи арабських суцільних монет і чотирнадцять тисяч уламків, а визан-тийских близько двохсот. Величезна маса їх належить до X віці, частина — кIX і XI ст. Але тут знаходять підтримки та монети країн, що говорить опостоянных зустрічах у цьому острові західноєвропейських, византийских, и східних купців.

Безсумнівно тут торгували і росіяни купці. Самымсеверным пунктом цієї великої торгівлі були берега Балтийскогоморя, самим південним — візантійські володіння і Хазарське царство. Останнє була паразитарне держава, располо-женное між низов’ями Волги і Дону і країнами Кавказу. «(Б.А. Рыбаков, Русь і Хазарія. збірник статей М.1952 р. стор. 76−78.). Ведучи грабіжницьке полукочевое господарство, населення цього госу-дарства утягувалося й у торгівлю, яку тоді проводили купці з Кавказу, изСредней Азії, Ірану, з одного сторони, і Київської Русі, Новгородскогокрая з іншого. Ці купці виробляли торгівлю хутрами, воском, кожейидущими з районів Ками і більше північних місць, за тканини і ору-жие з областей Кавказу. Торгівля йшла переважно річковим шляхом поВолге. На території держави Хозар перебували міста Семендер ипозднее Итиль. На Дону стояла хазарська фортеця Саркел.

З X століття особливо енергійно стали проникати сюди слов’яни з Древ-нерусского держави у зв’язки Польщі з переможними походами на хозар київського князя Святослава. До XI віці Саркел став, у разі, горо-дом здебільшого з слов’янським населенням. На середньої Волзі й почасти в Прикамье перебувало держава Бул-гар, основну масу населення становили тюрки. Під їхнім властьпопали навколишні фінські і слов’янські племена. Це держава, вла-девшее волзьким шляхом, перебував у постійних торгових зносинах схазарами, арабами, варягами, слов’янами і фінами. Цілком природно, що пожвавлене торгове рух на всейтерритории, зайнятою слов’янами, рух щодо найголовнішим річках східноєвропейської рівнини, не могло не надати свого впливу славян. Славянский крестьянин, питавшийся від плодів земних, видобутих його — 6 -власноруч, котрий мав ні надлишків на продаж, ані копійки дляпокупки, мало був зацікавлений у цієї торгівлі, закордонних предме-тах розкоші. У другому становищі перебували представники господствую-щего класу. Князі, бояри і купці дуже дорожили можливістю активноучаствовать торгувати: князі, в такий спосіб, збували данина, вносимуюим для підвладних населенням, бояри продавали військову видобуток і оброки, взимаемые з що залежить від них населення, купці торгували продуктами итоварами, попадавшими до них у руки різними шляхами. З IX століття особливо вигідним і важливим для слов’ян шляхом став путьиз Балтійського в Чорне море. Літописець вважає за необхідне подробноописать його й продемонструвати значення. Шлях цей дуже довгий. З моря Балтійського він іде Невою у велику озеро Нево (позднееЛадожское (від р. Ладоги на Волхві)) і звідси Волховом, озера Ильменьи що у це озеро річці Ловати, яка відокремлюється небольшимпространством суші від верхів'їв Дніпра, впадающего, як відомо, вморе Російське (Чорне). Балтійським морем можна було також їхати до Ри-ма, як від Риму — іншим морем до Царграду і вже Чорному морю доДнепра. Значення того місця, звідки випливає Дніпро, чудово оцінений ле-тописцем, чудово хто знав економічну географію своєї страны. Здесь в «Оковском «лісі беруть свій початок найпотужніші й стратегічно важливі для эко-номики країни річки: Дніпро звідси тече на південь, Західна Двіна — назапад, до Балтийскому морю, а Волга — Схід, де впадає 70 «жере-лами «у морі Хвалисское (Каспійське). Цими шляхами, — каже летопи-сец, — йти у країни до найрізноманітніших народам. За цією шляхах воз-никли найголовніші російські міста. Різноманітні торговельні зв’язки цих го-родов мали велике значення історія їх економічного і политичес-кого зростання. Невипадково ці міста дуже рано, до появи у Европеварягов, стали центрами, яка об'єднує або групи слов’янських племен, либо їх останній частині.

Найпотужніші центри розташовані на двох кінцях цього ве-ликого водного шляху: Новгород — північ від, Київ — Півдні. У 882 року відбувається об'єднання дрібних князівств, коли новго-родский князь Олег зібрав велику військо із варягів, чуди, мери, веси, кривичей і новгородських слов’ян, Хитрістю захопив Київ, предваритель-но зайнявши Смоленськ і Любеч. Цьому літописного розповіді деякі ученыепротивопоставляют свої міркування щодо малу ймовірність походу з Нов-города до Києва і вважають ймовірнішим похід з Києва і підпорядкування — 7 -Новгорода. Не вдаючись у розбір цього факту, хочеться лише відзначити, що не-зависимо від того, коли як відбулося об'єднання двох центрів повеликому водного шляхи виходу з Балтійського в Чорне море, саме об'єднанняфакт безсумнівний і з своїм результатам надзвичайно важливий. «Столицею «молодого Давньоруської держави стає Киев. Перед Новгородом він безперечно мав ряд переваг. Він був ближчі один до Ви-зантии, інтерес до котрої я, якісно змінюючись, збільшувався по мерехозяйственных і розширення політичних успіхів Київської Русі. З простої приман-ки для будь-яких, зокрема і росіян, збройних шукачів добычиЦарьград для Русі помітно перетворювалася на пункт торгових оборотів і культурныхсвязей двох держав: одного — старіючу носія світової культу-ры, іншого — молодого, але енергійно зростаючого. Шлях до Візантії з бе-регов Дніпра прокладено ще антами. Київ мав право близький і решти стра-нам, розташованим по узбережжям Чорного і Азовського морів. (ДунайскаяБолгария, Крим, Хазарське царство). Нарешті Київ був зручним центром, звідки можна було тримати всвоих руки годі й далекий Новгород.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Греков Б. Д. Київська Русь. Вид. 3 перероблене і доповненоное М. Вид-во Академії наук СРСР 1939 г.

2. Оргиш У. П. Давня Русь. Освіта Київського д-ви і введение християнства.

3. Королюк У. Д. Слов’яни і східні романцы в епоху раннього середньовіччя. М. Наука 1985 р.

4. Шемякін І. М. Економічна історія СРСР і Закордонних країн. Під ред. І. М. Шемякіна та інших. М. Вищу школу 1978 г.