Переговори і війна
Через рік Райнер повернувся, його повноваження на повторне легатство було підтверджене 12 липня 1199 р., в той же час всьому місцевому духовенству приписувалось подвоїти спостереження за єретиками. Час проходив, проте ні мирні розпорядження, ні діяльність цистеріанських фанатиків не давала результатів, вплив інаковірних зростав у суспільстві. Подвижницька діяльність Домініка, стала гарним… Читати ще >
Переговори і війна (реферат, курсова, диплом, контрольна)
Передумови війни
Торжеству католицької Церкви в боротьбі з альбігойцями головним чином сприяла особистість людини, яка очолила її з 1198 р., це Інокентій ІІІ. Знаючи нового папу, його енергійність, бажання об'єднати в своїх руках вищу духовну та політичну владу всього Заходу, ми можемо передбачити, які почуття до єретиків Лангедока відчував Джиованні-Лотарь Конті, в ту хвилину коли одягав на себе тіару Григорія VII.
Першим розпорядженням Інокентія після вибору його в первосвященики, було моральне сповіщення французького короля про дотримання суспільних пристойностів. На перших порах новоспечений папа хотів показати довіру до південних феодалів, в тому числі самому могутньому із них Раймонду VI Тулузькому, захиснику єресі. Через легата Райнера він повідомив його листом від 22 квітня, що знімає з нього відлучення.
Інокентій ІІІ подавав великі надії на успіх заходів, прийнятих ним. Два цистеріанських монаха, Райнер і Гвідон, активно проповідували в Лангедоці, своїм життям та характером вони багато в чому нагадували суворі аскетичні типи перших католицьких місіонерів християнства. Проте не пройшло і місяця проповідницької і адміністративної діяльності Райнера, як він був відкликаний і з тим самим завданням відправлений до Іспанії, циркуляром від 13 травня 1198 р. всі його обов’язки цілком перекладалися на Гвідона.
Через рік Райнер повернувся, його повноваження на повторне легатство було підтверджене 12 липня 1199 р., в той же час всьому місцевому духовенству приписувалось подвоїти спостереження за єретиками. Час проходив, проте ні мирні розпорядження, ні діяльність цистеріанських фанатиків не давала результатів, вплив інаковірних зростав у суспільстві.
Всі невдачі папа звертав на неправильний вибір легатів, в 1200 р. кардинал Жан-Поль був відправлений замінити цистеріанців, в Римі йому була дана інструкція відповідно до якої він мусив діяти, звичайно це ніяким чином не змінило стан справи. Були підібрані знову два цистеріанці - Петро де Кастельно та Рауль. Петро шукав мученицького вінця, Рауль же навпаки був більш розсудливим та покійним. В кінці 1203 р. обидва почали виконувати свої обов’язки в Тулузі, на місцях вони не завжди могли знайти спільну мову з тамтешнім духовенством, Інокентію то з однієї, то з іншої сторони приходили доноси. Для стабілізації ситуації було вирішено в травні 1204 р. призначити третю особу, з ширшими повноваженнями, ніж у двох попередніх. Вибір впав на Арнольда, настоятеля головного цистеріанського монастиря, названого «абатом серед абатів», він був не настільки фанатичний як попередники, проте в цьому і заключалась головна небезпека для єретиків. Будучи родом із Нарбони, він також був намісником монастиря в Тулузі, добре володів словом, його діями керував розрахунок і хитрість.
Указом Інокентія всі три легати повинні були діяти одночасно. Папа тоді ж попросив французького короля Філіпа Августа та його сина Людовіка піднятися проти феодалів Лангедока і підтримати легатів у викоріненні єресі.
Своєю діяльністю місіонери зуміли озброїти проти себе уже не тільки альбігойців, а й місцеве католицьке духовенство. Після відсторонення Беренгарія, новим єпископом тулузьким легати затвердили Фулькона, відомого трубадура, який користувався популярністю серед населення, проте і це не спрацювало, Арнольд був відсутнім, а храми, як і раніше пустували. Петро та Рауль вже хотіли відмовитись від покладених на них доручень і знову повернутися до монастиря, однак з’явилася обставина, яка могла змінити ситуацію, а саме в цей час через Тулузу проїжджав єпископ кастильського міста Озми, дон Діего. Король Леон Альфонс VIII відправив його в супроводі декількох монахів в Скандинавію сватати наречену інфанту Фердинанду. Одним із супутників єпископа був кафедральний приор — Домінік (1170−1221), який ще під час першого проїзду через Тулузу змусив заговорити про себе.
Подвижницька діяльність Домініка, стала гарним прикладом для інших проповідників, які також відмовилися від своїх свит і почали жити за рахунок милостині, а в новостворених ним же монастирях, серед різного, навчали полеміці, мистецтву перетворення єретиків в істинну віру. З цих монастирів в майбутньому і з’явився домініканський орден.
Такі події передували випадку, який потряс всю Європу і став безпосереднім поштовхом для початку альбігойських війн.