Формування кордону Російської імперії з Китаєм у XVIII-XIX ст

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Історичний факультет кафедра нової і новітньої

історії зарубіжних країн Реферат

з нової історії Сходу

Формування кордону Російської імперії з Китаєм у XVIII-XIX ст.

студента ІІІ курсу, 5 групи Кругляка Дмитра Михайловича Викладач: доц., канд. іст. наук Сухобокова Ольга Олегівна Київ — 2012

Зміст

• Вступ
• Розділ І: Формування російсько-китайського кордону у XVIIІ ст.
• Розділ ІІ: Дипломатія як фактор формування кордону Росії з Китаєм у XІХ ст.
• Висновки
• Список використаної літератури та джерел

Вступ

Починаючи з XVIII ст. в центрі російсько-китайських дипломатичних відносин постає район Центральної Азії. Саме через цю територію вже з кінця XVII ст. і тим більше у XVIII ст. пролягли важливі торгівельні шляхи, і здійснювався активний торговий обмін, як місцевого характеру, так і транзитний, через посередництво російських купців. Управління Петра І чимало уваги приділяло взаємовідносинам із Центральною Азією. Поступове просування росіян в сторону Південного Сибіру і Казахстану супроводжувалося освоєнням цього краю, будівництвом фортець і оборонних ліній, для захисту поселенців, а головне, розвитку сільського господарства, ремесел і торгівлі. Подальше просування росіян на південь викликало гостре незадоволення Джунгарського ханства Мясников В. С., Шепелева Н. В. Империя Цин и Россия в XVII — начале ХХ в. //Китай и соседи в новое и новейшее время: Сб. ст. / отв. ред. С. Л. Тихвинский. — М., 1982. — 55с.. З цих та інших причин постало питання встановлення чіткої лінії кордону.

Метою мого реферату є поетапне дослідження процесу формування кордонів між Російською імперією та Китаєм. Згідно з метою були поставлені наступні завдання:

· визначити основні причини встановлення кордону;

· охарактеризувати геополітичні умови в яких формувався спільний кордон;

· визначити основні чинники, що впливали на досягнення домовленості;

· дати характеристику договорам, що вирішувати поставлену проблему.

Хронологічні межі, що охоплює дана тема: XVIII-XIX ст.

Структурно реферат поділяється на вступ, основний розділ і висновки.

Розділ І: Формування російсько-китайського кордону у XVIIІ ст.

На початку XVIII ст. загострюється протистояння між Росією і Джунгарією за центральноазіатські території і населення, що там проживало. Значна частина жителів тяжіла швидше до російської сторони, й була готова при нагоді прийняти її підданство. Китаю, який вже декілька десятиліть намагався не допустити зближення джунгаро-ойратських правителів з Москвою, дана ситуація була вигідна, і цінське правління вирішило відразу ж скористатися нагодою.

Вже у 1712 р. із Китаю було направлене до калмицького хана Аюке (російського підданого) посольство. Мета була проста, щоб останній виступив проти Джунгарії в складі створеної цінами антиджунгарської коаліції. Попри прагнення китайців заручитися підтримкою російського імператора, Росія менше всього прагнула приєднуватися до коаліції. Ніякі уступки, що пропонували китайці не змінили позиції росіян. Єдине на що цінське правління могло розраховувати — це нейтралітет Росії і Аюкі.

Під тиском цінів джунгарський хан змінює політику. У 1716 р. і 1719 р. в ставці Цеван-Рабдана були проведені переговори із російським імператором, і Петро І був готовий прийняти підданство Джунгарії, проте смерть китайського імператора Кансі, утримала останніх від союзу Мясников В. С., Шепелева Н. В. Империя Цин и Россия в XVII — начале ХХ в. //Китай и соседи в новое и новейшее время: Сб. ст. / отв. ред. С. Л. Тихвинский. — М., 1982. — 56 с. .

Ведучи тонку політику на противагу Росії і Джунгарії, цінські дипломати одночасно намагалися розмежувати захоплені ними землі Халхі і російські володіння. З цією метою вони наполягали на розмежуванні сфер впливу в районі Північної Монголії. Ще в 1717 р. Кансі заборонив росіянам торгувати привезеними товарами і наказав відхилити всі їхні прохання. Китайці чудово розуміли наскільки прибутковою є торгівля з ним для іноземних держав. І така політика своєрідного шантажу використовувалася протягом всього XVIII ст., особливо по відношенню до монгольських ханств і Росії. У відповідь на це у 1720 р. із спеціальним завданням у Пекін був відправлений Л.В. Ізмайлов. Хоч посол виконав весь церемоніал, торгівельної домовленості не було досягнуто, цінські власті нерозривно пов’язували питання російсько-китайської торгівлі із територіальним розмежуванням История внешней политики России. XVIІІ век. — М.: Междунар. отнош. — 1998. — 304с. — С. 202 — 203.. Тому правительство Катерини ІІ у 1726 р. направило в Пекін нове посольство — з повноваженнями вести переговори про розмежування територій в районі Монголії. Очолював посольство С.Л. Владиславич-Рагузінський, який підписав 20 серпня 1727 р. з представниками цінського Китаю Цирен-ваном, Ба Сиге і Тулішенем попередній Буринський договір. Цим договором була визначений кордон між Росією і Китаєм: «С северной стороны на речке Кяхте караульное строение Российского империя. С полуденной стороны на сопке Орогойте караульной знаксрединного империя. Между теми караулом и маяком землю разделить пополам. На средине первуй знак разграниченья поставить. И тут имеет обох стран пограничное купечество быть. Оттуды в обе стороны дляучинения границы коммисаров послать. Починая на левую сторону поверху сопки Бургутейской… и похрепту Керанском. С Кранского караула Чиктай Ара Худара до Ара Хадаин — Усу против тех четырех караулов и маяков прямо небольшая часть реки Чикою граница да будет. Русско-китайские отношения 1689 — 1916. Официальные документы /сост.П. Е. Скачков, В. С. Мясников. — М., 1958. — 11с. «Дещо пізніше, 21 жовтня, на р. Кяхті посол підписав також Кяхтинський трактат, в який в якості статті 3 ввійшов текст Буринського договору. Були досягнуті і деякі торгівельні домовленості. На переговорах в Кяхті маньчжурсько-китайська сторона підняла питання про розмежування Удського простору, проте було вирішино в підтвердження Нерчинського договору (27.08.1689) залишити цю територію не розмежованою История внешней политики России. XVIІІ век. — М.: Междунар. отнош. — 1998. — 304с. — С. 204 — 210. .

кордон російська імперія китай Досягнувши домовленості з Росією, Китай розпочав активний наступ на Джунгарію. Проте всі агресивні дії дали мало результатів Мясников В. С., Шепелева Н. В. Империя Цин и Россия в XVII — начале ХХ в. //Китай и соседи в новое и новейшее время: Сб. ст. / отв. ред. С. Л. Тихвинский. — М., 1982. — 58с. .

Середина ХVIII ст. характеризувалася найвищою загостреністю міжнародної ситуації в районі Центральної Азії. До цього часу межі Російської імперії і Китаю ще більше зблизилися. Росія прийняла в своє підданство ряд казахських ханств, що сприяло освоєнню нових південних територій і підтвердженню сфери російського впливу в районі оз. Балхаш. Китай же — остаточно розгромив Джунгарію. Після цього, йому відкрився шлях на захід. Цінські війська з’явилися поряд з казахськими й киргизькими кочовими територіями. Хоч більшість із племен були російськими підданими, але китайці підбурювали їх переходити під цінський протекторат і кочувати на джунгарські території. Між імперією Цін і Росією назрів конфлікт. До того ж Росія приютила втікачів-джунгарів і їхнього хана Амурсана, що служило офіційною причиною конфлкту. Проте подальше протистояння прийшлося зупинити, через завоювання цінами Кашгарії. Таким чином, головним сусідом Китаю ставала Росія. Російсько-китайські відносини другої половини XVIII ст. були обумовлені прагненням Росії укріпити свої оборонні рубежі у Казахстані і Південній Сибірі. Поступово освоювалися і заселялися пустуючи землі, будувалися нові фортеці і лінії оборони. Одночасно йшло подальше включення місцевих казахських і киргизьких племен История внешней политики России. XVIІІ век. — М.: Междунар. отнош. — 1998. — 304с. — С. 210 — 214.. Проте найважливішою проблемою Росії було розширення і розвиток торгівлі з Китаєм. Через важливі торгові пункти — Кяхту, Кульджу, Чугучак — російські купці вели активну торгівлю з Власне Китаєм. Росія поставила своєю метою узаконити для торгівлі нові пункти, а не лише Кяхту. Пізніше, завдяки наполегливій політиці і діяльності духовних місій в 1851р. був підписаний договір в Кульджі. Згідно умов російсько-китайська торгівля вважалася безмитною і значно розширялася Мясников В. С., Шепелева Н. В. Империя Цин и Россия в XVII — начале ХХ в. //Китай и соседи в новое и новейшее время: Сб. ст. / отв. ред. С. Л. Тихвинский. — М., 1982. — 61с. .

Розділ ІІ: Дипломатія як фактор формування кордону Росії з Китаєм у XІХ ст.

В середині ХІХ ст. змінюється і міжнародна ситуація на Далекому Сході і в Китаї. «Опіумна війна» 1840−1842 рр., нав’язана Китаю Англією, і відкриття китайських портів для торгівлі Англії, Франції і США, поклало початок перетворенню Цинської імперії в напівколонію. Китай все більше потрапляв в залежність від Західних держав История внешней политики России. Первая пол. XIX века. — М.: Междунар. отнош. — 1999. — 448с.С. 254.. Це, на фоні загострення відносин між Росією, Англією і Францією, змусило російську владу діяти.

В 1853 р. до Китаю була направлена офіційна нота, в якій ставилося питання про необхідність врегулювання невирішених питань, пов’язаних із російсько-китайським кордоном на Далекому Сході. До того ж згадувалося і про території прилягаючі до моря, що так і залишалися до цього часу не розглянутими. Переговори були доручені генерал-губернатору Східної Сибірі М. М. Муравйову. Цинська влада доручила попередній розгляд цього питання угринському амбаню и хейлудзянському цзянцзюню. Цінський імператор наказав їм весною наступного року відправити чиновників для обговорення з росіянами процедури переговорівМясников В.С., Шепелева Н. В. Империя Цин и Россия в XVII — начале ХХ в. //Китай и соседи в новое и новейшее время: Сб. ст. / отв. ред. С. Л. Тихвинский. — М., 1982. — 62с. .

Питання про розмежування території в гирлі Амура росіянами був поставлений, щоб захистити свої далекосхідні кордони від посягань Англії і Франції.

9 вересня 1855 р. а Маріїнську розпочався перший тур російсько-китайських переговорів. Російською стороною було запропоновано зробити Амур кордоном, причому колишні російські володіння на Амурі і Усурійський край з метою їх захисту від іноземців мали повністю і остаточно перейти до Російської імперії. Проте до спільного рішення так і не вдалося прийти.

Користуючись внутрішніми хвилюваннями в Китаї, Англія і Франція розпочали другу «опіумну війну» (1856−1860). В кінці 1856. англо-французькі війська оволоділи фортом Дагу, щоб відкрити дорогу на Пекін. Міністерство іноземних справ Росії прийняло рішення направити, а Пекін дипломатичну місію, на яку окрім іншого покладалося вирішити питання російсько-китайського кордону. Уповноваженим у лютому 1857р. був призначений граф Є.В. Путятін. Проте маньчжурська влада відмовилася прийняти російського посла в своїй столиці і вести з ним переговори.

Подальшу дипломатичну діяльність, щодо спільного кордону мав продовжити М. М. Муравйов. 16 травня 1858 р. в м. Айгуні відбулося підписання нового російсько-китайського договору. Зі сторони Росії договір підписував М. М. Муравйов і П. М. Перовський, зі сторони Китаю — І Шань і Чжирамінга.

Першою статтею договору встановлювався кордон між двома державами. В ній говориться, що: «…левый берег реки Амура, начиная от реки Аргуни до морского устья р. Амура, да будет владением Российского государства, а правый берег, считая вниз по течению, до р. Уссури, владением Дайцинского государства; от реки Уссури далее до моря находящиеся места и земли, впредь до определения по сим местам границы между двумя государствами, как ныне да будут в общем владении Дайцинского и Российского государства. Русско-китайские отношения 1689 — 1916. Официальные документы /сост.П. Е. Скачков, В. С. Мясников. — М., 1958. — 29с. «

Айгунський договір був ратифікований російським царем 3 липня 1858 р., а цінським імператором указом 2 червня 1858р. Цей договір мав велике значення, для врегулювання конфлікту на Далекому Сході. Він фактично підготовив всі умови для остаточного мирного приєднання території Уссурійського краю до Росії.

13 травня 1858 р. Путятін уклав з Китаєм Тяньцзінський договір. Зі сторони цінської влади трактат підписав уповноважений Гуй Лян і Хуашана. Підписуючи договір, Путятін не знав про те, що Муравйов уже підписав договір в Айгуні. Цінські представники повідомили йому про це лише 3 червня. При цьому Гуй Лян і Хуашанна сказали, що імператор своїм указом утвердив Айгунський договір.

В Тяньцзиньскому договорі проблеми російсько-китайського порубіжжя відображалися в 9 статті, де сказано, що «неопределенные части границ между Китаем и Россиею будут без отлагательства исследованы на местах доверенными лицами от обоих правительств, и заключенное ими условие о граничной черте составит дополнительную статью к настоящему трактату. По назначении границ сделаны будут подробное описание и карты смежных пространств, которые и послужат обоим правительствам на будущее время бесспорными документами о границах. Русско-китайские отношения 1689 — 1916. Официальные документы /сост.П. Е. Скачков, В. С. Мясников. — М., 1958. — 33 с. «

Тяньцзіньський договір надав Росії права найбільш сприятливої нації, що означало, що всі права і переваги, які б могли бути отримані в цінському Китаї іншими державами, повинні поширюватися і на Росію. Проте, отримавши перемогу над англо-французькою ескадрою при Дагу, ціни відмовилися визнавати всі раніше укладені договори. Місію по розміну ратифікаційних грамот було доручено П. М. Перовскому — член Російської духовної місії. Крім цього, йому були дані вказівки вести переговори щодо російсько-китайського кордону по р. Уссурі та ін. Перовський запропонував цінським властям укластий новий договір із 8 статтей. Китайське правління відповіло, що буде вести мову лише про ратифікацію Тяньцзіньского трактату. Після шестимісячних переговорів 12 травня 859 р. Перовському вдалося добитися ратифікації Тяньцзіньского трактату.

У зв’язку з необхідністю остаточно врегулювати питання про походження далекосхідних кордонів, а також деякі торгові питання був призначений новий посол в Пекін М.П. Ігнатьєв. Для переговорів з ним від маньчжурського чиновництва були призначені Су Шунь і Жуй Чан, які відкидали усі пропозиції й відмовлялися визнавати дійсним Айгуньский договір. Переговори не мали жодного успіху. Ігнатьєв виїхав у Шанхай і розпочав переговори із Англією і Францією. В травні 1860 р. він разом з ескадрою союзників прибув в Чжілійскій залив. В вересні англо-французькі війська підступили до Пекіну. Завдяки зусиллям Ігнатьєва цінам вдалося уникнути гострого конфлікту. Після відходу англо-французьких військ з Пекіну, переговори між Росією і Китаєм відновилися.14 листопада 1860 р. уповноваженим Російської імперії М.П. Ігнатьєвим і уповноваженим Цінської імперії великим князем Гуном був підпианий Пекінський додатковий договір. Текст цього договору був опублікований в «Пекінській газеті» 1 січня 1861р.7 січня договір був оголошений Правлячим Сенатом Мясников В. С., Шепелева Н. В. Империя Цин и Россия в XVII — начале ХХ в. //Китай и соседи в новое и новейшее время: Сб. ст. / отв. ред. С. Л. Тихвинский. — М., 1982. — 66с.. В першій главі говориться: «…с сих пор восточная граница между двумя государствами, начиная от слияния сей Шилки и Аргуни, пойдет вниз по течению реки Усури. Земли, лежащие по левему берегу (на север) реки Амура, принадлежат Российскому государству, а земли, лежащие на правому берегу (на юг), до устья реки Усури, принадлежат Китайскому государству. Дале, от устья реки Усури до озера Хинкай, грпаничная линия идет по рекам Усури и Сун’гача. Земли, лежащие по восточному (правому) берегу сих рек, принадлежат Российскому государству, а по западному (левому) — Китайскому государству. Затем граничная между двумя государствами линия от истока реки Сун’гача пересекает озеро Хинкай и идет к реке Бэлэнхэ, от устья же сей последней — по горому хребту, к устью реки Хбиту, а от сюда по горам лежащим между рекою Хуньчунь и морем, до реки Тумыньцзян. Здесь также земли, лежащие на восток, принадлежат Российскому государству, а на запад — Китайскому. Граничная линия упирается в реку Тумыньцзян на двадцать китайских верст (ли) выше впадения ее в море. Русско-китайские отношения 1689 — 1916. Официальные документы /сост.П. Е. Скачков, В. С. Мясников. — М., 1958. — 34−35 с. «

Розподіл територій за Пекінським договором враховував реальне співвідношення сил. Пекінським договором в загальних рисах встановлювалися також межі в Центральній Азії, порядок вирішення деяких прикордонних інцидентів, правила російсько-китайської торгівлі. До кінця 50-х рр. ХІХ ст. російські володіння в Центральній Азіїї досягли Тяньшаю. В Урзі і Кяхті російський уряд міг мати свої консульства. Маньчжурський уряд міг посилати своїх консулів в столицю та інші міста Росії. Мясников В. С., Шепелева Н. В. Империя Цин и Россия в XVII — начале ХХ в. //Китай и соседи в новое и новейшее время: Сб. ст. / отв. ред. С. Л. Тихвинский. — М., 1982. — 67 с.

25 вересня 1864 р. в Чугучаке відбулася церемонія підписання протоколу і обміну його екземплярами російською і маньчжурською мовою, а також картами, що завершило процес делімітації російсько-китайських меж. Передбачався і скорий процес демаркації зафіксований в обох документах, та через внутрішню нестабільність у Китаї, до проблеми прикордоння повернулися лише у 1867р. Було вирішено хоча б частково провести демаркацію. Літом 1869 и 1870 рр. російські і китайські комісари маркували лінію від перевалу Шабін-дабага на монгольському кордоні до перевалу Хабар-Асу, а Тарбагатаї. Південний Хабар-Асу і далі на захід маркувати кордон було просто не можливо, бо там починався Ілійський край, охоплений повстанням.

Щодо Ілійського регіону, то ця криза перейшла за рамки внутрішньо китайської і набула міжнародного характеру. Виникла абсолютно реальна можливість англо-китайського союзу. Росія була змушена піти на деякі поступки Китаю.12 лютого 1881р. в Петербурзі був підписаний договір. Згідно першої статті, Росія погоджувалася на «востановление власти китайського правительства в Илийском крае», але при цьому зазначалося, що «западня часть края, в пределах, обозначеных в VІІ ст. настоящего договора, остается во владении России. Русско-китайские отношения 1689 — 1916. Официальные документы /сост.П. Е. Скачков, В. С. Мясников. — М., 1958. — 56 с. «В цій же статті описувався і новий кордон: «Граница между владениями России и принадлежащею Китаю Илийскою областю будет следовать, начиная от гор Беджинтау, по течению Хоргос до впадения ее в реку Или и, пересікши последнюю, направится на юг к горам Узунтау, оставив селени Кольджат. Оттуда она направится на юг, следуя по черте, определенной в протоколе, подписанном в Чугучаке в 1864 году. Русско-китайские отношения 1689 — 1916. Официальные документы /сост.П. Е. Скачков, В. С. Мясников. — М., 1958. — 56 с. «

Цей договір можна вважати успіхом китайської дипломатії. Росія, що опинилася в міжнародній ізоляції після Берлінського конгресу 1878 р., йшла на багато поступок, аби не довести відносини з Китаєм до конфлікту.

Петербурзький договір був важливим документом. Фактично він визначив проходження сучасного російсько-китайського кордону в Центральній і Середній Азії. Реалізація умов цього договору і відповідна демаркація меж було в основному завершені у 1884р (Новомаргеланський протокол), а остання крапка була поставлена домовленістю про статус кво на Памірі 1894р. Мясников В. С., Шепелева Н. В. Империя Цин и Россия в XVII — начале ХХ в. //Китай и соседи в новое и новейшее время: Сб. ст. / отв. ред. С. Л. Тихвинский. — М., 1982. — 72 с.

Висновки

Отже, протягом XVIII-XIX ст. між Росією і Китаєм провадився активний процес становлення і розвитку контактів. Цей процес характеризувався численними місіями і посольствами, різними переговорами і домовленостями, пов’язаними в першу чергу із налагодженням торгових зв’язків і вирішенням питань спільного кордону. В ході китайських завоювань та приєднань Росією казахських і киргизьких племен, освоєння Південної Сибірі, Гірського Алтаю, Іртишської лінії виникла гостра необхідність чітко окреслити межі двох імперій.

На вирішення даного питання великий влив здійснювали як міжнародна ситуація на Далекому Сході, так і внутрішньо китайські проблеми: Росія особливо активно почала вести переговори, щодо врегулювання кордону, коли з’явилася загроза захоплення Камчатки і гирла Амуру англо-французькими військами; Китай же, будучи ослабленим, пішов на ряд поступок, а здобувши перемогу над англо-французькими військами в одній із битв — відмовився від усіх домовленостей. В результаті довелося наново розпочинати переговори. Не бажаючи посилення і без того сильного сусіда через новий політичний союз, та чи інша сторона в певний період ішли на поступки. Не нехтували імперії і тимчасовим ослаблення одна одної, намагалися досягнути найбільш вигідних для себе умов. Проте, коли Пекін опинився перед реальною загрозою пограбування, російські дипломати активно виступали в ролі посередника, прагнучи мирного вирішення питань, що в свою чергу провело до успішного завершення власної місії. Характерним є те, що обидві сторони постійно уникали конфліктів, що теж вплинуло на формування майбутнього кордону.

Основними договорами, що вирішували питання російсько-китайського прикордоння були Кяхтинський (1727 р.), Айгунський (1858 р.), Пекінський (1860 р.) та Петербурзький (1881р.). Остаточно проблему демаркації лінії кордону було залагоджено у 1884р. Дані договори фактично і визначають сучасний російсько-китайський кордон.

Список використаної літератури та джерел

Джерела:

1. Русско-китайские отношения 1689 — 1916. Официальные документы /сост.п.Е. Скачков, В. С. Мясников. — М., 1958. — 139с.

Література:

1. Мясников В. С., Шепелева Н. В. Империя Цин и Россия в XVII — начале ХХ в. // Китай и соседи в новое и новейшее время: Сб. ст. / отв. ред. С. Л. Тихвинский. — М., 1982. — С.34−89.

2. История внешней политики России. XVIІІ век. — М.: Междунар. отнош. — 1998. — 304с.

3. История внешней политики России. Первая пол. XIX века. — М.: Междунар. отнош. — 1999. — 448с.