Постановка проблеми та її значення

Деконструкція мотивів ностальгії та вигнання y творчості поетеси Емми Андієвської займає важливе місце. Мотиви ностальгії та вигнання є присутні у творах поетів української еміграції, друзів Емми Андієвської, членів Нью-Йоркської групи: Віри Вовк, Богдана Бойчука, Жені Васильківської Богдана Рубчака та Юрія Тарнавського.

Аналіз творів у деконструкційному ключі, запропонував французький філософ Жак Дерріда. Його творча настанова полягала переважно у виявленні прихованих суперечностей у текстах. Метою було показати можливість неоднозначної інтерпретації досліджуваних текстів. Французький філософ одначе уникав точного визначення деконструкції, оскільки у ній потрібно було використовувати ту саму мову, яку він критикував. Народжувалася, отже, тонка лінія риторичного запитання, чи деконструкція використовує в сучасній філософії та літературній критиці всі їй доступні настанови.

Аналіз публікацій та досліджень. Деконструкція мотивів ностальгії та вигнання у творчості Емми Андієвської є темою новою та досі недослідженою. Тему можна співставити зі сформулюваною Юрієм Тарнавським, ідеєю на основі ранніх творів та сонетів Емми Андієвської про існування «українського сюрреалізму, і визначити її в контексті вибраних досліджень українських літературознавців: О. Астаф'єва [5], В. Державина [2], М. Ревакович [4; 6], М. Р. Стеха [7], Д. ГусарСтрука [8], та О. Шаф [9] і співтворців Нью-Йоркської групи, які займалися літературною критикою Б. Бойчука та Б. Рубчака [3].

У конкретній темі досліджується антропологічна схема, яка визначає культурологічну категорію, деконструкцію мотивів ностальгії та вигнання у творчості Емми Андієвської. Для дослідження вибрано ранній період творчості поетеси, коли Емма Андієвська писала верлібри. Їх Богдан Бойчук розглядав як приклад яскравих поетичних світил в українській літературі, що описували втрачену Україну в контексті мотивів ностальгії та вигнання [10, 220−224].

Метою статті є визначити важливість деконструкції як теми, що цікавила Емму Андієвську.

Завдання статті полягає в тому, щоб дослідити та показати деконструкцію мотивів ностальгії та вигнання у літературному дискурсі Емми Андієвської та її творчий контекст з Нью-Йоркською групою. Емма Андієвська як поетеса, піддавала деконструкції еміграцію — вона не відчувала себе емігранткою, та не вважалася членом Нью-Йоркської групи, хоча жила у Мюнхені та друкувалася у всіх спільних виданнях та антологіях групи. Їй не дошкуляла у Мюнхені самотність та відсутність українського середовища хоча її творчість несла глибоку ностальгію за Україною, а тема вигнання з Аркадії дитинства була присутня на сторінках поетичних книг авторки. Тема втрати, зруйнованого війною рідного дому домінувала у перших поетичних кроках, а одночасно показувала літературну самостійність авторки та велике бажання врятувати від забуття найменші реліквії українського минулого. Це стосується зокрема введення до творчого дискурсу рідкісних, призабутих і говіркових слів, або назв предметів з минулого, які вийшли з мовного вжитку і призабулися [10, 220−224].