Фізична активність. 
Переломи, перша допомога та профілактика

У численних експериментальних і клінічних дослідженнях показано, що іммобілізація є важливим фактором розвитку остеопорозу та переломів, помірна фізична активність може сприяти досягненню максимального піку кісткової маси, а лікувальна гімнастика ефективна в профілактиці та лікуванні остеопорозу. Думка про те, що фізичні вправи впливають на міцніcть кісток, не є новою.

У 1892 р. Вольф припустив, що кістки стають більш міцними при збільшенні інтенсивності фізичних навантажень, що зменшує ризик розвитку переломів. За результатами досліджень Вольфа, фізична активність позитивно впливає на кісткову тканину, а механічне навантаження на кістку під час м’язового розтягнення чи тиску допомагає попередити втрату кісткової маси. Ця теорія отримала назву «теорії Вольфа» і приймається сьогодні як факт.

За останні роки набула розвитку та підтвердження ідея про те, що механічне навантаження впливає на масу кісткової тканини та її міцність. Зміни архітектоніки та маси кістки на індуковане вагою напруження виникають при навантаженні, що перевищує звичайний рівень. У дослідженнях Branca F. (2000) показано, що тиск, який прикладається до скелетного сегмента, впливає на геометрію, мікроархітектоніку та склад кістки. Ефект стимуляції відбувається тоді, коли навантаження, що застосовується, перевищує повсякденне.

перелом кістка остеопороз профілактика Механічна стимуляція кісткової тканини й фізичні навантаження на скелетні м’язи, в тому числі зумовлені земною гравітацією, є одним із факторів, що визначають напрямок, характер та швидкість функціональної адаптації кістково-м'язової системи в процесі філота онтогенезу. Серед численних факторів ризику, що збільшують ризик розвитку остеопорозу, необхідно звернути увагу на вплив недостатнього рівня фізичної активності. Низький рівень фізичної активності впливає на всі основні функціональні системи — кісткову, м’язову, серцево-судинну, імунну та інші.

Фізична активність визначається як будь-який рух (дія), що відбувається за участю скелетних м’язів і супроводжується витратами енергії вище за основний рівень. Фізична вправа є підкатегорією фізичної діяльності, яка характеризується запланованістю, структурою, повторюваністю та цілеспрямованістю. Метою ЛФК є підвищення або підтримка того чи іншого рівня фізичної підготовленості. Режими рухової активності мають велике значення у функціонуванні кісткової системи та організму в цілому.

Фізичні вправи дозволяють усунути дефіцит рухів, зміцнити зв’язково-суглобовий апарат, збільшити амплітуду рухів у суглобах, збільшити рухливість хребта та грудної клітки, корегувати порушення постави та покращити стан кісткової тканини. Під впливом занять ЛФК збільшується сила та витривалість м’язів, розвивається їх здатність до вільного напруження й розслаблення, досягається високий ступінь координації м’язових зусиль.

Під час занять ЛФК відбувається зміна положення тіла в просторі, виникають різні прискорення, які є тренуючим фактором для вестибулярного апарату та всієї системи рівноваги в цілому.

На сьогодні в літературних джерелах існують суперечливі погляди щодо позитивної ролі помірної фізичної активності в профілактиці та лікуванні остеопорозу. Деякі автори заперечують позитивний вплив занять фізичною культурою в дітей у подальшій втраті кісткової тканини в постменопаузальному періоді. Неоднозначними залишаються результати деяких досліджень, що свідчать про позитивний вплив високо — чи низькоінтенсивних занять ЛФК у профілактиці остеопорозу.

В існуючих мета-аналізах досліджень не досягнуто єдиної думки щодо впливу ЛФК на показники міцності кісткової тканини в жінок у постменопаузальному періоді.

У більшості з існуючих досліджень відзначається позитивний вплив занять ЛФК, в основному при застосуванні вправ з опорою, на показники мінеральної щільності кісткової тканини (МЩКТ) поперекового відділу хребта (на 1−2%), проте не на показники МЩКТ стегнової кістки, дані щодо яких суперечливі.

Згідно з даними деяких мета-аналізів, вправи на витривалість та ходьба мають незначний ефект чи зовсім його не мають ні на показники МЩКТ шийки стегнової кістки, ні на показники МЩКТ хребта. Проте в недавно опублікованому мета-аналізі повідомлено, що застосування комбінації програм із використанням навантажень і ходьби чи підйому по сходах більш ефективно попереджує втрату МЩКТ у хребті й шийці стегнової кістки порівняно з використанням програм із вправами з опорою. Але використання високоінтенсивних програм із включенням стрибків без інших вправ, зокрема навантажувальних, є неефективним.

Згідно з вимогами доказової медицини, на основі аналізу протоколів Кокранівської бібліотеки виділено 18 рандомізованих досліджень, у яких проаналізовано ефективність застосування вправ у профілактиці втрати кісткової маси та переломів у жінок у постменопаузальному періоді. Авторами підтверджено, що аеробіка, вправи з навантаженням, вправи з опорою мають позитивний вплив на показники МЩКТ хребта; аеробіка збільшує МЩКТ передпліччя (1,22 — 95% довірчий інтервал (ДІ): 0,71−1,74). Комбіновані заняття аеробікою та вправами з навантаженням справляють виражений ефект на МЩКТ хребта (1,79 — 95% ДІ: 0,58−3,01). Доведено, що регулярна ходьба позитивно впливає на показники МЩКТ як поперекового відділу хребта (1,31 — 95% ДІ: — 0,03−2,65), так і стегнової кістки (0,92 — 95% ДІ: 0,21−1,64).

За результатами проспективних досліджень, помірна фізична активність, наприклад, прогулянки протягом однієї години чотири рази на тиждень, позитивно впливає на МЩКТ поперекового відділу хребта та показники рівня N-телопептиду в сироватці крові. Причому зміни біохімічних показників маркерів сечі спостерігаються вже через 3 місяці занять, тоді як зміни МЩКТ реєструються пізніше — через 12 місяців регулярних занять.

Вправи, що спрямовані на корекцію постави у хворих із остеопорозом, знижують ризик падінь і ефективно використовуються в профілактиці та лікуванні цього захворювання.

Для збільшення сили основних м’язових груп у програмах реабілітації для жінок у прета постменопаузальному періоді використовують вправи з протидією власній масі тіла, вправи з навантаженням (гантелі, м’ячі, гумові стрічки). Збільшення м’язової сили сприяє збільшенню МЩКТ різних ділянок скелета (проксимальної ділянки стегнової кістки, великого вертлюга, передпліччя).

Обраний вид вправ може забезпечити навантажувальний вплив у одному регіоні скелета, але не в іншому.

Наприклад, стрибки впливають на показники МЩКТ тільки нижніх кінцівок, але не верхніх. У дослідженні Sinaki M. та співавт. (1998) виявлено тісний зв’язок між показниками МЩКТ і силою певних груп м’язів: встановлена залежність показників сили певних груп м’язів і МЩКТ стегнової кістки. При цьому не було виявлено залежності між показниками сили м’язів-розгиначів спини і МЩКТ поперекового відділу хребта Вправи з помірним навантаженням позитивно впливають на мінеральну щільність кісткової тканини, не створюючи зайвого навантаження на інші органи та системи організму, а отже, не потребують ретельного контролю за станом здоров’я пацієнта та можуть бути рекомендовані для самостійного виконання.