Наявність структурного дисбалансу попиту і пропозиції ринку праці України

Постановка проблеми. Зміни у суспільстві, що відбуваються в Україні протягом останнього часу, неминуче впливають на національний ринок праці і його структуру. Такі перетворення вимагають глибокого комплексного дослідження їх суті та всіх етапів. Розробки методів регулювання ринку праці та шляхів досягнення його збалансованості. Актуальність такого дослідження зумовлена специфічними, часто важко прогнозованими, аспектами трансформації у його структурі. Оскільки ринок праці є динамічною системою, а його стан залежить від супільно-політичної та економічної ситуації в країні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вивчення ринку праці, аналіз його структури, структурних зрушень та виявлення основних тенденцій здійснювали у свої працях багато науковців: С. Бандур, І. Бондар, В. Брич, П. Буряк, В. Васильченко, А. Гальчинський М. Григор'єва, Л. Гиневич, Г. Завіновська, Б. Карпінський, І. Крючкова, С. Кожем’якіна, А. Колот, Е. Лібанова, Л. Лісогор, Ю. Маршавін, С. Мочерний, О. Піщуліна, О. Чернявська, та інші. Проте, в умовах сучасності, потребує додаткового опрацювання питання структурних диспропорцій формування попиту та пропозиції робочої сили на ринку праці України На основі отриманих результатів можна зробити висновки про реальну ситуацію та прогнозувати пріоритетні напрями його развитку .

Постановка завдання. Мета статті - здійснити аналіз поняття «структура ринку праці» і проаналізувати структурні зрушення попиту та пропозиції на сучасному ринку праці України за видами економічної діяльності, визначити напрями її удосконалення.

Виклад основного матеріалу. Для аналізу змін, які відбуваються на ринку праці уточнення потребує поняття структури та структурних зрушень. Структура (лат. structura — будова, розміщення, порядок) — спосіб закономірного зв’язку між складовими предметів і явищ природи та суспільства, мислення та пізнання, сукупність істотних зв’язків між виділеними частинами цілого, що забезпечує його єдність… 1, c. 611] Будь-якій системі притаманна структура, її можна виділити встановивши головні стійкі зв’язки між елементами системи. Економічна наука розглядає структуру як якісне розчленування і кількісну пропорційність процесів виробництва, тобто відображує внутрішньовиробничі зв’язки та залежності, що виникають під впливом суспільного поділу праці, рівня розвитку продуктивних сил і системи виробничих відносин [2, с. 406].

Залежно від змісту економічних явищ та процесів, зв’язки між якими відображаються в пропорціях, розрізняють такі основні види структури економіки: відтворювальну; галузеву; територіальну (регіональну); соціальну; секторальну; зовнішньоекономічну; техніко-економічну [3, с. 211].

Структурними зрушеннями або структурною перебудовою в економіці в економічній літературі називають структурні зміни, які обумовлюють якісне перетворення характеристик економічної системи, що відображені в кількісних показниках [4, с. 34]. Їх глибинність залежить від домінуючих галузей економіки — інноваційних чи індустріальних. Однією з причин структурних зрушень в економіці є поділ праці та її подальша спеціалізація, на основі якої базується процес стратифікації господарського життя суспільства. Категорія поділу праці характеризує не тільки технічну, але й економічну базу структуризації національного господарства. [5, c. 161].

У сучасній економічній науці існують різні підходи до тлумачення структури ринку праці. В. С. Васильченко, П. М. Василенко до структурних елементів завдяки яким функціонує ринок праці відносять: товар — він виступає в формі робочої сили; - ціну, яка виступає у формі заробітної плати; - попит, який визначає потребу країни, галузі, регіону, фірми в робочій силі; - пропозицію, тобто чисельність і структуру наявних трудових ресурсів [6, с. 21]; В. М. Петюх вважає структурою ринку праці попит і пропозицію робочої сили, ціну праці і конкуренцію [7, с. 36−37]; Згідно точки зору Е.М. Лібанової до основних елементів ринку праці, крім попиту і пропозиції, ціни робочої сили і конкуренції, слід також відносити кон’юнктуру, вартість робочої сили та її резерв [8, с. 21; 9, с. 103].

А. М. Колот, О.А. Грішнова, О. О. Герасименко визначають ринок праці як процес або динамічну модель, складниками якої є вхід (спосіб залучення індивідуальної праці до процесу виробництва), процес (спосіб координації та використання праці) та вихід (спосіб оцінки праці та винагороди працівника). [9, c.208].

Є. П. Качан, В. Я. Брич, О.П. Дяків та ін. зазначають, що елементами ринку праці виступають: товар, попит, пропозиція та ціна робочої сили. [10, c.274].

Як бачимо, єдиного визначення поняття структури ринку праці немає, однак все ж до переліку її елементів науковці включають попит на працю, пропозицію праці та винагороду за роботу. Проте, для детального аналізу ринку праці вказаних показників не завжди достатньо, тому багато науковців досліджують різні його аспекти: у галузевому, регіональному, статевому та віковому розрізі, за професійно-кваліфікаційним складом попиту та пропозиції. Відповідно, це визначає структуру ринку праці, розподіл робочої сили по галузях. Галузева структура ринку праці характеризує сукупний попит суспільства на робочу силу галузей народного господарства, який підтверджений реальними робочими місцями. В національній економіці розподіл працюючих по галузях і сферах виробництва, може вказувати про напрямок і прогрес економічного розвитку країни. При незадовільному розподілі зайнятого населення — про ймовірність протирічь і втрати між ланками виробництва, галузями і секторами економіки.

Досліджуючи структуру галузевого ринку праці України в 2012 — 2016 рр. ми виявили, що у вказані роки найбільша кількість населення була зайнята у оптовій та роздрібній торгівлі; ремонті автотранспортних засобів і мотоциклів (22%), сільському, лісовому та рибному господарстві (17%), промисловості (16%), освіті (9%) (Рис.1).

Рис. 1. Середня кількість зайнятого населення за видами економічної діяльності у 2012;2016 роках у %.

Натомість, найменша кількість працюючих спостерігалась у галузі мистецтва, спорту, розвагах та відпочинку — 10% від загальної кількості зайнятих у вказаний період часу [11].

Окрім того, аналізуючи динаміку зайнятого населення за видами економічної діяльності можна відмітити, що у оптовій та роздрібній торгівлі; ремонті автотранспортних засобів і мотоциклів кількість працюючих суттєво не змінилася (Рис. 2). У 2012 та 2016 рр. там працювало 21,6% осіб від загальної кількості зайнятих [11]. Найбільшим цей показник був у 2013 році і складав 22,1%, найменшим — 21,4% 2015 року. Дещо зросла кількість зайнятих у сільському, лісовому та рибному господарстві (2012 р. — 17,2%, 2016 р. — 17,6%). Натомість, ми бачимо, що у промисловості спостерігається тенденція до стабільно зниження кількості працюючих. Якщо 2012 року їх кількість становила 16,8%, то у 2016 році це вже 15,3% від загальної кількості осіб, які працювали. Привертає увагу збільшення кількості населення, яка була залучена до роботи у державному управлінні, обороні та обов’язковому страхуванні. Якщо до початку бойових дій у вказаній галузі працювало 5,2% (2012р.), 5,0% (2013р.) населення — то у 2016 році їх кількість становить вже 6,0%. Також, стабільний ріст щодо кількості зайнятого населення спостерігається у сфері інформації та телекомунікації. У 2012 році там працювало 1,5% осіб від загальної кількості зайнятого населення, у 2016 — 1,7% (Рис. 2). Аналіз змін у структурі зайнятості за видами економічної діяльності показав, що найвищий рівень працюючих спостерігається у оптовій та роздрібній торгівлі ремонті автотранспортних засобів і мотоциклів, сільському, лісовому, та рибному господарстві, промисловості. Окрім того, протягом 2012;2016 рр. спостерігається незначне зменшення працюючих у промисловості та їх збільшення у державному управлінні й обороні, та обов’язковому страхуванні.

Рис. 2. Динаміка зайнятого населення за видами економічної діяльності у 2012;2016 роках Однією із проблем сучасного ринку праці України є наявність різних видів структурних диспропорцій. Зокрема, присутня деформація в структурі його професійно-кваліфікаційного та освітньо-кваліфікаційного складів. Подолання цих диспропорцій, досягнення динамічної збалансованості є першочерговим завданням для національної економіки. Сучасний стан української промисловості характеризується високою нестачею кваліфікованих кадрів за окремими професіями та спеціальностями [12, с. 178].

Диспропорцією прийнято називати невідповідність між складовими частинами цілого, відсутність пропорційності; непропорційність [13]. Диспропорції в економіці - порушення узгодженості, відповідності взаємопов'язаних економічних процесів і показників, що характеризують функціонування і розвиток окремих галузей та виробництв, протікання стадій відтворювального циклу. Диспропорції свідчать про гіпертрофований розвиток одних секторів економіки за рахунок інших [14]. Відповідно диспропорції на ринку праці - це нестача кваліфікованих кадрів по окремих галузях економіки і професіях, спеціальностях/спеціалізаціях; невідповідність структури професійної освіти актуальним і перспективним потребам ринку праці за кваліфікаційним рівнем і професійною структурою [15, с. 124].

На сьогодні, співвідношення між попитом на робочу силу та її пропозицією в Україні свідчить про зменшення загострення ситуації на ринку праці. Стійка тенденція до зростання пропозиції робочої сили та скорочення попиту на неї знижується. За даними Держстату України у 2015 році навантаження на десять робочих місць становило 111,5 осіб і за останні 5 років це було найвищим показником [16]. Натомість у 2016 році - 93,6 безробітних осіб (табл. 1).

Таблиця 1.

Навантаження зареєстрованих безробітних на 10 вільних робочих місць.

Джерело: наведено за [16] (без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим і м. Севастополя.

Починаючи з 2014 року, також без частини зони проведення антитерористичної операції)

Навантаження зареєстрованих безробітних на 10 вільних робочих місць (вакантних посад) у цілому по країні зменшилося зі 189 осіб на кінець 2015р. до 108 осіб на кінець 2016р. [16, с. 17]. Зважаючи на це, глибшого аналізу потребує стан попиту та пропозиції на ринку праці України у 2016 році (Рис.3).

Рис. 3. Співвідношення кількості зареєстрованих безробітних, потреби роботодавців у працівниках на кінець 2016 року у%.

Найбільшим попитом серед роботодавців користувались працівники переробної промисловості кількість вакансій становила 21,7% від заявлених на кінець року, 16,4% пропозицій — припало на оптову та роздрібну торгівлю; ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів, 10,6% - складали вільні робочі місця у транспорті, складському господарстві, поштовій та кур'єрській діяльності. Найменшою потреба у працівниках в 2016 році була в добувній промисловості і розроблені кар'єрів і склала 1,7% від загальної кількості вакансій зареєстрованих на кінець року. Також у сферах інформації та телекомунікаціях, мистецтві, спорті та відпочинку і наданні інших видів послуг по 1,1% (Рис.3).

Привертає увагу той факт, що найбільша кількість безробітних спостерігалась серед осіб, які мали досвід роботи в сільському господарстві, лісовому господарстві та рибному господарстві 23,3% від загальної кількості осіб зареєстрованих у місцевих центрах зайнятості на кінець 2016 року. Хоча, високої потреби у вказаних працівниках у роботодавців не було, частка заявлених вакансій склала лише 4,2% від загальної кількості вільних робочих місць. Також, значною була кількість безробітних, які працювали у державному управлінні й обороні 16,6%, натомість кількість таких вакансій становила 8,1% (Рис.3).

На противагу, в переробній промисловості 11,6% осіб станом на кінець 2016 року шукали роботу, а потреба у працівниках становила 21,7%. Також 11,4% безробітних мали досвід роботи у оптовій і роздрібній торгівлі; ремонті автотранспортних засобів і мотоциклів, пропозиція вакансій становила 16,4% від їх загальної кількості у вказаному періоді (Рис.3).

Отже, в професійно-кваліфікаціному складі потреби роботодавців у працівниках та пропозиції робочої сили, нами виявлені невідповідності. Саме в зауважених нами неузгодженостях й виявляються структурні диспропорції ринку праці. Їх наявність є фактором, що обмежує як можливості працевлаштування безробітних, так і задоволення потреб роботодавців у працівниках.

Загалом, серед загальної кількості зареєстрованих безробітних (390,8 тис.) на кінець 2016р. 341,3 тис., або 87,3%, мали досвід роботи, з них кожний четвертий раніше працював у сільському господарстві, лісовому господарстві та рибному господарстві, кожний п’ятий — у державному управлінні й обороні; обов’язковому соціальному страхуванні, кожний восьмий — у переробній промисловості або оптовій та роздрібній торгівлі; ремонті автотранспортних засобів і мотоциклів. Кількість вільних робочих місць (вакантних посад), заявлених роботодавцями, на кінець 2016р. становила 36,0 тис., що на 39,0% більше, ніж на кінець 2015р. Із загальної кількості вакансій кожна п’ята була в переробній промисловості, кожна шоста — в оптовій та роздрібній торгівлі; ремонті автотранспортних засобів і мотоциклів, кожна дев’ята — у транспорті, складському господарстві, поштовій та кур'єрській діяльності[16, с. 14−15].

Упродовж 2016р. спостерігалося збільшення потреби роботодавців у працівниках усіх професійних груп, а найбільше — на робітників з обслуговування, експлуатації та контролювання за роботою технологічного устаткування, складання устаткування та машин (на 53,4%) і на кваліфікованих робітників з інструментом (на 53,2%) [16, с. 16]. Зростання потреби роботодавців у працівниках, порівняно з 2015р, спостерігалося в усіх видах економічної діяльності, крім надання інших видів послуг. Тому, фундаментом подальшого економічного зростання повинно стати підвищення продуктивності праці, інтерес до якої останніми роками був втрачений: країна повинна навчитися ефективніше розпоряджатися власними трудовими ресурсами та капіталом [17, с. 5].

Висновки

Отже, ми з’ясували, що єдиного підходу серед науковців щодо трактування структурних елементів ринку праці немає. Все ж, до структури вони включають попит на працю, пропозицію праці та винагороду за роботу. Окрім цього, ринок праці та його структуру досліджують за різними його аспектами: галузевому, регіональному, статевому та віковому розрізі, за професійно-кваліфікаційним складом попиту та пропозиції.

Поряд з цим ми встановили, що на сучасному ринку праці України зростає попит на робочу силу, потреба у кваліфікованих робітниках залишається високою. Проте, пропозиція їх на ринку праці є низькою. Загалом, ринок праці України характеризується структурним диспропорціями щодо попиту та пропозиції робочої сили, які не дають змоги задовольнити потребу роботодавців у працівниках. Однією із причин невідповідності між реальними потребами ринку праці і пропозицією є відсутність сучасної системи державного прогнозування та стратегічного планування. Інша причина — відсутність балансу трудових ресурсів у складі державних програм економічного та соціального розвитку, стратегій регіонального розвитку, програм і стратегій розвитку окремих галузей суспільного життя. Також за останні десятиліття було знівельовано престижність робітничого класу, відсутність державної підтримки професійно-технічної освіти, неналежні умови праці, низька заробітна плата призвели до того, що контингент робітників складають люди передпенсійного чи пенсійного віку. Ще однією причиною дисбалансу є невідповідність структури професійної освіти перспективним потребам ринку праці за кваліфікаційним рівнем та професійною структурою [12, с. 178].

З метою усунення виявлених диспропорцій на ринку праці необхідно:

• — здійснювати регулярні моніторинги попиту та пропозиції робочої сили. На основі отриманих даних розробляти проноз попиту та пропозиції на ринку праці;
• — з'ясувати професійно — кваліфікаційну структуру перспективної потреби роботодавців у працівниках;
• — здійснювати професійну підготовку з урахуванням прогнозу попиту та пропозиції на ринку праці;
• — усунути дублювання повноважень у галузі регулювання ринку праці розмежувавши їх між державними та регіональними органами влади, органами місцевого самоврядування;
• — на державному рівні розробити програму професійної орієнтації молоді та організувати професійно — пропагандистські кампанії з метою формування структури попиту населення на послуги професійної освіти відповідно до потреб ринку;
• — органам виконавчої влади у сфері зайнятості населення, приділити особливу увагу підготовці фахівців за загально галузевими професіями, потреба в яких не може задовольнятися за рахунок наявних трудових ресурсів підприємств; на це необхідно орієнтувати систему початкової професійної освіти та програми перепідготовки безробітних.

Література

• 1. Філософський енциклопедичний словник / [В. І. Шинкарук, Є. К. Бистрицький, М. О. Булатов та ін.]. — Київ: Абрис, 2002. — 751 с.
• 2. Перехідна економіка: Підручник/ В.М. Геєць, Є.Г. Панченко, Е.М. Ліанова та ін./ За ред. В.М. Геєця. — К.: Вища шк., 2003. — 591 с
• 3. Скірка Н. Я. Структура економіки: сутність, основні завдання та типи / Н. Я. Скірка. // Науковий вісник НЛТУ України. — 2008. — С. 205−216.
• 4. Кобзистий М. О. Інституціональні умови реалізації структурних зрушень у трансформаційній економіці / М. О. Кобзистий // Науково-технічна інформація. — 2005. — № 2. — С. 34−38.
• 5. Коломицева О. В. Економічний зміст структурних зрушень та їх вплив на стабільність розвитку економіки / О. В. Коломицева. // Збірник наукових праць ЧДТУ. — 2009. — № 22. — С. 160−164.
• 6. Васильченко В. С. Ринок праці: теоретичні основи і державна практика / В. С. Васильченко, П. М. Василенко. — К., 2000. — 317 с.
• 7. Петюх В. М. Ринок праці: [навч.-метод. посіб.] / В. М. Петюх. — К.: КНЕУ, 2000. — 128 с.
• 8. Лібанова Е. М. Ринок праці: [навч. посіб.] / Е.М. Лібанова. — К.: Центр навч. л-ри, 2003. — 224 с.
• 9. Колот А. М. Економіка праці та соціально-трудові відносини: підручник / [А. М. Колот, О.А. Грішнова, О. О. Герасименко та ін.] ;. — К.: КНЕУ, 2009. — 711, [1] с.
• 10. Брич В. Я., Дяків О. П., Надвиничний С. А. та ін. Економіка праці та соціально — трудові відносини: Навч.- метод. посібник / В. Я. Брич, О. П. Дяків, С. А. Надвиничний: за заг. ред. Качана Є. П. — Тернопіль: ТДЕУ, 2006. — 373 с.
• 11. Економічна статистика / Національні рахунки [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/.
• 12. Піщуліна О.М. Основні напрями реформування державної політики регулювання ринку праці та управління трудовими ресурсами в Україні // Стратегічні пріоритети , — 2009 — № 2(11), — С. 175−184.
• 13. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 286.
• 14. Чернявська Ю. Б. Економічні важелі механізму державного регулювання ринку праці в Україні / Ю. Б. Чернявська // Формування ринкових відносин в Україні. — 2007. — № 7−8. — С. 102−106.
• 15. Шаповалов В. В. Теоретичне дослідження категорій ринку праці / Економіка і суспільство. — 2016. — № 5 — С. 122−125.
• 16. Ринок праці у 2016 році / Статистичні спостереження [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/.
• 17. Кожем’якіна С.М. Продуктивність праці на макрорівні: визначення, аналіз та прогнозування: монографія / Кожем’якіна C.М. — К.: ТОВ «НВП «Інтерсервіс», 2012. — 374 с.