Злочинні дії військовослужбовця, який перебуває в полоні (реферат)

Реферат на тему Злочинні дії військовослужбовця, який перебуває в полоні.

Стаття ККУ 431:

1. Добровільна участь військовослужбовця, який перебуває в полоні, у роботах, що мають військове значення, або в інших заходах, які завідомо можуть заподіяти шкоду Україні або союзним з нею державам, за відсутності ознак державної зради, — карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

2. Насильство над іншими військовополоненими або жорстоке поводження з ними з боку військовополоненого, який перебуває на становищі старшого, — карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

3. Вчинення військовослужбовцем, який перебуває в полоні, дій, спрямованих на шкоду іншим військовополоненим, з корисливих мотивів або з метою забезпечення поблажливого до себе ставлення з боку ворога ;

карається позбавленням волі на строк до трьох років.

1. Об'єктом злочину є порядок виконання військовослужбовцем військового обов’язку в умовах полону.

2. З об'єктивної сторони злочин може проявитися у таких формах: 1) добровільна участь військовослужбовця, який перебуває в. полоні, у роботах, що мають військове значення, або в інших заходах, які завідомо можуть заподіяти шкоду Україні або союзним з нею державам, за відсутності ознак державної зради (ч. 1 ст. 431);

2) насильство над іншими військовополоненими (ч. 2 ст. 431);

3) жорстоке поводження з іншими військовополоненими з боку військовополоненого, який перебуває на становищі старшого (ч. 2 ст. 431) — 4) вчинення військовослужбовцем, який перебуває в полоні, дій, спрямованих на шкоду іншим військовополоненим (ч. З ст. 431).

Під роботами, що мають воєнне значення, розуміються роботи, пов’язані з виробництвом зброї, боєприпасів, бойової техніки, іншого військового майна. Згідно з Конвенцією про поводження з військовополоненими до роботи можуть залучатися тільки працездатні військовополонені, при цьому офіцери та прирівняні до них особи — лише за їх згодою. У примусовому порядку військовополонені можуть бути притягнені тільки до робіт в сільському і домашньому господарстві, з надання комунальних, транспортних послуг та деяких інших робіт за умови, що вони не мають воєнного характеру чи значення. До інших заходів, які завідомо можуть завдати шкоди Україні або союзним з нею державам, можна віднести, скажімо, вербування інших військовополонених для участі в роботах, які мають воєнне значення, або участь у спецпропаганді тощо.

Добровільність у ч. 1 ст. 431 означає, що особа не примушується до зазначеної роботи органами влади відповідної держави або військовополоненим, який перебуває на положенні старшого, і має можливість і надалі утримуватися від цієї роботи.

Поняттям насильство у ч. 2 ст. 431 охоплюється заподіяння військовополоненому побоїв, легкого, середньої тяжкості і тяжкого тілесного ушкодження, крім заподіяння тяжкого тілесного ушкодження за кваліфікуючих обставин. Останнє, а також убивство потерпілого чи його самогубство внаслідок жорстокого поводження потребують додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 121, ч. ч. 1 чи 2 ст. 115 або за ч. ч. 1, 2 чи 3 ст. 120.

Під жорстоким поводженням з військовополоненим слід розуміти дії, якими особі спричинюються серйозні фізичні та/або моральні страждання (наприклад, позбавлення сну, харчування і води, розлучення матері з малолітньою дитиною, поміщення здорової людини до психічно хворих тощо).

ДІЇ, спрямовані на шкоду іншим військовополоненим, можуть виражатися у повідомленні адміністрації про підготовку втечі із табору чи про вчинення порушення режиму, у примушуванні до виконання роботи, що має воєнне значення чи іншої роботи, у насильстві, яке охоплює заподіяння побоїв, спричинення легких тілесних ушкоджень, у знущанні тощо.

3. Суб'єктом злочину може бути: у першій і четвертій формах — будь-який військовослужбовець, що перебуває у полоні, а у другій і третій — військовополонений, який перебуває на становищі старшого.

Військовополоненим є така, що потрапила під владу військового супротивника, особа, яка належить до: особового складу збройних сил сторони, що перебуває у конфлікті, особового складу ополчення і добровільних загонів, що входять до складу цих збройних сил, осіб, що слідують за збройними силами, але не входять до їх складу, а так само до інших категорій, визначених в частині А ст. 4 Конвенції про поводження з військовополоненими та в ст. 44 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій. Військовополоненим особа є з моменту потрапляння під владу військового супротивника і до моменту її остаточного звільнення та репатріації.

Військовополоненими, які перебувають на становищі старших, є: в таборах для офіцерів та прирівняних до них осіб або змішаних таборах — старший за званням і стажем офіцер, в інших таборах — так звані довірені особи, що обираються військовополоненими шляхом таємного голосування кожні шість місяців з метою представлення перед військовою владою, Державами-покровительницями, Міжнародним Комітетом Червоного Хреста тощо, та затверджуються Державою, що тримає у полоні.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у вигляді прямого умислу.

При цьому, у перших трьох його формах мотивами злочину можуть бути будь-які, крім відверто антидержавницьких: у разі добровільної участі військовополоненого у вказаних роботах чи заходах з метою спричинити шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності України чи одній із складових її національної безпеки, або у разі насильства над іншим військовополоненим чи жорстокого поводження з ним з метою припинити таку, що проводилась останнім у таборі діяльність, спрямовану на шкоду ворогові, дії винного потребують кваліфікації за ст. 111.

Обов’язковою ознакою злочину у четвертій його формі є корисливий мотив або мета забезпечення поблажливого до себе ставлення з боку ворога.

Конвенція про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 р. Ратифікована СРСР 11 квітня 1954 р. (ст. ст. 4, 12−16, 50−52, 79−81).

Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 р. Ратифікована УРСР 26 січня 1987р.

Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І) від 10 червня 1977 р. Ратифікований УРСР 18 березня 1989р.

Європейська конвенція про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню. Ратифікована Україною 24 січня 1997 р.

Список використаної літератури.

1. 1.Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. — К., 1996. — 111 с.

2. 2.Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. — К.: Юрінком Інтер, 2001 р. — 240 с.

3. 3.Коржанський М. Й. Науковий коментар Кримінального кодексу України. — К., Атіка, Академія, Ельга-Н, 2001.

4. 4.Кримінальне право України. Особлива частина / За ред. М.І.Бажанова, В. В. Сташиса, В.Я.Тація. — Київ — Харків: Юрінком Інтер, 2003. — 496 с.

5. 5.Кримінальне право України. Особлива частина./ За ред. М.І.Мельника, В. А. Клименка. — Київ: Юридична думка, 2004. — 656 с.

6. 6.Кримінальне право України. Особлива частина / За редакцією М.І.Бажанова та ін. — Харків. Юрінком Інтер — Право, 2001.

7. 7.Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред.М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. — К.: Каннон, А.С.К., 2001.

8. 8.Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. Під загальною редакцією Потебенька М. О., Гончаренка В. Г. — К.: «Форум», 2004., у 2-х ч. — Ч.2. — 984 с.