Історія Криму

Крім у період нового часу.

Для кожної країни чи області нова епоха наступає у свій годину, що обумовлене її історичним, економічним, політичним чи культурним розвитком. Визначальними подіями при цьому переході із однієї епохи в наступну, более досконалу, є найчастіше революції, що призводять до зміни влади, економічні удосконалення, що значно впливають на матеріальне становище держави, чи війни, що мають вирішальне значення для світової історії. Такою подієї для Кріму стала російсько-турецька війна 1768 — 1774 рр., що призвела до переходу територї Кримського півострова від Туреччини до Росії. За умовами Кючук-Кайнарджийського мирного договору (1774 р.) держава, що тут існувала (Кримське ханство) оголосила свою незалежність від Туреччини й відійшла под протекторат Ро-сійської імперії. У 1783 році Кримське ханство остаточно приєдналось до Росії. Цією подією й визначився перехід Кріму до епохи нового години. Усю цю епоху населення Кріму провело под імперським центром — Санкт-Петербургом. Тут відбувалась досить потужна асиміляція, особливо російським народом, татарський народ виселявся із 1944 р., тому корінного населення тепер залишилось зовсім небагато — близько 225 тис. чол.

Приєднання Кріму до Росії позитивно позначилось на стані українського народу, адже припинились постійні набіги татарських й турецьких орд на Україну. Алі, із іншого боці, російська імператриця ліквідувала Запорозьку Сич, адже захищати південний кордон держави не було б від кого (а України скасування Січі було б вкрай негативним). У 1784 році Крім ставши частиною Таврійської області (із 1787 р. — губернії) із центром у Сімферополі; протягом 1797 — 1802 рр. входив у склад Новоросійської губернії, із якої у 1802 р. знову виділився у Таврійську губернію. Приєднання Кріму до Росії мало прогресивне значення для півострова. Входження до всеросійського ринку прискорило ріст виробничих сил, набули розвитку вівчарство, вирощування зернових культур, садівництво, виноградарство, тютюнова промисловість, ремісничі та кустарні промисли (особливо соляний). Будувались нові міста. У 1783 р. було б закладено Севастополь, що на початку XIX ст. ставши найголовнішим воєнним чорноморським портом Ро-сійської імперії. З другої половини ХІХ ст. Південний берег Кріму ставши використовуватись як курорт. Члени царської родини, а із 70-тих років й представники великої буржуазії будували тут свої літні резиденції.

Крім й особливо Севастополь дуже постраждали від Кримської війни 1853 — 56 рр. Причинами цієї війни стали територіальні апетити Росії, котрі стали поширюватись на землі занепадаючої Османської імперії. Російські армії поступово захоплювали Балкани й Закавказзя, але й це не влаштовувало Францію й Англію, котрі виборювали розширення своїх колоній. На протязі десятиліть Санкт-Петербург із однієї сторони, й Лондон із Парижем із іншої намагались домовитись про розділ сфер впливу, але й пасивність російських дипломатів та імператорів змирилася коаліцію провокувати східну імперію на війну із Туреччиною. Приводом до війни ставши «спір із-за ключів», що полягав у конфлікті між православним та католицьким духовенствами (1852 р.) через володіння «святими місцями» у Палестині - Віфлєємом та Єрусалимом. Навесні 1853 р. Росія надіслала Туреччині ультиматум про передачу влади у Віфлєємі православним священикам. Туреччину підтримала католицька Франція, тому вона відмовила Росії. У липні 1853 р. російські війська вдерлись на підконтрольні Туреччині територї - Молдавію та Валахію. Микола І був впевнений, що цими діями він змусить Порту (турецький уряд) поступитись, але й в жовтні Туреччина оголосила війну Російській імперії. Війна розпочалась на Дунайському та Кавказькому напрямах, потім англо-французькі війська розпочали бойові дії біля Кронштадту й ПетропавловськаКамчатського, але й головні бойові дії відбувались на територї Кріму. З осені 1854 р. коаліційні війська намагались окупувати Крім та знищити головну чорноморську військово-морську базу — Севастополь. Успіхи на всіх інших театрах воєнних дій втрачали свою значимість при поразці у Кріму. 14 вересня біля Євпаторії понад 300 транспортних суден под прикриттям 89 бойових суден почали висадку величезного коаліційного десанту: 28 тис. французів, 26 тис. англійців, 7 тис. турків. Командування військових сил Кріму на чолі із Меншиковим не змогло організувати оборону півострова. Тому в першій ж битві - на річці Альмі - російські війська вимушені були відійти до Севастополя, а потім — до Бахчисараю, залишив Севастополь у оточенні противника. Почалась перша героїчна оборона «величного міста» (в перекладі із грецької мови), що тривала 349 днів, друга був протягом Великої вітчизняної війни (1941 — 1942 рр.) й тривала 250 днів. Декілька старих кораблів чорноморської ескадри були затоплені перед входом до Севастопольської бухти, що зміцнило оборону міста. 2 тис. гармат та 24,5 тис. матросів із цих суден вступили до сухопутної армії. Обороною Севастополя керували адмірали Корнілов, Нахімов, а також військовий інженер Тотлебен. Навколо міста було б споруджено 8 бастіонів й велика кількість інших укріплень та фортифікацій, при зведенні які користувались всіма можливими предметами. Незважаючи на заяви французького офіцера Сент-Арно про ті, у умовах штилю його десант розправиться із Севастополем за кілька часів, коаліційні війська не наважились миттєво напасті на місто, тому його оборона стала ще более неприступною. Тому із 17 жовтня Севастополь ставши обстрілюватись важкою артилерією. Бомбардування майже ані до чого не привели, але й севастопольці втратили Корнілова. Меншиков, намагаючись полегшити заподіяння оточених, вирішив здійснити напад на англійську базу, розташовану біля Бахчисараю. 25 жовтня 1854 р. російські війська швидко вибили противника із Першого ряду його оборони й могли остаточно знищити базу, але й Меншиков давши наказ зупинитись (так кликана Балаклавська битва). Взагалі цей російський офіцер проявивши собі у Кримській війні як нерішучий, поганий тактик, невдалий стратег, який спричинив надмірні кількісні втрати російської армії та програв багато важливих битв. За рахунок мобілізації російська армія збільшилась до 107 тис. чол. проти 71 тис. чол. коаліційної армії. Не вистачало лише талановитого полководця. На початку листопаду почалась жорстока битва за Інкерманські висоти. Російські полки втратили 11 тис. чол. вбитими та пораненими, до того числі 256 офіцерів й 6 генералів, й тому вимушені були відступити. У лютому 1855 р. 19-тисячний загін генерала Хрульова намагався захопити Євпаторію, але й він не зміг перемогти 35- тисячний корпус Омер-паші. На посаді командуючого сухопутними та морськими військами Кріму Меншиков був замінений на генерала Горчакова. У серпні 1855 р. російська армія програла битву на річці Чорній, втратив 7 тис. чол. Таким чином польові армії мало чим допомогли севастопольцям звільнитись від блокади. Місто зажималось все щільнішим кільцем, в липні 1855 р. було б смертельно поранено Нахімова, а бомбардування ставали дедалі частішими. Друга бомбардування відбулося у квітні 1855 р. й показало величезну перевагу союників у боєприпасах. У травні був висаджений 15-тисячний десант біля м. Керч, але й він був розбитий. Тоді ж відбулося третє бомбардування Севастополя, що дозволило союзним військам витіснити російські із передових укріплень. Після четвертого бомбардування у червні коаліційні війська спробували увірватись безпосередньо до міста, але й їхні напад було б відкинуто. У серпні та в вересні відбулись п’яте та шосте бомбардування Севастополя, после якого розпочався загальний штурм Севастополя. Союзники взяли Малахів курган, російські війська переправилися на Севастопольську бік. Кораблі були затоплені. Місто було б взято. У результаті війни російська армія був дуже сильно ослаблена: гвинтівок залишилось 90 тис. із 500 тис., гармат — 263 із 1500, людські втрати склали 500 тис. чол. Союзники втратили 250 тис. чол. Війна закінчилась підписанням у Парижі 30 березня 1856 р. мирного договору між Росією, Англією та Францією. Росії заборонялось матір військові бази на Чорному морі, вон віддавала Туреччині частину Бесарабії, Карс. Міжнародний престиж Росії був підірваний, показна могутність кріпацької системи самознищилась. Фактично війна наблизила кріпацьку реформу 1861 р., але й промисловість й сільське господарство регіону занепало на досить тривалий час.

Імперські реформи 60-тих років ХІХ ст. сприяли розвитку капіталістичних відносин, особливо у сільському господарстві. Протягом 1869 — 1875 рр. було б проведено залізницю із Харкова до Севастополя, що прискорило економічний розвиток Кріму. У 1913 р. частку сільського господарства припадало 55%, а промисловості основними галузями були борошномельна, тютюнова, консервна; в Кріму було б два потужних заводі: металургійний у Керчі та суднобудівельний у Севастополі. Крім був найбільшим постачальником солі для імперії: за рік тут видобувалось 300 тис. тон солі, якої на північ вивозили чумаки.

Протягом ХІХ ст. відбувався активний розвиток культури: у 1812 р. в 7 км від Ялти Стевен заклав відомий Нікітський ботанічний сад, у 1908 р. було б створено південний відділ Пулківської обсерваторії на базі існуючої у Сімеїзі приватної аматорської обсерваторії, створеної у 1900 р. У Ялті мешкали й творили такі діячі культури, як Чехов та Руданський (який ставши почесним громадянином Ялти); у Феодосії живий та малював відомий російський художник Айвазовський.

На початку ХХ ст. в Кріму почали з’являтись Перші соціалдемократичні організації. Рівень урбанізації був дуже низьким (13%), тому пролетаріїв було б небагато. Комуністи керувались в-основному на солдатів й матросів Чорноморського флоту. Під годину Революції 1905 — 1907 рр. серед матросів вибухнули повстання, що ввійшло в історію як Очаківське. У жовтні 1905 р. команда крейсера «Очаків» на чолі із лейтенантом Шмідтом заарештувала офіцерів крейсеру, вибрала делегатів до Заради матроських, солдатських й робітничих депутатів, встановила зв’язок із повстанцями флотської дивізії, солдатами та робітниками на березі. До крейсера приєдналось 11 дрібних суден. По повставшим кораблям був відкритий артилерійський вогонь. На більшості із них виникла пожежа, тому команди були вимушена їхнього покинути. Повстання було б придушене. Шмідта та інших керівників виступу було б засуджено до розстрілу, інших — кинуто до в’язниці на різні строки.

Після Революції розгорнули свою діяльність дрібнобуржуазні татарські політичні партії та організації, що висували гасли «Крім для кримців». Напередодні І світової війни Крім був регіоном із багатонаціональним населенням: росіяни, татари, греки, євреї, українці. Рівень урбанізації залишився низьким та зберіглась курортно-аграрна спеціалізованість півострова.

Крім. Пам’ятки культури.

Всі пам’ятки культури Кріму епохи нового години можна розділити на військові пам’ятники, архітектурні споруди та музеї. Перші переважно педставлені у місті-герої Севастополі, другі - на Південному березі Кріму, треті розміщені у найбільших містах півострова. Існують ще курортні пам’ятки початку ХХ ст., якими користуються дотепер.

Севастопольські пам’ятки військовим діям переважно пов’язані із Кримською війною 1853 — 56 рр., й особливо із Севастопольською обороною 1854 — 55 рр. Це, по-перше, пам’ятники військовим начальникам: адміралу Нахімову та інженеру Тотлебену. перший споруджено із бронзи та граніту в 1898 р., відбудовано Томським та Ареф'євим у 1959 р. Інший у проекті Більдерлінга встановив скульптор Шрьодер із бронзи та каменю у 1909 р., в другій половині ХХ століття відновив скульптор Пісаревський. Слід зазначити, що місто повністю було б зруйновано протягом оборони Севастополя 1941 — 42 рр. та окупації 1942 — 44 років, тому усі пам’ятки, крім пам’ятника «Затопленим кораблям», довелося відновлювати. Цю споруду було б зведено у морі за десятки метрів від берега із граніту та бронзи скульптором Адамсоном у 1905 році. Також було б споруджено пам’ятник російському матросу Кошці із бронзи та граніту скульпторами Кейдуками та архітектором Петропавловським у 1956 р. Є також пам’ятник героїчному брігу «Меркурій» із чавуну та каменю, встановлений в 1834 році архітектором Брюлловим. Існують також пам’ятник учаснику революційних подій 1905 р. — Шмідту — із бронзи та каменю, що споруджений архітектором Рехлінгом у 1937 році й відбудований ним у 1967 р. Алі найвідомішою пам’яткою, присвяченою Севастопольській обороні 1854 — 55 рр., являється панорама Севастопольської оборони, що стоїть у Севастополі. Сам будинок, в якому розміщено полотно, був збудований в еклектичному стилі протягом 1902 — 04 рр. архітектороми Фельдманом та Енбергом, відбудований та реконструйований 1954;го році у проекті архітектора Петропавловського. Саме полотно написано французьким художником Рубо. Мало розміри 5 метрів у висоту та 28 метрів у довжину й було б розміщено вздовж круглої стіни так, що одним поглядом його охопити не можна. Вперше панорама був експонована у 1905 р. У 1941 р. будинок був зруйнований, а картина частково згоріла. В.

50-тих рр. ХХ ст. полотно було б відновлено 60 художниками под керівництвом Яковлєва та Соколова-Скаля, але й деякі частини картини були втрачені назавжди. Тому тепер на між майданчиком для огляду та самим полотном створено макети людей, гармат та інших предметів у натуральну величину й в справжньому розміщенні один відносно іншого. Ці деталі панорами знаходяться на смузі землі завширшки 4 метри. На панорамі зображений останній, шостий штурм міста, що призвів до поразки севастопольців. Союзники наступають із прибережної смуги, а серед обороняючихся поширюється паніка, багато розбитих гармат, гинуть люди. Картину зроблено так, неначе художник був присутній на самій битві. У будинку панорами знаходиться й музей Севастопольської оборони 1854 — 55 рр.

Архітектурні споруди переважно представлені палацами, розташованими на Південному березі Кріму, а також архітектурними спорудами Севастополя. Це, насамперед, Петропавловський собор, збудований у 1843 році та Графська пристань 1846 р. — обидві ці пам’ятки збудовані у стилі пізнього ампіру. Визначною спорудою є також будинок, в якому розміщений музей Чорноморського флоту, зведений архітектором Кочетовим у стилі еклектики у 1895 р. Серед палаців Південний берега Кріму найвідомішими є Воронцовський, чи Алупкінський палац-музей, Лівадійський палац, Кореїзький, чи Юсупівський палац та архітектурне диво «Ластівкіне гніздо». як пізній регулярний ансамбль відома також дача Жуковка поблизу Симеїзу, збудована на початку ХХ ст. у проекті художника Замирайла. Будівля оздоблена мозаїками Кузнєцова та оточена садовопарковою скульптурою Матвєєва.

Воронцовський палац знаходиться в Алупці. Він будувався протягом 1828 — 48 рр. Така тривалість пов’язана із тім, що над зведенням приміщення працювало зовсім небагато кріпаків, серед які було б 10 справжніх майстрів. Палац збудований із місцевого каменю діабазу, який за густиною в 2,5 разів більший за граніт. Архітектором палацу був Блор, й він обрав для свого творіння псевдоготичний стиль, портал ж зробив у мавританському стилі. Палац складається із 5-ти корпусів. Сама будівля двоповерхова, перший поверх уявлень 9-ма парадними залами: коридором біля входу, кабінетом, вітальнею, ситцевою кімнатою, блакитною вітальнею, зимовим садом, парадною столовою, кімнатою для більярду та іншими. Кімнати іншого зверху не експонуються. На півдні розташовані парадні сходи, по обох боках які розміщені 6 фігур левів. Знизу й зверху палацу величезні парки площею біля 40 гектарів із вільно переплітаючимися алеями, маленькими водоспадами, 3-ма озерами та екзотичними деревами. Безпосередньо поблизу палацу — сади кипарисів та магнолій. У верхньому парку — природнє нагромадження діабазових глиб («хаос»). Зараз у палаці знаходиться музей із колекціями меблів, посуд, живопису та книжок.

Великий білий Лівадійський палац розташований у невеликому поселенні Лівадія в 3 км від Ялти. Був збудований всередині пейзажного парку, що заклав садівник Петер у 1834 р., у стилі неоренессансу архітектором Красновим у 1910 — 11 рр. Будівля двоповерхова, всередині є 3 маленькі подвір (я (італійське, турецьке). До 1917 р. був літньою резиденцією імператорської сім'ї. Сім (я Миколи ІІ відпочивала тут 4 рази й провела в Кріму в-загальному 6 місяців. потім ставши приміщенням санаторію для вищих державних діячів. У 1945 році, із 4-го до 11-го лютого, у палаці відбулась зустріч радянського лідера Сталіна, англійського прем'єр-міністра Черчілля та американського президента Рузвельта (так кликана Ялтинська, чи Кримська конференція), на якій вирішувалось запитання ставлення держав до Німеччини после закінчення війни, розділу військових інтересів союзників та було б закладено фундамент для створення в недалекому майбутньому Організації Об'єднаних Націй, «польське запитання» (яку на цій конференції вирішити не вдалось), доти ж, в цьому палаці був резиденція американської делегації, Яка провела там 3 свої засідання. У їдальні, найбільшому приміщенні палацу, відбулося 8 офіційних засідань конференції.

Юсупівський палац знаходиться в поселенні Кореїзі. Він був збудований ще в 20-тих рр. ХІХ ст. Палац переходив від одного поміщика до іншого, поки на початку ХХ ст. не потрапив до рук князя Юсупова, що збудував новий кам’яний корпус. Після революції палац ставши будинком відпочинку. У 1945 р., под годину Кримської конференції, тут розміщувалась радянська делегація. Після війни будівля знову стала курортом й залишається ним до сьогодення.

Палац «Ластівкіне гніздо» розміщений на мисі Ай-Тодор, на кілька кілометрів західніше Ялти. Він був збудований в 1912 р. на вершині скелі по проекту британського інженера Шервуда. Палац переніс 7-бальний землетрус в 1927 р., але й він майже не постраждав, якщо не рахувати зламаного нижнього балкону. Приміщення слугувало читальною залою санаторію «Перлина», але й потім його використання заборонили через аварійну ситуацію. У 1968 р. почалось відновлення пам’ятки. Під фундамент приміщення було б підведено монолітну залізобетонну плиту, сам палац був оточений антисейсмічними поясами. У 1971 році палац прийняв свій початковий вигляд. Він доводити нам, що архітектори початку ХХ ст. уже вміли використовувати будь-яке місце й площу для побудови таких величних споруд. Взагалі, «Ластівкіне гніздо» стало символом Ялти й всього Кріму. Палац зображується на багатьох рекламних плакатах, сувенірах. Мільйони фотокарток із його зображенням розійшлись по світу. «Ластівкіне гніздо» символізує справжній Крім в єднанні моря, повітря та землі.

Музеї Кріму, збудовані протягом епохи нового години чи присвячені подіям цієї епохи, розміщені перевано в містах: Ялті, Феодосії, Севастополі та інших. Особливе місце займає Нікітський ботанічний сад, який також можна віднести до категорії наукових установ. Він був закладений у 1812 р. шведським біологом Стевеном о 7-й км від Ялти. На початку ХХ ст. при саді було б створено лабораторію по винаходу й створенню ефірних масел. Зараз сад включає у собі 3 відділення: Центральне (поблизу Ялти), Приморське (біля поселення Портеніт) та Степове (біля поселення Гвардійське). Він розташований над берегом на середній висоті 500 — 600 метрів над рівнем Чорного моря й спускається до нього терасами. Рельєф всередині саду досить різноманітний, що пов’язано із існуванням тут різноманітних рослин, пристосованих до різних грунтів та форм рельєфу. У саду є кілька водойм, котрі також вкриті рослинністю. Загальна площа саду — понад 960 тис. гектарів. Тут зібрані понад 18 тис видів, різновидів та сортів рослин, у гербарії понад 106 тис листків із різних диких та культурних рослин. Зараз в цьому науковому комплексі 14 наукових відділів та лабораторій. Розвинений відділ селекції нових видів рослин. Працівниками саду виданий ряд наукових публікацій. Щорічно сад відвідують 600 тис. туристів, тут проходять практику студенти, стажуються укра-їнські та іноземні спеціалісти.

Взагалі в Кріму знаходяться 6 музеїв, що належати до епохи нового години: музей героїчної оборони та звільнення Севастополя, музей Чорноморського флоту у Севастополі, літературно-меморіальний музей СергеєваЦенського в Алушті, Алупкінський палац-музей (див. Воронцовський палац), картинна галерея Айвазовського в Феодосії та будинок-музей Чехова в Ялті.

Картинна галерея Айвазовського знаходиться у його рідному місті Феодосії. Сам музей розміщений в колишньому будинку художника. Тут представлені його картини, на які він зображував морський пейзаж, що був улюбленим жанром його творчости, зокрема, його друга по значенню та поширенню картина «Чорне море» (перша, «Дев'ятий вал», знаходиться в Державному Російському музеї у Санкт-Петербурзі.).

У Ялті знаходиться будинок-музей Чєхова, в якому письменник провів чотири трагічні, але й повні ідейного спрямування рокта свого життя. У 1898 р. Антоне Павловичу приїхав до Ялти в зв’язку із погіршенням стану здоров’я й побудував тут власний будинок. Навколо нього на 2400 м² сам письменник розбив парк, в якому було б 180 видів рослин. Чєхов дуже часто відвідував Льва Толстого, який приїхав до Гаспри на лікування й зупинився в маєтку графині Паніної. Також зустрічався із Горьким, Буніним, Купріним, Левітаном, Короленком. Тут написані його твори «Студент», «Дама із собачкою», «Вишневий сад» та закінчено багато інших. У 1904 році письменник виїхав до Москви, р згодом до німецького курорту. Музей тут закладено после його смерти, в 1921 р., із ініціативи сестри Чєхова Марії Чєхової, Яка прожила в Ялті до 1960;тих рр…

Музей Сергеєва-Ценського знаходиться в будинку письменника в Алушті - місті, в якому він проживав із 1905 р. Тут він створив свої Перші відомі твори: повісті «Сад», «Сум полів», «Рух», романи «Бабаїв» та «Перевтілення». Музей засновано после смерти письменника із ініціативи алуштинців.

як ми бачимо, пам’ятки культури епохи нового години зовсім відрізняються від пам’яток попередніх епох: курганів, фортець, стародавніх міст. Це пояснюється новими відкриттями, інтелектуальними та технічними удосконаленнями при зведенні побудов, новими героями (реальними, а чи не міфічними) — письменниками, воїнами, поміщиками. Це пов’язано також зі зміною специфіки регіону — від економічно та політично відсталого, населеного «людьми іншої релігії» — татарами — до курортного району із потужним військово-морським портом Севастополем. Культура відображає прогрес людства, тому вон постійно розвивається, й культурні пам’ятки Кріму впевнили нас, у цьому.