Вступ. 
Моделі комунікацій

Робота менеджера потребує ефективного обміну інформацією, який здійснюється під час комунікацій. Комунікації — це складні процеси, що охоплюють кілька взаємозалежних етапів, кожен з яких є важливим для розуміння адресатом суті надісланого йому повідомлення. Якщо знехтувати певними правилами передавання інформації, її зміст може бути спотворено чи навіть утрачено. Тому слід обирати такий метод комунікації та комунікаційний канал, які б сприяли забезпеченню найефективнішого і найбезпечнішого обміну інформацією в кожній конкретній управлінській ситуації.

Основою комунікацій є інформація. Це найважливіший ресурс, який дає змогу організаціям розвиватися, зміцнювати стратегічні позиції. В умовах поділу праці без своєчасного надходження інформації неможлива спільна робота. Без неї менеджер не може сформулювати цілі, оцінити ситуацію, визначити проблеми, підготувати і прийняти рішення і проконтролювати його виконання, тобто належним чином здійснювати управлінські функції.

В обсязі робіт менеджера робота з інформацією займає 50—90%. Це опрацювання документів, заплановані та незаплановані зустрічі, телефонні розмови, участь у нарадах та засіданнях тощо. Всі ці дії пов’язані з комунікаціями.

Комунікація (лат. communicatio — зв’язок, повідомлення; спілкування) — передавання інформації від однієї особи до іншої (інших)(1).

В Україні з розвитком ринкових відносин, укріпленням демократичних інститутів, структур та організацій громадського суспільства, вплив різних груп громадськості на процеси сучасного суспільного життя дедалі зростатиме. У розвинених демократичних країнах необхідність цілеспрямованого формування різних груп громадськості і розвитку комунікативних взаємодій з ними в цілях досягнення суспільно вагомих результатів зумовила появу в ХХ столітті спеціалізованої комунікативної технології, яка отримала узагальнену назву паблік рилейшнз (ПР).

У той же час науковий статус ПР лишається досить невизначеним. Так, частина науковців вважає, що ПР є не лише спеціалізованою прикладною наукою, а й мистецтвом встановлення контактів та підтримкою добрих стосунків із громадськістю, що є необхідною умовою ефективного функціонування та розвитку демократичного суспільства. Така позиція відстоюється у працях американських вчених С. Блека, С. Катліба, А. Сентера, Р. Брума, Д. Доті, Е. Бернейса, А. Раучера, Дж. Бергер, Л. Кортленда, І. Сендіджа, Ст. Фрайбургера, До. Ротцола, В. Уеллса, Дж. Бернет, С. Маріарті, Т. Ханта, Е. МакКарті, Ф. Зайтеля та ін. У працях К. Баркеро, Б. Брюса, Д. Врегга, Ф. Дженкінса, Р. Нерлунда, Дж. Фіске, Ф. Ронненберга, М. Руля, Ф. Ерфіна та ін. підкреслюється вагомість більш поглибленої наукової розробки концептуальних проблем ПР теорії.(3).