Походження християнства

ПЛАН ВВЕДЕНИЕ 2 1. БІБЛІЯ Про ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА 4 2. СОЦІАЛЬНО — ІСТОРИЧНІ І РЕЛІГІЙНІ ПЕРЕДУМОВИ 5 2.1. СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНА СИТУАЦІЯ І ЇЇ ВПЛИВ НА ХРИСТИАНСТВО 5 2.2. ФІЛОСОФСЬКІ ПОЧАТКИ 9 2.3. РЕЛІГІЙНІ ВИТОКИ ХРИСТИЯНСТВА 10 2.3.1. ІУДАЇЗМ 10 2.3.2. КУМРАНСКАЯ ГРОМАДА 11 3. ХРИСТИАНСТВО — УНІВЕРСАЛЬНА РЕЛІГІЯ 14 4. ЕВОЛЮЦІЯ ХРИСТИЯНСТВА 15 ВИСНОВОК 19 ЛІТЕРАТУРА 20.

Про походження християнства написано величезне, сутнісно неосяжне кількість книжок, статей та інших публікацій. У цьому терені трудилися і християнські автори, і філософи-просвітителі, й Росії представники біблійної критики, і авторы-атеисты. І це зрозуміло, оскільки йдеться про історичному феномен — християнстві, котрий створив численні церкви, що має мільйони послідовників, обіймав і досі пір що займає велике у світі, в ідейній, економічної і політичною життя народів та государств.

Християнство — (від грецького Christosпомазаник) одне з так званих світових релігій (поруч із буддизмом і ісламом). Християнство поширено країнах Європи, Америки, в Австралії, соціальній та результаті активної місіонерської діяльності - у Африці, на Близькому сході з’явилися й у районах Далекого Сходу. Точних даних про кількість послідовників Християнства отсутствуют.

Головні ідеї Християнства: спокутна місія Пресвятої Богородиці, майбутнє друге пришестя Христа, страшний суд, небесне воздаяние і встановлення царства небесного.

То що таке Християнство. Якщо говорити зовсім коротко, це релігія основу якої лежить віра у те, що дві тисячі років як розв’язано Бог прийшов у світ. Він народився, отримав ім'я Ісус, жив у Іудеї, проповідував, страждав і помер на хресті, як людина. Його смерть і наступне воскресіння з мертвих змінила долю людства. Його проповідь започаткувала нової, європейської цивілізації. Для християн головним дивом було слово Ісуса, а Він Сам. Головним справа Ісуса було його буття: буття з людьми, буття на кресте.

Християни вірять, що світ створено єдиним предвечным Богом, і створено без зла.

У основі догматики і богослужіння Християнства — Біблія, чи Святе письмо. Досвід пророків іудейського народу, котрі з Богом, і досвід людей, знали Христа в Його земного життя, склали Біблію. Бібліяце виклад віровчення і історія. Бібліяце розповідь у тому, як Бог шукав человека.

Християнська церква включила в Біблію іудейський Старий заповіт; виключно християнської частиною Біблії є Новий Завіт (до нього входять 4 Євангелія, розповідають про Ісуса Христа, «Діяння апостолів», послання апостолів і Апокаліпсис). Спільним ознакою, що об'єднує християнські віросповідання, церкви, секти, є лише віра у Христа, хоч і тут з-поміж них існують разногласия.

Основні галузі Христианства:

1. католицизм;

2. православ’я (існує 15 православних самостійних Церков та кілька автономних церквей.);

3. протестантство (включає 3 основних течії: лютеранство, кальвінізм, англіканство — й безліч сект, у тому числі багато перетворилися на самостійні церкви: баптисти, методисти, адвентисти і другие.).

Які ж виникла ця религия?

1. БІБЛІЯ Про ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИАНСТВА.

У Біблії намальована така ситуація виникнення. У його царя Ірода у місті Віфліємі у простий дівчини Марії народився син Ісус. Це було диво, оскільки вона народився немає від земного батька, як від «духу святого» і він не людина, а бог. Східні астрологи дізналися про катастрофу рухом зірки на небі. Дотримуючись відтак і помітивши місце, де зупинилася, вони потрібний будинок, розшукали новонародженого, у якому визнали Месії (погречески — Христос) — Божого помазаника, і піднесли йому дары.

Коли Ісус, розповідається далі, змужнів, він зібрав навколо себе з 12 довірених людей — учнів (Нового завіті вони названі апостолами) і, роблячи із нею багаторазовий обхід міст і сіл Палестини, проповідував нову віру, складену нею з небес релігію. Заодно він творив дива: ходив за водою, своїм доторком оживляв померлих і зцілював хворих, перетворював води вино, п’ятьма хлібинами і двома рибами нагодував досита п’ять тисяч людей, і після трапези залишилося ще недоїденого повних дванадцять коробів. Водночас ніхто не здогадувався, що він Месія, а його рідні вважали навіть, що він «рознервувався», що він ненормален.

Надалі проповідницька діяльність Пресвятої Богородиці викликала роздратування першосвящеників Єрусалимського храму. Вони оголосили його хибним Мессией. До конфлікту втрутився римський намісник і Іудеї Понтій Пілат. Ісус було схоплено, судимо і підданий Розп’яттю — болісним страти на хресті, що вважалося самої ганебної, «рабської» формою страти. Після страти знову сталися дива: померкло сонце, почалися землетрусу, «отверзлися труни» і пояснюються деякі мертві воскресли і їх. На третього дня Ісус воскреснув, з’явився своїх учнів. Згодом він у хмарі піднявся до небес, обіцяючи згодом повернутися, воскресити всіх померлих і, засудивши на Страшному суді діяння кожного, грішників скинути на вічні борошна до пекла, а праведників піднести у вічне проживання та «гірський Єрусалим» — небесне божа царство.

2. СОЦІАЛЬНО — ІСТОРИЧНІ І РЕЛІГІЙНІ ПРЕДПОСЫЛКИ.

2.1. СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНА СИТУАЦІЯ І ЇЇ ВПЛИВ НА ХРИСТИАНСТВО.

Християнство, виголошені ним віровчення, ідеї, й етичні принципи зросли грунті певних громадських отношений.

У перші століття нашої ери римляни закінчили завоювання Середземномор’я. Підпорядкувавши собі безліч народів та держав, Рим знищив політичну самостійність і державність, самобутність їх суспільної життя. Невтримна жадібність і лють римських намісників, лещата важких державних податків, римське судочинство, вытиснившее місцеві правопорядки, — весь гне державної машини імперії породжував серед завойованих народів почуття ненависть до завойовнику разом із тим почуття безсилля проти нього. Ці настрої добре передано у одному з ранньохристиянських творів — «Апокаліпсисі» (Одкровення Іоанна), написаного I столітті нашої ери. Автор цього твору називає рабовласницький Рим «великої блудницею», развратившей цілі народи і країни й яка зруйнувала їх життєві підвалини. У шалених пророцтвах він пророкує швидку і ганебну загибель «вічного» Риму. «Час близько!» — вигукує він, але надії свої покладає на небесні силы.

Іншим величезним сумнівом життя була проблема рабства. Це було у тому, що рабський працю прирікав суспільство на економічний застій, — Римське держава страшилось своїх рабів. «Скільки рабів — стільки ворогів», — стверджувала прислів'я того времени.

Заходи залякування рабів було неможливо вирішити проблеми, й у вищих шарах суспільства несміливо починає пробивати собі шлях ідея деякого пом’якшення форм рабовласництва. Римський філософ Сенека (I століття нашої ери), багач і царедворець, радив панам більш м’яко звертатися відносини із своїми підневільними. «Усі люди, — розмовляв, — однакові сутнісно, все однакові з народження; знатніше той, хто чесний за своєю природою. Всі ми маємо загальний батько — світ. Природа велить нам приносити користь усім людям — однаково, раби вони або вільні, свободнорожденные чи відпущеники». У той самий час рабам і тих, хто у залежності, Сенека рекомендує виявляти терпіння й зносити образи, оскільки опір лише погіршило та їхні становище. Ці ідеї, по-своєму перероблені, запропонувало й христианство.

Римське суспільство переживало моральний і релігійний криза. Вищі кола суспільства зі зневагою ставилися до людей праці, як рабам, а й вільним. Сукновали, шерстобиты, шевці, мідники — постійний об'єкт зневаги і осміяння. Грецький письменник Лукиан так зображує доля ремісника: «Ти будеш недалекий розумом, будеш триматися просто, друзі ні шукати твого суспільства, вороги ні боятися тебе … ти станеш жити «як заєць, якого всі цькують, і станеш здобиччю сильного».

У той самий час між людьми праці, як рабів, а й вільних, складалися свої заходи цінностей людини. З надгробних написів, байок, приказок на той час ми дізнаємося, що така мірою чинився працьовитість, майстерність, безкорисливість. У одній написи якась жриця з гордістю каже, що її вільновідпущені, хто був бідні, але вільні духом. У інший — про померлого — говориться, що його простодушність, «немудрствование» і доброта відкрили його душі можливість местожительствовать з богами. Вольноотпущенник Федр в байці про судового позову між бджолами і трутнями зза меду в вулику дає зрозуміти, що він у боці, хто добув цей мед своїм трудом.

Приказки і повчання трудових людей містять нерідко протилежні заклики: призирай панування не води знайомства з владою, відповідай кривдникові тим самим, бо, прощаючи, ти вдохновляешь панів налаштувалася на нові образи. У однієї приказці різко засуджується ідея опору: «Лагідні живуть у безпеки, зате вони раби». І водночас: «Ліки проти образ — прощення». Тут опір злу — спосіб соціальної самозащиты.

Чимало з цих уявлень зустріли формировавшимся христианством.

Характерною рисою часу було відоме охолодження греко-римського суспільства до своїх старим богам. Багато хто сумнівався у самому їх существовании.

Відомий римський політичний діяч і оратор Цицерон (106 — 43 рр. до нашої ери) в тракті «Про природу богів» зобразив трьох філософів, провідних суперечка у тому, що «треба думати про релігію, благочесті, обрядах, жертвопринесеннях» і самих безсмертних богів". Одне з які сперечаються хоч і визнає існування блаженних богів, проте, поміщаючи їх разів у невідомих «междумириях», заперечує їх втручання у справи покупців, безліч, отже, реальне значення релігії. Інший, навпаки, стверджує, що будова Всесвіту виконано божественного розуму, та обов’язки все влаштували для блага людини. Третій філософ — його думку поділяє сам Цицерон — каже, що у народі треба підтримувати віру в богів, але для освічених людей питання темний. «Багато адже трапляється навіть бентежить отже іноді здається, що цілком немає таких богів». Цей релігійний скептицизм уживался із найбільш темними забобонами. Безліч богів, демонів, духів обплутували мислення людини, тримаючи їх у страху і підриваючи, за словами римського поета Лукреція, «самі підвалини жизни».

Поруч із скептичним ставленням до власним богам в римському суспільстві поширюється інтерес до східним культам. У цю наповнену політичними і соціальними потрясіннями неспокійну епоху вони залучали своєї екзальтацією, несамовитими обрядами, таїнствами посвяти, створюють ілюзію спілкування з божеством. Деякі їх містили ідеї потойбічного кари і відплати, відбиваючи цим спрагу соціальної справедливості на Земле.

Отже, соціальне й політичне нестійкість епохи, відчуття безвиході штовхали маси до релігійним пошукам. Наступ важких часів приписувався лихій волі чи кволість старих богів. А захирением демократичних установ Риму та занепадом життя духовна енергія людей дедалі більше звернулася до сфері релігії. «В усіх життєвих класах, — пише Енгельс, — повинно бути відоме громадян України, які, зневірившись у матеріальному звільнення, шукали замість нього звільнення духовного, спокою у свідомості, яке врятувало б їх з-поміж повного розпачу». Передвістя, ворожіння, оракули, складання гороскопів, ворожіння і заклинання, пошуки магічних формул зайняли величезне місце у всіх прошарках суспільства. І це киплячому казані духовного життя імперії поступово підготовлялася і нове релігія — христианство.

2.2. ФІЛОСОФСЬКІ ИСТОКИ.

Велике число джерел, релігійних, літературних, філософських, з яких черпала свої ідеї нова релігія. Філософ Филон Олександрійський (21 чи 28 рік до її нашої ери — 41 чи 49 рік нашої ери) алегорично тлумачачи Біблію, поєднав у своїй вченні монотеїзм (віру в єдиного бога) іудейської релігії із елементами греко-римської філософії. Філософська школа Филона дала християнству ідею боголюдину, посередника між небом і засипали землею. Вплинула на християнство і школа римського філософа Сенеки, що розглядає земну життя лише як переддень до «новому народженню» в потойбіччя, і вчення гностиків — релігійно-філософське напрям, считавшее матерію гріховним початком і искавшее шляхи врятування душі. На віровчення і культ християнства вплинули і давньоєгипетський культ Осіріса і Ісіди з його ідеями загробного суду й воскресіння, і навіть культ древнеперсидского божества Мітри з його символами і міфом у тому, що бог добровільно приніс себе у жертву.

2.3. РЕЛІГІЙНІ ВИТОКИ ХРИСТИАНСТВА.

2.3.1. ИУДАИЗМ.

Як і нова релігія християнство виникло не так на порожньому місці. Воно всотало концепції та уявлення інших релігій, насамперед иудаизма.

Взагалі, можна зазначити важливу наступність, незмінно яка між ранніми формами релігії - міфами, зі своїми політеїзмом, обрядовістю та інші., і найбільш релігією, виникає з їхньої основі. Ця наступність має значення у сфері політико-правових поглядів і аж проявляється, наприклад, як навчань про божественному характері влади й порядку, про божественному право і т.п.

Християнство народилося спочатку серед євреїв Палестини та інших країн Близького Сходу. Зв’язок нової релігії з іудаїзмом проявилася у частковості у цьому, що Святе Письмо християнБіблія включала як власне християнські твори, які створили новий заповіт, і священні книжки послідовників іудаїзмуСтарий завет.

Юдаїзм — перша послідовно монотеистическая релігія. У ньому суперечливо поєднувалися суворі традиції древніх племен з жертвопринесеннями, насильством, жорстокістю, і негативні риси нового континенту в духовної і моральної сферах, що підготували грунт христианства.

Юдаїзм був релігію одного народу, вважало себе обранцем з тієї причини, що бог через Мойсея дав йому закон. Прийнявши цього закону, євреї вступив у особливі відносини з богом, уклали з нею договір, що забезпечував їм божественне заступництво у разі дотримання його предписаний.

Паростки нового континенту в релігії древніх євреїв укладалися й у особливих уявленнях історіюдесятки разів історія сприймається як поступальний рух. Іудеї вірив у пришестя месії - рятівника, ниспосланного богом задля встановлення справедливости.

З іудаїзму Християнство запозичило кілька основних ідей: уперших ідею монотетеизма, т. е. визнання одного бога, сотворившего світ образу і управляючого їм, удругих ідею месіанізму, по-третє есхатологію, т. е. ідею загибелі. У цьому слід зазначити, що у християнстві усі вони істотно трансформувалися: монотеїзм був згодом ослаблений вченням про божественної трійці, месіанізм з вузькоетнічного перетворився на вчення про врятування всіх людей через спокутну жертву Пресвятої Богородиці. Есхатологія, тобто. вчення про кінець світу, була з ідеєю вторинного пришестя Христа.

2.3.2. КУМРАНСКАЯ ОБЩИНА.

Серед релігійних навчань, груп, сект, масове виникнення яких зумовлювався атмосферою невпевненості та очікування кінця, що панувала суспільстві, полягало в одному, вчення і організація якої мають безпосередній ставлення до початків християнства. Ми маємо у вигляді Кумранскую громаду і його учение.

Дослідники стверджують, що «вплив, який вчинила кумранитами на релігійне вчення перших християн, було досить велике». На справедливу зауваженню дослідників Амусина кумранское вчення зіграло свого роду посередницьку роль між ортодоксальним іудаїзмом і христианством.

Кумраниты жили замкнутої громадою, на яку характерні були спільність майна,, обов’язковий працю всіх членів громади, спільні трапези, вивчення релігійних текстів. Життя кумранитов була суто регламентована. Кожен новий член громади повинен був передати громаді «все знання, працю й майно» (Статут кумранской громади.). Як немає почути ті ж заклики у перших християнських общин!

Вказується на велике подібність між ідеологією та практикою від кумранской громади, знайшли себе у Статуті і ранньохристиянських общин.

Ми, на жаль, поспіль не можемо зупинятися усім можливих порівняннях і порівняннях між кумранской й християнської ідеологіями. Зазначимо лише ті найважливіші подібні черты.

Якщо говорити про основних сторони релігійної філософії кумранской громади — вчення про дуалізмі (світла і темряви, добра і зла тощо.) і приреченні, то відомо, що це доктрини поширено серед ранньохристиянських громад. Відлунням дуалістичних мотивів протиставлення світлапітьмі рясніють новозавітні писання, в особливості ж приписувану Івану («дух істини і дух помилки» в першому посл. Іоанна IV, 6). Так само інший кардинальний принцип християнського вчення, необхідно що з вчення про приреченні: «Хай буде воля твоя «, знаходить собі, очевидно, паралель у тому Статуті: «І всі зроблене з нею він зажадає в добровільним переказі себе і, крім волі бога, щось хочет"(1QS IX, 24). Відомо, що з основних та до того ж час оригінальних положень християнства є розпорядження не відповідати злом на зло («Я кажу вам: не протився лютому» -Матвій 5,39) Вказівка це ми читаємо і в кумранском Статуті: «Я нікому не воздам злом, а добром переслідую…, бо Богу належить суд з усіх живими, і його належить воздаяние."(1QS X, 17−18).

Нарешті, можна вказати подібність в соціальних принципах, «філософії злиднів», вказують до дій загальних чинників, які у аналогічних історичних умовах. І. Д. Амусин зазначає, що «очікування месії не лише міфологічною-міфологічній-релігійно-міфологічної ідеєю. Соціальний сенс месіанських сподівань залежить від жадобі змін, мрії щодо переустрою світу. У той самий що час цей є свідченням розпачу, викликаного свідомістю неможливості тільки свої силами викоренити злостиво й соціальну несправедливість на земле».

«У кумранской ідеології вперше пробила собі місце ідея заміни избранничества цілого етносу избранничеством индивидуума».

З усієї цього деякі вчені оприлюднили закономірний висновок, що новим і повністю оригінальним не є вчення християнства та її історична роль, не соціальні принципи, соціальна організація та повсякденна релігійна практика ранньохристиянських громад лише божественна особистість Христа, його рятівний подвиг надають християнству його нову сущность.

Поруч із численними рисами подібності між кумранрской і новозавітної літературою можна знайти чимало відмінностей. Основне відмінність у тому, що кумранская громада обмежувалася віруванням в прийдешній прихід месії, тоді як саме виникнення християнства пов’язані з вірою у вже що відбувся прихід месіїХриста. Виступаючий в кумранской літературі месія ще наділений специфічними рисами рятівника, тоді як новозавітний Христос передусімрятівник і рятівник світу, що у світ, щоб жертовно прийняти він його гріхи і своєю кров’ю спокутувати їх. Зрозуміло тому, що у кумранских текстах немає навіть натяку таких християнські догмати, як втілення їм первородного гріха людей, вчення про троице.

3. ХРИСТИАНСТВО — УНІВЕРСАЛЬНА РЕЛИГИЯ.

Отже, з цієї ситуації загального, політичного, інтелектуального й моральної розкладання вихід знайшовся. «Але не цьому мире».

Але потрібно помітити, що в становищі цей вихід міг стати лише у сфері релігії. Цією релігією виявилося христианство.

З’явившись 1905 року, християнство перейшло лише різке протиріччя з усіма що існували до того часу релігіями. Воно стає першої можливої світової релігією. Чому? Уперших християнська релігія заперечила притаманну всім іншим обрядовість. По-друге вона ставати наднаціональної релігією. Колишні релігії, які були біля імперії, носили узкоэтнический характер (яркий прикладіудаїзм) і було нездатні об'єднати рабів і пригноблених різного етнічного походження; більше, вони роз'єднували их.

Християнство ж народилося як релігія, звернена й обернена до всіх народів. Вона відповідала умовам на той час, після змішання самих різних етнічних груп, природні кордони між якими було зруйновані римськими завоюваннями. Тобто обьединенность народів у тіні римської влади сприяла успіхам такий універсальної релігії, який було християнствоособливо відтоді, як влада знайшов собі конкретного представника від імені римського императора.

ЕВОЛЮЦІЯ ХРИСТИАНСТВА.

4.

Християнство виникла Палестині у першій половині I століття нашої ери. Його формування розтяглося на тривалий час. Глухе нагадування про християнських проповедниках в обрамленні міфів і легенд збереглося в історичних источниках.

Спочатку християнство була невеликою стихійним рухом. Перші християнські громади перебували переважно з рабів, вольноотпущенников, ремісників, міської бідноти, всіх, кого, по образним висловом Ф. Енгельса, «викинув в кишеню процес розкладання Старого Світу». Усі вони засуджували існуючі порядки і мріяли про соціальний і духовному перебудові. Усі вони шукали у новій релігії розрада. І християнство ними ж що робилося, усе це охоче обещало.

Нова релігія стверджувала, що страждання в земного життя принесуть людині порятунок і райське блаженство в потойбічному світі, а опір злу бачила шлях до моральному вдосконаленню. Вона обіцяла всім знедоленим, що «будуть останні першими, і перші останніми», що праведні отримають свій витвір і нижчим станам — всього цього, по євангельської фразеології, «жебракам», «простецам», «малим цим» — належить майбутнє. Багатство, користолюбство розглядалися нової релігією як «пастка дьявола».

Християнство відкидало як соціальні, а й національні перепони для людей. «Немає жодного елліна, ані іудея … ні варваро, ні скіфа, ні раба, ні вільного», — в одному з апостоловских послань. Християнство одержало характер універсальної, загальнолюдської религии.

Проте здійснення цих мрій християнство відсувало в «потойбічний» світ, і саме земне існування людей розглядало лише як «божа царство».

Згодом християнство змінює своє соціальне обличчя. Поглиблення кризи римського рабовласницького суспільства спонукало дедалі більше людей шукати розради і рятування у новій релігії. У II — III століттях в християнські громади ринули заможних людей. Вони принесли як майно, а й свої соціально-політичні погляди. Ідеали бідності, некорисливості, рівності відсуваються на задній план.

Християнські громади стають багатими, набувають економічний і політичної ваги. Керівництво ними зосереджується до рук небагатьох посадових осіб — єпископів. Складається складна церковна організація. Її вищим органів стають з'їзди єпископів — церковні собори. Єпископи великих областей одержують у подальшому найменування архієпископів. Архієпископи Риму, Олександрії, Антіохії стали називатися патріархами, а перші двоє - папами (від грецького «папас» — отец).

Поступово виробляється складний культ, чужий початкового християнству. Пізніше молитовних будинках з’явилися ікони — зображення Пресвятої Богородиці, його матері, апостолів. Вводилося пишне богослужение.

Отже, до IV віці християнство проникло в усі соціальні верстви римського суспільства. Потужна організація громадської зв’язку, земельні володіння і багатства, накопичені на той час, робили християнську церква силою, з якою влади годі було й вважатися. Тим більше що сама церква тепер поривалася зближення з государством.

Тенденції ці намітилися давно. Вже посланнях апостолів (I-II століття) з’являються заклики: «Раби, коріться панам своїм по плоті з острахом і трепетом… як Христу», «Будь-яка душа буде покірна вищій владі, бо немає влади від бога».

Ця готовність церкви освятити дедалі слабшу імператорську влада й усе лад імперії авторитетом християнського бога не можна було услышана.

Імператор Костянтин на початку IV століття, прагнучи зміцнити єдність імперії і, припинив переслідування християн і зробив християнству права легальної релігії. На останнє десятиліття IV століття, при імператорах Грациане і Феодосії I, християнство одержало привілеї єдиною державну релігію. Залишки дохристиянських поганських культів переслідувалися. Майно старих храмів конфісковували чи розграбовано, статуї богів низвергнуты, жертвопринесення їм заборонені. Знаменита статуя Вікторії - богині перемоги, символ старого римського духу, і державності, була видалена з сенату. У 394 року імператор Феодосій I спеціальним декретом скасував як із останніх опор язичництва — знамениті олімпійські святкування — олімпіади. Християнство поширилося за всі районам імперії і сталося до її пределы.

Християнська церква стала опорою і союзником занепаду рабовласницького государства.

Протягом століть свого існування християнство зазнало складну еволюцію. Він розвивався, змінювалися ідей і воззрения.

У короткій рефераті я зроблено спробу розкрити питання походження однієї з головних релігій — христианства.

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

.

На початку першого тисячоліття язичницький світ вичерпав всі свої потенційні можливості у морально-етичній й релігійної сфері, а отже, і шляхах розвитку соціального пристрої і державності. Тому виникнення і переможний хід християнства по Римська імперія, а за нею і обіг околишніх поганських племен було неминуче і логічно зумовлено всім ходом світової истории.

Наслідком прийняття християнства став надзвичайний якісний підйом у всіх галузях людської життєдіяльності. Утворився коло великих християнських держав середньовічного світу, цивільний порядок яких було грунтується на християнських засадах. Плоди цього явища не забарилися позначитися, і з часом дедалі більше держав шанувало честю і прагнуло ввійти у християнський світ, прийнявши св. крещение.

Ми всі ближчі один до надзвичайному особливому ювілею — 2000;річчю від Різдва Христового. Нехай ми знаємо точної дня самого Різдва — століття поширення християнства почався саме дві тисячі років як розв’язано. Той століття поклав початок новому світу — христианскому.

20 століть цього світу. Оглядаючи пройдений шлях, ми відзначаємо як великі здобуття роду людського, а й великі його втрати. І все-таки 2000 років від Різдва — це нова ера, наша ера. Так називають цей двох-тисячолітній період у житті людства й ті, хто причетний вірі Христової. Нова ера, наша ера, отже, нове й наша в ній усі: і злети, спади, та здобутки, і. Головне, аби ми зробили з них.

1. Енциклопедія (релігії мира.).Издат. «Аванта+» 1996 г.

2. Релігії світу. Издат. «Просвітництво» 1994 г.

3. «Християнство». Издат. Торг. будинок «Гранд». 1998 г.

4. Пошук і надії дух розради (нариси з історії релігії). Издат.

МСХА 1991 г.

5. Настільна книга атеїста. 8-ме видання. 1989 г.