Департаменталізація. 
групування робітників, організації. 
делегування повноважень. 
Елементи процесу делегування. 
типи повноважень

Департаменталізація (англ. departmentalization — побудова організації) — процес організаційного відокремлення, групування спеціалізованих робіт в організації. Інакше кажучи, це процес розподілу організації на окремі блоки, які можуть називатися відділами, відділеннями або секторами.

Функціональна департаменталізація — це процес розподілу організації на окремі елементи, кожний з яких має своє чітке, конкретне завдання й обов’язки. Створення функціональної структури зводиться до групування персоналу за тими завданнями, які вони виконують. У компаніях обробної промисловості функціональна департаменталізація — це поділ за технологіями масового виробництва.

Традиційні функціональні блоки компанії - це відділи виробництва, маркетингу й фінансів. Якщо розмір всієї організації або даного відділу великий, то основні функціональні відділи можна у свою чергу підрозділити на більш дрібні функціональні підрозділи. Вони називаються вторинними або похідними.

Най новіший підхід до департаменталізації - динамічна сітьова організація.

Делегування (англ. delegation) — у керуванні - передача завдань і повноважень (прав) особі, що приймає на себе відповідальність за їх виконання. Делегування являє собою спосіб, за допомогою якого керівництво розподіляє серед співробітників численні завдання, які повинні бути виконані для досягнення цілей всієї організації. (За висловлюванням класика менеджменту Мері Паркер Фолітт сутність керування полягає в умінні «домогтися виконання роботи іншими»). Делегування, незважаючи на своє фундаментальне значення, є однією з найбільш незрозумілих і неправильно застосовуваних концепцій керування. Делегування тісно пов’язане з концепцією відповідальності й організаційних повноважень. Ефективна реалізація делегування утруднена через протидію як керівників, так і підлеглих. Щоб делегування було діючим, необхідна відповідність між повноваженнями й відповідальністю.

У процесі делегування необхідно виділити дуже важливий момент: ті, кому делеговані повноваження, приймають на себе відповідальність за успішне виконання завдання, тобто за виконання своїх обов’язків.

Характер керівництва може приймати найрізноманітніші форми залежно від рівня й характеру делегування повноважень.

Делегування повноважень змінюється залежно від принципу підрозділу діяльності організації. Якщо, наприклад, цей підрозділ ґрунтується на територіальному принципі, то повноваження регіонального директора мають загальний характер завдяки своєму походженню. Якщо ж підрозділ діяльності організації ґрунтується на функціональному принципі, то в цьому випадку повноваження комерційного або технічного директора мають, навпроти, спеціальний характер.

Важливим елементом делегування є організаційні повноваження.

Повноваження не можна плутати із владою. Влада являє собою реальну здатність діяти або можливість впливати на ситуацію. Можна мати владу, не маючи повноважень. Інакше кажучи, повноваження визначають, що особа, що займає якусь посаду, має право робити; влада визначає, що вона дійсно може робити. Відносини між рівнями повноважень проявляються у вигляді двох загальних типів: лінійних і апаратних (штабних) повноважень; причому обидва типи можуть застосовуватися в різних формах. Повноваження обмежені планами, процедурами, правилами й усними розпорядженнями начальників, а також факторами зовнішнього середовища, наприклад, законами й культурними цінностями. Межі формальних повноважень часто порушуються завдяки владі й неформальним організаціям.

Типи повноважень (лінійні, штабні, функціональні):

Лінійні повноваження (англ. line authority) — повноваження, які передаються безпосередньо від начальника до підлеглого й далі до інших підлеглих. Лінійні повноваження надають керівникові узаконену владу для направлення своїх прямих підлеглих на досягнення поставлених цілей. Керівник, що володіє лінійними повноваженнями, має також право приймати певні рішення й діяти в певних питаннях без узгодження з іншими керівниками в тих межах, які встановлені організацією, законом або звичаєм. Делегування лінійних повноважень створює ієрархію керування організації. Процес створення ієрархії називається скалярним (scalar process — від лат. scalaris — сходовий, східчастий). Оскільки повноваження розпоряджатися людьми звичайно передаються за допомогою скалярного процесу, то результуюча ієрархія називається скалярним ланцюгом або ланцюгом команд (chain of command).

Штабні повноваження делегуються представникам адміністративного апарату. Адміністративний апарат виконує так багато функцій у сучасних організаціях, що всі їх неможливо перелічити. Однак можна класифікувати штабний апарат за трьома основними типами, з огляду на функції, які він виконує. До них належать консультативний, обслуговуючий і особистий апарат. На практиці буває важко провести різку межу між цими типами. Нерідко апарат виконує як обслуговуючі, так і консультативні функції. Штабні повноваження — це форма повноважень, що передається адміністративним функціям і керівникам, на відміну від лінійних повноважень, коли останні передаються підлеглим. Основні види штабних (адміністративних) повноважень: рекомендаційні повноваження, паралельні повноваження, функціональні повноваження, лінійні повноваження усередині апарата.

Функціональні повноваження засновані на функціональному поділі праці менеджерів. До основних функцій менеджменту належать планування, організація діяльності, мотивація й контроль. Відповідно до цього одні менеджери спеціалізуються на плануванні, інші направляють свої зусилля на організацію виконання планів, треті зосереджені на контролі за ходом діяльності організації, оцінці роботи організації в цілому і т.д.