Історія Китаю

План:

Введение

—————————————————————————————————-;

——————-3.

I. Імперія Цинов у ХІХ веке.

1) Небесне держава тайпинов.——————————————————-;

————5.

2) Сто днів реформ.—————————————————————————-;

———————7.

Китайське держава до освіти КНР.

1) Синьхайская революція 1911 року й падіння монархии.——————10.

2) Державний лад гоминьдановского Китая.——————————14.

3) Відновлення республіки. Конституція 1923 гола.————————16 IV. Право Китая.

1) Право імперії Цинов.———————————————————————-;

————-19.

2) Право Китайської республіки (1912;1949).——————————————;

—21.

V.

Заключение

—————————————————————————————-;

———————-25 VI.

Список литературы

——————————————————————————;

—————-26.

I.

Введение

.

На початку в XIX ст. у Китаї як і продовжувало існувати традиційним суспільством, у якому певний розвиток придбали дрібне селянське ремесло і кустарна промисловість. Разом із цим у деяких районах країни почалося досить стала вельми поширеною товарно-грошових відносин. Йшов процес концентрації земельної власності і обезземелювання селянства. Жорстока експлуатація селян міської бідноти феодалами, лихварями і торговцями доповнювалася національним гнетом. 172:1].

З XVII в. Китаєм правила маньчжурська династія Цін. Маньчжури займали головні пости у Збройні сили й громадянським адміністрації. Влада верхівки нечисленних маньчжурських племен над багатомільйонним китайським народом трималася на союзі завойовників з китайськими феодалами.

Утвердившись на троні китайських імператорів —богдыханов, маньчжури; не внесли великих змін — у структуру державні органи попередньої династії. Китайський імператор був необмеженим монархом, замещавшим трон спадково і з принципу первородства. Але це порядок суворо не дотримувалися. Імператор перед смертю міг обрати своїм наступником кожного з синів, і якщо таких був, то кожного з принців імператорської крові. Імператор був верховним законодавцем і верховним жрецем, якому належало прерогатива приношення жертв і молінь «Верховному небу », і навіть необмежене право карати і милувати своїх подданных. 172:1].

Вищими надають державні установи імперії Цинов були Імператорський секретаріат і Військовий рада. Спочатку найважливішими військовими судами та цивільними справами відав Імператорський секретаріат, створений ще 1671 р. з рівного числа маньчжурських і китайських сановників. Після 1732 р., коли ще оперативного керівництва військовими діями в завойовних походах богдыханов вив заснований Військовий рада, розв’язання всіх важливих державних справ перейшла нової органу. 172,173:1].

Вища виконавча влада здійснювалася імператором, як і за династії Минов, через шість центральних міністерств (наказів): чинів, податків, церемоній, військового, кримінальних покарань, суспільних робіт. Були й інші центральні установи. Так, контролю над діяльністю столичних і місцевих чиновників здійснювала провідна свою історію з ІІ. до зв. е. Палата цензорів, а розбором касаційних скарг займався Верховний суд.

Китай часів Цинской династії характеризувався наявністю сильної президентської влади на місцях, зосередженого головним чином руках намісників і губернаторів. Країна поділили на провінції, що, на свій чергу, на області, округи та повіти. На чолі кожної провінції стояли військовий і суто цивільна губернатори (найчастіше вони були маньчжурами), які підпорядковувалися наміснику, який зосередив в руках військову і громадянську Влада. Області, округи та повіти очолювалися начальничками, управляючими відповідними одиницями з допомогою чиновників і старост стодворок і десятидворок. На всіх щаблях судова влада змушена була з'єднана з адміністрацією, але реалізації судового розгляду виділялися спеціальні чиновники. Формально доступ на державну службу відкрили всім, сдавшим спеціальні іспити на вчений ступінь, які до останніх династії Цинов були трьох щаблів. Третя (вища) ступінь присвоювалася після іспитів в повіті, потім у провінції, в столице. 173:1].

Чиновництво, як і за колишньої династії, поділялося на дев’ять класів, кожному у тому числі присвоювалися певні знаки отличия. 173:1].

II. Імперія Цинов у ХІХ в.

1) Небесне держава тайпинов.

З кінця XVIII в. капіталістичні держави зробили наступ на Китай з єдиною метою отримати ринки збуту і джерела сырья.

З 1839 року англійці розгорнули проти Китаю воєнних дій, які стали початком «опиумным війнам «Феодальна армія не могла протистояти першокласно збройним сухопутних військах і флоту Англії, а цинские влади показали повну нездатність організувати оборону страны. 115:4].

Торішнього серпня 1842 р. в Нанкіні було підписано перший історії Китаю нерівноправний договір. Цей договір відкривав з торгівлі, крім Гуанчжоу, ще чотири китайських порту. До Англії відійшов острів Сянган (Гонконг). Цинское уряд зобов’язалося також виплатити англійцям величезну контрибуцію, ліквідувати китайську торгову корпорацію, монопольно займалася посередницької торгівлею з іноземцями, і можливість установити вигідний для Англії новий митний тариф. 115:4].

У 1843 року Нанкинский договір доповнився протоколом, відповідно до якому іноземцям надавалося право екстериторіальності в створюваних ними сеттльментах, де встановлювалася не підпорядкована китайським владі систему управління, містилися іноземні війська і поліція. Місцеві китайську владу мали у відкритих портах як вирішувати систему цих іноземних поселень, а й виділяти їм землі і майже за «справедливу «орендної плати. Іноземці повністю вилучалися з-під юрисдикції китайських судів, їм встановлювалася консульська юрисдикція. Після Англією нерівноправні договори із Китаєм було укладено навіть Францією (1844 г.). 115,116:4].

Важливим наслідком «опіумної «війни стало виникнення країни революційної ситуації, розвиток якої призвело до потрясшему імперію Цинов селянському повстанню. Його очолили керівники таємного антиманьчжурского суспільства «Байманди хуэй «(«Суспільство поклоніння верховному владиці «). Главою суспільства і його ідеологом був сільський вчитель Хун Сюцюань. Суспільство проповідувало рівність і братство, для обгрунтування яких використовувалися деякі ідеї християнства. Кінцеву мета боротьби Хун Сюцюань бачив у створенні «Тайпин тянъго «(«Небесного держави загального благоденства »), тому його послідовники і вони іменуватися тайпинами. Вони пропагували організували на Практиці ідеї зрівняльного розподілу, які привертали до тайпинам переважно знедолених людей. Однак у їхні лави ввійшли представники торгової буржуазії і поміщиків, залучені антиманьчжурской спрямованістю движения. 116:4].

Повстання розвивалося успішно. У 1851 р. повстанці оволоділи окружним центром Юнань і заклали тут основи своєї державності. Було проголошено «Тайпин тяньго », керівник руху Хун Сюцюайь отримав титул небесного царя (тянь ван), царями (ванами) почали йменуватися і п’ять інших керівників руху. Отже, як та інших селянських рухах, китайські селяни не пішли значно далі встановлення «справедливою «монархии.

Тайпины приділялася велика увага військовій справі й у незабаром створили боєздатну армію, відрізнялася суворої дисципліною. У тому 1853 р. війська тайпинов взяли Нанкін — столицю Китаю у період Мінської династії, який проголосили столицею «небесного держави ». Невдовзі по цієї події оприлюднили документ під назвою «Земельна система небесної династії «, значення виходило далеко за межі його офіційного найменування — практично він був програмою антифеодальної селянської революції. Документ передбачав розподіл землі на зрівняльних засадах, звільнення селян від орендної плати поміщикам, надання рівноправності жінкам, до рівного дитини з чоловіками доступу на державної служби, державне зміст непрацездатних, заходи боротьби з корупцією і др. 116:4].

Влада тайпинов на частини території Китаю проіснувала до 1864 р. Основні причини її загибелі, беручи до уваги деяких стратегічних прорахунків тайпинских керівників держави і розколу у середовищі, були інтервенція західних і внутрішнє розкладання тайпинского руху. Тайпинские армій втратили колишню боєздатність, а тайпины загалом —широку підтримку народу. Вони зазнали поразки під ударами об'єднаних військ маньчжурської династії і китайських поміщиків, підтриманих інтервентами. Проте повстання Тайпинов мало велике історичне значення, стало предтечею китайської буржуазно-демократичної революції, провісником національновизвольної борьбы. 116,117:4].

2) Сто днів реформ. Тайпинское повстання і «опіумні «війни потрясли Цинский Китай. Причому у державному ладі цього не сталося докорінних змін, крім деяких змін у структурі державних органов.

Знаменною подією стало установа в 1861 р. після третьої «опіумної «війни державний орган, котрий відає іноземними справами, під назвою Головна канцелярія по закордонних справ, котра була відомством по закордонних справ у звичайному цього слова. Головні чиновники канцелярії працювали у неї за сумісництву, були, зазвичай, некомпетентні, що утрудняло переговори із нею представників іноземних держав. І все-таки появу у державної структурі спеціального органу з закордонних справ стало певної віхою, означавшей кінець багатовікової ізоляції країни. У 1885 р. з’явився ще один центральне відомство — адміралтейство (канцелярія по військово-морським справам). Організації його передувало знищення китайського флоту під час франкокитайської війни 1884— 1885 рр., закінченню підписанням чергового нерівноправного договору ЄС і захопленням французами Аннаму. Однак коштів, асигновані для будівництва флоту, пішли у основному для будівництво літнього імператорського палацу під Пекіном, туди були спрямовані зусилля й люди, призначені служби безпеки під флоті. Китай продовжував залишатися беззбройним перед іноземної агрессии. 117:4].

Після придушення повстання тайпинов було скасовано система двох губернаторів у провінціях (військового і цивільного) і місцева влада зосередилася тільки в руках. У структурі провінційного управління закріпилися які виникли у останній період боротьби з тайпинским рухом комітети відновлення порядку, що складалися з головних провінційних чиновників, саме: скарбника, судового чиновника, соляного контролера і зернового інтенданта. Намісники отримали право страчувати без попередньої санкції згори осіб, викритих у приналежність до таємним товариствам, у яких метою повалення існуючого ладу, і «відкритих заколотників і розбійників » .

Разом про те маньчжури, зберігши панування, були змушені надати китайським феодалів, врятував разом із іноземцями Цинскую династію, більше державних посад. Характерною особливістю формування державної машини того часу є розширення відкритого продажу посад, посилення сваволі чиновников. 117:4].

Різко усилившаяся експансія іноземного капіталу Китай призвела до захоплення їм найважливіших позицій економіки, до виникнення порівняно сильного і быстроразвивающегося іноземного сектора економіки в економіці. Країна перетворюватися на напівколонію західних держав.

У 60—80-е рр. ХІХ ст. виникають перші китайські капіталістичні підприємства. Спочатку це казенні чи казенно-частные заводи, арсенали майстерні, та був приватні підприємства, діяли ж під контролем держави. Провідною силою що формується національної буржуазії стали великі чиновників і поміщики. Раніше національної утворилася в Китаї компрадорська (посередницька) буржуазія, виступала як сила, прагне зберегти антинародний і антинаціональний маньчжурський режим. Вторгнення країну іноземного капіталу покінчило відносною замкнутістю китайської села, долучила сільському господарстві Китаю до світовому рынку. 118:4].

Зростання національного капіталізму, розширення економічних зв’язків в країні, виникнення значних економічних і культурні центри створили умови для освіти китайської нації, розвитку національного самосознания.

Поразка Китаю до війни з Японією (1895 р.) і особливо імперіалістичний розділ країни активізували діяльність патріотичних сил. Наприкінці ХІХ ст. великий вплив їхньому громадське життя справила група інтелігентів на чолі з публіцистом і філософом Кан Ювэем, яка представляла інтереси національної буржуазії і обуржуазившихся поміщиків. Ця група виступала за модернізацію країни, при проведенні реформ з допомогою імператорської власти. 118:4].

Співчуваючого реформаторам імператор Гуансюй призначив члени групи за державні пости і з урахуванням підготовленого Кан Ювэем програмного доповіді видав 50 досить радикальних указів, втаємничених у своєму більшості питанням економіки та освіти, і навіть деяким питанням діяльності державної машини. Цей тримісячний період 1898 р. ввійшов у історію Китаю під назвою «сто днів реформ ». Реформи небилиці проведено життя через двірського перевороту, досконалого вдовствующей імператрицею Цыси. Імператор Гуансюй був. заарештований, його укази скасовані, а реформатори казнены. 118:4].

У 1899 року Китай знову вражений народним повстанням. Це було виступ сільській та Київської міської бідноти серед ихэтуаней («загонів справедливості та згоди »), що виникли базі таємного товариства — «кулак у ім'я справедливості та згоди ». Повстання носимо переважно антииностранный характері і тривало до 1901 р., будучи посиленим. представниками правлячих кіл, заигрывавшими із широкою народним рухом. Облога повсталими посольського кварталу в Пекіні послужила визначенню втручання у внутрішні справи Китаю низки європейських держав, царської Росії і близько США. У 1900 р. війська інтервентів зайняли Пекін. Цинский двір капитулировал.

У 1901 року представником Цинов було підписано так званий «заключний протокол », яким китайське уряд зобов’язалося виплатити вторгшимся у країну державам величезну контрибуцію і вжив низки принизливих умов, закріплювали остаточне перетворення Китаю до напівколонію. Ганебні умови «заключного протоколу «посилили загальну ненависть народу до маньчжурської династії, і, щоб притупити її, Цины змушені були зробити ряд реформ. 118:4].

Першим практичним кроком у серії реформ була реорганізація Головною канцелярії по закордонних справ, з урахуванням якої невдовзі після придушення повстання ихэтуаней було створено міністерства закордонних справ по європейського зразка. Було скасовано ряд синекур при дворі та в провінціях. У 1903 р. замість колишнього міністерства суспільних робіт було створено міністерство землеробства, в промисловості й торгівлі, якого була поставили завдання виробити статути, які регламентують діяльність торговопромислових підприємств, всіляко сприяти припливу капіталів в промисловість і світову торгівлю. У 1905 р. створюється міністерство поліції, перетворене на наступного року до міністерства внутрішніх справ (громадянської адміністрації). У той самий час створюються Міністерства освіти, майже шляхів, фінансів, армії й права (замість міністерства кримінальних покарань). У 1906 р. створюється Головне митне управління. Судові органи відокремлюються від адміністрації. Судову систему склали Верховна судова палата, суди вищого щабля, окружні суди й суди першої інстанції. Водночас заснована прокуратура. 119:4].

У 1906 року оприлюднили указ проведення підготовчих заходів до переходу до правлінню. У зв’язку з цим у наступного року Цины заснували бюро зі складання і перевірці конституції, а також бюро законодавчих реформ, сосредоточившее свої зусилля на підготовці кодексів. 1 серпня 1908 р. було опубліковано документ під назвою «Основна програма конституції «. Підкреслюючи непорушність імператорської влади, необмеженість її прав у всіх галузях політичного життя, цей документ ще згадував, водночас, про майбутньому створенні представницького установи — парламенту, щоправда, з дуже обмеженими дорадчими функциями. 119:4].

Китайське держава до освіти Китайської Народної Республики.

1) Синьхайская революція 1911 р. і падіння монархии.

Після придушення повстання ихэтуаней кількість підпільних революційних організацій продовжувала зростати, не припинялися і стихійні виступи селян. У 1905 р. відбулося об'єднання революційних організацій країни у Союзну лігу (Тунмын хуэй), ядром якого було Суспільство відродження Китаю. Програмою Союзної ліги стали три принципу, розроблені великим китайським революціонером Сунь Ятсеном: націоналізм (повалення Цинской династії та своєчасне відновлення незалежності Китаю), народовладдя (установа республіки) і народне благоденство (здійснення зрівняльного землепользования). 177:3].

1906—1908 рр. були періодом революційного підйому) під час якого Союзна ліга посилила свій вплив серед народних мас. У революційне рух було залучено солдати і офіцери нових, т. е. по-європейськи навчених військ. Революція почалася повстанням революційних солдатів та офіцерів у Учане у жовтні 1911 р. Повстання швидко перекинулося в усі провінції Південного і Центрального Китаю. На півночі країни, менш розвиненому в промисловому відношенні, влада залишилася до рук цинского уряду. Цины звернулися по допомогу до генералу Юань Шикаю, колишньому губернатору столичної провінції Чжили, безпринципного политикану і карьеристу, котрий перебував той час без роботи. Юань Шикай призначили головнокомандувачем усіма імператорськими збройних сил, а початку листопада став прем'єр-міністром імператорського правительства. 177:3].

У той самий час Півдні сформувалося тимчасове революційне уряд, а грудні 1911 р. на конференції представників 17 революційних провінцій тимчасовим президентом республіки був обраний повернувся до Китаю з еміграції Сунь Ятсен.

Через війну низки політичних маневрів було досягнуто компромісу, фіналом котрого треба було зречення Цинов. Але й Сунь Ятсен вимушений був поступитися Юань Шикаю президентський пост. 177:4].

10 березня 1912 р. збори представників провінцій яке оголосило себе Національним зборами, прийняло Тимчасову конституцію республіки, запропоновану Сунь Ятсеном. Для полуфеодального Китаю ця конституція була прогресивним документом. Вона проголошувала принципи рівноправності всього населення і побудову недоторканності особистості, свободи зборів, друку, віросповідання, таємниці листування, права приношення скарг на дію чиновників тощо. буд. Як вищого органи законодавчої влади Конституцією передбачався парламент складі нижньої палати сенату. Сунь Ятсен думав, що конституцію обмежуватиме диктаторські наміри Юань Шикая. Однак це розрахунок не оправдался. 177:3].

На виборах до парламенту у грудні 1912— лютому 1913 рр. більшість місць отримав Гоміньдан (Національна партія), створений результаті перетворення Союзної ліги. Лідер нової партії Сун Цзяожэнь готувався стати премьер-министром. 177,178:3].

Щоб звести нанівець вплив парламенту. Юань Шикай удався до політичного терору. За його розпорядженню три тижні до відкриття парламенту було вбито Сун Цзяожэнь. Юань Шикай ігнорував думка парламенту по найважливішим питанням внутрішнього і до зовнішньої політики. У той самий короткий час він домагався підтримки з боку іноземних держав, навіть ціною національного зрадництва. Тому у травні 1913 р. Сунь Ятсен закликав народ і американські війська південних провінцій скинути диктатуру Юань Шикая. Антиюаньшикайское повстання почалося тому ж році, але зазнала поразка. Сунь Ятсен знову було змушений залишити страну. 178:3].

Юань Шикай, подавивши повстання, вжив заходів задля зміцнення особистої влади. Шляхом загроз і підкупів .він провів через парламент своєї кандидатури як постійного президента. Парламент було розпущено, 14 травня 1914 р. було оголошено нова Тимчасова конституція, що надала президенту диктаторські повноваження. Кабінету міністрів ставав відповідальним не парламенту, а перед президентом. Скасовувалися багато демократичні інститути. Наприкінці 1915 р. було офіційно оголошено про відновлення монархії. Напередодні акта диктатор прийняв зване «21 вимога «Японії, спрямоване для перетворення Китаю у японську колонію. Усе це посилило опозицію диктатурі Юань Шикая. На півдні почалося нове антиюаньшикайское восстание. 178:3].

Диктатор вимушений був зробити заяву про усунення монархії, але ці не зупинило повстання. Невдовзі по смерті Юань Шикая в 1916 р. влада потрапила до рук северокитайских милитаристов—генералов, яка встановила військову диктатуру на підвладних їм територіях. Але революційний Південь не визнав влади північних генералів. У вересні 1917 р. в Гуанчжоу (Кантон) сформувалося військове уряд захисту республіки на чолі з Сунь Ятсеном. Жовтнева революція у Росії надала нового потужного імпульсу боротьбі китайського народу за національне визволення і соціальну справедливость.

У Китаї вона озвалася «рухом 4 травня », котрий поклав початок новому етапу визвольних змагань. 4 травня 1919 р. в Пекіні відбулися велелюдні демонстрації проти політики капіталістичних держав щодо Китаю та, зокрема, проти рішення Паризькій мирній конференції, санкционировавшей захоплення Японією провінції Шаньдун. 178:3].

1921;го року з допомогою Комінтерну було створено комуністична партія Китаю. З метою об'єднання всіх антиімперіалістичних сил країни комуністи 1923 р. прийняли рішення про вступ у партію Сунь Ятсена (відроджений Гоміньдан) за умови збереження організаційної і ідейній самостійності. Це вступ оформили у грудні 1924 р. на 1 з'їзді Гоміндану, що є, в такий спосіб, організаційної формою єдиного національного антиімперіалістичного фронта.

Під упливом ідей революції" у Росії погляди Сунь Ятсена зазнали значних змін, отримали яскраву антиімперіалістичну спрямованість. У умовах новому розумінні зазнали і «три народних принципу «Сунь Ятсена. Так, «принцип націоналізму «став висловлювати ідею боротьби за повалення іноземних панувань у Китаї та за рівноправність всіх національностей країни. «Принцип народовладдя «містив критику демократії західного типу, проголошував «народовладдя всього народу, Не тільки меншини ». У «принцип народного добробуту крім урівнювання прав на землю було включено вимоги державну соціальну допомогу безробітним, поліпшення умов праці, захисту робочих громадських організацій і обмеження влади капіталу. «Три народні принципи «у тому новому розумінні було покладено в основа політичної програми Гоміндану, прийнятої 1 съездом. 179:3].

У 1924 р. Сунь Ятсен виступив із «Загальною програмою будівництва держави », у якій виклав свої погляди, що втілилися в ідеях про «трьох періодах «і «п'яти владі «. Будівництво держави він розділив втричі періоду: військове правління, політична опіка і конституційне правління. У з цих періодів, на думку Сунь Ятсена, усі державні установи мають «контролюватися військової адміністрацією, одночасно військову силу намічалося використовуватиме об'єднання країни. У період політичної опіки населення під керівництвом уряду організує самоврядування. Конституційне правління настає улаштуванням самоврядування переважають у всіх повітах країни створенням уряду «п'яти влади », після чого слід скликання Національного собрания.

Висуваючи ідею «п'яти влади », Сунь Ятсен виступив поборником принципу поділу влади, та заодно до законодавчої, виконавчої влади і судової владі він додав екзаменаційну і контрольну влади. Запровадження цих видів влади не пов’язував тільки з китайської традицією — системою іспитів до вступу на державної служби й Інститут цензората. Він вважає, що екзаменаційна система «заповнює прогалини, властиві виборчої системи «для відбору найдостойніших кандидатів на державні посты. 179:3].

Тим більше що Китай залишався політично роздрібненим, а більшість його території перебував під владою вояччини. Центральним урядом Китаю вважалося пекінське, з яким підтримували дипломатичних відносин інші держави. Раз у раз вони скликали (сепаратно від Півдня) парламенти, здійснювали різні конституційні маневри (так, чжилийскал кліка в 1922 р. відновила дію скасованої ще Юань Шикаем Конституції 1912 р., а 1923 р. була прийнята перша Постійна конституція Китайської республіки, відмінена вже у 1924 р., тощо. п.).

До року смерті Сунь Ятсена (1925 р.) належить перша спроба впровадження розробленого їм плану державного будівництва на порівняно обмежену територію країни, перебувала під владою гоминьдановского уряду у Гуанчжоу. Там розробили і прийнято 1 липня 1925 р. «Органічний закон національного уряду », опікуваного партією, які з схемою Сунь Ятсена мало функціонувати двома етапах: військового правління і політичною опеки. 179:3].

У 1926 року розпочався похід революційних сил Півдня проти Північних мілітаристів. Похід закінчився перемогою жителів півдня і взяттям Пекіна. Однак у 1927 р. стався розрив Гоміндану з компартією. Став по смерті Сунь Ятсена фактичним лідером Гоміндану, Чан-Кайши зробив 22 квітня антикомуністичний переворот. Комуністи змушені були відступити в віддалені сільські місцевості, де продовжили боротьбу під своїми гаслами та прапорами. Але це була боротьба проти уряду Чан-Кайши, що об'єднало під владою більшу частину території страны. 180:3].

2) Державний лад гоминьдановского Китая.

Вже у лютому 1928 р. на четвертому пленумі ЦВК Гоміндану була створена нове Національне уряд, яке вважалося общекитайским. «Органічний закон Національного уряду «1925 р. залишався у силі, в нёго були внесено лише ті зміни. У тому ж року було ухвалені якісь закони про організації палат (юанів) уряду, які втілювали суньятсеновскую схему п’яти влади, які, проте, були створені одноразово, а засновувалися поступово. Так було в 1928 р. було засновано законодавча палата, в 1930 р. — екзаменаційна, а 1931 р. — контрольная. 400:2].

У основу державного будівництва, здійсненого із настанням Гоміндану до повалення влади, було покладено план Сунь Ятсена. Оскільки формальне об'єднання країни з владою Гоміндану завершили, відповідно до «Загальною програмою розбудови держави «Китай мав бути зданий в період політичної опіки. Офіційним початком цього періоду оголосили 1929 год.

У тому зазначеного року в III з'їзді Гоміндану оформили опікунські функції партії. Відповідно до рішень з'їзду, протягом усього періоду політичної опіки вищим органом структурі державної влади оголошувався національний з'їзд Гоміндану, а проміжках між його скликаннями — Центральний Виконавчий Комітет. Свої функції, пов’язані з визначенням діяльності уряду, ЦВК Гоміндану здійснював через Центральний політичний совет. 400:2].

У 1931 року функції політичної опіки Гоміндану оформили державним документом, названим Часовий конституцією періоду політичної опіки. Відповідно до цієї Конституцією національному з'їзду Гоміндану надавалося право здійснювати владу від імені Національного зборів. Всі інші найвищих органів держави було поставлено під контроль ЦВК Гоміндану, якій було надано право призначати національне уряд. Чан-Кайши зірвалася домогтися установи собі посади президента республіки, він став головою національного правительства.

Конституція 1931 р. містила деякі декларації й обіцянки в відношенні цивільних правий і народного добробуту. Але за період гоминьдановского правління не було зроблено проведення життя цих декларацій та обіцянок. Фактичну конституцію країни склали прийняті 1931 р. нових законів про організацію центральних урядових установ, які зосередили всю владу у руках голови національного уряду. Зокрема, йому через перебуваючи формально поза уряду військовий комітет, підпорядковувалися Збройні сили. Одночасно було прийнято негласні встановлення на право військового командування втручання у справи адміністративного управління і партійні справи в самісінький про районах «боротьби з бандитами », і навіть постанови про поліцейської системі круговою порукою населення Криму і інші подібні акты. 400:2].

У рік прийняття Часовий конституції періоду політичної опіки почалося подальше розширення японської агресії у Китаї, мала своїм результатом окупацію Північно-Східного Китаю. У тому 1932 р. японське уряд оголосило про створення межах Північно-Східного Китаю «незалежного «держави Маньчжоуго (Маньчжоу Диго) на чолі з представником скинутої династії Цін Пу І, що означає фактично перетворення кількох провінцій Китаю у японську колонію. Гоминьдановское уряд не організувало відсічі агресорам, зайняте придушенням революційного руху, каральними експедиціями проти створених комуністами революційних баз — звільнених районів. Лише подальше розширення японської агресії, яка викликала формування антияпонського патріотичного фронту, наполегливі вимоги громадськості припинити громадянську війну змусили керівництво Гоміндану ув’язнити у 1937 р. угоду про внутрішній світі. Наступ на звільнені райони було припинено, однак протягом всієї антияпонської війни населяють в основному піддавалися блокаде. 400,401:2].

Запровадження конституційного правління було під час антияпонської війни однією з найважливіших демократичних вимог різних верств населення. Прагнучи послабити політичний тиск, гоміньданівці призначали нові й нові дати запровадження конституційного правління. Нарешті 25 грудня 1946 р. Національні сходи складом, сформованим десятиліття тому, прийняло Конституцію Китайської Республіки. Вона формально набрала сили за рік і тому зазвичай іменується Конституцією 1947 р. У цієї Конституції було відбито багато інститути, сформовані під час політичної опіки. Разом про те вводився був відсутній у період посаду президента країни, одночасно скасовувалася посаду голови національного уряду. Термін повноважень Національного зборів встановлювався шестирічним. З іншого боку, виборними органами ставали Законодавча палата і Палата контролю (остання шляхом непрямих виборів). Передбачалося й створення виборних органів самоуправления. 401:2].

У 1947 року у контрольованих Гоминьданом районах країни проводилися вибори депутатів Національного зборів, членів Законодавчої і Контрольної палат, тоді ж було призначено Заліково-екзаменаційна палата, і Палата юстиции.

Перша сесія Національного зборів, відкрита березні 1948 р., ще до обрання для глави держави, прийняла «Тимчасові правила на період національної мобілізації подолання заколоту », якими скасовувалися деякі найважливіші положень Конституції, а президенту надавалися надзвичайні диктаторські повноваження. Президентом був обраний Чан-Кайши. Проте гоміньданівський режим був напередодні падіння — не минуло й півтора року після першої сесії Національного зборів, як Конституція 1947 р. залишилася обмежено чинним основним законом біля лише одним провінції Тайвань. 401:2].

3) Відновлення республіки. Конституція 1923 г.

1917 — 1923 рр. були часом очевидного державно-політичного хаосу у Китаї. Закінчення Першої Першої світової сприяло наростання знову революційно-демократичного руху, лідером фільму була очолена Сунь Ятсеном партія гоминьдан. 408:2].

Партія гоміньдан склалася з урахуванням руху Тунмэнхуэй ще 1912 р. і сприйняла його основні програмні установки. Панівні позиції гоміньдан особливо обіймав Півдні країни, розвиненішому в промисловому і торговому відношенні. Крім гоміндану в урядової боротьбі у той час брали участь ще кілька партій. Найбільш великим було рух гун-ходан (республіканське), що склалося у травні 1912 р. з урахуванням різних організацій, в гаслах яких були загальні ідеї могутності держави й збереження «національного духу». Партія дун-менхой представляла рух радикально-социалистического напрями. Не втратили впливу прибічники конституційної монархії - младокитайцы. Існували також Соціалістична партія, кілька анархістських організацій. Усі руху, і партії, у різного рівня були представлені у парламентських інститутах різних галузей країни. 1921;го р., провівши напівлегальний з'їзд, проголосила своє створення комуністична партія Китаю, створена базі робочого і вільного студентського руху на Шанхае. 408:2].

Центральне уряд в Пекіні перебував під контролем військових т. зв. Чжилийской і Фынтяньской угруповань (з відповідних північних і центральних провінцій). З 1921 р., після проголошення Півднем своєї самостійною і обрання знову президентом Сунь Ятсена, Центральне уряд перебував у стані кволо плинучої війни з Півднем. Конфронтації сприяли і розбіжності у зовнішньополітичних орієнтирах, дуже важливих в Китаї тих часів: Центральне уряд, підтримуване західними державами, розірвало відносини з Росією (Вересень 1920 р.), тоді як гоміньдан і Сунь Ятсен встановили тісні контакти партійноурядового характеру із Російською комуністичною партією і навіть почали отримувати від із Росії військову і допомогу у сфері розгортання «світову революцію» і протидії Великобритании.

Щодо стабілізації становища Центральному уряду вдалося здобути популярність лише до осені 1923 р. На виборах (5 жовтня 1923 р.) більшістю голосів парламенту був обраний Президентом колишній військовий губернатор столичної провінції Цао Кунь. Закріпився політичне більшість угруповання чжилийцев ініціювало відновлення конституції. 10 жовтня 1923 р. парламент затвердив конституцію Китая. 409:2].

Конституція 1923 р. (141 ст.) значною мірою повторила систему організації роботи влади, встановлену Конституцією 1912 р. та інші конституційними законами перших років республіки. Головне нововведення полягала у тому, що, поступаючись реаліям напіввійськової обстановки і майже громадянську війну, Конституція узаконила розвинену автономію провінцій — по суті, Китай перетворювалася на федерацію, попри зовні провозглашавшийся унітаризм. Провінції мали власними бюджетами, своїми джерелами доходів населення і податковими надходженнями. Що були ще важливішим, встановлювалися предмети власне загальнодержавного законодавства, і спільне з провінційними владою або ж лише провінційного (в т. год. земля, насип, охорону здоров’я тощо.). Гарантією провінційних прав виступала двопалатна організація парламента. 409:2].

Відповідно ідеї поділу влади, законодавчими повноваженнями наділялося національне збори. Верхня палата — Сенат — складався з делегатів провінційних зборів і південь від громадських корпорацій (останнє було нововведенням!) з урахуванням установлену квоту: більшість провінцій посилали по 10 депутатів, Монголія — 27, Тібет — 10, Центрального представництва працівників народної освіти — 8, які проживають закордоном китайців — 6 тощо. Депутатів обирали 6 років із оновленням на 1/3 два роки. Нижня — Палата представників — обиралася населенням з розрахунку 1 депутат на 0,8 млн. людина. Правом обирати мали чоловіки старше 21 року з цензом осілості більш 2 років і деякими незначними майновими цензами. Вибори проводилися на два стадії, і південь від участі у них повністю усувалися неписьменні, курці опіуму, неспроможні боржники, божевільні. У виборах було неможливо брати участь також військові. Крім власне законодавчої влади, парламент мав правом запитів до уряду, проведення власних розслідувань дій администрации. 409:2].

Главою держави й урядових інститутів був президент. Їм міг стати лише китаєць з підвищеним цивільним якістю (старше 40 років, при осілості понад 10 років). Обрання проводили спільно обидві палати парламенту кваліфікованим більшістю в ¾. Термін своїх повноважень встановлено був у 5 років із можливістю лише єдиного переобрання. Президент мав вищої адміністративної владою разом із кабінетом міністрів, міг видавати укази, оголошувати війну, і укладати світ (з дозволу парламенту), був головнокомандувачем армією, призначав чиновників, мав правом помилування. З люб’язної згоди Палати представників президента призначав кабінет — уряд на чолі з українським прем'єром. Для своєї діяльності уряд мало переважної законодавчу ініціативу, правом упорядкування та уявлення бюджету. Основні повноваження кабінету визначалися раннім законом 1913 р. Традиційно (з 1911 р.) збереглися 8 міністерств: закордонних справ, внутрішніх справ, фінансів, військове, морське, юстиції, народної освіти, шляхів, хліборобства й промышленности. 409,410:2].

Територіально республіка подразделялась на провінції (22), округи та повіти. За конституцією 1923 р. округу не передбачалися, але це нереально. Номінально місцеве управління передбачалося демократичним: провінційні і повітові зборів (обрані на 3 року), виборні адміністративні поради з 5−9 людина (на виборах 4 р.). Фактично на чолі громадянського управління стояли губернатори провінцій і начальники повітів. Маньчжурія, Монголія і Тібет взагалі мали особливим статусом і власними адміністративними институтами. 410:2].

III. Право Китая.

1) Право імперії Цинов.

Цинский Китай мав два систематизованих зводу законів, одне із яких ставився до державного і адміністративному праву, Інший — до карному, цивільному і сімейному. Перший звід законів (Дацин хуэйдянь) містив детальні розпорядження щодо функцій всіх урядових установ. У нього був перераховані, наприклад, посади чиновників, у кожному з 1293 повітів империи. 684:1].

Тексти склепінь законів не доставлялися, як зазначалось раніше, кожної династією наново, вони вносили зміни до законів попередніх їм династій. Нагадаємо, що ще 1644 р. Цинский двір доручив особливої комісії розглянути мінський звід законів Дамии люй із єдиною метою внесення змін до нього змін. Упорядкування нового зводу законів завершилася 1646 р., а наступному він було опубліковано. Через війну роботи кодификационной комісії абсолютна більшість установлень династії Мін увійшло цинский звід законів у ролі основних законів (люй). Нові закони, прийняті цинским двором, були у нього у вигляді додаткових постанов (чи). Згідно з указом 1746 р. їх було періодично переглядати, згодом такі перегляди проводилися через кожні пять—десять років. Цей другий звід законів називався Дацин люйли (0сновные закони та постанови Великої династії Цін). Він спирався маньчжурських завойовників в привілейоване становище стосовно корінного населення. Маньчжури каралися менш суворо, ніж китайці (крім китайців, які були в маньчжурських військах). Вони користувалися правом заміни одного покарання іншим — легшим більш-менш унизительным. 684:1].

Норми звичайного права в імператорському Китаї основному породжувалися низовими соціальними структурами (кланами, сільськими громадами, купецькими гільдіями тощо.) діяли, зазвичай, у межах цих структур. З огляду на ж неоднаковості умов життя жінок у різних районах великого держави вони були різноманітними, суперечливими, а це призводило до надзвичайної пістрявості китайського звичайного права. Оцінюючи значення справи до системі соціального регулювання традиційного Китаю, слід пам’ятати, що китайський деспотизм тривалі століття законсервував хозяйственно-атомизированное суспільство з пануванням Натурального і дрібнотоварного виробництва. Економічні відносини у подібному суспільстві не потребували розвиненішою, потужнішою регулятивної силі, ніж звичай, традиція, визнані і підтримувані державою. Охорона панівних громадських відносин, їхню недоторканність, недопущення втрати тих цінностей, хто був властиві традиційного розуміння світопорядку, було сферою кримінального законодавства, що у в XIX ст. відрізнялося крайньої жестокостью. 685,686:1].

Дацин люйли тягнув на близько понад три тисячі злочинів, частина з них каралися різними видами страти, вічної і термінової посиланням, ударами великий й малої палиці. На інших злочинів передбачалася посилання у віддалені гарнізони і з віддачею в рабство. Усі види посилання супроводжувалися биттям палицями. Як додаткових заходів покарання застосовувалися носіння шийної колодки і таврування. Разом про те допускали відкуп від кримінального покарання, зокрема і зажадав від страти, і навіть наймання інших для відбування покарання (у разі, наприклад, биття палицями). Деякі злочину вабили у себе покарання як винного, а й усіх близьких родичів по чоловічої лінії. Допускалася кримінальної відповідальності дітей із 7 років. У кримінальному процесі широко застосовувалися пытки.

Як і більшість інші склепіння законів середньовіччя, Дацин люйли описував злочину переважно у формі казусів. Причому, ніж небезпечніше були такі чи інші види злочинів, тим детальніше описувалися вони у законах і різних підзаконних актах. Наприклад, Дацин люйли встановлював відповідальність скоєння десятків видів убивств, які у свою чергу деталізувалися більш конкретні склади залежно тільки від форми провини, кількості злочинців тощо. буд., а й від рівня кревності, службового підпорядкування чи іншого соціальної залежності злочинця і потерпілого, їх соціального становища, статі, віку, часу й місця скоєння злочину, знарядь вбивства тощо. п. До найтяжчою злочинів ставилося вбивство батьків, діда й бабці, вітчима чи мачухи; менш важким визнавалося, наприклад, вбивство дядька, тітки, старшому братику; нарешті, за певних умов цілком некараним могла виявитися позбавлення життя дітей і внуков. 686,687:1].

Розмаїття конституирующих і кваліфікуючих злочин ознак, посилене багатовіковими нашаруваннями законів, підзаконних актів та його тлумачень, робили неможливою систематизацію суспільно небезпечних діянь. У результаті Дацин люйли і постав як зборів величезної кількості казусов.

Буквально напередодні революції було пророблена велику роботу з вдосконаленню Дацин люйли, приведення його норм у відповідність із реаліями китайського суспільства. З кодексів виключили кримінальні покарання кийовими ударами, а заходи фізичної сили, предусматривавшиеся в ролі санкцій у справах, замінялися системою штрафів. З Кодексу було виключено дуже багато застарілих положень. До Дацин люйли як склепіння законів зверталися суди й після падіння імперії Цинов. У багатьох своїх положеннях вона до 5 травня 1931 р., т. е. до вступу з двох останніх книжок Цивільного кодексу Китайської Республіки. Що стосується цинского Зводу узаконень (Дацин хуэйдянь), він практично припинив свою дію з проголошенням республики. 687:1].

2) Право Китайської Республіки (1912—1949 гг.).

З встановленням у Китаї республіканського ладу як уже почалися модернізації традиційного, права. Першим кодексом законів, що у Китаї після Синхайской революції, було Кримінальну звід уложень 1912 р. Спочатку воно складався з 411 статей. У 1928 р. до нього бив внесений ряд змін, воно було перейменований відповідно, Кримінальний кодекс (КК). Пізніше цей Кодекс діяв у редакції 1935 р і був з 357 статей. Покладання і КК увібрали у собі багато прогресивних на той час положень кримінального права. Наприклад, в ст. 10 Уложення у принципі заперечувалося призначення покарання за аналогією. У кодексі були відсутні абсолютно невизначені санкції, були досить докладно вирішено питання суб'єктивної боку злочину, співучасті, включені статті про дострокове звільнення, ліквідовувалися тілесні покарання. Майже повністю запозичений з кримінального законодавства Японії, Франції) Бельгії, Німеччини) і Нідерландів, цей Кодекс вніс у кримінальна право Китаю багато нових ідей институтов. 687.688:1].

У сфері цивільно-правових відносин, як зазначалося вище, продовжували діяти які стосуються цивільному праву становища Дацин люйли. Разом про те було прийнято низку важливих для підприємців законів, регулюючих майнові відносини у деяких спеціальних областях, наприклад Горнопромышленный статут 1914 р., Лісовий статут 1915 г. 688:1].

Велику роль у впровадженні положень західного права в; судову практику зіграв Верховного суду, котрий у роки певні нормотворчі функції. Своїми рішеннями він пристосовував законодавство Цинской династії для потреб буржуазії і самим шляхом заповнював численні прогалини громадянського законодавства, посилаючись при відсутності законів і звичаїв на принципи права. Причому у ролі принципів права застосовувалася європейська буржуазна правова доктрина, яка благодатний грунт в порівняно розвинених приморських районах країни. Що ж до віддаленіших провінцій, то них судові чиновники продовжували чинити відповідно до місцевими звичаями і цинским законодательством. 688:1].

У два етапу реформи національного права, т. е. у періоди остаточно 20-х, та був незалежності до середини 30-х рр. в кодификационных роботах взяли гору прагнення більшого обліку особливостей національної правової культури, правосвідомості китайського народу, специфіки мислення юристів країни, що знайшло вираження, зокрема, у цьому, що законодавці стали поступово вводити в нормативні акти суто китайські правові поняття. Так, Кримінальним кодексом 1928 р. повернувся до трактування співучасті, ухваленого Дацин люйли, яка передбачає переважний аналіз суб'єктивної боку злочину. У цьому до головним злочинцям ставилися організатори і підбурювачі, навіть якщо вони фізично участі у вчиненні злочину. Ці положення про співучасті був у подальшому розвинені в КК 1935 р., яким підбурювач залучався до кримінальної відповідальності держави і в тому випадку, якщо виконавець не скоїв жодних дій для реалізації злочинних целей. 688,689:1].

Кримінальним кодексом 1935 р. зміг поновити і традиційний в Китаї інститут викупу покарань (ст. 41). Тож якщо були перешкоди виспівати вироку (по особистим якостям засудженого, його сімейному становищу, або іншим суб'єктам причин), вирок міг стати пішов у штраф з розрахунку від однієї близько трьох юанів за день ув’язнення чи ареста.

Усі кодекси відповідно до віковими традиціями Китаю встановлювали підвищену кримінальну відповідальність зазіхання життя, здоров’я та честь родичів. У межах своїх нормах кодекси визначали родичів прямий висхідній і бічний висхідній ліній, і зазіхання життя і здоров’я кожного їх докладно регламентувалося в нормах Особливої частини. Обмеження застосування страти до осіб до 18-ти років не поширювалося на випадки навмисного вбивства ними родичів по прямий висхідній линии. 689:1].

Характерно, що Кодекс 1935 р. повернулося на деякі неясні питання і до регулювання економічних відносин по дореволюційному законодавству, скасовував Кримінальним укладенням 1912 р. Як «показала практика, цивільний оборот Китаї не досяг того рівня свободи, що його функціонування повністю обумовлюється економічними інтересами, не допускають якогоабо вольового втручання сторонніх. Позаекономічне вольове тиск виявилося дуже ефективним під час інтенсивному розвиткові у Китаї капіталістичних отношений.

Проект Цивільного кодексу Китайської Республіки розробили до кінцю 1925 р. Однак наступні бурхливі події у країні (національна революція 1925—1927 рр.) завадили його прийняттю. Остаточно проект Кодексу було прийнято частинами в 1929—1930 рр. й цілком набрав чинності у травні 1931 р. Цивільний кодекс (ДК) Китайської Республіки розробили з орієнтацією на відповідний кодекс Японії Німецьке громадянське звід уложень (ГГУ). (Як відомо, і японський ДК підготували під сильним впливом ГГУ). Разом про те гоміньданівський ДК мав свої особливості. Так, з погляду загальної форми і окремих інститутів він був більш спрощеним, спримітизованим— багато її положення були розроблено настільки докладно і старанно, як і японському ДК і ГГУ, прямо відсилали до нормам звичайного права, які у низці випадків суперечили законам. 689,690:1].

У цілому нині гоміньданівський ДК регулював майнові відносини у загальної формі. Багато питань промислової власності й торгової діяльності не охоплювалися, що потребувало розробки окремих законів, які у сукупності дозволяли говорити про появу у Китаї торгового права. Серед актів торгового права, Прийнятих на початок антияпонської війни (1937—1945 рр.), можна згадати прийняте 1929 р. Положення про торгових товариствах, Закони про купецьких гильдиях, про біржах, страхування, про товарораспорядительных документах. Потім було законодавство про товарні знаки та цінні папери (1930 р.), Закон про банки (1930 р.), Земельний і Тимчасовий положення про патентів (1932 р.), Положення про торгових портах (1933 р.). Закони неспроможність і страхових підприємствах (1935 р.). Поруч із законом приймалися докладні правила про порядок його применения. 690:1].

У найгіршому разі 20-х — початок 30-х рр. під впливом вимог, выдвигавшихся робітниками, доводиться сплеск гоминьдановского трудового законодавства. Наказом Чан-Кайши були ведены на дію Тимчасові правила роботи арбітражних комісій і правил врегулювання конфліктів між робітниками і підприємцями для Шанхая (травень 1927 р.). За зразком цих регіональних правил було видано відповідні акти та інших містах. У міру розширення Території, підвладній Нанкину, стали розроблятимуться й загальнодержавні акти. Серед перших розробили Закон про врегулювання конфліктів між робітниками і підприємцями. У протягом півтора року вона експериментально й остаточно був затверджений лише після низки змін — у березні 1930 р. Закон передбачав сувору обов’язковість звернення до послуг примирної чи арбітражної комісії. Які Порушили цього правила штрафували і навіть піддавали тюремному висновку. У період розгляду конфлікту заборонялися страйки робочих, і навіть оголошення локаутів або звільнення робочих підприємцями. У 1928 р. нанкинские влади опублікували Фабричний закон. 690,691:1].

У Законі було використано такі важливі питання умов праці, як робочий час, мінімум зарплати, угоди про найманні, трудове страхування, умови праці жінок і новонароджених і другие.

Проте треба сказати, що гоминьдановское законодавство про умов праці й найму швидше декларацією, ніж чинним правовим актом. З іншого боку, воно навіть формально вони не поширювалося на значну частина робочих, зайнятих на дрібні підприємства, в кустарно-ремесленных майстерень, дрібних крамницях тощо. п. Закон офіційно набрав чинності лише у 1931 р., але його статті було вирішено запровадити лише після «дозрівання відповідних умов ». Пізніше Фабричний закон доповнився цілу низку законодавчих актів, детализировавших окремі боку праці і найму. У 1930 р. було опубліковано Закон про колективних договорах, в 1931 р.— Положення про техніці безпеки, а 1936 р. — Закон про мінімумі заробітної платы. 691:1].

Досить повне юридичне й докладний по всьому галузям законодавство Китаю безупинно уточнювалося чи доповнювалося. Основні гоминьдановские закони були зведені в Люфа цюаньшу — Повну книжку шести законів (чи шести галузей права), до якої ввійшли законодавчих норм, згруповані за такою схемою: конституційне право, громадянське право, цивільно-процесуальне право, кримінальна право, кримінально-процесуальне право, адміністративне право, куди вмикалося трудове, фінансове і земельне право. Проте реальні результати зусиль Гоміндану модернізувати правову систему країни незначними. Послідовному реформам життя нових законів перешкоджала роздробленість країни. Юрисдикція гоминьдановского уряду не поширювалася з початком японської агресії на окуповані Северно-Восточный Китаю і приморські райони. Різні угруповання мілітаристів не визнавали фактично влади нанкинского уряду та видавали на підвладних їм територіях власні закони. До того ж Китай майже все це історичний період трясла громадянська война. 691:1].

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

.

Комплекс проблем, що з буржуазією Китаю першого десятиліття ХХ в., розроблений слабко, хоча деякі питання вже ставилися синологами різних країн. Досить вивчені протиріччя буржуазії з Цинами, і навіть її позицію у революції 1911 — 1913 рр. Загальні оцінки стану китайської буржуазії напередодні Синьхайской революції зазвичай зводяться до підкреслення її слабкості, і навіть до виділення компрадорского і національної крила. Крім цього, що став традиційним розподілу новий колектив зазвичай береться як щось ціле («торгово-промислова буржуазія»), цементируемое наявністю загального ворога (цинский режим, іноземний капітал) і загальними труднощами капіталістичного підприємництва. [189;3].

Одне з основних установок, яким, як відомо, підпорядкована сучасна китайська історіографія, — ідеалізація маньчжурської династії Цін. Це зміна в КНР оцінки характеру Синьхайской революції й визначення її як, передусім антиімперіалістичного, а чи не антиманьчжурского перевороту (попри те що довела марксистська історіографія). У Синьхайской революції, безумовно, був присутній антиімперіалістичний момент, бо лише демократичний Китай міг протистояти колонізаторам, але прямий боротьби з імперіалізмом китайські революціонери ще вели.

Велику роль у впровадженні положень західного права в; судову практику зіграв Верховного суду, котрий у роки певні нормотворчі функції. Своїми рішеннями він пристосовував законодавство Цинской династії для потреб буржуазії і самим шляхом заповнював численні прогалини громадянського законодавства, посилаючись при відсутності законів і звичаїв на принципи права. Причому у ролі принципів права застосовувалася європейська буржуазна правова доктрина, яка благодатний грунт в порівняно розвинених приморських районах країни. Що ж до віддаленіших провінцій, то них судові чиновники продовжували чинити відповідно до місцевими звичаями і цинским законодательством. 471;3].

1. Галанза П. М. Історія держави й права розвинених країн — II т.

«Юридична література» — М., 1969.

2. Історія держави й права розвинених країн. — II т. Издательство.

Московського університету. -М., 1991.

3. Черниловский З. М. Загальна історія держави й права. «Вищу школу» -М., 1986.

4. Батыр До. І. Загальна історія держави й права. «Юристъ» Москва,.

5. Історія держави й права розвинених країн /Під ред. М. А.

Крашенинниковой і Про. І. Жидкова -М., 1991, II ч.