Розвиток селекції і генетики

Селекція (лат. selectio — вибір, відбір, від seligo — вибираю, відбираю), 1) наука про методи створення сортів і гібридів рослин, порід тварин. 2) Галузь з.-х.(сільськогосподарський) виробництва, що займається виведенням сортів і гібридів з.-х.(сільськогосподарський) культур, порід тварин.

С. розробляє способи дії на рослини і тварин з метою зміни їх спадкових якостей в потрібному для людини напрямі. Вона є одній з форм еволюції рослинного і тваринного світу, яка підкоряється тим же законам, що і еволюція видів в природі, але природний відбір тут частково замінений штучним відбором. С. грала і грає велику роль в забезпеченні населення земної кулі продовольством. Завдяки одомашненню і примітивною С. людство вже в епоху неоліту мало майже всі сучасні продовольчі культури, багато видів худоби. З розвитком промисловою і науковою С. значно зросла продуктивність рослин і тварин. Сорт рослин і порода стали засобами з.-х.(сільськогосподарський) виробництва, важливими чинниками інтенсифікації рослинництва і тваринництва, сприяючими переведенню їх на промислову основу (наприклад, створення короткостебельних невилягаючих сортів зернових культур, добре пристосованих до прибирання комбайном; сортів овочевих культур для вирощування в теплицях; винограду, томату, пристосованих до машинного прибирання; груп великої рогатої худоби — до умов вмісту в тваринницьких комплексах) Селекційний процес відрізняється безперервністю, методи його весь час удосконалюються. Це обумовлено зростаючими вимогами виробництва до нових сортів і порід — їх продуктивності і якості продукції, здатності протистояти хворобам і шкідникам, а також просуванням культур і галузей тваринництва в нові райони, зміною технології вирощування і т. п. У 30—40-і рр. в СРСР широко районували сорти пшениці Лютесценс 62, Цезіум 111, Українка, що давали зерна 25—30 ц з 1 га; в тих, що прийшли на зміну сучасних сортів: Безоста 1, Миронівська 808, Аврора, Кавказ, Миронівська ювілейна і ін. — врожайність у виробничих умовах досягає 50—70 ц з 1 га. У 19 ст вирощування скловидної червонозерної ярової пшениці на значні частини прерій Канади і на С. Веліких рівнин США стало можливим завдяки ранньостиглому сорту Ред Файф, який на початку 20 ст був замінений сортом Маркіз, що дозрівав на декілька днів раніше, що дозволило розширити пшеничну зону. Виведення нових порід овець, пристосованих до умов Сибіру, сприяло просуванню тонкорунного вівчарства в нові райони. Підвищеним попитом на кольорові шкірки нірок пояснюється виведення звірів з палевим, блакитним, перловим, сапфіровим забарвленням хутра.

С. тісно пов’язана з систематикою, анатомією, морфологією, фізіологією, екологією рослин і тварин, біохімією, імунологією, рослинництвом, зоотехнією, фітопатологією, ентомологией і ін. науками, використовує їх прийоми і методи дослідження. Виключно велике значення для С. мають знання біології запилення і запліднення, ембріології, гістології і молекулярної біології.

За визначенням Н. І. Вавілова, С. як наука характеризується високою комплексністю: вона запозичує від інших наук методи і закони про рослини і тварин, трансформує їх диференціює відповідно до кінцевого завдання виведення сорту, розробляє свої методи і встановлює закономірності, що ведуть до створення сорту (або породи).

Теоретичною основою С. є генетика, основні положення якої сталі фундаментом для селекційної практики. Еволюційна теорія Ч. Дарвіна, закони Р. Менделя, вчення про чисті лінії і мутації дозволили селекціонерам розробити методи свідомого управління спадковістю рослинних і тваринних організмів. У основі індивідуального відбору рослин і тварин лежать генетичні уявлення про чисті лінії, гомоі гетерозиготності, про нетотожність фенотипа і генотипу. Закономірності незалежного спадкоємства і вільного комбінування ознак в потомстві послужили теоретичною основою гібридизації і схрещування, що є разом з відбором основними методами С. Розвиток генетики привів до створення гетерозісних гібридів кукурудзи, сорго, огірка, томату, буряка, пшениці, помісей великої рогатої худоби, птиці, до використання в С. рослин цитоплазматичної чоловічої стерильності, до здобуття штучних мутацій і поліплоїдних форм. Велику роль в селекційній практиці грає гибрідологичеський аналіз. У свою чергу, генетика черпає в С. дані для узагальнення і завдяки ним розвиває свої теорії.

Інститут рослинництва імені В. Я. Юр'єва Української академії аграрних наук Установа починає свою історію в 1908 році як Харківська сільськогосподарська дослідна станція. Восени 1929 р. станцію було реорганізовано в Український науково-дослідний інститут зернового господарства, а в 1934 р. перетворено в Харківську обласну станцію бурякового рільництва з відділом селекції. У 1946 р. станція перейшла у відомство Міністерства сільського господарства СРСР і почала найменуватися як Харківська державна селекційна станція Головного сортового управління Міністерства землеробства СРСР. У 1956 р. на базі цієї станції та Інститут генетики і селекції АН УРСР було створено Український науково-дослідний інститут рослинництва, селекції і генетики Міністерства сільського господарства УРСР. Ім'я академіка АН УРСР Василя Яковича Юр'єва присвоєно Інституту у 1962 р. З 1970 по 1992 роки Інститут входив до складу Південного відділення Всесоюзної академії сільськогосподарських наук ім. В. І. Леніна. З 1992 р. установа має сучасну назву — Інститут рослинництва імені В. Я. Юр'єва — і входить до системи Української академії аграрних наук.

У різні роки станцію та інститут очолювали такі видатні вчені: Будрін Петро Васильович (1908;1913), Рожественський Борис Миколайович (1913;1929), Ентинген Абрам Самойлович (1929;1933), Солодовник Василь Іванович (1933;1937), Бурденюк Федір Іванович (1938;1939), Олейников Семен Іванович (1939;1944), Юр'єв Василь Якович (1944;1962), Поляков Ілля Михайлович (1962;1973), Гур'єв Борис Петрович (1973;1991), Шевченко Анатолій Михайлович (1991;1992), Бондаренко Леонід Вікторович (1992;2000). З 2000 року по теперішній час Інститут очолює академік УААН Віктор Васильович Кириченко.

Миронівський інститут пшениці імені В. М. Ремесло Національної академії аграрних наук України Миронівський інститут пшениці імені В. М. Ремесло Національної академії аграрних наук України є провідною науководослідною установою з селекції зернових культур в Україні. У світі виявлено майже 1000 сортів озимої і ярої м’якої пшениці - нащадків миронівських пшениць, які створені в 30 селекційних установах України, 44 — Росії, а також у наукових установах 9-ти інших держав колишнього СРСР та 12 країн світу, що свідчить про високий адаптивний потенціал миронівських сортів та їх високу сортоутворювальну здатність.

Вагомі наукові здобутки — це результат використанні творчої спадщини академіка В. М. Ремесло, наполегливої праці вчених інституту з академічними та галузевими науковими установами: Інститутом фізіології рослин і генетики НАН України, Інститутом захисту рослин та Інститутом рослинництва НААН України, Національним університетом харчових технологій МОН України, а також міжнародними селекційними центрами CIMMYT та ICADRA.

З 2007 року інститут очолює кандидат сільськогосподарських наук Валентин Сергійович Кочмарський, який нагороджений численними грамотами районної та обласної держадміністрацій, Кабінету Міністрів, Митрополита Київського і всієї України, подяками, в т. ч. Асамблеї ділових кіл, Дипломами учасника загальноукраїнського видавничого проекту Україна Аграрна, лауреата рейтингу «Лідер агропромислового комплексу — 2007», двічі лауреата загальнонаціональної програми «Людина року» в номінації «Аграрій року» та нагороджений трудовою відзнакою «Знак Пошани» 24.11.2006р.

Cелекційно-Генетичний інститут м. Одеса селекція гібрид рослинництво біотехнологія Селекційно-генетичний інститут — Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення — одна з провідних установ аграрної науки в Україні у галузі селекції та насінництва польових культур. Створений у квітні 1912 року з селекційного відділу Одеського дослідного поля. З 1928 року — Український генетико-селекційний інститут, з 1935 — Всесоюзний селекційно-генетичний інститут Всесоюзної академії сільськогосподарських наук ім. В. І. Леніна. З 1991 року — Селекційно-генетичний інститут у складі Української академії аграрних наук. У квітні 1999 року Постановою Кабінету Міністрів України надано статус Національного центру. Отримана назва — Селекційно-генетичний інститут — Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення. У складі інституту 12 наукових відділів та 3 лабораторії. В установі працюють 434 співробітники, у тому числі 106 науковців. Серед них 11 докторів наук та 62 кандидатів наук. Серед співробітників інституту 4 академіки Української академії аграрних наук (С. П. Лифенко та М. А. Литвиненко — фахівці у галузі селекції озимої м’якої пшениці; А. А. Лінчевський — селекції озимого і ярого ячменю; А. Ф. Стельмах — дослідження спеціальної генетики пшениці) та 1 член-кореспондент УААН (В. М. Соколов, директор установи — селекція кукурудзи).