Дуче, фюрер — роль вождя, диктатора у становленні фашизму

У 1919 році як наслідок поразки у війні в Італії з"явилась нова політична сила, яка не визнавала правил парламентської гри, яка базувалася на зброї, військовій дисципліні та демагогії. То були Фаші ді комбаттімента — бойові групи. Вони були сформовані за місцевими ознаками, тим самим підкреслюючи свій зв"язок з населенням та проблемами даного регіону. Ці групи не мали єдиного центру. Їх об"єднав навколо себе — Беніто Муссоліні, «дуче"-"великий».

Муссоліні (Mussolini) Беніто (1883−1945), фашистський диктатор Італії у 1922;43. Політичну кар"еру почав в соціалістичній партії. В 1919 заснував фашистську партію. Здійснивши «похід на Рим» (28 жовтня 1922), Муссоліні захопив владу і 1 листопада 1922 очолив уряд Італії. Муссоліні володів диктаторськими повноваженнями. Уряд Муссоліні ввів в країні режим фашистського терору, проводив агресивну зовнішню політику, разом з фашистською Німеччиною розв’язав 2 світову війну. В 1945 захоплений італійськими партизанами та розстріляний.

Головними напрямками діяльності фаші стала пропаганда та збройна боротьба з соціалістами, яких вони називали ворогами Італії. Фаші видавали декілька газет. Ідеологія фаші нічим не відрізнялась від звичайного націоналізму та шовінізму, вона була розрахована на широкий загал.

По-перше пропагувалася велич Італії, тобто реставрація Великої Римської Імперії.

По-друге ненависть викликала демократія, вона повинна бути знищеною.

По-третє ненависть до «червоних», вони були досить небезпечними конкурентами у політичній боротьбі.

Муссоліні протиставив себе комуністам. Чим сильніша економічна криза, тим менший авторитет демократів, фашисти ставали сильнішими. У 1922 році Муссоліні утворив Велику Фашистську Раду.

Фашизм, який виник в Італії, швидко розповсюдився по всьому світу. Італійський фашизм став першим досвідом влади партії нового типу, не комуністичного напрямку, тому фашизм насамперед явище італійське.

Велику роль у становленні фашизму в Італії і Німеччині зіграли керівники, вожді правлячих партій. Значення особистості в історії країн дуже велике.

У Німеччині в 1919 році слюсар Антон Дрекслер та журналіст Карл Харер створили — ДАП (Німецьку Робітничу Партію). Основними постулатами цієї організації були націоналістичні лозунги: німці - велика раса, яка повинна керувати світом, євреї та комуністи загрожують її чистоті, тому необхідно звільнити робочих від марксизму. Крім цих вимог ДАП не мала чіткої програми.

У 1919 році до ДАП вступає Адольф Гітлер, який бере в свої руки керівництво пропагандою. Виникає питання що являв собою Гітлер як людина і як політичний та військовий діяч.

ГІТЛЕР (Hitler) Адольф (20 квітня 1889, Браунау на Інні, Австро-Угорщина — 30 квітня 1945, Берлін), фюрер та імперський канцлер (диктатор) Німеччини (1933;45).

Гітлер народився у сім"ї австрійського митника. В перші роки війни записався добровольцем до германської армії. Служив рядовим, потім єфрейтором, приймав участь у бойових операціях. Був двічі пораненим, нагороджений Залізними Хрестами II і I степенів. 30 квітня 1945 в обложеному Берліні Гітлер покінчив життя самогубством.

Адольф Гітлер особисто працював як агітатор і оратор. Для партії він був неоціненним як людина, поява якої гарантувала аудиторію. Це було результатом магнетизму Гітлера. На відміну від сухої манери агітаторів, Гітлер показував себе людиною з народу та для народу, говорив відверто. Його промови не були глибоко інтелектуальними, він брав факти, які підтверджували його тезиси, змішував їх і отримував переконливий текст. Гітлер своїми промовами викликав сміх, важку атмосферу, пробуджував жалість або жах, гордість та несамовитість. Ораторське мистецтво Гітлера, це зростаюче «дозування» напруги, зміна міміки та жестикуляція. Подавлення волі слухачів силою оратора Гітлер вважав фактором пропаганди. За короткий проміжок часу Гітлер зайняв видне місце в ДАП.

У лютому 1920 назва ДАП була замінена на НСДАП. Потім Гітлер представив партійну програму, що складалася з 25 пунктів. Програма була наповнена націоналістичними лозунгами та обіцянками, це була суміш реваншизму та антисемітизму. У програмі були вимоги відміни Версальського договору, створення «Великої Німеччини» за рахунок земель інших держав, проведення аграрної реформи, участь у прибутках підприємств, підкреслювалась винятковість «Германської раси».

В НСДАП вступає чимало військових, які створили фракцію «солдат-фронтовиків» — опору Гітлера. У 1921 році Гітлера було обрано головою партії, після чого він почав вимагати для себе диктаторських повноважень. Прийнято «Статут НСДАП». Фашистський рух привабив до себе тисячі молодих людей, чисельність партії росла. У 1921 були організовані напіввійськові організації - Штурмові загони (СА) та еліта партії - СС. Гітлер налагодив зв’язки з промисловцями, які надавали партії фінансову допомогу.

Завоювавши владу в НСДАП, Гітлеру потрібна була влада в державі. На виборах 1928 року НСДАП отримала 12 місць у рейхстазі. А вже 30 червня 1934 Гітлер став рейхсканцлером Німеччини. 2 серпня 1934 був прийнятий закон про об'єднання посад канцлера і президента, крім того він став головнокомандуючим армією. В Німеччині було чимало людей, які бачили в Гітлері свій ідеал. Він отримав майже загальну підтримку з боку населення. Воно підтримувало політику Гітлера, встановлений ним тоталітарний режим, бачило в ньому захисника своїх інтересів, йшло на певні жертви.

Автобіографія По суті той факт, що на чолі партії стояв Адольф Гітлер звеличило НСДАП. Є багато свідчень про те, що при відсутності програми дій, особа Гітлера була дійсно тим центром притягання, завдяки чому нацисти отримали підтримку народу, та прибуття нових членів у ряди НСДАП.

Секрет «міфу Гітлера» полягає у щирій вірі народу у створеному сурогаті релігії про месію в образі Вождя «якого осінило благодаттю божою та високим призначенням», Гітлер став символом «національної єдності»; таким його представляла пропаганда, таким він був для партії та мільйонів простих німців — вождем який стояв вище окремих корпоративних інтересів, архітектором відродження Німеччини, непідкупним, фанатично відданим фатерлянду, захисником честі рідної країни від зовнішніх та внутрішніх ворогів. У той же час він був із простого народу, звичайним німцем, єфрейтором нагородженим Залізним Хрестом першого ступеня, знав про фронтове солдатське життя.

Гітлер завжди вважав себе «обраним» — тим кого Провидіння, нагородило виключними талантом, нагородило особливою місією. Свій талант Гітлер використовував для залучення послідовників, які готові признати його особливе призначення. Доказом тому була їх готовність погоджуватись зі всім, що він говорить, тільки тому що це говорив він, готовність безапеляційно виконати всі його накази — тільки тому що їх віддав він. Гіпнотичний вплив Гітлера, його артистичний дар з надзвичайною силою проявився у ньому, як в ораторі, промови Гітлера важко назвати політичними. Виступи були досить довгими, він часто повторював, бував багатослівний, важко починав промову і раптово закінчував.Однак все це не міняло справи: його промови наповнені силою, бадьорістю, сам голос доносив всю глибину ненависті, люті та погроз.