Суспільно-господарська районологія

Суспільно-господарська районологія

Реферат студента 5 курсу заочного відділення Іщука Петра Київський національний університет імені Тараса Шевченка Київ 2002.

1. Робоча сила — як товар.

Робоча сила — сукупність фізичних й розумових здібностей людини, що використовуються у виробнитстві життєвих благ. Вона — виняткове надбання людини, точніше — самодіяльного, економічно активного населення. У умовах товарного виробництва, заснованого на найманій роботи, робоча сила здобуває форму товару.

Умови перетворення робочої сили в товар:

1. Юридична свобода особини.

2. Відсутність у нього засобів виробництва.

3. Недостатність власних економічних ресурсів для організації власного виробництва. Це змушує людину працювати за найманням. Необхідність працювати за найманням перетворює роб. силу в товар й припускає її продажів роботодавцю. Потрібительска вартість роб. сили складається із її здатності створювати нову вартість, у тому числі й прибавочній вартості.

Вартість товару «робоча сила «утворять: вартість засобів існування, необходимых для задоволення в даний період й в даній стране фізичних й соціально — культурних потрібностей робітника й його родини; вартість навчання працівника. Вартість товару «робоча сила «являє собою вартісну форму необхідного продукту.

Особливості товару «робоча сила » .

1.Робоча сила невіддільна від особистості працівника й продається, купується одну годину користування, при цьому працівники не утрачають своєї особистої волі;

2.У споживанні робоча сила не втрачается. Її витрати у виробничому процесі цілком відновлюються под годину відпочинку працівника і особистого споживання життєвих благ й послуг. При цьому шляхом нагромадження виробничого досвіду, навичок, підвищується кваліфікація науково — технічного рівня раб. силі, вон удосконалюється й стає носієм людського капіталу Разом із тім період найбільш продуктивного функціонування раб. сили окремих працівників обмежений (40 — 45 років.

3. Вартість робочої сили оплачується после її вживання, а чи не в останній момент купівлі.

2. Трудові ресурси

Трудові ресурси — частина населення країни, що має необхідні фізичні й духовні здібності загальноосвітні й професійні знання для роботи в народному господарстві. Кількість трудових ресурсів характеризує масу живої роботи, що має сус-пільство для задоволення своїх потреб.

3. Трудоресурсний потенціал характеризується:

— загальною чисельністю населення його віковим й половимо складом (чим понад жінок, дітей й старих людей, тім менше питома ваги працездатного населення),.

— чисельністю підлітків й людей пенсійного віку, що працюють.

— границями працездатного віку, встановленими в стране.

4. Особливості формування трудоресурсного потенціалу на Україні й за рубежем.

Визначення нижньої границі працездатного віку в різних країнах істотної різниці не має, у тієї ж годину розбіжність верхньої границі може складати до 20 років. Така велика різниця верхньої границі працездатного віку обумовлена розходженням у середній тривалості життя, і матеріальними можливостями суспільства в частині пенсійного забезпечення людей. У більшості країн світу верхня границя працездатного віку встановлена в 60−65 років, а багатьох країнах Азії і Африки вік виходу на пенсію визначений у 65 років. У країнах із високою тривалістю життя (Данія, Швеція) — у 67 й навіть 70 років (Норвегія).

До трудових ресурсів (трудоресурсній потенціал) в Україні відносять працездатне населення у віці: чоловіка у віці від 16 до 60 років й жінки від 16 до 55 років, а також підлітки до 16 років, й люди пенсійного віку, що беруть доля в суспільному виробництві.

Більш половини країн світу не робить різницю у віці виходу на пенсію чоловіків й жінок. У інших країнах жінки мають право виходу на пенсію на 3 (США, Швеція) чи 5 років (Швейцарія, Фінляндія, Росія, Україна) раніш за чоловіків.

У країнах котрі розвиваються й мають високий приріст населення, трудові ресурси складають 50−55% усієї чисельності населення. У Україні й більшості розвитих країн 61−62%. Питома ваги трудових ресурсів серед міського населення (як правило) вище, ніж серед сільського. То в великих й середніх містах він складає 62−65%, а сільській місцевості знижується до 56−57%.

5. Характерні тенденції сучасного розвитку трудоресурсного потенціалу в Україні.

Наявність надлишкової робочої сили на підприємствах та галузях, якої можна було б б звільнити без скорочення обсягів виробництва. За даними вибіркових обстежень, за оцінками керівників підприємств, на підприємствах утримується від 10 до 30% надлишкової чисельності персоналу. Соціальна апатія та неготовність до кардинальних змін призводить до Про те, що працівники не звільняються зі своїх робочих місць навіть за умів низького рівня використання їхні професійних можливостей, заборгованості із виплат зарплати й т. й. За даними адміністрацій середніх та великих підприємств у 1999 році 2, 2 млн. працівників (19, 4%) перебували у вимушених відпустках, без оплати. На кінець року 2, 2 млн. осіб (15, 3%) були зайняті на умовах неповного робочого дня чи тижня.

Процес реструктуризації робочої сили — переміщення працівників із виробничих галузей до сфери послуг. Так, питома ваги працівників промисловості (насамперед машинобудування) скоротилася із 35, 7% у 1999 році до 28, 0% у 1998 році, а машинобудуванні - із 15, 4 до 9, 1%. На тому годину у 1, 5 — 3 рази зросла частка зайнятих у сферах соціального забезпечення, комунального господарства, охорони здоров’я та освіти. Надзвичайно різко збільшилась частка зайнятих у сільському господарстві - із 7 до 20%.

Відтік кваліфікованої робочої сили на более низькі професійні позиції, на некваліфіковані роботи, відплив за кордон. За рокта незалежності Україна втратила загалом 466 докторів наук, переважно молодих й здібних. Це становить приблизно п’яту частину Сучасної чисельності докторів наук до 50 років.

Високий рівень безробіття та зростання її тривалості. На 1 серпня 2000 року державною статистикою зареєстровано один, 2 млн. безробітних осіб, а офіційний рівень безробіття в Україні у серпні 2000 року — 4, 2%. За даними Міжнародної Організації Праці рівень безробіття серед населення України віком 15 — 70 років ще у 1999 році був значно вищий й становив 11, 9%, а серед осіб працездатного віку — 12, 5%.

Значних масштабів набула незареєстрована зайнятість як основна стратегія виживання для більшості населення. Низький рівень оплати офіціальної роботи призводить до поширення неформальної, тіньової та кримінальної зайнятості населення. За оцінками, саме у неформальному секторі сьогодні виробляється близько половини ВВП України, а загальна частка зайнятих у неформальній економіці сягає 11 млн. осіб.

Різка поляризація населення за доходами. Якщо у 1990 році середній дохід 10% найзаможніших громадян України у 4 рази перевищував відповідний показник 10% найбідніших, те в 1996 уже у 67 раз. 10% населення України концентрують сьогодні 40% доходів всього населення країни, причому 23 цих доходів мають кримінальне походження.

В ході трансформацій були зруйновані традиційні для України зв’язки соціального статусу зайнятих та їхнього рівня освіти — наявність вищої освіти не забезпечує входження до середнього класу суспільства ані за службовим станом, ані рівнем добробуту.

Поляризація населення за доходами призводить до зростання соціальної напруги у суспільстві. Водночас, особини, котрі мають приватну власність, позитивно впливають на формування нового суспільного світогляду.

Поширення масштабів бідності, котра охопила практично усі верстви населення, незалежно від професійних, освітніх та демографічних характеристик. Рівень оплати роботи в Україні є надто низьким, щоб зайнятість був запорукою более — менш пристойного рівня життя навіть самих працюючого, говорячи уже про наявних у нього утриманців. Бідними стають люди, котрі протягом довгого життя чесно працювали, жили за законами суспільства, Малі непогані заробітки. Формується поняття т. із. «суб'єктивної бідності», рівень якої є набагато вищий за об'єктивні показники, що свідчить про значне відставання реального життя від існуючих в стране стандартів й водночас формування високого рівня суспільного незадоволення діяльністю влади.

Найближчі перспективи зміни трудоресурсного забезпечення країни та їхні наслідки.

Зростання у 2000 році (на 80 тис. чол., порівняно із 1999 фатальністю,) й подальших 5 — 7 роках чисельності населення працездатного віку, в зв’язку із природнім процесом заміни попереднього працездатного покоління наступним — більшої чисельності, ускладнює сучасну ситуацію на ринку роботи, збільшуючи тиск на обмежені робочі вакансії. Виходячи із Сучасної вікової структури населення України, найближчі 5 — 7 років можна очікувати зростання чисельності працездатних контингентів на ринку роботи країни. Це може призвести як до негативних наслідків — зростання рівня безробіття, конкуренції за робочі місця, збільшення потреби у соціальних виплатах по безробіттю, але й також й до позитивних моментів — зменшення демографічного навантаження на працездатне населення із боці непрацездатного.

Підвищення пенсійного віку, яку передбачається новим Законом про пенсійне забезпечення, призведе до поповнення ринку роботи новими контингентами працюючих старших вікових груп, що ще збільшить рівень конкуренції за робочі місця. Однак, враховуючи довготривалий ефект дії нового Закону, використання роботи населення старших вікових груп якщо справляти компенсуючий вплив, коли близько 2007 — 2010 років у працездатний вік увійдуть менш численні контингенти населення, й не дозволити економіці країни відчути різке зменшення чисельності трудових ресурсів.