Стратегічні пріоритети державного управління інноваційно-технологічним розвитком національної економіки

Постановка проблеми. У контексті сучасного стану та бачення інноваційного і технологічного розвитку економіки України виникає чимало завдання, які варто вирішувати з метою перетворення ресурсної економіки на інноваційну, здатну забезпечити конкурентоздатність національної економіки на світовій арені. Ці завдання, у першу чергу, пов’язані з формуванням обґрунтованої інноваційної стратегії та ефективної державної підтримки інноваційної діяльності, підвищення інноваційної активності суб'єктів господарювання, розвиток інноваційного потенціалу на макро- (країна), мезо- (регіон) та макрорівні (підприємство).

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання інноваційної діяльності та її розвитку як ключового фактору економічного зростання досліджено у працях таких вчених, як Ю. Бажал, О. Богуславська, П. Гаврилко, А. Колодійчук, С. Покропивний, Д. Соколов, А. Ткачук, В. Толкованов, З. Юринець та ін. Проте окремі проблемні аспекти розвитку інноваційної діяльності в Україні залишаються невирішеними і потребують подальших досліджень.

Формулювання цілей статті. Метою статті є удосконалення моделі стратегічного управління інноваційно-технологічним розвитком економіки Україні на макро-, мезота мікрорівні.

Виклад основного матеріалу дослідження. У межах інноваційного розвитку України визначено основні пріоритетні напрями реалізації державної інноваційної політики, які водночас є ключовими чинниками активізації інноваційного потенціалу економічного зростання країни, розвитку та структурного оновлення підприємств для підвищення конкурентоспроможності економіки на всіх рівнях господарювання, застосування та підсилення інтелектуальної компоненти, зменшення рівня ресурсовитратності виробництва [1].

З огляду на це, основними завданнями інноваційної політики держави має стати:

• — формування дієвої структури державного управління, конкурентоздатної податкової системи, привабливих умов для розвитку інноваційного бізнесу, мотивація підприємств до створення та впровадження інновацій, виробництва інноваційних товарів і послуг;
• — вдосконалення діяльності державного сектору і сфері науково-дослідної роботи, захисту прав інтелектуальної власності, державної підтримки наукоємних виробництв, особливо малого та середнього бізнесу;
• — трансферу технологій та інновацій, залучення іноземних інвесторів до інвестиційних проектів;
• — зміцнення людського потенціалу, підвищення кваліфікації наукових кадрів;
• — створення інноваційної інфраструктури, зокрема венчурних фондів, інститутів розвитку, застосування для цього переваг програмно-цільового підходу та державно-приватного партнерства.

Синергічний ефект удосконалення державної підтримки інноваційного розвитку в Україні матиме завдяки оптимізації регулюючих функцій держави, спрощенню процедур та операцій адміністративного контролю і нагляду, подоланню регуляторних бар'єрів для суб'єктів підприємництва. Крім того, ускладнює існуючу ситуацію недосконалість нормативно-правого поля та законодавства у сфері інноваційної діяльності та інноваційної політики. Це простежується не лише у дублюванні та неузгодженості ключових пунктів законодавчих актів, а й стратегій (програм) інноваційного розвитку країни та регіонів, а також неузгодженість інноваційних стратегій і недосконалість науково-методичного забезпечення регулювання інноваційного процесу у системі «національна економіка — регіон (галузь) — підприємство». Тому лише за умови узгодженого процесу створення та втілення планів інноваційного розвитку на всіх рівнях національної економіки можливо забезпечити ефективне й результативне функціонування усієї системи управління інноваційною діяльністю, ґрунтуючись на комплексному методичному підході.

Обов’язковою умовою формування трирівневої системи інноваційного розвитку є взаємоузгодженість всіх кроків інноваційно-технологічного процесу, а також відповідність міжнародним стандартам та міжнародне співробітництво. З метою підвищення конкурентоспроможності економіки України запропонована модель інноваційного прогресу повинна передбачати співпрацю держави та підприємницького сектору, а всі дії суб'єктів господарювання та влади варто узгодити із завданнями та цілями інноваційного розвитку господарської діяльності на рівні регіонів та країни (рис. 1).

Рис. 1. Трирівнева модель стратегічного управління інноваційно-технологічним розвитком в Україні

Джерело: розроблено автором З точки зору конкурентоспроможності національної економіки, макрорівень (національний) управління інноваційною діяльністю описує ефективність функціонування ідеологічних доктрин, концепцій, що формують конкурентну спрямованість розвитку країни, господарську політику на макрорівні для розроблення і реалізації стратегії соціально-економічного та інноваційного розвитку держави. На цьому рівні створюються пріоритети, загальнодержавні програми розвитку підприємств, програми інноваційної діяльності установ/організацій, інновацій для конкретних проектів регіонального та місцевого масштабу.

Національному рівню державного регулювання інноваційно-технологічно розвитку притаманне науково-технічне прогнозування, соціальний та культурний розвиток, забезпечення національної безпеки і внутрішньої соціальної стабільності, без яких не можна досягти високого рівня конкурентоспроможності. Саме цей рівень визначає умови формування національної інноваційної системи. Організаційні умови функціонування інноваційних структур забезпечуються національною інноваційною системою і визначаються моделлю інноваційного розвитку, відповідними стратегіями та програмами діяльності для забезпечення реалізації визначених науково-технічних та національних пріоритетів розвитку [2, с. 143].

Тому, для здійснення інноваційної та науково-технічної діяльності в Україні, яка б сприяла підвищенню конкурентоспроможності національної економіки, відповідними державними органами потрібно:

• — налагодити прийняття оптимальних рішень щодо проведення державної інноваційної політики та реалізації національної інноваційної стратегії;
• — обґрунтовано визначати пріоритетні напрями інноваційного розвитку із виокремленням видів господарської діяльності;
• — вдосконалювати і створювати відповідне нормативно-правове забезпечення для стимулювання інноваційної діяльності у всіх галузях економіки (особливо високотехнологічних);
• — розвивати національну інноваційну систему та інноваційну інфраструктуру у межах країни;
• — вдосконалення інформаційно-аналітичного середовища для розширення інноваційної діяльності;
• — розробка дієвої системи стандартизації, сертифікації та ліцензування винаходів та інновацій, орієнтовна на захист прав інтелектуальної власності;
• — поліпшення якісної компоненти освіти разом із застосуванням фінансово-економічних та інших важелів, розвиток наукових та дослідних кадрів у сфері інновацій.

Мезорівень (регіональний) пов’язаний з аналізом регіонального середовища, що впливає на рівень конкурентоспроможності регіону та його інноваційного потенціалу. Визначним є науково-технічне прогнозування та планування, що спрямоване на досягнення найкращого співвідношення ціни та якості створюваних товарів та послуг. Для цього рівня характерна розробка та реалізація політики та стратегії регіонального інноваційного розвитку. При цьому особливу увагу приділяють інноваційній політиці підприємств, їхньому інноваційному потенціалу, демографічному потенціалу регіону, внутрішньому попиту на інноваційну продукцію, рівню освіти, техніко-технологічній базі суб'єктів господарювання, співпраці обласних органів влади, наукових закладів, дослідних центів та підприємств тощо [2, с. 144].

Проте однією з причин неефективного забезпечення конкурентоспроможності регіональної економіки є занизька ефективність стратегічного планування й управління регіональним розвитком. Вони зазвичай не узгоджуються із загальнодержавними стратегіями і приймаються терміном на п’ять років, після чого або кардинально змінюються (через повну неефективність), або суттєво редагуються, у той час, коли вони повинні створюватися на понад 10 років, а зміни варто вносити в оперативних планах та поточних цілях, механізмах та засобах досягнення довгострокової стратегічної мети інноваційно-технологічного розвитку. Разом з тим, більшість стратегій зосереджені на вирішенні наявних проблем розвитку регіонів, і не передбачають системних підходів до формування основ їх конкурентоспроможності [3, с. 239−245].

Серед способів вирішення окреслених питань та забезпечення прогресивного інноваційного розвитку та його конкурентоспроможності необхідно:

• — розробити та узгодити національну та регіональні інноваційні стратегії, що підтвердити відповідними нормативно-правовими актами;
• — узгодити управлінські дій щодо інтеграції та взаємодії регіональних галузевих програм у системі інноваційно-технологічного процесу;
• — сформувати та розвивати інноваційну інфраструктуру в регіонах як незамінну складову національної інфраструктури, з обов’язковою підтримкою діяльності спеціалізованих інститутів та вищих навчальних закладів як рушіїв активізації інноваційної діяльності;
• — провезти оцінку попиту на інноваційну продукцію та нові технології та сформувати їх пропозиції як на внутрішньому, так і зовнішньому ринку;
• — реалізувати нових організаційно-економічні форми інтеграції зусиль суб'єктів господарювання в інноваційній і науково-технологічній сфері.

Зважаючи на потенціал та особливості кожного регіону країни, держава повинна сприяти інноваційній активності на мезорівні та визначати межі обов’язкового втручання у вирішення соціально-економічних, науково-технічних та інноваційних питань, які можуть при цьому виникати. Державна підтримка має бути спрямована на узгодження таких ключових питань:

• 1. Визначення пріоритетів регіонального інноваційного прогресу, формування механізму інтеграції регіональних галузевих програм у межах єдиної державної програми інноваційного розвитку.
• 2. Виявлення «сильних сторін» регіонів стосовно інноваційно-технологічної діяльності, завдяки яким можна досягти передових позицій в Україні та бути конкурентоздатним на міжнародному ринку.
• 3. Підсилення стратегічного планування й управління регіональним інноваційним розвитком, яке тісно пов’язано із довгостроковими планами інноваційного «прориву» країни. Надання необхідної інформаційно-аналітичної підтримки.
• 4. Формування інноваційної інфраструктури в регіонах невід'ємно від національної інноваційно-інвестиційної інфраструктури.
• 5. Сприяння розвитку та використанню інноваційного потенціалу, фінансових, матеріально-технічних та інтелектуальних ресурсів, необхідних для управління інноваційною діяльністю на рівні обласних та місцевих органів державної влади.
• 6. Фінансування інноваційної діяльності із обласних та місцевих бюджетів, створення системи венчурного фінансування. Гарантування максимально ефективного використання державних коштів, завдяки інвестуванню у пріоритетні проекти регіону, спрямовані на створення інновацій та нових технологій. Залучення до цього процесу банків та фінансово-кредитних установ, іноземних організацій та фондів шляхом гарантування повернення кредитів (позик), наданих суб'єктам інноваційної діяльності.
• 7. Податкове стимулювання інноваційної активності за рахунок податкових пільг та акумулювання коштів у спеціальних фондах (амортизаційні, страхові тощо), які повертатимуться підприємствам та організаціям, як здійснюють інноваційну діяльність, з метою покриття витрат/ризиків на/від створення і впровадження інновацій та «ноу-хау».
• 8. Формування державного замовлення на рівні регіонів, що сприятиме формуванню гарантованого попиту на інноваційну продукцію, створену регіональними науково-технічними та інноваційними центрами, дослідними інститутами та вищими навчальними закладами.
• 9. Надання управлінського та інформаційно-консультаційного забезпечення на всіх етапах реалізації інновацій, розвиток трансферу науково-технічної продукції.
• 10. Формування у регіонах (областях) систем реєстрації, сертифікації і ліцензування (патентування) результатів науково-технічних досліджень, а також системи захисту та передачі прав на об'єкти інтелектуальної власності.

Мікрорівень управління та реалізації інноваційної діяльності враховує основні стандарти, що впливають на поведінку господарюючих суб'єктів, формування і реалізацію інноваційної стратегії конкретних підприємств, напрями розроблення проектів щодо створення нових продуктів, послуг, технологій, бізнес-моделей тощо, адже конкурентоспроможність продукції та підприємства, регіону та країни тісно пов’язана. Крім того, конкурентоспроможність підприємства залежить не лише від конкурентних переваг виготовленого і реалізованого товару, а й від налагодженої системи управління на підприємстві, якісно розробленої інноваційної стратегії, маркетингової політики, а також від конкурентоспроможності працівників, яка формується завдяки освіті, мотивації, здібностям і якостям, що є затребуваними у інноваційному середовищі [2, с. 147].

Способи прискорення інноваційного розвитку на рівні суб'єкта господарювання (мікрорівень), орієнтовані на підвищення конкурентоспроможності продукції та підприємства включають:

• — запровадження новітніх методів управління підприємством на підставі розроблення та реалізації інноваційної стратегії;
• — імплементацію системи стимулювання інноваційної діяльності на підприємствах та використання нових способів інтенсифікації процесу праці і виробничого процесу, а також маркетингової діяльності;
• — мотивація працівників до підвищення освіти, рівня кваліфікації, орієнтована на впровадження нових методів роботи та інновацій на виробництві та в управлінні;
• — удосконалення технологічних процесів, виробництво нових видів продукції, оптимізація випуску традиційних та інноваційних товарів та послуг, підвищення управління інноваційним потенціалом підприємства;
• — освоєння новітніх автоматизованих (комп'ютеризованих) інформаційних систем управління;
• — упровадження новітніх інструментів управління персоналом та розвиток інноваційного менеджменту;
• — застосування світових систем контролю якості та сертифікації інноваційної продукції, а також підсилення патентування нових або суттєво удосконалених об'єктів інтелектуальної діяльності.

Інноваційна стратегія розвитку економіки України передбачає обов’язкову державну підтримку, яка включає заходи прямого та опосередкованого впливу бюджетно-податкової, грошово-кредитної, інституційної та зовнішньоекономічної політики, спрямовані на розвиток всіх сфери господарської діяльності.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших досліджень. Україна має значний інтелектуальний ресурс і достатньо висококваліфікованих працівників наукової сфери, проте інноваційний розвиток обмежується заслабкою державною підтримкою, яка зазвичай лімітована відсутністю належного фінансування інноваційних програм та проектів з державного бюджету, а також мізерним обсягом іноземних інвестицій в бізнес, пов’язаний з інноваційною та науково-технологічною діяльністю. Тому, щоб вирішити цю проблему в Україні першочергово потрібно удосконалити систему надання як прямої, так і непрямої державної підтримки інноваційної діяльності на рівні держави, регіону та підприємства. Це дозволить суттєво підвищити конкурентоспроможність кожного рівня національної економіки, у тому числі на міжнародному рівні.

Література

• 1. Юринець З. В. Особливості формування стратегії інноваційного розвитку енергозбереження промислових підприємств / З. В. Юринець, І.Г. Гурняк // Ефективна економіка. — 2015. — № 2. — [Електронний ресурс ]. — Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=3822.
• 2. Юринець З. В. Взаємозв'зок рівнів конкурентоспроможності крізь призму створення інновацій / З. В. Юринець // Економічний простір. — 2013. — № 75. — С. 141−149.
• 3. Конкурентоспроможність територій: практ. посіб. / А. Ткачук, В. Толкованов, С. Марковський та ін. — К.: Легальний статус, 2011. — 252 с.