Управління депозитними операціями банку та шляхи його удосконалення на матеріалах ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ І УПРАВЛІННЯ

Дипломна робота На тему

Управління депозитними операціями банку та шляхи його удосконалення на матеріалах ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»

Студент Журавльов Олексій Михайлович

Факультет фінансово-економічний

Спеціальність «Банківська справа»

Кафедра банківської справи

Науковий керівник ст. викладач

Демченко Максим Юрійович Завідуючий кафедрою Ніколаєнко Ю.В.

Чернігів, 2010 р.

ВСТУП В умовах світової фінансової кризи та пов’язаного з нею дефіциту ресурсів на міжнародних ринках капіталу банки України втратили можливість зовнішніх запозичень і зіткнулися з проблемою нестачі ресурсів для активного розвитку бізнесу.

Без достатньої ресурсної бази банки не можуть у належних обсягах здійснювати кредитування поточних потреб юридичних та фізичних осіб, реалізовувати потужні інвестиційні проекти.

Депозит (від латинського — річ, віддана на збереження) — це економічні відносини щодо передачі коштів клієнта в тимчасове користування банку. Особливість депозиту полягає в його роздвоєності в практичному застосуванні. По-перше, депозит є для вкладника потенційними грошима, вкладник може виписати чек і спрямувати відповідну суму в обіг. Але в той же час «банківські гроші «приносять вкладникові дохід, виступають уже в ролі капіталу. Перевага депозиту перед готівкою в тому, що депозит приносить дохід у формі процента, а недолік у тому, що процент депозиту нижчий порівняно з тим, який виплатять на капітал, якщо його позичити. Тому саме при депозитних операціях дуже виразно виступає сутність комерційної діяльності банків — платити за депозит дешевше, а розміщувати його за вищу плату.

Актуальність теми зумовлена роллю депозитних операцій банків як вирішального фактора економічного зростання та стабільності банківської системи в сучасних умовах нестачі ресурсів.

Мета дипломної роботи — дослідження механізму здійснення депозитних операцій банку та управління ними. Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду завдань:

— розглянути поняття «депозитна операція» та класифікацію депозитних операцій;

— проаналізувати принципи організації депозитних операцій банку з фізичними та юридичними особами;

— розглянути загальну характеристику діяльності банку;

— проаналізувати склад та структуру депозитного портфеля та депозитної діяльності банку.

Предметом дослідження є економічні відносини з приводу управління депозитними операціями банку.

Об'єктом — депозитні операції банку з фізичними та юридичними особами, а також їх аналіз в умовах кризи, адже українські банки зіткнулися з проблемами залучення зовнішніх запозичень, та подорожчанням обслуговування вже існуючих боргів, тому що сьогодні ставки по закордонних позиках залишаються дуже високими, і українські банки змушені чекати здешевлення кредитів на зовнішніх ринках. У той же час у банків дуже багато короткострокових запозичень, які потрібно буде віддавати. А рефінансувати їх на таких же вигідних умовах навряд чи вийде.

Також у даній дипломній роботі досліджується вплив відтоку депозитів на фінансове становище українських банків. Адже населення і юридичні особи вилучили з банківської системи значну суму коштів. Крім того, скоротилися кошти бюджету і позабюджетних фондів, які знаходилися в банківській системі, а це, в свою чергу, зумовлює негативний вплив як на розміщення банком коштів у прибуткові активи, так і на дохідність банку в цілому. Тому що існує дві причини відтоку депозитів — відбулися суттєві коливання курсу гривні та курсу долара. І оскільки забирають як гривневі депозити, так і доларові, це свідчить про зростання недовіри населення до банківської системи в цілому. Ще одна причина, яку не можна не враховувати — скорочення доходів населення. Багато хто забирає депозити просто для того, щоб жити за ці кошти.

Специфічною рисою депозитних операцій є активна роль клієнта банку, який самостійно визначає величину вкладу, тобто частку своїх доходів, яку він спрямовує на заощадження. Заходи впливу на економічну поведінку потенційних вкладників мають посісти вагоме місце в процесі управління депозитними операціями комерційного банку.

Подорожчання депозитів призводить і до подорожчання кредитних ресурсів банку. Тому прагнення банку до максимального задоволення потреб вкладників мають обмежуватися майбутніми можливостями прибуткового розміщення залучених ресурсів під більш високий, порівняно з депозитами, відсоток. Для реалізації цього завдання комерційні банки встановлюють мінімальну суму строкового депозитного вкладу, мінімальний термін, на який вкладаються грошові кошти, річну відсоткову ставку, періодичність виплати відсотка (щомісячно, щоквартально, по закінченні строку) тощо.

Ефективне управління депозитними операціями створює умови для оптимального ресурсного регулювання в комерційному банку. Вміле маневрування ресурсами — важливий показник професіоналізму банківського персоналу.

Комерційний банк відповідає перед вкладником за зобов’язаннями, що випливають з депозитного договору, власними коштами, майном і всіма належними активами.

Гарантією успішного управління депозитними операціями є взаємовигідні відносини між банком і клієнтом. Щоб збільшити депозитні залучення, банк повинен ретельно і постійно вивчати інтереси і запити вкладників — юридичних і фізичних осіб.

Дане дослідження проводилось із застосуванням діалектичного підходу до вивчення сучасного стану проведення банківських депозитних операцій з фізичними особами. В процесі дослідження організації депозитних операцій були використані поєднання абстрактного й конкретного, індукція, дедукція, аналіз і синтез, групування й порівняння, конкретизація. Для обробки даних, наведених у дослідженні застосовувались: огляд, документальна перевірка, групування, структурний аналіз, узагальнення, підрахунок. Інформаційною базою дослідження є праці вітчизняних і зарубіжних вчених з теорії, організації та методики здійснення депозитних операцій, законодавчі акти, періодичні видання.

РОЗДІЛ 1 КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ЗДІЙСНЕННЯ ДЕПОЗИТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКУ

1.1 Сутність та класифікація депозитних операцій Сутність депозитної операції полягає в акумуляції банком як фінансовим посередником на ринку фінансових ресурсів тимчасово вільних грошових коштів на визначений термін та за визначену плату та розміщення даних фінансових ресурсів від свого імені, на власний розсуд та ризик.

Згідно Закону України «Про банки и банківську діяльність» банки на підставі банківської ліцензії мають право здійснювати наступні операції:

1). приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2). відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

3). розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Таким чином, операція банку — це дія банківської установи, спрямована на забезпечення її функціонування, з одного боку, як суб'єкта підприємницької діяльності, з іншого — як фінансового посередника, який здійснює притаманні йому функції. Можна виділити поняття «банківська операція» — це комплекс взаємопов'язаних дій, що здійснюються банком, якому чинним законодавством надається виключне право на їх здійснення.

Відповідно до Постанови Національного банку України «Про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами» № 516 від 03.12.2003 р. під вкладною (депозитною) операцією розуміють операцію банку із залучення грошових коштів або банківських металів від вкладників на їх рахунки в банку на договірних засадах або депонування грошових коштів вкладниками з оформленням їх ощадними (депозитними) сертифікатами.

Депозитні банківські операції належать до пасивних операцій банківської установи, тобто це операції, за допомогою яких банки формують свої грошові ресурси для проведення кредитних, інвестиційних та інших активних операцій.

Метою здійснення депозитних операцій є:

— залучення коштів для подальшого їх розміщення в активні операції;

— залучення коштів для поповнення ліквідності з метою розрахунків за зобов’язаннями.

Об'єктами депозитних операцій є кошти, що передані комерційному банку на умовах, визначених двохсторонньою угодою. Об'єкти депозитних операцій — це депозити, тобто суми грошових коштів, які суб'єкти депозитних операцій вносять на визначений час та які залишаються на рахунках у банках і діючий порядок здійснення банківських операцій.

Суб'єктами депозитних операцій є комерційні банки, що виступають як позичальники, і власники коштів, які виступають кредиторами банківської установи. Суб'єктом депозитної операції є вкладник, тобто фізична особа, яка здійснила розміщення готівкових (безготівкових) грошових коштів або банківських металів на рахунок у банку чи придбала ощадний (депозитний) сертифікат банку на договірних умовах. Власник депозиту є депонентом. До суб'єктів депозитних операцій можна віднести державні підприємства та організації, державні установи, кооперативи, акціонерні товариства, змішані підприємства за участю іноземного капіталу, партійні та громадські організації і фонди, фінансові та страхові компанії, інвестиційні та трастові компанії і фонди, окремі фізичні особи та їх об'єднання, банки та інші кредитні установи.

Операції банків з банківськими металами здійснюються або з фізичною поставкою банківських металів, або без фізичної поставки банківських металів відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України з питань здійснення операцій з банківськими металами.

Розміщення грошових коштів у депозити для фізичних та юридичних осіб дає можливість:

— одержання стабільного доходу в національній та іноземній валюті у вигляді відсотку і на фіксований термін;

— встановлення оптимальних термінів виплати відсотків за внесок (щомісяця, щокварталу або після закінчення терміну дії депозитного договору);

— збільшення суми внеску протягом терміну дії депозитного договору;

— одержання гарантії своєчасного повернення коштів;

— використання депозитних протягом терміну дії в якості забезпечення, при необхідності одержання кредиту.

Для банківських установ депозитні операції є вигідними, оскільки надають банкам фінансові ресурси для здійснення своєї діяльності, підтримання поточної ліквідності банківських установ, тощо.

Необхідно зауважити, що депозитні операції відіграють одну з провідних ролей в діяльності банку:

— вони є головним джерелом залучення ресурсів для проведення активних операцій, від їх характеру залежать напрямки кредитування і прибутковість банку;

— правильна організація депозитних операцій забезпечує достатню ліквідність банків;

— депозитні операції сприяють прискоренню безготівкових розрахунків.

— залучені кошти зазвичай дешевше міжбанківських кредитів.

Водночас депозитні операції мають певні вади. По-перше, депозитне залучення коштів пов’язане зі значними маркетинговими зусиллями, грошовими та матеріальними витратами банків. По-друге, одну частину залучених коштів банки повинні зберігати в Національному банку України, а за іншу здійснювати платежі до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. По-третє, депозитне залучення коштів залежить в основному від ініціативи потенційних вкладників, а не від банку, якому часто буває важко, а то й неможливо здійснити оперативне залучення коштів у вклади. Слід враховувати те, що обсяги тимчасово вільних грошових коштів у межах окремо взятого регіону та країни в цілому на визначений момент часу обмежені.

Депозитні операції банків полягають у залученні коштів у вклади та розміщення ощадних (депозитних) сертифікатів. Депозити утворюються за рахунок коштів у готівковій або в безготівковій формі, у гривнях або в іноземній валюті, що розміщені юридичними особами чи громадянами (клієнтами) на їх рахунках у банку на договірних засадах на певний строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства та умов договору. Договір банківського вкладу (депозиту) укладається в письмовій формі (ст. 340 Господарського кодексу України).

У світовій банківській практиці всі залучені ресурси за способом їх акумуляції групують таким чином:

депозити;

не депозитні залучені кошти.

Операції, пов’язані із залученням коштів для вкладів, називаються депозитними. Депозитним може бути будь-який відкритий клієнту банку рахунок, на якому зберігаються його грошові кошти.

Ресурсна база сучасного банку характеризується широкою різноманітністю видів депозитів. На нашу думку, основні з них такі:

— залежно від терміну та порядку вилучення депозити поділяють на депозити до запитання, термінові, спеціальні;

— за ступенем подорожчання депозити поділяють на безкоштовні (кошти на поточних рахунках клієнтів) і платні (кошти на депозитних рахунках);

— з точки зору призначення можна виділити три види депозитів: до запитання, термінові, ощадні.

Активні депозити — це розміщення банківських коштів на рахунках в інших банках, пасивні — це залучення банками коштів від своїх клієнтів.

Депозити прийнято поділяти на такі :

— до запитання;

— строкові на визначений термін;

— ощадні внески населення;

— ощадні (депозитні) сертифікати.

Депозити до запитання — це зобов’язання, які не мають конкретного строку. Вклади до запитання можуть бути вилучені в будь-який час на першу вимогу вкладника. Це кошти, що знаходяться на поточних, бюджетних рахунках КБ і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. Умови сплати відсотків за залишками коштів за такими рахунками визначаються у двосторонніх угодах при відкритті цих рахунків. За вкладами до запитання нараховується низький відсоток .

Внески до запитання розміщують ті, кому потрібні кошти в ліквідній формі для здійснення поточних розрахунків. До даного виду депозитів входять також так звані чекові депозити, при яких кошти знімаються з рахунку за допомогою чеків. Внески до запитання є нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій. Строкові депозити — це зобов’язання, які мають певний строк. Це кошти, що зберігаються на депозитних рахунках у банку протягом строку, визначеного у депозитній угоді. Внески на визначений строк розміщуються у великих сумах. Банки виплачують за строковими депозитами більш високий відсоток, ніж за депозитами до запитання. Збереження коштів на строкових депозитах вигідно як клієнту, так і банку. Строкові вклади є для банків кращим видом депозитів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плануванні. За ними сплачується високий депозитний процент, рівень якого диференціюється залежно від терміну, виду внеску, періоду повідомлення про вилучення загальної динаміки ставок грошового ринку та інших умов.

Строкові вклади не використовуються для здійснення поточних платежів. Якщо вкладник бажає змінити суму внеску — зменшити або збільшити, то він може розірвати депозитну угоду і переоформити свій строковий вклад на нових умовах. При достроковому вилученні коштів з такого депозиту власник, як правило, позбавляється передбачених угодою процентів. У цьому випадку проценти знижуються до рівня, передбаченого по вкладах до запитання.

До строкових депозитів у банківській практиці відносять депозити овернайт — депозити, залучені банком на строк не більше одного операційного дня (без урахування неробочих днів банку). Строковими депозитами є також кошти, отримані від інших КБ як депозит (вклад) на конкретний строк.

Строковий депозит з виплатою відсотків після закінчення дії договору призначений для отримання гарантованого доходу після закінчення строку депозиту. Більший строк розміщення банківського вкладу дозволить отримати більший дохід. Поповнення або часткове використання коштів по вкладу не передбачається. Відсоткова ставка строкового депозиту протягом дії договору не змінюється. При достроковому розірванні договору відсотки сплачуються у розмірі процентів по вкладах на вимогу. Після закінчення строку дії договору сума банківського вкладу та нараховані відсотки зараховуються на поточний рахунок, що безкоштовно відкривається одночасно з вкладом і може бути використаний для здійснення розрахунків.

Строковий депозит з щомісячною сплатою відсотків призначений для гарантованого збереження коштів і отримання щомісячного доходу у вигляді відсотків на повсякденні потреби. Договір на банківський вклад укладається на 1 чи 2 роки. Умови строкового депозиту з щомісячною сплатою відсотків не передбачають можливості поповнення. Відсотки щомісячно зараховуються на поточний рахунок, що відкривається безкоштовно. Відсоткова ставка по строковому депозиту протягом дії договору не змінюється. При достроковому розірванні договору відсотки сплачуються у розмірі процентів по вкладах на вимогу.

Строковий депозит з правом поповнення призначений для накопичення коштів протягом строку дії договору — 180, 270 днів, 1 чи 2 роки. Кількість поповнень банківського вкладу протягом дії договору необмежена. Строковий депозит із правом поповнення не передбачає можливості часткового використання коштів. Відсоткова ставка протягом дії договору не змінюється та не залежить від суми депозиту. Відсотки за строковим депозитом із правом поповнення нараховуються та сплачуються після закінчення строку дії договору. При достроковому розірванні договору відсотки сплачуються у розмірі процентів по вкладах на вимогу.

Ощадний вклад з щорічною сплатою відсотків призначений для вільного режиму накопичення і використання коштів. Рахунок відкривається на необмежений термін. Поповнювати депозитний ощадний вклад можна як готівкою, так і в безготівковій формі. Можливість зняти гроші готівкою або перерахувати їх на Ваш поточний рахунок або картку. Відсотки за банківським вкладом нараховуються та сплачуються щорічно. При укладанні депозитного договору безкоштовно відкривається поточний рахунок, який призначений для зарахування коштів і здійснення грошових переказів та платежів. Відсоткова ставка змінюється у кінці кожного року дії договору 1-го числа місяця, в якому його було укладено. При розірванні договору виплачуються відсотки у повному обсязі за фактичний період зберігання вкладу.

Ощадні вклади — це вклади населення, розміщуванні у банках з метою зберігання і нагромадження. Для цього виду депозиту характерна наявність спеціальної ощадної книжки, яка видається банком вкладникові і в якій фіксуються операції з ощадним вкладом.

Банківський вексель має депозитну природу, і цим він схожий на сертифікат. Проте, на відміну від сертифіката, банківський вексель може бути використаний його власником як платіжний засіб за товари і послуги, причому новий власник векселя може передавати його третій особі шляхом індосаменту. Щоб придбати банківський вексель, покупець має перерахувати гроші на рахунок банку-продавця, після чого останній виписує банківський вексель на ім'я покупця і позначає дату зарахування грошей. Погашення банківських векселів відбувається шляхом їх викупу після закінчення терміну обертання або ж дострокового викупу. У банківських векселях указується величина прибутку у вигляді процента до номіналу, що одержує власник векселя. Це означає, що продаються векселі за номіналом, а викуповуються банком за ціною продажу. При цьому векселі використовуються лише у міжнародних програмах.

Депозити до запитання, які у світовій банківській практиці називають трансакційними, — це кошти, які можуть бути вилучені клієнтами в будь-який час, тобто зберігання не обумовлюється, і за цими рахунками банки здійснюють платежі на доручення їх власників. Ці депозити можуть бути як безпроцентними, так і з виплатою процентів. Умови виплати процентів за цими депозитами обумовлюються у двосторонніх угодах. Залишки коштів на цих рахунках постійно змінюються, тому банки цей вид залучених коштів можуть використовувати тільки для короткострокових вкладень, постійно стежачи при цьому за поточною ліквідністю балансу.

У більшості комерційних банків депозити до запитання мають найбільшу питому вагу в структурі залучених коштів. У зарубіжних банках до безстрокових депозитів відносять також контокорентний рахунок — активно-пасивний рахунок, що поєднує поточний і кредитні рахунки. Кредитове сальдо цього рахунку означає, що клієнт має власні кошти, дебетове — що їх необхідно позичити йому для розрахунків. Банк одноразово встановлює ліміт на суму кредиту під дебетове сальдо і кредитує клієнта. Цей кредит називають контокорентним.

Депозити на визначений строк — це кошти, що зберігаються на окремих депозитних рахунках у банку протягом установленого строку, який визначається при відкритті. До них належать: рахунки з обліку ощадних сертифікатів, строкові і цільові рахунки фізичних осіб, рахунки для збереження бюджетних коштів та для фінансування капітальних вкладень. Відмінністю ощадних вкладів від строкових є те, що вони не мають фіксованого терміну зберігання, невеликі за мінімальним розміром, не потребують попереднього повідомлення про вилучення. Ощадні, вклади призначені не для розрахунків, а для заощадження коштів.

У загальній системі банківських депозитів виділяють також так звані спеціальні вклади. До них належать: кошти, зарезервовані на окремих рахунках для проведення акредитивних розрахунків та розрахунків за допомогою лімітованих чекових книжок; кошти для факторингових операцій; кошти для міжбанківських розрахунків; кредиторська заборгованість тощо.

Важливе значення мають міжбанківські депозити, які надаються в межах кореспондентських відносин між банками. Часто міжбанківські депозити відіграють роль інструмента налагодження більш тісних і довірливих кореспондентських відносин між банками. Іноді банки використовують у своїй діяльності так звані гарантійні депозити. Вони відкриваються на вимогу банку-кредитора у випадку, коли у нього існують сумніви щодо знецінення активів, або є ризик неплатоспроможності клієнта-позичальника.

У звіті про залишки за депозитами КБ України мають щомісяця подавати у регіональні управління НБУ дані про такі види депозитів: міжбанківський ринок — депозити розміщені, депозити залучені; небанківський ринок — депозити небанківських фінансових підприємств, депозити не фінансових державних підприємств, депозити не фінансових недержавних підприємств, депозити некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства, депозити фізичних осіб, депозити інших домашніх господарств, депозити бюджету та позабюджетних фондів України (державного бюджету, клієнтів, які утримуються з державного бюджету, місцевих бюджетів), рахунки за довірчими операціями, ощадні сертифікати.

Таким чином, під депозитною операцією розуміють залучення до банківської установи тимчасово вільних коштів фізичних та юридичних осіб для подальшого розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Депозитні операції відносяться до пасивних операцій, тобто мають направленість на формування фінансових ресурсів банківської установ та забезпечення її поточної та стратегічної ліквідності.

1.2 Комплекс заходів з управління депозитними операціями банку ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»

Управління депозитними операціями — це сукупність стратегічних і тактичних заходів, які проводить комерційний банк з метою залучення тимчасово вільних грошових коштів клієнтів, та утворення на цій основі кредитних ресурсів. Надійність і сталість джерел формування кредитних ресурсів забезпечується на основі багатоманітності видів та умов проведення депозитних операцій стосовно конкретних юридичних і фізичних осіб.

Ефективне управління депозитними операціями передбачає розширення мережі та видів депозитних рахунків, задоволення потреб клієнтів в найрізноманітніших банківських послугах, забезпечення гарантій вкладень через систему страхування депозитів тощо. Режим функціонування депозитних рахунків у банку має відповідати потребам максимального спрощення порядку проведення депозитних операцій.

Передумовою здійснення науково обґрунтованого управління депозитними операціями комерційного банку є попередній аналіз стану, структури і використання ресурсної бази та пасивних операцій.

Стратегічні інструменти управління депозитами банку включають заходи, спрямовані на зміцнення його позицій на депозитному ринку, що передбачає врахування всього комплексу чинників, які створюють зовнішнє середовище для банківської діяльності.

При розробці стратегії банку на ринку депозитних послуг необхідно враховувати такі принципи:

— максимізація прибутку ;

— забезпечення стійкості ресурсної бази та рівня ліквідності ;

— гнучкість асортиментної і цільової політики та пристосування окремих параметрів збуту до вимог клієнтів.

Передумовами до розробки депозитної стратегії банку є:

— проведення маркетингових досліджень ринку депозитних послуг та оцінка впливу політики НБУ на його стан і тенденції розвитку;

— аналіз продуктової, цінової, збутової та комунікаційної політики банків-конкурентів на депозитному ринку.

Звичайно, при цьому необхідно враховувати вплив таких зовнішніх факторів, як ситуація в країні, структура доходів та витрат населення тощо.

Розробка депозитної стратегії розвитку банку—це комплекс дій із досягнення бажаної позиції банку на депозитному ринку та встановленої частки депозитів у залучених ресурсах. Стратегічні цілі банку на ринку депозитних послуг повинні відображати:

— ринкову позицію (досягнення лідерства в певному сегменті ринку, підвищення частки ринку до певного рівня, утримання ринкових позицій і т.д.);

— інновації (використання нових методів ведення бізнесу, впровадження нових видів депозитних послуг, освоєння нових ринків та ін.);

— використання ресурсів (визначення потреб у депозитних ресурсах, забезпечення її стабільності та ін.);

— прибутковість (абсолютні та відносні вимірники прибутковості);

— систему управління (підвищення ефективності менеджменту);

Важливим моментом у реалізації депозитної стратегії є залучення та утримання банківськими установами заможних клієнтів, у т. ч. фізичних осіб. Залучення на депозитне обслуговування необхідної кількості клієнтів—фізичних осіб залежить, на сьогоднішній день, не лише від зручних та привабливих умов, високої якості депозитних продуктів банку, але й від можливості отримати комплексне обслуговування.

Тактичні інструменти управління депозитними операціями у банку включають заходи поліпшення внутрішньої організації депозитної роботи: вдосконалення правил і порядку здійснення депозитних угод, поліпшення роботи персоналу банку, який займається пасивними операціями, пошук нових форм роботи з клієнтами, зменшення ймовірності ризику та нераціональних рішень тощо.

Ефективне управління депозитними операціями створює умови для оптимального ресурсного регулювання в комерційному банку. Вміле маневрування ресурсами — важливий показник професіоналізму банківського персоналу.

Пасивні операції комерційного банку органічно пов’язані з активними операціями. Банківський менеджмент невіддільний від забезпечення ефективних взаємозв'язків пасивних і активних операцій банку. Залучення грошових коштів на депозити в банк втрачає будь-який сенс, якщо немає надійних каналів їх наступного прибуткового розміщення.

Комерційний банк відповідає перед вкладником за зобов’язаннями, що випливають з депозитного договору, власними коштами, майном і всіма належними активами.

Проте на сьогодні в Україні немає більш-менш надійних гарантій вкладів, розміщених в комерційних банках.

З метою забезпечення захисту інтересів вкладників — фізичних осіб, створення фінансових можливостей відшкодування їм коштів у разі ліквідації комерційного банку Законом України від 20.09.2001 № 2740-III «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» затверджено порядок формування комерційними банками резервів для страхування вкладів фізичних осіб.

Надійна та ефективна система гарантування вкладів створює умови для захисту інтересів вкладників на випадок неплатоспроможності чи банкрутства банку, зменшення ризику кризи банківської системи внаслідок втрати ліквідності через масове зняття депозитів, підвищення ефективності управління грошово-кредитною сферою економіки внаслідок збільшення обсягу депозитів.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є юридичною особою, створюється і функціонує як державна, економічно самостійна, спеціалізована організація, яка не має на меті отримання прибутку. Платниками зборів до нього є комерційні банки — юридичні особи, розташовані на території України. Система гарантування вкладів вступає в дію, коли вклади стають недоступними, тобто у разі неможливості виконання банками вимог вкладників щодо повернення коштів та призначення ліквідатора за рішенням арбітражного суду або Національного банку України. За станом на 01.01.2001 р. початковий внесок становить 1% від зареєстрованого статутного капіталу банку, регулярний збір — 0,5% від загальної суми вкладів (враховуючи відсотки за ними) за станом на 31 грудня року, що передує звітному. Фондом відшкодовується загальна сума вкладів одного вкладника в одному комерційному банку, включаючи відсотки, незалежно від виду валюти станом на день, коли вклади стають недоступними.

Питання фінансового контролю за депозитними операціями визначаються чинним законодавством, нормативними актами НБУ і внутрішніми документами банку. Бухгалтерський облік залучення та розміщення депозитів, сплати витрат та отримання доходу за ними здійснюється за відповідними групами балансових та позабалансових рахунків.

Внутрішній бухгалтерський контроль за депозитними операціями має бути побудований таким чином, щоб гарантувати, що: 1) депозити прийняті на умовах щодо строків і лімітів згідно з правилами і нормами, схваленими правлінням банку; 2) всі депозити прийняті на підставі та відповідно до відсоткової ставки, яка застосовується у банку; 3) всі бухгалтерські записи, проведені за депозитними рахунками, вірно відображені у бухгалтерському обліку.

У кожному банку має бути створена система реєстрації депозитів, мета застосування якої — забезпечити вірний та своєчасний запис у бухгалтерському обліку суми за депозитами, дати нарахування і сплати відсотків, дати погашення депозитів та відсоткові ставки. Нарахування відсотків і здійснення відповідних записів у бухгалтерському обліку банку має періодично перевірятися особами, які не причетні до нарахування. Відсотки, відображені на окремих аналітичних рахунках відсоткових витрат (доходів), мають бути вивірені із сумою відсотків, сплачених депонентові або отримані від банку.

Управління процесом залучення коштів на рахунки в банку відбувається в кілька етапів:

1. Вибір стратегії банку на ринку депозитних послуг. До альтернативних стратегій залучення коштів на поточні і депозитні рахунки юридичних осіб належать:

— пріоритетна орієнтація на елітних клієнтів;

— пріоритетна орієнтація на вузьку галузеву спеціалізацію клієнтури;

— орієнтація банку на розширення загального переліку клієнтури, що обслуговується в ньому.

Альтернативними стратегіями залучення коштів на депозитні рахунки фізичних осіб є:

— пріоритетна орієнтація на елітних клієнтів;

— пріоритетна орієнтація на розширення кількості клієнтів незалежно від їх фінансових можливостей.

Обравши стратегію роботи банку з фізичними та юридичними особами, менеджер має вирішити такі завдання:

— розробка ефективної маркетингової системи в наданням спеціальних фінансових пільг, диференційованих за ступенем значущості клієнта для банку;

— організація партнерського співробітництва з якомога більшою кількістю клієнтів з метою поліпшення можливостей планування банком процесу руху коштів на їх рахунках;

— проведення статистичного обліку та аналізу окремих груп і всього обсягу поточних рахунків;

— розрахунок очікуваної величини твердого залишку коштів, механізмів його утворення" тенденцій амін і можливих варіацій у часі;

— постійне оновлення номенклатури послуг;

— розвиток збутової мережі банку.

2. Визначення оптимальної структури депозитної бази та управління нею.

Важливим у роботі фінансового менеджера є визначення оптимальної структури депозитної бази й підтримання її на належному рівні.

Основне правило під час визначення оптимальної для банку структури депозитної бази: вона має відповідати структурі активних операцій за сумами та строками.

3. Розробка заходів з формування депозитних ресурсів банку.

Також важливим аспектом для ефективного управління депозитними операціями є обрання банком оптимальної депозитної політики. Кожен комерційний банк як суб'єкт депозитного ринку намагається реалізувати свої інтереси за умови врахування впливу депозитної політики центрального банку та базуючись на конкретних умовах функціонування депозитного ринку. Депозитна політика комерційного банку ґрунтується на дослідженні досягнутого рівня розвитку депозитних відносин банку з клієнтами і націлена на їх вдосконалення та розвиток. Комерційному банку важливо розробляти депозитну політику насамперед тому, що це дає можливість регулювати, управляти, раціонально організовувати взаємини між банком і його клієнтами щодо зворотного руху коштів. У процесі розробки депозитної політики комерційного банку слід враховувати рівень розвитку суспільства, банківської системи держави і конкретного банку.

Депозитна політика комерційного банку спрямована на оптимізацію витрат по залученню коштів на депозитному ринку за умови їх ефективного використання. Такий механізм реалізації інтересів всіх суб'єктів депозитного ринку формує ціну на депозитні кошти. Безпосередній вплив на процентні витрати мають середні залишки по оплачуваних депозитах, середня процентна ставка по них. З’ясовано, що на середню процентну ставку по депозитах впливають наступні чинники: 1) ринковий рівень процентної ставки по депозитах, який залежить від кон’юнктури грошового ринку; 2) структура депозитної бази, управління якою має важливе значення для регулювання прибутковості та зниження очікуваних витрат. Так, зростання частки дорогих депозитних інструментів, призводить до зростання процентних витрат, з іншого боку, висока питома вага низькооплачуваних ресурсів сприяє підвищенню рентабельності, але призводить до зниження рівня ліквідності балансу банку. Для комерційного банку найбільш привабливими є строкові депозити, що є найбільш стабільною частиною залучених ресурсів, вони дозволяють здійснювати кредитування на більш тривалі строки і відповідно під більш високий процент. Рекомендований їх рівень у ресурсній базі - не менше 50%.

Для бажаної структури, обсягів та рівня витрат за депозитними зобов’язаннями менеджер використовує різні методи залучення коштів, які загалом зводяться до двох груп: цінові методи управління та нецінові методи управління.

Об'єктами цінової політики у сфері депозитної діяльності є:

— розміри процентних ставок;

— умови нарахування і сплата процентів;

— мінімальна сума відкриття депозитного рахунку.

Від цінових параметрів депозитів конкурентне середовище потребує такої самої гнучкості, як і від асортименту послуг, тобто ціни на депозитні продукти мають постійно реагувати на ринкові зміни.

Сутність цінових методів полягає в тому, що процентна ставка за депозитами використовується як головний важіль в конкурентній боротьбі за вільні грошові кошти. Підвищення запропонованої банком ставки дає змогу залучити додаткові ресурси, і, навпаки, банк, перенасичений ресурсами, але обмежений небагатьма прибутковими напрямками їх розміщення, зберігає або навіть зменшує депозитні ставки.

Головним завданням банку при розробці пакета депозитних послуг має стати чітке формулювання того, чому клієнти повинні принести свої заощадження у конкретний банк. Для його необхідно:

— розробити прості і зрозумілі споживачеві депозитні продукти, які б не потребували значних витрат з боку банку;

— при розробці депозитних послуг необхідно враховувати загальну ситуацію на ринку і всередині самого банку;

— депозити повинні враховувати інтереси певного сегмента споживачів, на який орієнтується банківська установа;

— необхідно залучити до роботи в банку досвідчених менеджерів, які володіють навиками розробки та впровадження пакетів депозитних послуг;

— забезпечити депозитними послугами однакову частку у загальному портфелі роздрібного бізнесу банку поряд із кредитними і платіжними картками, споживчим та іпотечним кредитуванням, інвестиційними продуктами, приділяти кожному з цих напрямів рівноцінну увагу;

— провести дослідження кола наявних та потенційних клієнтів, проаналізувати джерела їх доходів і фінансові очікування з метою повного задоволення їхніх потреб;

— провести дослідження цінової чутливості того споживчого сегменту, який банк обслуговує, та встановити оптимальні ціни на пропонований продукт;

— встановити конкурентну перевагу банківської установи, досягти високої якості сервісу і рівня диференціації банківського бренду;

— залучати кошти від громадян не тільки за допомогою традиційних депозитів, а використовувати також перспективний напрямок розвитку реалізацію ощадних сертифікатів. Сертифікати мають, підвищену, порівняно з депозитом, прибутковість, що привабить інвесторів, разом з тим вони погодяться з дисконтом у разі дострокового пред’явлення сертифіката банку.

Ефективна робота в галузі розробки депозитних продуктів неможлива без взаємодії з іншими напрямами банківського бізнесу. Така взаємодія не тільки допоможе налагодити внутрішньобанківські комунікації, але і надасть можливість кожному фахівцю підвищити свою кваліфікацію в банківській справі. Банківським установам України необхідно звернути увагу на ефективне депозитне залучення коштів, оскільки приплив депозитів забезпечує банківському бізнесу необхідну динаміку, і є тим джерелом, завдяки якому такий бізнес існує.

1.3 Нормативно-правове забезпечення депозитної діяльності банку Розглянемо нормативно-правове регулювання поняття банківського вкладу.

Згідно із законом України «Про банки і банківську діяльність», вклад (депозит) — це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Закон розуміє банківський вклад як кошти. Як зазначалося, згідно зі статтею 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», кошти існують у готівковій (формі грошових знаків) або безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). Таким чином, закон розуміє вклад як певну суму коштів.

Водночас, банківський вклад слід розуміти і як вид виключної банківської діяльності, адже, згідно зі статтею 47 Закону «Про банки і банківську діяльність», на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати таку банківську операцію як приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб.

Стаття 1058 Цивільного кодексу України зазначає, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банківська установа), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Постанова Національного банку України від 3 грудня 2003 року за № 516 «Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами «.

Постанова та затверджене нею Положення набули чинності 1 лютого 2004 року. Цим положенням регулюється загальний порядок залучення банками України грошових коштів (як у національній, так і в іноземній валюті) від юридичних і фізичних осіб на вкладні (депозитні) рахунки та розміщення ощадних (депозитних) сертифікатів. При цьому, характерною рисою Положення, крім іншого, є регулювання ним порядку залучення на депозит від юридичних та фізичних осіб банківських металів.

Положенням закріплено більш чітку термінологічну базу стосовно здійснення банківськими установами депозитної діяльності у порівнянні з попередніми нормативними документами Національного банку з цього ж питання. Також, Положенням закріплено значно досконалішу класифікацію вкладів (депозитів) у залежності від їхніх ознак та перелік документів (їх видів), якими може бути підтверджений факт залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб.

Поряд з цим, Положенням закріплена можливість юридичних та фізичних осіб отримувати відсотки за вкладом (депозитом) у вигляді:

— банківських металів — за умови відкриття вкладних (депозитних) рахунків у банківських металах або у національній валюті України);

— іноземної валюти будь-якої з груп Класифікатора іноземних валют або в національній валюті України — за умови відкриття вкладних (депозитних) рахунків в іноземній валюті 1 групи Класифікатора іноземних валют.

Також, Положенням однозначно встановлено, з якого моменту повинно починатися нарахування банківськими установами відсотків за залученими вкладами (депозитами), та в який момент закінчуватися. Крім цього, відтепер банківські установи зобов’язані оприлюднювати умови укладення договору банківського вкладу (депозиту) та випуску ощадних (депозитних сертифікатів) через засоби масової інформації. Раніше такий спосіб оприлюднення не був обов’язковим.

Положення також містить норми щодо можливості відкриття банківською установою вкладу (депозиту) на користь третьої особи, а також неповнолітніх та порядок розпорядження вкладом у цьому випадку.

Як і раніше з (вкладного) депозитного рахунку заборонено здійснення розрахункових операцій. Але відповідно до Положення, така заборона не стосується здійснення розрахункових операцій пов’язаних з набранням чинності майновими правами на суму вкладу (депозиту) відповідно до укладених договорів застави. Одним із нововведень є обов’язкова сплата банківською установою на користь вкладника відсотків в розмірі облікової ставки НБУ у разі якщо вкладним (депозитним) договором не було встановлено розмір такої відсоткової ставки.

Положенням також регулюється порядок зміни відсоткової ставки за укладеним раніше вкладним (депозитним) договором. Зокрема, усунуто норми, відповідно до яких банківські установи раніше мали право залишати за собою право змінювати відсоткову ставку відповідно до зміни облікової ставки НБУ.

Окремими розділами Положення врегульовано порядок випуску та оформлення ощадних (депозитних) сертифікатів, порядок їхнього розміщення і погашення, а також порядок обліку, зберігання та знищення бланків таких ощадних (депозитних) сертифікатів.

Положення було розроблене з метою приведення порядку здійснення банківськими установами депозитних операцій у відповідність до чинного законодавства України, а також з метою розширення сфери банківських послуг і використання банками різних фінансових інструментів щодо залучення грошових коштів.

Договір банківського вкладу (депозиту) укладається на умовах видачі вкладу (депозиту) на першу вимогу [вклад (депозит) на вимогу] або на умовах повернення вкладу (депозиту) зі закінченням встановленого договором строку [строковий вклад (депозит)].

Державне регулювання ринку банківських депозитів, розробка внутрішньобанківських положень та інструкцій здійснюється на основі нормативної бази України. відповідно до:

— Закону України від 07.12.2000р. № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність «[4];

— «Про державний реєстр фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів «від 22.12.1994 № 320/94-ВР [11];

— Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою Національного банку України від 14.08.2003 № 337 [16];

— Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами затвердженого постановою Національного банку України від 03.12.2003 № 516 [14];

— Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженої постановою Національного банку України від 12.11.2003 № 492 [17];

— Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних і вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженої постановою Національного банку України від 15.09.2004 № 435 [15];

Проведемо короткий аналіз основних нормативних документів що регулюють діяльність банку на ринку депозитних послуг.

Розпочнемо з Закону України від 07.12.2000р. № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність «.

Цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.

Метою Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника.

Закон «Про банки і банківську діяльність «регулює відносини, що виникають під час заснування, реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації банків.

Положення цього Закону застосовуються до представництв іноземних банків, що діють на території України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами (угодами), згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також до філій українських банків за кордоном та до пов’язаних з банком осіб, визначених статтею 52 цього Закону.

Відповідні положення цього Закону поширюються також на окремі зобов’язання і відповідальність інших осіб, діяльність яких пов’язана з функціонуванням банків.

Що стосується безпосередньо діяльності банку на депозитному ринку, то цей закон визначає що ж являє собою депозит:

«Вклад (депозит) — це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору «.

Також у ньому вказується на якій підставі (на підставі банківської ліцензії) можуть здійснюватися депозитні операції; регулюються відносини, що виникають у процесі надання депозитних послуг; визначається, яким банкам (спеціалізованим) забороняється залучати депозити від фізичних осіб і в яких обсягах (більше 5 відсотків капіталу банку).

Далі розглядатимемо Закон «Про державний реєстр фізичних осіб-платників податків та інших обов’язкових платежів «від 22.12.1994 № 320/94-ВР.

Державний реєстр фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів (далі - Державний реєстр) — це автоматизований банк даних, створений для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які зобов’язані сплачувати податки, збори, інші обов’язкові платежі до бюджетів та внески до державних цільових фондів у порядку і на умовах, що визначаються законодавчими актами України.

Для осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовляються від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомляють про це відповідні державні органи, зберігаються раніше встановлені форми обліку платників податків та інших обов’язкових платежів. У паспортах зазначених осіб робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера.

Якщо розглянути цей закон у призмі теми, що вивчається, то з нього можна дізнатися наступне: первинні звітні та облікові документи, пов’язані з проведенням депозитних операцій, які не мають ідентифікаційних номерів осіб, вважаються недійсними.

Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами затверджено постановою Національного банку України від 03.12.2003 № 516, розроблене відповідно до Цивільного кодексу України [3], Законів України «Про банки і банківську діяльність» [4], «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок з доходів фізичних осіб», «Про цінні папери і фондовий ринок», «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» [8], «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» [9], «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом», нормативно-правових актів Національного банку України та з метою розширення сфери банківських послуг і використання банками різних фінансових інструментів щодо залучення грошових коштів.

Цим Положенням регулюється загальний порядок залучення банками України грошових коштів (як у національній, так і в іноземній валюті) або банківських металів від юридичних і фізичних осіб на їх поточні, вкладні (депозитні) рахунки та розміщення ощадних (депозитних) сертифікатів.

Вимоги цього Положення щодо порядку залучення банками України вкладів (депозитів) за договорами банківського рахунку застосовуються до кореспондентських рахунків, якщо інше не встановлено законом.

Інструкція «Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах» регулює правовідносини, що виникають під час відкриття банками, їх відокремленими структурними підрозділами, які здійснюють банківську діяльність від імені банку (далі - банки), поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах суб'єктам господарювання, фізичним особам, іноземним представництвам, нерезидентам-інвесторам, виборчим блокам політичних партій (далі - клієнти).

Інструкція «Про касові операції в банках України» встановлює порядок і вимоги щодо здійснення банками, їх філіями та відділеннями (далі - банки) касових операцій у національній та іноземній валютах, регулює взаємовідносини банків з територіальними управліннями Національного банку (далі - територіальні управління), іншими банками та клієнтами з цих питань. Касові операції проводяться банками лише після одержання ліцензії Національного банку.

Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних і вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України визначає порядок відображення в бухгалтерському обліку інформації про надання (отримання) кредитів, гарантій, авалів, поручительств, здійснення факторингових операцій, операцій репо, врахування векселів, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України.

Банк має здійснювати бухгалтерський облік кредитних та вкладних (депозитних) операцій, які не визначені Інструкцією, згідно з внутрішніми операційними процедурами (правилами), розробленими з урахуванням вимог законодавства України та Міжнародних стандартів фінансової звітності.