Неофіційні особові найменування в говірці села Журавки Шполянського району Черкаської області

НЕОФІЦІЙНІ ОСОБОВІ НАЙМЕНУВАННЯ В ГОВІРЦІ СЕЛА ЖУРАВКИ ШПОЛЯНСЬКОГО РАЙОНУ ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Т.В. Щербина.

Постановка проблеми. Дослідження власних назв, їхніх семантичних і структурних властивостей, походження й поширення є одним із актуальних завдань сучасної лінгвістики. З-поміж сукупності особових найменувань особливу увагу привертають діалектні неофіційні назви людей, адже в них віддзеркалено систему цінностей, життєву філософію народу, зв’язки між його світоглядом, духовною культурою і розвитком лексичної системи мови, відображено її архаїчні й нові елементи, глобальні, національні й регіональні риси.

Аналіз останніх досліджень і публікацій і визначення раніше не вивчених частин проблеми. Діалектна історична та сучасна офіційна антропонімія неодноразово перебувала в колі зацікавлень мовознавців, неофіційні ж найменування людей досліджені ще недостатньо й нерівномірно щодо охоплення діалектних зон. У працях лінгвістів більшою мірою представлено південно-західне наріччя: народно-побутову антропонімію Закарпаття дослідив П. Чучка [16], бойківських говірок — Г. Бучко і Д. Бучко [4], структурно-семантичні й словотвірні особливості прізвиськ Львівщини — М. Наливайко [8], С. Панцьо [9], народну гуцульську антропонімію — М. Лесюк [6], Б. Близнюк [3]. Аналіз мотиваційних і словотвірних особливостей неофіційних антропонімів Західного Полісся здійснила Н. Шульська [18]. Функціонування прізвиськ у східностепових говірках досліджували В. Познанська [10], О. Антонюк [1]; прізвиська східнослобожанських говірок — Н. Фєдотова [13]. Сучасні неофіційні найменування жителів Полтавщини стали об'єктом аналізу Л. Кравченко [5], відіменні чоловічі прізвиська Середньої Наддніпрянщини — І. Сухомлина [11]. Л. Лонська репрезентувала систему прізвиськ однієї з середньонаддніпрянських говірок [7]. Народні назви осіб представлені в лексикографічних працях В. Чабаненка [15], Г. Аркушина [2].

Докладної уваги потребує антропонімійна система говірок порубіжних діалектних зон, для яких притаманна неоднорідність у діалектному відношенні. Мета нашої розвідки — розглянути лексичний потенціал, структурні й семантичні особливості, мотиви номінації та способи творення прізвиськ, засвідчених у говірці с. Журавки Шполянського р-ну Черкаської обл., що належить до перехідної зони середньонаддніпрянсько-степового суміжжя, мовні особливості якого зумовлені як лінгвальними, так і позалінгвальними чинниками. Для автора статті це рідна говірка, що створює додаткові можливості для більш докладного вивчення мотивів номінації осіб, адже аналіз мотиваційного підґрунтя досліджуваних назв без спирання на достовірну інформацію про носіїв прізвиськ може бути неповним і навіть хибним.

Виклад основного матеріалу дослідження. Поняття «прізвисько» лінгвісти тлумачать порізному, однак наголошують на тому, що неофіційним найменуванням людей за індивідуальними ознаками, а також за спорідненістю і свояцтвом, притаманні своєрідність, конотативне забарвлення; при цьому виокремлюють і нейтральні неофіційні назви [8, с. 8]. Зауважимо, що носії говірки с. Журавки Шполянського р-ну сприймають прізвисько тільки як конотативну назву, розрізняючи власне прізвиська — апелятивні найменування (драЖнили так) і родичівські назви (казали по-вуличному) за ступенем експресії.

Прізвиська давали як окремій особі, так і територіально об'єднаному колективові: усіх журавчан жителі навколишніх сіл називали кис¹личками — за надмірну чуйність і співчутливість, жінок — хаз 'ай ¹ ками, бо й справді були гарними господинями, вирізнялись навіть одягом: Тур 'і ¹ йа / бу¹ло /¹ каже / ¹ журавц 'і йдут '/ бо з катуШок китич^-ки бу^-ли (прикрашені хустинки) / а во^-ни й либидинц 'і ни ходили так //. Колективно-територіальні прізвиська є й у жителів сусідніх сіл: хатоПали — запальні, мстиві, ревниві (с. Турія Новомиргородського р-ну Кіровоградської обл.); курку^-л 'і, торгаШ 'і - прагматичні (с. Лебедин Шполянського р-ну Черкаської обл.). У пропонованій статті розглянемо експресивно забарвлені й емоційно нейтральні неофіційні індивідуальні й родові найменування жителів с. Журавка; причому дитячі учнівські прізвиська й ситуативні експресивні назви, які не закріплені за людиною надовго, не перебувають у колі цього дослідження.

Класифікація засвідчених індивідуальних найменувань ґрунтується на загальноприйнятому поділі прізвиськ за їх мотивацією на відапелятивні та відонімні [12; 17; 14; 8]. Відапелятивні прізвиська мотивовані в основному неособовими (Бак, Садиба, Голубок), рідше — особовими назвами — за родом діяльності (Крано^-вий, Газовш ¹ чик, Ком ірник), спорідненістю та свояцтвом (Сва^-ток), етнічними ознаками (Ка ¹ цапка). Аналізовані неофіційні особові назви в говірці с. Журавки Шполянського р-ну постали внаслідок безпосередньої номінації (Б'ілий, Чорний); функціонують і такі, що виникли як результат метафоричного перенесення (Пйа ¹ так — бідний).

Серед індивідуальних відапелятивних прізвиськ найбільшу групу становлять ті, що характеризують людину за її особистими зовнішніми чи внутрішніми рисами. У лексикосемантичному плані найрізноманітніші номени, постання яких спричинене фізичними ознаками людини, зокрема вадами зору (Оч ¹ карик — носив окуляри), особливостями ходи (Клишо ¹ нога — під час ходи ноги труться одна об іншу, ¹ Тупало — ходив притупуючи), зросту й тілобудови (Ди ¹ белий — високий і міцний, Каба ¹ чок — невисокий і повнуватий, Мужи ¹ чок — невисокий і міцний, Жирний, Холо ¹ дило — повний (¹ т 'іло / йак холо ¹ дец ' ворушиц ':а)). Зауважимо, що невеликий зріст — небажана ознака саме для чоловіка, тому це ставало причиною прозивання: Кіл' ¹ ка, ¹ Туз'ік, Мул’т'ік, П'іл'^-м’ен', К’еша, Кекс, Чік; невисокій жінці лише зрідка давали прізвисько: Ко дичка. Мотивом для неофіційного найменування могли стати прикмети окремих частин тіла (¹Висадок — з великою головою; Ко марик — з довгим тонким носом, Гар буз — круглолиций, Тара кан — з довгими вусами), волосся (Кучир 'авий, Рижий // ^-Рижик, Б'ілик), шкіри (Га рап — темношкірий), загальний фізичний стан (Хир 'а — худорлявий, слабкий, хворобливий).

Рідше трапляються найменування, мотивовані інтелектуальними особливостями (Ро^{у -}зумний — у будь-якій ситуації відстоював власні переконання і давав поради), особливостями характеру чи темпераменту (Смі ¹ йан — насмішкуватий, Пла ¹ кушча — плаксива, Лис — хитрий, Грозний — сердитий, непривітний, Кича — задерикуватий, гордовитий). Кілька прізвиськ номінують людину за її нахилами чи звичками: Мор^-гун (підморгував жінкам), Боршч (любитель поїсти борщ), ^-Л’оч:ик (працював водієм, часто перевищував швидкість), Чу^-хас' (чухався), Гава (роззява),.

¹Босий (ходив без взуття), Чи ¹ новник (на роботу їздив на власноруч змайстрованій бричці (сам пПрибраний йак па ¹ нок)), Бум-Бум (з його подвір'я часто лунала музика, що створювало незручності для сусідів), Хуба-Буба (постійно жував гумку).

Важлива характерна ознака будь-якої людини — її мовлення, тому ці особливості часто ставали підставою для індивідуалізації особи: неправильна або нехарактерна для дорослого вимова слів (.Д'удик — у дорослому віці по-дитячому називав холод «дюдя»), загальна характеристика мовлення (Тара^-байло — швидке, Мелка — надмірне (^-меле ба^-гато йази¹ ком), Пет'ічка — улесливе, Попик — повчальне), дефекти мовлення (Гун'¹ чиха (бо ¹ гун’ала (носова вимова)), С’о-с'о — замість шиплячих вимовляв свистячі). Поштовхом для надання прізвиська журавчанам є використання ними слівпаразитів чи фраз (Ма^-л’ована — працювала на свинофермі, вихвалялася: у ^-мене ж поро ¹ с’ата йак нама^-л’ован'і; Голу¹ бок — звертався до співрозмовника «голубок», Той ¹ той — у його мовленні часто звучало слово «той», Тини ¹ ника, Никужи ^-ли, Пай ¹ д 'омка — за висловлюваннями ти ни ка ¹ жи, ни кужи ^-ли, пай. д'ом ка відповідно), цитування висловів відомих осіб, слів із пісень (^Хусточка — часто співав «…хусточка два крайки», Хал 'і-¹Гал 'і - однойменна улюблена пісня із репертуару гурту «Леприконси», Га^-гара — цитував «Пісню про буревісника» М. Горького: «…а гагары тоже стонут»).

Мотивом для появи неофіційного індивідуального найменування в аналізованій говірці міг стати рід діяльності особи (Бломба // Блом ¹ бовшчик — пломбував вагони, Таб^-л’етка — працював водієм «Швидкої допомоги», Купиш-.Куриш — торгував цигарками, Чири^-пен’ка — виготовляв череп’яний посуд, Макі^-т’ора — виготовляв макітри, Кала ¹ тушка — грав на бубоні (те / чим виби ¹ вайут' / нази’вайіц'а кала’тушка //); Компо’з'ітор — грав у сільському духовому оркестрі, писав музичні твори), військове звання ('М'ічман — служив на флоті). Матеріал засвідчує прізвиська, виникнення яких мотивоване територіальною характеристикою особи (Джи'рибал — бо жи¹ли в ма¹лен 'кій ¹хат 'і ¹коло ставка / ¹наче джири’л’анки [невеликі жабки]; Кр’а’чок — жи’ве воло ставка / там Жаби к’р’акайут //), конфесійною належністю (Штунда), особливістю появи в населеному пункті (Б'і ¹ женка — в часи Великої Вітчизняної війни переселилася з Білорусі), соціальною характеристикою (¹ С 'ірий — так на правлінні колгоспу його назвав партійний функціонер — гість із райцентру: а ви / 'с 'ірий /мовч'іт ' там /вас н 'іх'то ни пи’тайе //).

Часто трапляється, що інформанти не можуть пояснити походження того чи того прізвиська. Причиною незнання є втрата інформації про предків (Гела, 'Морус, Досик, Мей, Мад'ґа, Сап’с 'ей, Зус ', Йас’мун, Лабзун, Ґала'нец', 'Цабин, Йонда, Піл''га), вихід із ужитку застарілої лексики (Си¹ сой — так раніше називали шосту дитину в сім'ї (http://www.analizfamilii.ru/)), використання термінології (Ба ' цило). Народна мотивація прізвиська може відрізнятися від наукової: назву Чуш' ка інформанти мотивують особливостями темпераменту людини (по' віл'ний / ' чухайіц'а / 'поки шос' на' думайе), етимологи ж припускають походження цього номена від чушко «чужий» — так називали в українсько-білоруських говірках нового жителя, який приїздив з іншого поселення чи країни [20]. Інколи неофіційні найменування репрезентують діаметрально протилежні зв’язки між змістом поняття і формою вираження: Циган — білошкірий, білявий.

Специфікою функціонування відапелятивних прізвиськ у досліджуваній говірці є також співіснування архаїчних лексем (Кича — пор. стсл. кыка — волосся на голові, кичливий «гордий» (ЭСРЯ, с. 307)) і нових утворень ('Хуба-Буба, 'Хал 'і-'Гал 'і), синонімів на позначення однієї особи (Брун ' // Брухта // Ір ¹ жа // Р ¹ жавчина // Короз'ійа; Ко’марик // Бура ¹ т'іно; 'Шубирт // Компо¹з'ітор); фонетичних давніх говіркових рис (вияв /е/ в ненаголошеній позиції звуком [и] (Кучи'ржавий, Никужи 'ли), /о/ перед складом з наголошеною /у/ звуком [о^у] (Ро'зумна)) і нових явищ, що виникли внаслідок міжмовної інтерференції - функціонування суфіксаік- (Мул 'т 'ік, ' Туз 'ік).

Широко представлені в говірці с. Журавка відантропонімні найменування, мотивовані іменем чи прізвищем їх носія, назвами відомих осіб, а також сімейно-родові назви. Прізвиська тісно пов’язані з неофіційними варіантами власних особових імен, що зазнали різних фонетико-словотвірних модифікацій: Фи¹дос' (< Феодосій), В'і¹т’ун (< Вітя < Віктор), Воха (< Вовка < Володимир), Ва’л’ан (< Володимир), Шухир (< Шура < Олександр), Гер (< Григорій), Ма ¹ нуха (< Мануйло < Емануїл), Мимба (Митька < Дмитро), метатеза Пит 'рул 'а // Пит 'л 'ура (< Петро), Ма ¹ шуха (< Маша < Марія), Гац’а (< Ганна, любила співати пісню про Гандзю, однак, уникаючи нетипової для говірки африкати, вимовляла Ганц’а); ' Тока, Л’ока (брати Анатолій і Олексій погано вимовляли свої імена). Відпрізвищеві прізвиська утворені шляхом усічення з фонетичними змінами й без них: Шева (< Шевченко), Кислик (< Кисличенко), Крева (< Кревенко), Мар’ко (< Марченко), Дрозд (< Дроздов), Шуст (< Шустов), Ка’лашн 'ік < (Калашніков), Брон 'ік // Брун ' (< Броніков), Ха’сан (< Хасанов); цей процес може супроводжуватись афіксацією: Коза’чок (< Козаченко), 'Шевчик (< Шевченко), Глуш’ко (< Глущенко), ' Рел 'ік (< Рибалко). Похідні від одного й того самого прізвища з метою розрізнення молодшого й старшого носія, які не є родичами, утворені різними способами: Кор' н 'ей і Кор' н 'ейчик (< Корнієнко), Ба’ран і Бара' нец ' (< Бараненко).

Функціонують у досліджуваній говірці й прізвиська, утворені від імен чи прізвищ відомих осіб (Роко ' совс 'кий — статурний, гордовитий, як маршал; 'Шубирт — грав у сільському духовому оркестрі, писав музичні твори), героїв кінофільмів ('Шур'ік — схожий на героя «Кавказької полонянки»; Кор' ко < Корадо — головний герой кінофільму «Спрут»), мультфільмів (Л’олік-Бол'ік — малий за зростом), казкових персонажів (Бура'т 'іно — з довгим носом).

Продуктивний пласт неофіційних особових найменувань становлять андроніми — назви одружених жінок за прізвищем, іменем чи прізвиськом чоловіка. У діалектах української мови такі номени сприймають по-різному: як емоційно-експресивні назви (у говірках українсько-білоруського порубіжжя [19, с. 71], як нейтральні найменування (у наддністрянських говірках [8, с. 104−105], бойківських [4, с. 7]). У говірці с. Журавка андроніми функціонують із легким відтінком фамільярності; їх використовують здебільшого жінки-інформанти для позначення заміжніх жінок старшого й середнього віку, які живуть окремо від батьків і господарюють самостійно. Найпродуктивнішими в досліджуваній говірці є похідні із суфіксами -чих-, —их-, —к— від прізвища чоловіка: Дз 'обчиха (< Дзьоба), Бала’буциха (< Балабуца), Губиха (< Губа), Жу' чиха (< Жук), Ма’хулиха (< Махуля), Дир дужиха (< Дердуга), Д^|ражиха (< Драга), Кого диха (< Когода), Бив зиха (< Бевз), Кув’шиниха (< Кувшинов), Па’шол 'чиха (< Пашолок); Грабарка (< Грабар), Шисти’ричка (< Шестерик), А 'постолка (< Апостол), 'Кел'баска (< Кельбас), 'Кенз'учка (< Кендзюк), Лихо 'жінка (< Лихожон);

його прізвиська: ''Хириха (< Хиря), Блом’биха (< Бломба), Са’дибиха (< Садиба), Йон’диха (< Йонда), Мимбиха (< Мимба); Гар' бузка (< Гарбуз), Ка’бачка (< Кабачок), Ту’реничка (< Туреник), Ка' с’учка (< Касюк), ' С’убиртка (< Шубирт), Си ' сойка (< Сисой), Мако ' візка (< Маковоз); його імені: Миниха (< Мина), О 'мел 'чиха (< Омелько). Засвідчено спорадичне творення андронімів із допомогою зазначених формантів від назви роду діяльності чоловіка: С'і ' биха (чоловік — із одноосібників), Чу 'мачка (чоловік чумакував), Бол 'шо ' вичка (був більшовиком).

Менш продуктивне творення андронімів від назв чоловіка за допомогою суфікса —ш-: Мі'л'ук'інша (прізвище чоловіка — Мілюкін), Вовко’давша (< Вовкодав), 'Козубша (< Козуб), 'ігорша (чоловік Ігор), По’тапша (< Потап), Макі'йанша (прізвисько чоловіка — Макіян). Засвідчено й паралельне творення андронімів різними морфемами: Ва’л 'анка // Ва’л 'анша, Ха’санка // Ха' санша; видозмінами фонемного складу: Пор' фирша // Про' фирша.

Представлені в досліджуваній говірці патроніми — неофіційні найменування за іменем батька, утворені в результаті прямого перенесення чи суфіксальним способом. Частіше так називали синів: По ' тап (< Потап), Анд рус' (< Андрій), Си 'мен (< Оксентій), Ірва ' нец' (< Іван), Гор ' д’ей (старший син Гордія), Гор' д’ейчик (молодший син Гордія), Анан' чук (< Анан), Лаввро (< Лавр), Йіваш' ко (< Іван), Дими' дец' (< Демид), рідше — доньок: Йе’в’гейка (< Євген), Ка’с’анка (< Касян), 'Нестирка (< Нестор), Йу’менша (< Євмен). Твірною основою для патронімів могло бути й прізвище батька: Сири’д’онок (< Середа), Ба' б'ійка (< Бабійчук), його прізвисько: 'Шуст'ік (< Шуст), 'Шуб'ін (< Шубирт), 'Хирик (< Хиря), Мор’гунка (< Моргун), Луц ' (< Лука), етнічна належність Ци’ганка (циган). У говірці с. Журавки функціонують двокомпонентні назви-патроніми, що складаються із власного імені та присвійного прикметника, утвореного від прізвиська батька: 'Кат'а 'Гелина, Л'ідаД'ом'ківс'ка, Пав’лоМак'і'йан'ів.

Одна із груп родичівських прізвиськ — матроніми. Це однослівні чи двокомпонентні найменування за прізвищем чи іменем матері, які в досліджуваній говірці використовуються для позначення позашлюбних дітей (Лал 'чин 'Жен 'ка), тих, які з різних причин росли без батька (Ма^р 'ійа Христина (< Христя), Саш ' ко Лайкін // Лайкін (< Райка), Ма’рушич (< Маруся), В ір' чук (< Вірка), Ган’з 'ук (< Ганна), Л’уб’чак (< Любка)), а також тих, чиї батько чи мати — приїжджі (Лес 'чин Пит^ро — мати приїхала із Закарпаття, ' Йул 'чина ' Саша — батько дитини з Кіровоградщини).

Зрідка трапляються серед прізвиськ журавчан пропатроніми — найменування за іменем діда (Па'велич (< Павло), Лома' н 'ук (< Роман), Ка’л 'іна (< Каленик), Ваку’л 'ака (< Вакула), Ка' с 'ук (< Касян), Ст^рат 'ій (< Євстратій)), його прізвиськом (Та'г'інчиха (< Тагінець), Три’губчиха (у діда була «заяча губа»)), родом діяльності (Стр 'іл ''чиха (дід із січових стрільців), ' С 'ен 'а 'Гусар, Гуса’р'івна (їхній дід служив гусаром)); а також проматроніми — найменування за іменем баби (Га 'пич (< Гапка), Мендил 'ка (< Магдалина, говіркове Менди’лина).

У говірці с. Журавка засвідчено кілька гінеконімів — назв, репрезентованих моделлю «присвійний прикметник, утворений від імені дружини + ім'я (варіант імені) чоловіка» для позначення приїжджих чоловіків: ' Дун 'ін Пав’ло, Лал 'чин Саш’ко, 'Йул 'чин Ван '' ко, Лерин 'Міша, 'Кат 'ін Ва’л 'ера.

У межах родичівських прізвиськ виокремлюємо не лише індивідуальні, але й сімейно-родові спадкові вуличні назви. В основному вони мотивовані чоловічим іменем (батька, діда, прадіда): Д’ом’ки (< Дьомка), Ману’хи (дружина Гор' д’ейша, дочка Гор' д’ейка, син Гор' д’ейчик, сімейно-родова назва Горд'і' йі; прізвищем: З'інчин'ки (< Зінченко), Хаса' ни (дружина Хириха, дочка Хириха, син Хирик, внуки Хири' н’ата, сімейно-родова назва Хи’р'і; Досик > дружина Досичка, родина — Доси' ки. Сімейно-родові назви можуть бути мотивовані апелятивною характеристикою: Сп 'іва' ки, Стріл '' ц 'і (за родом заняття), Помишчи’ки (за соціальним статусом).

У мовленні жителів с. Журавка засвідчено відтопонімні прізвиська, які вказують на місцевість, звідки приїхала людина: Гру 'з 'інка, По' л 'ачка, Мак 'і ' йан (із с. Макіївка), зокрема й відмікротопонімні: Ван 'а Ба’зарний (садиба розміщена на місці базарної площі), Пет 'а Монас' тирс 'кий (виріс у дитбудинку, розміщеному в колишньому монастирі).

Висновки й перспективи подальших досліджень

Отже, прізвиська в говірці с. Журавки Шполянського р-ну Черкаської обл. представлені індивідуальними, колективно-територіальними й сімейно-родовими назвами. За мотивуючими ознаками з-поміж них виокремлено відапелятивні та відонімні. Засвідчені найменування репрезентовано здебільшого монолексемами — суфіксальними чи безафіксними дериватами, рідше вони виникли як результат переосмислення загальних назв; двокомпонентні назви утворено за моделлю «ім'я + прізвище», «присвійний прикметник + ім'я». Для творення андронімів найвищу продуктивність виявляють суфікси —их (а), —к (а), малопродуктивний — формант —ш (а). Аналіз неофіційних найменувань жителів с. Журавка виявив як загальноукраїнські антропонімні тенденції (використання загальновживаних лексем, словотвірних моделей), так і своєрідні риси. Специфіка прізвиськ досліджуваної говірки виявляється в особливостях виникнення, функціонуванні фонетичних, лексичних, структурних варіантів, взаємозв'язку з екстрай інтралінгвальними чинниками.

Перспективу подальших досліджень становить діахронний аналіз атропонімікону с. Журавка Шполянського р-ну Черкаської обл.

Список використаної літератури

• 1. Антонюк О. В. Сучасні прізвиська Донеччини (семантика і структура): автореф. дис… канд. філол. наук: 10.02.01 / О. В. Антонюк. — Донецьк, 2011. — 20 с.
• 2. Аркушин Г. Л. Словник прізвиськ північно-західної України: У 3-х т. Т. І: А-И / Упорядник Г. Л. Аркушин. — Луцьк: РВВ «Вежа» Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки, 2009. — 412 с.
• 3. Близнюк Б. Сучасні гуцульські прізвиська / Б. Близнюк, М. Будз // Наукові записки. Серія «Мовознавство» / Кіровоград. держ. пед. ун-тет ім. В. К. Винниченка. — Кіровоград, 2001. — С. 93−95.
• 4. Бучко Д. Г. Народно-побутова антропонімія Бойківщини / Г. Є. Бучко, Д. Г. Бучко // Linguistica Slavica: ювілейний збірник на пошану Ірини Михайлівни Желєзняк / відп. ред. В. П. Шульгач. — К., 2002. — С. 3−14.
• 5. Кравченко Л. О. Сучасні прізвиська Полтавщини / Л. О. Кравченко // Studia Slovakistica. Випуск 9: Ономастика. Антропоніміка: зб. наук. ст.; [упоряд. і відп. ред.: С. Пахомова, Я. Джоґаник]. — Ужгород: Видавництво Олександри Гаркуші, 2009. — С. 150−158.
• 6. Лесюк М. Прізвиська жителів гуцульських сіл / М. Лесюк // Przezwiska i przydomki w j^zykach slowianskich. Cz^sc 1. / Pod redakj Stefana Warchola. — Lublin: Wydawnictwo Uniwersytetu Marii CurieSklodowskiej, 1998. — S. 227−240.
• 7. Лонська Л. Національна специфіка регіональної антропонімії (на матеріалі прізвиськ села Руська Поляна Черкаської області) / Л. І. Лонська // Наукові записки Вінницького держ. пед. ун-ту ім. Михайла Коцюбинського. — Серія: Філологія (мовознавство): зб. наук. праць / [Гол. ред. Н. Л. Іваницька]. — Вінниця: ТОВ «Фірма» «Планер». — 2012. — Вип. 16. — С. 366−371.
• 8. Наливайко М. Я Неофіційна антропонімія Львівщини: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 «Українська мова». — К., 2011. — 19 с.
• 9. Панцьо С. Є., Наливайко М. Я. Прізвиська жителів Львівщини / С. Є. Панцьо, М. Я. Наливайко // Студії з ономастики та етимології. — Луцьк: ВМА «Терен», 2010. — С. 199−209.
• 10. Познанська В. Андроніми у східностепових говірках Донеччини / В. Познанська // Лінгвістичні студії: Збірник наукових праць. — Вип. 24. — С. 198−200.
• 11. Сухомлин І. Д. Українські прізвиська людей як власні родові назви (Лексико-семантична характеристика процесу творення відіменних чоловічих прізвиськ у народних говорах Середньої Наддніпрянщини) / І. Д. Сухомлин // Говори й ономастика Наддніпрянщини. — Дніпропетровськ, 1970. — С. 30−58.
• 12. Тимінський М. В. До проблеми мотиваційної класифікації сучасних індивідуальних прізвиськ // Мовознавство. — 1987. — № 3. — С. 64−68.
• 13. Фєдотова Н. М. Сучасні прізвиська Луганщини: когнітивна прагматика тексту оніма: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 «Українська мова» / Н. М. Фєдотова. — Харків, 2008. — 20 с.
• 14. Худаш М. Л. З історії української антропонімії / М. Л. Худаш. — К.: Наук. думка, 1977. — 236 с.
• 15. Чабаненко В. А. Прізвиська Нижньої Наддніпрянщини: Словник: Понад 12 тис. прізвиськ / В. А. Чабаненко. — Запоріжжя: Запорізький нац. ун-т. — 2005. — 260 с.
• 16. Чучка П. П. Антропонімія Закарпаття: дис. на здобуття наук. ступеня докт. філол. наук: спец. 10.661 / П. П. Чучка. — Ужгород, 1969. — 987 с.
• 17. Чучка П. П. Розвиток імен і прізвищ / П. П. Чучка // Історія української мови (Лексика і фразеологія). — К.: Наук. думка, 1983. — С. 592−620.
• 18. Шульська Н. М. Неофіційна антропонімія Західного Полісся: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 «Українська мова» / Н. М. Шульська. — Луцьк, 2011. — 20 с.
• 19. Sajewicz M. Przezwiska mieszka^w kilku wsi zbialorusko-ukrainskiego pogranicza j^zykowego na Bialostocczyznte [Text] / M. Sajewicz // Przczwiska i przydomki w jesykach slowianskich / Cz. 2: Rozprawy Slawistyczne. 15. — Lublin, 1999. — S. 59−85.
• 20. Українські прізвища. Генеалогія і ономастика [Електронний ресурс]. — Режим доступу: www.genealog.spadok.org.ua/ch.html

Умовні скорочення джерел

лексичний семантичний прізвисько черкаський ЭСРЯ — Преображенский А. Г. Этимологический словарь русского язика / А. Г. Преображенский. — М.: Изд-во ин. и нац. слов, 1959. — Т. 1. А-О. — 716 с.