Влада

Власть

ВВЕДЕНИЕ

Выбранная тема реферату цікава й складна. Багато вчинках людей лежить мотив придбання влади над подібними собі. У результаті розвитку людського суспільства влада стала невід'ємною частиною людські стосунки. У процесі історії як соціальна інституція влада зазнала певні зміни. Від внутриродового укладу, обряду вшанування старших, шляхом безлічі видозмін і розгалужень до методу підтримки порядку на величезні території цілих держав. Незмінним залишилася тільки те, що майже завжди придбання влади сопряжалось з застосуванням насильства. Люди ставили і ставлять за мету — отримання найбільшої влади. В усіх життєвих війнах лежать мотиви захоплення влади, — чи це територія, природні ресурси чи что-либо інше. Але за будь-якого разі це давало б владу людьми. Людям нецікаво мати владу чем-то неживим, їм необхідні, щоб їхня визнали ним подібні. Чудовим прикладом цьому є «Казка про рибака і рибку» О.С. Пушкіна. Бабі, що можна ототожнювати державним апаратом влади, забракло і нового корита, ні нової хати, ні безвольну старого. Їй потрібно було панувати над людьми, і наприкінці кінців, її неприборкана фантазія розігралася доти, що, перейшовши якусь грань своїх пристрастей, вона залишилася ні із чим.

Так ж приблизно справи і в панівне з нас. Існує якась грань, до якої застосування насильства ішло на користь, а після неї призвело б до повалення влади. Знайти цю межу справа дуже непроста, т.к. все цьому світі мінливий. Якщо вчора можна було здійснювати какое-либо насильство, то сьогодні використання його стати навіть смертельно небезпечним використовує насильство. Держава, застосовуючи насильство, має бути точно впевнена, що його дії є більшість населення досить моральними і відповідають його інтересам.

Именно тож вважаю, що тему влади й насильства актуальна. До того ж вона актуальна не лише у століття. Будь-який, хоч трохи грамотний політик мав ставити собі питання — наскільки можна використовувати ті чи інші міри покарання і до кому за його обсязі влади. Проте з цією питанням задавалися як політики. Наприклад, М. Макіавеллі — італійський політичний філософ і письменник — присвятив цього питання кілька своєї праці, найвідомішим у тому числі є «Государ». У творах цієї теми стосувалися і вітчизняних літератори. Вище вже згадувала «Казку про рибака і рибку» О.С. Пушкіна, а її погляд, міг би бути прообразом цієї теми, і якщо провести її науковий аналіз, то цього було досить на розкриття справжнього питання. От і поставила собі іншу мету — розкрити цієї теми, спираючись на матеріали. І почну із те, що спробую найбільш повне визначення влади.

2. ЩО ТАКЕ ВЛАСТЬ

Центральные місця у політичних науках відведено державі, влади й владним відносинам.

Объяснить однозначно, що таке влада важко, оскільки влада проявляється у нашому житті в різних аспектів. У зв’язку з цим говорять про влади природи, влади людини з людини, влади емоцій, почуттів та т.д.

Придерживаясь в рефераті усе ж таки політичної боку поняття влади, звернімося політичному енциклопедичним словником, куди ми зустрінемо таке визначення: «Влада — центральне, організаційне і регулятивно-контрольное початок політики; одну з найважливіших і найдавніших проблем політичного знання, літературного і образотворчого творчості; проблема культури нашого суспільства та конкретної життя человека"1 .

Существует кілька трактувань влади. У одній їх під владою розуміють відносини між соціальними суб'єктами. Вона саме там, де є відносини. Ні відносин — немає влади. Тобто влада означає відносини залежності між людьми. Таке розуміння влади належить до бихевиористским її трактуванням. Один з прихильників цього визначення Р. Лассуэлл вважав, що початкові імпульси до виникнення влади дає властиве людям прагнення до влади і володіння «політичної енергією».

Человек бачить при владі засіб «поліпшення життя»: придбання багатства, престижу, волі народів і т. буд. У той самий час, за словами Лассуэлла, влада — те й самоціль, що дозволяє насолоджуватися її володінням.

В телеологічних трактуваннях влада визначається ширше. Під нею розуміють як відносини для людей, а й взаємодії людини з навколишнім світом. У цьому сенсі кажуть, наприклад, про владу людини над природою. Про влади як і справу реалізації запланованих цілей говорив Б. Рассел.

Прибічник системних трактувань Т. Парсонс визначав влада як «здатність системи забезпечувати виконання її елементами прийнятих зобов’язань, вкладених у реалізацію колективних цілей системы"2 .

Такое розмаїття визначень влади пояснюється складністю і відмінностями точок зору з цим явищем.

Как видно односторонньої спрямованості на політичного боку життя в влади немає. Отже влада спочатку була явищем політичним, як часто почали вважати в час.

Обратившись до своєї історії, бачимо, що у первобытно-общинном ладі влада мала громадську спрямованість. Вона здійснювалася усіма членами роду чи племені, грунтувалася на авторитеті старійшин. При подальшому розшаруванні нашого суспільства та виникненні держави авторитет старійшин був смещён авторитетом публічної влади. Стали виникати апарат влади, особливі примусові установи, які стали над суспільством, і відокремились від цього.

Можно припустити, що прийняла політичного характеру тоді, коли стало розшаровуватися суспільству й так виникати держава. Тепер без влади й владних відносин стало неможливим функціонування держави.

Но і до нашого час влада має лише виявити політичну спрямованість.

Под владою можна розуміти також «соціальні відносини, які у можливості і права однієї людини групи людей приймати рішення, які отримують обов’язковий характер іншому людини чи группы"3 .

Власть — це і певна форма керівництва, управління суспільством, будь-яким колективом, об'єднанням людей. Вона забезпечує узгоджену діяльність людей. Дії її повинен мати підтримку народу. Проте ті, у чиїх руках зосереджена влада, можуть застосувати і примус, т. е. підкоряти собі волю інших, розпоряджатися кем-либо чи чем-либо.

Итак, влада одна із фундаментальних почав людського суспільства. Він існує скрізь, де є стійкі об'єднання: у ній, виробничих колективах, організаціях і в установах, в усьому державі. У цьому випадку ми маємо працювати з верховної, політичної владою.

Можно припустити, влада покликана регулювати стосунки між людьми, з-поміж них, суспільством, і государственно-политическими інститутами. Тут ми наближаємося найголовнішої частини даного реферату — до співвідношенню влади й насильства.

3. СПІВВІДНОШЕННЯ ВЛАДИ І НАСИЛЛЯ

Известно, держава покликане вирішувати «протистояння між необхідністю порядку й розмаїттям інтересів, у суспільстві, сопряжённых з конфликтами"4. У разі, звісно, ніхто покладатися на «свідомість» громадян, ніхто їх умовляти, щоб одні поступалися своїми інтересами заради інших. Тому, за кожному політичному режимі існують які або міри і механізми запобігання і кари кримінальних правопорушень, виправні установи. Природно, що і влада тісно пов’язані з насильством. Ще Гоббс говорив, що «основну ознаку держави полягає у монополії на примус і насилие"5 .

Интересно, що до насильства належить виключно державі. Звісно, насильство в нашому житті застосовується як державою, а й, наприклад, батьками по відношення до своїх дітей, керівниками каких-либо організацій та установ стосовно до своїх підлеглим. Але скількох їх дії протизаконні. Понад те, закон забороняє такі дії під страхом застосування до них самих насильства. Треба сказати, що насильство, загрози, примус є єдиним способом встановлення порядку державою, і вони суворо регламентуються законом. Тому говорять про легітимному (узаконеному) праві держави щодо застосування насильства.

Вообще насильство застосовується завжди незалежно від захопленні влади. Державна влада будується або на використанні насильства, або з урахуванням її можливого застосування.

Одним з відомих механізмів використання насильства є військова сила. Її роль життя суспільства і політиці так значна, що її вважають синонімом сили держави. Це тим, що військова сила вбирає у себе та реалізує різні способи могутності держави, і навіть представляє найбільш авторитарні кошти, оскільки її застосовують у в крайніх випадках, наприклад, при вирішенні протиріч усередині країни чи міжнародному. Проте історії відомо безліч випадків, коли влада джерело якої в військовому насильство, одна із сумних моментів у політиці. Хоча військова влада може мати різні природу, характер, мети, але завжди і скрізь вона насаджує беззаперечну, залізну дисципліну, немає ніякого інакомислення, придушує громадянське суспільство, ущемляє правничий та свободи творчої особистості.

Очень добре це реалізувалося при тоталітарному політичному режимі. Тут насильство має лише фізичний, але й інтелектуальний і характер.

При побудові «державного соціалізму» різні насильницькі дії зазвичай призводили до негативних наслідків. Наприклад, здійснення колективізації селян на СРСР насильницькими методами призвело до масовим репресіям, мільйонним жертвам, розрусі сільському господарстві.

Можно дійти невтішного висновку, що коли і суспільство перестав бути вільним, насильство, що застосовується державою фактично, стає необмеженим. Це можна пояснити значним нерівністю у розподілі влади між громадянами та державним апаратом влади. Насильство яка йде знизу, і придушують тим, що збільшують державне. Тому то країнах, де влада розподіляється по принципу плюралізму, де населення має і реалізують свої цивільні права, насильство зустрічається дуже рідко.

Надо відзначити, що влада передбачає насильство. Це з її «природних» функцій. Проте, коли йдеться диктатуру, насильство входить у першому плані. Пригадаємо, що ще травні 1905 р. «Третій з'їзд РСДРП» визнав «завдання організувати пролетаріат для безпосередньої боротьби з самодержавством шляхом збройного восстания"6. Вже трохи згодом, виступаючи на одному з інших зібрань В.І. Ленін заявив: «Диктатура означає —— прийміть цього разу назавжди до відома, добродії кадети, —— влада необмежену, обперту на силу, а чи не на закон. Під час громадянську війну всяка перемігши влада може бути лише диктатурой"7. Далі він понад широко пояснює: «Наукове поняття диктатури означає нічим іншим, як нічим не обмежену, ніякими законами, ніякими абсолютно правилами не стеснённую безпосередньо до насильства обперту власть».8.

Действительно, завжди застосування диктатури відбувається концентрація влади у руках одного —— диктатора, чи навіть кількох осіб. На першому плані у політиці виходять насильство терором. Можна сміливо сказати, що диктатурі притаманні необмежена і безконтрольна диктаторська влада, нехтуються права й не лише четверо, а й державні органи влади, які перестають діяти у інтересах держави, а змушені підпорядковуватися вимогам диктатора. Влада у своїй спирається безпосередньо до насильства.

Носителями диктатури зазвичай виступають великі соціальні групи (класи, стану), але представлена буває однією особою чи групою осіб (наприклад, диктатура військових вождів, абсолютна монархія, хунта). Зазначимо, що католицька парафія корумпованої влади диктаторів історично пов’язаний, зазвичай, з періодами різкого загострення класової боротьби (диктатура Франко, фашистська диктатура у Німеччині).

Другой приклад застосування насильства —— це деспотизм у країнах Сходу. Їй також властиво абсолютне переважання держави над суспільством. Держава тут формує громадські ідеали, смаки, регулює людські стосунки й у родині, й у суспільстві, у самому державі. У цих країнах бо й неможливо було незалежного суду, оскільки релігія, право і управління перебувають у одні руки. Жодна людина, ні багатий, ні бідний або не мали гарантій захищена від втручання влади у їхню особисту життя, був правий і можливостей відстоювати свій особистий чи майнову недоторканність. І це становила суть всієї системи сваволі влади у її всемогутності, про неможливість бути поза нею, хоча ступінь подчинённости могла бути різної.

Исторический досвід різних країн показав, що концепцію диктатури какого-либо класу може використовуватися для легітимізації влади лише протягом короткочасного періоду. Вона неспроможна служити тривалим цілям соціальну справедливість, оскільки за суті суперечить цьому, навіть коли йдеться диктатуру більшості населения9. За сучасної демократії велике значення має тут не лише владу більшості, а й захист прав меншини.

Иногда в літературі можна зустріти заяву, що будь-який насильство —— це абсолютне зло, і може породжувати лише насильство. Проте насильство, що спирається на закони, міжнародні пакти, може бути неминучим і неодмінною умовою захисту прав громадян, і світу у тому числі. Застосування насильства у межах закону дозволяє боротися з злочинністю, припиняти озброєні конфлікти. І тоді тут йде щодо насильство проти тих чи інших соціальних груп як із тоталітаризмі і східному деспотизмі, йдеться про покарання окремих осіб, їх угруповань, що порушують закон. Також мова може і про припиненні міжнародних злочинів, наприклад, агресії Іраку проти Кувейту 1990;1991 рр. До того ж насильство, подкреплённое законом, якісно змінює своє утримання і вже перестав бути насильством. Верховна державна влада має певні межі, що вона над праві переступати. Це —— невідчужувані права особистості життя і політичну волю думки від зовнішнього втручання. Тому насильство, що йде з боку держави, суворо регламентуються. І хоча насильство за певних умовах і формах неминуче, воно йде на збитки моралі суспільства, веде до потрясінь, руйнувань, а крайні форми —— до масової загибелі людей.

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

Итак, влада —— річ досить складна. Їй не можна дати конкретне визначення, оскільки він є явище багатостороннє. Але й вирізнити одне загальне, що пов’язує все трактування влади, —— це підпорядкування людини волі іншого.

Власть має різні прояви: насильство і примус, покарання і заохочення, контроль і управління, суперництво і «співпраця. Вона може носити як негативний, і позитивний характер. Тому влада не можна зводити лише у функції насильства.

Однако насильство надає великий вплив на силу влади: сила її назад пропорційна обсягу застосовуваного насильства. Є певний межа, після якого або залишається об'єктів, яких застосовують його, або відбувається повалення такої влади .

Конечно, певна частка насильства необхідна, наприклад, для правопорушників, для захисту від попирания національних, релігійних та інших інтересів. Але це насильство може лише з боку держави, уживати їм виключно своїх громадян.

В рішенні міждержавних конфліктів вживання насильства можуть призвести загострення ситуації. Тому, вважаю, державний апарат влади має вирішувати ці питання мирним демократичним шляхом. Адже насильство перестав бути єдиним засобом здійснення власти.

Встает питання, чому, застосовуючи на громадян інших держав ненасильницькі заходи, до своїм-таки громадянам застосовувати не бажають? Найбільш великою подією останніх стала ця недавно «котра закінчилася» війна у Чечні. До чого вона привела? Що дала? Дала можливість помізкувати, наскільки ми близькі до істинної демократичної країні, скільки ненависті зібралося народи, які живуть колись єдиній країною. І дала зрозуміти, що проблему влади й насильства часі нашого часу. І, попри багаторічний історичний досвід, люди й не змогли зробити відповідних висновків.

СПИСОК СНОСОК

1 Енциклопедичний словарь.

2 Основи політичної науки Ч.1. М.: О-во «Знання» Росії, 1993. — З. 102−104.

3 Пушкарёва Г. В. Влада як соціальна інституція // Социально-полит. журнал. 1995. — № 2. — З. 84.

4 Гаджиев К. С. Політична наука. — М.: Сорос — Міжнародні відносини, 1994. — З. 98.

5 Саме там, З. 106.

6 Ленін В.І., Повне зібрання творів, Т.41, с. 370, М., 1963.

7 Саме там, С. 376.

8 Саме там, С. 383.

9 Чиркин В.Є. Влада, ненасильство і соціальний справедливість. // Рад. держава й право. —— 1991 р. —— 9. —— З. 105.

Список литературы

Белов Г. А. Політологія. — М.: Наука, 1994 — 269 с.

Бельков О. А. Влада очима військового політолога // Влада. —— 1996. —— № 1.——с.53−57.

Большая радянська енциклопедія. Т.8. — 3-тє вид. — М.: Вид-во «Радянська енциклопедія», 1976. — 592 з.

Гаджиев К.С. Політична наука. — М.: Сорос — Міжнародні відносини, 1994. — 400 с.

Ильин В. В. Влада // Вісник Московського Університету, сірий. 12 «Соціально-політичні дослідження». —— 1992. —— № 4. —— с.3−19.

Ленин В.І. До історії питання диктатуру /Повне зібрання творів. Т.41. —— М: Держав. вид-во політичної літератури, 1963. —— 696 с.

Мокин С.В., Бандура С.І. Людина й влада // Вісник Московського Університету, серія 12 «Соціально-політичні дослідження». —— 1992. — № 4. —— с.45−50.

Основы політичної науки: учеб. Посібник для высш. уч. закладів. Ч.1. —— М.:О-во «Знання» Росії, 1993. ——— 224 з.

Политическая культура: теорія і національні моделі / Гаджиев К. С. та інших. — М.: Интерпракс, 1994. — 352 с.

Политология: Енциклопедичний словник / Аверьянов Ю.І. та інших. —— М.:, 1993. ——.

Пушкарева Г. В. Влада як соціальна інституція // СПЖ. —— 1995. —— № 2. —— з. 84−96.

Тимофеева Л. Н. Загроза насильства чи імператив згоди // Влада. —— 1996. —— № 1. —— з. 74−76.

Унпелев О.Г. Політологія: влада, демократія, особистість. М.: Интерпракс, 1994. — 256 с.

Феномен східного деспотизму: структура управління і місцевої влади. —— М.: Наука. Издат. Фірма «Східна література», 1993. —— 392 с.

Чиркин В.Є. Влада, ненасильство і соціальний справедливість // Радянське держава й право. — 1991. —— № 9. —— с.99−108.