Структура і функції бухгалтерії на підприємстві

Так як фірма маленька, то і бухгалтерський відділ також. У відділі бухгалтерії працює один бухгалтер. Раніше працювало два бухгалтера. Один бухгалтер працював на комп’ютері, а інший вів ручну бухгалтерію. А зараз усі функції виконує одна людина. Бухгалтерія фірми співпрацює з клієнт — банком. Тобто бухгалтеру не потрібно їздити в банк, а можна платити через клієнт — банк. Бухгалтеру потрібно вести всю документацію, домовлятися з покупцями, виписувати рахунки та інше.

На фірмі ведеться не тільки бухгалтерський облік, але і облік на складі. Фірма має два швейних цеха. Обліком на складі займається не бухгалтер, а інша людина. Директор контролює всю бухгалтерію на фірмі. А для контролю за пошиттям одягу, за швейними цехами, за обліком на складі є інша людина — замісник директора.

Облік витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції

Процес виробництва є сукупністю операцій з виготовлення продукції та одним з основних процесів господарської діяльності. У процесі виробництва використовуються природні ресурси, сировина, матеріали, паливо, енергія, трудові ресурси, основні засоби, здійснюються інші витрати. У зв’язку з цим на рахунках бухгалтерського обліку повинна своєчасно, повно та правдиво відображатися інформація про фактичні витрати на виробництво продукції, яка використовується для обчислення (калькулювання) фактичної собівартості окремих її видів, а також для контролю за раціональним використанням трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Майбутній прибуток підприємства створюється, в основному, на стадії виробництва, оскільки найбільш надійним і чесним способом його отримання є постійне скорочення витрат і зниження собівартості продукції за рахунок економного витрачання сировини та матеріалів; підвищення продуктивності праці та зниження трудових витрат; збільшення ефективності використання основних засобів і, відповідно, зменшення суми амортизації в розрахунку на одиницю продукції, а також за рахунок інших факторів.

За кредитом рахунку 23 «Виробництво» відображається списання фактичної собівартості виготовленої продукції, виконаних робіт і наданих послуг, вартість виявленого браку в дебет рахунків 26 «Готова продукція» (при виготовленні продукції), 90 «Собівартість реалізації» (при виконанні робіт, наданні послуг), 24 «Брак у виробництві» (при виявленні браку). Сальдо на рахунку 23 «Виробництво» на кінець місяця може бути тільки дебетовим і показує вартість незавершеного виробництва.

Незавершене виробництво — це продукція (вироби, заготовки, деталі тощо), яка не пройшла всіх стадій (фаз, переділів) обробки, передбачених технологічним процесом, а також неукомплектовані вироби, які не пройшли випробувань і технічного приймання. Порядок визначення залишків незавершеного виробництва залежить від характеру виробництва. Найбільш точним є визначення залишків незавершеного виробництва шляхом його інвентаризації.

На підприємстві можуть організовуватися різні види виробництва, функції яких пов’язані не лише з виготовленням продукції. Залежно від функцій, які виконує виробництво, воно поділяється на основне, допоміжне та обслуговуюче (рис. 4.1).

Крім витрат, пов’язаних з випуском продукції, виконанням робіт і наданням робіт наданням послуг на рахунку 23 «Виробництво» відображаються витрати допоміжних виробництв.

Витрати обслуговуючих виробництв збираються на рахунку 949 «Інші витрати операційної діяльності» та до собівартості продукції не включаються.

Рис. 4.1. Види виробництв та рахунки, призначені для їх обліку

Витрати виробництва — це виражені в грошовій оцінці поточні трудові, матеріальні, фінансові витрати та інші види ресурсів, використані для виробництва продукції.

Витрати виробництва класифікують за різними ознаками (рис. 4.2).

Рис. 4.2. Класифікація витрат виробництва

Зупинимося на характеристиці окремих класифікаційних груп витрат.

За способами перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на прямі та непрямі.

До прямих витрат належать витрати, пов’язані з виробництвом окремих видів продукції (сировина, основні матеріали, куповані вироби і напівфабрикати тощо), які можуть бути безпосередньо включені до їх собівартості.

До непрямих витрат належать витрати, пов’язані з виробництвом кількох видів продукції (витрати на утримання та експлуатацію устаткування, загальновиробничі), що включаються до собівартості за допомогою спеціальних методів.

3а ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат останні поділяються на умовно-змінні та умовно-постійні.

До умовно-змінних витрат належать витрати, абсолютна величина яких зростає із збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується із його зниженням.

До умовно-змінних витрат належать витрати на сировину та матеріали, покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, технологічне паливо й енергію, на оплату праці працівників, зайнятих у виробництві продукції (робіт, послуг), з відрахуванням на соціальні заходи, а також інші витрати.

Умовно-постійні - це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (зменшенням) випуску продукції істотно не змінюється.

До умовно-постійних належать витрати, пов’язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.

Витрати на виробництво поділяються за календарними періодами на поточні, тобто постійні, звичайні витрати або витрати, у яких періодичність менша ніж місяць, та одноразові, тобто однократні витрати, або витрати, які здійснюються періодично (періодичність більша ніж місяць) і спрямовуються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.

Основою вартісного відображення в обліку господарських засобів і джерел їх утворення виступає оцінка. За допомогою цих елементів методу бухгалтерського обліку досягається вартісне вимірювання та узагальнення фактів господарського життя з метою формування достовірної та правдивої облікової інформації.

Оцінка — це один із основних елементів методу бухгалтерського обліку. Вона відіграє важливу роль у всьому обліковому процесі та забезпечує достовірність звітності.

Синтетичний облік витрат виробництва ведеться в журналі 5 (5А).

Журнал 5 призначений для узагальнення інформації за окремими статтями загальновиробничих, адміністративних і збутових витрат, а також інших витрат операційної діяльності (витрати на досліджування і розробки, собівартості реалізованої іноземної валюти та виробничих запасів (Додаток 5). Списання сумнівних і безнадійних боргів, втрат від знецінення виробничих запасів, нестач та втрат від псування цінностей, визнанні пені, штрафи, неустойки та інші витрати). Крім цього, він містить дані про надзвичайні витрати (збитки від стихійного лиха, збитки від техногенних катастроф і аварій та інші подібні збитки).

У Журналі 5 відображаються дані за дебетом 23 «Виробництво» та всіх рахунків дев’ятого класу (90, 91, 9, 93, 94 та 99) у кореспонденції з кредитом рахунків, які формують собівартість продукції (прямі та загольновиробничі витрати). Структура Журналу 5 наведено на рис. 1.11.

Рис. 4.3. Структура Журналу 5

Собівартість — це виражені в грошовій формі поточні підприємства на виробництво та збут продукції, товарів, робіт і послуг. Розрізняють виробничу собівартість (яка відображає поточні витрати лише на виробництво продукції) та повну собівартість продукції (яка включає виробничу собівартість, адміністративні витрати та витрати на збут).

Загальновиробничі витрати. До собівартості продукції включається частина загальновиробничих витрат.

До загальновиробничих витрат відносяться: оплата службових відряджень загальновиробннчого персоналу; амортизаційні відрахування; витрати некапітального характеру, пов’язані з удосконаленням технологій та організацією виробництва; витрати на обслуговування виробничого процесу; витрати на пожежну та сторожову охорону; знос малоцінних і швидкозношуваних предметів загальновиробничого призначення; платежі з обов’язкового страхування; суми сплачених відсотків (винагороди) за надані в оперативну та фінансову оренду основні засоби загальновиробничого призначення; інші загальновиробничі витрати.

Загальновиробничі витрати відображаються на рахунку 91 «Загальновиробничі витрати». За дебетом рахунку 91 «Загальновиробничі витрати» збираються витрати, списані з кредиту рахунків обліку виробничих запасів, розрахунків з оплати праці тощо. Витрати, зібрані на рахунку 91 «Загальновиробничі витрати», в кінці звітного періоду розподіляються і списуються в дебет рахунку 23 «Виробництво» .

Облік загальновиробничих витрат.

Загальновиробничі витрати розподіляються між різними видами продукції пропорційно сумі:

• v основної заробітної плати робітників, зайнятих у виробництві відповідної продукції (робіт, послуг);
• v основних втрат (без вартості сировини, матеріалів і напівфабрикатів).

Відповідно до П (С)БО 16 «Витрати» витрати, пов’язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Адміністративними є витрати, пов’язані з обслуговуванням виробництва й управлінням ним у масштабі всього підприємства. До адміністративних витрат відносяться:

• Ш загальні та корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);
• Ш витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого адміністративного персоналу;
• Ш витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського призначення (оренда, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, охорона);
• Ш винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо);
• Ш витрати на зв’язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо);
• Ш амортизація нематеріальних активів загальногосподарського призначення;
• Ш витрати на врегулювання спорів у судових органах;
• Ш податки, збори й інші передбачені законодавством обов’язкові платежі (крім податків, зборів та обов’язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг);
• Ш плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків, інші витрати адміністративного призначення.

Первинними документами при відображенні накопичення адміністративних витрат є накладна, рахунок, ВКО, розрахунок бухгалтерії тощо. Списання адміністративних витрат на фінансові результати оформлюється довідкою (розрахунком) бухгалтерії.

Загальна методика побудови обліку адміністративних витрат полягає в наступному: на першому етапі формуються елементи витрат — матеріальні витрати, витрати на оплату праці тощо, а на другому відбувається їх списання на фінансові результати — у фінансовому обліку. Для потреб управління визначається можливість отримання інформації про витрати за ознаками прямого або непрямого відношення до відповідного виду продукції, центр} відповідальності, за функціями, що виконуються адміністративним персоналом або за іншою ознакою.

Загальногосподарські витрати, пов’язані з управлінням та обслуговуванням підприємства, відображаються на рахунку 92 «Адміністративні витрати» .

За дебетом рахунку 92 «Адміністративні витрати» відображається сума визнаних адміністративних витрат, за кредитом — списання на рахунок 79 «Фінансові результати». Аналітичний облік адміністративних втрат ведеться за статтями витрат або в розрізі елементів витрат. Дані рахунку 92 «Адміністративні витрати» відображаються в журналі 5 (5А) (Додаток 2).

Облік адміністративних витрат.

Витрати на збут включають наступні витрати, пов’язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг):

• — витрати матеріалів для пакування готової продукції на складах, витрати на ремонт тари;
• — витрати на оплату праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам, працівникам підрозділу, які забезпечують збут;
• — витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг);
• — витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;
• — витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов’язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);
• — витрати на транспортування, перевалку та страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов’язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки;
• — витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;
• — інші витрати, пов’язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

У торговельних організаціях до складу витрат на збут включаються частина витрат обігу, за винятком адміністративних витрат, інших операційних витрат, фінансових витрат.

Первинними документами при відображенні накопичення витрат на збут є накладна, рахунок, ВКО, розрахунок бухгалтерії тощо. Списання витрат на збут на фінансові результати оформлюється довідкою (розрахунком) бухгалтерії.

Загальна методика обліку витрат на збут за елементами аналогічна методиці обліку адміністративних витрат. Тобто на першому етапі формуються елементи витрат, на другому проводиться їх списання на фінансові результати. Для потреб управління — визначається можливість прямого або непрямого віднесення витрат на відповідний вид продукції, отримання інформації щодо витрат окремих центрів відповідальності тощо. Крім того, доцільно окремо виділяти маркетингові витрати, пов’язані з вивченням і стимулюванням попиту на продукцію, просуванням продукції до споживача; інші витрати з упакування, складування, транспортування, утримання магазинів, торгового персоналу тощо.

У зв’язку з тим, що витрати на збут впливають на фінансовий результат, доцільно для потреб управління проводити розподіл цих витрат між окремими видами реалізованої продукції. У такому випадку витрати можуть щомісячно розподілятися наступним чином:

• а) витрати загального характеру — між видами реалізованої продукції пропорційно до її виробничої собівартості;
• б) транспортні витрати (якщо їх питома вага є значною) — за видами реалізованої продукції, їх списують наприкінці місяця.

Для розподілу витрат на збут у бухгалтерії складають довідку-розрахунок або відомість розподілу, де вказують види реалізованої продукції, її виробничу собівартість.

Облік витрат, пов’язаних зі збутом (реалізацією, продажем) продукції, товарів, робіт і послуг, ведеться на рахунку 93 «Витрати на збут» .

За дебетом рахунку відображається сума визнаних витрат на збут, за кредитом — списання на рахунок 79 «Фінансові результати» .

Аналітичний облік витрат на збут ведеться у відомостях в розрізі статей витрат та за економічними елементами. При організації обліку за центрами витрат відповідні регістри ведуться у розрізі складів і служб, пов’язаних зі збутом готової продукції.

Дані рахунку 93 «Витрати на збут» відображаються в Журналі 5 (5А).

Облік витрат на збут.

До інших операційних витрат включаються:

— витрати на дослідження та розробки відповідно до П (С)БО 8 «Нематеріальні активи»;

собівартість реалізованої іноземної валюти, яка для цілей бухгалтерського обліку визначається шляхом перерахунку іноземної валюти в грошову одиницю в еквіваленті, вираженому в грошовій одиниці України за курсом Національного банку України на дату продажу іноземної валюти, плюс витрати, пов’язані з продажем іноземної валюти;

• — собівартість реалізованих виробничих запасів, яка для цілей бухгалтерського обліку складається з їх облікової вартості та витрат, пов’язаних з їх реалізацією;
• — сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів;
• — втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов’язаннями, що пов’язані з операційною діяльністю підприємства);
• — втрати від знецінення запасів; недостачі та втрати від псування цінностей; визнані штрафи, пені, неустойка;
• — витрати на виплату матеріальної допомоги, утримання об'єктів соціально-культурного призначення;
• — інші витрати операційної діяльності.

Первинними документами при відображенні накопичення інших витрат операційної діяльності є накладна, акт про уцінку, інвентаризаційний опис, порівняльна відомість, розрахунок (довідка) бухгалтерії тощо. Списання інших витрат операційної діяльності на фінансові результати оформлюється довідкою бухгалтерії.

Загальна методика побудови обліку інших операційних витрат за елементами аналогічна методиці побудови витрат виробничої діяльності, адміністративних витрат або витрат на збут.

Для обліку інших витрат операційної діяльності використовують рахунок 94 «Інші витрати операційної діяльності». На рахунку 94 ведеться облік витрат операційної діяльності підприємства, окрім витрат, які відображаються на рахунках 90 «Собівартість реалізації», 91 «Загальновиробничі витрати», 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут» .

За дебетом рахунку відображається сума визнаних витрат, за кредитом — їх списання на рахунок 79 «Фінансові результати» .

П (С)БО 16 передбачено розкриття складу інших операційних витрат у Примітках до річної фінансової звітності. Враховуючи це необхідно організувати аналітичний облік у розрізі окремих субрахунків, а всередині них за окремими операціями.

Облік інших витрат операційної діяльності.

Зібрані по дебету рахунку 23 «Виробництво» прямі та непрямі витрати складають в загальній сумі фактичну собівартість виготовлених виробів.

Облік виробництва повинен забезпечити визначення фактичної собівартості не тільки всієї продукції, але й окремих її витрат. Проте, продукція може реалізуватися протягом всього місяця, а тому необхідно наперед знати виробничу собівартість продукції для того, щоб спланувати за якою ціною відпускати про продукцію та не отримати збитків. Саме тому до початку звітного місяця планується сума витрат на виготовлення продукції, кількість запланованої продукції, визначається планова собівартість одиниці продукції, а результати такого планування оформлюються у плановій калькуляції.

Калькулювання слід розглядати як обчислення результату будь-якого визначеного господарського процесу: придбання, виробництва або реалізації (рис. 1.13).

Рис. 1.13. Калькулювання на різних стадіях процесу відтворення

Рис. 4.2. Методи обліку витрат і калькулювання

Рис. 4.3. Калькулювання собівартості при нормативному методі обліку

Позамовний метод обліку витрат на виробництво застосовують, в основному, на індивідуальних і дрібносерійних виробництвах. Використання цього методу передбачає, що всі виробничі витрати збираються в розрізі окремого замовлення, яке є індивідуальним виробом (роботою, послугою), що виготовляється з дотриманням конкретних вимог замовника.

Об'єктом обліку при використанні цього методу є окреме індивідуальне замовлення, окремий контракт (проект) або партія продукції, яка складається з ідентичних зразків, що проходять однаковий технологічний процес виготовлення. До таких виробництв відносять суднобудівне, авіабудівне, видавниче, будівельне, меблеве та інші, включаючи аудиторську діяльність, надання консалтингових, бухгалтерських та інших послуг, ремонт автомобілів (тобто ті виробництва, а також послуги, де можна визначити витрати за окремим замовленням або окремою партією продукції, наприклад, витрати на випуск окремого номера газети або журналу у видавництві). При використанні позамовного методу обліку витрат на виробництво кожному замовленню надається власний номер (шифр), який вказується у всіх документах про витрати на певне замовлення.

При виборі позамовного методу обліку витрат на виробництво повинна виконуватись одна з наступних умов:

• 1) кожен зразок або партія ідентичних зразків готової продукції легко відокремлюються від інших зразків або інших партій зразків готової продукції;
• 2) кожен зразок або партія ідентичних зразків готової продукції виконується за технічним замовленням або безпосередньо за завданням замовника;
• 3) випускається відносно невелика кількість продукції;
• 4) виготовлення кожного зразка партії ідентичних зразків готової продукції потребує значних витрат.

При використанні позамовного методу обліку витрат і калькулювання собівартості усі прямі виробничі витрати відносять на конкретне замовлення на підставі документів, в яких проставляється порядковий номер замовлення. Загальновиробничі витрати щомісяця розподіляють між замовленнями.

Собівартість одного замовлення визначається як сума усіх витрат, зібраних у картці обліку витрат за конкретним замовленням від моменту її відкриття до моменту завершення робіт.

Основним моментом при використанні позамовного методу обліку витрат на виробництво є необхідність точного обліку та відокремлення витрат за певним замовленням (роботою) від витрат за іншими замовленнями (роботами).

У випадку, коли витрати виробництва не можуть бути повністю віднесені до окремого замовлення (роботи) або до декількох з них, тобто облік ведеться в цілому за виробництвом, а не за окремими замовленнями — використовується попередільний метод або комбінація позамовного та попередільного методів.

Попередільний (попроцесний) метод обліку витрат (від слова «переділ» — певна сукупність технологічних операцій, внаслідок яких отримують продукт праці, готовий до використання чи продажу) використовується у виробництвах, де продукція одержується внаслідок послідовної переробки вихідної сировини за окремими стадіями (переділами) на безперервній основі. Наприклад, у нафтопереробній, хімічній, сталеплавильній, харчовій, цукровій промисловостях тощо.

Попередільний метод обліку витрат на виробництво використовується в серійних виробництвах на безперервній основі для обліку витрат на виготовлгння окремого виду однакової продукції (в цьому випадку береться до уваги однакова вартість кожного зразка продукції), наприклад: випікання одного сорту хліба, печива; виготовлення одного виду макаронних виробів, цукерок, соку, пива, фармацевтичних препаратів, взуття, одягу, виробництво цукру тощо.

Для обчислення собівартості продукції при попередільному методі вартість всіх виробничих витрат (прямих і непрямих), які були понесені на підприємстві протягом одного звітного періоду, ділиться на загальну кількість зразків готової продукції, виготовлених протягом цього звітного періоду. Попередільний метод має два варіанти: безнапівфабрикатний і напівфабрикатний.

При застосуванні безнапівфабрикатного методу технологічний процес не поділяється на окремі етапи, а від першої до останньої операції складає одне ціле.

Напівфабрикатний метод використовується у випадку, коли технологічний процес поділяється на декілька технологічних фаз (переділів). При цьому наприкінці кожного переділу одержують напівфабрикат, собівартість якого калькулюється.

У серійних автоматизованих і роботизованих виробництвах, де готова продукція має багато загальних та індивідуальних характеристик, може використовуватись змішаний метод. Наприклад,. одночасний випуск на одній технологічній лінії декількох марок телевізорів, комп’ютерів, автомобілів та іншої продукції. При цьому облік витрат на виробництво будь-яких окремих ідентичних деталей (наприклад, корпусів до телевізорів) можна вести, використовуючи позамовний метод, а облік витрат на технологічній лінії (збирання або конвеєр), де із сировини одержується готовий продукт — попередільний.

Калькулювання повної собівартості передбачає включення до собівартості продукції усіх виробничих витрат на її виготовлення, а також адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат підприємства.

Калькулювання неповних (змінних) витрат грунтується на визначенні неповної собівартості продукції. При застосуванні цієї системи до собівартості продукції включають лише змінні виробничі витрати. Принципова відмінність між калькулюванням повних та неповних витрат полягає у способі врахування постійних виробничих накладних витрат.

Групування витрат за економічними елементами:

• 1. Матеріальні витрати: сировина та основні матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, паливо й енергія, запасні частини, тата й тарні матеріали.
• 2. Витрати на оплату праці: заробітна плата за окладами й тарифами, премії та заохочення, оплата відпусток, інші витрати на оплату праці.
• 3. Відрахування на соціальні заходи: відрахування на пенсійне забезпечення, соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття та ін.
• 4. Амортизація: сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.
• 5. Інші операційні витрати: витрати операційної діяльності, які не ввійшли до складу вищезазначених елементів: витрати на відрядження, послуги зв’язку, плата за розрахунково-касове обслуговування.