Особливості гри як засобу всебічного розвитку дитини

Психологічна природа, сутність, виховні та інші можливості гри як складного, багатофункціонального феномену втілені в її ознаках, одні з яких властиві будь-якій соціальній діяльності, інші — тільки грі. Дитяча гра зумовлена віковими особливостями особистості.

Грі властиві певні загальні, універсальні ознаки:

• 1. Гра як активна форма пізнання навколишньої дійсності. Різноманітність її форм уводить дитину у сферу реальних життєвих явищ, завдяки чому вона пізнає якості та властивості предметів, їх призначення, способи використання; засвоює особливості стосунків між людьми, правила і норми поведінки; пізнає саму себе, свої можливості і здібності. Гра іншим чином відкриває шляхи пізнання світу, ніж праця і навчання. У ній практичне, дієве освоєння дійсності відбувається раніше, ніж здобуття знань. Інтерес дитини до гри поступово вичерпується внаслідок засвоєння знань і умінь. Це спричиняє розвиток сюжету гри, появу нових ролей у ній.
• 2. Гра як свідома і цілеспрямована діяльність. Кожній грі властива значуща для дитини мета. Навіть найпростіші ігри-дії з предметами мають певну мету (нагодувати, покласти ляльку спати тощо). Чим менша дитина, тим більш наслідувальними є її ігрові дії. Поступово зростає рівень усвідомленості дітей у грі. Щоб досягти мети, вони відбирають необхідні засоби, іграшки, здійснюють відповідні дії та вчинки, вступають у різноманітні стосунки з товаришами. Діти домовляються про тему і зміст гри, розподіляють ролі, певною мірою планують свою діяльність. Усе це свідчить про цілеспрямований, свідомий характер гри. [21; 309]

Крім загальних, гра наділена специфічними, характерними тільки для неї ознаками:

• 1. Гра як вільна, самостійна діяльність, що здійснюється за особистою ініціативою дитини. У грі дитина реалізує свої задуми, по-своєму діє, змінює за своїми уявленнями реальне життя. Гра є вільною від обов’язків перед дорослими сферою самодіяльності та самостійності дитини, оскільки, граючись, дитина керується власними потребами та інтересами. Воля і самостійність дитини виявляються у виборі гри, її змісту, у добровільності об'єднання з іншими дітьми, у вільному входженні в гру і виході з неї тощо.
• 2. Наявність творчої основи. Гра завжди пов’язана з ініціативою, вигадкою, кмітливістю, винахідливістю, передбачає активну роботу уяви, емоцій і почуттів дитини. Ініціативу і творчість у різних ситуаціях діти виявляють по-різному. В одних іграх їхня творчість пов’язана з побудовою сюжету, вибором змісту, ролей; в інших — виявляється у виборі способів дії, їх варіативності (жмурки, ігри у доміно, м’яч тощо). Багато ігор вимагають уміння узгоджувати свої дії, швидко змінювати тактику своєї поведінки чи способи дій (рольові, рухливі ігри). Значну творчу роботу передбачають дидактичні ігри, які мають на меті розвиток пізнавальної активності, допитливості, швидкості розумових дій, ініціативи у прийнятті рішень.

Творчий елемент є носієм індивідуальності кожного гравця, тому гра є засобом розвитку творчості, формування здібностей дітей.

3. Емоційна насиченість. У процесі гри діти переживають певні почуття, пов’язані з виконуваними ролями: турбота, ніжність «матері», відповідальність «лікаря», справедливість «вихователя» тощо. У колективних іграх вони виявляють дружбу, товариськість, взаємну відповідальність, відчувають радість від результату, подолання труднощів. Більшість ігор супроводжуються естетичними емоціями.

Отже, гра як провідний вид діяльності дитини поєднує в собі як загальні для будь-якої соціальної діяльності ознаки (цілеспрямованість, усвідомленість, активна участь), так і специфічні (свобода і самостійність, самоорганізація, наявність творчої основи, почуття радості й задоволення).

Гра? один з тих видів дитячої діяльності, який використається дорослими з метою виховання дошкільників, навчаючи їхнім різним діям із предметами, способам і засобам спілкування. У грі дитина розвивається як особистість, у неї формується ті сторони психіки, від яких в подальшому будуть залежати успішність його навчальної й трудової діяльності, його відносини з людьми.

Наприклад, у грі формується така якість особистості дитини, як саморегуляція дій з урахуванням завдань кількісної діяльності. Найважливішим досягненням є придбання почуття колективізму. Воно не тільки характеризує моральний вигляд дитини, але й перебудовує істотно його інтелектуальну сферу.

Доведено, що в грі діти одержують перший досвід колективного мислення. Учені вважають, що дитячі ігри стихійно, але закономірно виникли як відбиття трудової й суспільної діяльності дорослих людей. Однак відомо, що вміння грати виникає не шляхом автоматичного переносу, у гру засвоєного в повсякденному житті.

Потрібно прилучати дітей до гри. І від того, який зміст буде вкладатися дорослим у пропонованій дітям грі, залежить успіх передачі суспільством своєї культури підростаючому поколінню.

Варто підкреслити, що плідне освоєння суспільного досвіду відбувається лише за умови власної активності дитини в процесі її діяльності. Виявляється, якщо вихователь не враховує активний характер придбання досвіду, самі зроблені на перший погляд методичні прийоми навчання грі й керування грою не досягають своєї практичної мети.

Завдання всебічного виховання в грі успішно реалізуються лише за умови сформованості психологічної основи ігрової діяльності в кожному віковому періоді. Це обумовлено тим, що розвиток гри пов’язує істотні прогресивні перетворення в психіці дитини, і, насамперед у її інтелектуальній сфері, є фундаментом для розвитку всіх інших сторін дитячої особистості.

Розглянемо цей малюнок більш детальніше. Спочатку зупинимось на розумовому вихованню дітей у грі.

У грі відбувається формування сприйняття, мислення, пам’яті, мови? тих фундаментальних психічних процесів, без достатнього розвитку яких не можна говорити про виховання гармонічної особистості.

Рис. 1.1 Вплив гри на розвиток дитини.

гра педагогічний дошкільний дитинство Рівень розвитку мислення дитини визначає характер його діяльності, інтелектуальний рівень її здійснення.

Вихователь повинен пам’ятати, що будь-яка діяльність дітей спрямована на рішення певного завдання. Основне завдання має безліч проміжних, рішення яких дозволить перетворити умови й тим самим полегшити досягнення поставленої мети. Практичні завдання, які повинна вирішити дитина, відрізняються від навчальних. Зміст ігрових завдань продиктовано самим життям, оточенням дитини, її досвідом, знаннями. Дитина здобуває досвід у власній діяльності, багато чого довідається від вихователів, батьків. Різноманітні знання, враження збагачують її духовний світ, і все це знаходить висвітлення в грі.

Рішення ігрових завдань за допомогою предметних дій здобуває форму застосування усе більше узагальнених ігрових способів пізнання дійсності. Дитина напуває ляльку із чашки, потім заміняє її кубиком і після просто підносить руку до рота ляльки. Це означає, що ігрові завдання дитина вирішує на більше високому інтелектуальному рівні.

Буває в практиці й так, вихователь не розуміючи значення узагальнених ігрових дій мислення дітей, жадає від них дій колективних максимально подібних із практичними.

По-перше, якщо все, що відбувається з дитиною у повсякденному житті перенести в гру, то вона просто зникне, або зникне її головна особливість? уявна ситуація.

По-друге, гра, відображаючи добре знайому, але мало узагальнену життєву ситуацію, мимоволі заходить у глухий кут. Разом з тим відомо, що в повсякденному житті діти одержують не тільки чіткі, конкретні знання, але й не ясні, гіпотетичні. Наприклад дитина знає хто такий моряк, але їй не зрозуміло, чим він займається. Щоб уточнити свої знання, у ході гри вона задає питання й одержавши відповідь, здобуває цілком ясні знання, однак нова інформація викликає нові питання. Так відбувається безперервний хід пізнання. Він відбувається в практичній діяльності й у грі. Гра являє собою особливу форму пізнання навколишньої дійсності. Специфіка ігрових завдань полягає в тому, що в них ціль представлена в уявлюваній формі, що відрізняється від практичної мети не визначеністю очікуваного результату й необов’язковістю його досягнення.

Дуже важливим моментом є встановлення наступності змісту поза ігровим досвідом і грою. Мова йде не про копіювання в грі реальних предметних дій, а про їхнє осмислення й перенос у гру. Більше узагальнена ігрова дія переводить саму гру на якісно нову інтелектуальну основу.

Особливо показове заміщення ігрової дії словом. Мотивом гри стає не дія із предметами, а спілкування дітей один з одним, у якому відбиті взаємодії й взаємини людей. Коли необхідний рівень мислення сформований, дитина в стані замістити собою образ іншої людини? взяти на себе роль і діяти відповідно до її змісту. Тепер розглянемо вплив гри на формування моральних відносин. Виховні можливості гри найбільше повно реалізуються при вмілому педагогічному керівництві, що забезпечує необхідний рівень розвитку ігрової діяльності.

Так поступово в грі йде освоєння дітьми моральних норм, росте відповідальність за виконання дій. Психолог Д. Б. Ельконін виділив 3 стадії цього процесу.

• 1. Дитина зосереджена на пізнанні властивостей й якостей предметів, можливості дії з ними. Задовольнивши свій інтерес до предметів, дитина починає проявляти увагу до дій інших дітей, що грають поруч. На цьому етапі заставляється основа для подальшого розвитку дитячих відносин.
• 2. Інтерес дітей переміщається в сферу взаємин дорослих.
• 3. Педагог, керуючи грою націлює дітей на освоєння моральних норм, службовців основою гуманних людських відносин.
• 4. Предметні дії, навіть найпривабливіші, дитина підкоряє головний ігрової мети, обумовленою ігровою роллю. Центром уваги стає інша людина. Ігрові дії виконуються в ситуації використання їхнього результату на благо інших людей тобто діяльність дошкільників здобуває суспільну спрямованість. Основний шлях збагачення гри моральним змістом лежить через ознайомлення дітей з явищами громадського життя й виховання позитивних відносин до них.

Забезпечити засвоєння норм, що регулюють моральні відносини, одночасно зберегти творчий, самодіяльний характер гри, можливо лише при правильному педагогічному керівництві.

За допомогою ігрових збігів можна активізувати формовані в дітей моральні відносини й поповнити розвиває сюжет, що, численними епізодами. Педагог легко досягає необхідної мети, якщо вступає з дітьми в рольові відносини. Ради, пропозиції, питання, нагадування дорослого повинні адресуватися дитині? виконавцеві певної ролі. Педагог керує грою, активізуючи й удосконалюючи моральний досвід дошкільника. У підсумку самостійне спілкування в грі відбувається на досить високому моральному рівні й характеризується тривалістю, злагодженістю відносин між всіма дітьми.

Щодо емоційного розвиток дітей у грі можна сказати, що гра дошкільника насичена найрізноманітнішими емоціями, подивом, хвилюванням, радістю, захватом і т.д. Це дає можливість використати ігрову діяльність не тільки для розвитку й виховання особистості дитини, але й для профілактики й корекції його психічних станів.

На існуванні особливого, емоційного плану гри звертали увагу багато радянських психологів. Вони підкреслювали, що основний зміст гри полягає в різноманітних переживаннях, значимих для дитини, що в процесі гри відбувається глибокі перетворення первісних, афективних тенденцій і задумів, що зложилися в його життєвому досвіді. Різний характер переживань, що виникають по ходу гри, дозволяє виділити два типи емоційного поводження дітей раннього віку.

В емоційно активних яскраво виражений інтерес до гри в цілому й до дій з одним або декількома предметами. Вони грають у плині тривалого часу. Роблять із іграшками велика кількість дій, багато хто з яких завершуються безпосередніми, яскраво вираженими реакціями: сміхом, подивом, захватом.

В емоційно пасивних дітей гра носить характер швидкого, поверхневого ознайомлення з іграшками. Загальний час їхньої діяльності нетривало. Емоційні прояви вкрай бідні. Не спостерігається яскраво вираженої радості або подиву.

Розвиток емоцій, що виникають у ході дій з персонажами важливо для розвитку гри, і для виховання в нього моральних якостей особистості. Спостереження за грою дає можливість визначити, як складаються відносини з однолітками. Діапазон емоцій, адресованих партнерові по грі, може бути надзвичайно широким: від повної байдужності й ігнорування до зацікавленості й підтримки емоційних контактів, змістовного спілкування, взаємних дій. Емоційні прояви, що виникають у конкретній ігровій ситуації, здатні закріплюватися й узагальнюватися, вихователь повинен так організувати гру, щоб перешкоджати виникненню й розвитку негативних емоцій, прояву неуважності, агресивності.

Особливо варто підкреслити, що рівень емоційної орієнтації дитини на однолітка, характер емоційної чуйності виявляє тісний зв’язок з рівнем розвитку гри. Негативні емоції процвітають найчастіше тоді, коли діти не вміють організувати й розгорнути гру.

Однак більшої ефективності можна досягти при участі самого вихователя в грі. Взявши на себе роль, дорослий побічно управляє грою, виводячи дітей з конфліктної ситуації й попереджаючи їх. Це особливо вдається в тих випадках, якщо вихователь добре знає життєві ситуації й ігрові інтереси дітей і делікатно, ненав’язливо використає свої знання для підтримки позитивного відношення до гри й партнерів.

Резюмуючи вище сказане, можна зробити висновок, що гра має велике значення для всебічного розвитку дитини. Адже гра не тільки приносить задоволення дитині, а й розвиває її фізично, морально, розумово, естетично і т.д. У грі дитина розвивається як особистість, у неї розвиваються психічні процеси, від яких в подальшому буде залежати успішність навчання, відносини з людьми, трудова діяльність та інші сфери життєдіяльності людини. Тож необхідно долучати усіх дітей до гри, щоб сприяти їх всебічному розвитку.