Психологічні особливості учнів молодшого шкільного віку

Щоб правильно й успішно навчати дітей музики, треба знати їхні вікові особливості, зважати на наукові дані про музичний розвиток і формування у людини музичних уявлень.

Необхідність врахування вікових особливостей дітей у процесі їхнього виховання й навчання є провідним принципом вітчизняної педагогіки, яким треба керуватися і в навчанні музики. При цьому врахування вікових особливостей треба органічно поєднувати з вивченням індивідуальних можливостей дітей, їхніх музичних інтересів і нахилів. Тільки за цих умов загальноосвітня школа буде забезпечувати учням необхідний рівень музичної освіти [58, 25].

Дитина народжується на світ з певними фізичними особливостями і з задатками різноманітних здібностей. Розвиток цих задатків залежить від умов життя й діяльності людини, від її виховання. Вирішальне значення у розвитку характерних особливостей особистості відіграє активність дитини, яка виявляється у різних формах діяльності і сприяє пробудженню й розвитку відповідних здібностей [58, 25].

Фізичний розвиток дітей віком від 6 до 9 років характеризується деяким сповільненням росту тіла і більш енергійними процесами внутрішнього розвитку та зміцненням організму. Головну роль у загальному розвитку дітей у цей період відіграє навчання і виховання в школах. У зв’язку з набуванням знань у дітей поступово створюються загальні уявлення, формуються поняття і перші абстракції [58, 26].

В умовах школи, класу і особливо у процесі діяльності музичних колективів (хору, оркестру) у дітей розвивається почуття товаришування і дружби. Такі, в загальних рисах, особливості фізичного і психічного розвитку дітей молодшого шкільного віку.

Молодші школярі, а особливо діти 6−7 років сентизивні до навчання, спираються на близькі та знайомі образи, оскільки такий матеріал легше сприйняти, зрозуміти, усвідомити. Це пояснюється конкретним образним сприйняттям зовнішнього світу, властивим цьому віку, що мислить «формами, кольорами, звуками» (К.Д.Ушинський). Логічна форма мислення хоча і посильна, але ще нетипова для молодших школярів. Підсумок їх інтелектуального розвитку стає найвищий прояв наочно-образного мислення.

Чим молодша дитина, тим сильніше в неї переважають процеси збудження над гальмуванням. Особливості нервової системи дітей молодшого шкільного віку обумовлюють часте переключення уваги, швидке виснаження нервової системи, і, отже, швидке стомлення дитини. Виникаюче «захисне збудження» проявляється в наростанні рухливого неспокою, та у відволіканні під час занять [54, 276].

Рухаючись під музику, діти навчаються повніше сприймати її і тим самим отримувати сильні враження від художніх творів. При цьому розвивається їх уява і поступово формується смак. У молодших школярів, а особливо у 6−7 річних школярів довільність поведінки, уваги, пам’яті, уяви. Вони легше запам’ятовують те, що справляє більш яскраве враження та викликає підвищений емоційний стан. Знайомство дитини з твором яскравого емоційного забарвлення, пробуджує її до співпереживання, до роздумів про прослухане; постійне чекання нею нових вражень призводить до випадковості набуття інформації та її еклектичності [42, 34].

Однак ще у дошкільному віці вже відбувається сформованість основних елементів вольової поведінки, спостерігається тенденція відходу від її імпульсивності: дитини спроможна поставити мету, прийняти рішення, накреслити план дії та виконати його, проявити певне зусилля для подолання перешкоди, оцінити результат своєї дії.

Нового ступеню досягає розвиток самосвідомості: дитина починає усвідомлювати, що вона собою представляє, як ставляться до неї оточуючі, і чим викликано це ставлення. Навичка самооцінки є основне новоутворення в цьому віці, але об'єктивно проаналізувати ситуацію дитина може лише за допомогою дорослого, через порівняння з аналогічними вчинками інших дітей. Часто діти розглядають оцінку дорослим результатів своїх конкретних дій як оцінку власної особистості в цілому.

Вік першокласників, за Ж. Піаже, припадає на перехід від доопераційного мислення до мислення на рівні конкретних операцій. Діти цього віку здатні встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, якщо вони можуть безпосередньо спостерігати за зміною об'єкту. Досягнення рівня конкретних операцій відкриває можливості для учнів 2−4 класів теоретично міркувати про світ, в якому вони живуть, і створює основу для досягнення стадії формальних операцій, яка розпочинається уже в 11−12-річних дітей. Під впливом навчання в мисленні молодшого школяра змінюються співвідношення його образних і понятійних, конкретних і абстрактних компонентів. Ці зміни відбуваються по-різному, залежно від змісту навчання.

Домінуючою функцією в молодшому шкільному віці стає мислення. Здійснюється інтелектуалізація всіх психічних функцій. Формується нове безкорисне ставлення до знань, внутрішній план дій. Переважає наочно-образне мислення. Навчання будується так, що відбувається перехід від наочно-образного до словесно-логічного мислення. У школярів формуються наукові поняття. Розвиток дитячого інтелекту здійснюється за такими напрямами: засвоєння і активне використання мовлення як засобу мислення, поєднання і взаємозбагачення усіх видів мислення, формування понять, уміння мислити логічно. 40, 89].

Пізнавальні інтереси молодших школярів мають свою специфіку, яка полягає в їх екстенсивній формі розвитку та яскравій емоційній забарвленості. Учні беруться за все нове, що трапляється в процесі шкільного навчання, але водночас їх пізнавальні інтереси нестійкі, епізодичні, реактивні та ситуативні. 41; 39].

В.К. Белобородова та І.Л. Вахнянська стверджують, що учні молодших класів можуть емоційно-естетично орієнтуватися у творах мистецтва, усвідомлювати переживання, викликані художнім твором. Але музична свідомість дітей цього віку мало розвинена, сприймання музики розчленоване [44, 27].

Молодший шкільний вік особливо сприйнятливий до музично-естетичного розвитку. Такі типові психологічні особливості дітей як пластичність, чутливість всієї нервової системи, підвищена емоційність, чуттєво-образний характер мислення, наївно-ігрове відношення до оточуючого середовища виступають важливим чинником у формуванні сценічного втілення художніх образів [36, 123].

Глибина сприйняття музичного образу значною мірою залежить від естетичного й музично-асоціативного досвіду дітей. Музичні асоціації, що виникають під впливом позамузичних моментів, наприклад, літературного тексту, живопису — поглиблюють почуття і переживання, що виникли під впливом музики. Тому розуміння емоційно-естетичного змісту художніх творів формується і на матеріалі інших видів мистецтва. Необхідно звертати увагу дітей на відмінність матеріалу, який послужив засобом вираження почуттів (звук, барва, слово) [36, 124].

Фізіологічні особливості дітей цього віку такі, що не дозволяють школярам довго сконцентруватись на одній і тій же самій роботі, довго сидіти нерухливо і мовчки. Встановлено, що діти віком 6−7 років можуть зберігати активне зосередження лише в межах 15−20 хвилин. Дисципліна на уроці учнів, на відміну від свідомості дисципліни школярів більш старшого віку, тримається головним чином на емоційній зацікавленості [58, 26].

Розвиваються розумові здібності дітей, збагачується їх музичне мислення. Діти здібні відмітити не тільки загальний характер музики, але і її настрій, можуть відносити твори до певного жанру: бадьоро, радісно (про марш), ласкаво, трохи сумно (про колискову).

Для появи у дітей усвідомленого відношення до норм громадської поведінки, до соціальних вимог, велике значення мають рухливі та дидактичні ігри, особливо колективні.

Вікові функціональні можливості дітей цього віку потребують особливого змісту і методів навчання, певного режиму та структури навчальних занять. Вони значною мірою визначають інтереси дітей, оскільки в кожному віці інтерес має свою специфіку, будучи тісно пов’язаним з запальними, властивими тільки даному віку, особливостями.

При аналізі отриманих ученими результатів з’ясувалось, що психофізіологічні особливості 6−7-річних дітей суттєво впливають на основні якості їх інтересів. В той же час цілеспрямована педагогічна взаємодія може призвести до якісного перетворення цих якостей, тим самим умови для формування на їх основі стійких, глибоких інтересів.

Інтерес до музики, як і усякий інтерес, розвивається під впливом вікових особливостей психіки дитини, тому музичний інтерес шестирічних учнів-початківців характеризується загальними для цього віку якостями інтересу — наслідуваністю, поверховістю, розкиданістю.

Якщо виховання ведеться цілеспрямовано та систематично, то музичний розвиток людини, як і усякі інші психічні і фізіологічні процеси, йде по висхідній лінії. Так, при постійних тренуваннях слухових відчуттів, музичне сприйняття набуває поступового переходу від невимушених відгуків на музику до естетичного відношення до неї, від неусвідомлено-імпульсивних прагнень співати і рухатись під музику до виразного виконання, від приємних відчуттів, що викликані музичними звуками, до емоційного і свідомого сприйняття музики [42, 42].

Загальні властивості інтересів молодших школярів в повній мірі відносяться до музичного інтересу. В результаті цілеспрямованого педагогічного впливу вони досягають свого нового якісного рівня, проломлюючись у специфіці того виду мистецтва, яким дитина займається, і знаходячи вихід в різноманітних видах діяльності, розумових та емоційних процесах.

Все, що відбувається в результаті педагогічного керівництва, перетворення властивостей музичного інтересу повинно сприяти усвідомленню дітьми музичної інформації, накопиченню емоційних переживань до набуття різноманітних необхідних навичок.