Висновок. 
Економічна ефективність виробництва зерна та шляхи її підвищення

За останні 15 років вже двічі змінюється стратегія розвитку галузі. Якщо в 1995;2000 роках це була орієнтація (частково вимушена) на дрібнотоварне виробництво, пізніше почав відновлюватися курс на формування високотоварного виробництва.

Основними чинниками сучасного стану справ у сільському господарстві та сільській місцевості є наступні:

1. Державна аграрна політика ґрунтується на застарілому стереотипі, на основі якого здійснюється фінансування аграрного виробництва частково ототожнюється із фінансуванням «села» .

Проте, з огляду на трансформаційні процеси, що сталися у галузевому секторі, ці дві функції не можуть поєднуватися. Більше того, вони дисонують між собою, оскільки сучасні технології в АПК спричиняють дедалі зростаюче зменшення «аграрної «складової зайнятості на селі.

Тому необхідно чітко сформулювати бюджетну політику, кардинально розмежувавши програми фінансової підтримки власне агропромислового комплексу та розвитку сільської місцевості із обов’язковою зміною структури та вдосконаленням державного управління у сфері АПК.

• 2. Структура сільської місцевості не адаптована до сучасної структури виробництва сільгосппродукції, а також демографічних тенденцій.
• 3. Соціальна інфраструктура сільської місцевості ефективно функціонуватиме лише за умови проведення адміністративної реформи із перерозподілом коштів та наданням повноважень сільським, селищним та районним громадам колегіально визначати пріоритети в облаштуванні сільської місцевості в межах території проживання.
• 4. Економічне середовище, в якому функціонує агропромисловий комплекс, характеризується незавершеністю ринкових перетворень. Це створює певний дисбаланс між достатньою ринковою економікою загалом у країні та моделлю АПК із неослабним адмініструванням із центру.

З одного боку, державний управлінський персонал посилено впливає на окремі галузі, аби забезпечити продовольчу безпеку. А з іншого, не знає, не сприймає і навіть відверто ігнорує сучасний економічний інструментарій. Отже, короткотермінове «забезпечення», не підкріплене відповідними обсягами фінансування, підмінює собою формування передумов.

• 5. Земельна реформа не досягла свого логічного завершення. Рівноправний розвиток форм власності і форм господарювання не дістав фактичного підтвердження. Колективну і спільну приватну форми власності ліквідовано, приватну власність здебільшого запроваджено у фіктивній формі. Передбачені законодавчі акти щодо проведення земельної реформи не знайшли свого розвитку. Як результат, одне з основних завдань земельної реформиефективне, раціональне, екологобезпечне використання земельного фонду та його охорона практично не реалізовано.
• 6. Державна підтримка прибутковості сільськогосподарського виробництва здебільшого не сприяє підвищенню його ефективності та конкурентоспроможності, а, навпаки, — консервує сучасний стан через відсутність пошуку технологічних, менеджерських, маркетингових шляхів для підвищення прибутковості.

Отже, домінантою бюджетного фінансування має стати стимулювання ефективності.

7. Потенціал сільськогосподарського виробництва, навіть у разі споживання продуктів харчування за науково-обґрунтованими нормами, значно перевищує потреби внутрішнього ринку (особливо враховуючи значне скорочення населення України). Тому, формуючи політику розвитку агропромислового виробництва, необхідно нарощувати конкурентоспроможність вітчизняної продукції на зовнішніх ринках як за ціною, так і за якістю. У зв’язку зі зниженням імпортних тарифів при вступі до СОТ, актуальнішим стає завдання забезпечення конкурентоспроможності сільськогосподарського виробництва і на внутрішньому ринку.

Високої конкурентоспроможності можна досягти, лише впроваджуючи нові енергозберігаючі технології, підвищуючи якість харчової сировини та продовольчих продуктів, селекційного та племінного матеріалу, якнайширше послуговуючись інформаційними технологіями та засадами дорадництва.

8. Структура сільськогосподарського виробництва не відповідає сучасним вимогам. У рільництві порушена система сівозмін, на догоду прибуткам культивуються виснажливі для ґрунту монокультури, нехтуються ґрунтозахисні технології.

Виходячи з цього, програми бюджетної підтримки повинні стимулювати збільшення товарності та гарантування якості продукції.

Тож виробництво зерна має значний потенціал для українських сільськогосподарських виробників. Розглянувши економічну ефективність виробництва зерна на ПП Великохайчанське Овруцького району, я виявив певні недоліки, які намагався усунути, спланувавши економічну ефективність виробництва зерна.

Необхідно підвищити рівень урожайності на підприємстві за рахунок інтенсифікації, а саме застосування новітніх технологій виробництва та сільськогосподарської техніки, підбір сортів і гібридів для підвищення врожайності і якості культур та зниження собівартості їх виробництва, економія виробничих витрат на 1га посіву та всю площу, запровадження прогресивних форм оплати праці залежно від кінцевого результату. Для підвищення конкурентоспроможності продукції потрібно підвищувати її якість шляхом застосування якісного посівного матеріалу, належно доглядаючи за посівами та використовуючи передові технології збирання та зберігання. Підвищення продуктивності праці також дасть змогу більш ефективно використовувати трудові ресурси.