Охорона навколишнього середовища

Охорона навколишнього середовища являє собою форму відносин між суспільством і природою. Вона здійснюється різними засобами: економічними, правовими, науково-технічними, санітарно-гігієнічними, біологічними та іншими.

В загальному випадку проблема охорони навколишнього середовища зводиться до вирішення двох завдань:

¦ організації раціонального природокористування;

¦ забезпечення чистоти природних (екологічних) систем. При здійсненні різних видів економічної діяльності суб'єкти господарювання використовують різноманітні природні ресурси: землю, воду, корисні копалини тощо. Проте ресурси ці обмежені. Обмеженість природних ресурсів була і залишається головною і дуже жорсткою умовою, що накладається на розвиток економіки і відповідно зростання суспільного добробуту.

Наслідком обмеженості природних ресурсів є конкуренція за їх застосування, тобто суперництво між альтернативними цілями використання ресурсів. Адже майже всі ресурси можуть використовуватися для задоволення найрізноманітніших потреб. Наприклад, нафта може служити сировиною для одержання палива, виробництва синтетичних волокон, пластмас, лакофарбових виробів, побутової хімії тощо. І всі ці альтернативні цілі конкурують за використання сирої нафти, обсяги якої, як відомо, обмежені.

Раціональне природокористування означає розробку та здійснення концепції і конкретних заходів щодо раціонального використання і відтворення природних ресурсів, гармонічну взаємодію суспільства і природи, людини і навколишнього природного середовища.

Завдання організації раціонального природокористування вирішується шляхом:

¦ оптимального розподілу ресурсів між різними господарськими цілями;

¦ використання технологій, що зберігають ресурси;

¦ проведення заходів щодо поповнення природних ресурсів.

Іншим, не менш важливим, завданням охорони навколишнього середовища є забезпечення чистоти природних екологічних систем, тобто водного середовища, повітряного басейну, ґрунтових покровів тощо, з тим, щоб забезпечити населення екологічно чистими продуктами харчування, водою, повітрям і, в остаточному підсумку, зберегти високий рівень здоров’я населення та його активного довголіття.

Економічна діяльність у всіх її проявах здійснює забруднення навколишнього середовища. У процесі цієї діяльності забруднюються і стають дефіцитними ресурси повітря, води, територій, що здавалися нескінченними. Нині рівень забруднення досяг загрозливих розмірів, набувши по суті кризового характеру.

Однією з причин забруднення навколишнього середовища є збільшення обсягу відходів та викидів. До них відносять: не використані у виробництві матеріали, що не підлягають подальшій переробці, або продукти, що відслужили свій термін споживання, різні пакувальні матеріали, всілякі відвали та терикони породи тощо.

Величезна кількість відходів є результатом значного збільшення обсягів виробництва. За підрахунками фахівців, за останнє століття світове промислове виробництво збільшилося більш як у 50 разів, причому 4/5 цього приросту припадає на кінець XX століття. Як слушно зазначають американські економісти, збільшення валового національного продукту є одночасно збільшенням «валового національного сміття». Проблема утилізації відходів стала сьогодні проблемою глобального масштабу.

Не менш значною причиною забруднення є широке використання забруднюючих технологій, які для багатьох підприємств є вигіднішими, ніж екологічно чисті, в силу більшої дешевизни виробництва продукції і менших витрат товарообігу.

Для підприємців, що прагнуть мінімізувати свої витрати, здійснювати природоохоронні заходи не вигідно. Так, набагато простіше скинути відходи або викиди, ніж будувати дорогі очисні споруди. Тому стати на захист суспільних інтересів з охорони навколишнього середовища покликана держава.

Завданням держави є розробка на основі наукових досліджень програми заходів у галузі охорони навколишнього середовища і формування достатніх фінансових коштів на екологічні потреби й покриття екологічних витрат. В Україні функції з охорони природи і контролю за дотриманням екологічних нормативів здійснює Міністерство екології, а також Державна екологічна інспекція.

У загальному випадку до екологічних витрат належать:

¦ економічна оцінка негативних наслідків забруднення і порушення компонентів цілісного природного середовища (економічні збитки, шкода);

¦ поточні і капітальні витрати на здійснення природоохоронних заходів;

¦ платежі за викиди забруднюючих речовин і розміщення відходів у навколишньому середовищі;

¦ платежі за використання природних ресурсів;

¦ штрафи за екологічні правопорушення і платежі на відшкодування заподіяних збитків;

¦ система компенсаційних виплат населенню, що мешкає в несприятливих екологічних умовах.

Усі екологічні витрати суспільства можна поділити на такі групи:

¦ залежно від того, ким покриваються витрати, — витрати держави і витрати суб'єктів господарювання;

¦ залежно від характеру здійснених витрат — витрати на запобігання негативного впливу на навколишнє середовище і витрати, викликані таким впливом.

Економічний збиток від забруднення навколишнього середовища — це втрати від впливу забрудненого середовища на здоров’я населення, на майно юридичних і фізичних осіб, на сільськогосподарські угіддя, лісові та водні ресурси. Санкції за заподіяння шкоди пред’являються державними органами охорони навколишнього середовища юридичним і фізичним особам, що заподіяли збиток.

Найважливішим компонентом екологічних витрат підприємств є також платежі за забруднення навколишнього середовища, що стягуються з суб'єктів природокористування у порядку економічної відповідальності.

Метою системи платежів за викиди і розміщення забруднюючих речовин у навколишньому середовищі є відшкодування народногосподарських екологічних втрат, акумулювання коштів і упорядкування джерел фінансування, кредитування і стимулювання природоохоронної діяльності, ефективного використання матеріальних і фінансових ресурсів. В економічному аспекті плата за забруднення, будучи інструментом регулювання природоохоронної діяльності, виконує попереджувальну, стимулюючу і компенсаційну функції. Інакше кажучи, платежі з одного боку мають бути суттєвими для підприємств з позиції мотивації їх природоохоронної діяльності, а з іншого боку мають бути джерелом відшкодування суспільно припустимого економічного збитку, що відповідає нормативному забрудненню навколишнього середовища.

Слід, проте, зазначити, що практика застосування штрафних санкцій до підприємств-забруднювачів має обмежений успіх. Чим більше різноманітних чинників втягується у виробництво, тим ширшим і невизначенішим стає збиток, що завдається навколишньому середовищу. Економічні проблеми забруднення набувають невизначеного характеру, оскільки невідомі ні терміни, ні масштаби дії забруднення.

Набагато ефективнішим є впровадження в економіку прогресивних безвідхідних технологій, удосконалення заходів щодо утилізації відходів, прийняття і дотримання міжнародних норм з охорони навколишнього середовища.

За порушення у сфері охорони природи, незаконне використання природних ресурсів законодавством України передбачена адміністративна (статті 52−92 Кодексу про адміністративні правопорушення) та кримінальна (статті 236−254 Кримінального кодексу) відповідальність.