Паризька мирна конференція 1919 року

ТЕРМІНИ:

Анексія — загарбання території чужої держави Контрибуція — грошова виплата переможеної держави державам-переможницям.

ДАТИ:

Січень 1919 — січень 1920 р. — Паризька мирна конференція 28 червня 1919 р. — підписання Версальського мирного договору між країнами Антанти і Німеччиною.

• 1923 р. — рішення конференції країн Антанти про приєднання Східної Галичини до Польщі
• 1919;1946 рр. — діяльність Ліги Націй ПЕРСОНАЛІ?:

ЛЛОЙД ДЖОРДЖ Девід (1863 — 1945) — прем'єр-міністр Англії у 1916 — 1922 рр., ліберал КЛЕМАНСО Жорж (1841 — 1829) — прем'єр-міністр Франції у 1906.

— 1909, 1916 — 1920 рр., радикал ВІЛЬСОН Томас Будро (1856 — 1924) — 28-й президент США у 1913.

— 1921 рр., демократ.

ПЛАН

• 1. Паризька мирна конференція. Плани держав Антанти.
• 2. Версальський договір та договори з союзницями Німеччини.
• 3. Утворення та діяльність Ліги Націй.
• 4. «Українське питання» на конференції 1923 року.
• 1. Підсумки Першої світової війни, що закінчилася підписанням 11 листопада 1918 р. Комп'єнського перемир’я, підбито на Паризькій мирній конференції (січень 1919 — січень 1920). її метою були розробка і укладення мирних договорів між державами Антанти, які перемогли у війні, і державами Четверного союзу, які розпочали і програли її. Основні питання конференції вирішувалися «радою трьох»: прем'єр-міністром Великобританії Д. Ллойд-Джорджем, президентом США В. Вільсоном, прем'єр-міністром Франції Ж. Клемансо, що не задовольняло інші країни, які брали участь у війні на боці Антанти.

Мета Франції - економічно послабити свого давнього суперника — Німеччину, встановити кордон по р. Рейн, заволодіти економічно розвинутими землями Німеччини (лівий берег Рейну, Саарський кам’яновугільний басейн).

Великобританія, керуючися гаслом: «У Англії немає постійних союзників, є постійні інтереси», прагнула зберегти сильну Німеччину як противагу Франції на континенті, відібрати німецькі колонії.

США, що перетворилися за роки війни на кредитора Європи, в документі, який отримав назву «14 пунктів» президента В. Вільсона" (опублікований 8 січня 1918 р.), відстоювали право європейських націй на самовизначення і утворення у Східній Європі самостійних держав, що змогли б стати противагою Німеччині, Британії та Франції.

2. Після довгих дебатів, 28 червня 1919 р., було укладено Версальський мирний договір країн Антанти і Німеччини. За ним Німеччина втратила 1/7 частину території, 1/12 частину населення, позбавлялася всіх колоній. Армія, створена на принципі загального військового обов’язку, мала стати професійною з чисельністю не більше 100 тис. чол. (у тому числі 4 тис. офіцерів). Німеччині було заборонено мати авіацію, важку артилерію тощо. Вона повинна була за 42 роки виплатити репарацій на астрономічну суму 256 млрд золотих марок.

Територіальні втрати Німеччини:

• * Ельзас і Лотарингія поверталися Франції;
• * «польський коридор» (частина Верхньої Сілезії, Померанії і Східної Пруссії) відходив до Польщі, яка отримала вихід до Балтики;
• * Гданськ ставав «вільним містом» під захистом Ліги Націй;
• * частина Шлезвіг-Гольштейну за плебісцитом (голосуванням) відходила до Данії, а округи Ейпен і Мальмеді - до Бельгії;
• * округ Мемель з центром у Клайпеді переходив у відання держав-переможниць (у 1923 р. приєднаний до Литви).

Саарський вугільний басейн залишався у Німеччині, але на 15 років він переходив під управління Ліги Націй, після чого мав відбутися плебісцит; шахти експлуатувалися Францією. Увесь лівий берег Рейну, і 50 км правого демілітаризовувалися і скуповувалися військами Антанти на 15 років.

• 10 вересня 1919 р. підписано Сен-Жерменський договір з Австрією. Південний Тіроль, Юлійська Крайна, Істрія, крім міста Фіуме (Рієка), що ставало вільним містом, відходили до Італії. Богемія, Моравія і Сілезія відходили до Чехословаччини; Боснія і Герцеговина, Далмація, Крайна, Словенія — до КСХС; Буковина — до Румунії; Східну Галичину окупувала Польща. Австрії заборонявся аншлюс (возз'єднання) з Німеччиною.
• 27 листопада 1919 р. підписано Нейський договір з Болгарією. Вона втратила вихід до Егейського моряЗахідну Фракію, що відійшла до Греції; частина Македонії переходила до КСХС; Південна Добруджа залишалася у складі Румунії. Репарації становили 2,25 млрд золотих франків, які країна повинна була виплатити протягом 37 років.
• 4 червня 1920 р. з Угорщиною було підписано Тріанонський договір, за яким її населення зменшувалося у 2,5 раза, а територія — у 3 рази. Вона втратила Трансільванію і частину Банату, що відійшли до Румунії. До КСХС відходили Воєводина і Хорватія, до Чехословаччини — Закарпаття.
• 10 серпня 1920 р. за Севрським договором з Туреччиною Османська імперія була поділена між Британією (отримала мандат на Палестину, Трансіорданію, Ірак, протекторат над Єгиптом) і Францією (мандат на Сирію і Ліван, протекторат над Марокко і Тунісом). Мармурове море було відкрито для всіх кораблів. У зв’язку з революційними подіями в Туреччині - ліквідацією султанату і проголошенням президентом республіки Мустафи Кемаля — Севрський договір у силу не вступив, а в липні 1923 р. укладено Лозаннський мирний договір, за яким Туреччина зберегла свою державність і домоглася визнання незалежності з боку країн Антанти.
• 3. За ініціативи СІЛА була утворена Ліга Націй (1919
• — 1946), метою якої були розвиток співробітництва між державами і досягнення миру і безпеки між народами. Ініціатор її створення — президент В. Вільсон. Спочатку членами Ліги стали 44 країни, потім їх кількість зросла до 52. Однак після ознайомлення з її статутом конгрес СІЛА відмовився від вступу своєї країни до цієї організації.

Основні органи Ліги: Асамблея представників членів організації, Рада Ліги, постійний секретаріат на чолі з генеральним секретарем. Місце перебування організації.

Женева. Ліга Націй намагалася перешкодити розв’язанню військових конфліктів, однак реально не зуміла прийняти жодного дієвого рішення з метою зупинити агресора, оскільки система прийняття рішень була дуже складною, механізму їх впровадження не було, документи мали переважно декларативний характер.

4. Об'єднана делегація Західноукраїнської Народної «Республіки і Української Народної Республіки прибула на конференцію у січні 1919 р., однак представники кожної з держав діяли самостійно і неузгоджено. Делегація ЗУНР вимагала зупинення наступу Польщі на Східну Галичину. У липні 1919 р. представники Антанти визнали право Польщі на окупацію Східної Галичини. А 14 березня 1923 р. конференція послів Антанти, виходячи з результатів Ризького мирного договору Радянської Росії, УСРР і Польщі, ухвалила рішення про приєднання Східної Галичини до Польщі на умовах забезпечення автономії для українців (останнє виконано не було). Таким чином, на 1923 рік українські землі були поділені між Польщею (Східна Галичина, Західна Волинь, Закерзоння), Чехословаччиною (Закарпаття), Румунією (Північна Буковина, Хотинщина, Південна Бес-сарабія). Правоі Лівобережна Україна під назвою УСРР входила до складу СРСР.

Система договорів 1919 — 1920 років була несправедливою у багатьох питаннях: надзвичайно принижено Німеччину, не вирішено багато територіальних проблем (17 млн чоловік опинилися на землях не своїх держав), окремі нації - українці, словаки не утворили своїх держав. Поза системою договорів знаходилася Радянська Росія, яка ще у березні 1918 р. підписала сепаратний Брестський мир з Німеччиною і тому країнами Антанти визнавалася зрадницею союзницьких інтересів. Це не сприяло стабілізації в Європі. Тому договори не стали основою тривалого стабільного миру. Наприкінці 20-х рр. посилився рух за перегляд кордонів у Європі, що стало однією з причин Другої світової війни.