Історія України

Київський інститут Міністерства внутрішніх справ.

Кафедра Українознавства.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА.

З Історії України.

Тема: Україна в другій половині ХVІІ століття.

Київ 1999 р.

Тема: Україна в другій половині ХVІІ століття.

План.

1. Боротьба Українського народу проти іноземних агресорів у другій половині ХVІІ століття. 2. Початок «Руїни». 3. «Вічний світ» 1686 р. між Росією та Польщею. Закріплення територіальної розчленованості українських земель.

1. У 1648 р. Український народ єдиною силою виступив проти польськокатолицького поневолення. Експлуатація панів, шляхти, євреїв-орендаторів був жорстокою. Богдан Хмельницький сказавши: «Причиною, котра спонукала козаків піднятися війною на ляхів було б не ті, що позбавляти їхнього .земної батьківщини, не ті, що обтяжувати їхнього роботами, подібно до немилостивих фараонів, інші ж, що ляхів, змушуючи козаків відступати від благочестивих догматів та приєднуватися до невірного вчення, злим юродством руйнували села і доми нетлінних душ».

Війна подилилась на чотири періоди.: перший період війни (1648−1649) знаменувався перемогами под Жовтими Водами й Корсунем; битвою под Пилявцями; облогою Львова й Зборівським договором. Інший період війни (1650−1653) попри кровопролитну боротьбу повсталих й поляків, жодній з сторін успіху не приніс.

Тритій період війни (1654−1655) визначився допомогою Росії Україні в боротьбі із Польщею.

Четвертий період війни (1656−1657) це укладання союзу між Україною й Семиградським князівством, а також спільні дії козацтва й шведською армії проти Польщі.

Внаслідок визвольної війни 1648−1657 рр. Українська держава увійшла у склад Московської на правах автономії. Основою державної територї був Наддніпрянщина від Случі до Дністра на заході, до кордонів Росії на сході, тобто Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства, частина Волинського та Білої Русі.

Після смерти Б. Хмельницького козацька старшина обрала гетьманом генерального писаря Запорозького Війська Івана Виговського, він був найближчим соратником Б.Хмельницького. Намагаючись протистояти впливу Москви, Виговський уклав союз з Швецію та Кримом, розпочав переговори із Польщею, що викликало невдоволення старшини. Він розірвав союз із Москвою й сповістив про це європейські країни. Під Гадячем у вересні 1658 р. він уклав договір з Польщею, за яким Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства входили у склад Речі Посполитої як окрема держава под назвою Велике князівство Руське зі своїм гетьманом.

Народ договору не підтримав, побоюючись Повернення польських порядків. Не прийняли його і запорізькі козаки із І. Серком. Договір привів до конфлікту із Росією, внаслідок якого російська армія на чолі із князем Трубецьким в червні 1659 р. зазнала ніщивної поразки под Конотопом, втративши до 40 тис. Убитими проти 10 тис. Виговського. Проте гетьман не міг скористатися своєю перемогою — адже в Україні перебували моськовськи застави, нерозважливий напад запорожців на чолі із І.Сірком на Крім змусив союзників Виговського — татар — повернутись додому. Загони Богуна та кошового Сірка із допомогою російських військ розбили зажени Виговського. Він відмовився від гетьманства й подався до Польщі.

У 1663−1687 рр. Україна розпалася на дві окремі частини Правобережну й Лівобережну Україну. На Правобережжі гетьманом ставши П. Тетеря, на Лівобережжі Я. Сомка. Тоді ж на Правобережній Україні розпочався антифеодальний рух на чолі із І. Поповичем, який й привів до краху П. Тетері. Тоді ж гетьманом було б обрано черкаського полковника Петра Дорошенка. Він здійснив військову реформу, мав на меті об'єднати усі укра-їнські землі. Дорошенко прийняв протекторат Туреччини, Яка в 1672 р. оголосила війну Польщі та за Бучацькою угодою отримала поділля; под власністю Дорошенка залишилася Наддніпрянщина. У 1672 р. із 12-тисячним загоном він був змушений допомагати турецькій армії, Яка вибивала поляків з Поділля, щоб перетворити його на турецьку провінцію. Через деякий годину турецькі війська, захопивши Поділля та обложивши Львів, змусили Польщу підписати Бучацький світ (1672), за яким Брацлавщина й Південна Київщина переходили под контроль козацтва. Поява турків в Україні остаточно відвернула народ від Дорошенка, який зрікся 1676 р. булави на користь лівобережного гетьмани Івана Самойловича (1672−1687).

У боротьбі проти турків й татар велике значення малі суходільні та морські походи на Крім й турецькі фортеці. У 60-х роках ХVII ст. таки походи очолювали Іван Сірко та Іван Ріг. Основні напрями цих походів пролягли на Перекоп, Кафу, Бахчисарай, Акерман, Кизикермен, Тагин та інші фортеці. Сірко разом з Запорозькою Січчю не прийняв присяги цареві в 1654 р. Постійно організовував походи проти турків й татар. Навесні 1660 р. Сірко на чолі загону козаків завдав удару Очакова. У 1663 р. Сірко разом з командиром російського гарнізону на Запоріжжі Р. Косаговим здійснив два походи на перекопські укріплення й позбавити її татарам можливості об'єднатися із поляками. Успішним був похід Сірка та кошового Рогу проти татар 1667 р. У 1677−1678 рр. Українські козаки на чолі із І. Самойлевічем разом з московськими військом обороняли Чигирин від Турків под годину російськотурецької війни (1677−1681) за правобережні землі України. У 90-х роках козаки планували здобути турецьку фортецю Азов. Відволікаючий удар завдався в пониззі Дніпра. Було здобуто 4 ворожі фортеці, що відкривало водний шлях до Чорного моря. 19 июля 1696 р. под годину іншого походу Азов було б здобуто. Водночас активізувалися суходільні та морські походи запорозьких козаків на Крім, що сприяло бойовим діям под Азовом. Унаслідок азоводніпровських походів південні рубежі України та Росії стали безпечними.

У другій половині XVII ст. народ України, як й раніше, боровся проти агресії Туреччини, Польщі та Кримського ханства. На при кінці XVII ст. укра-їнські землі було б поділено між Росією, Польщею й Туреччиною. Автономія Лівобережної України регулярно обмежувалася. Політика козацької старшини та української шляхти, як й боротьба між гетьманами за уладові, лише руйнувала державний лад України.

2. як писалося раніше внаслідок визвольної війни 1648−1657 рр. Українська держава увійшла у склад Московської на правах автономії. Основою державної територї був Наддніпрянщина від Случі до Дністра на заході, до кордонів Росії на сході, тобто Київське, Брацлавське, Чернігівське воєводства, частина Волинського та Білої Русі. Галичина і частина Волині линились у поляків. На підлеглих козакам землях, площею майже 150 тис. км2, мешкало 1,2−1,5 млн населення.

Після смерти Б. Хмельницького козацька старшина обрала гетьманом генерального писаря Запорозького Війська Івана Виговського. Про його правління нам уже звісно (див. п 1). Виговський відмовився від гетьманства й гетьманом обрали Юрія Хмельницького (1659−1663). Він підписав з царським урядом нові Переяславські з статтею 1659 р., що доповнювали та істотно обмежували Березневі з статтею 1654 р. Старшині заборонялось обирати гетьмани на старшинських радах, гетьману — підгримувати відносини із іншими державами. Московські воєводи, крим Києва, з’явились й в деяких інших містах. Це допомогло Москві укріпитися в Україні.

У 1660 р. Ю. Хмельницький уклав з Польщею Слабодищенський трактат, за яким Україна визнавала уладові Польщі, що викликало протест із боці лівобережних полків й змусило Ю. Хмельницького на початку 1664 р. зректися гетьманства. Розірвана на окремі територї соціальними конфліктами, Україна розпалася на дві окремі частини. Народ назвавши цей годину «руїною» (1663−1687) 3. На Правобережжі України гетьманом ставши П. Тетеря (1663−1665), який здобув грунтовну освіту й обіймала низку важливих посад ще за Б. Хмельницького. Алі в основному він провівши про польську політику. Разом з поляками захопив Лівобережжя, агітуючи польського короля Яна Казимира продовжити наступ аж до Москви. А коли наступ провалився, Тетеря повернувшись на Правобережжя, зайнявся придушенням антипольських заколотів. Це ще понад обурило народ. Втративши підтримку населення, Тетеря втік до Польщі.

На Лівобережжі в тих часи гетьманом був Я. Сомка (обраний ще 1662 р. за гетьманування Ю. Хмельницького). Царський уряд звинуватив його в серпатизмі та за судовим вироком стратив у вересні 1663 р. На червні того ж року представники Росії домоглися обрання гетьманом Лівобережної України кошового Запорозької Січі Івана Брюховецького. У 1665 р. він підписав Моськовськи з статтею, за якими в Україні значно обмежувалися права українського народу, а його землі оголошувалися володінням російських царів. Усі це спричинило хвилю повстань. І І. Брюховецького було б убито. Тоді ж на Правобережній Україні розпочався антифеодальний рух на чолі із І. Поповичем, який й привів до краху П. Тетері. Тоді ж гетьманом було б обрано черкаського полковника Петра Дорошенка. Він організував похід на Лівобережжя, де 8 червня 1668 р. (после вбивства повстанцями І. Брюховецького) його проголосили гетьманом усієї України. У тієї годину почався наступ поляків на Правобережжя, що змусило Дорошенко повернутися туди, залишивши на Лівобережжі наказ ним гетьманом чернігівського полковника Демка Многогрішного. Незалежна поведінка гетьмани збурила проти нього старшину. Многогрішного несподівано ув’язнили й відвезли до Москви. Після допитів гетьмани заслали до Сибіру, де він й помер. За таких умів Дорошенко ледве міг управляти навіть Правобережною Україною. Для подальшої боротьби сил не вистачало, й він уклав союз з турецьким султаном. Поява турків в Україні остаточно відвернула народ від Дорошенка, який зрікся 1676 р. булави на користь лівобережного гетьмани Івана Самойловича (1672−1687) Замість Дорошенко турки висунули на гетьмани Ю. Хмельницького (1677−1681). І ця його спроба гетьманства закінчилась невдало. Ставши знову гетьманом, він то й не зміг позбутися турецької опіки, що і призвело до втрати його прибічників, а потім й до смерти від турецьких рук у Кам’янці (1681) Відтоді Правобережна Україна втратила політичну і економічну самостійність.

Сусідні держави поділили між собою Правобережжя. У 1681 р. Росія і Туреччина уклали в Бахчисараї мирний договір, за яким зобов’язалися не заселяти землі між Дніпром й Південним Бугом.

У 1677 р. турецька армія підійшла до Чигирина та обклала його. Протягом чотирьох тижнів оборонялися захисники міста. Козацькі полки і російські війська розгромили турків й татар поблизу Бужина, й Чигирин було б врятовано. Нова спроба турецької армії овладіти містом у червні 1678 р. теж закінчилася її розгромом біля Стрельнікової міські, повз якої пролягла дорога на Чигирин, що ним наприкінці июля турки усе ж таки оволоділи. У серпні поблизу Бужина відбулася семиденна жорстока битва, после якої турецька армія відступила. Це стало переломним етапом у війні, Яка завершилася Бахчисарайським перемир’ям на 20 років між Росією, Туреччиною й Кримським ханством. Останні визнали умови Адрусівського договору 1667 р. між Росією та Польщею.

Згідно із умовами «Трактату про вічний світ» між Росією й Польщею (1686) царський уряд розірвав мирні відносини із Туреччиною й приєднався до антитурецької «Священної ліги» (Австрія, Венеція, Польша), що ц привело до початку боротьби за Визволення Північнього Причорномор’я та Приазов’я, до кримських походів 1695—1696 рр. Російсько-українських військ.

Література:

1."Історія України" В. Ю. Король, видавничий центр «Академія» 1999 р. 2. ."Історія України" О. Субтельний, Київ 1993 р.