Теоретичні основи безпеки життєдіяльності

Нормування радіаційної безпеки Метою нормування іонізуючих випромінювань є охорона здоров’я людей, забезпечення безпечної експлуатації джерел іонізуючого випромінювання, охорона навколишнього середовища.

В Україні нормування іонізуючих випромінювань здійснюється на основі Закону України «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань» від 14 січня 1998 року за № 15/98-ВР. Цей Закон регулює правовідносини між державою в особі її відповідних органів виконавчої влади та юридичними і фізичними особами, що виникають у зв’язку з практичною діяльністю, пов’язаною з іонізуючими випромінюваннями.

Крім зазначеного закону, в нашій країні діють «Норми радіаційної безпеки України» (НРБУ-97). Головними принципами, що покладені в основу радіаційного нормування є:

• — принцип виправданості - будь-яка діяльність, що супроводжується опроміненням людей, не повинна здійснюватися, якщо вона не дає більшої користі опроміненим особам або суспільству в цілому порівняно з шкодою, якої вона завдає;
• — принцип неперевищення дози опромінення від усіх видів діяльності не повинні перевищувати встановлені норми;
• — принцип оптимізації - індивідуальні дози опромінення та кількість опромінених осіб повинні бути настільки малими, наскільки це можливо з урахуванням економічних та соціальних чинників.

Нормами радіаційної безпеки визначені три категорії людей, що зазнають дії іонізуючого опромінення.

Категорія «А» особи, що постійно або тимчасово працюють з джерелами іонізуючих випромінювань.

Категорія «Б» особи, що безпосередньо не працюють з джерелами іонізуючих випромінювань, але можуть отримати додаткове опромінення.

Категорія «В» все населення, діяльність якого ніяк не пов’язана в використанням джерел іонізуючих випромінювань.

Основна дозова межа індивідуального опромінення населення не повинна перевищувати 1 мЗв (мілізіверта) ефективної дози опромінення за рік, що відповідає 0,1 БЕР у системі СГС.

Основна дозова межа індивідуального опромінення персоналу об'єктів, на яких здійснюється практична діяльність, пов’язана з іонізуючими випромінюваннями, не повинна перевищувати 20 мЗв ефективної дози опромінення на рік, при цьому допускається її збільшення до 50 мЗв за умови, що середньорічна доза опромінення протягом п’яти років підряд не перевищує 20 мЗв.

В умовах надзвичайних ситуацій, пов’язаних з радіоактивними речовинами та при ліквідації наслідків таких НС, перевищення доз опромінення людей, встановлених Законом України «Про захист людини від впливу іонізуючих випромінювань», допускається лише за згодою людей, залучених до ліквідації наслідків у випадках, якщо не можна вжити заходів, які виключають їх перевищення і можуть бути виправдані лише порятунком людей та попередженням подальшого небезпечного розвитку аварії і запобіганням опромінення ще більшої кількості людей. При цьому необхідно враховувати, що дози опромінення не повинні викликати променевої хвороби.

Безпечна однократна доза опромінення в надзвичайних ситуаціях становить 50 Р (~ 0,5 Зв). Однократна доза опромінення це доза, отримана за будь-який час протягом чотирьох діб, при цьому відлік діб починається з отримання першої дози опромінення.

Безпечна доза систематичного опромінення становить 100 Р (~ 1 Зв) за тридцять діб 4.

Існують наступні основні способи захисту від іонізуючого випромінювання:

• — захист часом;
• — захист відстанню;
• — захист кількістю;
• — технічний захист;
• — психологічний захист;
• — хімічний захист.

Захист часом. Доза зовнішнього опромінення визначається рівнянням:

де tn — час початку опромінення; tk — час закінчення опромінення; Рt — потужність дози іонізуючого випромінювання у момент t.

За відомими початковими даними визначається допустима тривалість чи час початку опромінення, розраховується режим роботи, що забезпечує безпечні дози.

Захист відстанню. Для точкового ізотропного джерела іонізуючого випромінювання густина потоку випромінювання і потужність дози зменшується пропорційно квадрату відстані, а також послаблюється за рахунок взаємодії з елементарними частками середовища.

Захист кількістю полягає в тому, щоб кількість джерел іонізуючого випромінювання та їх потужність забезпечували не перевищений вплив, ніж установлена лозова межа.

Технічний захист включає: герметизацію іонізуючого випромінювання; екранування іонізуючого випромінювання і робочих місць; застосування роботів, маніпуляторів; засобів колективного й індивідуального захисту; дезактивацію устаткування, приміщень, робочих місць, одягу, взуття, території; знищення і поховання радіоактивних відходів.

При проектуванні захисту від зовнішнього радіаційного випромінювання необхідно забезпечити такі значення потужності еквівалентної дози, при яких не будуть перевищені значення половини гранично допустимих доз і річних граничних доз для категорії А і Б відповідно. Оскільки енергія радіаційного випромінювання послаблюється в процесі взаємодії з речовиною, необхідний склад, кількість захисних шарів, їх товщина і форма захисту визначаються залежно від виду випромінювання, його енергетичного спектра і необхідного коефіцієнта послаблення.

Психологічний захист передбачає фарбування робочих приміщень у відповідний певний колір, встановлення попереджувальних знаків радіаційної небезпеки, влаштування високого порога перед кімнатою (приміщенням), у якій стоїть активний випромінювач.

Хімічний захист це введення в організм людини перед опроміненням деяких хімічних сполук (радіопротекторів), які послабляють біологічну дію радіаційного випромінювання і сприяють прискоренню виведення радіаційних речовин, що проникають усередину організму 2.