Шляхи виховання у підлітків культури спілкування

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Педагогічний коледж Львівського національного університету імені Івана Франка Курсова робота з педагогіки Шляхи виховання у підлітків культури спілкування Львів — 2012.

ЗМІСТ ВСТУП РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ СПІЛКУВАННЯ В ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ.

1.1 Анатомо-фізіологічні особливості дітей підліткового віку.

1.2 Роль спілкування в розвитку особистості підлітка.

1.3 Культура спілкування як основа взаємодії між людьми.

1.4 Особливості та методи виховання культури спілкування у підлітків ВИСНОВКИ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДОДАТКИ ВСТУП На нинішньому етапі життя нашого суспільства саме підлітки виявились в найбільш складному становищі. Жодна інша вікова група зростаючих людей не відчула на собі всієї ваги і жаху змін, що відбулись у суспільстві. На думку педагогів і психологів, підлітковий вік традиційно «провальний» щодо навчальної діяльності, виявився у ще більш страшному «провалі» стосовно найбільш значущого для зростаючої людини «місця» — культури спілкування.

Проблема вивчення культури спілкування в підлітковому віці обумовлена рядом важливих обставин. Перш за все, вона визначається особливостями самого підліткового віку, який описується психологами як найскладніший етап розвитку організму та психіки дитини.

Саме в спілкуванні підлітки усвідомлюють досвід взаємодії з людьми, усвідомлюють себе через порівняння з іншими, розвиваються інтелектуально, в результаті взаємного збагачення інформацією формують етико-естетичні погляди і уявлення.

Культура спілкування включає до себе невербальні фактори, суттєві при передачі інформації. Відомо, що як одна з умов ефективної комунікації виступає обов’язкове врахування особливостей партнера по спілкуванню. У Давньому Римі та Давній Греції культура мовлення дуже довго була об'єктом уваги, вона поширювалась головним чином на монологічні висловлювання. Саме поняття культури мовного спілкування дозволяє побачити засоби оптимізації комунікації тому, що включає також й знання співрозмовниками мовних стратегій чи стратегій спілкування.

Проблема культури спілкування відображена у численних філософських, психолого-педагогічних дослідженнях, в яких наголошується на винятковій її важливості у процесі виховання.

Увагу зазначеній проблемі приділяли вітчизняні педагогічні діячі Б.Д. Грінченко, О. В. Духнович, А. С. Макаренко, П. С. Могила, І.І. Огієнко, Феофан Прокопович, В. О. Сухомлинський, К. Д. Ушинський та інші.

Проблема формування культури спілкування особистості знайшла своє відображення у працях вітчизняних (Т.Ф. Алєксєєнко, І.А. Ільяєва, Т. М. Левашова, М.І. Скрипник, Л. В. Соколов, І.В. Страхов, М. О. Чернишова, В.Є. Штифурак) та зарубіжних (А. Адлер, Б. Басс, Л. Картер, Д. Коуен, Г. Олпорт, Г. Саллівен, Г. Триендис, К. Хорні, У. Шутц) вчених.

Окрім цього проблема спілкування пов’язана з працями А.Н. Леонтьєва, який вважав, що спілкування — певний бік діяльності, бо воно існує у кожній діяльності в якості її елементу; В. К. Соковкина який аналізує людське спілкування як взаєморозуміння, як комунікацію, як діяльність, як відносини та як взаємовплив. Однак у сучасних психолого-педагогічних дослідженнях ще недостатньо розкрито сутність, зміст, способи реалізації культури спілкування старшокласників.

Необхідність обґрунтування важливості виховання культури спілкування в підлітковому віці, обумовила обрання теми «Шляхи виховання у підлітків культури спілкування».

Мета: дослідити шляхи виховання культури спілкування в підлітковому віці.

Завдання :

— проаналізувати анатомо-фізіологічні особливості дітей підліткового віку;

— описати роль спілкування у розвитку підлітків;

— висвітлити сутність культури спілкування як основи взаємодії між людьми;

— розкрити методи виховання культури спілкування.

Об'єктом дослідження є культура спілкування підлітків.

Предмет дослідження — прийоми, методи формування культури спілкування у підлітковому віці.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ СПІЛКУВАННЯ В ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ.

1.1 Анатомо-фізіологічні особливості дітей підліткового віку Підлітковий вік охоплює період розвитку дитини від 11 до 15 років. Він є органічним продовженням молодшого шкільного віку і водночас відрізняється від нього. Його називають перехідним, тому що відбувається перехід від дитинства до юності в фізичному, психічному і соціальному аспектах.

Підлітковий вік — період складних анатомо-фізіологічних змін в організмі людини. Фізичний розвиток підлітків характеризується великою інтенсивністю, нерівномірністю та ускладненнями, пов’язаними зі статевим дозріванням. У ньому виділяють три стадії: стадію, що передує статевому дозріванню, стадію статевого дозрівання і стадію статевої зрілості.

На першій стадії розвитку активізується діяльність щитовидної залози та гіпофізу. Це сприяє посиленню процесів обміну в організмі, а також збудженню нервової системи, яка стає чутливішою до подразнень, особливо до тих, що виникають у самому організмі. Кожне хвилювання різко відображається на роботі серця та серцево-судинної системи, у розвитку яких спостерігаються диспропорції. Мускулатура серця і його об'єм збільшуються вдвічі, а діаметр судин залишається малим. Маса тіла збільшується на цей час у 1,5 рази. Отже, серце через порівняно вузькі судини не може постачати потрібну кількість крові до різних ділянок організму, зокрема до мозку. Нервовий апарат, що регулює серцеву діяльність підлітків, не завжди справляється зі своєю функцією, ця недостатність викликає порушення серцевої діяльності (неправильний ритм, блідість, посиніння губ тощо). Недостатній розвиток кровоносної та м’язової систем сприяє тому, що дитина швидко втомлюється, не може переносити надмірних фізичних навантажень. Тому при їх дозуванні необхідно враховувати особливості фізичного розвитку підлітка.

Скелетна система міцнішає, проте вона ще не така, як у дорослих. Окостеніння хребта, грудної клітки, таза ще не закінчилося, тому за несприятливих умов можливі їх викривлення. Неправильна поза під час сидіння за партою або за столом призводить до порушення дихання й кровообігу, зокрема нормального припливу крові до мозку. А це може позначатися на розумовій діяльності, працездатності підлітка.

Організм його потребує багато кисню, проте легені розвинені ще недостатньо. Тому дихає він частіше, але неглибоко. Важливо привчати його правильно дихати, керувати своїм дихальним апаратом.

Головний мозок підлітків за вагою наближається до ваги мозку дорослої людини. Розвиваються специфічно людські ділянки мозку (лобні, частково скроневі й тім'яні), відбувається внутріклітинне вдосконалення кори головного мозку, збагачуються асоціаційні зв’язки між різними його ділянками. Досконалішими стають гальмівні процеси, розвивається друга сигнальна система, посилено формуються нові динамічні стереотипи, які стають основою навичок, звичок, рис характеру. Інтенсивний розвиток вищої нервової діяльності виявляється в розумовій активності дітей, у зростанні контрольної діяльності кори великих півкуль стосовно підкіркових процесів. Але у вищій нервовій діяльності спостерігаються і деякі суперечності, що проявляються у поведінці підлітків, підвищеній збуджуваності, нестійкості настрою. Іноді помічається метушливість, крикливість, нестриманість, безконтрольність дій.

В останні десятиліття XX ст. фізичний розвиток підлітків помітно прискорився. Це явище називають акселерацією (лат. acceleration — прискорення). Вона виявляється в тому, що характерні для підліткового віку анатомо-фізіологічні зміни в організмі виникають раніше, ніж у попередніх десятиліттях. Дослідники вважають, що акселерацію треба розуміти не лише як прискорення росту й статевого дозрівання, а як зміну темпу розвитку організму, що позначається і на темпі психічного розвитку. Існують різні гіпотези щодо виникнення явища акселерації:

1. Геліогенна теорія: вплив сонячного випромінювання на дітей, які останнім часом стали більше перебувати на сонці, завдяки чому стимулюється їхній розвиток.

2. Теорія гетерозії: вплив на розвиток дитини міжнаціональних шлюбів, що призводить до значних змін, і як наслідок — акселерація.

3. Теорія урбанізації: розвиток міст і переселення до них сільського населення, що призводить до прискорення статевого розвитку, інтелектуалізації, а це в свою чергу прискорює ріст і визрівання організму.

4. Нітрітивна теорія: акселерацію вважає результатом поліпшення і вітамінізації харчування.

5. Теорія опромінювання: поширення рентгенівських пристроїв, використання атомної енергетики, випробування ядерної зброї на полігонах створюють фони випромінювання, але в таких дозах, які стимулюють поділ клітин.

Протилежний до акселерації — процес ретардації (лат. retardatio —затримка) — значного відставання розвитку дитини від середніх фізичних і психофізіологічних показників. Він може бути наслідком пияцтва, алкоголізму батьків, народження дітей в більш пізньому віці, спадкової хвороби батьків або одного з цих факторів. Такі діти відстають не тільки фізіологічно, а й інтелектуально.

Підлітковий вік характеризується значним розвитком психіки, пізнавальних процесів. Навчання залишається основним видом діяльності, проте зазнає значних змін в організації, змісті. Воно характеризується довільністю, зростанням активності й самостійності, зміною пізнавальних і соціальних мотивів навчання.

Удосконалюється сприйняття, стаючи більш плановим, різнобічним, але не досягає ще повного розвитку. На нього впливає не лише характер об'єкта, що сприймається, але й емоційний стан підлітка.

Мотивація навчання. Поглиблюючись і диференціюючись, пізнавальні інтереси підлітків стають виразнішими, стійкішими і змістовнішими. Навчальний процес ставить підвищені вимоги до уваги підлітків, здатності зосереджуватись на змісті навчальної діяльності й відволікатись від сторонніх показників. Навчання вимагає як мимовільної, так і довільної уваги, сприяє зростанню обсягу уваги, вдосконаленню уміння розподіляти і переключати її. Для підлітків характерним є прагнення виховувати в собі здатність бути уважними, елементи самоконтролю й саморегуляції.

Підлітки прагнуть до логічного осмислення матеріалу, застосовуючи при цьому порівняння, зіставлення, узагальнення, класифікацію тощо. Цей вік характеризується згідно Піаже тим, що у підлітка дозріває можливість абстрагувати мисленнєвими операціями, від об'єктів над якими ці операції здійснюються [18, с. 27].

Пам’ять набуває більшої логічності, довільності й керованості. Підлітки використовують різноманітні засоби запам’ятовування: логічну обробку матеріалу, виділення опорних пунктів, складання плану, конспектування.

Розширюються і поглиблюються пізнавальні інтереси учнів, більш вибірковим стає інтерес до навчальних предметів.

Основним у мовному розвитку підлітків є вдосконалення уміння користуватись мовою як засобом спілкування. У здатності користуватися словом, зовнішнім мовленням підлітки вбачають свою інтелектуальну силу, ознаку свого авторитету в колективі. У зв’язку з цим посилюється інтерес до оволодівання засобами виразної мови, до алегорій, крилатих слів і метафор. Підлітки розуміють гумор, мовні засоби його вираження. Користуючись внутрішнім мовленням, вони шукають адекватні способи передачі своїх думок.

У цьому віці зростає значення праці в житті, розширюється участь дітей у продуктивній трудовій діяльності в школі і поза нею. Це відповідає їх фізичним можливостям і потребам. Підлітки здатні до тривалої систематичної праці, усвідомлюють її суспільне значення, прагнуть до її результативності, їх приваблює праця, в якій можуть виявляти певну ініціативу і творчість.

Ігрова діяльність зберігає своє значення, але набуває якісно іншого характеру за змістом і способами здійснення. Виділяють такі її види: творчі ігри (драматизація, імпровізація і фантазування при відтворенні історичних подій, сучасних ситуацій); спортивні ігри (футбол, хокей, волейбол та ін.); інтелектуальні (шахи, шашки, розв’язування різних мисленнєвих завдань); комп’ютерні, військові ігри тощо. Особливо захоплюють підлітків колективні ігри. Успіхи і помилки їх стають предметом жвавих обговорень, критичних зауважень. В іграх підлітки проявляють підвищену емоційність, збуджуваність.

Формування особистості. Підлітковий вік — період переходу від дитинства до дорослості, інтенсивного становлення почуттів і волі, спрямованості, готовності жити і діяти так, як живуть і діють дорослі. Починаючи з Л. С. Виготського, психологи однодушно вважають головним новоутворенням підліткового віку — почуття дорослості. Зростає його активність, відбувається ціннісна переорієнтація під впливом прагнення бути дорослим. Проте він поводиться ще як дитина. Психічному його розвитку властиво багато суперечностей. Підліток є ще дитиною, і вже — не дитина, має деякі риси дорослого, але — ще не дорослий, намагається обмірковувати свої прагнення, дії, як це роблять дорослі, але своєрідно, по-дитячому. Саме ця суперечність у психічному розвитку потребує у спілкуванні з ним значного такту, обережності, делікатності, які є суттєвими у процесі нормального становлення його особистості.

Прагнення до самостійності особливо характерне для підлітків. У ньому виявляється почуття власної дорослості та потреба в її визнанні дорослими. Самооцінка набуває не меншого значення, ніж оцінювання його дорослими. Прагнення розібратися в собі та своїх особливостях, бажання порівняти себе з іншими та оцінити їх якості породжують підвищену чутливість до оцінювання особистісних якостей, поведінки, ставлення до себе загалом. Це основна причина вразливості підлітка, його невмотивованих, безпідставних, з погляду дорослих, бурхливих реакцій на зауваження.

Моральні почуття, які ще перебувають на стадії формування, засвоєні норми поведінки визначають зміст і спрямування його дій. Проте в поведінці не завжди поєднуються слова, почуття та дії. Деякі з них не усвідомлюють зв’язку між відомими їм загальними нормами і власною поведінкою в конкретній ситуації.

Цей віковий період відрізняється бурхливим перебігом емоцій, раптовими змінами емоційних станів, переживань, настроїв, переходами від піднесення до нестриманості, галасливості, від надмірної рухливості до спокою, байдужості. У динаміці емоцій виявляються стосунки підлітка з близькими людьми, колективом, успіхи в діяльності. До раптових змін настрою можуть спричинити погана оцінка, розчарування в другові, неуважність дорослих до інтересів і почуттів, нетактовний спосіб втручання в його емоційне життя.

Моральні якості пов’язані з вольовими. У цей період зникає навіюваність, зміцнюється сила волі підлітка, його самовладання, зростає здатність до подолання труднощів, вияву рішучості й наполегливості. Але підліток не завжди правильно розуміє, в чому саме полягає сила волі. Часом упертість, за допомогою якої він нерозумно домагається здійснення своїх недоцільних бажань, вважається ним позитивною вольовою якістю. За силу волі іноді приймається негативізм, що виявляється в небажанні підкорятися розумним вимогам дорослих і правилам поведінки. Вольовими вчинками підлітки часом вважають і безглузді витівки, які вимагають значних зусиль (не спати дві доби, проколоти шкіру голкою). Це свідчить про хибне їх уявлення справжньої сили волі.

Колектив має важливе значення у формуванні особистості підлітка. Однією з найхарактерніших його рис є прагнення до самоствердження. Бажання зайняти своє місце в колективі, бути лідером, помітним або малопомітним виконавцем, активним або пасивним, діяти заради колективу або заради себе є виявом внутрішніх, недостатньо усвідомлених позицій дитини. Але в процесі їх прояву, оцінювання колективом підліток під впливом колективної думки починає усвідомлювати свої устремління, домагання, вчинки і місце в колективі, стає суб'єктом виховання.

Особливого значення набувають дружба і товаришування, які стають активними, набирають нових форм: просто товариші, близький товариш, друг.

Важливим фактором формування особистості підлітка є дружні взаємини з батьками. У цьому віці втрачають своє значення «керування» і «підкорення», категоричне наслідування авторитету. І це природно, адже підліток є вже напівдорослою людиною, має власні оцінні судження, вміє їх обстоювати і доводити. Дружба між батьками і дітьми — один із каналів виховного впливу на дитину. Тільки дружні взаємини викликають підлітка на відвертість, допомагають дізнатися про переживання дитини, впливати на них, використовуючи для цього силу власного досвіду та авторитету.

Підлітковий вік ще називають критичним. Справді, кризи бувають, але вони не є неминучими. Цей період може стати важким у виховному відношенні, якщо батьки, вчителі не обізнані з особливостями розвитку підлітків, не зважають на них і продовжують діяти, як раніше, або, навпаки, ставлять до них такі вимоги, як до дорослого. Підлітки потребують особливої уваги, любові до себе. Труднощі зникають, якщо вихователі розуміють зміни, які відбуваються в психічному житті дітей, поважають нові його тенденції, сприяють реалізації підлітків, відповідно організовуючи різні види їх діяльності, взаємини в колективі, участь у громадському житті.

Підлітковий вік — це перехідний вік, тому що відбувається перехід від дитинства до юності в фізичному, психічному і соціальному аспектах. Провідною діяльністю стає спілкування. Розширюються і поглиблюються пізнавальні інтереси, прагнення до самостійності. Відбувається всебічний розвиток особистості.

1.2 Роль спілкування в розвитку особистості підлітка підліток спілкування культура особистість Підлітковий вік — критичний період психічного розвитку. Зростає самостійність, відносини з ровесниками і дорослими стають багатограннішими і змістовнішими, розширюються їхні види і форми [ 1, с.28].

У підлітковому віці провідним видом діяльності є міжособистісне спілкування з дорослими і ровесниками, та їх роль у формуванні особистості неоднакова.

Коло спілкування підлітків поділяється на декілька категорій. Кожна з них тією чи іншою мірою впливає на їхнє формування.

У категорії «підлітки-вчителі» протиріччя виникають найчастіше. Вчителі дуже часто спілкуються авторитарно, не зважають на психологічні зміни, що відбулись у самоусвідомленні підлітків, на необхідність переоцінки взаємин із ними і вимог до учнів. Це призводить до погіршення ставлення до навчання взагалі, наростання незадоволеності вчителями та школою, а в крайніх випадках — до конфлікту з педагогами.

Для того щоб змінити ситуацію, учителеві необхідно, насамперед, враховувати психологічні зміни, які відбуваються в підлітковому віці. По-друге, перейти до дружньо-ділових стосунків, коли учні матимуть змогу висловити власну думку, і відповідати за наслідки своїх вчинків перед собою та іншими.

Суттєвими є також стосунки з ровесниками і батьками, які можна визначити як категорії «підлітки — підлітки» та «підлітки — батьки».

Спостереження відносин між підлітками під час їхнього перебування в школі показало, що навчальна діяльність у цьому віці втрачає для них пріоритет. Більше уваги вони приділяють стосункам з однокласниками. Тут у молоді виникає внутрішній конфлікт між бажанням привернути увагу до себе і відсутністю елементарної культури поводження з ровесниками та протилежною статтю. Без такої культури підлітки можуть завдати шкоду здоров’ю або емоційному стану одне одного. Наприклад, занадто сильно вдарити чи штовхнути, боляче образити словами, принизити у присутності інших [1, с. 28 ]. Спілкування з однолітками впливає на розвиток особистості підлітка. А саме тому, що:

1. Спілкування з однолітками стає важливим специфічним початком отримання інформації.

2. Вироблення навичок соціальної взаємодії (вміння підкорятися колективній дисципліні; вміння відстоювати свої права та інтереси в групі; вміння співвідносити особистісні та групові інтереси).

3. Спілкування з однолітками як вид емоційного контакту полегшує відділення дитини від дорослих, дає відчуття емоційного благополуччя і стійкості (розвиток самостійності дитини).

4. Формування статевої ідентифікації підлітка на основі спілкування з однолітками.

«Підлітки — батьки». У спілкуванні з дорослими підліток засвоює суспільно значущі критерії оцінок, цілі та мотиви поведінки, способи аналізу навколишньої дійсності і способи дій. Проте, спілкуючись з дорослими, підліток завжди перебуває в позиції молодшого, певною мірою підкореного, а за таких умов не всі морально-етичні норми можуть бути ним засвоєні та апробовані.

Підлітки багато чого довіряють дорослим, якщо відчувають прихильність з їхнього боку, байдужість дорослих вони сприймають боляче. Відсутність взаємної довіри не лише ображає, а й завдає значної шкоди їх морально-духовному розвитку. Наявність дорослого друга є найважливішою умовою нормального розвитку, гармонійного становлення особистості.

У зв’язку з появою в дітей підліткового віку нових психологічних особливостей інколи їхні стосунки з дорослими супроводжуються конфліктами, негативними формами поведінки, зокрема проявами грубості, впертості. Це пов’язане, як правило, з прагненням до самостійності, яке дорослі не сприймають і не підтримують. Підлітки хочуть, щоб з їхніми думками, бажаннями та настроями рахувалися, не терплять недовіри, байдужості, насмішок, нотацій, особливо в присутності друзів. Однак прояви негативних форм поведінки і конфліктність підлітків не є неминучими. Компетентні, досвідчені батьки і вчителі знають, що передбачити та попередити конфлікт легше, ніж подолати його наслідки, і відповідно вибудовують свою взаємодію з підлітками. Як правило, вони дбайливо і з розумінням ставляться до внутрішнього світу, переживань, захоплень дитини, труднощів і особистісних проблем, поєднують високий рівень вимог з високою повагою до її особистості. Це робить дорослих значущими і потрібними підлітку, А бути значущим і потрібним — означає розділити його тривоги і сумніви, стати другом, у якого можна шукати підтримки, відповіді на свої запитання, що можливо лише за взаємної відвертості і довіри, розуміння і співчуття.

З розвитком інтелекту в підлітків з’являється непереборне бажання пофілософствувати, теоретизувати. Вони готові годинами вести суперечки про абстрактні речі, про які нічого не знають.

Часто такі «пустопорожні» розмови дратують дорослих. Але психологічно абстрактні міркування підлітків так само корисні, як безкінечні «чому?» дошкільника. Це нова стадія розвитку інтелекту, коли абстрактна можливість здається цікавішою та важливішою, ніж навколишня реальність.

Підліток розуміє, що люди довкола не позбавлені недоліків. Це робить його життя і стосунки спокійнішими й відкритішими, звільняє від забобонів та упереджень [4, с.13].

Процес розвитку особистості не зупиняється протягом усього життя. Що більше у людини досвіду спілкування, то повнішу інформацію вона одержує про себе саму. Дефіцит спілкування породжує недорозвинення здібностей. Саме тому людина є суспільним організмом. У самотності вона деградує.

1.3 Культура спілкування як основа взаємодії між людьми Для того, щоб з’ясувати, що означає поняття культура спілкування, потрібно звернутися до загального поняття «культура», визначення якого зазнало значної еволюції. Латинське слово «cultura» мало багато значень — від обробки землі до виховання, освіти, розвитку. У широкому розумінні це поняття означає сукупність проявів людської діяльності, досягнень і творчості народів. В українському педагогічному словнику С. Гончаренко «культура» тлумачиться як сукупність практичних, матеріальних і духовних надбань суспільства, що втілюються в результатах продуктивної діяльності .

Культура — це здатність людини мислити, пізнавати себе і своє оточення. Саме наявність культури перетворює людей на гуманних, розумних, критично мислячих істот із моральними зобов’язаннями.

Феномен культури спілкування знаходиться у центрі численних наукових досліджень.

До проблеми оволодіння особистістю культурою спілкування зверталися відомі вітчизняні педагоги-просвітителі минулого О. В. Духнович, М.І.Пирогов, К. Д. Ушинський. Непересічні думки щодо спілкування вчителя з учнями висловлювали Б.Д. Грінченко, М. П. Драгоманов, С. Ф. Русова та інші. Проблема культури спілкування у вихованні порушувалася у вітчизняній педагогічній науці відомими педагогами Г. Г. Ващенком, А. С. Макаренком, В. О. Сухомлинським.

Поняття «культура спілкування підлітків»? це опосередкована віковими особливостями система норм і цінностей, досвіду і потреб, що реалізуються у взаємодії підлітка з однолітками, вчителями, батьками та іншими людьми у процесі обміну змістовим, емоційним і ціннісним досвідом, а також в їх діяльності [17, с. 97].

Культура спілкування є складовою частиною культури людини. Для неї характерною є нормативність, яка визначає, як мають спілкуватися люди в певному суспільстві, у конкретній ситуації.

Культура людського спілкування — це частка загальної моральної культури особистості. Відсутність культури спілкування — свідчення бездуховності людини. Ще мудрий Езоп довів, що наше слово — це найкраще, що є в розпорядженні людини, і найгірше, чим вона володіє.

На основі аналізу теоретичних джерел було встановлено особливості спілкування сучасних підлітків-старшокласників, до яких ми віднесли: зміну певних психологічних новоутворень, здатність до самопізнання, самоаналізу; перебудову психічних процесів старшокласників під впливом соціального досвіду; ступінь самостійності й соціальної активності; гостру потребу в спілкуванні, зокрема з дорослими — на психологічно рівних засадах; встановлення інтимно-особистісних стосунків між однолітками; суперечливість між вчинками і бажаннями тощо.

Існує чотири структурні компоненти сформованості культури спілкування:

— змістовно-інтелектуальний (пізнавальний);

— емоційно-оцінювальний;

— мотиваційний;

— діяльнісно-функціональний (поведінковий).

Змістовно-інтелектуальний (пізнавальний) компонент передбачає наявність у підлітків-старшокласників певного обсягу необхідних знань для оволодіння культурою спілкування. Основними показниками цього компоненту є усвідомлення потреби у формуванні культури спілкування, розуміння її необхідності для повсякденного життя та забезпечення взаємин (взаєморозуміння) у майбутньому, спрямованих на створення позитивного мікроклімату в колективі.

Емоційно-оцінювальний компонент характеризує ставлення учнів до подій, фактів, явищ, оточуючих людей, дійсності, до самих себе через відповідні переживання особистості; уміння адекватно сприймати інформацію під час спілкування, володіти своїм емоційним станом; прагнення виявляти у цьому процесі відповідні моральні, етичні, культурні якості. Основними показниками є узагальнені оцінки фактів, ситуацій, явищ; розуміння спрямованості власних знань з культури спілкування та готовність застосовувати їх у взаємодії.

Мотиваційний компонент передбачає прагнення перетворювати знання у переконання щодо необхідності формування культури спілкування, позитивних особистісних якостей, які відображають переживання людиною свого ставлення до поведінки, вимог, вчинків, дій; бажання усвідомлювати, в яких стосунках із оточенням вона перебуває, і відповідно до цього коригувати свою поведінку. Показником компоненту є переконаність у необхідності самовиховання та самовдосконалення, соціально цінні мотиви поведінки вихованця.

Діяльнісно-функціональний (поведінковий) компонент передбачає визначення учнями життєвої позиції; застосування знань про культуру спілкування та поведінки, стилі взаємодії; відповідальне ставлення до участі в позаурочній діяльності. Відповідно показниками цього компоненту є уміння відстоювати і обґрунтовувати власну позицію, критично мислити, здійснювати самовиховання (самооцінка, самоаналіз, самокритика тощо).

Кожен з цих компонентів передбачає динаміку змін, а у своїй сукупності вони відображають зміст культури спілкування особистості. Їх інтегральними характеристиками виступають знання, інтереси, потреби, морально-етичні норми, система взаємин, що виявляються через переконання, поведінку, спілкування старшокласників на різних рівнях взаємодії (з однолітками, учителями, батьками).

Повноцінне спілкування неможливе без співпереживання, без включення до свого внутрішнього світу цінностей, поглядів, почуттів іншого. Осмислюючи причини тих чи інших вчинків, поглядів, оцінок інших людей, особистість починає глибше осягати себе, свої чесноти й вади. Зіставляючи себе з іншими, людина збагачується осягненням складного внутрішнього світу людей, їхніх моральних якостей.

Хороші манери, дотримання норм етикету, вихованість споконвічно цінуються й шануються. Для різних видів мовленнєвої діяльності суспільство формує певні правила їх здійснення. Правила ведення мовлення, чи етикет мовлення, поділяються на правила для мовця і слухача.

Правила для мовця:

— доброзичливе ставлення до співрозмовника, повага до адресата;

— виявляти доречну у певній ситуації ввічливість (враховувати стать, вік, службовий чи суспільний статус тощо). Треба знімати надмірну категоричність;

— не рекомендується ставити в центр уваги своє «я», нав’язувати свої думки й оцінку подій;

— відокремлення власного «я» слухача у центр уваги;

— вміти вибирати тему для розмови, доречну в кожній ситуації, яка є цікавою, зрозумілою партнерові;

— стежити за логікою розгортання тексту, за тим, щоб висновки не були протиріччям задуму бесіди;

— постійно відбирати мовні засоби відповідно до вибраної тональності тексту, орієнтуючись не тільки на адресата, але й на ситуацію спілкування загалом, на офіційність або неофіційність ситуації;

— пам'ятати, що межа смислового сприйняття і концентрації уваги у слухача — обмежені;

— пам'ятати, що в усному контактному безпосередньому спілкуванні слухач не тільки чує, але й бачить його, отже, сприймає жести, міміку, пози, загальну манеру триматися при розмові й культуру поведінки.

Правила для слухача:

— необхідно перервати всі справи й уважно вислухати мовц;

— слухаючи, необхідно доброзичливо, з повагою і терпляче ставитися до мовця, бути тактовним;

— намагатися не перебивати мовця, не вставляти недоречних зауважень, не переводити власне слухання у говоріння;

— слухаючи, треба перевести в центр уваги мовця та його інтереси;

— необхідно вміти вчасно оцінити мовлення співрозмовника, погодитися чи не погодитися з ним, відповісти на питання.

Важливо, щоб учні ставилися до правил культури спілкування позитивно. Неможливо примусити бути вихованим, якщо людина цьому чинить опір. Вихованість — така якість, яку не можна примусово, штучно прищепити. Вона виростає лише в результаті власної роботи людтни над собою.

Виховання у дітей ввічливості і тактовності як стійких рис особистості, ознайомлення їх з соціальними нормами поведінки, вироблення звички дотримання цих норм є конкретним завданням формування культури спілкування.

1.4 Особливості та методи виховання у підлітків культури спілкування Одним із сприятливих для формування культури спілкування є підлітковий період. Саме в спілкуванні підлітки усвідомлюють досвід взаємодії з людьми, усвідомлюють себе через порівняння з іншими, розвиваються інтелектуально, в результаті взаємного збагачення інформацією формують етико-естетичні погляди і уявлення.

Головним у вихованні культури спілкування підлітка є формування його моральних основ: поваги до людей, доброзичливості, толерантності, чуйності, скромності, почуття власної гідності.

Учні спілкуються вдома, в школі, в громадських місцях, в офіційних і неофіційних ситуаціях тощо. Головним засобом спілкування є мова, слово.

На жаль, спостереження за мовною культурою учнів шкіл засвідчують, що діти не завжди можуть сформулювати та правильно висловити власні думки.

Неефективність у спілкуванні може бути пов’язана з повною або частковою відсутністю того або іншого комунікативного вміння, наприклад, уміння орієнтуватися й поводитися в конкретній ситуації, а може бути викликана недостатнім самоконтролем, наприклад через невміння впоратися з перезбудженням, імпульсивністю. агресією й т.д.

Одним з важливих завдань є навчання підлітків тому, як організовувати своє спілкування за певними правилами, бо особливості мовлення пов’язують їх з оточуючими, служать показниками культури й вихованості; тому що, культура мовлення проявляється в умінні не тільки говорити, а й в умінні вислуховувати свого співрозмовника; навчання тому, що дотримуючись правил мовлення учнів засвідчать свою доброзичливість, приязнь, тактовність, ввічливість, шанобливе ставлення до співрозмовників.

Необхідно організувати роботу так, щоб учні вміло застосовували засвоєне, щоб стали хорошими співрозмовниками і за столом, і в театрі, і в побуті, і в школі, щоб мова була чистою і збагаченою, щоб легше було висловлювати свої думки, щоб те, чому навчились, сприймали як обов’язкове життєве правило, наприклад:

— важливо навчитися слухати іншу людину, не перебивати її під час розмови;

— важливо розуміти іншу людину. Кожний співрозмовник повинен спочатку викласти думку опонента під час полеміки і, тільки отримав від нього підтвердження, що його думка зрозуміла, може її заперечувати;

— потрібно навчитися щиро цінити людину. Культурна і розвинена людина завжди знайде в іншій хороші якості;

— потрібно бути уважним до людей;

— розуміти, що спілкування — це виховання корисних звичок, тренування вчинків, гідної поведінки.

Окрім того, вчити учнів знанню правил ведення бесіди в будь-якій ситуації, наприклад:

— постійно поширювати власний запас слів. Знаходити пояснення новому слову в словнику, або запитати у дорослих і тільки потім його застосовувати;

— не засмічувати свою мову лайливими словами;

— під час полеміки не намагатися у всьому бути правими: форма незгоди повинна бути коректною;

— у загальних місцях не розмовляти дуже голосно, щоб не чули сторонні люди, але й не говорити також і тихо, щоб люди не дуже напружували слух;

— не обговорювати занадто вузькі проблеми, які крім вас нікому не цікаві;

— не пліткувати, про відсутніх не говорити погано;

— не принижувати інших, не намагатися ображати співрозмовника і не підвищуватись за його рахунок;

— не говорити про речі, які можуть неприємно зачепити співрозмовника.

Це можна успішно зробити, застосовуючи низку методів, таких як :

— бесіда («Навчитись слухати і чути», «Не ображай словом»);

— рольова гра («Міжособистісне спілкування», та ін.);

— цикл тренінгів («Оволодіваємо мовним етикетом»);

— диспут («Мистецтво вести бесіду»);

— літературний вечір («У рідній мові черпай натхнення»);

— тематичний вечір («У культурної людини і слова мов перлини»);

— вікторина («Як ми спілкуємось»);

— конкурси («Кращі слова для друга» тощо);

— круглий стіл («Мова в нашому житті»);

— усний журнал («Сучасна мова, яка вона?») тощо.

Найбільш ефективними серед яких є:

Бесіда. Основою різних форм спілкування є бесіда, діалог (за визначенням словника — «взаємна розмова»).

У бесіді обмінюються інформацією, знайомляться з новими ідеями, висловлюють наболіле, дістають розумну пораду, відчувають емоційне задоволення, естетичну насолоду[ 24, с.1].

Важливим є оволодіння мистецтвом починати та підтримувати бесіду. Для цього треба навчити підлітків таких речей: відповідати на запитання зрозуміло, привітно; ставити питання, які мають пряме відношення до теми розмови; висловлювати свою думку лише тоді, коли запитують, і уникати при цьому різкості й категоричності; уважно й чемно слухати співрозмовника.

Важливо також навчити підлітків сперечатися. Традиційно суперечка закінчується образою, конфліктом. Але можна вирішувати цю справу «мирним шляхом». Потрібно тільки знати правила ведення суперечки: треба зацікавити суперника чимось; вміти його вислухати; запропонувати вирішення конфлікту; оцінити особистість товариша, його переваги. Суперечка зводиться до досягнення злагоди, взаєморозуміння, поваги до думки іншої людини.

Рольова гра. Велике місце у формуванні й розвитку в учнів умінь, необхідних у спілкуванні, посідає рольова гра. Суть її як засобу володіння мистецтвом спілкування полягає в тому, що поставлене комунікативне завдання розв’язується партнерами в процесі імпровізованого розігрування певної ситуації, де вони виконують ролі окремих персонажів — її учасників. При цьому одна і та ж ситуація звичайно програється кілька разів, щоб учні могли виступити в різних ролях і запропонувати свої варіанти рішень, проаналізувати доцільність та життєвість поведінки кожного учасника. Рольова гра дає змогу підліткам продемонструвати і простежити кілька індивідуальних варіантів програвання однієї і тієї ж ролі у заданій ситуації. В результаті у них з’являється можливість порівняти вимоги, що ставляться до виконання різних ролей у неоднакових ситуаціях, із власною поведінкою за аналогічних обставин.

Варто пам’ятати, що набагато легше помітити помилки, неточності в спілкуванні своїх близьких, однокласників, друзів, ніж свої власні.

Тренінг (англ. training від train — виучувати, виховувати) — короткостроковий захід або декілька заходів, направлене на здобуття знань, придбання навиків спілкування, а також виховання учасників такого заходу (див. ДОДАТОК А.).

Тренінг визначається і як засіб перепрограмування моделі управління поведінкою та діяльністю, що вже існує в людини. Сьогодні існує декілька видів тренінгу: тренінг партнерського спілкування, тренінг сенситивності та тренінг креативності, що пов’язані з психогімнастичними вправами, які націлені на формування та розвиток умінь, навичок і настанов ефективного спілкування.

Диспут. Диспут — різновид публічного обговорення у формі боротьби думок між його учасниками. Найважливіша умова диспуту — різні точки зору з обговорюваного питання та відсутність заздалегідь підготовлених відповідей.

Тематика диспутів має спонукати учнів до глибоких роздумів, пошуку власних вирішень обговорюваної проблеми. Обираючи тему диспуту, необхідно з’ясувати обізнаність з проблемою, погляди і переконання щодо неї.

Диспути потребують ретельної підготовки. Доцільно обговорювати не більше 5—6 питань. Саме у диспуті, підлітки можуть обговорити не лише з однолітками але і з дорослими те, яким є їхнє спілкування і яким мало б бути.

Використання дискусійних методів сприяє самоствердженню учнів у процесі спілкування з дорослими та однолітками.

Не менш важливим є залучення учнів до читання літератури, переказування змісту прочитаного, до регулярного обговорення книг, кінофільмів, концертів, до декламування віршів, складання словників нових понять і термінів, до проведення ігор з добору слів на певну тему, тощо [8, с. 35 ].

Стратегії, тактики спілкування.

Підлітки у процесі спілкування з іншими можуть вдаватися до певних стратегій та тактик, щоб досягти ефективних результатів. Тому необхідно провести з учнями інформативну бесіду у якій необхідно розповісти про можливі стратегії спілкування. Найпоширенішими серед яких є:

1. Співробітництво. Така стратегія сприяє організації спільної діяльності, забезпечує її успішність, узгодженість, ефективність. Цей вид взаємодії позначають також поняттями «кооперація», «згода», «пристосування», «асоціація» .

2. Суперництво. Вибір такої стратегії певною мірою розхитує спільну діяльність, створює перепони на шляху до порозуміння, її позначають також поняттями «конкуренція», «конфлікт», «опозиція», «дисоціація» .

3. Компроміс. Ця стратегія здатна врегулювати шляхом взаємних поступок: обидві сторони поступаються чимось, що забезпечує спільне розв’язання проблеми.

4. Пристосування. Супроводжується поступками інтересів однієї зі сторін: людина не намагається відстоювати своїх інтересів і погоджується робити те, що хоче інший.

5. Уникання. Така тактика супроводжується ухилянням, втечею, намаганням людини вийти із конфліктної ситуації, не вирішуючи її, не поступаючись своїми поглядами та інтересами але й не наполягаючи на них. Людина не відстоює своїх прав, не співпрацює з партнером по спілкуванню для вироблення певного рішення.

Отже, підлітковий вік справді є найбільш складним періодом розвитку особистості, і одним із сприятливих для формування культури спілкування.

Розгортання процесу формування культури спілкування повинно передбачати звернення підлітка на самого себе. Його варто навчити осмислювати свої спонуки, передбачати наслідки власних дій та вчинків для себе та інших людей, узгоджувати цілі власної поведінки із засобами їх досягнення.

ВИСНОВКИ Підлітковий вік — це період переходу від дитинства до дорослості, усвідомлення себе як дорослої особи, переосмислення цінностей. Поява почуття дорослості, як специфічного новоутворення самосвідомості, є структурним центром особистості підлітка, тією якістю, в якій відображається нова життєва позиція у ставленні до себе, людей і світу загалом. Саме воно визначає спрямованість і зміст активності підлітка, його основні прагнення, бажання, переживання й ефективні реакції. Підлітки відкриті для спілкування з людьми — однолітками й дорослими, а замкнутість зумовлена відчуттям, що їх не розуміють, переживанням несправедливості чи неповаги до себе.

Центральне місце в житті підлітка займає спілкування з ровесниками. Спілкування з товаришами в цьому віці набуває такої цінності, що нерідко витісняє на задній план і навчання, і навіть стосунки з рідними. Навчання привертає увагу не стільки своїм змістом, скільки можливостями спілкування з однолітками. Прийнято вважати, що потреба в навчанні у підлітковому віці знижується, поступаючись місцем потребі в спілкуванні з однолітками.

Саме в спілкуванні підлітки усвідомлюють досвід взаємодії з людьми, усвідомлюють себе через порівняння з іншими, розвиваються інтелектуально, в результаті взаємного збагачення інформацією формують етико-естетичні погляди і уявлення.

Стосунки підлітка з товаришами, однолітками, однокласниками складні, різноманітні і змістовні. Спілкування з дорослими для підлітка не вирішує всіх запитань, а їх втручання нерідко викликає образу і протест.

Важливе місце при описі цього періоду життя людини є вивчення шляхів виховання культури спілкування підлітків, оскільки мова їхня забруднена словами-паразитами, жаргонною лексикою. Особливу увагу під час організації практики спілкування слід приділяти розвитку в учнів уміння вільно володіти усною мовою. Це передбачає наявність у школярів великого запасу слів, образності мовлення, формування здатності правильно сприймати те, що говорить інший учасник спілкування, і, в свою чергу, достовірно, без спотворень передавати думки партнера своїми словами; вироблення вміння висловлювати суть почутого; коректно ставити запитання і стисло, точно, логічно формувати відповіді на запитання партнера.

Головним у вихованні культури спілкування підлітка є формування його моральних основ: поваги до людей, доброзичливості, толерантності, чуйності, скромності, почуття власної гідності.

Це завдання розв’язується завдяки широкому залученню учнів до читання літератури, а також переказування змісту прочитаного, до регулярного обговорення книг, кінофільмів, концертів, до декламування віршів, складання словників нових понять і термінів, до проведення ігор з добору слів на певну тему, до участі у бесідах, диспутах, тренінгах, вікторинах, тощо.

Підліткам слід приділяти багато часу, цікавитьсь їхніми успіхами, вислуховувати проблеми, давати поради, оскільки саме у цей період їхнього життя їм так необхідна підтримка і увага.

Культура спілкування — найважливіша складова загальної культури людства. Ввічливості, мовленнєвому етикетові, культурі поведінки, культурі спілкування треба наполегливо вчитися і навчати інших.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.

1. Бєляєва О. Виховання відповідної поведінки у сучасних підлітків // Психолог. — 2010. — № 5 С. 28−31.

2. Власова О.І. Педагогічна психологія: Навчальний посібник. — К.: Либідь, 2005. — 400с.

3. Водзінський Д.І. Колектив і особистість старшокласників. — К., 2001. С. 33−39.

4. Лемещенко О. Особистість старшокласника // Психолог. — 2010. — № 35−36. — С.12−14.

5. Максименко С. Д., Соловієнко В. О. Загальна психологія: Навч. посібник. — К.: МАУП, 2000. — 256с.

6. Миклушевський С. О. Себе зрозуміти, себе змінити. — К.: — 2006. — С. 107.

7. Орбан — Лембрик Л. Е. Соціальна психологія: Підручник: У 2 кн. Кн.1: Соціальна психологія особистості і спілкування. — К.: Либідь, 2004. — 576 с.

8. Палатко О. М. Чи вміємо ми спілкуватись // Рідна школа. — № 7. — С. 34 — 38.

9. Радевич — Винницький Я. Етикет і культура спілкування. — Львів: В — во «СПОЛОМ», 2001р. — 223с.

10. Радевич — Винницький Я. Етикет і культура спілкування: Навчальний посібник — 2-ге вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2006. — 291с. — (Вища освіта ХХI ст.).

11. Савчин М. В., Василенко Л. П. Вікова психологія: Навчальний посібник. — К.: Академ — видавництво, 2006. — 360с. (Альма-матер).

12. Сайтарли І.А. Культура міжособистісних стосунків: Навчальний посібник. — К.: Академ — видавництво, 2007. — 240с. (Альма-матер).

13. Сердюк Н. Атракція в підлітковому віці //Рідна школа. — 2009. -№ 11. — С. 42−43.

14. Скрипченко О. В, Долинська Л. В., Огороднійчук З.В. та ін. Вікова і педагогічна психологія: Навчальний посібник. — К.: Каравела, 2007. — 400с.

15. Трухін І. Виховна робота з старшокласниками // Практична психологія і соціальна робота. — 2004р.- № 8 — С. 13−15.

16. Філоненко М.М. Психологія спілкування: Навчальний посібник — К.: Либідь, 2003. — 350с.

17. Шулигіна Р. А. Роль педагогічного спілкування у формуванні особистості старшокласника // Теоретичні питання культури, освіти та виховання: Зб. наук. праць. — К.: Вид. центр КНЛУ, 2001. — № 18 — С. 94−98.

18. Шулигіна Р. А. Роль спілкування у формування особистості // Збірка матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції. Національна освіта: провідні тенденції та перспективи (до 140-річчя від дня народження Б.Д. Грінченка) 15−16 грудня 2003 року. — К.: КМПУ ім. Б.Д.Грінченка, 2004. — С. 98−100.

19. Агеев В. С. Межгрупповое взаимодействие: социальнопсихологические проблемы. — М., 2000. — С. 150−152.

20. Коган М. С. Мир общения: Проблема межсубъективных отношений. — М., 2002. — 65 с.

21. Кон И. С. Психология старшекласника: Пособие для учителей. — М.: Просвєщєниє, 1980. — 192с.

22. Кон И. С. Психология ранней юности: Кн. Для учителя. — М.: Просвещениє, 1989. — 255с.

23. Петровский А. В. Опыт построения социально-психологической концепции групповой активности // Вопросы психологии. — 2002. — № 5. — С. 254 — 266.

24. http://studentam.net.ua/content/view/7910/9.

25. http://www.shotova.com.ua/archives/206.

ДОДАТОК, А Тренінг формування комунікативних умінь і навичок Мета: розширення знань підлітків про комунікативні уміння та навички. Розвиток здатності застосовувати свої комунікативні навички та вміння при міжособистісному спілкуванні з людьми. Сприяти усвідомлення себе (своєї особистості і розуміння інших людей) Завдання тренінгу:

— розширення можливостей встановлення контакту в різних ситуаціях спілкування;

— відпрацьовування навичок розуміння інших людей, себе, а також взаємин між людьми;

— оволодіння навичками ефективного слухання;

— активізація процесу самопізнання й самоактуалізації;

— розширення діапазону творчих здатностей.

Тренінг проводиться за допомогою:

— міні-лекції;

— групової дискусії;

— диспуту;

— ігрових вправ;

— опитування;

— підведення підсумків.

Спілкування людей один з одним? надзвичайно складний і тонкий процес. Неефективність у спілкуванні може бути пов’язана з повною або частковою відсутністю того або іншого комунікативного вміння, наприклад, уміння орієнтуватися й поводитися в конкретній ситуації, а може бути викликана недостатнім самоконтролем, наприклад через невміння впоратися з перезбудженням, імпульсивністю. агресією й т.д.

Кожний з нас учиться спілкуванню в ході всього свого життя, здобуваючи досвід, що часто будується на помилках і розчаруваннях. Чи можна навчитися спілкування, не використовуючи для цього тільки свій реальний досвід? Так, і зробити це за допомогою гри. Гра — це модель життєвої ситуації, зокрема спілкування; у процесі гри людина здобуває певний досвід. Крім того, роблячи помилки в штучній ситуації спілкування, людина не почуває тієї відповідальності, яка у реальному житті неминуча. Це дає можливість більше пробувати, проявляти творчість, шукати більш ефективні форми взаємодії один з одним і не боятися «поразки».

Безсумнівним позитивним моментом ігрових вправ є можливість одержати оцінку свого поводження з боку, порівняти себе з оточуючими й скорегувати своє спілкування в наступних ситуаціях. Варто пам’ятати, що набагато легше помітити помилки, неточності в спілкуванні своїх близьких, однокласників, друзів, ніж свої власні.

Пропонований тренінг сприяє оволодінню прийомами ефективного спілкування через ігрові компоненти й техніку активного слухання.

Вправа № 1.

На початку заняття можна провести самооцінку комунікативних навичок й умінь кожного учасника. Психолог малює на дошці (або вивішує заздалегідь приготовлений малюнок) «сходи комунікативної майстерності». Лівий край — майстер комунікації, правий — рівень майстерності. Завдання — знайти своє місце на цих сходах у відповідності зі своїми власними уявленнями і встати туди. Наприкінці заняття можна повторити цю процедуру з різними варіантами додавань. Наприклад, кожному з учасників проранжирувати інших за рівнем комунікативних здатностей на початку заняття і після нього у підсумку.

Наступний крок? інформаційне повідомлення психолога про невербальні канали комунікації:

— очі й контакт за допомогою погляду;

— обличчя й лицьова експресія;

— жести;

— пози:

— тактильні відчуття (торкання);

— дистанція під час спілкування.

Успішність заняття багато в чому визначається мотивацією навчання ефективному спілкуванню. Вироблення мотивації може відбуватися за допомогою різних завдань: проведення рольової гри на професійно значиму тему, проведення з наступним обговоренням відеозапису групової дискусії; програвання особистих проблем у спілкуванні, запропонованих учасниками.

Вправа № 2 «Візуальне відчуття».

Усі сідають у коло. Психолог просить, щоб кожен уважно подивився на обличчя інших учасників; через 2−3 хвилини всі повинні закрити очі й спробувати уявити собі обличчя інших членів групи. Протягом 1−2 хвилин потрібно фіксувати в пам’яті обличчя, яке вдалося представити найкраще. Після виконання вправи група ділиться своїми відчуттями й повторює вправу.

Завдання: кожний з учасників повинен постаратися відтворити в пам’яті як можна більшу кількість облич партнерів.

Призначення: удосконалювати перцептивні навички сприйняття і уявлення про один одного. Наприклад: «Дивно, але я помітила за собою. що коли перебуваю в такому стані, то колір мого одягу приблизно однаковий». Вправа вважається виконаною, якщо у відповідь на розпити учасник одержує три позитивні відповіді - «так».

Призначення: удосконалювати навички емпатії й рефлексії.