Виклад основного матеріалу

Сучасний період євроінтеграції освітнього процесу в Україні вчені М. Алексєєв, Є. Білозерцев, Є. Бондаревська, А. Гона, М. Губанова, Е. Зеєр, І. Зимня, І. Карнаєва, М. Корнілова, О. Красношликова, Т. Паніна, А. Пашков, К. Роджерс, В. Сластьонін, І. Якиманська, М. Яницький та інші характеризують як етап гуманізації, демократизації та особистісно-орієнтованої спрямованості, що визначає підготовку фахівців нового типу на основі індивідуальної самоосвіти. У свою чергу, питання індивідуальної самоосвіти є предметом розгляду соціології, історії, філософії, психології, педагогіки і андрагогіки. Але, незважаючи на різні напрями та аспекти розгляду питання, виявляється загальна тенденція в підходах до розгляду творчої індивідуальності педагога-музиканта в контексті взаємовпливу індивідуальних особливостей людини й соціокультурного середовища.

У наукових розвідках дидакти [7] вказують на переосмислення педагогічного мислення вчителя, для якого потреба у творчості, саморозвитку та індивідуальній самоосвіті набуває пріоритетного напряму. Зокрема, К. Роджерс одним із перших запропонував модель особистісно орієнтованої освіти, вважаючи, що «…людина є суб'єктом свого життя, саме тому вона вільна у своїх виборах, прийнятті рішень, прагне до прояву самостійності й саморозвитку» [6, с. 238]. Для нашого дослідження визначальною також є твердження С. Змєєва, згідно якого доросла людина — це «…особа, що володіє фізіологічною, соціальною, моральною зрілістю, економічною незалежністю, життєвим досвідом і рівнем самосвідомості, достатнім для самокерованої поведінки» [1, с. 34]. Ця думка є визначальною для подальшого вивчення проблеми самоосвітньої діяльності педагога-музиканта в системі післядипломної освіти в контексті її модернізації.

Отже, на сучасному етапі мають вияв процеси усвідомлення педагогом себе як активного суб'єкта, який постійно вдосконалює професійно-педагогічну діяльність на основі самоосвіти як перспективи особисто професійного саморозвитку.

Категорію «індивідуальна самоосвітa учителя музики» трактуємо як діяльність фахівця, що здійснюється добровільно, управляється самим індивідом і є необхідною умовою вдосконалення будь-яких індивідуальних якостей, переосмислення професійних умінь, навичок з метою реалізації успішного особистісного професійного саморозвитку.

Педагог усвідомлює себе самостійною і самокерованою, самоорганізованою творчою індивідуальністю, яка має відносно великий життєвий, культурологічний, професійний педагогічний досвід. Мотивація спеціаліста спрямована на вирішення особистісних професійних труднощів і досягнення конкретних цілей (наприклад, удосконалення методики викладання предмета). Педагогічний працівник прагне до реалізації отриманих теоретичних знань і умінь, набутих навичок і якостей у професійній діяльності, тому навчання дорослої людини в системі післядипломної освіти значною мірою зумовлено як зовнішніми, так і внутрішніми факторами.

Узагальнюючи викладене та враховуючи накопичений учителем самоосвітній досвід і потребу в самоактуалізації на різних етапах життя, важливо розуміти, що ці чинники, як і «…вікові категорії, похідні від соціально-економічних відносин і способу життя» людини [2, с. 84]. Тому, зважаючи на особливості здійснення організації самоосвіти педагога-музиканта, важливо, у першу чергу, визначити педагогічні закономірності здійснення його індивідуальної самоосвіти, серед яких виокремлюємо такі чинники:

• · у процесі отримання знань реалізується потреба працівника у власному розвитку й саморозвитку;
• · учитель оволодіває способами самопізнання та самоаналізу передового педагогічного досвіду, що слугує його адаптації до змін освітньої ситуації;
• · педагог аналізує труднощі професійної діяльності з метою упровадження та реалізації освітніх інновацій.

Отже, у процесі самоосвіти вчитель оволодіває педагогічною рефлексією, тобто здатністю осмислення власних дій, внутрішніх почуттів, станів, переживань, умінням аналізувати діяльність і формулювати висновки. Під час рефлексії виникає необхідність у здобутті нових знань, набутті практичних умінь для саморефлексії. Індивідуальна програма самоосвіти спеціаліста передбачає також дослідницько-пошукову діяльність, оскільки фахівець володіє готовністю до педагогічної творчості та на цій основі індивідуально професійно саморозвивається. Тому вважаємо, що категорія «індивідуальна самоосвітня діяльність» відображає власну активність людини, її бажання змінити себе, розкрити, збагатити особистісний потенціал творчістю, зінтегрувати діяльність, спрямовану на розвиток індивідуальних здібностей людини. У зв’язку з цим важливою вихідною позицією для нашого дослідження є організація індивідуальної самоосвіти вчителя з опорою на суб'єктивний досвід кожного індивіда, індивідуальну типологічну мотивацію, а також забезпечення педагогічних умов, урахування потреб і факторів, що стимулюють цей безперервний процес.

В основі самоосвіти як джерела професійного самовдосконалення педагога — важливий механізм продуктивного педагогічного мислення — рефлексія, тобто особлива організація процесів розуміння, що відбувається в широкому системному контексті активного осмислення стану й дій індивіда, інших людей, включених у вирішення професійно-освітніх завдань. Рефлексія може здійснюватися як «…у внутрішньому плані переживання і самозвітів самої людини, так і в зовнішньому як колективна миследіяльність і спільний пошук рішень» [4, с. 88]. Завдяки рефлексії учитель стає відкритим до інновацій, активізує процес самоаналізу всіх складників професійної діяльності.

Загалом у педагогіці рефлексію розуміють як «…діяльність людини, яка спрямована на осмислення власних дій, своїх внутрішніх почуттів, станів, переживань, аналіз цієї діяльності та формулювання висновків,. необхідність отримання теоретичних знань, в оволодінні самодіагностикою, у придбанні практичних умінь аналізу власного педагогічного досвіду» [7, с. 7]. Самоаналіз розгортається як процес послідовних дій від початку виникнення утруднення в педагогічній ситуації, що передбачає його самоусвідомлення, самоаналіз та пошук способу вирішення певної ситуації. Тому рефлексія розглядається як комплексна розумова здатність особистості до постійного аналізу та оцінювання кожного кроку професійної діяльності. За допомогою рефлексивних здібностей, які включають низку основних інтелектуальних умінь, можна керувати власною професійною діяльністю в умовах соціально-економічної невизначеності. Ці самоосвітні вміння складають своєрідну рефлексивну технологію, за допомогою якої формується самоосвітній досвід учителя як результат організованого ним керованого інноваційного процесу оволодіння нововведеннями, що створює рух до якісно-нового об'єктивного стану творчої індивідуальності. Розробка та освоєння інновацій передбачає здатність педагога продукувати нове, його потребу в творчості.

Таким чином, у процесах модернізації інноваційної діяльності вагоме значення має індивідуальна творчість педагога в контексті самоосвіти, що характеризується яскраво вираженою особистісною специфікою; при цьому пріоритетною є її внутрішня, змістовна сторона. Цим пояснюється, чому впровадження одних і тих же дидактичних технологій учителями призводить до різних результатів. Без творчого усвідомлення й наділення індивідуальним змістом методів, прийомів, форм, технологій педагогічний працівник не виховує і не створює, а транслює знання. Тому переосмислення своєї професійної діяльності на основі самоаналізу педагогічних ситуацій, результатів освіти в цілому сприяє процесу суб'єктивізації, підвищенню відповідальності за результати своїх педагогічних дій [2]. Таким чином, поняття «творча індивідуальність» включає реалізацію потенційних можливостей і здібностей фахівця, його потребу в самоактуалізації, створенні нових дидактичних методів, технологій. Цій категорії притаманні такі особистісні функції: володіння рефлексією, прийняття особистісного сенсу педагогічної діяльності, здатність до презентації педагогічного досвіду тощо.

Водночас готовність до творчості дозволяє організувати самоосвіту як дослідницьку, пошукову діяльність, яка відрізняється евристичними елементами, що включають у себе здогад, інтуїцію, інсайт, містить елементи «контекстного» дослідження, що має суб'єктивне знання, відкриття. Науково-пошукова діяльність спрямована на вирішення різних професійних проблем і завдань. Сенс їх вирішення полягає не в тому, щоб відкрити щось невідоме для теорії і практики, а в тому, щоб вирішувати певні освітні проблеми. Самоосвіта, будучи процесом удосконалення індивідуальності, відображає в педагогічній праці особистісно-професійні якості та здібності, знання та вміння, сприяє якісному перетворенню людиною свого внутрішнього світу.

Особистий і творчий потенціал індивіда впливає на результати його педагогічної діяльності та активну життєву позицію в соціумі. Доросла людина здатна критично оцінити життя, правильність обрання способу тощо. Її діяльність спрямована на реалізацію власних здібностей, умінь у процесі побудови індивідуальних програм самоосвіти. У концепції освіти дорослих зазначено, що «…важливим чинником, що сприяє розв’язанню цієї проблеми, є освіта дорослих, функціонування й розвиток якої має свою змістову і формальну специфіку, зумовлену особливостями контингенту осіб, які потребують навчання» [3, с. 1]. Дорослість є найменш вивченим періодом онтогенезу, для якого характерні найвищий рівень розвитку духовних, інтелектуальних, творчих і фізичних здатностей людини [5]. На цьому етапі виникають особливі формування «Яконцепції», спонукальної та емоційної сфер, змінюється спосіб життєдіяльності (створення сім'ї, сімейні стосунки, батьківська функція, кар'єра, творчі досягнення тощо).

До загальних характерних особливостей дорослості відносимо такі: основну професійну (трудову) діяльність, статус (соціальна повноправність і відповідальність за свої вчинки), позицію (суб'єкт життєдіяльності), фази активної професійної діяльності.

Індивідуальна самоосвіта повинна мати оптимістичне спрямування та включати в себе позитивне налаштування до успіху, коли отриманий результат визначає напрям наступних спроб, мати індивідуалізований характер, будуватися на основі наявного унікального досвіду вчителя, його оригінальної системи професійних «трансформацій» як особливостей індивідуального педагогічного стилю. Це означає, що індивідуальна самоосвіта повинна мати «багатоваріантний» характер. В організації навчально-виховного процесу перед педагогічними працівниками постійно постають професійно-педагогічні завдання, які обумовлюють успішність педагогічної діяльності, розкривають взаємозв'язок особистісно-професійного саморозвитку й самоосвіти.